Інтеграційні процеси та міждержавні об'єднання Австралії та Океанії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтеграційні процеси та міждержавні об'єднання Австралії та Океанії

Активний розвиток інтеграційних процесів є невід'ємною рисою сучасної системи міжнародних відносин. Самі по собі інтеграційні процеси не є виключно новим і унікальним явищем початку XXI ст., адже формування великих держав різних історичних епох від Римської імперії до Сполучених штатів Америки і Швейцарської конфедерації по суті є прикладом політичної інтеграції. Характерними рисами сучасного етапу у розвитку інтеграції є значна кількість подібних процесів у різних регіонах світу, що призводять до формування регіональних та глобальних систем.

Україна є суб'єктом міжнародних відносин і не може не рахуватись з об'єктивними тенденціями їхнього розвитку. Прагнучи до здобуття «провідного місця у системі міжнародних відносин, зміцнення міжнародного авторитету держави» [1, ст. 11] необхідним є доручення до різноманітних процесів, що мають місце на регіональному та глобальному рівні. З огляду на це є актуальним дослідження досвіду інтеграції у різних регіонах світу, з метою виявлення найбільш ефективних її форм і методів для реалізації національних інтересів нашої держави.

Отже, метою даної роботи є дослідження інтеграції, її форм і методів, виявлення причин і передумов які обумовлюють динаміку її розвитку, особливості взаємозв'язку між політичним те економічним виміром інтеграційних процесів.

Виходячи з цього постають наступні завдання:

- охарактеризувати регіон Австралії і Океанії з точки зору його геополітичного розташування, ресурсного забезпечення, ролі та місця у сучасній системі міжнародних відносин;

- виявити форми інтеграційної взаємодії держав регіону;

- визначити вплив окремих чинників на інтеграцію держав регіону на регіональному та глобальному рівні.

Об'єктом даного дослідження виступають сучасні інтеграційні процеси, а предметом відповідно інтеграційні процеси у регіоні Австралії та Океанії.

Методологічну основу складає використання методів компаративного, нормативного, структурно функціонального та системного аналізу.

Джерельна база охоплює, в основному, нормативні документи зовнішньої політики країн регіону, європейських держав., у тому числі України, а також офіційні повідомлення Європейського Союзу щодо розвитку відносин з регіоном.

Перш ніж перейти до детального аналізу означеної проблематики варто означити термінологією, якою послуговується автор. З географічної очки зору Австралія доволі часто не включається у регіон Океанії, яка об'єднує здебільшого острівні території., які у свою чергу поділяються на Ближню та дальню Океанію (near Oceania and remote Oceania). Разом з тим, термін «Океанія» вперше було використано у 1831 р. французьким дослідником Д. д'Ірвелем саме для позначення Австралії та Тихоокеанських островів. З точки зору геополітики велика кількість дослідників використовує цей термін для позначення усього регіону, включно і з територією Австралії, Нової Зеландії та Малайського архіпелагу.

Географічні особливості регіону. Розташований у південно-західній частині Тихого океану між Азією та Північною Америкою, із населенням 347 млн. чол. на бл. ЗО тис. островах. Варто відзначити, що більшість держав регіону розташовані на вулканічних островах, коралових атолах, тому є малонаселеними. Єдиним континентом є Австралія, також варто відзначити, що Індонезія має суходільний кордон зі Східним Тимором, Папуа Новою Гвінеєю та Малайзією. Саме тут проходить кордон, що розмежовує Океанію та Азію лінія Уоллеса (Wallace line).

На основі етнополітичного критерію фахівці виділяють у рамках Океанії такі (суб) регіони: Мікронезію (Гуам, Кірібаті, Маршалові острови, Федеративні штати Мікронезії та ін.), Меланезію (Нова Каледонія, Папуа Нова Гвінея, Фіджі та ін.) та Полінезію (Американське Самоа, острів Пасхи, французька Полінезія, Гаваї тощо), а також Австралію (Австралія, Нова Зеландія). Так наприклад, у 22 державах-членах Тихоокеанського співтовариства розмовляють третиною від усіх існуючих мов.

