Латинська Америка і Китай: занепокоєння і реальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Латинська Америка і Китай: занепокоєння і реальність

Певін Д.І.

В першу чергу, необхідно прояснити, чи є реальними американські занепокоєння щодо можливого китайського інтервенціонізму в регіоні, спричинені значною мірою через проведення паралелей з їх баченням відносин Китаю з країнами Африки.

Виявляється очевидним, що відповіді на поставлені питання не є цілком чіткими і мають тенденції підпасти до, вочевидь, ідеологічних суперечок, хоча ці суперечки є, мабуть, більш дискурсивними. Це явище має місце як серед американських республіканських, так і демократичних кіл, які сприймають Китай як «загрозу», чи як «слабку наддержаву», перефразуючи американського експерта С'юзен Ширк. У своїй роботі «Китай слабка наддержава» автор показує нам Китай внутрішньо слабкою державою, у відносинах з якою не можна гостро реагувати в економічному плані та необхідно уникати помилок, що можуть призвести до конфронтації в інших галузях. Ця книга дає нам розуміння того, як адміністрація Обами сприймає Китай. Стосовно відносин Китаю з Латинською Америкою, американське академічне бачення має труднощі у розрізненні реальних позицій, передусім латиноамериканських лівих лідерів, усвідомлюючи потенційні ризики можливих політичних домовленостей Латинської Америки з Китаєм, а не лише зростаючих економічних відносин, вважаючи, що це є стратегічним китайським імперативом, а не просто логічною стратегією певних латиноамериканських лівих сил для визначення власних відносин зі Сполученими Штатами Америки, де окрім того, у власній політиці проголошується антигегемоністичний курс.

Насправді, серйозного латиноамериканського пошуку встановлення альтернативних Сполучених Штатам стратегічних відносин немає, і в першу чергу, через те, що Китай допоки не зацікавлений у поглибленні цього напряму. Окрім того, для Китаю існує багато «Латинських Америк» у політичному плані. Серед них також є різні лівоцентристські тенденції, що деякими китайськими фахівцями сприймаються скептично через їх близькість із Сполученими Штатами Америки. Справа в тому, що ця ідеологічна близькість чи віддаленість не визначає китайські стратегічні цілі в регіоні, а лише їх спрощує чи ускладнює. Згідно з латиноамериканською точкою зору, сприйняття є схожим, адже цей напрям розуміється як стратегічна противага та як великий ринок збуту.

Діалог «Південь-Південь» перетворюється на логічний інструмент політики КНР, на якому, вочевидь, могла б триматися ідеологічна близькість (в умовах полівіння держав регіону). Ці ідеї свідчать про перебільшення реальної ситуації: вибір зроблено задля отримання сировини, енергетичних та продовольчих ресурсів, доступ до ринку збуту своїх товарів, на фоні розповсюдження латиноамериканських циклічних змін до лівих чи правих, де Тайвань є виключеним з політичного процесу.

З іншого боку, китайські сподівання на підтримку своїх позицій в багатосторонніх інститутах країнами Латинської Америки свідчить про вирахувану стратегію двосторонніх відносин, з доступом до китайських ринків в якості розмінної монети.

Китайсько-латиноамериканські відносини з китайської точки зору

Китайсько-латиноамериканські відносини з китайської точки зору є доволі добрими. Але з огляду на перспективу, окреслену професором Цзяном Шисьюе, у цих відносинах і досі існують деякі проблеми. Факт того, що деякі відносно дешеві товари негативно впливають на певні сектори торгівлі, пояснює сприйняття Китаю як «загрози» регіону; це відобразилося на деяких проблемах суперництва в певних латиноамериканських секторах на міжнародному рівні. Багато країн вжили антидемпінгових заходів для обмеження китайського імпорту (як зробила Мексика у 90-і роки). Ще одним моментом було невірне сприйняття засобами масової інформації, що мало місце за китайськими джерелами, під час візиту Xy Цзіньтао до Латинської Америки у 2004 році, щодо можливих китайських інвестицій в регіоні, близько 100 мільярдів доларів, цифри, яка за китайською точкою зору, була згадана президентом Xy стосовно торгівлі, а не інвестицій. Окрім того, дуже важливою проблемою для Китаю продовжує бути Тайвань. З іншого боку, ще однією проблемою може бути можлива негативна реакція США.

