Сучасний міжнародний тероризм як системне явище: тенденції, фактори, шляхи протидії

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУЧАСНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ ЯК СИСТЕМНЕ ЯВИЩЕ: ТЕНДЕНЦІЇ, ФАКТОРИ, ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ

Гуцало М.Г.

міжнародний тероризм протидія

Сучасний міжнародний тероризм як вкрай небезпечне для цивілізованого людства соціально-політичне явище стає сьогодні впливовим чинником дезорганізації світового порядку, в якому боротьба за існування й розвиток у жорстких умовах глобалізованого світу все більше посилюється. Про це переконливо свідчать останні події у світі -- безпрецедентна за своєю зухвалістю бесланська трагедія, підриви в Арабській Республіці Єгипет, у Лондоні, відповідальність за які взяло на себе мало відоме раніше угруповання “Аль-Каїди” в Європі. Як державна відповідь, що негайно пролунала на протидію терактам у Великобританії, -- проголошення урядом цієї країни збільшення обсягу державних коштів на боротьбу з міжнародним тероризмом. Отже, чергові фінансові витрати, силові заходи та ін. А чи будуть вони виправданими, якщо причини залишаються проігнорованими?

Сьогодні стає всі більш очевидним, що основна тенденція цих та інших терористичних актів, -- їх системний характер, який виявляється в темпах зростання, рівні організованості, матеріально-технічному та фінансовому забезпеченні, транснаціональному масштабі терористичної діяльності, рівні трагічності наслідків, розширенні соціальної бази, кількості жертв, у характері та обсязі цілей.

Проблема тероризму в історико-політичному розумінні цього соціального явища (кримінально-правовому, економічному, цивілізаційному та деяких специфічних контекстах, насамперед, прикладних і функціональних вимірах) все більше стає предметом досліджень зарубіжних та вітчизняних науковців, серед них: С. Хантінгтон, Б. Хоффман, З. Бжезинський, Ю. Антонян, В. Вітюк, С. Ілларіонов, В. Антипенко, В. Вознюк, В. Глушков, В. Ємельянов, Б. Канцелярук, Д. Козлов, В. Крутов, О. Лановенко, В. Ліпкан, П. Пригунов та ін. Досліджуючи окремі аспекти “основних дестабілізуючих факторів світового розвитку початку XXI століття, якими є екстремізм і тероризм” [3, 3], фахівці поступово торують дослідний шлях до комплексного аналізу цього небезпечного явища, що сьогодні вже не має чітко вираженого політичного обличчя, а набуває статусу системно-соціального.

Однак, як зазначає переважна більшість авторів, “проблеми тероризму в силовий спосіб не були розв'язані; і сьогодні, як ніколи, актуалізувалась потреба пошуку адекватної антитерористичної парадигми” [2, 12]. Зокрема, З. Бжезинський визнає, “щоб ряди терористів не поповнювалися знову й знову, необхідна зважена політична стратегія, покликана послабити весь комплекс політичних і культурних факторів, що сприяють тероризмові” [1, 49]. Дійсно, визначні політичні лідери -- в особі Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки Хав'єра Солани, а також провідні фахівці з антитерору визнають той достовірний факт, що подолати тероризм воєнними, силовими діями фактично неможливо. Проте досі без відповіді залишається питання про те, що конкретно міжнародне співтовариство може протиставити цьому вселенському злу.

Проблема ускладнюється міфологізацією терористичної політики, особливо по відношенню до тих блоків і держав, які впливають на світовий порядок.

На рубежі історичних епох завжди модифікуються державні інтереси, потреби, цінності, особливо на тлі боротьби за енергоресурси і ринки збуту. Відбувається також соціальний злам одних традицій та зростання могутності інших, домінантних на міжнародній арені. Нерідко увага масової свідомості відволікається на зовнішні причини, які начебто перешкоджають гармонійному функціонуванню внутрішньої системи.

Одночасно в умовах політики подвійних стандартів спостерігається розбалансування відносин гармонізації, а також повноважень і функцій, які покликані забезпечувати антитерористичні завдання, мотивації, орієнтації. Через це, спираючись винятково на каральні та силові методи, міжнародне співтовариство при розробці заходів антитерору уникає дослідних знань із методології, теорії і практики функціональних систем.

