Великі простори Євразії: типологія, види модернізації, моделювання майбутнього розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Великі простори Євразії: типологія, види модернізації, моделювання майбутнього розвитку

Ірхін О.А.

Формування нової системи міжнародних відносин проходить в умовах, коли дві моделі - не сталі основи монополярного світу і триваючий розпад біполярної системи, що продовжується, накладаються на нові тенденції розвитку міжнародних відносин: економічну та інформаційну глобалізацію, суперечливі процеси інтеграції і дезінтеграції державних систем, посилення ролі транснаціональних компаній і зміна впливу національних держав у світі, глобальна економічна криза, яка трансформувала на певний історичний період зовнішньополітичні підходи великих держав.

Структуризація постбіполярної системи проходить в умовах, коли США - головний світовий гравець, CC - центр економічного і політичного зростання в Євразії, Східна Азія - новий економічний гігант, підтверджують свій статус в нових геополітичних умовах. У клуб держав, які претендують на лідерство різного масштабу і характеру, поступово входять Бразилія і Росія, що підштовхнуло експертне співтовариство визначити новий блок потенційних держав-лідерів - БРІК - Бразилія, Росія, які приєднаються до вже очевидних - Індії і Китаю.

У той же час умови глобальної економічної кризи істотно ослабили економічне зростання даної четвірки. А найбільш енергетично багата Росія за показниками ВВП зазнала найбільших втрат.

При сучасному співвідношенні військової потужності й економічних показників існує значний потенціал конфлікту, коли універсальний порядок за формою, заснований на домінуванні США, підривається існуванням поліцентричної системи. Таким чином, два взаємозв'язаних, але фундаментально різних процеси - глобалізація і регіоналізація - є парадигмою міжнародних відносин сучасного періоду.

Євразія, враховуючи зосередження економічної потужності, демографічних ресурсів, вуглеводневих запасів, а також військово-політичних потенціалів держав, є головною метою суб'єктів світової і регіональної конкуренції.

Пострадянський простір займає центральне місце на євразійському континенті. Основна конкуренція за домінуючі позиції за нього розгортається між США, Росією, Євросоюзом і Китаєм. При цьому, перші двасуб'єкти є найбільш сильними антагоністами, унаслідок фундаментальної відмінності геополітичних інтересів.

Проблемам розвитку чинників, що впливають на формування нової системи міжнародних відносин, присвячені наукові праці наступних українських дослідників: Б.М. Гончара, Б. Гуменюка, Є.Є. Камінського, Ю. Пахомова, Ю. Павленка, С.В. Юрченка [1], та їх російських колег: Т.В. Бордачева, Б.Ю. Кагарлицького, С.О. Караганова, В.Б. Кувалдіна, Ф.О. Лук'янова, В.О. Никонова, О.С. Панаріна, А.І. Уткіна, В.Л. Цимбурського [2] та інших.

У західному експертному і науковому співтоваристві дану сферу політичної та історичної науки досліджують: 3. Бжезінський, Б. Бюзан, Т.Грем, М.Дойл, Д. Дрезнер, К.Кайзер, Р.Каплан, Ч. Капхен, П. Кенеді, Р.Кеохейн, Г. Киссинджер, М. Коннеллі, А. Коен, Р. Люндстад, Дж. Най, Ч.Мейер, О. Рар, Е.Тоффлер, Дж. Фрідман, С. Хантінгтон, [3] та інші.

Метою даного дослідження є визначення типології Великих просторів Євразії, відмінностей у формах модернізації, що дозволить ідентифікувати, виходячи з відповідної методології, моделі розвитку даних суб'єктів міжнародних відносин в історичній перспективі.

Завдання публікації полягає у виявленні сутнісних відмінностей Великих просторів.

В процесі досягнення поставленої мети і вирішення основного завдання статті необхідно враховувати, що сучасна економічна криза є також кризою глобалізаційних процесів. Її природа знаходить різні пояснення в колах політичних і економічних експертів. Проте криза глобальної економіки, швидше за все, пом'якшуватиметься шляхом переходу до регіональних економічних блоків, що супроводжуватиметься формуванням регіональних військово-політичних систем. Цей напрям розвитку, разом з технологічним постіндустріальним оновленням культури виробництва і соціального життя, виведе економіки на нову підвищувальну хвилю «циклів Кондратьева». При цьому, зміна циклу глобалізації фазою регі- оналізації неминуча в процесі глобальної економічної кризи.