За словами професора Сьяна Ланьсіня, особливі відносини між Китаєм і Латинською Америкою могли б бути засновані на трьох наріжних каменях: обидві сторони розділяють спільне відчуття колоніальних та напівколоніальних коренів; як регіони, що розвиваються, обидва стикаються зі схожими економічними викликами; і нарешті, їх економіки могли б бути більш доповнюючими, а не конкуруючими.

Трикутник Китай - США - Латинська Америка, хоча і відсутній у публічній китайській платформі, продовжує мати критичну важливість. Неідеологічній постановці платформи Китаю стосовно Латинської Америки ще не вдалося переконати Сполучені Штати у своїх добродушних намірах і, з китайської точки зору, виявляється необхідним поглибити діалог у стратегічних тристоронніх (чи хоча б двосторонніх) відносинах.

Офіційне китайське пояснення цього питання добре узагальнено командою на чолі з професоркою У Хунгінг, Головою Відділення латиноамериканських досліджень Китайського інституту сучасних міжнародних відносин (CICIR), одного з найбільш впливових громадських державних органів, пов'язаних з аналізом зовнішньої політики, і чиї доповіді доходять до вищих рівнів китайського уряду. Вони уточнюють, що згадані занепокоєння є «бурею в склянці води», і що далі вони повинні перетворитися на стратегічний китайсько-американський діалог: ідея полягає в тому, що Вашингтон залишить свій менталітет часів холодної війни, Китай краще керуватиме темпами розширення своїх зв'язків з Латинською Америкою аби не занепокоювати американців, і робитиме це разом із зусиллями продемонструвати, що їх метою є поглиблення співпраці Південь-Південь. Це дозволило б створити ситуацію, де б у виграші залишилися і Латинська Америка, і Сполучені Штати, збільшуючи співпрацю у боротьбі з тероризмом. Загалом, можна стверджувати, що, за CICIR, офіційна китайська політика стосовно Латинської Америки має три основні вісі: стратегічно сприяти двостороннім відносинам для поглиблення двосторонньої політичної співпраці, доповнювати економічні та торгівельні потреби і розвивати асоціацію з регіональними лідерами; розвивати відносини у всіх їх видах, не лише в економічному, торгівельному та політичному плані, але й з регіональними організаціями, партіями, парламентами, неурядовими організаціями та профспілками; розвивати механізми діалогу: на політичному рівні вже існує приблизно 19 інстанцій двосторонніх консультацій на рівні міністрів закордонних справ, окрім тих, що існують в рамках Групи Pio. Таким чином, китайська стратегія базується на економічному (наслідок необхідності укріплення зовнішніх і отримання енергетичних, мінеральних та сільськогосподарських ресурсів), політичному (орієнтованому на сприяння багатостороннім відносинам і демократизації міжнародних відносин), і нарешті, дипломатичному інтересі (сконцентрованому на стриманні спроб визнання незалежності Тайваню).

Китайсько-латиноамериканські відносини з американських позиций

Наразі китайсько-латиноамериканські відносини переживають непогані часи. Тим не менш, під час роботи попередньої адміністрації було помітно більшу чіткість у створенні сценаріїв стратегічного суперництва на глобальному рівні, наприклад, у випадку з Африкою. Можна передбачувано очікувати подальшого тиску на KHP через такі галузі, як права людини, що дуже важливі для демократичних урядів Сполучених Штатів Америки, і це не дивно, адже багато людей, які брали участь у розробці політики Клінтона, були повернені на свої урядові посади в адміністрації Обами. Також існують постійні тертя стосовно реального курсу китайської грошової одиниці чи-то захисту інтелектуальної власності. Тим не менш, були представлені офіційні заяви Державного секретаря Хілларі Клінтон у лютому 2009 року щодо того, що економіка є пріоритетною у порівнянні з правами людини у відносинах з Китаєм.

Мабуть, фактором, більш зачіпаючим деякі американські сектори у Китаї, є його націоналізму зовнішній політиці, який спричинив деяку жорсткість, що значно обмежу є рамки китайського маневрування, як у випадку з можливим проголошенням незалежності Тайваню, розуміючи, що проект національного об'єднання є головною складовою у стратегії легітимізації режиму, що проводиться Комуністичною Партією Китаю.

