Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

УДК 327.5(73):53) "1978/1995"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Політика США відносно країн перської затоки в кінці 70-х - першій половині 90-х років (економічні і військово-політичні аспекти)

Адель Ахмед Хайдар

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Коміренко Іван Данилович, кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кириченко Василь Прохорович, Дипломатична Академія України при Міністерстві закордонних справ України, професор.

Кандидат політичних наук Турчак Наталія Іванівна, кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка, викладач.

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться 12 квітня 2000р. о 14.00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252119 Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий 11 березня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Каменецький М.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження.

Нафтодобувні і нафтоекспортуючі країни Перської затоки посідають чільне місце у глобальній системі міжнародних відносин, у балансі військово-стратегічної рівноваги світового масштабу, в розвитку політичних, культурних і духовних традицій народів Сходу. В 70 - 90-і роки означений регіон набув особливого значення у світовій політиці з огляду на політичні, економічні, військово-стратегічні, валютно-фінансові та інші фактори. Отже, актуальність теми дослідження визначається рядом факторів міжнародного рівня, які підкреслюють значущість регіону Перської затоки в сучасній структурі світових політичних, торговельно-сировинних і валютно-фінансових зв'язків.

Серед країн світу, інтереси яких протягом кількох десятиріч тісно пов'язані з регіоном Перської затоки, найхарактерніше демонструють свою політику Сполучені Штати Америки. Американська активність в зоні Перської затоки в 70-і роки визначалася прагненням правлячих кіл Вашингтона зберегти і, по можливості, продовжити свій контроль над країнами і природними ресурсами регіону. В гонитві за досягненням цієї мети США, відкидаючи всіляку видимість будь-якої демократії, порушували права і суверенітет регіональних держав, намагалися нав'язати їм свою волю.

На рубежі 80-х - 90-х років Сполучені Штати об'єктивно були змушені вдатися до концептуального переосмислення підходів до проблем близькосхідного регіону в цілому і зони Перської затоки зокрема. Послаблення внаслідок ірано-іракської війни обох претендентів на лідируючу роль у регіоні відповідало інтересам Вашингтона, який домігся зникнення головної перешкоди на шляху посилення його військової та політичної присутності в цьому субрегіоні. У Вашингтона виникла надія використати ситуацію, що склалась, для відновлення американських позицій як в Іраку, так і в Ірані. Але цю ж ситуацію мав намір використати й іракський президент С. Хусейн, який і "спробував установити нові правила у відносинах між Північчю та Півднем".

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема дисертаційної роботи відображає один із напрямків комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності" та Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави".

Об'єкт дослідження - процес формування та реалізації зовнішньополітичного курсу США щодо країн Перської затоки, а також зовнішньополітичні концепції та доктрини, на базі яких США здійснювали свою політику в субрегіоні.

Предметом дослідження є форми і методи здійснення політики США щодо країн Перської затоки, спрямованої на збереження, зміцнення та розширення американського впливу в субрегіоні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз основних чинників формування політики США щодо країн Перської затоки, стратегії та механізму її здійснення. Визначена мета обумовила розв'язання ряду дослідницьких завдань, найголовнішими серед яких є:

- виявлення і аналіз чинників, що впливали на формування і реалізацію політики США щодо країн Перської затоки;

- аналіз концептуальної складової американської політики в субрегіоні Перської затоки та виявлення її взаємозв'язку з глобальною стратегією США;

- місце країн Перської затоки у політичних, військово-стратегічних, ідеологічних та економічних інтересах США;

- аналіз впливу ірано-іракської війни 1980-1988 років на специфіку відносин США з Іраном і Іраком та розкриття суті цих взаємин;

- висвітлення ролі й оцінка зусиль США у врегулюванні ірако-кувейтської кризи;

- визначення мети і оцінка зусиль США щодо нарощування своєї військової присутності в зоні Перської затоки після кувейтської кризи початку 90-х років.

Методологічна та науково-теоретична основа дисертації.

Виходячи зі специфіки об'єкта дослідження й поставлених завдань, автор обрав основними методами дослідження системний, порівняльний методи та метод контент-аналізу, що дозволяє розглянути проблему в динаміці, провести детальне дослідження вибраного предмету (форми і методи здійснення політики США в субрегіоні Перської затоки) як диференційованого, але взаємопов'язаного цілого в рамках глобальної зовнішньополітичної стратегії США в досліджуваний період.

