Інтеграційні імпульси Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтеграційні імпульси Європейського Союзу

Європейський Союз - складне утворення, особливості функціонування якого визначаються цілим комплексом різноманітних чинників, певні з яких мають проінтеграційний, інші дезінтеграційний характер. Особливої актуальності дослідження цього інтеграційного об'єднання як системи із притаманними лише їй специфічними рисами набуває у сучасний, так званий «Постлісабонський» період розвитку ЄС.

Отже, в рамках наукового дискурсу при аналізі CC у системному вимірі увага звертається на наступні аспекти: 1) визначення того, чи взагалі доцільно розглядати дане інтеграційне утворення в якості системи, зокрема політичної [2; 3; 5; 9; 10]; при відповіді на це питання дослідники порівнюють Євросоюз та національні політичні системи, перш за все федеративні; 2) (за умов позитивної відповіді на перше питання) вивчення притаманних даній політичній системі характеристик шляхом дослідження інституційної структури та системи права ЄС, процесу прийняття рішень тощо [1; 3; 4; 6; 7; 10]. Окрему увагу науковці [8] приділяють вивченню феномена європейської ідентичності. Зважаючи на вказане вище, необхідно констатувати, що наукові дослідження європейського інтеграційного процесу розвиваються швидкими темпами, що пов'язано із самою природою даного інтеграційного об'єднання, яке еволюціонує протягом всієї своєї історії. Так, набуття чинності Лісабонським договором (як і сам складний процес його ратифікації) актуалізує недостатньо розроблені напрями наукових досліджень наприклад, вивчення того, що об'єднує, а що, навпаки, роз'єднує Євросоюз як дійсно унікальне утворення, в рамках якого співіснують різні за своїми показниками (насамперед економічними) країни-учасниці.

Мета даної роботи полягає у визначенні змісту тих чинників, дія яких сприяє подальшому розвитку процесу європейської інтеграції саме вони розглядаються в якості інтеграційних імпульсів ЄС. При цьому вивчення питання, яке стосується того, чи адекватним буде визначати Європейський Союз як політичну систему, можливо безпосереднім чином співвіднести із розглядом інтеграційних імпульсів ЄС, адже саме поняття «система» передбачає розгляд її елементів як певної інтегрованої сукупності.

Західні дослідники, порівнюючи Євросоюз та федеративну модель територіального устрою держави, прийшли до висновку щодо існування значних відмінностей між ними. На відміну від федерації, влада в рамках ЄС «розсіяна» між його інституціями, а Європейська Комісія, країни-члени та Європейський Парламент виступають в ролі партнерів у законодавчому процесі [10, с. 40].

І. Бусигіна та М.Філіппов розглядають критерії, які, на їх думку, дозволяють визначити ЄС в якості політичної системи «нового типу»: і) наявність розвинутої інституційної системи; 2) у ряді сфер інтеграційні процеси реалізуються шляхом делегування повноважень з національного на загальноєвропейський (наднаціональний) рівень, таким чином «…розподіляючою та регулюючою інстанцією стають органи ЄС, а не держави-члени»; 3) CC значною мірою впливає на соціально-економічний та політичний розвиток країн, що входять до його складу; 4) «…між соціально-економічними та політичними процесами в CC та його інституційною системою наявні стійкі зворотні зв'язки» [2, с. 4].

Отже, можемо констатувати, що існує комплекс ознак, який дозволяє досліджувати CC в якості політичної системи, що, як вже підкреслювалося вище, має проінтеграційний характер. Розглянемо детальніше CC у вказаному аспекті шляхом аналізу особливостей його інституційної структури, процесу прийняття рішень, феномена загальноєвропейської ідентичності як ідейного підґрунтя європейського інтеграційного процесу тощо.

