Вплив індо-американської ядерної угоди на регіональну стабільність в Південній Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив індо-американської ядерної угоди на регіональну стабільність в Південній Азії

Ястремська І.М.

Міжнародна політична динаміка після подій 9/11 позначилася на відносинах між Індією та СІЛА, які перестали ставитись одне до одного як «відчужені демократії», залишивши в минулому більш як тридцятирічну практику економічних санкцій, ізоляції та політичного тиску. Співпадіння інтересів обох держав в геополітичній площині сприяло формуванню між ними стратегічного партнерства. В цьому контексті актуальності набирає дослідження того, як подібні зміни позначилися на проблематиці регіональної стабільності та ефективності ядерного стримування в Південній Азії.

Аналізом особливостей впливу індо-американської ядерної угоди на регіональну стабільність Південної Азії та особливостей геостратегічної взаємодії Індії, Китаю, Пакистану, СІЛА та Росії в рамках системи безпеки Субконтиненту під різним кутом зору та були присвячені роботи американських, індійських, та пакистанських вчених Дж. Ная, РБлеквіла, Д. Олбрайта, Дж. Ворріка, З.Чіми, З.Міяна та М.Рамани, М.Насралли та М.Садика. Окремі аспекти індійсько-американського стратегічного співробітництва були розглянуті в роботах українського вченого С.Галаки. Окрім того, автором було використано фактологічний матеріал видань IPRI Factfile та Державного Департаменту СІЛА, а також досліджень центру Naval Postgradual School, Monterey.

Своєрідним підґрунтям для формування індо-американського стратегічного партнерства було підписання Акта про мирне співробітництво СІЛА та Індії в сфері атомної енергетики в 2006р.Індія набула ті ж права та обов'язки, що й визнані ядерні держави, чи, правильніше буде сказати, отримала усі переваги ядерної держави без накладання будь-яких обмежень[12].

Американська адміністрація активно просуває ідею, що індо-американське стратегічне співробітництво розвиватиметься відокремлено, незалежно від співробітництва з іншими регіональними гравцями, зокрема Пакистаном, і стратегія на зближення з Індією не повинна стати на заваді відносинам з Пакистаном та вплинути на характер взаємин з ним. Мета даного дослідження полягає в тому, щоб системно дослідити, чи матиме збільшення індо-американської оборонної та стратегічної взаємодії дестабілізуючий вплив настримування в Південній Азії. Для реалізації цієї мети були поставлені такі завдання:

1 розглянути, яким чином успішне виконання індо-американської ядерної угоди вплине кількісно та якісно на індійський арсенал та розвиток системи ПРО;

2. дослідити, як зазначені вище зміни позначаться на індійській та пакистанській доктрині мінімального ядерного стримування (credible minimum deterrence);

3. оцінити ймовірність нанесення превентивного удару по Пакистану;

4. визначити перспективи формування нових геополітичних альянсів в Південній Азії: індо-американського на противагу пакистано-китайському.

Успішне виконання Угоди 123 вплине кількісно на індійський арсенал, даючи Індії можливість створювати більше ядерних боєголовок, оскільки вона надає гарантії неперервного безперебійного постачання ядерного палива з СІЛА та від ГЯП, навіть якщо Індія порушить угоду і більшість її ядерних реакторів не будуть передані під нагляд МАГАТЕ, у разі невиконання зазначеного положення Індія матиме можливість для дій у відповідь. Хоча гарантії безперервних поставок ядерного палива стосуються цивільних потреб, виконання угоди, безумовно, матиме непрямі наслідки для ядерного стримування в Південній Азії та позначиться на стабільності Субрегіону. Оскільки що Індія погодилася ідентифікувати 14 ядерних реакторів як такі, що призначені для мирних потреб і знаходитимуться під гарантіями МАГАТЕ, це дозволяє купувати ядерне паливо для них, що надасть їй змогу використовувати свій власний уран для військових цілей, уможливлюючи значне і швидке чисельне збільшення індійського ядерного арсеналу [7]. На думку провідних індійських вчених З.Міяна та М.В. Рамани: «Вважається, що індійський ядерний потенціал становить близько 40-50 боєголовок, запасу ж ядерних матеріалів вистачить на значно більшу кількість, протягом найближчого десятиліття планується досягти показників 300-400 одиниць». [9] Колишній високопосадовець індійської розвідки напряму пов'язує подібні перспективи з індо-американською ядерною угодою: «якщо угода виконуватиметься, Індія ... зможе створювати 50 ядерних боєголовок щорічно»[13].

Більш того, Індія матиме також можливість переробляти використане у імпортних ядерних реакторах паливо, перетворюючи його на паливо для своїх реакторів на швидких нейронах, які не підпадають під гарантії МАГАТЕ, що надасть їй змогу створювати ще більшу кількість ядерних боєголовок. Тож ядерна угода опосередковано забезпечуватиме постачання палива для існуючих восьми ядерних реакторів на швидких нейронах та значної кількості тих, що наразі заплановано випустити. Розділ 6(111) Угоди 123 також підкреслює, що «Сполучені Штати підтримують індійське прагнення створити стратегічний резерв ядерного палива з метою убезпечити свого партнера від будь-яких перебоїв у поставках протягом усього терміну придатності індійських реакторів»[14]. Слід враховувати також те, що згідно з інформацією, наданою Д.Олбрайтом під час виступу перед комітетом Палати представників, масштабні індійські військова та цивільна програми доволі часто є взаємопов'язаними, мають спільну інфраструктуру та персонал, а певна кількість об'єктів традиційно має подвійне призначення[1].