Документальною базою дисертаційної роботи є значне коло американських і арабських документів, частина з яких уперше вводиться до наукового обігу. До них відносяться документи виконавчої влади США, насамперед документи конгресу США, державного департаменту та інші, Congress of the United States: Weekly Compilation of Presidential Documents: US Department of the State Bulletin: Current Policy. документи ООН Док. ООН S Res. 660, 661, 662, 665, 678, 687: резолюція Ради Безпеки ООН 598 від 20 липня 1987 роки; хроніка ООН.^, міністерства закордонних справ Іраку, Foreign Offies Documentary Dossier, Iraq, Baghdad,. доповіді Вашингтонського інституту стратегічних досліджень, After the Storm. Challenges for American's Middle East Policy. Report of the Washington Institute's Strategic Group. Wash., 1997. документи міністерства закордонних справ СРСP, Внешнеполитическая деятельность СССР и проблемы международных отношений, МИД СССР. - М., 1987-1990. нарад глав Ради співробітництва арабських країн Перської затоки Рада співробітництва арабських держав Затоки, Кувейт, 1985 (араб. м.); "Декларація Дохи". Нарада глав Ради співробітництва арабських держав Перської затоки. Eр-Ріяд, 1990 (араб. мова). та інші. Ці документи дали можливість проаналізувати й оцінити офіційну позицію та підходи США до проблем регіону Перської затоки, позицію і практичні дії ООН, спрямовані на врегулювання кризових ситуацій у Перській затоці.

З документальних джерел у роботі використані мемуари відомих політичних діячів США й арабських країн, Bzhezinsk Z. Game Plan: A geostrategye framework for conduct of the US - Soviet contest. N.Y., 1986; Carter J. The Blood of Abraham. Boston, 1985; Fahmy I. Peace Process in the Middle East. Memories. L., 1984. а також матеріали періодичних видань США, арабських і інших країн, Foreign Affairs; Foreign Policy; Ан-Нида (араб.м.); Аль-Инма (араб.м.); The New York Times; The Washington Post; Al-Watan, Al-Quabas (Kuwait); Аль-Нахар (араб.м.) у яких були опубліковані важливі офіційні зовнішньополітичні документи.

Стан наукової розробки теми. Зовнішня політика США постійно перебувала і залишається в полі зору політологів, істориків, економістів, правників. Проте політика США щодо країн Перської затоки не знайшла належного висвітлення і не стала предметом спеціального дослідження в українській політології. Для осмислення взаємин між США і країнами Перської затоки, впливу внутрішніх та міжнародних чинників на ці відносини важливе значення мали колективні монографії, праці істориків-міжнародників, публіцистів і дипломатів колишнього СРСР. Современные внешнеполитические концепции США. - М., 1979; Глобальная стратегия США в условиях научно-технической революции. - М., 1979; Примаков А.Е.. Анатомия ближневосточного конфликта. - М., 1978; його ж - История одного сговора. - М., 1985.

Проблемам діяльності американських нафтових монополій та транснаціональних корпорацій в зоні Перської затоки присвячені роботи Алієва С.М., Алиев С.М. Нефть и общественно-политическое развитие Ирана в ХХ в. - М., 1985; Боронов Р. Нефть и политика США на Ближнем и Среднем Востоке. - М., 1977; Примаков А.Е. Персидский залив: нефть и монополии. - М., 1989. Боронова Р., Примакова О.Є. та інших авторів, у яких підкреслюється зростання під впливом енергетичної кризи значення для США близькосхідного регіону в цілому і зони Перської затоки зокрема. Вони звернули увагу на нові, модернізованіші методи американської експансії в близькосхідному регіоні.

Корисною для дисертанта була робота Ніязматова Ш.А., Ниязматов Ш.А. Ирано-иракская война. Исторический очерк. - М., 1989. в якій розглядаються історичні корені ірано-іракських суперечностей, досліджується хід воєнних дій між двома країнами в 1980-1988 рр., вплив ірано-іракської війни на ситуацію в районі Перської затоки і на глобальному рівні, частково аналізується політика США. Автор підкреслює, що за умов ескалації ірано-іракської війни Вашингтон недвозначно давав зрозуміти готовність застосувати військову силу у випадку спроби Ірану закрити Ормузьку протоку. На жаль, і ця важлива праця не позбавлена певних стереотипів.

Велику наукову цінність являють собою сучасні дослідження українськими авторами принципів формування зовнішньополітичного курсу США, в тому числі і деяких аспектів американської політики щодо країн Перської затоки, Аппатов С.И. Глебов В.В., Коваль И.Н., Райнов П.Я. США: современная внешнеполитическая мысль. - Одесса, 1992; Кириченко В.П. Роль держави і влади в політичній стабілізації у перехідний період./ Право України, № 7, 1996; Коппель О.А. Перська затока: проблема безпеки в 80-і - 90-і роки. - К., 1998; Гончар Б.М. Проблема региональных конфликтов в американских подходах к отношениям с СССР (1985-1989 гг.). - К., 1991; Резніченко В.І. Участь арабських регіональних організацій в урегулюванні ірако-кувейтського конфлікту 1990-1991 рр. - К., 1995; Турчак Н.І. Стратегічні виміри та орієнтири зовнішньополітичного курсу адміністрації Джорджа Буша. - К., 1998. в яких дана об'єктивна оцінка цієї політики, а також ряд досліджень з проблем міжнародної безпеки.

В процесі підготовки дисертаційної роботи автор ознайомився з рядом авторефератів дисертацій із спорідненої проблематики. Грабажей В.М. Роль Організації Об'єднаних Націй в урегулюванні ірано-іракського конфлікту і політика США. - К., 1994; Коппель Е.А. Особенности военно-политической стратегии США в районе Персидского залива. - К., 1981; Мусаид Али Осман. Основные направления отношений стран-членов ССАГПЗ с США. - К., 1993; Харири Мухамед. Политика США в отношении стран Аравийского полуострова в 70-х годах. - К., 1987.

