Українсько-американські відносини на початку 90-х років ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українсько-американські відносини на початку 90-х років ХХ ст.

Худолій А.О

Зважаючи на провідну зовнішньополітичну роль США набуває актуальності дослідження чинників, що впливають на політику американських президентів. Вагомим є можливість прогнозування їхньої діяльності, що спричиняє вплив на розвиток країн східної Європи.

Питання зовнішньої політики США досліджувала значна кількість науковців, як вітчизняних так і закордонних. З. Бжезінський досліджував зовнішню політику Сполучених Штатів та перспективи українсько- американських відносин [1;9]. А. Коваленко вивчав зовнішньополітичні аспекти України та США з позицій взаємодії [2]. Р. Офіцинський у монографії досліджував динаміку політики України з 1991 по 2004 роки, акцентуючи увагу на історичному аспекті [3]. Б. Тарасюк проаналізував політику США та України на протязі останніх років ХХ століття [5]. Т. Кузьо досліджував питання розвитку відносин Україна - НАТО [11].

І. Харченко здійснив історичний аналіз українсько-американських відносин за період з 1991 по 2002 роки [6].

Стаття опирається на положення праць у сфері політики, в яких увагу зосереджено на аналізі осмислення зовнішніх відносин між США та Україною на ранньому етапі її формування як незалежної держави. В умовах зростання ролі внутрішніх та зовнішніх чинників на зовнішню політику США набуває актуальності дослідження політичних поглядів американських президентів, що відіграють важливу роль у прийнятті політичних рішень.

Власне актуальним виявляється аналіз вивчення українсько- американських відносин на початку 90-х років ХХ ст. з точки зору аналізу промов американських президентів та кореляції риторики та політики.

Метою даної статті є вивчення тих внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли формуванню зовнішньої політики США по відношенню до України. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- виявити та описати зовнішні чинники, що вплинули на позицію Дж. Буша;

-виявити та описати політичні погляди американського президента Дж. Буша, що вплинули на формування зовнішнього курсу країни на початку 90-х років ХХ століття;

- проаналізувати зовнішню політику Дж. Буша по відношенню до України протягом перебування його при владі;

- виявити наскільки риторика Дж. Буша корелює з його зовнішньою політикою у стосунках з СРСР та Україною.

Русоцентричний підхід Вашингтона. Обережність та інерція були притаманні офіційному Вашингтонові в період «перебудови»: він дбав насамперед про належні стосунки з Москвою щодо проблем глобальної безпеки. Тому на Заході політики-фахівці з національних питань думали не стільки про трансформацію радянської держави, скільки про більшу республіканську автономію в межах радянської системи. США мали намір випробувати серйозність намірів М. Горбачова щодо реформування СРСР згори. Збігнев Бжезінський зазначав, що «справжня конфедерація чи співдружність була б найкращим варіантом для всіх зацікавлених сторін: для росіян, для більшості неросіян і, звичайно, для «зовнішнього світу» [9,22].

Практичні наслідки вищезазначених проблем для американської зовнішньої політики почали відчуватися 1990 року. Але американські урядовці й багато провідних радянологів усе ще розглядали Україну й Білорусь як головних прихильників спроб Кремля зберегти СРСР. Це створило серйозний розрив у підходах українського національного руху та офіційного Вашингтона. До 1990 року не було суперечностей між американською риторикою на підтримку самовизначення націй і програмними документами народних рухів [6]. Тоді розбіжності стали очевидними. Офіційна лінія США полягала в розширенні контактів з республіками. У той же час радник Держдепартаменту Роберт Зеллік зазначав: «Ми не підтримуємо «розпаду» СРСР, і я не можу розмірковувати над критеріями умов, за яких США могли б визнати незалежність спільнот, що можуть виникнути [12,36]. Американський Конгрес був краще ніж адміністрація підготовлений до розуміння прагнень республіканських народних рухів. По-перше, для багатьох конгресменів підтримка етнічних громад була традиційно важливою. По-друге, багато членів конгресу в 70-80 роках брали участь у захисті прав людини в Україні. Ця кампанія з'єднала ліберальних демократів і жорстких антикомуністів-республіканців. Вони досить добре знали ситуацію в Україні, про колишніх політв'язнів, які тоді стали лідерами кількох національно-демократичних організацій. Вони не мали щодо українських політичних лідерів стереотипів, на яких спекулювала пропаганда з Кремля. Відтак Конгрес ухвалив цілу низку документів, присвячених Україні, серед них: лист Сенату від 15 листопада 1989 року до президента Буша аби той вимагав від Горбачова легалізації заборонених українських церков; резолюція двох палат про тиждень пам'яті жертв голоду 1932-1933 років [6].

