Незалежна Україна постійно поширює міжнародні зв'язки в плані “повернення” до Європи, інтеграції до європейських, євроатлантичних, а також світових структур. Проаналізована політика України по входженню в загальноєвропейський процес, її дії по налагодженню контактів з європейськими структурами, в тому числі з такими впливовими організаціями як Рада Європи, Європейський Союз, НАТО та інші. Акцентована увага на тривалість і складність процесу інтеграції України в Європу, залучення до європейських структур, обумовленого об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Проведений аналіз інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури дає підстави стверджувати, що Україна активно співпрацює з ЄС, Радою Європи, НАТО та іншими міждержавними організаціями, які надають їй допомогу в різних сферах суспільного життя, сприяють її інтеграції до об'єднаної Європи.

Європейський вибір України передбачає не тільки інтеграцію в міждержавні європейські структури, а і розвиток двосторонніх зв'язків з усіма країнами західно-атлантичного світу. Ці дві форми входження України до Європи не суперечать одна одній, а існують на принципі взаємно-доповнення.

При цьому така геополітична орієнтація не повинна розглядатися як вулиця з однобічним рухом, коли Україна тільки одержує від багатих розвинутих країн політичну підтримку та фінансову допомогу і нічого не пропонує навзамін. Треба мати на увазі, що від зміцнення незалежного геополітичного становища України виграють всі. Сприяючи його затвердженню, наші західні партнери тим самим посилюють політичну стабільність в регіоні, залучають цілий народ до підтримки загальнолюдських цінностей, принципів демократії і прав людини і врешті-решт поліпшують своє власне геополітичне становище.

Таким чином, практику двосторонніх міждержавних стосунків завжди треба розглядати як співпрацю на взаємовигідній основі. Особливо це стосується зв'язків з Україною, геополітична роль якої та потенційні економічні та культурологічні можливості незабаром можуть стати вагомим внеском в загальноєвропейський політичний процес.

Автор детально розглядає співробітництво України з країнами - лідерами Західної Європи, а також з США, аналізує економічну та політичну їх співпрацю, причини, що заважають подальшому динамізму наших взаємин.

Проведений аналіз розвитку двосторонніх геополітичних зв'язків з державами Західної Європи дає підстави зазначити, що останнім часом активізувалась співпраця з країнами цього регіону. Цьому сприяла політика цих держав стосовно України, враховуючи її роль в новому геополітичному просторі Європи, а також реальні позитивні зміни в нашій державі, бажання активніше інтегруватися до Європи як серед політиків, так і громадян України. Налагодження активного співробітництва на двосторонній основі сприяє активному входженню України в Європу, допомагає реалізувати один із головних векторів зовнішньополітичних взаємин як європейський, який набуває великого значення в контексті стратегічного вибору України. Цей вектор української геостратегії має об'єктивний характер і важливий для існування держави.

Таким чином, Україна (в структурних рамках надскладного геополітичного розташування) вміщена до комплексної системи геополітики, тобто здійснює геостратегію. Розвиткові відносин із ключовими геополітичними партнерами послуговує активне впровадження в життя про європейського курсу та успіхів внутрішніх (політичних і економічних) перетворень.

В реалізації європейського напрямку сучасної геополітики України важливе значення має розвиток міжнародних зв'язків з державами Центральної та Східної Європи, особливо з якими Україна має спільні кордони - Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччиною та іншими. Для цих держав, як і для нашої, загальноєвропейський процес є важливим геополітичним чинником.

Відзначається, що в колишніх соціалістичних країнах Центральної та Східної Європи досить активно здійснюється політична і економічна трансформація. Значно швидкими темпами ніж в Україні, Росії, країнах СНД розгорнувся процес демократизації суспільного життя, перехід до ринкових відносин. Ці глибокі зміни не тільки впливають на міжнародну ситуацію на континенті, але й означаються на східноєвропейській політиці Заходу, Росії, України, їх взаємовідносинах. Розвиток двосторонніх зв'язків України з державами Центральної та Східної Європи в контексті її європейської інтеграції позитивно буде впливати на ефективність нашої сучасної геостратегії.