Американська література з близькосхідної політики США велика і різноманітна. Вона постійно поповнюється і давно вже перетворилася на один з провідних розділів історіографії США. Аналіз американської літератури свідчить, що американські автори вбачають свою роль в обґрунтуванні і виправданні тієї політики, яка в конкретній історичній обстановці була найбільш вигідною для правлячих кіл США. Представники консервативного напрямку розглядають регіон Перської затоки виключно як зону життєво важливих інтересів США, стверджуючи, що для Вашингтона пріоритетним є геополітичний підхід. Hendrickson D. The future of American strategy. - N.Y. 1987. Прагматики Е. Кордесмен Cordesman A. The Gulf and the West. L.; 1988; його ж The Iran-Iraq War. 1984-1987. - L., 1987. і інші, вирізняються неупередженістю поглядів, закликами до гнучкості в політиці Вашингтона в Перській затоці, що, на їхню думку, мало сприяти "пониженню глобального протистояння "Схід-Захід". Вони навіть допускають критику зовнішньополітичного курсу і непопулярних кроків американських адміністрацій в цьому регіоні, але переважно з позицій демонстрації їхньої низької ефективності, в контексті суперництва наддержав і широко розповсюдженої тези про інтереси національної безпеки США.

Аналіз праць представників ліберальніших поглядів, таких як Ю. Міллер, Л. Мілроі тощо Jutith Miller and Laurie Mylroie. Saddam Hussein and the Crisis in the Gulf. N.Y., 1990. свідчить, що однією з характерних рис їх концепцій з врегулювання конфліктної ситуації в Перській затоці є врівноважений підхід до традиційного пов'язування нестабільності в регіоні з інтересами національної безпеки США. В період ірано-іракської війни вони відверто визнавали агресивний характер політики адміністрації Р. Рейгана в Перській затоці.

Проблеми близькосхідного регіону викликають закономірний інтерес багатьох арабських авторів. Проте слід підкреслити, що для багатьох досліджень арабських авторів характерна вузькість політичних поглядів, яка ґрунтується на консервативному трактуванні інтересів арабської єдності, на відчутті страху перед войовничим ісламським фундаменталізмом і обережності в підходах до наддержав та їхніх політико-стратегічних цілей в регіоні. Найціннішими для дисертанта були праці М. Ас-Сейід Саїда, Мухаммад Ас-Сейід Саїд. Майбутнє Затоки після катастрофи. Каїр, 1991 (араб. м.). Х.А. Аль-Ібрагіма Al Ebraheem H.A. Kuwait. Political Studies. - Kuwait, 1979. та багатьох інших, в яких відображені їхні погляди на події, що відбувалися в регіоні, на місце і роль регіональних та позарегіональних держав.

Різноманітний фактичний і аналітичний матеріал почерпнутий з періодичних видань, зокрема російських, арабських, американських і західноєвропейських.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють період з кінця 70-х до першої половини 90-х років. Нижня хронологічна межа визначена періодом, коли адміністрація Дж. Картера оголосила район Перської затоки "сферою життєвих інтересів США", верхня - першою половиною 90-х років, коли після суттєвих міжнародних змін США постали як єдина наддержава, здатна реалізувати військову і економічну могутність для впливу на світові процеси.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що в ній на основі залучення й аналізу значної кількості документів та літератури здійснена одна з перших спроб дослідити політику США щодо країн Перської затоки в означений хронологічними межами період. Ця політика розглядається автором як самостійний і один з найважливіших напрямків американської близькосхідної політики в контексті глобальної зовнішньополітичної стратегії США.

Особистий внесок здобувача полягає в наступному:

- виявлені і проаналізовані чинники, що впливали на формування та реалізацію політики США щодо країн Перської затоки;

- проаналізовані в динаміці регіональні зовнішньополітичні концепції і доктрини США 70-х - першої половини 90-х років, досліджена їх еволюція;

- досліджена і отримала авторську оцінку практична реалізація зовнішньополітичної стратегії США в субрегіоні в умовах зміни регіональних і глобальних ситуацій;

- виявлений взаємозв'язок глобальної зовнішньополітичної стратегії США з їх політикою в субрегіоні Перської затоки;

- показане місце країн Перської затоки в економічних, політичних та воєнно-стратегічних інтересах США;

- досліджена і отримала авторську оцінку політика США щодо учасників ірано-іракської війни 1980-1988 років;

- показана роль і зроблена оцінка зусиль США в боротьбі з іракською агресією проти Кувейту та її наслідків;

- визначена мета і дана оцінка діям США з нарощування їхньої військової присутності в зоні Перської затоки після кувейтської кризи.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона досліджує важливу наукову проблему, а її результати поглиблюють знання про витоки і характер політики США щодо країн Перської затоки. Матеріали дисертації можуть бути використані перш за все у практичній діяльності міністерств закордонних справ арабських і інших країн, слугувати основою для підготовки аналітичних матеріалів з проблем міжнародних відносин в близькосхідному регіоні в цілому і в зоні Перської затоки зокрема, в подальших узагальнюючих дослідженнях проблем міжнародних відносин та зовнішньої політики США, а також при підготовці вузівських курсів і спецкурсів з політології, політичної історії окремих країн, історії міжнародних відносин, зовнішньої політики.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дисертації були оприлюднені на науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин (20 квітня 1999 року), на науково-практичних семінарах, обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики, а також викладені в трьох опублікованих статтях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 170 сторінок, список використаних джерел кількістю в 181 найменування на 10 сторінках.