З цього дедуктивного посилу виникає теоретичний інтерес до природи та історичних традицій формування Великих регіональних просторів, як економічних і військово-політичних систем.

При цьому, як уявляється аргументація сучасних політиків провідних країн світу, про те, що з глобальної економічної кризи необхідно виходити разом і укріплювати тим самим глобальний напрям розвитку, не буде функціональною внаслідок ряду чинників.

По-перше, в кризових явищах кожна з держав випробовує власні труднощі і буде зайнята виконанням мінімальних соціальних зобов'язань при одночасному тотальному дефіциті чинників дії на кризові явища. Енергія управління і ресурси для координації в рамках глобальних проектів буде відсутня.

По-друге, чинники, що забезпечують економічне зростання капіталістичної системи з початку 80-х pp. XX століття в рамках глобалізації інформаційних процесів і комп'ютеризації виробництва і соціального життя вичерпали себе. Основна причина тут криється у фінансовій політиці транснаціональних компаній, які, спираючись на державні системи країн перебування через структури МВФ, формували попит у «нерозвиненому світі» на свої товари шляхом надання кредитів. Tакий алгоритм має жорсткі тимчасові обмеження, коли «вимиті ресурси» третіх країн стають вже недостатніми для продовження функціонування моделі.

По-третє, кризові явища в економічному і соціальному житті викличуть трансформацію політичних державних систем. Існуюча політична парадигма не дозволить вийти з кризи. В умовах незахідної цивілізації демократичним лиском підміняється зв'язок еліти з власним народом. Еліти в цьому плані орієнтуються на зовнішні центри управління і їх передвиборні обіцянки не виконуються. При стабільному розвитку суспільства і економічному зростанні виникає феномен байдужості суспільства до політики, а маніпулятивні технології дозволяють існувати еліті автономно від населення. При цій моделі виникає феномен суспільного договору - населення отримує можливість споживати, а еліта забезпечувати надвисокий рівень власного споживання. Така система має в кризових умовах достатньо обмежений ресурс часу.

Формування економічних і військово-політичних блоків відбуватиметься на основі регіональної інтеграції, коли декілька сусідніх держав скоординовано вирішують проблемні питання на основі багатобічних механізмів. Найбільш прозивним прикладом послідовної регіональної інтеграції є сучасний Європейський Союз.

Таким чином, два взаємозв'язаних, але фундаментально різних процеси - глобалізація і регіоналізація - є парадигмою міжнародних відносин сучасного періоду. При цьому вони є віддзеркаленням ряду чинників технологічного характеру: економічна й інформаційна глобалізація, екологічні проблеми тощо, які приводять до інтернаціоналізації життя сучасних держав, коли низка проблемних питань може знайти оптимальне рішення в рамках інтеграційних проектів.

Критерії Великих просторів тотожні імперським і можуть бути представлені наступними імперативами:

1. є усвідомлення і відрефлектована населенням або елітами асоційо- ваність з однією із самостійних геополітичних структур;

2. існує один або декілька етносів, що співвідносять себе з даною державою;

3. хоч би одним з цих етносів проявлена пасіонарність у формі пануючої ідеології;

4. у держави наявне певне місце в світовій системі розподілу праці;

5. держава змогла сформувати власну унікальну цивілізаційну місію; іншими словами, вона здатна відповісти на питання, навіщо вона існує» [4,с.31].

При цьому імперія є політичною формою облаштування Великих просторів. Окремою темою дослідження може бути майбутня форма облаштування Великих просторів (імперій) в умовах трансформації світового порятунку.

Наявність містичного виміру влади колосально підсилює її авторитет і можливості, зокрема, і експансіоністські. Проте перед будь-яким Великим простором у разі успіху масштабної експансії поставала проблема інтеграції різних етносів і їх культур в рамках однієї державної системи. І в цьому контексті простежується певний цикл імперій, що складається з їх розширення, спроб культурної інтеграції і/або асиміляції, і симетричних подальших відповідей імперських околиць або колоній у вигляді зростання національних рухів, які, зокрема, підживлюються зовнішніми чинниками. Рушійними силами останніх, як правило, виступають інші Великі простори, зацікавлені в ослабленні тиску на проміжні території, здійснюваного конкурентом. Отже, для забезпечення стабільності в існуванні імперських систем необхідне досягнення високого рівня незалежності від зовнішніх умов. При цьому основним механізмом досягнення самодостатності є автономність імперської системи завдяки її здібності до накопичення і внутрішніх енергетичних (ідейних) матеріальних ресурсів.