У своєму зближенні з Латинською Америкою Китай зіткнеться із зростаючим занепокоєнням США, що в політичному плані буде побічним ефектом. Деякі спеціалісти висловлюють свій скептицизм і запитують себе, чи буде таке досягнення фантазією чи реальністю, чи дійсно є реальне занепокоєння, що в майбутньому могло б негативно вплинути на китайсько-американські відносини. Такі ствердження виникали за часів адміністрації Буша, а інколи виходили і від сенатора Хілларі Клінтон, яка наразі є Державним секретарем у адміністрації Обами.

За деякими американськими поглядами, китайське зближення з Латинською Америкою відповідає стратегічним імперативам стриманого зростання, яке під головуванням Xy Цзіньтао, включатиме менше стримання можливої реакції Вашингтону. На цьому фоні Китай намагався б посилити шляхом закупівель та інвестицій ланцюг повного постачання своїм критичним галузям промисловості в рамках «вертикальної інтеграції» з різними країнами регіону. До 2005 року адміністрація Буша через заяви Роджера Hop'єги, заступника Державного секретаря зі справ Західної півкулі, розповсюджувала своє бачення китайського впливу в Латинській Америці як мінімальне, де США продовжуватимуть ще довго бути основним партнером.

Тим не менш, останнім часом розуміння стало більш очевидним через зростання військових зв'язків і, передусім, через зростання візитів військових службовців вищого рівня. Щодо цього, генерал Бенц Дж. Креддок, голова Південного командування США, запевнив, що збільшення китайсько-латиноамериканських зв'язків і візитів обмежило можливість підготовки офіційних документів з відповідними латиноамериканськими країнами, які не підписали договори з Вашингтоном для забезпечення імунітету американським військам у Міжнародному Кримінальному Суді (умова, висунута США для військової співпраці). Це призвело до припинення надання військової допомоги дванадцяти країнам, що буде використано такими державами як Китай, які згідно з цією точкою зору, не поділяють демократичні цінності. Хоча ця думка, здається, відхиляється від основної у США (від демократів до республіканців), мова не йде про реалістичну перспективу, а, скоріше, про демонстрацію того, що Вашингтон чітко сприймає Китай як стратегічного суперника.

У академічних американських колах традиційні експерти з Китаю починають підходити до теми китайсько-латиноамериканських відносин як це робить Девід Шембо, професор Університету Джорджа Вашингтона. Він, з огляду на консервативну та неореалістичну літературу, додає до таких звичайних тем, як економічні відносини, політичний діалог, участь Китаю в багатосторонніх регіональних організаціях, технологічної співпраці чи латиноамериканських зусиль з диверсифікації своєї зовнішньої політики, такі нові теми, як зближення зв'язків Китаю з державами із лівими урядами, розширені військові, нові культурні зв'язки, що виникають із відкриттям Конфуціанських Інститутів, деякі торгівельні конфлікти і слабкість латиноамериканських експертів у підходах до цього явища. Ще одним окремим прикладом є думка спеціалістів з Латинської Америки, які підходять до теми з консервативної позиції Гарварду, як-от Xopxe Домінгес. Домінгес вважає, що деякі латиноамериканські країни хочуть, аби Китай зіграв роль врівноважника американського впливу в регіоні, від «м'якого врівноважника» у випадках з Бразилією та Аргентиною, до «жорсткого» у випадках з Кубою та Венесуелою, також існують інші, які не прагнуть того, щоб Китай грав цю роль, як у випадках з Чилі та Мексикою. Інші американські експерти, як професор Джун Тейфель Дреєр, експерт з Китаю та викладач Університету Майямі, стверджують, що цілями Китаю є: забезпечити постачання національних ресурсів і ринки, досягнути цілі створення багатополярного світу і зменшити міжнародну присутність Тайваню. Згаданий автор стверджує, що з латиноамериканських позицій, окрім противаги Сполученим Штатам Америки, торгівля та інвестування схвалюються більшістю держав регіону, хоча вбачають і можливості, і загрози, також зазначаючи військові зв'язки. З іншого боку, професор Ріордан Роетт з Університету Джона Хопкінса, американський експерт з Бразилії, який у своїй книзі «Експансія Китаю у Західній півкулі. Наслідки для Латинської Америки та Сполучених Штатів», відображає позицію набагато помірнішу та релятивістську. Роетт, з більш ліберальної позиції, хоча все одно і делікатної щодо китайського політичного втручання, стверджує, що є мала чи взагалі відсутня вірогідність того, що зростаюча китайська присутність в Латинській Америці має іншу ціль, окрім дипломатичної, торгівельної та інвестиційної. З точки зору цього автора, Китай повинен робити зусилля з мінімізації будь-яких контактів з неправильними лівими силами, показуючи більший інтерес до таких сил як чилійські помірно лівоцентристські чи до Бразилії через багатство ресурсів цієї країни.