Основний зміст роботи.

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються наукова проблема, що вирішується, об'єкт і предмет, мета, завдання та хронологічні межі дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення роботи, ступінь наукової розробки проблеми.

У першому розділі "Інтереси та пріоритети політики США в зоні Перської затоки" аналізуються чинники, що впливали на формування політики США щодо країн Перської затоки в кінці 70-х - першій половині 90-х років. Основна увага концентрується на економічних, політичних і військово-стратегічних факторах, серед яких виокремлюється нафтовий чинник. Значне місце відводиться висвітленню політики американських нафтових монополій, яких ще на початку століття приваблювали нафтові багатства Аравійського півострова.

Автор підкреслює, що політика нафтових монополій, які користувалися підтримкою військово-промислового комплексу США, викликала широкий інтерес монополістичних кіл інших галузей, зокрема, представників фінансових установ, здійснювала вирішальний вплив на офіційний політичний курс Вашингтона, який згодом вилився у включення регіону Перської затоки "в зону життєво важливих інтересів США" і визначив характер політики США щодо країн регіону.

У процесі дослідження робиться висновок, що визначальними орієнтирами політики США в регіоні в економічному, політичному, військовому і стратегічному планах в 70-і - 80-і роки були:

- підтримка західних нафтодобувних компаній і консорціумів у забезпеченні контролю над видобутком і транспортуванням нафти і нафтопродуктів міжнародними торговими шляхами; встановлення технологічної і військово-технічної залежності країн регіону від розвинених держав Північної Америки і Західної Європи; пошуки можливостей більш тісного зв'язку консервативних і поміркованих арабських політичних режимів з західними військовими і військово-політичними структурами, нав'язування їм різних схем і моделей примирення з Ізраїлем;

- формування у країнах субрегіону збройних сил, здатних забезпечити їхню внутрішню стабільність, а у випадку потреби - відсіч зовнішньої агресії; створення і модернізація системи військово-повітряних і військово-морських баз у районах, що прилягають до Перської затоки; збереження країн субрегіону в рамках капіталістичної економічної системи, попередження появи в цих країнах і нейтралізація анти західних радикальних рухів, здатних, на випадок приходу до влади, стати провідниками радянського політичного, військового і ідеологічного впливу.

На початку 90-х років США отримали можливість проведення широкої дипломатичної гри в ісламському світі, проявами якої стали ірако-кувейтська криза і проведення багатосторонньої операції зі звільнення Кувейту в 1991 році під назвою "Буря в пустелі". На думку автора, після розпаду СРСР і припинення "холодної війни" на передній план американської політики в зоні Перської затоки знову вийшли економічні чинники, внаслідок чого субрегіон Перської затоки втратив значення осередку світового геополітичного суперництва. За умов дотримання відносного консенсусу і балансу інтересів між розвиненими країнами Заходу й основними державами Близького Сходу та Середнього Сходу США досить успішно підтримували роль лідера й арбітра в регіональному балансі сил.

Другий розділ "Еволюція стратегії США в субрегіоні Перської затоки" присвячений аналізові концептуального наповнення американської політики в зоні Перської затоки. В ньому приділена ретроспективна увага змістові загальних концепцій регіональної політики США, зокрема, концепції "двох стовпів", прийнятій у рамках глобальної "доктрини Ніксона".

Концепція "двох стовпів", на основі якої США намагалися здійснювати політику "пристосування" в зоні Перської затоки, передбачала перекладання на Саудівську Аравію і шахський Іран великої частки тягаря і витрат, пов'язаних з політикою США. Саме ці країни на основі вказаної концепції мали виступати як знаряддя американської політики в регіоні. Разом з тим розвиток подій в зоні Перської затоки примусив правлячі кола США вдатися до додаткових методів впливу, зокрема до встановлення відносин з феодально-монархічними режимами на основі "принципу партнерства", що передбачав їхній економічний і соціальний розвиток під контролем монополістичного капіталу США.

Автором відзначається своєрідність американських дій, яка полягала в тому, що в другій половині 70- років Вашингтон здійснив перехід від дипломатії "пристосування" до відвертого шантажу на адресу країн регіону і до спроб узаконити "право" США на пряме воєнне втручання в їхні внутрішні справи. Контроль над зоною Перської затоки в період правління адміністрації Дж. Картера розглядався Вашингтоном як невід"ємна частина його глобальної стратегії. Отже, подібні дії Вашингтона свідчили про його намір зробити ще більший акцент на "фактор сили", що знайшло своє відображення в "доктрині Картера", яка проголосила Перську затоку "сферою життєвих інтересів" США. В рамках цієї доктрини Вашингтон висловлював готовність "використати всі необхідні засоби, включаючи воєнну силу" у випадку "спроб будь-якої сили ззовні встановити контроль над районом Перської затоки".

