Міжнародний рух капіталу
Суть руху та форми міжнародного капіталу, економічний ефект від його переміщення. Значення співпраці держав світу в даній сфері: міжнародний кредит та офшорні зони. Форми діяльності транснаціональних корпорацій в масштабах світового господарства.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.09.2013 |
| Размер файла | 67,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
Міжнародний рух капіталу є однією з основних форм міжнародних економічних відносин. В загальному вигляді міжнародний рух капіталу означає переміщення капіталу між суб'єктами з метою його оптимального розвитку.
На відміну від робочої сили чи натурального господарства, капіталу властивий високий рівень міжнародної мобільності. На шляху міжнародного переміщення фінансових потоків стоїть менше бар'єрів і обмежень, ніж на шляху міграційних потоків робочої сили. Більш того за наявності засобів телекомунікації переміщення відбувається майже миттєво. В умовах сучасних міжнародних економічних відносин ця особливість капіталу набуває особливого значення.
Прискорення глобалізації світової економіки змушує країн світу шукати максимально мобільні методи міграції капіталу. Враховуючи важливе місце руху потоків капіталу в світі, його суттєвий вплив на стан економіки в масштабах світового господарства, можна вважати тему даного дослідження актуальною в умовах сьогодення.
Метою курсової роботи є об'єктивне висвітлення особливостей руху сучасного капіталу в масштабах світового господарства.
Дана робота досліджує питання методологічних засад міграції капіталів. В ній проаналізоване значення співпраці світових держав, що відображається в таких поняттях, як офшорні зони та міжнародний кредит. Представлена курсова робота розкриває питання ролі ТНК як головного суб'єкту світогосподарських відносин.
1. Методологічні засади міграції капіталів
1.1 Суть руху та форми міжнародного капіталу
транснаціональний капітал офшорний кредит
Міжнародний рух капіталу є однією з основних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ). В загальному вигляді міжнародний рух капіталу означає переміщення капіталу між суб'єктами міжнародної економіки з метою його оптимального використання.
За ознакою цільового призначення міжнародний рух капіталу (МРК) - це переміщення капіталу між країнами світу в пошуку більш вигідної сфери застосування.
Основні причини виникнення МРК такі:
Інтернаціоналізація господарського життя - встановлення та розвиток господарських зв'язків між країнами світового співтовариства. Торгівля, науково-технічні зв'язки, виробництво дали поштовх розвиткові відносин з використання капіталу у міжнародній сфері.
Поява можливості більш вигідного застосування капіталу за кордоном.
Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.
Прагнення власників капіталу застосувати його в країнах, де існують низькі ціни:
на сировину;
матеріали;
енергію;
транспорт;
напівфабрикати та ін.
Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщується капітал.
Можливість стабільного постачання національних підприємств іноземною сировиною. Приклад: вкладається капітал у розвиток добувних галузей промисловості країн - експортерів сировини.
Прагнення забезпечити збереження та чистоту навколишнього середовища у країнах - експортерах капіталу за умов:
· використання корисних копалин;
· забруднення навколишнього середовища.
8. Існування різних шляхів та форм МРК і його більш ефективне застосування за кордоном.
Основною формою МРК є вивіз капіталу.
Вивіз капіталу - це одностороннє переміщення вартості у товарній або грошовій формі за кордон з метою одержання підприємницького прибутку, доходу на капітал або з іншою метою.
Вивіз капіталу у товарній формі означає експорт машин, обладнання, напівфабрикатів матеріалів, технологій тощо.
Вивіз капіталу у грошовій формі - це вивіз валюти та валютних цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валюті (чеків, векселів, депозитних сертифікатів), цінних паперів (акцій, облігацій), дорогоцінних металів (золота, срібла, платини).
Цілі вивозу капіталу:
одержання підприємницького прибутку;
одержання відсотків за надання капіталу у грошовій формі;
забезпечення довгострокових економічних інтересів власників капіталу;
встановлення контролю за господарською діяльністю компаній - імпортерів капіталу [8, с. 116].
Міжнародні потоки капіталу традиційно прийнято розподіляти на ряд форм, в залежності від критеріїв, що покладені в основу класифікації.
Основні форми міжнародних потоків капіталу наведені в таблиці №1.1.
Таблиця №1.1. Форми міжнародних потоків капіталу
|
Критерії |
Форма руху капіталу |
|
|
За суб'єктами |
ПриватніДержавніЗмішаніКапітал міжнародних організацій |
|
|
За мотивами та завданнями |
ПідприємницькіПозичкові |
|
|
За терміном надання |
ДовгостроковіКороткострокові (до 1 року) |
|
|
За цільовим призначенням |
Прямі іноземні інвестиціїПортфельні інвестиції |
За суб'єктами виділяють приватний і державний капітал. Приватний капітал представлений активами приватних фірм, комерційних банків і інших не державних організацій, які переміщуються між країнами за рішенням керуючих органів цих організацій. Наприклад, інвестиції в створення іноземної промисловості приватної фірми, надання міжбанківського кредиту, експортного кредиту і т.д. Державний капітал являє собою засоби державного бюджету, що переміщуються закордон за рішенням уряду. Він створює рух у вигляді позик, іноземної допомоги.
Специфічним різновидом державного капіталу є капітал міжнародних економічних організацій (МВФ (Міжнародний валютний фонд), Світовий банк, ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку), ООН та інші). Він формується із внесків країн-членів цих організацій, а використовується, не просто за бажанням тієї чи іншої країни, а за рішенням керуючих органів міжнародних організацій.
Офіційне державне кредитування, а також кредити міжнародних фінансових організацій становлять близько 40% загального обсягу іноземного кредитування. Більша частина в світовому рухові капіталів належить приватним коштам.
Більш того, розрізняють міграцію підприємницького і позичкового капіталу. Рух позичкового капіталу відбувається у вигляді міжнародного кредиту, а підприємницького - шляхом здійснення іноземних інвестицій.
Загалом, підприємницьке інвестування - це довгострокове вкладення коштів, що веде до створення чи зміцнення певного об'єкту, філії вже діючого, а також спільних підприємств з метою одержання частини прибутку.
В свою чергу такий вид інвестування може відбуватися у формі прямих чи портфельних інвестицій:
прямі інвестиції - це капіталовкладення у підприємства за кордоном, які забезпечують контроль над ними з боку інвестора. До прямих інвестицій належать такі, що дозволяють зосередити у інвесторів не менше 25% акціонерного капіталу;
портфельні інвестиції - це капіталовкладення в іноземні цінні папери (акції) з метою одержання доходу на капітал [9, с. 114].
У сучасній світовій практиці найчастіше до прямих відносять всі види інвестування, якщо іноземна фірма має більше 10% акцій закордонного підприємства. Здійснення прямих інвестицій у зарубіжні країни вимагає від іноземного інвестора більших зобов'язань і тривалого часу очікування прибутків, позбавляє компанію-інвестора переваги швидкого виходу з ринку (ліквідності). Цей тип інвестицій приносить, як правило, більші вигоди країні-реципієнту і тому саме такі інвестиції прагнуть отримати країни прикладання капіталу.
