Вплив зовнішнього середовища на регіональну систему безпеки в Африці

Сучасні міжнародні відносини характеризуються відносною стабільністю та відсутністю великих за масштабами конфліктів, але при цьому конкуренція між державами з метою досягнення власних інтересів не пішла в минуле, а набула нових, часто прихованих форм, серед яких велике значення відіграє вплив, як спосіб досягнення поставленої мети. В контексті цього актуальності набуває проблема дослідження явища впливу та різновидів його прояву в тих регіонах, де він проявляється найбільш виразно, і з поміж яких Африка, як периферійна зона системи міжнародних відносин, в межах якої взаємодія між державами набуває агресивних форм і де регіональна системи безпеки лише формується, являє найбільшу цінність. В свою чергу для України, яка також знаходиться в доволі агресивно налаштованому оточенні та відчуває дефіцит безпеки, необхідно чітко усвідомлювати та розрізняти інструменти впливу акторів зовнішнього середовища, щоб дати на них адекватну відповідь.

Щодо вчених Інституту Африки РАН треба виокремити праці Т. Дейч, Г. Рощина та Д. Сафарова, які сконцентровані на аналізі впливу азійських гравців на Африканський континент.

Мета дослідження полягає у аналізі набору зовнішніх впливів на регіональну систему безпеки, які є компонентом більш широкого комплексу факторів, що визначають ступінь загальної стабільності системи. За для досягнення мети автором були сформульовані наступні завдання: по-перше, дати визначення категорії «зовнішній вплив» та навести варіанти його класифікації, по-друге, визначити основних активних зовнішніх гравців, які впливають на безпеку Африканського простору, по-третє, встановити характер впливу ключових зовнішніх гравців на регіональну систему безпеки в Африці.

Аналізуючи питання формування регіональної системи безпеки в Африці, необхідно значну увагу приділити вивченню специфіки взаємодії даної системи з зовнішнім середовищем, в контакті з яким перебуває РСБА, оскільки за своєю сутністю є відкритою системою. Починаючи аналіз, перш за все, треба дати визначення категоріям елемент впливу, зовнішнє середовище та вплив.

Елементом впливу є РСБА, яка являє певну цілісність, що складається з 55 елементів - 54 суверенних держав та окупована Марокко - Сахарська Арабська Демократична Республіка, які географічно входять в кордони африканського континенту та об'єднані між собою механізмами членства в інтеграційних утвореннях з безпековими функціями. Співіснування системи та зовнішнім середовищем відбувається за допомогою такого механізму, як вплив. В такому вигляді ця модель втілена в концепції «екологічної тріади», яка була запропонована 1956 року бельгійськими дослідниками Гарольдом та Маргарет Спроут. Зміст концепції полягає в тому, що тріада складається з наступних елементів: суб'єкту, середовища, що його оточує та взаємодії, яка відбувається між ними. Прийнято виокремлювати дві основних форми впливу, виходячи з причин його виникнення: спрямований та неспрямований вплив. Під спрямованим впливом розуміється вплив, який в якості механізмів використовує переконання та навіювання з метою отримати певних результатів від об'єкту впливу, в свою чергу не спрямований вплив не передбачає постановки завдання досягнення певної мети, але запускає в об'єкті ефект мімікрії, або закладає підґрунтя для майбутнього спрямованого впливу. За характером наслідків для об'єкта впливу, їх можна поділити на стабілізуючі та дестабілізуючі, дана категорія вводиться в світлі безпекового виміру.

На сьогоднішній день не існує чіткої градації ключових гравців, які справляють найбільший вплив на регіональну стабільність в Африці. Проте приблизно можна окреслити коло основних акторів, які вступають у взаємодію з різними елементами РСБА. Крістіана Пауелл, фахівець з питань превентивного розв'язання конфліктів з отавського Інституту Південь-Північ, відносить до основних зовнішніх гравців, які допомагають Африканському союзу розвинути механізм підтримки режиму миру та безпеки коло держав, які є членами Європейського союз та учасників Великої Вісімки. Як відомо до складу G8 входять наступні держави: СІЛА, члени ЄС, який самостійно виступає асоційованим членом Великої вісімки: Франція, Великобританія, Німеччина, Італія, а також такі держави, як Канада, Росія та Японія. Враховуючи, спроби CC запровадити ефективну спільну зовнішню політику та політику безпеки щодо оточуючого світу, доцільним буде розглянути активності європейських держав в Африці в контексті цієї наднаціональної структури, яка задає їм координати для зовнішньополітичних дій. В той же час СІЛА,

Канада, Росія та Японія є незалежними гравцями на африканському просторі безпеки.