Незважаючи на розпад СРСР, США хвилювало питання власної безпеки. Нижче наведено таблицю, укладену внаслідок аналізу промови Дж. Г.У. Буша перед Конгресом США 29 січня 1991 року [8]. Контент-аналіз промови американського президента дав змогу виокремити ключові концепти, пов'язані з питаннями безпеки і контролю світу у 1991 році.

Таблиця 1. Безпека і контроль в світі в 1991 році з точки зору Дж. Буша

До ключових понять належать такі концепти як БЕЗПЕКА, СВІТОВИЙ ПОРЯДОК, ЗАХИСТ, ЗБРОЙНІ СИЛИ, ВІЙСЬКОВА МІЦЬ США, МИР та ООН. Примітно, що серед цих категорій немає згадки про Україну. Проте, такий стан речей на той час не означав, що США не зважали на Україну та її ядерний потенціал. Питання стратегічних ракет на території України якраз навпаки серйозно хвилювало адміністрацію Дж. Г.У. Буша.

Стратегічне партнерство та інтереси США та України в 1991 році. Напередодні чергових президентських виборів, запланованих на 1992 рік, Буш не міг ігнорувати закидів щодо його пасивності у відносинах з радянськими республіками, тому було обрано Україну [7]. Під час дискусії у липні 1991 року про необхідність поїздки до Києва, обережний Буш сказав Джеймсу Бейкеру (держсекретареві США): «Щоб ми не робили, я не завдам неприємностей Горбачову». Буш наказав підготувати відповідь, в якій зазначалося, що США не бажають загострювати протиріччя між Кремлем і Україною: якщо радянське керівництво наполягає, Буш погодиться скасувати візит до Києва. Роздратований М. Горбачов погодився на той візит. В Україні Буша чекав теплий прийом, оскільки українці розцінювали присутність Президента США як знак підтримки їхнього устремління до незалежності [7].

Промова Дж. Буша у Верховній Раді України є свідченням того, що на початку 90-х українське питання стало ключовим, оскільки незалеж- ницькі устремління України починали дедалі більше непокоїти Москву та Вашингтон. При всій недалекоглядності М. Горбачова та Дж. Буша вони розуміли, що без України радянська імперія не зможе існувати. А якщо до цього додати розміщення на території України ударного угруповання стратегічних ракет, які безпосередньо загрожували безпеці США, то легко можна зрозуміти логіку занепокоєння Білого дому виявами українського «сепаратизму». Адміністрація вибрала Україну, в якій у 1972 році вже побував Р. Ніксон. Проте, Україна 1991 року суттєво відрізнялася від України брежнєвських часів. Орієнтація на Москву стало перепоною для усвідомлення політичної ситуації вашингтонськими аналітиками, які проґавили зростання національно демократичних рухів в Україні [7].

Промова. Дж. Буш виголосив свою промову, названу «Chicken Kiev speech», 1 серпня 1991 року на сесії Верховної Ради України. До його промови назавжди приліпився ярлик вигаданий кореспондентом «Нью-Йорк Таймс» Вільямомом Сефайром, який у статті від 29 серпня 1991 року звинуватив Буша в боязкості, невпевненості і страху йти назустріч змінам у СРСР.

Проаналізувавши промову Дж. Г.У. Буша [4], ми виокремили 2 блоки понять, якими оперував американський президент. Перший блок охоплює концепти, пов'язані з колишнім СРСР. Нижче наведено таблицю основних понять (75 одиниць), що асоціюються з Радянським Союзом.

політика буш україна американський

Таблиця 2. Сприйняття американською адміністрацією СРСР

Ключовими є поняття СВОБОДИ (13 одиниць), ДЕМОКРАТІЇ (9 одиниць), ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ (9 одиниць), СРСР (7 одиниць), РЕСПУБЛІКИ СРСР (5 одиниць). Загальна кількість понять, що входять до блоку СРСР нараховує 78 одиниць, що свідчить про те, що адміністрація Дж. Буша надавала першочергової ваги збереженню СРСР.

І до другого блоку ми віднесли поняття пов'язані з Україною. Нижче наведено таблицю зазначених понять [4].

Таблиця 3.

Україна очима американського президента Дж. Буша у 1991 році

Загальні кількість понять на позначення України - 70. У кількісному відношенні вони поступаються поняттям на позначення СРСР. Найбільш численними є поняття, що позначають СВОБОДУ (12 одиниць), НАРОД УКРАЇНИ (5 одиниць), УКРАЇНУ (5 одиниць), ПІДТРИМКУ США УКРАЇНИ. Проте є і пейоративні поняття, серед яких УКРАЇНСЬКИЙ НАЦОНАЛІЗМ (2 одиниці), НЕПРИЙНЯТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1 одиниця). США пообіцяли не втручатися у внутрішні справи України і готові підтримувати Україну проте в межах СРСР. Сама ж промова є суперечливою.