Китайсько-латиноамериканські відносини з латиноамериканської точки зору

Артуро Оропеса, мексиканський спеціаліст з Автономного університету Мексики, доводить у своїй роботі «Китай-Латинська Америка. Бачення нової ролі Китаю у регіоні», що Латинська Америка ще не може зрозуміти роль нових глобальних акторів. За словами цього автора. Латинська Америка, призвичаєна до історичної залежності від Сполучених Штатів, не знає, як використати на свою користь розміри нового глобального порядку, і в рамках останнього, головну роль Китаю. Це спричиняє обмежену позицію на недовгий термін, що виливається у виникнення певних торгівельних відмінностей з Китаєм, що відділяє деякі країни від симетричної позиції переговорів, наближуючись до сприятливої асиметрії по відношенню до Китаю. Для Ромера Корнехо, відомого мексиканського китаїста. Латинська Америка є цікавою для Китаю лише через сировину, через можливість постачання експорту і для встановлення дипломатичних союзів, які сприятимуть його об'єднанню з Тайванем, і приєднаються до його глобальних інтересів. Окрім того, в умовах відсутності певного визначення його входження до глобальної економіки, основи цих відносин визначаються китайськими інтересами. стратегічний китайський латинський америка

Згідно з Хуаном Габріелем Токатліаном, аргентинським спеціалістом, який хоча і визнає важливість відносин трикутника Китай-США-Латинська Америка, заперечує те, що він є «стратегічним». Він стверджує, що США розвивали і розвивають слабкий інтерес аби дізнатися латиноамериканську точку зору щодо зростаючої китайської присутності у Західній півкулі. В цьому трикутнику ще не було сильних протиріч, оскільки зближення китайсько-латиноамериканських відносин не відбувається за рахунок Сполучених Штатів Америки, а ця політика, скоріше, є обережною та намагається уникнути негативної реакції. За словами автора, обмеження китайської присутності, скоріше, пояснюється внутрішніми китайськими факторами через латиноамериканський спротив присутності цієї країни. В рамках цього, для американської зовнішньої політики не має сенсу примушувати Латинську Америку обирати між Китаєм та США у грі з нульовою сумою. Згідно з роботою професора Cepxio Сесаріна «Китай і Латинська Америка. Нові фокуси співробітництва та розвитку», китайські пріоритети на найближчі десять років підкреслюють його необхідність постачання сировини та джерел енергії, і саме тут Латинська Америка отримує важливість як отримувач інвестицій, існують спірні моменти, але вони пов'язані з труднощами латиноамериканської конкуренції. Професор Едуардо Ов'єдо, ще один відомий спеціаліст з Китаю з Університету Росаріо, має критичне бачення китайської присутності в Латинській Америці. Він стверджує, що манера «стратегічних» союзів намагається повернутися до «китайської загрози» і уникнути виникнення ідеї конкурування, що б призвело до посилення конфліктних аспектів відносин, які, необхідно зазначити, використовуються як економічна стратегія, покращують образ Китаю і частіше використовуються як пропозиція майбутнього, аніж як реальність у теперішньому, безумовно стверджуючи, що немає різниці між Китаєм та іншими гегемоністичними акторами у латиноамериканському регіоні.