Друга половина XX ст. характеризувалася бурхливим Зростанням потоків прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Характерно, що основними інвесторами й одночасно головними позичальниками На світовому ринку виступають промислово розвинуті країни. До середини 70-х рр. XX ст. ПІІ були сконцентровані в основному в сільському господарстві, видобутку корисних копалин, лісовому господарстві та його переробці. У наш час домінують в обробній промисловості, зокрема в високотехнологічних галузях та сфері послуг.
Що стосується прямих іноземних інвестицій, то в економіці України їх обсяг досить незначний, а проблеми прямого іноземного інвестування певний час становитиме лише науково-методичний інтерес. І навіть кардинальні зміни ситуації в економіці не гарантують, що потік інвестицій прямуватиме з іноземних партнерів в економіку України. дослідники зазначають, що країна може бути непривабливою для прямих інвестицій за умов досягнення макроекономічної стабільності в системі недостатньої авторитетності і надійності, надмірного скорочення попиту під впливом жорстких стабілізаційних заходів, зниження рівня кваліфікації робочої сили.
Портфельні інвестиції, як правило використовують для придбання цінних паперів з метою отримання інвестором визначеної частки прибутку або дивідендів пропорційно вкладеному капіталові. Такі інвестиції часто називають пасивними, тому що інвестори не контролюють діяльність фірми можуть мати досить слабке уявлення про те, як управляється компанія. Неконтрольні пакети акцій часто отримують у процесі приватизації державних підприємств і обміну акцій на борги як приватних, так і державних підприємств.
За терміном вкладення виділяють довгостроковий та короткостроковий капітал. Довгостроковий капітал виступає як правило у вигляді прямих і портфельних інвестицій, державних позик. Короткостроковим вважається капітал, що надається терміном до одного року. Зазвичай це бувають торгові кредити, що надаються з метою стимулювання експорту чи імпорту. Конкретні форми руху капіталу регулюються національним законодавством окремих країн і статутами міжнародних організацій.
1.2 Економічний ефект переміщення міжнародного капіталу
Ефект міжнародного переміщення капіталу принципово не відрізняється від наслідків зовнішньої торгівлі або міграції робочої сили. Для його розгляду звернемося до моделі порівняння двох країн.
Пропонуємо на першому етапі аналізу вважати, що рух капіталу між двома країнами відсутній. А на другому етапі аналізу рух капіталу між країнами буде здійснюватися вільно, тобто без будь-яких обмежень і витрат.
З метою спрощення завдання будемо спиратися на наступні умови:
· Кожна з країн виробляє єдиний товар;
· Обсяг виробництва в кожній країні визначається з використанням двох факторів - капіталу і праці при незмінній віддачі від масштабу;
· Миттєве узгодження цін забезпечує повний контроль всіх ринків, економічні агенти мають доступ до повної інформації, що створює модель досконалої конкуренції;
· Відсутність амортизації капіталу;
· Відсутність податків;
· Наявність заданого рівня технологій кожної з країн;
· Суспільний добробут кожної з країн визначається її національним продуктом.
Розглянемо ситуацію за якою між країнами А і В наявна автаркія - створення замкненого самодостатнього господарства в межах окремої країни або групи країн спрямованого на максимальне обмеження імпорту.
На рисунку №1.1. зображений той факт, що до того, як капітал почали вільно переміщуватися через національні кордони, країни розпоряджалися різним за об'ємом капіталом і мали неоднаковий рівень відсоткової ставки. Країна А розпоряджалася більшим за об'ємом капіталом , який забезпечував низький рівень віддачі на рівні . При цьому через відсутність амортизації рівень отримуваного доходу на капітал дорівнює реальній відсотковій ставці. Низька відсоткова ставка є закономірним наслідком збільшення більшого об'єму капіталу при зменшені об'єму граничного продукту.
Країна А Країна В
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 1.1. Вихідне граничне виробництво капіталу і відсоткова ставка в країнах А і В
В країні В об'єм капіталу порівняно не великий (), але він дає більший дохід. Рівень відсоткової ставки тут в ситуації автаркії дорівнює .
Площі, що розміщенні під відповідними кривими граничних продуктів двох країн, відображають внутрішні об'єми виробничої продукції: (а+b) в країні А і (c+d) в країні В. при цьому віддача капіталу в даних країнах буде виражатися площами фігур b і d, а прибуток від праці - а і с. Така вихідна ситуація в цих країнах, тобто при умові, коли рух капіталу з країни в країну не здійснюється.
Перейдемо до другого етапу розгляду руху капіталу між країнами А і В. Якщо міжнародні бар'єри на шляху руху капіталу будуть знищенні то відбуватиметься наступне. Зрозумілою. Що капітал з країни А вирушить в країну В, де рівень віддачі даного ресурсу помітно вищий. Форми переміщення можуть бути різними. Резиденти країни А можуть здійснити прямі інвестиції в підприємства країни В, об'єкти інфраструктури, центри продажу і інші об'єкти. Вони, в подальшому можуть придбати цінні папери на наявні активи країни В - акції, облігації і т.д. В підсумку, різниця в відсоткових ставках може активізувати систему міжнародного кредитування, створити дієві стимули к співпраці кредиторів країни А і позикодавців країни В.
Країна А Країна В
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. №1.2. Вирівнювання відсоткової ставки в результаті міжнародного руху капіталу
Перелив капіталу буде продовжуватися до тих пір, поки не встановиться загальний для двох країн рівень прибутку або відсоткової ставки i (рис. №1.2). Дана ситуація передбачає, що експорт капіталу з країни А скоротить його загальний об'єм до , а імпорт в країну В доведе об'єм капіталу до , таким чином, що відлив капіталу з країни А в розмірі - буде дорівнювати його притоку -в країну В.
Пропонуємо розглянути наслідки переливу капіталу з країни А в країну В. Внутрішній об'єм виробництва країни А скоротиться на величину, що відповідає площі фігур (g+k), а в країні В-зросте на (n+q).
Оскільки q=h+g+k, а h+g+k>g+k, то можна констатувати той факт, що світовий об'єм виробництва зросте на (n+h). Приріст об'єму світового продукту матиме місце на фоні скорочення внутрішнього виробництва в країні А. Хоча резиденти країни А, перевівши (-) капіталу в країну i . Відповідно, площа фігури q являтиме собою суму доходів, яку резиденти країни А отримають у формі позикового відсотка, прибутку і дивідендів від своїх закордонних активів. Тому, можна стверджувати, що національний продукт країни А зросте на q і цей ріст національного продукту перекриє зниження об'єму внутрішнього продукту країни на (g+k). Таким чином, національний продукт країни а в цілому зросте на h, так як (g+k)< q.