США виступає єдиним гравцем в світі, який претендує на статус наддержави, отже цей статус вимагає від неї активної присутності в кожному регіоні світу. В контексті Африки, США мають низку критично важливих для їхньої безпеки інтересів. Перш за все, США дуже сильно залежать від безперебійного постачання нафти з Гвінейської затоки: в період з 2003 по 2008 pp. частка імпортованої з держав Західної Африки зросла с загальній структурі імпорту цього енергоносія до 17%, і майже зрівнялася з обсягом поставок нафти з регіону Перської Затоки - 21% поставок. В тім, ще більш критичною є залежність США від поставок окремих видів мінеральної сировини: 65% потреб США в кобальті покривають за рахунок імпорту з ДРК, 98% постачань хрому забезпечують Зімбабве та ПАР, в той же час ПАР забезпечує США в 50% поставок марганцю. Виходячи з цих реалій, американський уряд за доби президентства Джоржа Буша молодшого почав втілювати в життя стратегію військового захисту американських інтересів в Африці, головним чином задля збереження вільного доступу до місцевої нафти і рідкісної мінеральної сировини та стримування потенційних конкурентів, в першу чергу - Китаю. За для досягнення даної мети в лютому 2006 року було анонсовано створення окремого Африканського командування США - АФРІКОМ, яке розпочало функціонування в 2008 році. Директор Проекту з африканських безпекових досліджень Деніел Вульман називає АФРІКОМ «гібридним військово-цивільним координаційним центром», через який США впроваджуватимуть повний комплекс відносин з державами Африки, зокрема миротворчу діяльність, надання гуманітарної допомоги та реалізацію співробітництва в сфері військово-технічного співробітництва. Створення АФРІКОМ стало відчутним кроком США до підтримки безпекового потенціалу африканських держав, в той же час, організація доволі вузько підходить до проблем безпеки континенту, ставлячи за головний виклик для держав Африки - загрозу тероризму, що зайвий раз підкреслює спадкоємність АФРІКОМ по відношенню до Транссахарської контертерористичної ініціативи США, яка виступала елементом «глобальної війни з тероризмом» за доби адміністрації Дж. Буша. Проте що, діяльність США в Африці в сфері підтримання безпеки істотно зросла свідчить збільшення витрат американського уряду на військові програми для 8 ключових партнерів США на континенті, і якщо в період 1997-2001 років витрати складали 40 млн.$, то з 2001 по 2006 pp. американці вклали в програми переоснащення та військових тренувань 140 млн.$. За останні роки витрати на підтримку військової присутності США в Африці зросли в 10 разів, і в 2009 році склали вже 1 млрд. $. З критикою зростання витрат на потреби реалізації інтересів США в Африці, і підвищення ступеню мілітаризації континенту виступив Джеральд Лемолле, який заявив, що вже за адміністрації Б. Обами витрати на АФРІКОМ складуть близько 2 млрд.$, при цьому уряд США підтримує стабільність недемократичних режимів, таких як режим І. Дебі в Чад та М. Зенауві в Ефіопії. Загалом США роблять ставку на безпекові співпрацю з тими країнами Африки та їх угроповуваннями - такими як ЕКОВАС, які їм необхідні, ігноруючи масштабні програми підтримки Африканського союзу, а заяви, по типу висловлювань командувача АФРІКОМ генерала Вільяма Е. Уорда, про те що СІЛА несуть африканцям покращення життя, і деякі держави Африки навіть досягають успіхів в підвищенні якості управління на підставі вільних і справедливих виборів, лише підкреслюють стабілізуючий ефект американського впливу в чітко визначених зонах.