Таким чином, аналіз процесу формування і розвитку європейського вектору української геополітики дає нам підстави зробити такі основні висновки. Інтеграція України в Європу - це об'єктивний процес сучасності. Він підготовлений всім ходом історичного розвитку нашої країни. Український етнос завжди був органічною складовою європейської спільноти. В процесі європейської інтеграції Україна все більше набуває рис впливової європейської держави, дедалі більше перетворюється в реального та активного суб'єкта міжнародних відносин, в справжнього “гравця” на великій геополітичній шахівниці Євразії.

Інтеграція України до загальноєвропейського процесу відбувається повільно, але основні причини такого явища треба шукати, насамперед, не в зовнішніх, а у внутрішніх чинниках.

Безумовно, для входження до Європи Україна має вирішити цілу низку політичних, економічних, соціальних і правових проблем. Здійснити політичні і економічні реформи, підвищити життєвий рівень населення, без чого неможлива інтеграція України в європейські і євроатлантичні структури, регіональне самоутвердження нашої держави в Центрально-Східній Європі.

У п'ятому розділі - “Євразійський і південний вектори української геополітики в контексті загальноєвропейського процесу” - проаналізовано українсько-російські відносини, їх позитивні і негативні характерні риси, складність та динаміка розвитку, розглянуто співробітництво з країнами СНД в загальноєвропейському ракурсі, необхідність проведення політики на двосторонній основі, проаналізовано південний вектор української геополітики, її сучасний стан та перспективи розвитку, визначено важливим напрямком в європейській інтеграції України - чорноморська орієнтація як складова української геополітики.

В сучасному житті України євразійський і південний вектор її геополітики займають надзвичайно важливе, особливе місце. Дійсно, український народ має багато спільного з російським в галузі культури, історії, світобачення і на протязі тривалого часу був невід'ємною складовою частиною спільного величезного державного утворення. Сучасна Російська Федерація з геополітичної точки зору є “серцем світу” і налагодження з нею рівноправних, дружніх стосунків і взаємовигідного співробітництва залишається стратегічним зовнішньополітичним завданням України. Відзначається, що спільність політичної історії об'єднує наші народи, та водночас дає підстави для протистояння у вирішенні окремих проблем. Сучасна концепція, побудована на принципах рівноправності і цивілізованості, має допомогти на конструктивній основі вирішити всі спірні питання. Подальший розвиток і збагачення наших стосунків пролягає через успішне здійснення європейського геополітичного напряму. Більш того, через ці стосунки Україна може зробити внесок в європейський вектор Росії.

Після проголошення незалежності України в галузі українсько-російських відносин відбулися докорінні соціально - політичні зрушення, виникло дуже багато складних проблем, які вже вирішені чи мають бути вирішені.

Значно відрізнялися характер і спрямованість стратегії України та Росії, їх моделі національної безпеки. Якщо для розвитку незалежної України одним із нагальних питань постало практичне забезпечення принципу багатовекторності її геополітики, то Росія орієнтувалася насамперед на збереження статусу великої держави, реінтеграції країн СНД. На взаємовідносини України та Росії впливають не лише об'єктивні, а й суб'єктивні фактори і насамперед розстановка сил в еліті суспільства.

Інша проблема мала економічний характер і полягала в тому, що Україна майже цілком залежала від Росії в забезпеченні паливно-енергетичними ресурсами. Російська монополія на енергоносії посилювала залежність Києва від Москви, оскільки остання отримувала можливість не тільки економічного, але й політичного тиску на Україну та її державне керівництво. Таким чином, аналіз українсько-російських взаємин в новому геополітичному просторі, зроблений дисертантом, показує що існує багато об'єктивних чинників, які всупереч всім ідеологічним нашаруванням зумовлюють необхідність всебічної активної співпраці двох сусідніх країн, спрямовують їх до створення нового геополітичного середовища на цивілізованих принципах рівності та взаємодопомоги.

По-перше, це наша традиційна близькість до Росії в територіальному, економічному та історично-культурному плані, значний відсоток етнічних росіян серед населення України.

По-друге, при розробці сучасної геостратегії українсько-російських відносин, треба враховувати, що в соціально - політичних процесах дуже часто після рішучого прояву однієї тенденції розвитку, наприклад, відцентрового руху, може за принципом маятника тою чи іншою мірою проявитися “відкатна хвиля”, тобто протилежна, доцентрова тенденція.