Обстоюючи переконання в тому, що міжнародний тероризм -- це складне моральне, ідеологічне, політичне явище, яке визначає проблему комплексної саморегуляції світового громадянського розвитку, вважаю за доцільне поглибити методологію дослідження цього загрозливого для всього людства явища. Одночасно пізнавальну увагу доцільно зосередити, з одного боку, на індикаторах, причинах та факторах, що спричиняють до його появи, а з іншого -- приділити ключове значення концепції терористичної системи (блокової, державної, правової, функціональної). Дослідження у цьому напрямку дозволяє визначити стрижневі підходи до розробки дієздатного комплексу превентивних заходів, спрямованих на зниження рівня потенційних загроз глобального і локального рівнів.

Це завдання передбачає „наукову діагностику” живильного середовища екстремізму та тероризму в контексті забезпечення безпеки державної системи, в якій конфліктні процеси здебільшого є діалектично та логічно пов'язаними. Реалізація цієї мети можлива на основі інноваційного підходу до системної протидії загрозам міжнародної та національної безпеки.

З цих причин дослідний кругозір зосереджується довкола світоглядної думки про те, що “реально забезпечити національну безпеку в нових умовах глобалізаційних перетворень можна лише шляхом об'єднання зусиль державних і громадських інститутів суспільства”[6, 111].

На підставі цієї точки зору пропонується ексклюзивний комплекс науково-технологічних, зовнішньополітичних, організаційно-правових, соціально-економічних, громадянських, інформаційних, гуманітарно-культурологічних та освітніх заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку цивілізованого суспільства шляхом гармонізації інтересів, потреб і цінностей його громадян, подолання причин, що зумовлюють поширення ідеології і практики тероризму. Такий комплексний підхід покладено в основу розробленої Моделі Національної програми протидії тероризму та екстремізму [5], яка була запропонована для обговорення й ухвалена на Другому міжнародному антитерористичному форумі “Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)” у травні 2005 року та дістала підтримку Комітету з питань національної безпеки й оборони Верховної Ради України.

Серед різноманітних соціальних процесів, які детермінують широкі масштаби застосування насильства, в тому числі у формі тероризму, варто назвати прогресуюче загострення соціально-економічної диференціації й нерівності в різних країнах і регіонах світу; подальше наростання дисбалансу інтересів, потреб та цінностей між державами і народами; все більше поширення тенденцій диктату й подвійних стандартів у практиці міжнародних відносин; становлення національного й релігійного екстремізму як політичного чинника міжнародного життя; зниження рівня контролю за доступом до новітніх технологій виробництва зброї масового ураження; посилення інформаційно-психологічної агресії проти населення й урядів країн світу; загострення процесів духовної деградації суспільства.

Динаміка названих та інших руйнівних тенденцій набула системного характеру, що впливає на трансформацію міжнародного тероризму, його зміст і організацію, стратегію й тактику.

Тероризм у сучасних умовах далеко переступив кордони окремих держав та ідеологічних обмежень. І як це не прикро, але потрібно визнати справедливість прогнозів, що в найближче десятиліття він посилить свої геополітичні позиції. Слід очікувати розширення спектру форм прояву й методів здійснення терористичних актів, ескалації смертоносних технологій.

За орієнтовними даними, на сьогоднішній день у більш ніж 70 країнах налічується понад 1000 груп і організацій, що застосовують у своїй діяльності терористичні методи. Тільки у 2003 році було здійснено 208 актів міжнародного тероризму. Окреслилася визначальна для сучасного тероризму тенденція -- прагнення до здійснення акцій, які спричиняють до численних людських жертв і завдають значних економічних і морально-психологічних збитків. Підтверджується це й тактикою проведення терактів, що передбачають вибір об'єкту й часу найбільшого скупчення людей. Наприклад, серія вибухів, що прогриміли 7 липня 2005 року в метро та автобусах Лондона в годину пік, були розраховані на те, щоб шляхом впливу на людський фактор підірвати стійкість системи національної безпеки Великобританії. А підриви поблизу Маніли (620 км на південь), які сталися під час проведення різдвяного ярмарку, мали на меті створення на території Філіппін незалежної мусульманської держави.

