Геостратегія США в процесі становлення глобальної держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія наук України

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Геостратегія США в процесі становлення глобальної держави

Юрченко Сергій Васильович

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор КАМІНСЬКИЙ Євген Євменович, завідувач відділу європейських і американських досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор ГОНЧАР Борис Михайлович, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

доктор політичних наук КОВАЛЬ Ігор Миколайович, директор Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

доктор політичних наук ПЕРЕПЕЛИЦЯ Григорій Миколайович, завідувач відділу воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень

Провідна установа:

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат політичних наук О.В. Сушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У XXI століття Сполучені Штати Америки вступають у статусі єдиної, дійсно світової наддержави. Першість у галузі озброєнь, лідерство в економічних показниках і технології, провідна роль у поширенні притягальної масової культури - основні компоненти, що складають поняття супердержави, дають можливість їм утретє спробувати сформувати “новий світовий порядок”.

Сходження США до подібного статусу було процесом, значні етапи якого розгорталися протягом декількох останніх десятиліть. Важливими складовими цього процесу були вміла побудова відносин із “зовнішнім середовищем”, оцінка “викликів”, загроз і перспектив американських національних інтересів. Фундаментальною національною особливістю формування і реалізації американської зовнішньої політики є взаємодія в цьому процесі двох напрямків - емпіричного підходу та ідеології. Ця двоїстість започаткована в давніх суперечках про те, що визначає історичну долю Америки - експеримент чи доля.

Розвиток емпіричного підходу в перспективі привів до зростання впливу на формування американського міжнародного курсу геополітики - низки політологічних концепцій, які, в своєї основі, підкреслюють роль географічних чинників в політиці держави. Тому настільки ж загальновизнаною, як і наявність двох напрямків у процесі формування і реалізації зовнішньої політики США, є й та обставина, що такі президенти, як Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннеді виходили з визнання пріоритету геополітики над ідеологією. Сталий розвиток цієї тенденції в умовах завоювання Сполученими Штатами спочатку статусу “великої держави”, а потім і “наддержави” - одного з центрів біполярного світу - в остаточному підсумку визначив їхнє нинішнє лідируюче становище.

Через те потрібні подальші дослідження фундаменту успішного здійснення міжнародного курсу і формування нової системи міжнародних відносин - геополітики. Сучасні суспільно-політичні процеси дійсно підтверджують необхідність і важливість теоретичної розробки геополітики, як дисципліни, що відображає зв'язки і взаємодію простору і політики, ії найважливіших категорій, однією з яких є геостратегія. Її вивчення дасть змогу як уточнити деякі методологічні проблеми, так і спробувати отримати відповіді на питання про те, чого можна чекати від соціальних спільнот, що займають певні географічні простори. У цьому сенсі, в умовах існування нових незалежних держав, і серед них - України, постановка даного кола проблем видається важливою і вельми актуальною.

Інша група причин пов'язана з тим місцем, котре посідають Сполучені Штати в системі міжнародних відносин, що формується, і важливістю для будь-якої країни зв'язків зі світовим лідером, розуміння основ його політики, вивчення тих механізмів, що дали змогу йому досягти настільки високої позиції в сучасному світі. При цьому важливо мати на увазі, що геополітичні основи американської зовнішньої політики в доступному для огляду майбутньому відігратимуть дедалі більшу роль. В осяжному майбутньому прогнозуються тенденції посилення багатополярності, зникнення самого феномена наддержавності в його традиційному розумінні. Процес адаптації США до багатополярного світу бере початок у 1940-1960-і роки, коли поступово, поза рамками біполярної конфронтації, відбувалися процеси, що спричинили, у кінцевому рахунку, формування нових центрів сили. І саме на ранніх стадіях формування “американської відповіді” проявилися деякі характерні “риси” в американської геостратегії, що не втратили свого значення і до сьогодні.

Ще одна група причин пов'язана з необхідністю перегляду оцінок геостратегії США, іхньго зовнішньополітичного курсу, які давалися в попередній період вітчизняними фахівцями переважно з ідеологічних позицій, що обмежувало з'ясування реального змісту і закономірностей формування та здійснення американської геостратегиії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Проблематика дисертації безпосередньо пов'язана з науковою спрямованістю роботи і спеціалізацією кафедри нової та новітньої історії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського з вивчення проблем “Історії зарубіжних країн. Історії міжнародних відносин”, визначеної Міністерством освіти і науки України і Вченою Радою університету, концепцією розвитку ТНУ, відділу європейських і американських досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, розробками по вивченню тем “Взаємозалежність глобальних, регіональних і національних інтересів у сучасному світі. Проблеми інтеграції, кризового керування і безпеки на євроатлантичному просторі” (1999-2000 рр.) - номер державної реєстрації 01999У000993, “Західні концепції і моделі забезпечення національних інтересів і реалізація стратегій розвитку перехідних суспільств” (2001-2002 рр.).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тім, щоб на підставі вивчення відповідних джерел і літератури, використання системного підходу комплексно проаналізувати закономірності формування і реалізації американської геостратегії в період становлення США як глобальної держави в контексті зміни систем міжнародних відносин і на цій основі визначити моделі, що склали підвалини курсу США що до основних елементів тієї чи іншої системи світового порядку, на базі яких у розглядуваний період Сполучені Штати домоглися істотного просування на шляху до світового лідерства. американський геостратегічний світовий лідерство

Досягнення цієї мети обумовлює розв'язання таких завдань:

- розкрити динаміку і спрямованість дій США щодо визначення просторових пріоритетів їхнього зовнішньополітичного курсу, специфіку інтересів у відповідних районах, зміст і ієрархію методів впливу для реалізації своїх геополітичних інтересів;

- показати роль просторового чинника в мисленні, дискусіях і прийнятті рішень у період правління чотирьох американських адміністрацій від ведучих політичних партій із проблем зовнішньої політики США. Порівняти вплив його з іншими чинниками формування міжнародного курсу Вашингтона;