З цього виходить, що Великі простори є суб'єктами світової і регіональної політики за рахунок накопичення внутрішньої енергії, можливості розширення, створення і збереження умов, що ізолюють їх від зовнішніх деструктивних дій.

Великі простори мають різний код історичного розвитку унаслідок відмінностей культурно-історичних типів, які обумовлюють різні типи матеріального виробництва, політичного управління, організації соціального життя і збройних сил тощо.

Аналіз моделей розвитку імперських просторів дозволяє зробити висновок про існування як мінімум двох парадигм їхнього розвитку - Західної і Східної. Західні імперські технології включають системні механізми взаємодії по лінії королівство - колонії, а саме утворення національної імперії на основі спільності мови, релігійних традицій і національної, якщо не спільності, то близькості і розповсюдження своєї влади в заморських колоніях. Друга, східна традиція, яка відображає історичний досвід Візантійської, Османської і частково Російською імперії (до реформ Петра І).

В імперії західного (колоніального) типу, метрополія всіляко оберігає себе від асиміляції. Центр не вбирає в себе великі пласти підкорених культур, а засвоює мінімально необхідне для налагодження довгострокової комунікації з колоніями на рівні еліт і ведення максимально непропорційної торгівлі і інших видів обміну. Колоніальні імперії розвивають колонії, виходячи зі своїх потреб у ресурсах, для вирішення завдань управління і для утримання влади. Це стосується інфраструктур, кадрів, промисловості та культури.

Східні (традиційні імперії) розвивають імперський центр і укріплюють прикордонні райони виходячи з ряду причин.

По-перше, околиці повинні бути зацікавлені у перебуванні в імперській системі. Вони найближче знаходяться до проміжних просторів і, отже, конкуруючого імперського центру.

По-друге, їхнє геополітичне положення повинне припускати володіння високим рівнем стійкості з метою захисту імперського центру в якості захисного сегменту Великого простору. При цьому такий розвиток заперечує національну проблему між центром і периферією. Так, в Росії такими периферіями були Прибалтика, Польща і Малоросія, в Оттоманській імперії болгарський і сербський санждаки, в імперії Габсбургів - Голландія. Крім того, східні імперські технології не припускають культурної і національної асиміляції. Навпаки, безліч народів існують на основі культурної позитивної компліментарності, коли відбувається взаємне збагачення культур на основі культурного обміну, змішаних шлюбів тощо. Кожна зі східних імперій володіла своїми технологіями заморожування національних конфліктів. Наприклад, у Російській імперії, як відзначає російський політолог С.Г. Кара-Мурза: «...У етнічний конфлікт були введені охолоджувальні стрижні. Був вироблений - спільними зусиллями - витончений механізм гасіння конфліктів. Ворогуючі роди відокремлювалися російськими фортецями і гарнізонами, спірні ділянки відбиралися в казну, дуже непримиренним князям не продавали борошно тощо. У СРСР це доповнювалося посередництвом обкомів, преміями і орденами. Що відбулося, коли всі ці «стрижні» були раптово висмикнуті, а армійські гарнізони стали, дотримуючись нейтралітету і суверенітету, байдуже поглядати на знищення дітей і людей похилого віку? Цілі області виявилися викинутими з цивілізації і поставлені на грань знищення» [5,с.635].

У своїй лекції 1882 року Ренан показує, як по-різному впливала на етнічну ідентифікацію політика різних монархів залежно від вибраної ними національної доктрини. Франція була населена безліччю племен кельтської, іберійської і німецької груп - бургундами, ломбардами, норманнами, визиготами, аланами та ін. Сім століть королівська влада наполегливо сприяла їх з'єднанню в один великий народ, і вже в XVIII столітті практично ніхто з французів не ідентифікував себе з якимсь з цих початкових етносів. Абсолютно інакше поводилися султани Туреччини, і навіть у XIX столітті турки, слов'яни, греки, вірмени, араби і курди були в Туреччині такими ж розділеними суспільностями, як і на початку становлення імперії. Більш того, Ренан звертає увагу на європейську Угорщину і Богемію, де угорці і слов'яни або німці і чехи 800 років співіснували, «як масло і вода в пробірці» [6,с.62].