Для політолога Моніки Херст, бразильського спеціаліста, зв'язки Бразилії з Китаєм є, безсумнівно, важливими на середньоі довгостроковий термін задля досягнення багатополярного світу, де Сполучені Штати будуть менш домінуючими, хоча зберігаються відмінності у підходах до реформування Ради Безпеки OOH і мала китайська підтримка того, щоб Бразилія стала постійним членом Ради Безпеки. З іншого боку, професор Северіно Кабрал, спеціаліст з геополітики IBECAP Ріо-де-Жанейро, має іншу точку зору, доволі оптимістичну, стверджуючи, що китайсько-бразильські відносини зіткнуться із викликом розбити існуючу монополію держав-гегемонів у ключових галузях як в економіці, так і в міжнародній політиці. З іншої точки зору, спеціалісти Алехандре Варбоса і Рікардо Камарш стверджують, що необхідно зайняти таку переговорницьку позицію, яку займає Китай, без невірних претензій і беручи до уваги розбіжності відповідних моделей зовнішнього включення на основі спільного дискурсу багатополярного та менш асиметричного порядку. Тим не менш, вони говорять про факт, гідний уваги, оскільки частина підприємців та громадськості сприймають Китай як загрозу, а з іншого боку, виклики, які виникають через відносини з Китаєм, не стикаються у зовнішній політиці, вимагаючи скоординованих дій у різних типах громадської діяльності. Окрім того, відомий бразильський інтелектуал і дипломат Аморі Порто де Олівейра представляє негативне сприйняття, яке інші автори бачать позитивним, як у випадку з підприємством з виробництва літаків Ембраер, що розміщено в Китаї. З його точки зору, в Китаї існує структурна тенденція копіювати вже існуючі продукти і, в рамках цього, вже виробляє моделі, дуже подібні до тих, які це підприємство виробляє для регіональних польотів.

Відносини Китай-Латинська Америка після завершення холодної війни

Хоча китайсько-латиноамериканські відносини сягають періоду династії Мін, дипломатичні зв'язки були встановлені після народження Китайської

Народної Республіки, спочатку з Кубою у 1960 році, а потім з іншими тринадцятьма країнами. З кінця 70-х років, з початком періоду реформ, почали зростати економічні зв'язки, які перетворилися на основний фактор у відносинах з нашим регіоном.

З 90-х років Китай намагається розширити зв'язки на більшому рівні, включаючи урядові та неурядові сфери і підтримуючи відносини з двадцятьма країнами регіону. В свою чергу, 14 латиноамериканських держав мають посольства у Китаї. Наприклад, важливо підкреслити, що Китай підтримує політичні відносини з політичними партіями багатьох латиноамериканських країн: метою є розвиток неофіційних механізмів співпраці в якості попереднього до дипломатичних зв'язків кроку, що чітко відображають його відносини з 20 політичними партіями з 13 держав, з якими не підтримуються офіційні дипломатичні відносини.

У багатосторонньому плані зростаючої ваги набуває важлива співпраця на таких форумах, як Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), Світова організація торгівлі (СОТ) та ООН. В ООН, за китайськими джерелами, співпадіння голосів досягає 95%. Багатосторонні відносини і демократизація міжнародних відносин могли б стати спільними цілями з Латинською Америкою в умовах прагнення до урівніюючого міжнародного порядку, здатного стримати великі сили. Китай розвиває відносини з багатосторонніми та регіональними організаціями регіону: брав участь в діяльності Групи Pio у 1990 році, був допущений в якості спостерігача до Латиноамериканської асоціації інтеграції (ЛАІ) у 1994 році, входить до Карибського Банку Розвитку і офіційно робить запити на входження до Міжамериканського Банку Розвитку (МБР), окрім того, розвиває механізми діалогу з такими регіональними інтеграційними організаціями як МЕРКОСУР. Організації Американських Держав (ОАД) Китай надає велику важливість, а у травні 2005 року увійшов до неї в якості постійного спостерігача. Форум співробітництва Латинська Америка-Східна Азія (FOCALAE) також позиціонує себе як важливий механізм тихоокеанського діалогу.