Щодо північного сусіда американців та члена G8 - Канади, то для неї африканський континент за аналогією із СІЛА є цікавим з огляду доступу канадських компаній до розробки джерел мінеральної сировини. Зокрема уряд Канади надзвичайно цікавлять поклади уранових руд в таких державах Африки, як Нігер та Намібія. Окрім того, Канада прагне за рахунок участі в африканських справах посилити свій статус як незалежного гравця міжнародних відносин. Канадська дослідниця Крістіана Пауелл, вважає, що канадський уряд докладає значних зусиль в підтримання миру та стабільності в Африці, і його заслугою є те, що африканська проблематика лишається та постійно підтримується в порядку денному G8, а елементи програми НЕПАД, які стосуються розширення меж миру, безпеки та розвитку є в числі пріоритетів G8. Отже вплив Канади в Африці є проактивним, при цьому дана Північноамериканська країна в період з 2005 року надала 26 млн.$ допомоги на потреби миротворчих операцій на континенті. Канадські військові сприяли підготовці 4,300 африканських вояків шляхом підтримки тренувального центру ЕКОВАС, Міжнародного миротворчого центру ім. Кофі Анана в Гані, Школи підтримки миру в Малі, Африканського центру стратегічних досліджень в Нігерії. Канада, підтверджуючи свою стабілізаційну роль на континенті активно співпрацює з ООН, Африканським союзом та субрегіональними інститутами безпеки в сфері транспортної логістики, підготовки кадрів для сил поліції, підтримуючи програми демобілізації та реінтеграції, контролюючи дотримання угод щодо поширення легкої та стрілецької зброї. Проте з настанням фінансової кризи уряд Канади почав обмежувати надання фінансової допомоги з метою укріплення безпеки, тим країнам Африки, де при владі перебувають режими, що нехтують правами людини, зокрема в 2010 році допомога була припинена урядам Буркіна-Фасо та Малаві.

Два останні члени G8, які не входять до складу ЄС - Японія та Росія також прагнуть відігравати активну роль на континенті. Японія з поміж усіх держав G8 має найменші історичні традиції зв'язків з Африкою, проте японські інтереси на континенті присутні та концентруються довкола по-перше, набуття підтримки африканських держав з метою отримання місця постійного члена PB ООН, по-друге, компанія підтримки Японією держав Африки в рамках Токійської міжнародної конференції з розвитку Африки є одним із складових елементів з відстоювання права комерційного китобійного промислу, по-третє, Японія прагне отримати доступ до рідкоземельних металів, нафти та газу Африки. На практиці Японія прагне активно співпрацювати з OOH та AC в програмах підтримання миру на континенті, в той же час Токіо пропагує в Африці тезу про необхідність посилення безпеки за рахунок розвитку, а також приділення якомога більшої уваги питанню дотримання прав людини.

Останні роки позначилися активізацією Росії в без пековому просторі Африки, для якої активна експансія на континенті була пов'язана з наявністю ностальгічних згадувань періоду холодної війни, коли СРСР та США були вершителями долі в багатьох державах континенту. На сьогоднішній день Африка для Росії являє здебільшого об'єкт комерційних інтересів, зокрема контроль над джерелами газу в Африці, і політичні активності Росії пов'язані здебільшого співробітництвом по лінії багатосторонніх форматів співробітництва. Росія надає активну підтримку миротворчим зусиллям ООН, AC та CC на континенті. Aлe в цілому вплив Росії в Африці є амбівалентним, через нагальну потребу просувати морально застарілу продукцію російського ОПК, яке часто відбувається з порушенням режиму ембарго. Очевидним є дестабілізуючий вплив держави через активний продаж зброї до окремих зон конфліктів в Африці, зокрема поставки зброї в Дарфур.