Географічний чинник у розвитку інтеграції може відігравати як позитивну, так і негативну роль. Іноді він стає об'єктивною перешкодою для її розвитку або ж обмежує інтеграційні процеси певним рівнем і формами. Наприклад, ступінь інтегрованості між Австралією та Новою Зеландією є високим, так само як і інтенсивність відносин між ними. Разом з тим подібна взаємодія з острівними державами, які становлять більшість у даному регіоні, знаходиться на значно нижчому рівні.

Економічний потенціал та ресурсний чинник. Економіка Океанії об'єднує чотирнадцять самостійних систем, від найбільш розвинених, здатних конкурувати із Західною Європою Австралії та Нової Зеландії до мало розвинених острівних держав, які є залежними від перших щодо експорту. Так, настелення Австралії майже вдвічі переважає над сукупним населенням Кірібаті, Нової Зеландії, Науру, Ніу, Папуа Нової Гвінеї, Самоа, Соломонових островів, Того, Тувалу і Вануату, а економіка є більшою від економіки означених держав разом узятих у п'ять разів.

Найбільш розвиненими є такі сфери економіки: послуги (туризм, фінанси, освіта), виробництво одягу, сільське господарство, яке становить від 5 до 10% у структурі економіки.

Через високий дисбаланс у розвитку країн регіону Австралія і Нова Зеландія є найбільшими донорами допомоги тихоокеанським острівним державами.

Наприклад, Австралія у 2007-2008 р. надала допомоги на 3,155 млрд. амер. дол., а найбільшим реципієнтом цієї допомоги залишаються Соломонові острови, до половини бюджетних надходжень яких становить іноземна допомога [2].

Як свідчить досвід інтеграційних об'єднань у різних регіонах світу інтеграція держав з різним рівнем соціально-економічного рівня або буде неефективною і постійно гальмуватись з боку слабших партнерів, або ж поступово призведе до поглинання слабких економічних систем сильнішими, при цьому загостривши питання про суверенітет і політичний вплив малих держав.

Безпековий фактор так само відіграє свою роль у процесі формування і розвитку міждержавних об'єднань даного регіону. Наявність проблеми Східного Тимору змушує до активізації миротворчих зусиль не лише держав Океанії, Австралії, а й значної кількості держав Азії як на регіональному рівні, так і в рамках системи ООН. Наявність ядерного чинника (наприклад, випробування французької зброї на атолі Мороруа) змусила до координації дій всіх держав регіону, які за активної позиції Ново Зеландії та Австралії змогли проголосити статус без'ядерної зони.

Значний вплив на розвиток відносин у регіоні мають зовнішні чинники. Так, Європейська Комісія є чи не єдиним партнером, якого запрошують до участі у засіданнях Форуму тихоокеанських острівних держав. У відповідь на схвалення у 2005 р. Тихоокеанського плану розширення регіонального співробітництва і інтеграції, Європейський Союз запровадив у 2006 р. план розширеного партнерства з країнами Тихого океану для реалізації цієї стратегії передбачається поєднання політичних та фінансових інструментів. Також Європейська комісія надає все більшу допомогу у розвитку тихоокеанських держав.

Продовжує зміцнюватись інституційна складова співробітництва по лінії CC Тихоокеанський форум, зокрема завдяки участі у щорічних зустрічах глав держав-учасниць форуму, міністерської трійки та обговорення питань від регіональної безпеки і стабільності до міжнародної торгівлі та зміни клімату. Політичний діалог підтримується також у тристоронньому форматі CC Австралія Нова Зеландія.