Національний продукт країни В також зросте, але тільки на значення, що відповідає площі фігурі n. Це пояснюється тим, що з загального приросту внутрішнього продукту (n+q), об'єм q спрямується закордон.
Капітал, яким буде розпоряджатися країна А, тобто , дасть ту ж норму прибутку, що і закордоном. Загальний прибуток на капітал дорівнюватиме (f+j). Площа е буде відображати внутрішній продукт країни А, отриманий від фактора праці. Що ж стосується бізнесу країни В, то він отримає прибуток менший, ніж m.
З часом суспільний добробут кожної з країн зрівняється з її національним продуктом і відповідно, обидві країни отримають дохід від міжнародного переміщення капіталу: країна А збільшить свій добробут на h, а країна В-на n.
Таким чином, міжнародні потоки капіталу спрямовуються туди, де реалізація інвестиційних проектів, забезпечує більшу віддачу. На розглянутому прикладі ми наочно переконались, що рух капіталу створює важливе джерело отримання прибутку кожним з партнерів по міжнародному рухові капіталу.
Крім того, виграш від міжнародного руху капіталу може приймати форму вирівнювання рівнів споживання. На рисунку №1.3. зображена крива загальної корисності TU, отриманої від різних об'ємів споживання в одиницю часу.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. №1.3. Вирівнювання рівнів споживання в результаті міжнародного кредитування
Нехай, країна не приймає участі в міжнародному русі капіталу, а об'єм споживання залежить винятково від розмірів ВНП. Тоді в силу коливань економічної кон'юнктури об'єм споживання може становити С* в період, коли об'єм виробництва скоротиться в С** - в період зростання ділової активності. Загальна корисність від об'єму споживання С* складатиме А*С*, а від об'єму С** - А**С**.
Середню корисність за два періоди можна визначити, якщо через точки А* і А** провести пряму лінію, а через середину відрізку А*А** опустити перпендикуляр на вісь абсцис. На рисунку №3 середня загальна корисність складає відрізок ВС0.
Отже, ефект міжнародного капіталу принципово не відрізняється від наслідків зовнішньої торгівлі або міграції робочої сили. Міжнародні потоки капіталу спрямовуються туди, де реалізація інвестиційних проектів забезпечує найбільший рівень економічної віддачі. В результаті виграш отримує як світове суспільство в цілому, так і кожен з партнерів міжнародного руху капіталу.
2. Значення співпраці держав світу у переміщенні капіталу
2.1 Міжнародний кредит
Під міжнародним рухом позичкового капіталу розуміють фінансові операції, пов'язані з міжнародними запозиченнями, кредитуванням, банківськими депозитами і які не можна віднести до операцій з прямими, портфельними інвестиціями, резервними акціями.
Міжнародне кредитування та запозичення - це рух позикового капіталу за національними кордонами держав між суб'єктами міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості її виплати відсотка. Кожна країна є експортером і імпортером капіталу. Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях, опосередковуючи перехід його з однієї форми в іншу (грошову у виробничу, виробничу - у товарну, а товарну - знову в грошову).
Міжнародний кредит розглядають як особливий вид міжнародної торгівлі. Ця торгівля - не одномоментний обмін товару на товар, а надання чи одержання товару сьогодні в обмін одержання чи повернення товару у майбутньому. Такий обмін називають міжчасовою торгівлею.
В економіці завжди існує проблема вибору між поточним майбутнім споживанням. Як правило, виготовлена продукція негайно цілком не споживається, частина її використовується як виробничий капітал на розширення виробництва, щоб збільшити обсяг споживання в майбутньому. Іншими словами, ідеться про вибір між виробництвом споживчих товарів нині і в майбутньому.
Міжнародний кредит дає можливість торгувати в часі. Якщо країна-кредитор надає позику, то вона продає нинішнє споживання за споживання в майбутньому. Країна-позичальник, беручи позику, отримує можливість витратити сьогодні більше, ніж зароблено, в обмін на зобов'язання виплатити компенсацію в майбутньому за сьогоднішнє споживання. Які країни беруть позики, а які їх надають визначається виробничими можливостями. Країни, які мають добрі поточні інвестиційні можливості, беруть позики в інших країн, котрі таких відносних інвестиційних можливостей не мають, але отримують великі поточні доходи.
Країни, які мають відносно великі фінансові ресурси порівняно з можливістю їх прибуткового застосування всередині країни, можуть збільшити свій національний дохід за рахунок надання кредиту країнам у яких вища норма доходу на капітал (відсоток, дивіденд). Країна-імпортер капіталу отримує можливість збільшити свій національний дохід за рахунок зарубіжних інвестицій, одержаних на вигідніших, порівняно з внутрішніми, умовах кредитування. В цілому за допомогою міжнародного кредиту відбувається максимізація світового продукту за рахунок загального приросту світового виробництва.
Значення міжнародного кредиту саме й полягає в тому, що завдяки йому відбувається перерозподіл капіталів між країнами відповідно до потреб і можливостей прибутковішого його застосування. Кожна країна є імпортером і експортером капіталу. Кредиторами і позичальниками виступають банки, фірми, державні установи, уряди, міжнародні й регіональні валютно-кредитні та фінансові організації.
Ефективність кредиту досягається за умови:
вільного переміщення капіталу;
стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки;
виконання позичальниками своїх зобов'язань, повної оплати своїх боргів.
Щоб показати вигоди і витрати в умовах нормально працюючої системи міжнародного кредиту, розглянемо дві ситуації:
повна заборона міжнародних фінансових операцій;
вільне міжнародне кредитування.
Розглянемо першу ситуацію. Уявімо собі, що світ розподілено на дві великі країни А і Б. Країна А має в достатній кількості фінансові ресурси і порівняно мало привабливі внутрішні інвестиційні можливості.
Країна Б має обмежені фінансові ресурси і великі можливості для прибуткового вкладання капіталу (або в нові технології, або в освоєння районів з багатими природними ресурсами).
Якщо все кредитування здійснюється в національних рамках, то кредитори країни А повинні погодитись на низьку норму прибутку, оскільки надлишкова пропозиція внутрішніх реальних активів призводить до зниження граничної продуктивності капіталу. Припустимо, що конкуренція між кредиторами в країні А змусить їх отримувати низький рівень прибутку - 2% річних.
У країні Б недостатність фінансових коштів не дозволяє використовувати великі інвестиційні можливості, а конкуренція за право позики підштовхує рівень реального відсотка по кредиту до 8% річних.
Внаслідок цього програють і країна А, і країна Б з точки зору можливого зростання світового продукту.
Тепер розглянемо ситуацію, коли всі обмеження на міжнародні фінансові потоки повністю ліквідовано. За цих умов у тримачі капіталу країни А з'являються сильні стимули до поєднання з позичальниками країни Б.