Політична система CC не тотожна будь-якій із існуючих національних політичних систем, що й визначає її унікальність. CC презентується як таке утворення, яке є «меншим за державу», проте «більшим за міжнародну організацію». Згідно дослідженню Є.С. Громогласової, політична система ЄС має наступні специфічні характеристики: 1) вона є недобудованою (у порівнянні з традиційними політичними системами); 2) їй притаманна диференціація. Авторка звертає увагу на дану особливість ЄС, адже саме вона, на її думку, є однією із основних ознак, що відрізняє CC від політичних систем національних держав. «Диференціація полягає у виникненні всередині CC все більшого числа субрегіональних груп, частина з яких йде вперед, інтегруючи все нові сфери відносини, а частина, що складається із країн, які не хочуть чи не можуть наслідувати їх приклад, залишаються позаду». Крім того Є.С. Громогласова підкреслює, що диференціація виражається у неоднорідності правового простору цього інтеграційного об'єднання. Виокремлює дослідниця й інші характеристики політичної системи ЄС. В якості висновку вона зазначає, що дана наднаціональна політична система характеризується такими ознаками як децентралізація, диференціація, асиметрія [3, с. 9-12].

Визначаючи сутність інтеграційних імпульсів Євросоюзу, треба підкреслити, що вони не означають централізаційних тенденцій, а навпаки є децентралізаційними за своєю природою. І це як раз виступає однією із особливостей ЄС, якщо розглядати його як політичну систему: інтеграція заснована на принципах, які мають децентралізаційний характер (йдеться насамперед про принцип субсидіарності). Ще одним підтвердженням тези щодо адекватності співвідношення проінтеграційних та децентралізаційних тенденцій в контексті реалізації на практиці ідеї європейської інтеграції виступає ще одна характеристика CC асиметричність. Так,

І. Бусигіна, говорячи про необхідність розмежування двох типів міждержавних об'єднань із сильним федеральним (наднаціональним) центром та із слабким, називає Євросоюз унікальним прикладом успішного розвитку другого із вказаних типів, що реалізується у формі «асиметричної інтеграції». При цьому дослідниця підкреслює, що в даному випадку «…створюються «сильні» наднаціональні інститути, проте з обмеженою областю функціонування. В результаті процес інтеграції залишається під контролем держав» [1].

Децентралізація та асиметричність ключові характеристики європейського інтеграційного процесу, котрі також можуть бути визначені як принципи побудови інституційної структури. Дані принципи влаштовують як країн-учасниць даного інтеграційного утворення, так і всіх суб'єктів ЄС як політичної системи. Тобто такий механізм є працюючим, тому, виходячи з цього, можна констатувати, що самі принципи побудови ЄС як інтеграційного об'єднання є адекватними тим реаліям, в яких він знаходиться, а отже сприяють поглибленню (у визначених сферах та з урахуванням інтересів всіх учасників) процесу європейської інтеграції.

Сучасний Євросоюз поступово наближається до «переговорної сітьової моделі». Дослідники визначають «політичну сіть» як «…арену, на якій зустрічаються та домовляються між собою інтеграційні інститути, національні уряди, представники різних груп інтересів». Проте при цьому зазначається, що дана модель проявляє себе нерівномірно, а в якості конкуруючої моделі щодо адекватного опису сучасного політичного устрою CC виступає багаторівнева система управління [5, с. 19]. У цих двох моделях увага акцентується на різних підходах до розуміння сутності ключових принципів політичного управління, проте обидві вони відповідають «логіці асиметричної інтеграції», хоча механізми її реалізації аналізуються різні.

Російський дослідник М.Л. Ентін вивчає чинники згуртованості країн-членів ЄС: «Визначальними чинниками незворотності інтеграційного проекту стали сформований ними особливий, ні на що не схожий правовий порядок, якісно нова політична культура спільного ухвалення рішень та їх реалізації, спільне управління суверенітетом». Tак, стосовно останньої із вказаних тез, науковець звертає увагу на специфічну особливість, притаманну саме Євросоюзу. Йдеться про те, що коли його країни-учасниці поступаються частиною свого суверенітету наднаціональним інституціям, то це лише слугує їх власним інтересам: «Вони поступаються часткою суверенітету, а натомість отримують десятки часток, якими діляться з ними партнери з інтеграційного об'єднання». Тобто мова ведеться про спільне управління їх суверенітетами, що допомагає у вирішенні завдань, що стоять як перед Євросоюзом в цілому, так і перед окремими країнами, що входять до його складу [7].