Аналіз "доктрини Картера" привів автора до висновку, що ця доктрина стала провісницею політики "неоглобалізму", яка при адміністраціях Р.Рейгана (1981-1984, 1985-1988) була доповнена розгортанням структури військових баз, створенням Об'єднаного центрального командування (Сентком) і внесенням у воєнну політику в районі Перської затоки елементів ядерного стримування. Політика адміністрацій Р.Рейгана базувалась передусім на тому, що районові Перської затоки в системі американських інтересів надавався безумовний пріоритет.

На думку автора, розгорнута у 80-і роки США військова інфраструктура вирізнялася значною мобільністю і гнучкістю. Важко сказати, наскільки вона була підготовлена для ведення війни безпосередньо проти СРСР, проте з урахуванням наступних подій, зокрема "Бурі в пустелі" 1991 року, стало очевидним, що зусилля адміністрацій Р.Рейгана з закріплення військової присутності США в районі Перської затоки в 80-ті роки мали переважно локальну спрямованість і створювали умови для попередження загроз стабільності з боку таких великих країн регіону, як Ірак і Іран. В той же час роль каталізатора регіональних суперечностей, які перешкоджали встановленню співробітництва між США і консервативними арабськими монархіями зони Перської затоки, продовжував відігравати арабо-ізраїльський конфлікт. Аналіз близькосхідної стратегії США 80-х років показує, що на літо 1990 року політика США щодо країн Перської затоки зайшла в глухий кут, оскільки з жодним партнером не було досягнуто успіху на переговорах і жодна з чисельних американських дипломатичних ініціатив не мала успіху. Тому адміністрація Дж. Буша навіть з "деяким полегшенням" сприйняла інформацію про напад Іраку на Кувейт, що дозволяло їй перенести на другий план питання арабо-ізраїльського врегулювання.

В третьому розділі "Військово-політична криза в Перській затоці 80-х років і ескалація військової присутності США в субрегіоні" розглядаються основні аспекти регіональних міжнародних відносин у контексті ірано-іракської війни і розширення американської військової присутності в зоні Перської затоки.

Автор відзначає, що вже в перші місяці ірано-іракської війни арабські країни Затоки звернули увагу на небезпеку для них ситуації на ірано-іракському кордоні. Оскільки спроби примирити воюючі сторони не принесли успіху, різко загострилася необхідність колективного забезпечення безпеки країн Затоки. В кінці травня 1981 року глави арабських країн створили Раду співробітництва арабських країн Перської затоки (РСАКПЗ), яка відобразила право країн-засновниць на збереження своєї безпеки і незалежності. Арабські монархії категорично відкидали будь-яке іноземне втручання у справи субрегіону, звідки б воно не походило, вказали на необхідність виключення Перської затоки зі сфери міжнародного протиборства, видалення з акваторії Затоки іноземних морських флотів. Ще до створення РСАКПЗ вони неодноразово демонстрували відмову від пропозицій США захисту Затоки, різко виступали проти спроб Вашингтона встановити там своє панування. Проте ставлення арабських монархій Перської затоки до посилення військово-політичної присутності США в субрегіоні еволюціонувало залежно від розвитку подій на ірано-іракському фронті.

Щодо США, то офіційно оголосивши нейтралітет у ірано-іракській війні, Вашингтон разом з тим не міг залишатися осторонь від розвитку подій в зоні Затоки. США, спекулюючи напруженою обстановкою навколо ірано-іракського конфлікту, намагалися здійснювати тиск на правлячі кола арабських монархій з метою домогтися згоди на використання їхньої території, повітряного і морського простору в своїх військово-стратегічних планах. Особливо бурхливу активність з метою посилення військово-політичної присутності США в зоні Перської затоки, Східному Середземномор'ї та Індійському океані розгорнула адміністрація Р.Рейгана. США розпочали посилене "укріплення безпеки країн Затоки" шляхом постачань американських озброєнь і техніки. Тільки Саудівська Аравія вклала в 1982 році в американську економіку 21,4 млрд. дол. в як оплату за військові постачання. В цей же час США продовжували торгові операції і з безпосередніми учасниками воєнних дій - Іраном і Іраком, що підтверджувало спрямованість американської політики в зоні Перської затоки середини 80-х років на пошук варіанту впливу на події в Затоці і на розвиток ірано-іракської війни у світлі проголошеної політики офіційного нейтралітету. Проте насправді Вашингтон все більше зближувався з Іраком.

Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що зближення з Іраком ще не означало, що США ігнорували Іран і не бачили в ньому сили, здатної домінувати в зоні Перської затоки та й у всьому близькосхідному регіоні. Прикриваючись необхідністю визволення захоплених терористичними угрупованнями американських заручників в Лівані, адміністрація Р.Рейгана вступила в таємні зносини з Тегераном, здійснивши ряд військових постачань. Подвійна політика Вашингтона вилилась у публічний скандал, що отримав назву "ірангейту" і поставив Вашингтон у скрутне становище не лише в очах арабського світу. Автор констатує, що змова США з революційним режимом аятоли Хомейні сприяла кризі їхніх відносин з арабськими монархіями Затоки. Отже, операція "Іран-контрас" чітко виявила підступність політики США на Близькому Сході і продемонструвала розбіжність між офіційно проголошеним та реально здійснюваним політичним курсами.

Офіційно проголошений Вашингтоном нейтралітет в ірано-іракській війні не відповідав дійсній політиці США. Про це свідчили не тільки постачання зброї до Ірану, а й конвоювання кувейтських танкерів і нарощування американської військової присутності в Затоці. Участь у конвоюванні частково відновлювала авторитет США як захисника арабів та гаранта безпеки і дозволяла вирішувати проблему легалізації американської військової присутності в Перській затоці. Готовність США захищати принципи свободи судноплавства і вільний потік нафти була підтверджена і після припинення воєнних дій на ірано-іракському фронті.

Четвертий розділ "Ірако-кувейтська криза 1990-1991 років і роль США в її розблокуванні" містить в собі аналіз передумов зростання напруженості в ірако-кувейтських відносинах на рубежі 90-х років, основних заходів арабських країн з недопущення воєнного конфлікту між двома братніми народами і практичних дій США з врегулювання конфлікту між Іраком і Кувейтом, що виник в якісно новій міжнародній обстановці.

Автор констатує, що практичні дії США в зоні Перської затоки в перший період після ірано-іракської війни з усією очевидністю підтвердили постійну привабливість регіону для американської зовнішньої політики з точки зору розвитку політичних, економічних та військово-стратегічних планів. Вашингтону поталанило реалізувати свої військово-політичні цілі в субрегіоні, використовуючи розрахунки правлячих кіл арабських монархій Затоки на американські гарантії безпеки їхніх режимів. Разом з тим у Вашингтона появилася надія використати нову ситуацію для відновлення американських позицій в Ірані та Іраку. Проте ця надія зазнала удару з боку Іраку, лідер якого С.Хусейн не відмовився від своїх амбіційних зовнішньополітичних намірів і за умов не рівноваги між старим міжнародним порядком, якого вже не було, і новим, що ще не склався, "спробував утвердити деякі нові правила у відносинах між Північчю і Півднем". На випадок оволодіння Кувейтом величезний економічний і військовий потенціал Іраку перетворював би його на наддержаву регіонального значення, дозволив би йому зайняти домінуючі позиції на Близькому і Середньому Сході. А якщо врахувати, що країни Перської затоки є головними постачальниками нафти в Західну Європу й Японію, то претензії Багдада набували глобального характеру. Допустити такі суттєві зміни основні споживачі нафти регіону, і перш за все США, не могли - такий висновок дисертанта.

Аналізуючи реакцію США на захоплення Кувейту Іраком, автор приходить до висновку, що Вашингтон дійсно найкращим чином використав конфліктну ситуацію в зоні Перської затоки в своїх інтересах, але ця реакція не була раптовою і не такою вже рішучою, як це стверджувалось в радянській періодичній пресі і політичній літературі того періоду. Насправді ж, спочатку реакція Вашингтона була спокійною і мала прагматичний вимір, оскільки режим С.Хусейна був ворогом Ірану, що вважався в США найнепримиреннішим ворогом. До того ж по закінченні ірано-іракської війни американо-іракські відносини були найкращими за всю їхню їх історію, а політика американської адміністрації була спрямована на зміцнення і консолідацію політичних та економічних відносин з Іраком. І сама ситуація була не настільки визначеною, щоби відразу ухвалював рішення про втручання, оскільки ні агресор, ні його жертва не належали до демократичних суспільств. Керуватись Вашингтону довелося давнім принципом, що не підлягав переглядові - верховенством американських національних інтересів, захищати які президент Дж. Буш вирішив усією силою американської держави. Проте, на думку дисертанта, окрім прагнення захистити загальнолюдські інтереси і права, створити сприятливішу обстановку для вирішення палестинської проблеми з урахуванням інтересів Ізраїля і ліквідувати одного з найзатятіших американських противників в близькосхідному регіоні, головною причиною втручання США до ірако-кувейтського конфлікту була нафта. Спонукаючим чинником в рішенні Вашингтона на відповідь агресорові була також загроза ісламського фундаменталізму.

Автор констатує, що внаслідок здійснених світовою спільнотою дій в районі Перської затоки була сконцентрована і продовжувала зростати колосальна військова сила, що мала змусити багдадський режим підкоритися рішенням Ради Безпеки ООН. Оскільки Ірак продовжував окупацію Кувейту, то Вашингтон продемонстрував свою схильність до силового підходу у врегулюванні ірако-кувейтського конфлікту. 16 січня 1991 року керовані США багатонаціональні сили розпочали воєнні дії в Перській затоці з метою звільнення Кувейту. Вони закінчилися 27 лютого і ввечері того ж дня президент США Дж. Буш заявив, що Кувейт звільнений і іракська армія розбита.