По-третє, при визначенні сучасної геополітичної стратегії треба мати на увазі ще один об'єктивний чинник. Україна розташована на межі двох цивілізацій, між Сходом і Заходом, належить до них обох і ця обставина іноді буквально розриває наше суспільство, позбавляє його єдності та злагоди.

На сучасному етапі розвитку Української держави важливе значення набуває її співробітництво з країнами Співдружності Незалежних Держав. У контексті європейського вибору України особливо значний інтерес являє співробітництво з країнами європейської частини Співдружності та закавказьких країн, які прагнуть інтегруватися до Європи. Певну роль має відігравати і розвиток взаємовідносин з азійськими країнами СНД, які прагнуть налагодити плідні контакти з країнами Європи та інших регіонів.

В дисертації зазначається, що розробка і узагальнення процесів взаємовідносин України з країнами СНД дає можливість чіткіше визначити геополітичний простір, у якому перебуває Україна, виділити пріоритети її геостратегії щодо колишніх союзних республік, визначити, яким чином забезпечити свої національні інтереси в СНД, інтенсифікувати процес входження в Європу країн європейської частини Співдружності, закавказьких держав, сприяти налагодженню контактів азійських країн з європейськими.

Ставлення України до СНД в міру набуття необхідного дипломатичного досвіду постійно змінювалось. На початку вона різко переорієнтувалась зі Сходу на Захід. Це був стратегічний прорахунок. Українська держава не повинна була йти шляхом негайного і механічного виходу з налагодженої системи господарських зв'язків. Пізніше вона застосувала практику двосторонніх зв'язків з країнами “близького зарубіжжя” і виступила одним із ініціаторів створення міжнародного форуму ГУУАМ.

Сьогодні Україна ставить питання про необхідність реформування СНД, створення раціонального механізму економічного співробітництва, поглиблення міжрегіональної виробничої кооперації та прямих зв'язків між підприємствами країн - учасниць, реалізацію угоди про вільну торгівлю.

Двостороннім відносинам у рамках СНД Україна надає пріоритетного значення у політичній та економічній сферах.

Державні інтереси нашої країни тут продиктовані необхідністю забезпечення правової бази торговельно-економічних зв'язків з країнами Співдружності, прав українців у країнах СНД, доступ до ресурсів та ринку збуту СНД.

За роки існування СНД було накопичено певний досвід міжнародного співробітництва в різноманітних галузях життя. У кожної країни - учасниці СНД є свої пріоритети - регіональні, європейські. Україна активно налагоджує більш тісні двосторонні відносини з тими країнами СНД, позиція яких у певних питаннях близька до української.

В цілому створення СНД, на наш погляд, було історично виправданим і необхідним, тому що подібне рішення допомогло в основному втримати стабільність на пострадянському просторі. Україна має і далі протидіяти консервації пострадянської специфіки СНД, його відносної ізольованості, сприяти прискоренню і беззастережному поширенню на нього норм і традицій європейських відносин, інтеграції у світову спільноту.

Україна активно налагодила контакти з країнами Чорноморського регіону, відновлюючи свою історичну роль в цьому регіоні як морської держави. Вона є також значною європейською транзитною територією. В Чорноморському регіоні переплітаються інтереси різних держав. Певною мірою вони пов'язані з нафтою та її транспортуванням. Україна теж має шанс у розподілі і транзиті каспійської нафти. Тут переплітаються інтереси України, США, Туреччини, Центрально-Східної Європи, Європи, центральноазіатських та закавказьких країн і країн Середземномор'я.

Детально проаналізовано діяльність такого міждержавного об'єднання, як ГУУАМ, розглянуто розвиток транспортних коридорів, в яких зацікавлені країни Чорноморського регіону. Зазначено, що сьогодні Україна активізувала діяльність в рамках ГУУАМ. Про це свідчить активізація Україною питань щодо розвитку зони вільної торгівлі, участі у забезпеченні охорони комунікацій тощо.

Автор відзначає великий геополітичний потенціал України як транзитної держави. Питання про входження в систему міжнародних транспортних коридорів є в Україні пріоритетним. В цьому контексті потрібно ще проробляти питання.