Тихоокеанський регіон залишається найбільшим (за показником на душу населення) реціпієнтом допомоги від ЄС. Визначальними у цьому є такі чинники: віддаленість країн, розселення населення, низький рівень адміністрування. До того ж регіон зазнає значного впливу через екологічні загрози, що виникають внаслідок зміни клімату. Допомога надається як на регіональному, так і на двосторонньому рівнях.

Європейський фонд розвитку передбачив надання країнам регіону допомогу у розмірі 475,3 млн. євро на період 2008-2013 pp., що склало на 605 більше порівняно з попереднім п'ятирічним періодом. Зокрема регіональна індикативна програма передбачає 95 млн. євро, на регіональну економічну інтеграцію передбачається витратити 45 млн. євро, на управління природними ресурсами та навколишнім середовищем 40 млн. євро, на підтримку громадських ініціатив та технічну кооперацію 10 млн. євро. На додаток до цього планується витратити до 27,7 млн. євро для допомоги тихоокеанським країнам у подоланні наслідків кризи 2009-2010 pp. щодо боротьби зі зміною клімату країни мають отримати до 25 млн. євро у рамках взаємодії в Альянсі боротьби зі змінами клімату [3]. На додаток до цього Єврокомісія внесла 10 млн. євро до Тихоокеанського інфраструктурного фонду, який і без того отримує фінансування від Європейського інвестиційного банку. Країни тихоокеанського регіону також отримують зиск від програм, розрахованих на весь Азійсько Tихоокеанський регіон, наприклад щодо боротьби з лихами та міграцією, співробітництво у сфері досліджень та технологій тощо.

Серед причин зацікавлення ЄС у розвитку співробітництва з країнами Океанії зазначаються наступні: підтримання культурного та біологічного різноманіття, збереження природних ресурсів, прагнення забезпечити підтримку ініціатив CC в ООН, а також розвиток політичного діалогу. Разом з тим економічні показники взаємовідносин між двома регіонами не є надто вражаючими, так частка CC у експорті країн Океанії становить до 8%, а імпорту близько 3% від загалу., у свою чергу аналогічні показники щодо частки тихоокеанських держав у структурі експорту-імпорту CC становить 0,05% та 0,02% відповідно [3].

Значна частина ініціатив реалізуються на двосторонньому рівні, що не є предметом розгляду даної статті.

США реалізують власний вплив у регіоні за допомогою декількох механізмів. По перше, це співробітництво у сфері безпеки. По друге, активне використання державами регіону американського долару у якості платіжного засобу. Останній механізм зазнає чимало випробувань з огляду на останню фінансово-економічну кризу, яка черговий раз поставила питання про запровадження єдиної світової валюти, яка б прив'язувалась до курсу декількох провідних регіональних валют. До того ж останнім часом посилилась тенденція до створення все більшої кількості регіональних блоків із власного платіжною одиницею, яка б послабила б позиції американського долара. Наприклад, проект створення АКЮ (asian currency unit), за аналогією з ЕКЮ, який «визрівав» із середини 70-х рр. і в чергове був озвучений азіатським банком розвитку у 2006 р.

У регіоні ж Австралії та Океанії значну конкуренцію американському долару у цій якості становить долар австралійський. Разом з тим, не варто забувати, що у регіоні знаходяться безпосередні територіальні володіння США, що надає цьому чиннику постійного характеру.

Великобританія здійснює свій вплив на процеси у регіоні швидше номінально, за допомогою функціонування Співдружності націй та участі у проектах ЄС. На відміну від неї, Франція продовжує власну активну політику у регіоні по таким напрямам: надання заморським територіям нових статусів, які б гарантували реальну автономію у рамках республіки та дали змогу більш активно інтегруватись у регіон, зміцнюючи зв'язки між Новою Каледонією та Вануату; Новою Каледонією, Австралією та Новою Зеландією; Французькою Полінезією та Новою Зеландією [4] (тобто зміцнення відносин «по вертикалі», так і на горизонтальному рівні). Зміцнення цими утвореннями власної інституціональної структури, а також співробітництво у безпековій сфері (військова присутність у рамках договору FRANZ, а також боротьба з незаконним рибальством та навчання сил безпеки острівних держав).