Оскільки в країні А кредитори мають можливість надавати кредит лише за низькими ставками, то вони прагнутимуть надавати кредити в країні Б, де вища норма прибутку. У кінцевому підсумку конкуренція приведе до встановлення нової рівноваги, за якої норма прибутку знаходитиметься між 2 і 8%. Припустимо, що норма прибутку встановиться на рівні 5%. За такої ситуації фінансові ресурси країни А перевищують розміри її внутрішніх реальних активів на ту саму величину, на яку країна Б взяла позику для покриття додаткових реальних активів.
За умов вільного міжнародного кредитування відбувається максимізація світового продукту за рахунок відчутного приросту виробництва. Це відбувається внаслідок того, що свобода надає індивідуальним тримачам капіталу можливість знайти максимальний рівень прибутку для світу в цілому. Отже, порівняно з повною відсутністю міжнародного кредиту вільний кредитний ринок дає виграш обом країнам.
Вигоди, які отримуються у світі, розподіляються між ними, а саме:
національний продукт країни А збільшується внаслідок можливості даної країни надати свої багатства в кредит країні Б з 5% річних (а не 2%) замість того, щоб іти на менш прибуткові внутрішні інвестиції;
національний продукт країни Б збільшується за рахунок розширення виробничого капіталу і за умови боргу кредиторам країни А за фонди, отримані з 5% річних (а не 8%).
Всередині кожної країни існують групи осіб, які виграли і програли в умовах вільного міжнародного кредитування:
кредитори в країні А виграють внаслідок надання позик з 5%, а не з 2% річних. Це завдає шкоди позичальникам у країні А, оскільки конкуренція збоку позичальників країни Б змушує їх виплачувати такий самий високий відсоток за новими позиками;
в країні Б позичальники виграють внаслідок можливості отримувати кредити з 5, а не з 8% річних. Водночас кредитори в країні Б програють, оскільки змушені надавати кредити з розрахунку не 8, а 5% річних.
Отже, лібералізація міжнародного кредиту дає виграш світові в цілому, а також тим групам, для яких свобода означає додаткові можливості, але завдає збитків групам, для яких свобода означає жорсткішу конкуренцію.
Основні форми міжнародного кредитування поділяються в залежності від вибраних критеріїв (табл. №2.1.).
В русі позичкових капіталів важлива роль відводиться строкам виконання боргових зобов'язань (реалізації майнових прав). Строки виконання боргових зобов'язань можуть бути:
довгостроковими - такі боргові зобов'язання разом з акціями утворюють ринок капіталів (фондовий ринок);
короткостроковими - утворюють грошовий ринок.
Таблиця №2.1. Основні форми міжнародного кредитування
|
Критерії |
Форми |
|
|
За строком виконання |
· довгострокові (понад 5-7 років);· короткострокові (до 1 року). |
|
|
За суб'єктами |
· приватні;· урядові;· кредити міжнародних і регіональних організацій. |
|
|
За призначенням |
· виробничі кредити;· невиробничі кредити. |
Головною формою міжнародного довгострокового кредитування є міжнародні позики. Залежно від того, хто виступає кредитором, вони поділяються на приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій.
Приватні позики надають із своїх ресурсів великі комерційні банки світу. Останніми роками частка зовнішніх кредитів у загальному вивезення позичкового капіталу цих банків знизилась, але вони не втратили свого положення провідних міжнародних кредиторів. Приватні довгострокові кредити можуть надаватися не тільки за рахунок ресурсів банків. Банки практикують використання для таких цілей кошти багатьох рантьє великих країн, що здійснюються за допомогою облігаційних позик (зовнішніх емісій). Інвестиційні банки розміщують на грошовому ринку своїх пі цінні папери (облігації), які випускають приватні іноземні компанії або державні організації. Таким чином, кредиторами стають великі держави, які мають розвинутий грошовий ринок та значний надлишок позичкового капіталу. Однак не всі облігації іноземних позик розміщуються серед інших держателів. Деяку частину облігацій, які характеризуються високою надійністю та прибутковістю, банки залишають собі, одержуючи доход від відсотків за позиками (8-10% річних).
Урядові позики (міжурядові, державні) надаються урядовими кредитними установами. Держава несе усі витрати, що пов'язані із наданням позики, на неї перекладаються збитки у випадку непогашення боргу.
Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Всесвітнього банку, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, регіональні банки розвитку та інші кредитно-фінансові інституції.
Міжнародний валютний фонд та Всесвітній банк виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту.
Міжнародні займи за своїм призначенням поділяються на:
· виробничі кредити, які призначені для розвитку економіки
країни і спрямовуються у промисловість, на транспорт, у сільське
господарство (закупівля обладнання, матеріалів, ліцензій, оплата
виробничих послуг тощо);
· невиробничі кредити, які спрямовуються на утримання державного апарату, армії, закупівлю зброї, виплату відсотків за зовнішніми боргами тощо. Частка кредитів невиробничого характеру в загальній сумі іноземних кредитів зростає.
Міжнародний рух позичкового капіталу забезпечується особливою інституціональною структурою. Суб'єктами цієї структури виступають професійні посередники між кінцевими позичальниками та кредиторами різних країн. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та інші кредитно-фінансові установи. Вони акумулюють величезні грошові накопичення, що надходять на світовий ринок капіталу від офіційних інститутів: приватних фірм, страхових компаній, пенсійних фондів тощо. Основними клієнтами кредит-фінансових установ, що виступають позичальниками на світовому ринку капіталу, є транснаціональні корпорації, держава, державні органи, міжнародні регіональні організації.
Останнім часом в інституціональній структурі міжнародного кредиту помітно зросло значення міжнародних валютно-кредитних організацій.
До організацій, що мають усесвітнє значення, належать насамперед спеціалізовані інститути ООН - Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, а також Банк міжнародних розрахунків (БМР), Паризький клуб та регіональні банки розвитку і валютно-кредитні організації ЄС.
2.2 Офшорні зони
Офшорним центром, або податковою гаванню (tах hаvеn), називають територію, в межах якої існуюче законодавство надає власникам іноземних підприємств можливість знижувати податкові зобов'язання в країнах їхнього походження. Іншими словами, офшорні центри дають змогу юридичним і фізичним особам значно полегшувати податковий тягар шляхом повного або часткового звільнення від сплати податків у своїй рідній країні.
Не слід змішувати поняття «офшорний центр» і «вільна економічна зона». Хоча з точки зору формально логічного смислу офшорні центри можна розглядати як різновидність «вільної економічної зони» (оскільки у них спільною є «родова» ознака - низькі податки або їх повна відсутність), але водночас між цими поняттями існує істотна відмінність. Вільні економічні зони орієнтовані на залучення продуктивного капіталу, який приносить доходи як власникам цього капіталу, так і засновникам офшорних центрів. Джерела ж цих капіталів знаходяться за межами офшорних центрів.
Характерною рисою офшорного центра є те, що депонований у ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням.
Офшорні центри зобов'язані себе узаконити - і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, отримавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса.