Співробітництво України з державами Чорноморського регіону в контексті загальноєвропейського процесу постійно активізується. За невеликий період існування Української незалежної держави у зовнішньополітичному, і певною мірою, економічному плані було чимало зроблено. В цьому регіоні, як показує досвід, активніше відбувається інтеграція України в Європу. Усе це обумовлює важливість розвитку для України чорноморської геополітичної орієнтації.

Таким чином, в геостратегії України, спрямованої на розбудову незалежної держави, особливе місце займають відносини з Російською Федерацією. Україна і Росія як суверенні, незалежні країни мають великий потенціал для налагодження співробітництва в політичній, економічній, культурній та інших сферах на взаємовигідних засадах, тим більш, що на сьогодні значна кількість складних проблем у міждержавних стосунках в цілому розв'язана. Що стосується взаємовідносин з країнами СНД, тут необхідно враховувати особливості сучасного стану Співдружності, на тлі якого відбувається його перебудова, переструктурування. Розвиток двосторонніх зв'язків посилили самостійну роль кожної країни СНД, активізували їх пошуки саме “своїх” партнерів, в тому числі і поза Співдружністю. Виникли більшої або меншої стійкості міждержавні об'єднання - Центрально-Азійський Союз (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, а пізніше - Таджикистан), ГУУАМ, Союз Білорусі та Росії та інші. Тому Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях - в цілому в рамках СНД, в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних об'єднань, яким є, наприклад, ГУУАМ. Невикористаними, на наш погляд, залишаються резерви на всіх визначених рівнях.

Щодо південного вектора української геополітики, то тут є реальні можливості використати всі переваги регіонального співробітництва. Адже Чорноморський регіон належить до найбагатших і розвинутих регіонів світу. Останнім часом в регіоні відбувається процес переструктурування геополітичного простору, яке пов'язане із зменшенням впливу Росії, посиленням ролі Туреччини. Своє належне місце прагне зайняти в Чорноморському регіоні і Україна, що сприятиме також формуванню нової системи міждержавних зв'язків в Європі, посиленню інтеграційних процесів. Чорноморський регіон є важливим для України з багатьох точок - воєнно-стратегічної, політичної, економічної і екологічної. Особливо увагу тут заслуговують відносини з Туреччиною, Румунією, налагодження ефективної роботи ОЧЕС, інших регіональних організацій. Чорноморська орієнтація розглядається як важлива складова української геополітики, яка спрямована на реалізацію процесу входження до інтегрованої Європи через систему регіональних об'єднань і структур.

ВИСНОВКИ

У “Висновках” підбито підсумки дослідження, сформульовано низку теоретично-методологічних положень і рекомендацій, що заслуговують на пріоритетну увагу і мають теоретично-практичне та політичне значення. Основні з них:

1. Виявлено, систематизовано і творчо осмислено основні теоретично-методологічні підходи до проблеми геополітики в цілому і української геополітики, зокрема, що мають місце в зарубіжній і вітчизняній політології. Концепції української геополітики заявлялись на ґрунті осмислення історії розвитку українського народу, періодів державності і бездержавності, витоків і традицій етносу, географічного і культурно-цивілізаційного положення України, особливостей сучасного європейського політичного процесу і залучення до нього України. Використання нових методологічних підходів, в тому числі принципів і методів історіософії забезпечило широкі філософські узагальнення. Історіософська парадигма дала змогу подолати не тільки обмеженість формаційної теорії, але й певну методологічну невизначеність науково - дослідницьких підходів нашого сьогоднішнього перехідного періоду.

2. Досить сильні східні культурно - цивілізаційні впливи в українському суспільстві призводили до значних складнощів в самоідентифікації етносу, ставали причиною втрати національної єдності, породжували розбрат і протистояння. Доведено, що обмеження української геополітики будь - якою однією орієнтацією - - західною чи східною, як правило, призводило до втрати української державності. Успішне подолання дилеми “Схід-Захід” і забезпечення консолідації нашого суспільства може бути на основі вироблення і проведення свого власного багатовекторного геополітичного курсу. Нова геостратегія успішно виведе український народ до цивілізованого життя тільки в тому випадку, якщо буде забезпечено домінування західноєвропейської геополітичної орієнтації при добрих відносинах з Росією.