У минулому двосторонні торгівельні відносини Китаю з латиноамериканськими країнами не були позбавлені тертя. Зараз вони, звісно, могли б бути розширені через очікування збільшення китайських вимог і більшої стійкості та прозорості торгівельної політики цієї держави. До товарів і сировини поступово додалися інші види продуктів, агропромислові та промислові. На фоні цього у Китаю зростає торгівельна важливість нашого регіону, особливо таких країн, як Чилі, Аргентина, Перу і Бразилія. У меншому масштабі також відбулося зростання торгівельної важливості Мексики, Венесуели і КостаРіки. Окрім того, Китай підписав угоди з торгівельного та технологічного співробітництва з 16 країнами, угоди стимулювання і двостороннього захисту інвестицій з 11 країнами.

Можливість підписання більш глибоких торгівельних угод пробуджує зростаючий інтерес. Нещодавно підписана Угода вільної торгівлі між Чилі та Китаєм може істотно збільшити двосторонній обмін. Після набуття чинності угоди 92% експорту з Чилі до Китаю мають нульове мито: значна частина припадає на мідь, хоча також виділяються поставки мінералів, овочів та риб'ячий жир.

За останнє десятиліття Китай вклав більше мільярду доларів інвестицій в Латинську Америку. Китайські компанії серед інших діють у лісовій, мінеральній, нафтовій, рибній, текстильній галузях, у виробництві продуктів харчування, будівництві. Найбільші інвестиції надходять до нафтової промисловості (Венесуела), залізорудної (Перу), залізорудної промисловості й у виробництво сталі (Бразилія) та текстильної промисловості (Мексика). Технологічна співпраця також зростає. Виокремлюється співпраця у ядерній, космічній, авіабудівній сферах (Бразилія), у антарктичних дослідженнях (Аргентина, Чилі), ядерній галузі (Аргентина) і в нафтовому секторі (Венесуела). Окрім того, Китай підписав угоди культурного, освітнього, спортивного обміну з десятьма латиноамериканськими країнами.

Нові китайські ініціативи в регіоні

Після успішного прикладу Угоди вільної торгівлі з Чилі, почали розвиватися переговори щодо укладання подібних угод з Перу та Коста-Рікою. У 2007 році торгівельний баланс між Китаєм і Перу досяг 6 мільярдів доларів. Випадок з Коста-Рікою є дещо складнішим, оскільки Коста-Ріка встановила відносини з Китаєм після розриву з Тайванем у 2007 році, як наслідок китайських зусиль ізолювати останній. Це дає зрозуміти позитивне значення укладання угоди вільної торгівлі з Коста-Рікою через демонстративний ефект для регіону. У 2007 році двостороння торгівля між Китаєм і Коста-Рікою склала 2,9 мільярдів доларів. Ці ініціативи могли б дати привід таким країнам, як Парагвай чи Нікарагуа піти по шляху Коста-Ріки. З іншого боку, посилилися зв'язки з Кубою, з якою підписані угоди про закупівлю нікелю та цукру. Китай вдало використав останні зустрічі АТЕС, що відбулися в Латинській Америці (Чилі у 2004 та Перу у 2008 роках), для великих візитів Xy Цзіньтао до регіону з амбіційними економічними пропозиціями.

Окремим випадком є відносини з Венесуелою, які відображають зростання китайських потреб в енергії, але які включають китайське прагнення поступового підходу, щоб не спричиняти негативних реакцій з боку США. Віце-прем'єр-міністр Хуей Ліангюй відвідав Венесуелу у травні 2008 року, під час цього візиту домовилися про створення спільних підприємств для розвитку нафтової сфери (Блок Хунін-4 на Оріноко) та будівництва нафтоочисного заводу в Китаї (Чжухай на півдні Китаю) в рамках співпраці з Китайською Національною Нафтовою Корпорацією (KHHK) і державною нафтогазовою компанією Венесуели (Petroleos de Venezuela, PDVSA). Венесуела наразі експортує щоденно в Китай 331 тисячу барелів нафти-сирця з метою до 2015 року збільшити цей показник до одного мільйону барелів. З іншого боку, віцепрезидент Китаю Ci Цзінпінг під час свого візиту до Венесуели у лютому 2008 року підкреслив необхідність поглиблення «стратегічного союзу» Китаю з Венесуелою, згадуючи окрім економічних аспектів політичні. В рамках цього візиту були підписані угоди про будівництво залізниці і автомобільного заводу. Необхідно згадати про існування «стратегічного фонду», створеного у 2007 році, який складає 6 мільярдів доларів (4 мільярди китайська частка і 2 мільярди частка Венесуели) і який буде розширено до 12 мільярдів. У випадку з Кубою підтримуються близькі відносини, з торгівельним оборотом, що склав у 2007 році 2,3 мільярди доларів.