До основних рис офшорного центру слід віднести:
політичну й економічну стабільність у країні;
гарантію суворої фінансової і банківської таємниці;
відсутність валютних обмежень;
наявність сучасних засобів зв'язку і добре облаштованої мережі комунікації;
зручну правову систему;
виконання індивідуальних потреб інвесторів.
Розглянемо перераховані риси. Це, насамперед, економічна й політична стабільність. Вона є головною умовою, котрої повинні дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто і ніколи не стане вкладати капітал у ті країни, в яких може бути проведена націоналізація власності, фінансів або яким загрожує крах. Те ж саме стосується політичних змін, особливо за яких верх беруть лівоорієнтовані чи радикальні елементи. Однаковою мірою військова дестабілізація або збройні конфлікти ставлять хрест на існуванні офшорних центрів [9, с. 406].
Політичний ризик має вирішальне значення при прийнятті рішень про переміщення майнових цінностей за кордон. Багато країн, в яких легко можна здійснити військовий переворот, вважаються більш небезпечними, ніж колишні колонії, що пов'язані численними ниточками з метрополією. Разом з тим такі колонії, як підтверджує приклад колишніх британських володінь, менше піддаються небезпеці збоку більш сильних сусідів. Відтак Бермуди вважаються більш безпечними, ніж Багамські Острови, хоча в обох цих країнах не можна виключити расових заворушень.
Наступною за значенням і за важливістю особливістю офшорного центру (після політичної й економічної стабільності) є зобов'язання зберігати й гарантувати сувору банківську таємницю. Це загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальному законодавству по відношенню до банківської діяльності створюється легкість і доступність банківських рахунків - з одного боку, а з іншого - поряд з безумовним зобов'язанням збереження таємниці гарантується максимум безпеки їхньої діяльності в проведенні банківських операцій.
За цими ознаками офшорні центри поділяються на два основних типи:
· перший - це власне офшорні території, які офіційно визнані у світі, і юрисдикції, що відносяться до «податкових гаваней». Це переважно країни з нечисленним населенням і малою територією. За термінологією ООН, вони називаються міні-державами. Для них характерна відсутність податку на прибуток для іноземних «пільгових» компаній. Але це здебільшого знецінюється в очах клієнтів через такий серйозний недолік, як відсутність податкових угод з іншими державами і особливо договорів про уникнення подвійного оподаткування. До цього типу юрисдикцій належить велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Гібралтар, Багамські Острови, Теркс і Кайкос та ін.
· до другого типу відносяться юрисдикції з «помірним» рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках включені до «чорних списків» податкових гаваней. Тут найчастіше збирається «помірний» (а інколи і досить значний) податок на прибуток. Але такий «недолік» (з точки зору бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язання) цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численними податковими угодами з іншими державами. Крім того, тут надаються значні пільги для компаній певного роду діяльності, насамперед, холдингових, фінансових, ліцензійних. Як буде показано далі, такі компанії використовуються як проміжні пункти для переказу доходів і капіталів з однієї країни в іншу. При цьому кінцевим пунктом такого переказу виступають офшорні компанії, які зареєстровані в загальновідомих податкових гаванях.
Зонами «помірного» оподаткування зазвичай вважаються цілком «респектабельні» держави Західної Європи - Швейцарія, Голландія, Австрія, Ірландія, Бельгія.
· існує і ряд «комбінованих» юрисдикцій, в яких поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі «оптимальні» юрисдикції, як Кіпр та Ірландію.
Проте не всі офшорні центри першого типу «відлучені» повністю від можливості укладення податкових угод. Деякі з них мають договори про уникнення подвійного оподаткування з окремими країнами (до таких офшорних юрисдикцій відносяться Мадейра, Нідерландські Антильські Острови, Маврикій, Британські Віргінські Острови). Все це створює ще одну зручну «лазівку» для приховування від податків доходів і капіталу.
В економічній науці, в правознавстві і в повсякденній практиці виокремлюють чотири різновиди використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні (додаток №1).
Традиційно вважають, що втеча капіталу та легалізація доходів здійснюється через такі офшорні зони як Віргінські Британські острови, Сейшельські, Багамські, Маршаллові острови, острів Мен [1, с. 3].
3. Роль ТНК у переміщенні сучасного капіталу
3.1 Суть діяльності ТНК в масштабах світового господарства
Транснаціональні корпорації (ТНК) є головним суб'єктом світогосподарських відносин і формою, що втілює в собі, як правило, усі види сучасного міжнародного бізнесу. Для визначення ТНК важливими є як кількісні, так і якісні критерії.
За визначенням ООН, ТНК - це «підприємства, що є власниками, або такими, що контролюють виробництво товарів і послуг за межами країни, в якій вони базуються».
Інакше кажучи, ТНК це міжнародні концерни, тобто групи підприємств (дочірніх фірм) навколо іншого підприємства (материнської компанії), яка тримає акції цих підприємств. Для того щоб бути спроможною контролювати дочірні підприємства, головному підприємству в багатьох західних країнах достатньо мати від 20% до 40% акцій. У США, де акції багатьох підприємств належать сотням і тисячам акціонерів, для ефективного контролю достатньо оволодіти 10-15% акцій. У рамках концернів часто дочірні підприємства є тримачами акцій інших дочірніх підприємств в інших країнах, економічним механізмом їх формування є ПІІ. Саме тому колосальна фінансова і промислова могутність ТНК має наднаціональний характер.
Характерною особливістю ТНК є:
географічна диверсифікація виробництва на світовому рівні;
диверсифікація діяльності;
участь у міжнародній спеціалізації виробництва.
Деякі ТНК функціонують більше ніж у 100 країнах.
Наприклад, фірма «Інтернешнл Бізнес Мешінз» (виробництво електронно-обчислювальної техніки та оргтехнічного устаткування) має філії більше ніж у 80 країнах, «Сіменс» - у 52, концерну «Дженерал Моторс» належить 209 заводів у США, 12 - у Канаді і 32 - в інших країнах. При цьому обсяг виробництва закордонних філій ТНК перевищує обсяг експорту країн їх походження.
У багатьох ТНК досить висока частка зайнятих на підприємствах, розташованих за межами країн їх походження. Назвемо деяких лідерів: «Нестле» (Швейцарія) - 96%, ІТТ (США) - 72%, «Юнілевер» (Великобританія-Нідерланди) - 70%, «Зінгер» (США) - 60%.
Транснаціональні корпорації мають величезний економічний потенціал. Середньорічний обсяг продаж ТНК становить кілька сотень мільйонів доларів. Понад 500 ТНК мають річний обсяг збуту понад 1 млрд дол., а найбільші - десятки мільярдів доларів США. Перелік провідних ТНК за обсягами продаж та доданою вартістю наведений в додатку №2.