3. Виділено і проаналізовано геополітичні вектори України в історичному аспекті. Геополітичний аналіз української історії від часів Київської Русі до Галицько-Волинської держави дав нам підстави зробити висновки, що завдяки своєму географічному розташуванню українські землі вже в ранню добу середньовіччя зазнали різних культурних впливів як з Візантії, так і з Західної Європи.

4. В результаті дослідження витоків і традицій української геополітики на ранніх етапах історії - від Київської Русі до часів Української Народної Республіки виявлено, що український етнос тривалий час був органічною складовою європейської спільноти, що визначалося об'єктивними геополітичними умовами його існування, але на протязі останніх століть українська геополітика була штучно обмежена північно-східним напрямком, що стало одною з найважливіших причин занепаду краю.

5. Україна належить до двох різних цивілізацій - - західної і східної. Це є причиною її різних геополітичних орієнтацій, починаючи з часів Козацько-гетьманської держави і закінчуючи сучасним політичним становищем. І така геополітична невизначеність України була основною причиною недостатньої соціально-політичної єдності українського народу, нашого внутрішнього протистояння, що заважає рухатися вперед.

6. Виявлено і простежено динаміку інтеграційних геополітичних трансформаційних процесів у Європі у другій половині XX ст., форми і методи співпраці європейських країн, шляхи їх інтеграції, створення і діяльність таких загальноєвропейських інституцій, як Євросоюз, НАТО, Рада Європи, кредитно - фінансові організації. Сучасна нова Європа, що формується сьогодні завдяки загальноєвропейському політичному процесу пройшла щонайменше три історичні етапи:

- повоєнний розподіл сфер впливу;

- розрядка міжнародної напруженості в 70 - ті роки;

- розпад СРСР. Сучасний світ набуває нових якісних характеристик, відбувається досить динамічна зміна традиційних геополітичних імперативів.

7. Об'єднання європейських держав в сучасних умовах в різних сферах життя відбувається в межах європейського процесу. Він за своєю суттю є багатофункціональним, багаторівневим і багатомірним явищем, яке розвивається, розширюється, поглиблюється, все більшою мірою охоплюючи всі геополітичні, суспільні, державні структури континенту. Європейський процес містить сьогодні у собі гносеологічну, теоретико-методологічну, культурологічну, геополітичну та інші функції.

8. Сформульовано принципи, геостратегічні імперативи і вектори, які становлять непохитний стрижень і основний зміст сучасної української геополітики. До таких геополітичних констант відноситься відомий принцип багатовекторності української геостратегії та її позаблоковий статус. Про доцільність цього обраного курсу переконливо свідчить історичний шлях України. Унікальність геополітичного положення України, її рубіж, розташування між двох цивілізацій, вимагає від неї нестандартних підходів і виважених рішень. Непорушним стратегічним імперативом української геополітики є її європейський вибір. При всій різних векторів і рівноправності української геостратегії цей вибір має бути на сьогодні домінуючим. Традиційним і стратегічно важливим вектором української геостратегії є зв'язки з Росією. Їх особливе, доленосне значення для нас визначається не тільки залежністю від російського ринку та енергоносіїв, але й близькою спорідненістю наших культур та безпосереднім сусідством територій. Важливим напрямком сучасної української геостратегії є різнопланова співпраця з найближчими сусідами, яка не в останню чергу передбачає використання вигідного географічного розташування України, її транспортних коридорів. Регіональна геостратегія дозволяє використати таку природну для України геополітичну орієнтацію, як чорноморська чи південна. Україна повинна зберігати баланс між західними і східними векторами своєї зовнішньої політики, що сприятиме збереженню стабільності в регіоні, активно розвивати зв'язки з західноєвропейськими країнами, двосторонні взаємини з окремими країнами, країнами регіону.

9. Спираючись на конкретні емпіричні матеріали, зроблено висновок, що геополітичний курс України передбачає взаємовигідну співпрацю з усіма сусідами при збереженні пріоритетного значення західного вектору. Доведено, що саме європейський геополітичний вектор України значною мірою може забезпечити її незалежний статус і успішний соціально-економічний розвиток, необхідну конкретну допомогу в реформуванні суспільства і створення нової ринкової економіки.