- проаналізувати дії США в умовах кризи поліцентричної системи міжнародних відносин у 1930-1940-ві роки, при формуванні й існуванні твердої біполярності в другій половині 1940-х - 1950-ті роки, посилення уваги до початку адаптації американської геостратегії до процесу визрівання протиріч біполярного світу наприкінці 1950-х - початку 1960-х років;

- дати характеристику ступеня впливу на поведінку офіційного Вашингтона в міжнародній сфері закономірностей і постулатів геополітики, відбитих у відомих геополітичних концепціях того часу;

- на конкретному історичному матеріалі показати роль у формуванні політики деяких істотних ланок зовнішньополітичного механізму: президентів і їхніх оточень, партійних еліт, вищого військового керівництва, академічного комплексу, і на цій основі уточнити модель американського механізму зовнішньополітичної діяльності - його структуру, форми і умови функціонування, кадровий склад, динаміку й ефективність діяльності;

- дослідити соціально-психологічний (особистісний) чинник формування американської геостратегії, що проявлялося в конкретній діяльності людей;

- показати роль і місце в геополітичній стратегії США незалежної України;

- на основі вивчення американської геостратегії і геополітичних концепцій уточнити зміст деяких геополітичних категорій і понять;

- виявити найбільш істотні елементи у впливі США на навколишній світ, охарактеризувати модель американського лідерства;

- критично переосмислити деякі суперечливі моменти і неточності в історіографії американської зовнішньої політики;

- ввести в науковий обіг української політології нові матеріали, вивчені в американських і російських архівах і бібліотеках.

Об'єктом дослідження є процес формування і реалізації зовнішньополітичного курсу США. Предметом дослідження стали геостратегічні імперативи в американській зовнішньополітичній традиції, механізми формування і реалізації американської геостратегії.

Хронологічні рамки дослідження визначаються тим, що політологія міжнародних відносин вивчає як іх суть, так і історичні етапи іх розвитку, динамику ї перспективи. Тому деякі важліві для характеристиці американської геостратегії сюжети розглядаються з ранніх часів освоєння північноамериканського простору. Але основна увага приделяеться процесам, які розгорталися в період остаточнього розриву Сполучених Штатів з ізоляціонізмом, що засвідчив їхній вступ в другу світову війну; це надалі привело до формування в їхній особі одного з центрів біполярного світу і глобальної задіяності в міжнародні процеси. У наступному, в рамках зазначеного періоду, спостерігається деякий цикл у відносинах із зовнішнім світом, котрий привів США через військові роки, період зовнішньополітичної активності й експансії другої половини 1940-50-х років, до фіксації відомих меж на початку 1960-х років. Отже, в період діяльності адміністрацій Ф. Рузвельта, Г. Трумена, Д. Ейзенхауера і Дж. Кеннеді були вироблені й апробовані механізми, що визначають основи американської геостратегії в світі. Слід зазначити й ту обставину, що верхня хронологічна межа пов'язана з нагромадженням протиріч у біполярній структурі міжнародних відносин, зміною геопростору, формуванням нових “центрів сили”. Через те не є випадковим, що вже з 60-х років у працях багатьох дослідників помічаються концептуальні зрушення, обумовлені формуванням поліцентричної структури світу. Тому деякі впливові тенденції розвитку американської геостратегії розглядуються аж до теперішнього часу.

Методи дослідження. Аналіз процесу формування і реалізації геостратегії США передбачається здійснити на трьох рівнях: теоретично-концептуальному, доктринальному і практично-політичному, що дає можливість виявити довгострокові тенденції розвитку геостратегії і прогнозувати її орієнтацію в майбутньому.

Системний підхід обумовив необхідність творчого застосування таких методів аналізу, як історичний, який визначає необхідність вивчення подій у послідовному тимчасовому розвитку, виявлення зв'язків між різними етапами американської геостратегії; соціально-психологічний метод , що дозволяє виділити деякі характеристики американської політичної еліти в сприйнятті зовнішнього світу - мети, процес прийняття рішень, методи організації населення і мобілізації ресурсів; інституціональний метод, що дає можливість побачити роль найважливіших структур американського суспільства - адміністрації, конгресу, політичних партій, громадських організацій - у формуванні і реалізації зовнішньої політики країни. Для оцінки співвідношення спадковості відновлення геостратегії чотирьох американських адміністрацій використовується порівняльно-історичний метод. Кількісні методи дослідження застосовувалися для з'ясування динаміки і значущості низки проблем для американської політичної еліти на основі аналізу діяльності багатьох її представників. У роботі використовуються також положення біхевіористської теорії, що дозволяє розкривати особистісну мотивацію державних керівників при прийнятті рішень. Означене дає змогу досліджувати американську геостратегію як диференційований предмет, однак взаємозалежний в рамках ширшої цілісної системи - політики національної безпеки США, а також у контексті історичної ретроспективи геостратегії і зовнішньої політики країни.

Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок здобувача полягають в тім, що на підставі узагальнення наявних розробок, введення в науковий обіг самостійно отриманих нових матеріалів з американських і російських архівів, обґрунтовані нові ідеї, положення і висновки, що характеризують геостратегію як основу зовнішньополітичного курсу країни. У праці уточнені регіональні пріоритети американської зовнішньої політики, диференційовані підходи і засоби впливу в різних районах світу. Подальшого розвитку набув аналіз таких ланок механізму формування зовнішньої політики США, як президент і його оточення, вище військове командування, еліти Демократичної і Республіканської партій, уточнено зв'язок між формуванням і реалізацією американської геостратегії і деякими “групами інтересів”. Вперше у вітчизняній політології показаний вплив на формування геостратегії багатьох політичних і державних діячів та організацій, що до цього згадувалися в дослідженнях лише епізодично.

У ширшому плані в дослідженні, поданому в даній постановці, уперше показано особливості адаптування геостратегії США до кризи поліцентричної системи міжнародних відносин; зміни, пов'язані з формуванням біполярного світу; прояву протиріч цієї форми світового порядку. На основі вивчення американської геостратегії в зазначений період зроблені уточнення змісту поняття “геостратегія” та її параметрів.