Юридичний статус територій та регулювання політичних взаємовідносин залишаються актуальними проблемами на внутрішньо регіональному рівні

Інтеграція в єдину систему Австралії і Нової Зеландії, які є найбільшими за обсягами та рівнем розвитку державами регіону, має елементи не лише міждержавного, але й внутрішньодержавного характеру. Наприклад, посилення існуючих взаємозв'язків з різними острівними територіями (острови Кука), у тому числі в рамках Співдружності.

Черговий раз постає питання про політичну волю, суверенітет, націоналізм і регіоналізм (як явище своєрідного націоналізму у рамках полі національних держав). Інтеграція у світову економік через участь у Британській співдружності, зв'язки з CC породжують дилему чи посилення цих відносин і залежності, чи забезпечення власної політичної автономності. Що є білонним питанням для держав регіону.

Взаємодія та інтеграція держав регіону набуває різноманітних інституційних форм. Наприклад, Австралія і Нова Зеландія об'єднані торговою угодою про зміцнення економічних зв'язків (Australia-New Zealand Closer Economic Relations Trade Agreement), а також є членами ATEC та беруть участь у східно-азійських самітах (EAS (East Asia Summit)), щодо яких не виключено можливість перетворення на торговий блок.

У регіоні доволі поширеним є функціонування валютних союзів, або ж має обіг валюта третьої держави наприклад американський долар, який використовується у якості платіжного засобу у федеративних штатах Мікронезії, на Маршаллових островах та у Палау. Австралійський долар об'єднує Австралію, Кірібаті, Науру та Тувалу, у той час коли новозеландський Ніу, Нову Зеландію, острови Кука, Токелау. Держави колишні французькі колони (Французька Полінезія, Нова Каледонія та ін.), у свою чергу, використовують тихоокеанський франк.

Форум тихоокеанських острівних держав було засновано як Південно Тихоокеанський форум у 1971 р. У 2000 р. стались зміни, у тому числі і змінена назва, а також склад учасників до угруповання приєднались північно-тихоокеанські острівні держави, а також Австралія і Нова Зеландія. Від 2006 р. асоційованими членами організації стали Французька Полінезія та Нова Каледонія. Основними завданнями цієї інституції є гармонізація регіональної позиції з політичних питань, а також реалізація технічних програм з економічного розвитку, транспорту і торгівлі. До того ж Голова секретаріату форуму тихоокеанських острівних держав є Постійним Головою Ради регіональних організацій у Тихоокеанському регіоні (CROP Council of the Regional Organizations in the Pacific)/

Із початком 2000-x pp. з'являється необхідність врегульовувати питання безпеки у регіоні. Так, зокрема під час 31-го саміту глав тихоокеанських острівних держав у жовтні 2000 р у Кірібаті було схвалено декларацію Бікетави («Biketawa» declaration) [5], яка заклала основи для застосування в рамках організації миротворчих зусиль. До кола конфліктів і криз, які розглядались в організації потрапили Соломонові острови (від

2002 р. донині), Haypy (2004-2009 pp.), Тонга (від 2006 p.). Зокрема, було засновано Регіональну місію допомоги Соломоновим островам (Regional Assistance Mission to the Solomon Islands (RAMSI))

Через наявні проблеми із дотриманням демократичних норм у виборчому процесі було призупинено членство в організації Фіджі, оскільки на вимоги визначитись із датою проведення виборів до 1 травня 2009 р. була отримана негативна відповідь.