10. Інтеграція України до нової Європи відбувається в процесі реорганізації ЄС і прийняття його спільної Стратегії щодо України. Нашу держава активно підтримують Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та інші країни, допомагаючи економічно й політично. Формується нова цілісна Європа XXI століття для вирішення спільних завдань соціально - політичного, економічного і культурного розвитку. Геополітичне становище України зумовлює її активну участь в європейській політиці.

11. Українсько-російські відносини треба розглядати як складний багатовимірний процес, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямого протистояння. З посиленням тенденції до формування в Україні громадянського суспільства, сучасної української політичної нації значення етнічного фактору в соціальному, політичному і культурному житті дещо зменшується. Україна не може бути відстороненою від Росії. Ми зв'язані з нею економічно. Нова міжнародна реальність визнає наші сучасні геополітичні пріоритети і один з них - зміцнення довіри і співпраці з Росією. Для України стан її відносин з Росією ще тривалий час багато в чому визначатиме її майбуття, тобто самоутвердження як незалежної держави.

12. Україна прагне в рамках СНД налагодити ефективне співробітництво з країнами цього об'єднання на двосторонній основі, реалізувати свої національні інтереси. Українська держава виступає за реформування СНД, створення ґрунтовної політико-правової бази Співдружності, ефективної системи економічного співробітництва. Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях - в цілому в рамках Співдружності, в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних об'єднань, яким є, наприклад, ГУУАМ. Невикористаними залишаються резерви на всіх визначених рівнях.

13. Важливе значення має південний вектор української геополітики, тут є реальні можливості використати всі переваги регіонального співробітництва. Чорноморський регіон належить до найбагатших і розвинутих регіонів світу. Регіональна геополітика - різнопланова співпраця з найближчими сусідами дозволяє активно використовувати різні форми зв'язків. Різнопланові зв'язки і використання конкретних реальних програм будуть сприяти прискоренню “європеїзації”, створенню необхідних умов для входження до Євросоюзу. Інтеграція України в Європу - це об'єктивний процес сучасності, що підготовлений всім ходом історичного розвитку нашої країни і світу. Дослідження геополітики України, її геополітичних вимірів, основних векторів у загальноєвропейському політичному процесі тільки починається. Подальше дослідження розглянутої проблеми могло б бути зосередженим на таких питаннях:

1) геополітичне становище України у європейському просторі;

2) сучасна українська геополітика;

3) Україна у новій системі геополітичних відносин;

4) чорноморська орієнтація України у її геополітичному курсі;

5) образ майбутньої Європи і Україна та інші проблеми, розробка яких створить теоретичну основу для практичної реалізації геополітики України, її векторів у загальноєвропейському політичному процесі.

Приведено деякі рекомендації:

По-перше. Доцільно б на державному рівні розробити і всебічно обґрунтувати сучасну геостратегію України, спираючись на історичний досвід, українську теоретичну спадщину з цієї проблеми та на новітні твори вітчизняних та зарубіжних науковців-геополітиків. Основною геополітичною формулою може бути теза про можливість забезпечення незалежного і гармонійного розвитку України за умов додержання нею власного багатовекторного геополітичного курсу при обов'язковому домінуванні європейського геополітичного вектору.

По-друге. Для України європейська геополітична орієнтація має ще і глибокий цивілізаційно-культурологічне значення і передбачає залучення до загальнолюдських цінностей, до сучасних ефективних економічних технологій та високих стандартів добробуту громадян, а також до традиційно привабливих для українського суспільства ідеалів свободи і гарантованої демократії. Такий підхід має знайти своє місце в розумінні і науковому обґрунтуванні сучасної геостратегії нашої незалежної держави.

По-третє. Враховуючи важливість українсько-російських відносин, потрібно всебічно розвивати співробітництво двох народів на рівноправній основі. Незважаючи на те, що в геополітиці Росії ще відчуваються певні тенденції до традиційної для неї великодержавності, наші взаємини, особливо в економічному плані, мають розвиватися і поглиблюватися.