На публічний захист виносяться наступні положення:

- співвідношення понять “геополітика” і “геостратегія” у політичній теорії і зовнішньополітичній практиці;

- авторська концепція основних етапів розвитку американської геостратегії;

- співвідношення ідеологічної і геополітичної складових американської зовнішньої політики на різних етапах історичного розвитку США;

- специфіка переходу США від концепції континентализму до глобальної політики й основ американського курсу щодо Євразії, спрямованного на дроблення євразійського простору та застосування “балансу сил”;

- авторська концепція еволюції антигітлерівської коаліції з визначенням періоду максимального ступеня співробітництва в першій половині 1944 року;

- взаємодія США і СРСР у період “холодної війни” з позицій системи “конфлікт-співробітництво” , що забезпечувало геополітичні інтереси двох центрів сили в біполярному світі;

- імператив “асиметричної відповіді”, що акумулює геополітичні переваги суб'єкта міжнародних відносин, при реакції на “зовнішні виклики”;

- модель американського світового лідерства, що сформувалася на рубежі 1960-х років, складовою частиною якої була модель відносин зі слаборозвинутими країнами, і основні напрямки її трансформації в сучасних умовах;

- співвідношення ритмічних коливань зовнішньополітичної активності США (екстра- та інтровертності) з розвитком внутрішньополітичних циклів, пов'язаних з природною зміною поколінь в американській політичній еліті;

- гіпотеза про деформацію американського зовнішньополітичного циклу і скорочення його екстравертної фази.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що основні положення і висновки дослідження можуть бути використані в діяльності зовнішньополітичних відомств, науково-дослідних інститутів і центрів України для розв'язання відповідних теоретичних проблем, застосування практичного досвіду американської політичної культури, розробки і реалізації геостратегії та політики національної безпеки; розробки проблематики європейської і міжнародної безпеки та вироблення відповідних позицій України; аналізу і прогнозування міжнародного курсу США; поглибленого вивчення світогляду і зовнішньополітичного менталітету американської наукової і політичної еліт. Дане дослідження може мати певний інтерес для працівників Міністерства закордонних справ, членів відповідних комісій Верховної Ради і служб апарату Президента України. Матеріали й узагальнення дисертаційної роботи також можуть бути використані викладачами і студентами вищої школи для підготовки за спеціальностями “Політологія”, “Міжнародні відносини”, “Всесвітня історія”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації були використані для підготовки доповідей і повідомлень на вітчизняних і міжнародних наукових конференціях і симпозіумах, у тому числі: перших Кримських читаннях Н.Я. Данилевського “Проблеми світового устрою і міжнародних відносин у суспільно-політичній думці XIX-XX ст.” (Ялта, 24-29 жовтня 1994 р.), Міжнародному науковому симпозіумі “Кримська (Ялтинська) конференція 1945 року: уроки і перспективи” (Ялта, 5-11 лютого 1995 р.), Міжнародної науковій конференції, присвяченої 50-річчю Великої Перемоги - “Велика Вітчизняна війна: актуальні питання історії, історіографії, охорони пам`ятників, екологічних наслідків війни” (м. Сімферополь, 6-7 травня 1995 р.), IV науковій конференції Асоціації вивчення Сполучених Штатів Америки “США і зовнішній світ” (м. Москва, 3-4 квітня 1996 р.), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми історії міжнародних відносин нового та новітнього часу” (м. Одеса, травень 1996 р.), III Кримських читаннях Н.Я. Данилевського “Геополітика слов`янства” (м. Ялта, 28 жовтня - 1 листопада 1996 р.), V науковій конференції Асоціації вивчення США “Російська американістика в пошуках нових підходів” (м. Москва, 17-18 червня 1997 р.), VI науковій конференції Асоціації вивчення Сполучених Штатів Америки “США: становлення і розвиток національної традиції і національного характеру” (м. Москва, 27-28 січня 1999 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Сучасна дипломатія: світовий досвід, національна специфіка. ООН у світовій політиці” (14-15 червня 1999 р., м. Київ), Міжнародному науковому симпозіумі “Ялта 1945-2000: проблеми міжнародної безпеки на порозі нового століття” (м. Ялта, 4-7 лютого 2000 р.), матеріали яких були опубліковані, а зміст виступів здобувача було відзначено у відповідних оглядах.

Вузлові проблеми дослідження також доповідалися на XXI-XXX наукових конференціях професорсько-викладацького складу Сімферопольського державного університету ім. М.В. Фрунзе (Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського) у 1991-2001 рр.

Проблеми, викладені в дисертаційній роботі, посідають важливе місце в загальних і спеціальних курсах, що читаються здобувачем на історичному факультеті ТНУ ім. В.І. Вернадського. Підходи автора до аналізу міжнародних відносин і зовнішньої політики США знайшли відображенні в багатьох навчальних посібниках для старшокласників і абітурієнтів.

Дисертація обговорювалася на розширеному засіданні кафедри нової та новітньої історії ТНУ ім. В.І. Вернадського, де одержала позитивну оцінку і була рекомендована до захисту; і на засіданні відділу європейських і американських досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, де також отримала загалом схвальну оцінку і була рекомендована до захисту.

Публікації за темою дисертації. Основні положення і результати дисертаційної роботи викладені автором у 30 публікаціях загальним обсягом 66,5 авт. арк., у тому числі в восьми індивідуальних монографіях, в розділах у чотирьох колективних монографіях, низці статей в українських та російських фахових виданнях і в збірниках наукових праць, в публікаціях матеріалів і тез наукових конференцій та симпозіумів.

Структура дисертації складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 792 найменування на 57 сторінках. Загальний обсяг дисертації 430 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується наукова і політична актуальність теми, мета і завдання дослідження, визначаються його об'єкт і предмет, хронологічні рамки роботи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, методологічні засади дослідження, зазначаються положення, що виносяться на захист, характеризуються ступінь і види апробації дисертації.