Міжнародний тероризм як динамічна система, що постійно розгалужується, нині вже переслідує великомасштабні цілі, до числа яких слід віднести спроби дезорганізації державного управління, дестабілізації військово-політичної обстановки в регіоні, знищення паливно-енергетичних ресурсів, примус до відмови від фундаментальних демократичних цінностей. Прикладом цього є події в Іспанії і Франції, що дестабілізуюче вплинули як на внутрішню, так і на зовнішню політику названих держав.

Можна визнати, що тероризм нині набув статусу самостійного механізму потужної системи, що самовідтворюється, вдосконалюючись. Вона володіє потужними людськими, технологічними, фінансовими, інформаційними та іншими можливостями. Приклади Афганістану, Таджикистану, Косово, Чечні, Північної Африки, Туреччини, Філіппін, Близького Сходу, Єгипту наочно свідчать, що міжнародний тероризм здатний вести диверсійно-терористичні війни, брати участь у масштабних збройних конфліктах, тим самим перетворюючись на серйозний фактор ініціювання й формування вогнищ військової небезпеки й ситуативної мілітаризації в конфліктних регіонах.

На сьогодні різні регіони світу охоплені розгалуженою мережею підпілля, складів зброї, інфраструктур, що їх забезпечують. Тероризм перетворився в досить прибутковий бізнес із розвиненим “ринком праці” і капіталовкладень, зі своїми правилами й мораллю. Так, за деякими оцінками, щорічний бюджет сімейного бізнесу “терористичної імперії” Усами Бен Ладена, представлений, між іншим, і в Західній Європі, коливається у розмірах від 20 до 50 млрд. дол.

Саме тероризм найчастіше стає детонатором сучасних міжетнічних і міжрелігійних конфліктів. Спостерігається небезпечна тенденція використання фактора “міжнародного тероризму” для реалізації політики “керованої напруженості” у зонах етнокультурних і міжконфесійних контактів. Одна із ключових складових цього сценарію -- створення й нав'язування міфу про глобальний конфлікт між Ісламом і Православ'ям.

Невипадково останнім часом набули поширення вирази “ісламський фундаменталізм”, “ісламський екстремізм”, “ісламська загроза”. Така постановка питання сама по собі несе помилкове тлумачення і має небезпечну тенденцію підміни понять.

Спроби ототожнення тероризму й духовної течії у контексті теорії С. Хантінгтона про зіткнення цивілізацій несуть у собі заздалегідь деструктивний характер. Такі непродумані, провокаційні висловлювання, укорінюючись у свідомості людей, породжують ворожість і підозрілість до представників мусульманства.

На такому благодатному ґрунті релігійної конфронтації виростає ісламофобія, що, подібно бомбі уповільненої дії, здатна розколоти світ і підірвати стабільність будь-якого суспільства.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити узагальнюючий висновок: сучасний міжнародний тероризм, об'єднуючи ідеології вкрай радикальних течій, культивує насильство й знецінює людське життя як найвищу цінність. Він являє собою складне системно-соціальне явище, яке формується на міжнаціональних зв'язках терористичних угруповань як однієї, так і різних країн, а також за участю представників окремих держав. Системність міжнародного тероризму є визначальною його рисою і передбачає:

— обов'язкове формування відповідної ідеологічної оболонки;

— організованість;

— професіоналізм;

— наявність інфраструктури забезпечення й відтворення терористичного потенціалу (фінансового, матеріально-технічного, бойового, пропагандистського, кадрового та ін.).

Принципово важливим є те, що превенція міжнародному тероризму повинна передбачати комплексну протидію й буде мати перспективу лише в тому разі, коли відповідатиме справжньому статусові даного явища як системно-соціального. А отже, необхідною є така продуктивна система самоорганізації різних рівнів суспільства, яка забезпечить формування внутрішніх і зовнішніх умов для активної протидії поширенню ідеології тероризму в контексті забезпечення безпеки соціальної системи як такої.

Наша держава, яка є частиною глобалізованого світу, як і інші індустріально розвинені країни, зазнає впливу загроз і викликів нового часу. Україна, виконуючи взяті на себе зобов'язання відповідно до Статуту ООН і ряду договорів, є учасником всіх міжнародних конвенцій і протоколів, що регулюють різні аспекти боротьби з тероризмом.