У промові Дж. Буш виголосив компліменти на адресу гостинних українців. Він наводив цитати з творів Олександра Довженка та Т. Шевченка, робив посилання на давньоукраїнські приказки. Він назвав українців першопрохідцями, а Україну країною та ланкою, що поєднує Європу та Азію. Проте коли американський президент повів мову про вибір між підтримкою лідерів незалежних держав на пострадянському просторі і підтримкою М. Горбачова, він не вагаючись висловив підтримку Горбачова, оскільки, на його думку, політика радянського лідера, перебудова ведуть до свободи, демократизації та економічної незалежності. Незважаючи на високу американську риторику щодо поняття свободи, обіцянки допомогти жертвам Чорнобиля, спічрайтери Дж. Буша заклали в текст промови ідеї, неприйнятні для київської аудиторії:

- тут містилися солодкі компліменти на адресу М. Горбачова, популярність якого на той час упала в СРСР і в Україні до критично низького рівня;

- у його промові прозвучала підтримка радянського уряду на чолі з М. Горбачовим;

- ключовим пасажем промови став заклик (а фактично - погроза) до відмови від курсу на незалежність, яким прямувала Україна: «Але свобода - це не те ж саме, що незалежність. Американці не будуть підтримувати тих, хто прагне незалежності для того, щоб замінити віддалену тиранію на місцевий деспотизм. Ми не будемо допомагати тим, хто сприяє самовбивчому націоналізму, замаскованому на етнічній ненависті»;

- у ході виголошення самої промови Дж. Буш 6 раз назвав українців радянськими людьми, незважаючи на спроби українців стати незалежними і якраз позбутися радянського спадку, нівелювання етнічної приналежності;

- він висловив солідарність з радянськими людьми (під якими він розумів українців) у важкі часи;

- у своїй промові Буш закликав українців залишитися частиною СРСР [4;7].

З точки зору історії, зазначена вище промова була однією з найбільш невдалих промов проголошених коли-небудь президентом США, оскільки подальші події зробили її безглуздою, позбавленою будь-якого політичного змісту і виставили Дж. Буша на посміховисько. Фраза Дж. Буша про самовбивчий етнічний націоналізм була сприйнята в Україні як прикра політична недоречність оскільки в Україні не було виявів етнічного націоналізму, ні Рух ні тим більше націонал-комуністи, які обережно виводили Україну зі складу СРСР, не мислили категоріями агресивного шовінізму, який розквітав в Югославії.

Політичні прорахунки у стосунках США з Україною були закономірним наслідком недалекоглядної зовнішньої політики адміністрації Дж. Буша. Про це зазначив Збігнев Бжезінський: «усе, що відбувається зараз, стосується оформлення Європи, оскільки вона змінила свою політичну душу, і нині найбільший ризик полягає в тім, що Туреччина, Україна, Грузія чи країни Балкан можуть залишитися поза Європою і поза спільнотою демократичних держав. У політичному сенсі Україна відіграватиме ту ж роль, яку відігравала Польща впродовж 1990-х років. Україна - це ключ до розуміння пострадянських держав» [9,20].

Основна проблема, з якою зіткнувся Білий дім на той час, полягала у розвитку стосунків з Михайлом Горбачовим. Президент Дж. Буш, Кондоліза Райс як радник національної безпеки США, Брент Скоукрофт, Джеймс Бейкер і Колін Пауел (тоді голова Об'єднаного комітету начальників штабів ЗС США) погодились підтримувати М. Горбачова та його ідей щодо реформування СРСР. США лякала тільки одна думка, що Сполученим Штатам прийдеться мати справу не з однією наддержавою, а з 15 новими незалежними державами, на території яких зберігалася ядерна зброя. Тому, головним ворогом цієї групи американських політиків був оголошений націоналізм, в першу чергу український.

Проте і діяльності Дж. Г. У. Буша були і позитивні моменти його зовнішньополітичної діяльності. Не слід забувати про те, що Дж. Буш, перебуваючи на посаді президента США, 27 листопада 1991 року, напередодні зустрічі з представниками української діаспори, прийняв історичне рішення -- негайно визнати незалежність України. Це повідомлення блискавично прилетіло до Києва і стало фактором суттєвої моральної підтримки українських громадян [7].