Отже, поняття суверенітету «в контексті ЄС» має свої особливості, що обумовлено насамперед співіснуванням національного (для якого поняття суверенітету є визначальним) та наднаціонального рівнів управління, «…традиційна концепція суверенітету як деякої остаточної (абсолютної) влади над певною територією та її ресурсами не може бути використана стосовно цієї політичної системи», зазначає вітчизняна дослідниця М.А. Шульга. Зміст цього твердження конкретизується на прикладі того, що вкладається у поняття «територія» (як ознаки суверенітету) у рамках ЄС: «…територія дії Економічного та монетарного союзу (зона євро) менша від сукупної території країн-членів. CC передбачає тому гнучкі територіальні об'єднання усередині себе…» [6, с. 344-345].

Проблему співвідношення та конструктивної взаємодії наднаціонального та національного рівнів в рамках європейського інтеграційного процесу доцільно проаналізувати ще на двох прикладах процес прийняття рішень та інституційна структура.

Процес прийняття рішень в ЄС став майже «візиткою» цього інтеграційного об'єднання та викликає усталені асоціації цей механізм є складним та деталізованим. Ще одна його особливість він базується на принципі пошуку компромісу. Саме ця його характеристика й виступає, на думку багатьох дослідників, запорукою успішного функціонування ЄС та одним із ключових проінтеграційних чинників.

Російський дослідник В.М. Зуєв, детально вивчаючи механізм прийняття рішень в CC та розглядаючи його як універсальний інструмент примирення інтересів, акцентує увагу, з одного боку, на унікальності даного механізму, аз іншого підкреслює його першочергову значимість в контексті досягнення балансу між інтересами «великих» та «малих» держав-учасниць. При цьому науковець виокремлює (серед інших) таку характеристику аналізованого механізму як гнучкість: «У відповідності до обставин, які змінилися, змінюються й особливості використання механізму» [4, с. 22].

При дослідженні особливостей інституційної структури CC з точки зору визначення проінтеграційних чинників його функціонування, перспективним у науковому відношенні видається дослідження проблеми «дефіциту демократії» в ЄС. Взагалі ідея демократії визначальна для функціонування Євросоюзу. На підтвердження цього можна навести багато аргументів. CC об'єднання демократій. Перший із Копенгагенських критеріїв (поряд з іншими критеріями вступу економічним та «членським») є політичним та пов'язаний із необхідністю країни-претендента реалізовувати на практиці ідеї демократії та верховенства права. Також вважається, що дане інтеграційне утворення має не географічні, а політичні кордони, які визначаються насамперед першочерговою пріоритетністю названих ідей. Сутність проблеми «демократичного дефіциту» ЄС пояснюється великою кількістю різноманітних чинників. Наведемо приклад: лише один із його органів (Європарламент) обирається безпосередньо населенням. Зрозуміло, що подібні чинники не можуть бути визначені в якості проінтеграційних. Проте показовим є те, що дана проблематика розглядається в рамках ЄС як одна із першочергових. Так, стосовно обраного прикладу варто зазначити наступне: протягом еволюції Євросоюзу як політичної системи роль Європейського Парламенту постійно зростає. Підкреслимо: у Лісабонському договорі процедура спільного ухвалення рішень (саме в рамках цієї процедури Європарламент має широкі законодавчі повноваження) визначається в якості звичайної (основної) у законодавчому процесі.