РОЗДІЛ 1. “Методологічні аспекти і джерельна база дослідження” присвячений характеристиці змісту і співвідношення таких понять політології міжнародних відносин, як: “геополітика” і “геостратегія”, аналізові геостратегічних імперативів в американській зовнішньополітичній традиції, джерельної бази дисертаційної роботи.

Геополітичні ідеї набули особливого поширення на рубежі Х1Х-ХХ ст., коли завершився процес ущільнення європейського простору і формування колоніальних імперій. Це спричинило появу концепцій, що висували на перший план в аналізі міжнародної політики держав їх географічне становище (праці Ф. Ратцеля, Р. Челлена, А. Мехена, Х. Маккіндера, Дж. Фейргріва і К. Хаусхофера). Інтерес до геополітичних ідей зріс за роки другої світової війни і в наступний період і в англо-американському суспільствознавстві формувалися засади американських геополітичних концепцій повоєнного часу (праці Н. Спікмена, Р. Страус-Хюпе, Г. Уайджерта, В. Стефанссона, О. Латімора, Д. Уіттлсі, Э. Хантінгтона, Дж. Кіфера, Д. Мейнінга), які мали суттєвий вплив на формування зовнішньої політики США.

У радянській суспільствознавчій думці розвиток геополітичних ідей мав суперечливий характер. Офіційна наука заперечувала значення цієї дисципліни, розглядаючи її як один з елементів “ідеологічного арсеналу імперіалізму”. Натомність її функції виконувало кілька дисциплін: історія і теорія міжнародних відносин, військова стратегія і географія, етнографія та ін. Така двоїстість зникла з катастрофою радянського режиму, коли ідеологічні постулати не могли більше бути обґрунтуванням для змін, що відбувалися. Це обумовило “ренесанс геополітики”. У нових незалежних державах, у тому числі Україні, значно підвищився інтерес до геополітичних концепцій (праці В. Дергачова, О. Дергачова, О. Дугіна, Б. Єрасова, К. Гаджієва, В. Іл`їна, Т. Михайлова, О.Орлова, О.Панарина, Б. Парахонського, К. Плєшакова, В. Разуваєва, Ф. Рудича, К. Сорокіна, Ю. Тихонравова, В. Цимбурського та ін.).

Серед багатьох визначеннь самого поняття “геополітика” автор солідаризується с тим, котре розглядає геополітику, як дисціплину, відображаючу об`єктивну залежність суб`єкта міжнародних відносин від сукупності матеріальних чинників, які длзволяють цьому суб`єкту здійснювати контроль над простором (К. Плєшаков). Загалом геополітику дослідники класифікують як “фундаментальну”, що орієнтується на вивчення геополітичного простору планети, і “прикладну”, що виробляє принципові рекомендації щодо генерального курсу держави на міжнародній арені (К. Сорокін). “Прикладну” геополітику й іменують геостратегією, котра може бути визначена як найважливіша категорія геополітики, що характеризує діяльність держави на міжнародній арені, і яка спрямована на створення умов та збільшення своєї могутності за рахунок володіння найбільш сприятливим просторовим становищем, що досягається за допомогою військових і невійськових засобів. Геостратегія виступає як фундаментальна основа зовнішньої політики держави, визначаючи її просторові пріоритети.

Що стосується формування основ американської геостратегії, то вонм почали формуватися задовго до ствоорення незалежної держави, визначая суттєві складові геополітичного коду нації.

На першому етапі основи відносин до світу поселенців британських колоній ґрунтувалися на усвідомленні важливості географічного розташування, що давало перспективу територіального розширення на континенті і використання зручних морських шляхів. З розширенням колоній у відносинах поселенців з індейськими племенами поволі формувалося те, що пізніше оформиться в систему “балансу сил”. Істотне значення мало й усвідомлення важливості свого становища окремими колоніями, оскільки деякі з них були “буферними зонами” для інших.

Війна за незалежність 1775-1783 рр. привела до утворення суверенних Сполучених Штатів Америки. З погляду геостратегічних підходів важливо відзначити такі обставини: просторість американської території і розкиданість колоній, змусила англійців усвідомити неможливість підкорити Америку. До цього варто додати й те, що постачання британської армії було вкрай утруднене, тому що Америка оточена двома великими океанами. Важливу роль відіграли успішні дії американської дипломатії, що використовувала протиріччя між старими колоніальними державами. Це був ще один крок американців на шляху використання балансу сил. В усіх колоніях перемога у війні за незалежність стимулювала усвідомлення важливості геостратегічного становища. Війна за незалежність і війна 1812 р. вплинули на формування у американців почуття стратегічної “винятковості”.

“Батькам-засновникам” Америка уявлялася, по-перше, державою, заснованою для того, щоб “спокутувати гріхи” людства і відкрити йому нову перспективу. По-друге, разом з вірою в “призначення Америки”, “батьки-засновники” виходили (і в практичних діях спиралися повною мірою) з концепції “національних інтересів” та підтримки “балансу сил”. В умовах боротьби за його дотримання доля Америки була невизначеною і потребувала відчайдушних зусиль для зміцнення республіки. Найважливішим чинником цього процесу було створення єдиної централізованої держави з міцною федеральною владою. Сприятливі природні умови підсилювалися острівним становищем Америки, яка, перебуваючи під єдиним політичним контролем, за відсутності спільних сухопутних кордонів із сильним суперником, мала можливість економічно зміцнюватись. З метою забезпечення виживання молодої республіки у відносинах із зовнішнім світом простежувалася тенденція до стійкого формального нейтралітету. Прагнучи до підтримки його, республіка повинна була стати “арбітром Європи в Америці”. Такий підхід стимулював формування і сприйняття доктрини “балансу сил”, де Америці приділялася роль “балансира”. Водночас США збільшували свою міць на основі територіальної монолітності, волі пересування, протяжного простору і єдності населення.