Утворення Співдружності незалежних держава відбулося 8-9 грудня 1991 року і лідери трьох слов'янських республік спочатку проінформували Дж. Буша, і лише згодом - М. Горбачова, викликавши його обурення. Відтоді американська адміністрація вже не бажала підтримувати М. Горбачова. Вона висловила підтримку створенню СНД. У листопаді 1991 року група впливових фахівців із питань ядерної безпеки підкреслювала, що в «інтересах Сполучених Штатів віддати перевагу якомога меншій дезінтеграції. США практично не мають важелів впливу на процес дезінтеграції. Але вони можуть створити стимули для союзу, а не для незалежності» [10,69]. 12 грудня Дж. Бейкер окреслив американські пріоритети, пов'язані з визнанням нових держав у такому порядку:

воєнна та особливо ядерна безпека;

демократія;

ринково зорієнтована економіка [10,70].

Отримавши позитивну відповідь від українського керівництва щодо цих принципів і міжнародних зобов'язань України (як однієї з держав- спадкоємиць СРСР) щодо договору про скорочення звичайних озброєнь у Європі й договору про нерозповсюдження ядерної зброї, США, після відставки М. Горбачова 25 грудня, визнали Україну, як і Росію та інші держави, що приєдналися до Співдружності.

Отже, політика США по відношенню до України в 90-х роках ХХ ст. була нечіткою з огляду на той факт, що адміністрація Дж. Г.У. Буша була на концептуальному роздоріжжі і більше тяжіла до збереження СРСР, а не до визнання незалежних устремлінь України, на території якої була розміщена значна кількість стратегічних ядерних ракет. Невизначеність зовнішньополітичного курсу призвела до низки стратегічних помилок у стосунках з молодою державою, що виникла на теренах східної Європи, Україною. Політична заангажованість та короткозорість стали перепоною для адміністрації Дж. Буша чітко визначити зовнішньополітичні перспективи розвитку ситуації на пострадянському просторі.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо в дослідженні українсько-американських відносин наступних періодів, зокрема 1994 - 1997 років.

Література

1. Бжезінський Збігнев. Політично успішна Україна, 31. 10. 2007. - Режим доступу до джерела: http://maidan.org.ua/static/mai/1193857493.html.

2. Коваленко А. Українські підсумки американських виборів / Андрій Коваленко // День. - 18 листопада 2000. - № 212. - Режим доступу до джерела : http://www.day.kiev.ua/52903/.

3. ОфіцинськийРоман. Політичний розвиток незалежної України (1991-2004) в аспекті європейської ідентичності (на матеріалах періодики Заходу). - Київ: Інститут історії України Національної академії Наук України. - Ужгород: Ґражда, 2005. - 468 с.

4. Промова Дж. Буша у Верховній Раді України 1 серпня 1991 р. - Режим доступу до джерела : http://en.wikisource.org/wiki/Chicken_Kiev_speech.

5. Тарасюк Борис. Криза довір'я. Інтерв'ю газеті «День» // День. - 28 вересня 2002 - № 176. - Режим доступу до джерела : http://www.day.kiev.ua/72759/.

6. Харченко Ігор. Україно-американські відносини (1991-2002), еволюція, характер, основні проблеми - Міжнародні відносини // http://referat.atlant. ws/?set=referat&mc=39&cm=2868.

7. Щербак Ю. Україна на «шахівниці» Буша-старшого // День. - 21 травня 2004. - № 87. - Режим доступу до джерела : http://www.day.kiev.ua/30460/.

8. Bush G.H.W. Address Before a Joint Session of the Congress on the State of the Union, January 29, 1991. - Режим доступу до джерела : http://www.presidency.ucsb. edu/ws/index.php?pid=19253.

9. BrzezinskiZ. Post-Communism Nationalism // Foreign Affairs.--Vol. 68.--№ 5 (Winter, 1989/ 1990). - P. 10-25.

10. Campbell K., Carter A., Miller S., Zraket Ch. Soviet Nuclear Fiction: Control of the Nuclear Arsenal in a Disintegrating Soviet Union // CSIA Studies in International Affairs. - 1991. - № 1. - P.69-70.

11. Kuzio Taras. Ukraine and NATO. - October 15, 2000. - Режим доступу до джерела : http://www.ualberta.ca/~cius/stasiuk/st-articles/an-ukr-nato.htm.

12. U.S. Congress. Senate Committee on Foreign Relations. Subcommittee on European Affairs. Soviet Disunion: The American Response. Hearings. 102 Cong., 2nd sess., February 28 and March 6, 1991. - 160 p.

Размещено на Allbest.ru