За даними газети «Financial Times» до 20-ки найпрестижніших компаній світу за такими показниками, як:
· розмір прибутків,
· рівень соціального захисту своїх робітників,
· ділова репутація,
· ефективність корпоративного керівництва (включаючи структуру правління компанії, а також політику, яка проводилася відносно заробітної плати головних керівників ТНК) відносяться компанії, що представлені в додатку №3.
Пропонуємо розглянути фактори, які сприяли високому рейтингу цих компаній:
¦ проведення гнучкої політики та стабільної діяльності в умовах економічного спаду;
¦ активне розширення виробництва на території інших країн;
¦ великі масштаби діяльності та опора на інформаційні технології.;
¦ встановлення цін не просто трохи нижче, ніж у конкурентів, а на такому низькому рівні, який тільки може дозволити собі компанія [11, с. 8].
У цілому ТНК контролюють 70-90% ринків товарів, послуг і технологій. Загальний обсяг реалізації 200 найбільших з них уже становить понад 30% світового валового внутрішнього продукту.
Разом з тим слід відзначити, що велетенські розміри не є обов'язковими для ТНК. Часто ТНК бувають порівняно невеликими за масштабами операцій, але незвичайно гнучкими, виключно ефективними з точки зору виробництва і прибутку (особливо у сфері наукомісткої технології, обслуговування та ін.).
Транснаціональність капіталу і діяльності є основною рисою ТНК. Вирішальним у визначенні ТНК є не стільки те, з яких країн надходить капітал, скільки те, куди він прямує, де оперує, звідки здобуває прибутки. Більшість сучасних ТНК становить один національний, а не багатонаціональний капітал.
ТНК є домінуючим чинником внутрішньофірмової міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, що визначає структуру та географічний напрям світової торгівлі.
Внутрішньофірмова спеціалізація виражається у виробництві різноманітних товарів різними філіями ТНК. Так, англійська філія «Дженерал Моторс» («Воксхолл») спеціалізована на виробництві вантажівок, західнонімецька «Опель» - на виробництві легкових автомобілів. Подібним же чином нідерландський трест «Філіпс» сконцентрував виробництво прасок та міксерів у Нідерландах, радіаторів - у Шотландії, касетних магнітофонів - в Австрії.
Спеціалізація торкається і виробництва складових елементів готової продукції. Наприклад, компанія «Форд» має три великих тракторних заводи, розташованих у Бельгії, Англії і США. Перший виготовляє всі види трансмісій, другий - усю гідравліку, а третій - автоматичні коробки швидкостей.
Спеціалізація поширюється і на науково-технічні дослідження. Американська корпорація ІБМ, лабораторії якої розкидані по всьому світу, доручила кожній з них певний напрям розробок. ЕОМ 360/40 була винайдена у Франції, а виготовлена у Франції і США. При цьому її запам'ятовуючий пристрій був виготовлений у Шотландії, тверді логічні компоненти - у Франції, а інша арматура - в Нідерландах, Швеції та Італії.
Спеціалізація і кооперування між підприємствами однієї і тієї ж ТНК, розташованими в різних країнах, приводить до розвитку внутрішньокорпоративного обміну, який нині досягає 1/3 міжнародного торговельного обігу. Двосторонні поставки філій однієї лише фірми «Форд» у Бельгії та ФРН досягають 1/6 всього обсягу бельгійської зовнішньої торгівлі. Внаслідок цього значна частина експорту продукції обробної промисловості країн, що розвиваються, становить внутрішньофірмову торгівлю ТНК.
ТНК повинні приймати оптимальні рішення як з точки зору стану світового ринку, так і з точки зору одного або більше національних ринків, на яких вони здійснюють свою діяльність, залежно від того значення, яке для даної корпорації має той чи інший вид ринку. В цілому частка зарубіжних продаж велетенських промислових корпорацій світу в загальному обсягу продажів досягає 1/4.
Як тільки фірма стає транснаціональною, вона відразу ж поширює прогнозування і стратегічне планування на міжнародний, а потім і на світовий рівень.
Унікальною характерною рисою ТНК є особливий підхід до відносин зі своїми клієнтами і конкурентами. Вважається, що ТНК повинні проводити пристосовницьку політику. Ця політика має такі риси:
1) відкритість діяльності корпорації з акцентом на те, як саме ця діяльність сприяє соціальним та економічним змінам;
2) готовність використати величезну міць корпорації в гідному напрямку (наприклад, технологічний трансферт і адаптація технології до місцевих умов);
3) чесність, яка дуже часто означає, що продавець повинен не лише уникати шахрайства, але навіть не допускати можливості його виникнення;
4) ясність, тому що вона допомагає пом'якшити ворожість, якщо використати спільну мову з тими, хто негативно налаштований проти корпорації [11, с. 14].
ТНК формують новий принцип взаємовідносин з партнерами.
Принцип «конкуренція зі всіма, а співробітництво - з обраними» замінено іншим: «конкуренція з обраними, а співробітництво - з рештою». Цей принцип реалізується у створенні виробничо-комерційних агломерацій (ВКА). ВКА - це тимчасові, порівняно усталені об'єднання, із спільною виробничою базою, технологічною та науково-технічною єдністю (наприклад, в автомобільній, авіаційній та космічній промисловості).
Деякі дані про науково-виробничу кооперацію провідних західних фірм показано в таблиці №3.1.
Таблиця 3.1. Науково-виробнича кооперація ТНК
«Сіменс» - «Інтел»(ФРН) - (США) |
Розробка та виробництво мікропроцесорів |
|
«Тошіба» - «ЛСІ ЛОДЖІК»(Японія) - (США) |
Створення нового покоління електронних компонентів |
|
«Тошіба» - «Моторола»(Японія) - (США) |
Розробка презиційної технології |
|
«Міцубіші» - «Боїнг»(Японія) - (США) |
Розробка авіалайнера на 150 місць |
3.2 Сучасні форми організаційної структури ТНК
Нові умови на світовому ринку змушують ТНК здійснювати перебудову своєї організаційної структури в напрямі розкрупнювання підприємств і децентралізації управління підприємствами, переходу від вертикально-ієрархічної до горизонтальної організаційної структури, яка характеризується малим числом рівнів управління і широким обсягом управління на кожному рівні.
Дослідження діяльності ряду компаній показали, що успішно діючі передові фірми мали в чотири рази менше працівників функціональних служб та рівнів, ніж компанії, де показник зростання обсягу продаж і прибутків був нижчим від середнього рівня. Тенденція до скорочення рівнів управління набула особливого розвитку в Японії, де народна мудрість породила прислів'я: «Якщо знизити рівень води, то можна побачити підводне каміння». Багато проблем простежуються раніше, вирішуються швидше і успішніше за малого числа рівнів управління і делегуванні права прийняття оперативних рішень на більш низькі рівні. Багато ТНК ідуть по шляху децентралізації, зменшення рівнів управління і скорочення числа адмністративно-управлінських працівників. Наприклад, у 1991 р. компанії «Форд» і «Крайслер» скоротили приблизно 40% штабних посад.