Іншим напрямом співпраці у безпековій сфері є створення і дотримання режиму без'ядерної зони у Тихому океані. Нагадаймо, що саме питання доступу американських кораблів із ядерною зброєю на борту спонукало Нову Зеландію до виходу з військової структури АНЗЮС. Традиційно ця держава у тандемі з Австралією докладали зусиль до утвердження без'ядерного статусу регіону, тиснучи у тому числі на Францію, яка провела останні випробовування ядерної зброї на атолі Mopopya у 1996 p., за допомогою судового розгляду. У 1972 р. Нова Зеландія і Австралія подали позов проти Франції за проведення ядерних випробувань у Тихому океані до Міжнародного суду юстиції. Згодом, у 1985 р. було підписано, а у 2009 р. продовжено дію договору про Південно-Тихоокеанську без'ядерну зону.

Іншим аспектом співробітництва держав Океанії в рамках цього форуму є боротьба з організованою злочинністю та тероризмом, у тому числі за допомогою юридичних і практичних процедур, визначених Хоніарською декларацією 1992 p., декларацією Аітутакі 1997 p., а також декларацією Насоніні 2002 р.

Варто зазначити, що організація розвиває співробітництво і з іншими регіональними та поза регіональними акторами, наприклад, статус спостерігача у ній мають Токелау, Віліс і Футу на, Азіатський банк розвитку, Комісія з риболовства у Західному і Центральному районах Tихого океану, Світовий банк (від 2010 p.), Співдружність націй тощо. Партнерами ж по діалогу є Великобританія, ЄС, Індія, Індонезія, Італія, Канада, КНР, Південна Корея, СІЛА, Tаїланд, Філіппіни, Франція, Японія, також триває дипломатична боротьба довкола надання подібного статусу Республіці Китай (Тайвань).

У рамках секретаріату, який діє ще з 1972 p., діють такі основні напрями: розвиток та економічна політика; торгівля та інвестиції; політичні, міжнародні відносини, співробітництво у сфері юстиції; корпоративні послуги.

18 серпня 2001 р. було підписано Торгову угоду Тихоокеанських острівних держав (Pacific Island Countries Trade agreement (PICTA)), яка об'єднала виключно острівні держави, без участі Австралії та Нової Зеландії, і метою якої є створення зони вільної торгівлі. У 2008 р більшість держав об'єднання заявили про початок торгівлі на засадах цієї угоди. Планується, що до 2021 р. буде прибрана більшість митних тарифів [6].

А вже у 2002 р. було підписано Торгову угоду про зміцнення економічних зв'язків тихоокеанських держав (Pacific agreement on closer economic relations (PACER)), для переговорів по якій у 2010 р. було створено спеціальний Офіс головного радника з питань торгівлі, метою діяльності якого є надання незалежних консультативних послуг острівним країнам.

Варто відзначити, що із 2008 р. між Форумом Тихоокеанських острівних держав та ЄС ведуться переговори щодо укладання Угоди про економічне партнерство, яке, щоправда, має охоплювати лише торгівлю товарами.

У 2005 р. було ухвалено план подальшого розвитку співробітництва, який визначив наступні пріоритети рибальство, енергетика, торгівля та економічна інтеграція, зміна клімату, до яких згодом додались інформаційні та комунікаційні технології, охорона здоров'я, освіта та відповідальне управління [7].

Разом з тим відсутність установчого документу, так само як і міцної, розгалуженої інституційної структури дають змогу деяким дослідникам стверджувати, що у регіоні присутній «попередній» регіоналізм, тобто, по суті, інтеграційні процеси в рамках об'єднання знаходяться на етапі досягнення першої стадії зони вільної торгівлі, яка не передбачає функціонування наднаціональних інститутів, з іншого боку вже на цій стадії виникає питання про захист інтересів країн, що розвиваються. Тобто вже присутній елемент відмінності у позиціях держав регіону.