С.Мікоссі, акцентуючи увагу на тому, що для CC притаманним є процес адаптації до зовнішніх та внутрішніх умов розвитку, що, відповідно, знаходить своє вираження в постійному коригуванні інституційного балансу, прийшов до висновку: CC продовжує продукувати нові рішення (які пов'язані із підвищенням його демократичної легітимності) для багаторівневих політичних структур, що варто розглядати в контексті майбутнього демократії у світі, де проживають різні спільноти, які при цьому є взаємопов'язаними [9, с. 14-15].

Необхідно зазначити, що європейська ідентичність виступає однією із ключових тем при аналізі прота дезінтеграційних чинників розвитку ЄС. Пошук загальноєвропейської ідентичності невід'ємна частка порядку денного цього інтеграційного об'єднання у будь-який період його розвитку. Tак, неприйняття Конституції та проблеми, пов'язані із ратифікацією Лісабонського договору, перспективи подальшого розширення ЄС (в даному випадку йдеться перш за все про прагнення Туреччини стати членом цього інтеграційного утворення) виступають в якості важливих чинників, що безпосереднім чином визначають проблемне поле формування європейської ідентичності на сучасному етапі. Як зазначає М.Л. Ёнтш, «Європейський Союз в реальності вже давно перетворився на надпотужне цілісне утворення… А ось до самоідентифікації йому ще далеко» [7].

В рамках CC значні зусилля спрямовуються на формування спільного для всіх європейців відчуття належності до єдиного простору (так, 2008 рік було проголошено Європейським роком міжкультурного діалогу), проте дані соціологічних опитувань свідчать про те, що переважаюча більшість жителів ЄС ідентифікують себе перш за все із власного країною. Tакож вважається, що очевидною ознакою браку загальноєвропейської ідентичності виступає низька явка на вибори до Європейського Парламенту [8].

На нашу думку, проблеми, пов'язані із формуванням європейської ідентичності, виступають чутливим індикатором того, що є дійсно важливим в рамках аналізу тенденцій, які мають проінтеграційний або, навпаки, дезінтеграційний характер. Так, дослідники виокремлюють наступні передумови становлення європейської ідентичності, які пов'язані із трьома напрямами: 1) політика (йдеться насамперед про підвищення демократичної легітимності ЄС); 2) освіта та культура (мова ведеться про посилення «європейської складової» у визначених сферах (історія), акцентування уваги на вивченні мов тощо); 3) соціальна та економічна згуртованість [8].

Завершуючи дослідження особливостей інтеграційних імпульсів ЄС, доцільним видається звернення до розгляду феноменів євроскептицизму та єврооптимізму, які, незважаючи на те, що є протилежними за своїм характером тенденціями у розвитку європейського інтеграційного процесу, все ж таки найчастіше розглядаються у спільних рамках, що є дуже показовим: «ЄС очами єврооптимістів» та «ЄС очима європесимістів» різні, проте не є взаємовиключаючими завжди існують спільні «точки дотику», можливість компромісу ніколи не зникає і в цьому одна із найсильніших сторін ЄС.

В якості висновків треба зазначити наступне. Вище були розглянуті деякі виміри сучасного розвитку Євросоюзу, причому такий аналіз був проведений з метою визначення змісту інтеграційних імпульсів ЄС, які можуть бути наступними за своїм характером політичні (верховенство ідеї демократії); правові (ЄС як спільний правовий простір); економічні (забезпечення високих економічних показників та соціальних стандартів незалежно від місця проживання); інституційні (інституції так званого «Брюссельського» рівня та особливості їх функціонування у порівнянні із інституційними системами країн-членів); процедурні (складний та деталізований механізм прийняття рішень в рамках CC як об'єднання різних, за багатьма параметрами, країн); культурні (політична та правова культури; становлення загальноєвропейської ідентичності). Всі перераховані інтеграційні імпульси Євросоюзу можливо визначити в якості «внутрішніх». Крім того, можливим є виокремлення й «зовнішніх» інтеграційних імпульсів: мова йде зокрема про спільну зовнішню та безпекову політику, яка наразі перебуває у стадії становлення. Tаким чином, необхідно констатувати, що інтеграційні імпульси ЄС є різноманітними за своєю природою, проте в цілому об'єднані єдиним контекстом, сутність якого можливо визначити через поняття компромісу. У лозунгу ЄС «Єдність у різноманітті» закладена формула його успішності: прагнення до інтеграції (починаючи з економічної й шляхом її подальшого поширення на інші сфери) із врахуванням особливостей та устремлінь країн-учасниць, що відображено у таких концепціях як «Європа різних швидкостей», «Європа a la carte», «Європа концентричних кіл», «Європа регіонів», концепція багаторівневого управління, концепція політичних сітей тощо.