Горизонтальна організаційна структура застосовується нині як на головному підприємстві, так і на зарубіжних філіях та дочірніх підприємствах. Відносини з філіями дедалі частіше будуються на принципі децентралізації управління, хоча ще в 70-х роках багато великих міжнародних компаній сповідували розповсюдження принципу абсолютного панування «центра у прийнятті рішень» на зарубіжні філії.
Сучасним методом розширення виробництва стало не створення підрозділів всередині структури головного підприємства, а створення філій та дочірніх підприємств, які мають високий ступінь самостійності. Можливість отримувати економію на масштабах виробництва вже значно поступається ефективності роботи людей в рамках невеликих груп. Встановлено, наприклад, що продуктивність праці в групі чисельністю менше ніж 500 чоловік на 50% вища, ніж у групі 4500 чоловік. Немаловажне значення має й те, що невеликі підприємства вимагають менших обсягів інвестицій і, отже, меншого інвестиційного ризику. В групі понад 500 чоловік, що діють під одним дахом, набагато більше проблем і конфліктів, ніж у менших за чисельністю підрозділах. А відтак у виробництві навіть таких складних у технічному відношенні товарів, як автомобілі та літаки, які неможливо налагодити силами 500 чоловік, створюється ряд автономних підрозділів чисельністю не більше ніж 500 чоловік, пов'язаних в єдине ціле одним завданням - орієнтацією на споживача. Щоб забезпечити ще більшу самостійність - економічну автономність філій і дочірніх підприємств, - деякі ТНК створюють окремі фірми по збуту продукції і окремі дослідницькі установи. Центральний адміністративний орган, корпорації при цьому займається загальними фінансовими справами, комплектуванням персоналу, керує основним напрямом роботи, матеріальним забезпеченням та обслуговуванням.
ТНК дедалі більше набувають форми організації конгломеративного типу - складаються з основної фірми та філій, дочірніх компаній. З'явилася система «Центрів прибутку» («Рrofit Centres»), котра набрала досить широкого розповсюдження в країнах Західної Європи, де головним напрямом конкуренції стало не збільшення обсягу продажів, а отримання необхідного прибутку. Суть цієї системи полягає в тому, що фірма фактично розпадається на певне число субпідприємств, котрі самостійно виготовляють продукцію, купують необхідні для її виробництва сировину та матеріали і незалежно від інших відділів продають продукцію. Кожне з підприємств повністю відповідає за прибутки і збитки, повністю фінансує свою діяльність, вступає на комерційній основі в партнерські відносини з будь-якими організаціями. Нині багато великих міжнародних концернів використовують складну організаційну структуру, яка складається із структур різних типів.
Акціонерна організація міжнародного бізнесу дозволяє створювати «сіткову» структуру ТНК шляхом об'єднання великої кількості самостійних фірм через взаємне володіння акціями. Прикладом створення виробничих і виробничо-збутових «мереж» може слугувати світове автомобілебудування. В 1991 р. «Вольво» уклав угоду з «Рено», згідно з якою шведи контролюють 20% виробництва «Рено», а французи - 25% виробництво «Вольво», «Дженерал Моторс» придбав 50% акцій «Сааб Сканія». «Форд» і «Фольксваген» уклали угоди про виробничу кооперацію і створення багатофункціонального транспортного засобу [11, с. 32].
У рамках «мережі» її учасники зберігають юридичну самостійність і широку свободу в господарській діяльності в рамках єдиної загальностратегічної мети «мережі» - підвищення конкурентоспроможності щодо фірм, які не входять до даної «мережі». Координація діяльності для досягнення цієї мети здійснюється по лінії: а) обміну оперативною інформацією (технологічною, маркетинговою та ін.) про стан та перспективи розвитку як учасників, так і «мережі» в цілому; б) спеціалізації окремих учасників «мережі» на таких формах діяльності, котрі забезпечують їх конкурентні переваги по відношенню до решти членів «мережі». Це дозволяє знизити собівартість вироблюваної даною ланкою продукції (послуг) і підвищити компетентність своїх працівників; в) підтримки і стимулювання конкурентних засад між учасниками «мережі» з метою поліпшення якості та впровадження інновацій. Характерною рисою ТНК із «сітковою» організаційною структурою є інтернаціональний (багатонаціональний) капітал та груповий наднаціональний контроль.
Ось один з прикладів «сіткової» організаційної структури ТНК. Британська компанія Ай-Сі-Ел (ІСL) по виробництву комп'ютерів - програмного забезпечення до них має дочірні фірми та філії в багатьох країнах Європи. В 1990 р. ІСL з її 24 тисячами службовців була поглинута японською корпорацією «Фудзіцу лімітед» і стала частиною велетенської корпорації, яка займає друге місце у сфері інформаційних технологій. Сама ІСL входить до трійки найбільших виробників комп'ютерних систем в роздрібній торгівлі, є провідним постачальником у Європі адміністративних комп'ютерних систем тощо.
Успіх компанії ґрунтується на поєднанні японських методів ведення бізнесу з європейськими науковими досягненнями. Девіз ІСL - «Думати глобально, діяти конкретно». В житті цей лозунг втілюється так.
Глобально про стратегію компанії думає керівництво «Фудзіцу» в Токіо та ІСL в Лондоні. Незважаючи на те, що 82% акцій ІСL належить «Фудзіцу» і 18% - канадській компанії «Northean Telecom», ІСL повністю незалежна в своїй безпосередній стратегії, особливо в Європі, звідки вона одержує 85% своїх прибутків. Конкретно діють 24 компанії, на які поділена ІСL і кожна з яких діє в своїй вузько спеціалізованій галузі. Хоча капітал цих компаній на 100% належить ІСL, вони абсолютно самостійні в усіх своїх діях. Критеріїв правильності їх роботи завжди два: прибутковість та неухильне дотримання місцевого законодавства.
Висновки
На основі здійсненої роботи, вивченої літератури, було проаналізовані особливості руху капіталу в міжнародному господарстві.
Спираючись на представлену інформацію ми переконанні в актуальності піднятого питання. Міжнародний рух капіталу в економічній теорії розглядається як замінник зовнішньої торгівлі товарами і послугами. Капіталу властивий високий рівень міжнародної мобільності, його рух відбувається в процесі переміщення фінансових потоків між кредиторами і позикодавець різноманітних країн, між власниками і їх фірмами, якими вони володіють закордоном.
Міжнародні потоки капіталу поділяються на ряд форм в залежності від ознаки, що покладена в основу класифікації: позичковий і підприємницький капітал, прямі і портфельні інвестиції, приватний і державний капітал, короткостроковий і довгостроковий капітал.
Суть ефекту переміщення капіталу полягає в тому, що потоки капіталу спрямовуються туди, де реалізація інвестиційних проектів забезпечує найбільшу економічну віддачу. В результаті прибуток отримує як світова спільнота в цілому, так і кожен із партнерів в міжнародному русі капіталів. Кредит є традиційною і однією з найстарших форм міжнародних економічних відносин. Він забезпечує прибуток у вигляді відсотків за позиками, торговим кредитам, депозитам і т.д.