По-четверте. Особливих зусиль, нових творчих нестандартних підходів потребує обґрунтування і здійснення традиційної для нашого народу, так званої, “чорноморської орієнтації”, тобто розвинення співробітництва із причорноморськими державами. європейський держава міжнародний

По-п'яте. Державні органи влади мають потурбуватися про те, щоб забезпечити найближчим часом розробку науково-теоретичних основ української геополітики і видання відповідних підручників. Треба передбачити вивчення навчального курсу “Геополітика України” в системі вищої освіти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Василенко С.Д. Європейський процес і Україна. Монографія. - Одеса: ІСЦ політехнічного університету, 1996. - 138 с. (8,5 друк. арк.). Рецензії: Верников М. Україна і європейський процес: актуальні аспекти формування і вивчення // Філософські пошуки. - Львів - Одеса: Cogito - Центр Європи, 1997. - Вип. IV. - С. 346 - 347, Стьопін А. Нелегкий поступ до цивілізації // Чорноморські новини. - 1997. - № 74 (1 жовтня). - С. 2.

2. Василенко С.Д. Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. Монографія. - Одеса: ОДМА, 2000. - 208 с. (15 друк. арк.).

3. Василенко С.Д. Інтеграція Європи - об'єктивний процес сучасності // Перспективи. - 1998. - № 2. - С. 24 - 28.

4. Василенко С.Д. Європейський процес: нова доля старого континенту // Перспективи. - 1998. - № 3 - 4. - С. 147 - 151.

5. Василенко С.Д. На шляху до нової Європи: деякі аспекти законотворчої діяльності Верховної Ради України в 1991 - 1998 роках // Науковий вісник Одеського державного політехнічного університету. - 1998. - №5. - С. 12 - 19.

6. Василенко С.Д. Молодь України і об'єднана Європа в аспекті політичного процесу // Науковий вісник Одеського державного політехнічного університету. - 1999. - № 7. - С. 9 - 15.

7. Василенко С.Д. Європейський вектор України в програмах її політичних партій // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. - Одеса: Астропринт, 1999. - Вип. 5. - С. 78 - 82.

8. Василенко С.Д. Україна і Європа: проблеми інтеграції // Трибуна. - 1999. - № 5/6. - С. 29 - 31.

9. Василенко С.Д. Україна і ЄС: на шляху до спільного європейського дому // Нова політика. - 1999. - № 4. - С. 16 - 20.

10. Василенко С.Д. Українська геополітика та її європейський напрямок // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. - Одеса: Астропринт, 1999. - Вип. 6 - 7. - С. 199 - 208.

11. Василенко С.Д. Нові реалії україно-російських взаємин // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1999. - Вип. 8. - С. 49 - 54.

12. Василенко С.Д. Українська геополітика: традиції і сучасні реалії в контексті європейського процесу // Трибуна. - 1999. - № 11/12. - С. 19 - 21.

13. Василенко С.Д. Європейський вектор української геополітики // Людина і політика. - 2000. - № 2. - С. 57 - 61.

14. Василенко С.Д. Євразійський вектор України і загальноєвропейський політичний процес // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. - Одеса: Юридична література, 2000. - Вип. 8. - С. 27 - 34.

15. Василенко С.Д. Через ЧЕС до Європи // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип. 9. - С. 32 - 38.

16. Василенко С.Д. Європейський політичний процес і Україна: діалог на межі століть // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип. 10. - С. 64 - 69.

17. Василенко С.Д. Європейський вибір України та сучасні геополітичні реалії // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. - Одеса: Юридична література, 2000. - Вип. 9. - С. 73 - 78.

18. Василенко С.Д. Загальноєвропейський інтеграційний процес і сучасна геостратегія України // Людина і політика. - 2000. - № 5. - С. 30 - 34.

19. Василенко С.Д. Українська геополітика. Вектор визначено // Віче. - 2000. - № 9. - С. 62 - 71.

20. Василенко С.Д. Геополітичні вектори України: витоки й особливості їх формування // Нова політика. - 2000. - № 3. - С. 46 - 51.

21. Василенко С.Д. Вітчизняна політична думка про геополітику і геостратегію України // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип. 11. - С. 61 - 67.

22. Василенко С.Д. Україна і країни СНД: проблеми співробітництва у загальноєвропейському контексті // Трибуна. - 2000. - № 9 - 10. - С. 15 - 17.

23. Василенко С.Д. Двосторонній вимір євроатлантичної стратегії України // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип. 12. - С. 48 - 54.

24. Василенко С.Д. Перспективи інтеграції України в європейський процес // Нова політика. - 2000. - № 6. - С. 12 - 17.