Період до громадянської війни характеризувався розширенням континентальної експансії і “закриттям” американського простору для європейських держав, що виразилося в проголошенні “доктрини Монро” у 1823 р. Здійснення масштабної експансії відбувалося в умовах, коли на американському континенті не було держави, що дорівнювала б могутності США. Ця обставина визначила ослаблення впливу в зовнішній політиці ідей, пов'язаних зі встановленням балансу сил і сприяло накопиченню ресурсів для створення сильного флоту і набуття статусу “морської держави”. Зростаюча військово-морська могутність США стала важливим чинником забезпечення “доктрини Монро”, розширення сфери застосування котрої стало головним змістом американської зовнішньої політики. Активне завоювання простору засвідчило й те, що до середини століття Сполучені Штати перейшли до експансії, використовуючи уже військові засоби. Країна зміцнювалася, проводячи активну геостратегію, як морську, так і сухопутну.

Громадянська війна 1861-1865 рр. розколола країну. З геополітичного погляду в цій війні головною турботою у зовнішній політиці Вашингтона було запобігання визнання Конфедерації європейськими націями, інакше на північно-американських теренах виникла б багатодержавна система, а разом з нею - характерна для Європи система рівноваги сил.

Природно, військова стратегія як складова частина геостратегії випробувала на собі вплив подій, що відбувалися, причому настільки масштабне, що це певною мірою визначило загальні принципи американської військової стратегії, зокрема принцип “анаконди”, що передбачав застосування блокади як основного способу стратегічних дій; уникнення рішучих зіткнень з головними угрупованнями збройних сил супротивника та ін. Підсумовуючи ці положення, слід зазначити, що цей принцип ґрунтується в блокуванні ворожих територій з моря і по берегових лініях, приводячи поступово до стратегічного виснаження супротивника.

Наступний період характеризувався настанням “інтровертного” циклу у ставленні США до зовнішнього світу (праці Ф. Клінберга, А. Шлезінгера-мол.). Країна зосереджувалася на розв'язанні внутрішніх проблем. Важливим наслідком цих процесів стало закриття frontier, пересування якого на захід багато в чому пояснювало розвиток Сполучених Штатів (праці Ф. Тернера, М.М. Болховітінова, І.П. Дементьєва). Від так проблема розширення динамічної держави ставала імперативом американської стратегії.

Але в системі існуючого світопорядку, основною ланкою якої були колоніальні імперії, вільних територій вже не було. Військова слабкість США при економічному лідерстві обумовлювала два варіанти розв'язання проблеми. Перший з них виходив з використання своїх сильних сторін проти слабких сторін суперників, тобто головним чином економічних і фінансових важелів. Надалі це вело до проникнення американського капіталу в Латинську Америку, проголошенню політики “відкритих дверей” на Далекому Сході, використанню так званої “доларової дипломатії”. Другий варіант певною мірою не суперечив першому, передбачаючи ліквідацію військової слабкості. В умовах геостратегічного становища Америки і можливих загроз ії безпеці це означало масштабне військово-морське будівництво.

Зміни, що сталися, спричинили появу теоретичних обґрунтувань концепції “морської сили”, серед авторів котрої виділяється американський адмірал А.Т. Мехен, який обґрунтував положення про необхідність перетворення США в могутню військово-морську державу. Війна проти Іспанії 1898 року ознаменувала вступ США у світову політику - крок, що мав знаковий наслідок. Особливого значення для США набула потреба в тихоокеанському напрямку геостратегії, що проявилося в конкретній зовнішній політиці на Далекому Сході, де Сполучені Штати в російсько-японському суперництві, що розгорталося, схилялися до підтримки Японії. При цьому США не прагнули до повного виключення Росії із системи рівноваги сил, але домагалися того, щоб міць Росії і Японії врівноважували одна одну.

Руйнівний характер першої світової війни ознаменував собою початок кінця європейської переваги над іншим світом. Під час війни жодна держава не змогла довести вирішальної перемоги. Водночас війна продемонструвала досить важливу геостратегічну зміну в можливостях учасників міжнародної системи, що існувала: Америка зуміла забезпечити безпрецедентну трансокеанську військову експедицію. Це було важливим доказом того, що на міжнародній арені з'явилася нова велика сила. Однак, її реалізація виявилася відкладеною на два з половиною десятиліття.

За тим настав період, коли США, вступивши у світову війну, поступово висунулися як глобальна держава. Різні аспекти цього процесу привертали увагу фахівців (праці Ю. Мельникова, П. Тімохіна, Г. Трофименка, А. Уткіна, О.Яковлева, Н. Гребнера, Р. Даллека, Р. Дівайна, Дж. Кеннана, Р. Кіркендалла, Е. Лерребі та ін.).

Оскільки домінантою, що визначала систему міжнародних відносин у повоєнний період, виступала взаємодія двох глобальних центрів сили, то значну увагу дослідників залучали власне радянсько-американські відносини (праці А. Борисова, П. Подлєсного, В. Анічкиної, Дж. Геддіса, Г. Фейса, А. Улама та ін.) та східноєвропейська політика США (праці І. Орлика, О. Волкової, Ю. Давидова, В. Мастни, Л. Роуза та ін.).

Примикаючи до робіт, присвячених взаємодії США і СРСР на міжнародній арені, існує група досліджень, пов'язаних із впливом “ядерного” чинника на політику наддержав, проблеми безпеки і контролю над озброєннями (праці О. Арбатова, В. Давидова, В. Абаренкова, А. Кокошина, А. Орлова, Р. Дівайна, С. Кребб та ін.).

В умовах глобального протистояння наддержав важливим напрямком досліджень вітчизняних фахівців була регіональна і країнна політика США у повоєнний період. Тут можна виділити групи праць, що відповідають основним, географічно обумовленим, напрямкам американської політики: південноамериканському, західноєевропейсько-атлантичному й азіатському (праці Є. Богданова, Р. Боронова, Б. Бухарова, В. Бушуєва, В. Воронцова, С. Ганіонського, Ю. Горохова, Ю. Давыдова, М. Іноземцева, О. Колобова, В. Кременюка, О. Крутских, І. Леміна, В. Лукіна, Л. Саличєвої, Г. Севост'янова, Р. Ул'яновського, К. Хачатурова та ін.).