Аналізуючи політику США в зоні Перської затоки початку 1991 року, автор солідаризується з розповсюдженою в арабських політичних і громадських колах думкою і навіть впевненістю в тому, що війна в Затоці була швидше війною США і їхніх союзників проти Іраку, а не міжнародною акцією з відновлення миру і суверенітету одного з членів ООН. Цим пояснюється і обережний підхід арабських країн Перської затоки, і передусім Саудівської Аравії, до широкомасштабних пропозицій США щодо розвитку двостороннього військового співробітництва в пост воєнний період. Отже, загарбання Іраком Кувейту надало США шанс надати заходам з забезпечення своїх інтересів в регіоні міжнародно-правовий характер. Складовими елементами нової американської стратегії в зоні Перської затоки після воєнної поразки Іраку стали нарощування військової присутності США в Затоці і на підступах до неї, підписання з монархіями субрегіону угод в галузі гарантування безпеки, збільшення цим країнам американської військової допомоги і створення відповідної інфраструктури для використання збройними силами США у випадку необхідності їхнього швидкого переміщення в регіон.

У висновках викладені підсумки дослідження, зроблено відповідні узагальнення.

Політика США щодо субрегіону Перської затоки і Близького Сходу в цілому в 70-і - першій половині 90-х років формувалася під впливом численних визначальних обставин, серед яких у різний час на передній план виходили політичні, військово-стратегічні і ідеологічні чинники й інтереси. Проте в досліджуваний період стабільним і пріоритетним чинником формування політики США щодо вказаного субрегіону виступали економічні інтереси, обумовлені наявністю тут величезних енергетичних ресурсів.

З приходом до влади в США адміністрації Р.Рейгана в Вашингтоні утверджувалась думка про "першочерговість значення Перської затоки" для американських інтересів, що призвело до нарощування зусиль у напрямку "стратегічного консенсусу" - створення широкого регіонального союзу з центром у Саудівській Аравії. США поталанило домогтися згоди арабських монархій Затоки на використання їхніх територій, повітряного простору і морських портів в своїх військово-стратегічних планах.

Прихильність Вашингтона до доктрин "захисту життєвих інтересів", "неоглобалізму" та "воєн малої інтенсивності", ідеологічна нетерпимість адміністрації Р.Рейгана, традиційні силові методи визначили суперечливий курс "нейтрального невтручання" США в ірако-іракський конфлікт. Оголосивши про свій нейтралітет, США з самого початку стали об'єктивно зацікавленою стороною в конфлікті і їхня політика стала справжньою демонстрацією реальних планів Вашингтона в цьому стратегічно важливому регіоні. Політика США щодо безпосередніх учасників збройного конфлікту в Перській затоці 80-х років носила подвійний характер і вилилась в решті-решт в "ірангейт" і реальну кризу політики американського нейтралітету в ірано-іракській війні.

Особливість політики США в зоні Перської затоки у 80-і роки полягала в необхідності врахування арабо-ізраїльської конфронтації і уникненні прямого розміщення американських військ на територіях арабських країн, а також в усвідомленні зростання загрози для інтересів Заходу такого феномену, як ісламський фундаменталізм. Головними орієнтирами цієї політики були завдання будь-якою ціною забезпечити американські інтереси, домогтися визначених стратегічних цілей щодо країн субрегіону.

На початку 90-х років в близькосхідній політиці США розпочався новий етап, що характеризувався встановленням явної гегемонії США і її регіоналізацією внаслідок розпаду СРСР і припинення біполярного суперництва.

Операція "Буря в пустелі" підтвердила величезний політичний і воєнний авторитет США як єдиної світової наддержави і створила виключно сприятливі можливості для просування процесу близькосхідного врегулювання на сприятливих для США умовах при мінімальному дотриманні інтересів всіх сторін конфлікту.

Тривалий і позитивний стабілізуючий вплив в регіоні Близького і Середнього Сходу політика США може мати лише у випадку дотримання балансу між інтересами США й інтересами арабських народів, включаючи створення палестинської державності, звільнення окупованих арабських територій, сприяння економічному розвиткові та і процесам політичної демократизації в арабських країнах. В іншому випадку присутність США може стати каталізатором активізації антизахідних течій ісламського фундаменталізму, що може стати чинником неконтрольованого розвитку подій в арабському світі і привести до нових конфліктів, обумовлених прагненням контролювати торгівлю нафтою.

Оскільки в близькосхідному регіоні в цілому і в зоні Перської затоки зокрема зосереджені сплетіння численних національних, політичних, економічних і військово-стратегічних інтересів у новому світовому порядку, що виникли після розпаду СРСР і відступу "холодної війни", ці райони світу надто напружені для того, щоб їхні проблеми були розв'язані швидко.

економіка глобальна стратегія політика

Основні положення дисертації викладені автором у наступних публікаціях:

1. Основные направления и особенности политики США на Ближнем и Среднем Востоке (70-90-е годы). // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 2 (частина 1). Київ, Київський університет, 1996. - С.76-83.