Помітним моментом була публікація 5 листопада 2008 року офіційного китайського документу під назвою «Документ про політику Китаю щодо Латинської Америки і Карибського басейну». Це перший офіційний китайський документ з цієї галузі, який більше узагальнює вже існуючу політику, аніж проголошує нову. З іншого боку, стосовно візитів очільників латиноамериканських держав до Китаю, то такі візити протягом 2008 року здійснили президенти Чилі, Мексики та Венесуели.

ВИСНОВКИ

Як ми побачили, на сприйняття, яке визначає відносини між Китаєм та Латинською Америкою, у свою чергу, значною мірою впливають відносини Сполучених Штатів Америки з обома акторами. На цьому фоні американці дивляться з деяким скептицизмом на зростаючу присутність Китаю в Латинській Америці. В США існують певні геополітичні напрями, що відображають їх власне сприйняття довгострокового стратегічного суперництва з Китаєм. У Латинській Америці сприйняття є більш варіативним, де змішується розуміння китайської загрози з зростаючим усвідомленням переваг ринкових відносин, якщо відносини підтримуються адекватним чином. У політичному плані має місце точка зору, більш лівих урядів, про ідею противаги американській гегемонії, хоча це не поширюється на більш помірні чи консервативні кола. На питання чи є гетерогенна Латинська Америка готовою до таких відносин, чи це є просто регіональним сценарієм, де інші актори намагаються отримати ресурси для свого розвитку чи-то для досягнення у довгому плані послаблення американської гегемонії, відповіддю скоріше є простий сценарій. Глобальне включення Латинської Америки має багато питань без відповідей, і Китай, США чи нещодавно Росія, у своїх відносинах з регіоном не є винуватими у відсутності власне латиноамериканських стратегій розвитку чи основ зовнішньої політики.

Прагнення використати Китай в якості інструменту підтримки у відносинах зі Сполученими Штатами Америки в півкулі позбавлене відчуття реальності і засноване на геополітичному уявленні часів холодної війни, що не знаходить підтримки у власне китайських інтересах. Китай не намагається зіграти цю роль в регіоні і не дозволить розпалити конфлікт зі Сполученими Штатами, нехай навіть і легкий.

Можливість китайського політичного втручання у ці дискурсивні конструкції, які, головним чином, виходять з англосаксонського світу, є найвіддаленішою від реальності усіх запропонованих ідей, і складає частину, певною мірою, параной у зовнішній політиці, переважно, американській, що схильна проводити паралелі з ситуацією в Африці, не маючи серйозних доказів цього. Це дуже погано свідчить про їх сприйняття латиноамериканського управління. США також схильні бачити президента Венесуели Чавеса як актора набагато важливішого, аніж це є дійсно у регіональних рамках. Латинська Америка є набагато складнішою і гетерогеннішою для того, щоб зводити її до венесуельського випадку. Ця помилка виникла далеко не через простоту, а через послаблення гегемонії, дещо зламаної в коренях, в рамках міжнародної фінансової кризи.

Список використаних джерел

1. Cesarfn S., Moneta C. Cliina у America Latina. Nuevos enfoques sobre cooperacion у desarrollo: Una segunda ruta de la seda? Buenos Aires, 2005. 314 p.

2. Oropeza A. China-Anierica Latina. Una vision sobre el nuevo papel de Cliina en la region. Mexico, 2009. 500 p.

3. Roett R., Paz G. China's expansion in the Western hemisphere. Implications for Latin America and the United States. Washington, 2008. 276 p.

4. Shirk S. China fragile superpower. -N.Y., 2007. 320 p.

5. Нил Никадров « Экспансия Китая в Латинской Америке»

6. Nueva ofensiva de China en la region

7. Iran, Russia, China beat a path to Latin America's door http://www.csmonitor.com/ World/Americas/2010/0423/Iran-Russia-China-beat-a-path-to-Latin-America-s-door

8. Энрике Дуссель Петерс «Китайский вызов Латинской Америке»

Размещено на Allbest.ru