Неоднозначним, з точки зору правознавства, залишається питання офшорних центрів. В процесі роботи над курсовою, нами були виявленні не лише позитивні, а й негативні властивості податкових гаваней. Не дивлячись на те, що офшорні зони дають змогу юридичним і фізичним особам полегшувати податковий тягар шляхом повного або часткового звільнення від сплати податків у своїй рідній країні, все ж зустрічаються випадки коли їх використання є нелегальним з точки зору податкового законодавства.
...Подобные документы
Економічна сутність та інфраструктура міжнародного інвестиційного ринку, його складові елементи. Вплив вільних економічних зон на процес руху міжнародного капіталу. Географія, масштаби, аналіз міжнародного руху капіталу та місце України в ньому.
дипломная работа [283,5 K], добавлен 14.06.2011Характеристика явища руху міжнародного капіталу, як однієї з форм міжнародних економічних відносин. Вивчення особливостей міжнародного руху позичкового капіталу. Завдання та стратегії входження транснаціональних кампаній на ринки країн, що розвиваються.
реферат [23,3 K], добавлен 27.05.2010Основні аспекти сучасного міжнародного кредитування. Міжнародний кредит як економічна категорія. Сучасні форми міжнародного кредиту. Участь міжнародного кредиту у кругообігу капіталу на всіх його стадіях. форми и принципи міжнародного кредиту.
реферат [26,1 K], добавлен 01.11.2008Становлення світового господарства і економіки. Теорії міжнародної торгівлі. Тарифні методи регулювання торговельної політики. Мотивація та форми міжнародного руху капіталу. Проблема зовнішньої заборгованості. Світові економічні інтеграційні процеси.
курс лекций [1,0 M], добавлен 19.11.2014Причини і суть руху капіталу. Міжнародний рух факторів виробництва. Форми іноземних інвестицій. Довгострокові вкладення капіталу за кордоном. Зростання портфельних інвестицій. Переваги спільного підприємництва. Причини формування стратегічних альянсів.
реферат [53,6 K], добавлен 03.11.2011Міжнародний кредит, його особливості. Форми та види міжнародного кредиту. Роль міжнародного кредиту в міжнародних економічних відносинах. Вплив міжнародних кредитів на інвестиційну привабливість країни. Тенденції розвитку міжнародного кредитування.
курсовая работа [119,4 K], добавлен 25.10.2014Сутність та призначення, особливості використання концепції оцінки вартості грошей у часі. Причини та механізми діяльності інфляції. Сутність і форми міжнародного руху капіталу. Наслідки міграції капіталів для країн-експортерів та країн-імпортерів.
контрольная работа [241,8 K], добавлен 28.09.2009Визначення основних етапів становлення та розвитку транснаціональних корпорацій. Характеристика форм транснаціонального об`єднання капіталу. Розкриття структури і типів даних корпорацій, еволюція їх створення і функціонування в умовах ринкової економіки.
курсовая работа [50,3 K], добавлен 22.11.2014Значення транснаціональних корпорацій на сучасному етапі розвитку світового господарства. Позитивні та негативні аспекти їх діяльності. Аналіз лідуючих ТНК світу, їх галузева структура та участь у світовому торговому обороті, вплив на економіку України.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 10.01.2014Сутність та значення зовнішньоекономічних зв’язків, їх основні напрямки, складові та регіональні аспекти; форми міжнародного руху капіталу. Сучасний стан розвитку економічних зв’язків України з Німеччиною: специфіка, проблеми та перспективи розвитку.
курсовая работа [293,2 K], добавлен 15.03.2013Суть та основні риси транснаціональних корпорацій. Масштаби діяльності транснаціональних корпорацій на світовому ринку. Міжнародний поділі праці на двох рівнях. Організаційна й управлінська здатність ТНК. Конкурентні переваги ТНК.
реферат [17,5 K], добавлен 05.08.2007Аналіз зародження, розвитку та сучасного стану міжнародного руху капіталів в світі та перспектив інтеграції України в потоки міжнародного руху капіталу з урахуванням вже здійснених досліджень, вимог сучасних глобалізаційних процесів та реалій України.
дипломная работа [566,5 K], добавлен 09.07.2008Сучасні тенденції і показники, що характеризують міжнародні економічні відносини. Сутність зони вільної торгівлі як етапу міжнародної економічної інтеграції, оцінка впливу їх діяльності на стан світового господарства та економічний розвиток України.
курсовая работа [297,9 K], добавлен 02.06.2014Інтернаціоналізація світового господарства та нові пріоритети маркетингу. Узагальнена класифікація товарів залежно від рівня їх природної глобальності. Типи та форми міжнародного маркетингу. Типи стратегій виходу на зовнішній ринок та їх характеристика.
контрольная работа [221,7 K], добавлен 28.09.2009Стратегічні орієнтири міжнародних корпорацій. Види і типи транснаціональних корпорацій, особливості діяльності в Україні. Стратегії конкуренції в міжнародному бізнесі. Характеристика основних ринків впливу. Рівень іноземних інвестицій в економіку країни.
курсовая работа [44,1 K], добавлен 09.10.2013Сутність міжнародного руху капіталів, його форми та їх загальна характеристика. Місце України в даному процесі, основні проблеми і перспективи розвитку. Інтернаціоналізація господарських відносин. Аналіз потоку іноземних інвестицій у вітчизняну економіку.
курсовая работа [328,1 K], добавлен 09.04.2015Особливості світових ринків. Міжнародний рух капіталів, форми його здійснення. Необхідність урегулювання міжнародних валютно-фінансових відносин. Міжнародна технічна допомога для України. Міжнародна міграція робочої сили. Науково-технічне співробітництво.
курсовая работа [673,6 K], добавлен 29.11.2014Світовий ринок технології, його структура. Форми міжнародного трансферу технологій. Ліцензійна торгівля в міжнародній економіці. Специфіка економічних розрахунків при купівлі і продажу ліцензій. Франчайзинг як сучасна форма міжнародного руху технологій.
курсовая работа [34,0 K], добавлен 11.01.2011Поняття й умови розвитку економічної інтеграції. Передумови і фактори її розвитку, цілі і значення. Міжнародний поділ праці і виробнича кооперація. Ознаки інтеграційних процесів. Моделі транснаціональних корпорацій. Сучасний етап транснаціоналізації.
контрольная работа [29,5 K], добавлен 19.11.2014Цілі, завдання, напрями діяльності та структура міжнародного банку реконструкції та розвитку. Формування ресурсів та кредитної політики МБРР щодо країн, що розвиваються. Шляхи формування банківського капіталу. Структура надання територіального кредиту.
контрольная работа [965,1 K], добавлен 11.02.2014