25. Василенко С.Д. Геополітичні концепції і українська геополітика // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - К., 2000. - Вип. 2. - С. 63 - 73.

26. Василенко С.Д. Україна і НАТО: досвід і перспективи співробітництва // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. - Одеса: Юридична література, 2001. - Вип. 10 - 11. - С. 539 - 546.

27. Василенко С.Д. Проблеми інтеграції України в європейські структури (освіта, наука) // Проблеми освіти. Наук. - метод. зб. - К.: ІСДО, 1995. - Вип. 1. - С. 40 - 45.

28. Василенко С.Д. Україна і Європа: взаємний розвиток освіти, культури в аспектах європейської інтеграції (історія та сучасність) // Проблеми освіти. Наук. - метод. зб. - К.: ІЗМН, 1996. - Вип. 6. - С. 28 - 33.

29. Василенко С.Д. Використання наукових праць західних учених у процесі викладання історії, культури, політології (на прикладі праці О. Шпенглера “Занепад Європи”) // Нові технології навчання. Наук. - метод. зб. - Вип. 18. - К.: ІЗМН, 1996. - С. 65 - 70.

30. Василенко С.Д. Европейский процесс и формирование единой Европы // Научные труды молодых ученых Одесского государственного политехнического университета. - Одесса, 1997. - С. 33 - 35.

31. Василенко С.Д. Вища освіта в Європі: традиційні і нові підходи в аспектах європейської інтеграції // Проблеми освіти. Наук. - метод. зб. - К.: ІЗМН, 1997. - Вип. 7. - С. 155 - 160.

32. Василенко С.Д. Україна і Європа: інтелектуальний потенціал (в аспекті європейської інтеграції) // Філософські пошуки. - Львів: Cogito - Ахіл - Центр Європи, 1998. - Вип. I (V - VI). - С. 114 - 118.

33. Василенко С.Д. Інтеграція української освіти в європейський освітній простір (історичні, політологічні дисципліни) // Нові технології навчання. Наук. - метод. зб. - К.: ІЗМН, 1998. Вип. 23. - С. 15 - 20.

34. Василенко С.Д. Деякі аспекти формування політичних підвалин загальноєвропейського дому // Філософські пошуки. - Львів - Одеса: Cogito - Центр Європи, 1999. - Вип. X. - С. 250 - 255.

35. Василенко С.Д. Діяльність жіночих організацій в контексті європейської інтеграції // Наше життя. OUR Life (Нью - Йорк). - 1999. - № 9. - С. 10 - 13.

36. Василенко С.Д. Сучасний стан розбудови Української держави і європейський процес // Південь України: історія і сучасність. Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції 26 - 27 травня 1994 р. - Одеса: Одеський державний економічний університет, 1994. - С. 184 - 187.

37. Василенко С. Д. Європейська регіональна співпраця і сучасне українське Причорномор'є // Сучасна етнокультурна та етнічно-політична ситуація на півдні України і актуальні проблеми державного управління: Матеріали регіональної науково-практичної конференції. Одеса 10 - 11 грудня 1996 р. Ч. II. - Одеса: УАДУ при Президентові України; ОДУ. - Одеса, 1996. - С. 226 - 227.

38. Василенко С.Д. Молодежь новой Европы в контексте европейского процесса // Взгляд в будущее: молодежь, общество, цивилизация: Материалы международной конференции. - Одесса: ОГПУ, 1996. - С. 19 - 21.

39. Василенко С.Д. Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества: Матер. Всеукр. науч. практ. конф. молодых ученых. - Одесса: ОГПУ, 1999. - С. 212 - 214.

40. Василенко С.Д. Україна і НАТО: партнерство заради європейської безпеки // Україна - НАТО: стратегічне партнерство: Матер. міжнар. наук. - практ. конф. - Луцьк: Надстир'я, 2001. - С. 141 - 147.

41. Василенко С.Д. Незалежна Україна в новому геополітичному просторі (з досвіду викладання спецкурсу в морському вузі) // Громадянський патріотизм і проблеми викладання україністики у вузах Одещини: Матер. наук. - практ. конф. Одеса, 2 - 3 листопада 2000 р. - Одеса: Астропринт, 2001. - С. 88 - 90.

Размещено на Allbest.ru