З іншого боку, як активний учасник антитерористичної коаліції і надійний партнер ООН у забезпеченні миротворчих і гуманітарних операцій у різних регіонах світу, в тому числі в Іралу, Україна не може бути гарантовано захищена від проникнення представників терористичних організацій і поширення ідеології тероризму.

Нинішній етап суспільного розвитку України, на тлі непростої соціально-економічної ситуації, супроводжується деструктивними тенденціями в політичній та соціально-економічній сферах, які несуть у собі заряд теророгенності. Насамперед, це стосується прогресуючої розбіжності за рівнем доходів населення, криміналізації всіх сфер суспільного життя, напруженості релігійних суперечок, штучного роздування етнорегіональних протиріч. Підігрівання таких настроїв

— це шлях до сепаратизму, насильства й екстремізму, що, як показує світова практика, створює ґрунт для інтервенції міжнародного тероризму.

Ознакою сучасного життя в Україні стали вибухи та підпалення з метою залякування, замовні вбивства, захоплення заручників задля викупу та інші прояви терористичного характеру. Причини цього криються у площині, передусім, недосконалості економічно-правових відносин, стану захисту прав українського громадянина, вседозволеності в інформаційному просторі, руйнуванні соціокультурних норм та ін. Саме в такій атмосфері визрівають стереотипи примату насильства, руйнуються критерії гуманізму та моральності.

У цьому зв'язку неважко передбачати, що означало б, зокрема, втягування в конфлікт населення Криму, у тому числі представників кримського мусульманства, ряд громад якого перебуває під впливом такої радикальної течії ісламу, як ваххабізм, що фактично є ідеологічною основою діяльності міжнародних терористичних організацій.

В Україні питома вага ісламу серед інших релігій відносно невисока. Згідно з останніми даними Державного комітету у справах релігій, у числі більш ніж 26 тис. релігійних громад у країні налічується 450 мусульманських, більшість яких (329) перебуває в Криму. Рік у рік число громад і віруючих ісламу помітно зростає, у тому числі за рахунок мусульман-українців. Крім того, за інформацією Держкомнацміграції, за станом на кінець 2004 року, тільки офіційний статус біженців у нашій державі мали 3 тис. чоловік, 80% з них прибули із країн ісламського світу.

Здійснені за роки незалежності протиправні акти, які були кваліфіковані як терористичні, дають підставу говорити про те, що в Україні немає проявів системного тероризму, визначальні риси якого зазначені вище. Однак наявність як внутрішніх, так і зовнішніх чинників (зокрема наша участь у миротворчих операціях по всьому світу), свідчить про існування передумов для терористичних атак, що являє загрозу політичній стабільності держави й безпеці громадян.

Сучасні процеси глобалізації диктують потребу принципово нової ефективної системи регуляції суспільних відносин, а світовий досвід протидії міжнародному тероризму в умовах нових викликів диктує необхідність переосмислення філософії сучасної системи міжнародної й національної безпеки. Мова йде, насамперед, про нові принципи її формування на базі державних (силових) і суспільних (гуманітарних) компонентів.

Логіка такого підходу визначається ставленням до сучасного тероризму як до явища, причини якого криються в руйнівних тенденціях системного характеру, що відповідно вимагає системного регулювання суспільного розвитку для їхнього подолання.

Конкретним кроком на цьому шляху повинна стати Національна програма протидії тероризму й екстремізму, в основу розробки якої може бути покладена Модель Національної програми протидії тероризму й екстремізму, її мета полягає в тому, щоб сформувати зовнішні і внутрішні умови для активної протидії тероризму й екстремізму на принципово новій концептуальній основі -- шляхом об'єднання зусиль державних і громадянських інститутів суспільства. Розглянемо деякі з основних аспектів даної Моделі.

Однією з найважливіших, на думку її авторів, є громадянська складова, що підкреслює провідну роль громадянського суспільства в протидії екстремізму й тероризму. Сама ідея громадянського суспільства ще не стала реальністю і не зрозуміла повною мірою як для влади, так і для громадян України. Однак система національної безпеки будь-якої держави може бути ефективною тільки в умовах активної позиції громадянських інституцій суспільства. Тому модернізація інститутів міжнародної й національної безпеки, необхідність якої продиктована масштабною ескалацією міжнародного тероризму, можлива лише на основі потужної соціальної підтримки. Для цього необхідні пошук і впровадження нових форм об'єднання й координації зусиль державних інститутів, неурядових і громадських організацій в інтересах формування діючих механізмів цивільного контролю у плані забезпечення в Україні міжнародних стандартів дотримання прав і свобод людини й громадянина; висування цивільних ініціатив по виробленню й реалізації інформаційно-суспільних технологій, спрямованих на скорочення соціальної бази тероризму й екстремізму, утвердження в соціумі активної позиції неприйняття цих явищ у будь-яких формах і проявах.