Аналіз американської геостратегії передбачає і дослідження механізму її формування, що давно став одним з центральних питань вивчення в політології (праці П. Подлєсного, Г. Трофименка, Ю. Шведкова, Ф. Уилкокса, М. Джуэлла, Х. Кэррола, Д. Мэтьюса, Дж. Ріді, Р. Ріплі, Е. Робінсона, Д. Фернсворта та ін.). При цьому увага дослідників концентрувалося на таких проблемах, як загальна характеристика механізму формування зовнішньої політики США, повноваження і взаємодія в цій сфері різних гілок влади, функції окремих державних інститутів, вплив на зовнішньополітичний механізм різних чинників і суспільно-політичних сил (праці Г. Агафонової, А. Белоногова, Р. Богданова, В. Борисюка, Ан. Громико, О.Кокошина, О. Маникіна, В. Мільштейна, А. Мішина, В. Ніконова, В. Печатнова, Є. Попової, В. Савельєва, Ф. Сергєєва, М. Сивачева, В. Терехов, Є. Язькова, та ін.).

Варто згадати групу досліджень, написаних у біографічному жанрі і присвячених життю і діяльності ключових постатей в американському політичному і військовому керівництві, що тією чи іншою мірою були задіяні в процесі формування і реалізації геостратегії США. Характеризуючи тих, хто брав участь у прийнятті рішень, автори цих праць не лише допомагають відтворити неповторний духовно-емоційну атмосферу відповідного періоду, а й сприяють уникненню надмірного редукціонізму в аналізі геостратегії, вводячи в сполучення “географічне становище - зовнішня політика” елемент “суб`єктивного чинника”, котрий має волю, виявляє ініціативу, тобто здатний актуалізувати відповідне просторове становище (праці С. Віскова, Р. Іванова, В. Малькова, М. Яковлєва, С. Амброза, Р. Діайна, У. Ісаксона, Н. Міллера, А. Шлезінгера-мол. та ін.).

Авторові прислужилися для розкриття теми також праці з історії Сполучених Штатів таких авторів, як Г. Арбатов, М. Болховітінов, С. Плеханов, М. Яковлев.

Слід зазначити, що значний внесок у вивчення загальних і регіональних проблем американської політики у радянський період історії, і, особливо, після утворення суверенної держави зробили українські дослідники (С. Аппатов, Б. Гончар, А. Дашкевич, Є. Камінський, Б.Канцелярук, В. Кириченко, В. Коваль, І. Коваль, І. Мінгазутдінов, В. Нагайчук, Ю. Нипорко, О. Потєхін та ін.).

Джерельна база дисертації складається з блоків, що можуть бути класифіковані залежно від походження і належності до тих державних і суспільних структур, котрі впливали на процес формування і реалізацію американської геостратегії в зазначений період:

- публікації виступів, заяв, послань чотирьох американських президентів: Ф. Рузвельта, Г. Трумена, Д. Ейзенхауера і Дж. Кеннеді;

- матеріали Об'єднаного комітету начальників штабів США й англо-американського Об'єднаного комітету начальників штабів періоду другої світової війни;

- публікації документів державного департаменту США;

- матеріали конгресу США, слухань у комітетах і підкомітетах обох палат конгресу; офіційні видання довідкового і бібліографічного характеру, що характеризують діяльність вищого законодавчого органу - “Congressional Record”, “Congress and the Nation”, “Congressional Quarterly Almanac”;

- документи і матеріали, що відображають діяльність Демократичної і Республіканської партій і характеризують їхній вплив на формування зовнішньої політики;

- роботи і мемуари таких державних і політичних діячів, як Ф. Рузвельт, Е. Стеттініус, А. Ванденберг, Г. Трумен, Д. Ачесон, Д. Ейзенхауер, Дж. Даллес, Е.Стівенсон, Р.Ніксон, Дж. Кеннеді, Р.Макнамара, Дж. Маршалл, Дж. Кеннан, Ч. Боулс, П. Нітце, У. Фулбрайт, Дж. Уорбург, Г. Моргентау, Г. Кіссінджер та ін.

- масив епістолярних матеріалів, цілком чи частково вивчених автором у бібліотеці Йєльского університету (м. Нью-Хейвен, Коннектікут, США): архіви Д. Ачесона і Ч. Боулса; бібліотеці Дж. Кеннеді (м. Бостон, Массачусетс, США): архіви Дж.Кеннеді, А.Шлезінгера-мол.; бібліотеці Г. Трумена (м. Индепенденс, Міссурі, США): архіви Г. Трумена, Д. Ачесона, Т. Фінлеттера, Дж. Арві, радників колишнього президента Ч. Мерфі і Д. Ллойда; Бібліотеці конгресу США (Вашингтон, округ Колумбія): архів сенатора, голови сенатського комітету із закородоних справ Т. Гріна.

Окремий блок джєрел складають:

- матеріали з російських архівів: Російського центра збереження і вивчення документів новітньої історії і Державного Архіву Російської Федерації ;

- матеріали преси і спеціалізованих видань: “Business week”, “Chicago Daily News”, “Соllіеr`s”, “Current History”, “Democrat”, “Democratic Digest”, “Foreign Affairs”, “Fortune”, “Life”, “Look”, “New Republic”, “Newsweek”, “Political Affairs”, “The Nation”, “The NewYork Times”, “The NewYork Times Magazine”, “Time”, “U.S. News and World Report”, радянської, української і російської періодики;

- збірники документів і матеріалів, що характеризують зовнішню політику США, СРСР і Великобританії;

- довідкові і статистичні видання.

РОЗДІЛ 2. “Геостратегія США в умовах краху поліцентричної Версальсько-Вашингтонської системи і зародження біполярності” присвячений аналізу зміни ролі США в умовах кризи поліцентричної системи міжнародних відносин і становлення під час другої світової війни як глобальної держави - одного з центрів біполярного світу.

Сполучені Штати, як наймогутніша економічна держава світу, мала всі можливості трансформувати економічну силу в політичну могутність. Однак, “Велика депресія”, що відкинула господарство країни назад, зростання традиційних ізоляціоністських настроїв, відносна військова слабкість істотно скорочували можливості для участі в трансформації існуючої системи міжнародних відносин.