Іншим визначним об'єднанням в регіоні є Тихоокеанське співтовариство, створене ще у 1947 р. як Південно-Тихоокеанська комісія, для розвитку 22 тихоокеанських острівних держав і до якої увійшли також Австралія, Великобританія (залишила організацію 2004 p.), Нідерланди (припинили членство 1962 р.), Нова Зеландія, США та Франція, загалом 26 членів. Основне завдання надання політичних консультацій і технічної допомоги. Засновники організації передбачили її гнучку структуру, яка змінюється в залежності від пріоритетів та потреб учасників. Так, станом на 2010 р. основними були такі напрями: економічний розвиток (транспорт, енергетика, інфраструктура, комунікації), в рамках якого реалізовувались регіональна програма з мореплавства, енергетична програма, регіональна інформаційна програма, регіональна програма сумісності та доступності мереж тощо; рибальство, сільське господарство та морські екосистеми (наприклад, тихоокеанська ініціатива коралового рифу); земельні ресурси (лісові, сільськогосподарські, генетичні ресурси, охорона здоров'я рослин та тварин тощо); охорона здоров'я; соціальні ресурси (програма людського розвитку, статистика та демографія, регіональний медіа центр); наука і технології.

Варто відзначити, що періодично на рівні правлячих та бізнес кіл Австралії і Нової Зеландії висловлюються проекти створення Тихоокеанського союзу, який би мав статут, розгалужену інституційну структуру та валюту, проте на рівні виконавчої влади і зовнішньополітичних відомств пріоритет залишається за розвитком двосторонніх відносин.

Таким чином, можна дійти наступних висновків. Географічні та фізико-кліматичні фактори здатні відігравати об'єктивну перешкоджаючу роль у розвитку інтеграційних процесів. Разом з тим, наявність проблем із низьким рівнем розвитку інфраструктури змушує країни одного географічного регіону до координації зусиль у відповідних сферах взаємовідносин. По друге, Австралія і Океанія залишаються надзвичайно залежними від зовнішніх впливів як у економічному, так і політичному відношенні. По третє, прогнозовано рівень інтеграції країн регіону обмежений через прагнення до здобуття / збереження політичної незалежності. Разом з тим, існуючі тенденції глобального розвитку змушують держави регіону шукати оптимальну модель взаємодії, яка б забезпечила з одного боку захист національних інтересів кожної конкретної адміністративно-територіальної одиниці, а з іншого забезпечила б повноцінне представлення на міжнародній арені.

Список використаних джерел

інтеграція політичний економічний міжнародний

1. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»/ Закон України [від 10 липня 2010 p.] №2411-VI. Електронний режим доступу: http:// www.president.gov.ua/documents/12069.html

2. The Australian Overseas Aid Program/ Australian Bureau of Statistics. Електронний режим доступу: http://www.abs.gov.au/Ausstats/abs % 40.nsf/94713ad 445ffl425ca25682000192af2/8874b510a87b4960ca256b3500035c9d! OpenDocument

3. Pacific Islands EU relations/the official site ofthe EU. Електронний режим доступу: http: // europa.eu / rapid / press Releases Action. do? reference=MEMO/lO/360&format=H TM L&aged=0 &language=EN &guiLanguage=en

4. France and Oceania/ офіційний сайт МЗС Франції. Електронний режим доступу: http://www.diplomatie.gouv.fr/en/mbrique_imprim.php37id_rubriqu.

5. Biketawa declaration/Pacific Island Forum Secretariat. Електронний режим доступу: http://www.forumsec.org.fj/resources/uploads/attachments/documents/ BIKETAWA % 20Declaration.pdf

6. Pacific Islands Countries Trade Agreement/ Pacific Island Forum Secretariat. Електронний режим доступу: http://www.forumsec.org.fj/resources/uploads/ attachments / documents/PI CTA.pdf

7. Major Forum Resolutions 1971-2009 /Pacific Island Forum Secretariat. Електронний режим доступу: http://www.forumsec.org.fj/pages.cfm/about-us/ major-forum-resolutions /

Размещено на Allbest.ru