Відходячи від аналізу впливу державних акторів із табору західних держав, важливо висвітлити окремі аспекти безпекових впливів провідних гравців Сходу, з поміж яких найбільше виділяється Китай, що «стрімко нарощує свої мускули» в боротьбі за Африку. Роль Китаю в Африці є величезною, він вже інвестував в країни континенту понад 100 млрд.$ - хоча для Китаю ця цифра не є великою, оскільки дорівнює обсягу інвестицій KHP в Південну Корею. Китай є другим за величиною, після США торгівельним партнером Африки, а рівень політичного діалогу на найвищому рівні між державами Африки і Китаєм вражає: починаючи з 2001 року китайські високопосадові здійснили 18 візитів до 38 країн Африки. Окрім того, ключовим інструментом афро-китайського багатостороннього діалогу виступає Форум Китайсько-Африканського співробітництва, на останній сесії якого зокрема було зазначено, що Китай виступає активним прибічником миротворчих дій OOH в Африці - бере участь в усіх 6 місіях OOH на континенті. Зокрема операцій по відновленню миру в конфліктних регіонах - так KHP відправила 6,281 вояка та поліцейського для участі в місії ООН в ДРК. Китай закликає світову спільноту брати більш активну участь в реконструкції зруйнованих війною держав континенту. Дослідник університету Сейнт Ендрюс Іан Тейлор, вважає, що третім за значенням гравцем в Африці є азійська держава - Китай, проте не дивлячись на те, що KHP задіяна в миротворчих операціях OOH в Африці, надає фінансову допомогу AC та програмі НЕПАД, а також прагне пом'якшити шкідливий вплив на екологію континенту, його експансія в Африці несе ризики зустрічної протидії з боку інших акторів, особливо з огляду на те, що Китай відкрито декларує необхідність протидії прагненням США та держав Заходу до гегемонії на континенті. Зокрема, Тейлор підкреслює, що Африка є одним з найбільших джерел постачання нафти до Китаю, а в обмін на це Піднебесна постачає туди зброю та заплющує очі на порушення прав людини. Паралельно бельгійська дослідниця Capa ван Хойєміссен висловлює протилежну точку зору, та вважає, що Китай являє важливу стабілізуючу силу на континенті, особливо з огляду на широту форматів підтримки регіональної архітектури безпеки в Африці, та виступаючі у статусі активного контрибутора до миротворчих операцій ООН, на відміну від Західних сил, які активно ухиляються від участі в миротворчих діях OOH.

Вагомий вплив на стан регіональної безпеки в Африці справляє Європейський союз, який має широкий порядок денний стосовно Африканського континенту. В той же час, триває змагання між різними європейськими інституціями, які мають відношення до реалізації безпекової політики ЄС в Африці, і саме від цього інституційного суперництва залежить послідовність політики та рівень довіри з боку африканських контрагентів. Окрім того, на думку Ніагале Багайоко, африканське безпекове досьє виступає для держав-членів CC цікавим майданчиком для перетину їхніх безпекових політик, посилення координації, взаємодії та однорідності, щоб можна було їх звести до стану «європеїзації», тобто реальної наднаціональності під проводом Європейських спільнот. Становлення спільної зовнішньої та політики безпеки відзначилося узгодженням позицій між державами CC відносно Африки, і активно розпочалося вже одразу після вступу в дію Маастріхтських угод, коли в 1993 році CC виступив з першою ініціативою по врегулюванню конфліктів на континенті, як зауважують дослідники М. Голланд та М. Ландграф із зростанням кількості конфліктів в Африці інтенсифікувався політичний діалог між CC та Організацією африканської єдності, головним чином з метою превентивного врегулювання конфліктів. Серйозне втручання ЄС в африканські конфлікти та процес управління ними розпочалося з ініціативи по розгортанню в червні 2003 року 1800 вояків CC в конголезькій провінції Ітурі в рамках операції «Артеміда», яка проводилася спільно OOH та Францією, що виступала основним донором операції, сконцентрувавши під своїм керівництвом стратегічне управління нею. На підставі даної операції OOH та CC видали спільну Декларацію про кооперацію в сфері кризового менеджменту, в якій зокрема зазначено, що Африка в перспективі може стати однією із зон спільних дій. В 2006 році була схвалена Концепція CC щодо Африки, яка поставила на меті сприяння державам континенту в досягненні Цілей тисячоліття, і вже в 2007 році вона переросла в стратегічне партнерство по лінії Африка - ЄС.

Завершуючи роботу над дослідженням, автор дійшов до наступних висновків. По-перше, вплив став головною формою експансії зовнішніх сил в Африканський регіональний простір, оскільки провідні актори прагнуть все більше дистанціюватися від прямого втручання в африканські справи. По-друге, африканський простір став ареною боротьби між державами Великої Вісімки та Китаєм, при цьому зокрема США відкрито заявляють про необхідність стримування поширення впливу KHP на держави регіону. Але виявити наявність чіткої взаємодії держав Заходу щодо стримування «азійської навали» на Африку встановити не вдалося, навпаки чітко відслідковується орієнтація всіх незалежних гравців на реалізацію власних інтересів.

зовнішній африканський безпека гравець

Размещено на Allbest.ru