У цих умовах адміністрація Рузвельта зосереджувала зусилля на створенні важелів впливу на ситуацію у віддалених районах і перенесенні оборони за океани. При цьому дружні континентальні країни розглядалися як буфер між США і Німеччиною і засіб зрівноважування могутності Японії. Серед найважливіших складових цього курсу були визнання СРСР; висування “доктрини Стімсона”, що проголошувала невизнання насильницьких територіальних змін у світі, політика “доброго сусіда” у Південній Америці.

Одночасно йшов процес зміни уявлень американської правлячої еліти про безпеку країни, обумовленої географічними чинниками. Важливими причинами переоцінки став розвиток авіації і перетворення Німеччини в домінуючу військову силу в Європі. У військовому плануванні позначився перехід до концепції протидії як Японії, так і Німеччині. Для США зростала геополітична значущість Британських островів, Франції, Іберійського півострову, північного і західного узбережжя Африки, а на Тихому океані - Голландської Індії, Філіппін і Маріанских островів.

Загроза, що наростала, потребувала створення механізму вироблення стратегічного курсу, посутніми складовими котрого стали: зростання ролі президента і централізація влади, створення Виконавчого управління президента, установа особливих органів крім існуючого державного апарату, двохпартійність зовнішньої політики країни.

В умовах поразки англо-французької коаліції й офіційних дружніх відносин між Німеччиною і СРСР, США побоювалися об'єднання європейського континенту під єдиним контролем. Через те різко зросли витрати на озброєння, створення масової армії, могутньої авіації і флоту й було взято курс на посилену підтримку єдиного союзника, що залишався у Європі, Англії. Німеччина більшою мірою розглядалася як основний супротивник. Для зміцнення стратегічних позицій США створювали мережу повітряних комунікацій, що зв'язують чотири континенти, зміцнювали неоформлений союз з Англією, в рамках якого формувалися елементи структури, що забезпечувала ривок Сполучених Штатів до світового лідерства. У контексті цих заходів були вироблені, разом з Канадою, плани оборони Північноамериканського континенту, висаджені війська в Гренландії та Ісландії. Вперше американські війська були спрямовані за межі Західної півкулі для встановлення контролю над стратегічно важливим районом. Північна частина Атлантичного океану стала розглядатися як ключовий район протидії Німеччині.

Напад Німеччини на Радянський Союз забезпечив США стратегічну паузу й обумовив підтримку СРСР. Геополітика брала гору над ідеологією. Зміцнення позицій Німеччини в Європі і прагнення Японії до домінування в Східній Азії демонстрували реальну загрозу США, панування яких у Західній півкулі ставало недостатньо для забезпечення національної безпеки. Головним змістом американської геостратегії ставав перехід від “континенталізму” до “глобалізму”.

Зі вступом США у війну й оголошенням їм війни з боку Німеччини та Італії події досягли світового масштабу. Відповідно до цього формувався і механізм вироблення зовнішньої і військової політики, важливими елементами котрого став Об'єднаний комітет начальників штабів, головнокомандуючі на театрах воєнних дій, вузьке коло довірених осіб президента. Під час переговорів з британськими союзниками в 1941-1942 роках американська система стратегічного керівництва була інтегрована в ширший механізм коаліційних дій, що завершило формування американсько-англійського блоку, в якому США зайняли чільні позиції. В дискусиях західних союзників був зроблен стратегічний вибір дій у Північно-Західній Африці в 1942 році, що привів до наступних операцій у Середземноморському басейні, а, отже, й скороченню американських можливостей впливу на події в центрі європейського континенту.

Корінний перелом, що намітився у війні, дедалі більшою мірою орієнтував США на проблеми повоєнного планування, актуалізуючи геополітичні концепції, основні ідеї яких формулювалися в працях Н. Спікмена, Д. Уіттлсі, Дж. Кіффера, Г. Уайджерта та ін. Однак, вплив цих концепцій блокувався такими чинниками, як динамічність воєнної ситуації, зв'язок геополітики з нацизмом, “вільсонівський ідеалізм” американських державних діячів. Практичне повоєнне планування виходило з універсалістського підходу, що знайшов відображення в концепції “чотирьох поліцейських” президента Рузвельта. При цьому США, в разі потреби, могли обпертися в протидії СРСР на Великобританію в Європі та Китай на Далекому Сході.

Ступінь впливу СРСР у повоєнному світі дедалі чіткіше усвідомлювалися американською політичною елітою. Рубіж осені 1943 р. у сенсі еволюції світосистемності знаменував собою етап виняткової важливості: на зміну багатополярному світу, що зникав під час війни, заступав біполярний устрій міжнародних відносин. Кожний з центрів цієї системи - США і СРСР - мав власні геополітичні інтереси, що й стимулювало відцентрові тенденції в антигітлерівській коаліції. Виходячи з параметрів, що відображають реальні зусилля держав-союзників по розгрому фашизму, - ступеня реалізації рішень, прийнятих у рамках коаліційної стратегії, координації і результативності в інших сферах співробітництва, оцінку стану і втрат супротивника і т.д., - слід визначати, що апогей співробітництва між СРСР, США і Великобританією не зв'язаний з тією чи іншою зустріччю керівників трьох держав, а припадає на перші сім-вісім місяців 1944 р. Подальші події демонстрували протистояння англо-американської і радянської сторін. Концепція “чотирьох поліцейських” Рузвельта зазнала фіаско. Але Америка мала чи мало переваг, що давало можливість сподіватися на “Рах Аmericanа”: статус могутньої військової держави, що монопольно володіла атомною зброєю, і мала великі угруповання військ у ключових регіонах світу; невеликі втрати; розвинута економіка; двополюсна система економічного зростання - на заході і сході країни; відповідне організаційне забезпечення, вироблене під час глобальної війни.