Основою системної регуляції суспільних відносин у протидії поширенню ідеології екстремізму й тероризму є, насамперед, наука, освіта й культура, адже “міжнародний тероризм - це не стільки військова, скільки ідеологічна соціальна й моральна сила. Тому потрібно вести битву за “серця й свідомість”, де вирішальну роль буде відігравати пропаганда цінностей, ідеалів, ідей” (4, 558). Ось чому в Моделі Національної програми протидії тероризму й екстремізму особливе місце відведене гуманітарно-культурологічному й освітньопросвітницькому аспектам.

У цьому зв'язку пропонується розвиток практики відкритого соціального діалогу й конструктивного підходу до розв'язання суперечок, гармонізації інтересів шляхом продуманих економічних, правових і соціальних методів; підтримка й координація ініціатив, спрямованих на утвердження “інституту народної дипломатії” і самоорганізації по широкому колу соціально-економічних і гуманітарних напрямків у міжнародному й внутрішньодержавному форматах; формування моделі духовно-ціннісного паритету етнічних, релігійних, соціокультурних спільнот різних регіонів країни; вироблення принципів захисту й зміцнення духовного й інтелектуального здоров'я нації, утвердження парадигми патріотизму й конструктивного модусу буття.

Формування нової системи національної освіти XXI століття, націленої на всебічний розвиток особистості, виховання толерантного ставлення до духовних традицій різних народів і утвердження пріоритету високих загальнолюдських цінностей повинно стати домінуючим компонентом майбутньої Національної програми. Через виховання у підростаючого покоління неприйняття культу насильства, через реалізацію гуманітарно-освітніх програм стане можливим протистояти поширенню людиноненависницької ідеології тероризму. Важлива складова освіти -- прищеплення громадянам свідомого практичного ставлення до проблем суспільної й особистої безпеки, а також розробка і впровадження програми інформаційно-психологічної безпеки.

Підводячи підсумки сказаному, хотілося б підкреслити, що запропонований автором новий концептуальний підхід до дослідження тероризму як системного явища й система заходів, викладених у Моделі Національної програми протидії тероризму й екстремізму, -- це спроба пошуку нових нестандартних підходів до осмислення явища тероризму й розробки нової моделі соціальних перетворень, націлених на подолання насильницьких стереотипів у суспільних відносинах. Час вимагає перегляду концептуальних основ побудови системи національної безпеки на основі нових механізмів, якими повинні стати соціокультурний і гуманітарно-освітній. Саме такий підхід є перспективним і актуальних з огляду на загрозу глобального тероризму для всього людства.

Література:

1. Бжезинський 3. Выбор. Глобальное господство или глобальное лидерство/ Пер. с анг. -- М.: Междунар. отношения, 2004.

2. Вознюк В.С. Міжнародний тероризм в сучасних глобалізаційних стратегіях: Автореф. дис. канд. політич. наук: 23.00.04.// Ін-т світ. економ і міжнар. віднос. НАНУ,-- К., 2005.

3. ХХІ век: мир между прошлым и будущим. Культура как системообразующий фактор международной и национальной безопасности. Монография./ Под ред. О.П. Лановенко,-- К.: Стилос, 2004.

4. Илларионов С.И. Террор й атитеррор в современном мироустройстве. -- М.: ООО “РИЦ “ПРОФЗКО”, 2003.

5. Концептуальний проект. Модель Национальної програми протидії терроризму й екстремізму / В.С. Горбатюк, М.Г. Гуцало, В.В. Титов, А.С. Шаповалов. -- К.: МАЕ, 2005.

6. Крутов В.В. Протидія міжнародному тероризму як системносоціальна складова національної безпеки України // Стратегічна панорама, 2003, № 2.-- С. 108-113.

Размещено на Allbest.ru