У своєму дослідженні І.Г. Яковенко виділяє ще і третій тип імперій - теократичний, як проміжну модель між Західною і Східною. На його думку, вона виникала в результаті трансформації середньовічної ідеокра- тичної імперії в колоніальну. Подібну еволюцію пройшли як іспанські, так і австрійські Габсбурги. До XVIII ст. Іспанія зживає пафос середньовічної теократії і звертається в обтяжену рутинними елементами колоніальну імперію. Схожа ситуація була в Австро-Угорщині, яка також являла собою цікавий приклад накладення середньовічного і колоніального моментів. Інтеграція середньої Європи під егідою «німецького духу», тобто онімечування, яке переживалася як сакральна релігійно-цивілізаторська робота - суть Австро-угорського проекту. Перед нами приклад еволюції теократичного проекту, що перетворився на проект етноцивілізаційний. Tака комбінація була можлива в епоху розгортання процесів секуляризації. Нарешті, колонізація Латинської Америки була етноцивілізаційним проектом всесвітньо-історичного масштабу, представленим середньовічним імперсько-католицьким світом [7].

Застосування системного підходу дозволяє виділити в Східній і Західній типах імперій різні підходи до існування. Західний тип є відкритою системою, прагнучою до експансії і освоєння нових ринків збуту і доступу до ресурсів. У ній стійкість і замкнутість досягається за рахунок відвертості. Східна імперія прагнути до автаркії (самодостатності) через закритість своєї системи. Модернізація в цих типах імперій також має різну природу внаслідок відмінності систем. Захід вимушений через свою відвертість постійно модернізуватися, і він приречений бути попереду, як морська держава приречена на експансію. Якщо умови технологічного лідерства не витримуються, імперія західного типу починає відлічувати час свого заходу, а дана ситуація свідчить про втому імперської системи. Схід, як правило, відтворює модель наздоганяючої модернізації, що пов'язане з обмеженнями закритої системи. Якщо в імперіях східного типу чергова хвиля наздоганяючої модернізації не проводиться, це також свідчить про втому імперської системи. Є підстави вважати, що ще одним процесом, здатним зруйнувати східні імперські системи, є спроба їх капіталістичної, а не традиційної модернізації. Зрозуміло, що в разі лідерства Заходу в технологічному, економічному, фінансовому, військовому і культурному аспектах, він є моделлю успішного розвитку.

Наприклад, як вважає російський дослідник С.Г. Кара-Мурза: «Зараз, коли узагальнений і систематизований великий матеріал, присвячений розвитку етнічної свідомості, способам політичної мобілізації етнічності!, доктринам націоналізму різних культур, можна припустити, що в рамках тієї державно-національної конструкції, яка склалася в Росії за XVI - XIX ст., імперія не могла б пережити капіталістичної модернізації - націоналізм місцевих еліт її б розірвав, нанісши при цьому важкі травми російському як «державотворчому» народу. Цей хід подій був перерваний Жовтневою революцією 1917 року, яка дозволила перезібрати імперію на нових засадах» [8,с.396]. Для сучасного пострадянського простору цікавим у прикладному аспекті питанням є співвідношення процесів модернізації даного простору і його інтеграції.

Уявляється, що дані похідні на теоретичному і практичному рівнях слід розглядати як змінні одного процесу - історичного руху вперед. Моделі розвитку цих двох змінних полягає в наступному: модернізація через інтеграцію або інтеграція через модернізацію.

Проблеми модернізації Росії і пострадянського простору наразі є питанням виживання держав та подальшої долі та позиціонування на міжнародній арені. Найбільш правильним з погляду інтересів Росії, питанням, яке ставить в залежність інтеграцію і модернізацію, можна звести до наступного - якщо не інтеграція і модернізація при будь-яких змінних цього процесу, то розпад і зникнення держави.