РОЗДІЛ 3. “Геостратегія США в біполярному світі: конфлікт і співробітництво” присвячений взаємодії наддержав у 1940-1960-ті роки. При непримиренності ідеологій геополітична складова зовнішньої політики США і СРСР диктувала спільну зацікавленість у недопущенні повернення німецької загрози в Європі і японської небезпеці на Далекому Сході, а, отже, і практичне співробітництво, що спричинило поділ Німеччини й американський контроль над Японією. Таким чином, абстрагуючись від протиріч, що спостерігалися, в американо-радянських відносинах, можна констатувати, що обидві сторони приступили до відновлення європейських держав у відповідних сферах впливу, які оформилися, спираючись на ті джерела ресурсів і ті методи, якими вони володіли. Стабілізація становища на континенті була взаємно необхідна для формування певної системи відносин.

Ключовими регіонами геополітичного суперництва в перші повоєнні роки стали Європа, Середній і Далекий Схід. Для зміцнення позицій у Західній Європі США реалізували “план Маршалла” - найуспішніший зовнішньополітичний акт у повоєнний період, що реалізувався як унікальний і неможливий для “другого видання” через своєрідності історичної обстановки в повоєнні роки. Надалі відбулася військово-політична облаштованість американської сфери впливу. Що до країни Східної Європи, то вони диференціювалися з погляду їхньої цінності як об'єкти зовнішньої політики США, виходячи з їх воєнно-стратегічної, геополітичної й економічної ролі в повоєнній Європі. Спочатку акцент робився на вплив на Польщу і Чехословаччину, пізніше - на Югославію. При цьому основну загрозу в регіоні США сприймали у військовому і політичному вимірах. Означене в сукупності з загальними проблемами країн регіону спонукували радянську політику зосереджувати увагу на Східній Європі, що, природно, звужувало можливості Москви, яка значно поступалася економічною могутністю своєму супернику, реагувати на події в інших регіонах світу. Це створювало додаткові можливості для американської геостратегії.

США зміцнили свої позиції в Середньому Сході, значною мірою за рахунок інтересів Великобританії. На Далекому Сході, після безрезультатних спроб впливати на ситуацію в Китаї, Вашингтон перейшов до “стримування” і “ізоляції” КНР. У геостратегічному плані це означало зміцнення відносин Сполучених Штатів з гомінданівським режимом на Формозі, збільшення допомоги Франції в Індокитаї, посилення позицій у Японії.

Політика “стримування” потребувала створення силового кільця - політичного, економічного і військового - навколо радянської сфери впливу, підтверджуючи принцип “анаконди” у протидії “морської держави” континентальній країні.

Геополітичні імперативи обумовили і посилення уваги США до колоніальних країн, що домагалися незалежності. Ця настанова відбилася в реалізації “четвертого пункту” Трумена - плану технічної допомоги закордонним країнам. При цьому основні параметри підходу у визначенні реципієнтів укладалися в потребу заповнення “вакууму сили”, що виникав у зв'язку із завоюванням незалежності; геополітичної важливості відповідної країни; ступеня загрози її політиці з боку “світового комунізму”; прагнення не зіпсувати відносини зі своїми союзниками - колоніальними державами. Через те країнні пріоритети американської геостратегії в Азії у цей період були пов'язані, в першу чергу, з такими країнами, як Індія й Індонезія. Ці великі азіатські держави, по суті, ніби продовжували лінію периметру американської оборони з Тихого океану в Індійський, охоплюючи півкільцем Південно-Східну Азію - район, де точилася складна боротьба за національну незалежність, і який, одночасно був сферою традиційних інтересів Китаю.

Таким чином, період правління адміністрації Ейзенхауера став часом структурного оформлення американської сфери впливу і зміцнення кільця ізоляції навколо радянсько-китайського блоку, що поєднувало величезний континентальний простір Євразії. Лінія “стримування” була визначена вже і на Далекому Сході, і в Південно-Східній Азії, і на Середньому Сході. Маючи свій початок на Алясці, вона проходила через Алеутські острови, Японію, Південну Корею, Тайвань, Філіппіни, Південний В'єтнам (у певному відношенні в зону притягання США потрапив і Лаос), Таїланд, Пакистан, Іран, Туреччину, продовжувалася по лінії “розколу Європи” аж до Норвегії. Майже кожен сегмент цієї лінії був включений до системи створених з американської ініціативи військово-політичних союзів, або до системи двосторонніх відносин зі США. Повоєнні п'ятнадцять років містили в собі два досить чітко окреслених періоди: перше десятиліття пішло на формування лінії “стримування”, а в наступний період завдання змінилося й полягало в забезпеченні загальної стратегічної стабільності в умовах існування біполярного світу.

В основі механізму вироблення і реалізації зовнішньої політики США був широкий консенсус з приводу цілей і дій країни на міжнародній арені. Поєднання “зовнішніх загроз” із внутрішньополітичними чинниками обумовило реалізацію концепції “двохпартійної зовнішньої політики” США. У перехідний період від воєнного часу до проблем повоєнного світу й адаптації механізму прийняття і реалізації зовнішньополітичних рішень до нових реалій, роль президента і його найближчих радників ставала ще більш значущою. У процесі вироблення геостратегії підсилювався вплив військових кіл, що здійснювався через ОКНШ, СНБ, Об'єднану комісію з атомної енергії і перетворився в стійку тенденцію.

Протягом 1950-х років масштабні зміни, що відбувалися в системі міжнародних відносин, спонукували державних діячів до завчасного опрацювання зовнішньополітичних проблем. Найефективніші способи формування міжнародного курсу відображенні в діяльності різних груп експертів і Дорадчої ради Національного комітету Демократичної партії, що зробили істотний вплив на наступний курс адміністрації Дж. Кеннеді.

Геостратегія, природно, залежить від ступеня освоєння видів простору. В розглядуваний період вплив технологічного чинника безпрецедентно позначився на розвиткові геополітичних концепцій і американській геостратегії. Розвиток атомної зброї і ракетної техніки спричинив знецінювання географічних чинників у забезпеченні національної безпеки. Інтеграція нових технологічних досягнень у стратегічний курс ставала невідкладним завданням, що мало свою специфіку.