2. Персидский залив в стратегии безопасности и политике США (1990-е годы). // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 3 (частина 1). Київ, Київський університет, 1997. - С.98-102.

3. Регион Персидского залива во внешнеполитической стратегии США. // Вісник міжнародних відносин. Випуск 14. Київ, Київський університет, 1999. - С.15-18.

Анотація

Адель Ахмед Хайдер. Політика США щодо країн Перської затоки в кінці 70-х - першій половині 90-х років (військово-політичні аспекти). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - Київ, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню політики США в субрегіоні Перської затоки в кінці 70-х - першій половині 90-х років. Визначені чинники, що впливали на формування політики США щодо країн Перської затоки, проаналізовано концептуальне наповнення цієї політики та виявлено її взаємозв'язок з глобальною стратегією США. Особлива увага приділяється аналізові форм і методів здійснення американської політики в Перській затоці, спрямованої на збереження, зміцнення та розширення впливу США в субрегіоні.

Ключові слова: субрегіон, ірано-іракська війна, військова присутність, кувейтська криза, багатонаціональні сили, національні інтереси, танкерна війна.

Summary

Adel Ahmed Haidar. US Policy toward Persian Gulf Countries at the end of the 70s - mid 90-s (political and military aspects). - Manuscript.

The dissertation for the receiving of the scientific degree of PhD in Political Science within the speciality 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development. - Taras Shevchenko National University, Institute of International Relations. - Kyiv, 2000.

The dissertation is devoted to the research of US policy toward the countries of the Persian Gulf at the end of the 70s - mid 90-s. The author defines the factors, that had influence upon the formulation of the US policy as to the countries of the Persian Gulf; analyses conseptual essence of the policy and identifies the interaction of this policy within the global American policy. Considerable attention is paid the analysis of the forms and methods of the US foreign policy in the Persian Gulf, directed toward the maintenance, strengthening and enlargement of the American influence within the sub-region.

Key words: sub-region, Iraq-Iran war, military presence, Cuwait crises, multinational forces, national interests, tanker war.

Аннотация

Адель Ахмед Хайдар. Политика США в отношении стран Персидского залива в конце 70-х - первой половине 90-х годов (военно-политические аспекты). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений. - Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию политики США в зоне Персидского залива. В работе показано, что субрегион Персидского залива занимает важнейшее место в ближневосточной политике США. Формирование и воплощение в жизнь этой политики осуществлялось с учетом "жизненно важных интересов США". Изменения в подходах США к субрегиону Персидского залива были обусловлены модернизацией их внешнеполитического курса под воздействием кардинальных перемен, имевших место на региональном и глобальном уровнях.

Прослеживается эволюция стратегии США в зоне Персидского залива в конце 70-х - первой половине 90-х годов. В период правления в США администрации Дж. Картера контроль над зоной Персидского залива рассматривался Вашингтоном в качестве неотъемлемой части его глобальной стратегии. При администрации Р. Рейгана "доктрина Картера" была дополнена развертыванием структуры военных баз, созданием СЕНТКОМ и внесением в военную политику США в районе Персидского залива элементов ядерного сдерживания. Анализ стратегии США периода 80-х годов показывает, что политика администрации Р. Рейгана базировалась прежде всего на том, что району Персидского залива в системе американских интересов отводился безусловный приоритет.

Сделан анализ и дана оценка политике США в отношении военно-политического кризиса в Персидском заливе в 80-е годы, показаны попытки Вашингтона, спекулировавшего напряженной обстановкой вокруг ирано-иракского конфликта, оказывать давление на правящие круги арабских монархий Залива с целью добиться согласия на использование их территорий, воздушного и морского пространства в военно-стратегических интересах США. Исследование позволяет утверждать, что статус американского нейтралитета в отношении участников ирано-иракской войны не отвечал реальной политике США. Об этом свидетельствовали в частности, поставки вооружений Ирану, конвоирование кувейтских танкеров, позволявшее решать проблему легализации и наращивания американского военного присутствия в Персидском заливе.

На базе достаточно обширного материала проанализирована роль США в разблокировании ирако-кувейтского кризиса 1990-1991 годов, возникшего в качественно новой международной обстановке, подчеркнуто, что в связи с продолжавшейся иракской оккупацией Кувейта Вашингтон продемонстрировал свою склонность к силовому подходу в урегулировании кувейтского кризиса. Выявлена взаимосвязь политики США в отношении стран Персидского залива с их ближнейвосточной политикой в целом. Составными элементами политики США в Персидском заливе после завершения операции "Буря в пустыне" явились наращивание военного присутствия США в Заливе и на подступах к нему, подписание соглашений с монархиями Залива об обеспечении безопасности, увеличение американской военной помощи этим государствам и создание соответствующей инфраструктуры для использования вооруженными силами США в случае необходимости их быстрого перемещения в регион.

Ключевые слова: субрегион, ирано-иракская война, военное присутствие, кувейтский кризис, многонациональные силы, национальные интересы, танкерная война. Размещено на Allbest.ru