В історичній ретроспективі можна виявити ще одну залежність російського просторового проекту, модернізації і умов добробуту населення. Історичний аналіз дає нам два схожі періоди за показниками споживання населення і відставання від західного технологічного розвитку. Подолання останнього чинника розвитку дозволяє зберегти просторовий проект від зовнішніх деструктивних впливів. Це періоди 1885-1917 і 1985--2010 pp.

Євразія на сучасному етапі є зосередженням декількох Великих просторів: Російського (євразійське), Європейського, Китайського і Індійського. Взаємодія між собою перших трьох, а також внутрішні цикли їх розвитку, пояснюють періоди експансії, єдність, відступи, дроблення, зосередження, і знов експансії. Історична ретроспектива може пояснювати окремі чинники моделей розвитку Великих просторів, які відтворюватимуться в майбутньому.

Аналіз розвитку Російського, Китайського і Європейського Великих просторів дозволяє зробити декілька висновків.

По-перше, циклічний розвиток Китаю, Європи і Росії, який включає етапи: об'єднання, стабільного розширення і розвитку та фрагментації.

По-друге, при взаємодії Європи і Росії, кожна зі сторін посилюється і ослаблюється одна за рахунок іншої. Коли Європейський простір посилюється і розширюється, він просувається, зокрема, на Схід. Російське прагнення забезпечити приріст за рахунок європейських територій також має історичне підтвердження.

По-третє, не континентальна частина Європи (Венеція, Голландія і Великобританія) вибудовували свій імперський простір, заснований на морській могутності. Позиція даних Великих просторів полягала в підтримці балансу сил між різними частинами Євразії за умови їх взаємної стримування.

По-четверте, взаємодія Китаю і Росії, хоча і знала періоди конфліктів, проте вони не співвідносні з частотою та масштабами зіткнень Європейського і Російського просторових проектів. За 537 років, що пройшли з часу Куліковської битви до Брестського миру, Росія провела у війнах 334 роки, причому з них 134 роки - одночасно з декількома супротивниками. Головним напрямом був Захід - 36 війн, 288 років, якщо підсумовувати війни з одним супротивником.

По-п'яте, два з трьох Великих просторів Євразії в даний час перебувають на стадії підйому і розширення, що обумовлює їх наступальну політику, зокрема, і на сусідній російський простір. Проте історичний досвід показує, що існує зворотна кореляція між Великою Європою і Великою Росією: коли посилюється і об'єднується одна, друга входить в стадію стагнації і послаблення. He дивлячись на значне зростання впливу Китаю, дана тенденція зберігатиме свою актуальність і в майбутньому.

По-шосте, безумовним фактом і лише питанням часу є відновлення російського Великого простору. Його реінтеграція є похідною низки змінних: від наявності інтегруючої конкурентоздатної ідеї до зовнішніх чинників спонукання до інтеграції.

Список використаних джерел

міжнародний імперія євразія

1. Юрченко С.В. Основные тенденции развития системы международных отношений и проблема актуализации общественного воздействия на внешнюю политику государств //Чорноморська безпека. - № 4 (10). - 2008. - С.3-5.

2. Цымбурский В.JI. Геополитика для «евразийской Атлантиды»/ Цымбурский Вадим Леонидович [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http:// www.iicas.org/articles/library/libr_rus_27_5_00_l.htm.

3. Huntigton. S. Who Are We? The Challenges to America's National Identity/ Samuel P. Huntington - New York.: «Simon & Schuster», 2004 - 428 p.

4. Переслегин С.Б. Самоучитель игры на мировой шахматной доске / Сергей Борисович Переслегин. - М.: ACT; СПб.: Terra Fantastica, 2005. - 619 с.

5. Кара-Мурза С.Г. Демонтаж народа / Сергей Кара-Мурза. - М.: «Алгоритм», 2008. - 704 с.

6. Кара-Мурза С.Г. Демонтаж народа / Сергей Кара-Мурза. - М.: «Алгоритм», 2008. - 704 с.

7. Яковенко И.Г. От империи к национальному государству //Полис, №6(36) 1996 - С. 117-128. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: - http://litopys.org. ua /rizne/igyak.htm.

8. Кара-Мурза С.Г. Демонтаж народа / Сергей Кара-Мурза. - М.: «Алгоритм», 2008 - 704 с.

Размещено на Allbest.ru