Європейський інтеграційний процес зразка початку другого десятиріччя XXI ст. у порівнянні з 50-х pp. XX ст. розвивається із іншою швидкістю, під впливом цілком нових чинників, у іншому складі, орієнтуючись на оновлені, адекватні вимогам часу цілі. Наразі, після набуття чинності Лісабонським договором, Євросоюз вчиться працювати за новими правилами, спрямованим на забезпечення успішного функціонування ЄС-27 у відповідності до сучасних реалій (йдеться як про внутрішні, так і про зовнішні чинники). Процес ратифікації Лісабонського договору, незважаючи на його складний та тривалий характер, знову підтвердив прагнення та можливість країн-учасниць працювати разом заради успішного розвитку, що, власне, й є найкращим свідченням того, що сутність функціонування ЄС визначається насамперед інтеграційними імпульсами.

Список використаних джерел

європейський інтеграція союз

1. Бусыгина И. Ассиметричиая интеграция в Евросоюзе / И. Бусыгина. [Електронний ресурс] // Международные процессы. Том 5. Номер 3 (15). Сентябрь-декабрь 2007. Режим доступу: http://www.intertrends.ru/fifteen/002. htm

2. Бусыгина И., Филиппов М. Политическая система Европейского Союза: какие изменения вносит Европейский договор? / И. Бусыгина, М. Филиппов [Електронний ресурс] // Аналитические записки. 2009. №2 (42). Режим доступу: http://www.mgimo.ru/files/117797/az-42.pdf

3. Громогласова Е.С. Теория и практика политического управления в Европейском союзе / Е.С. Громогласова. М: ИМЭМО РАН, 2009. 116 с.

4. Зуев В.Н. Механизм принятия решений в ЕС универсальный инструмент примирения интересов / В.Н. Зуев // Вестник международных организаций. 2008. - №3 (18). - С, 12-23.

5. Стрежнева М. Управление без… правительства. Кое-что о традициях руководства Европейским Союзом / М. Стрежнева // Европа. Журнал Европейского Союза. 2003. №1 (24). С, 18 19.

6. Шульга М.А. Наднаціональність та «проблема суверенітету» в Європейському Союзі / М.А. Шульга // Політологічний вісник. 2009. №41.-С, 340-350.

7. Энтин М. JI. Европейский Союз как один из ведущих международных игроков /М.Л. Эитии [Електронний рес урс] // ВсяЕвропа.т. - 2009. - №6 (34).-Режимдос тупу: http://www.alleuropa.ru/index.php? option=com_content&task=view&id=1157

8. European values and identity /EurActiv [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.euractiv.com/en/culture/european-values-identity/article-154441

9. Micossi S. Democracy in the European Union / S. Micossi; CEPS Working Document №286. February 2008 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.ceps.eu/

10. The Ever-Changing Union. An Introduction to the History, Institutions and Decision-making Processes ofthe European Union / Ch. Egenhofer, S. Kurpas and L. van Schaik; Centre for European Policy Studies (CEPS). Brussels, 2009. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ceps.eu/

Размещено на Allbest.ru