Індо-американська ядерна угода також позначиться на якісному покращення індійського арсеналу. Хоча США надаватиме ядерні технології під наглядом МАГАТЕ, але це не зашкодить розвитку індійської військової ядерної програми, адже в тексті угоди чітко прописано, що вона «жодним чином не позначиться на будь-якій активності сторін, включаючи використання ядерних та неядерних матеріалів, компонентів, обладнання, інформації, технології та діяльності ядерних об'єктів, створених ними незалежно від цієї угоди для своїх власних потреб» [14]. Угода також не передбачає, що Індія відмовиться від ядерних випробувань, що Індія відмовляється зробити, так це підписати ДВЗЯВ, який забороняє будь-які ядерні випробування. В тексті угоди не прописано наслідків проведення Індією ядерного випробування, лише в Розділі 14.2 зазначена необхідність негайного проведення двосторонніх консультацій в разі таких дій та врахування того, що припинення чи призупинення дії угоди може бути зумовлене серйозними змінами в безпековому оточенні, чи в якості відповіді на аналогічні дії інших держав, які загрожуватимуть національній безпеці [14]. Тож у Індії залишається потенційна можливість проводити ядерні випробування з метою якісного вдосконалення свого арсеналу. Але основну загрозу на думку Пакистану становить вертикальне ядерне розповсюдження: свого часу Індія започаткувала свою ядерну програму як мирну, використовуючи для її розвитку зарубіжну техніку, а потім перевела її на військові рейки. Аналогічно, відповідно до Угоди 123, індійські вчені матимуть доступ до провідних ядерних технологій США під наглядом ГЯП та МАГАТЕ, але ніщо не завадить їй провести ротацію кваліфікованого персоналу, перевівши досвідчених працівників, які долучилися до американської ядерної технології з цивільних підприємств на військові, де вони шляхом дублювання технології зможуть якісно вдосконалювати ядерні боєголовки та систему доставки[10].

Чимало теоретиків намагались пояснити сутність мінімального ядерного стримування. Для потреб нашого дослідження ми керуватимемося таким визначенням «спроба попередити нанесення удару, покладаючись на незначну кількість ядерних сил, здатних нанести у відповідь «удар відплати», зруйнувавши обмежену кількість цілей, які мають ключове значення»[5].

Базовий варіант ядерної доктрини 2003р. в Пакистані сприймають як агресивну провокуючу стратегію, яка не лише сприятиме ядерній гонці, але й посилить стратегічну нестабільність у відносинах між Індією та Пакистаном. В Пакистані твердо переконані, що Індо-американська ядерна угода є прямим свідченням того, що Індія має настільки небезпечні ядерні амбіції, що її політика мінімального ядерного стримування виявляється обманом та фікцією [4 ;6]. Це випливає, зокрема з того, що Індія, будучи державою, яка значно переважає інших регіональних гравців в Південній Азії в економічному, політичному та військовому сенсі, розвиває свої ядерні запаси незалежно від наявності будь-якої прямої чи прихованої ядерної загрози з боку Пакистану чи Китаю, оскільки з цими країнами відносини поступово налагоджуються[10]. Отже, на думку Ісламабаду, індійська політика мінімального ядерного стримування існує лише для прикриття її грандіозних великодержавницьких національних інтересів, підсилених американською підтримкою прагнення Індії до утвердження в якості регіонального та глобальної потуги, а оскільки в близькому майбутньому Індія буде здатна вдосконалити свій ядерний арсенал кількісно та якісно, це значною мірою загрожуватиме пакистанській політиці мінімального ядерного стримування, тож для Пакистану в такому стратегічному оточенні цілком «справедливим» буде переглянути свою політику мінімального ядерного стримування, забезпечивши її трансформацію в доктрину достатнього ядерного стримування(sufficient credible deterrence) чи, навіть, задовільного ядерного стримування (satisfactory credible deterrence), яка передбачає наявність достатньої ядерної потужності як в якісному, так і у кількісному еквіваленті, щоб відбити будь-яку потенційну загрозу з індійського боку, проте йдеться, що подібна політика не має бути сприйнята як агресивна міжнародною спільнотою з огляду на її оборонний характер[10]. Індо-американське співробітництво вже позначилося на позиції Пакистану, як де-факто ядерної держави, стосовно ДНЯЗ якщо раніше він заявляв, що підпише Договір в якості неядерної держави лише після підписання зазначеного документа Індією, то тепер стоїть на позиції неможливості його підписання ні за яких умов: з огляду на дисбаланс у звичайних видах озброєнь між Індією та Пакистаном, опора на ядерне стримування відповідно зростає.

Чимале занепокоєння Пакистану викликає також те, що Індія може використати воєнне співробітництво зі Сполученими Штатами для вдосконалення своєї системи доставки з метою розв'язування обмеженої війни і нанесення по Пакистану упереджувального превентивного удару нищівного характеру, здатного зруйнувати вщент пакистанські ядерні потужності, які розташовані дуже близько до індійської території[2;4].

Індо-американське нове стратегічне партнерство також стимулюватиме розвиток індійської системи ПРО, що, як відомо, розвиваючись в односторонньому порядку, становить основну загрозу забезпеченню ядерного стримування, оскільки надає державі ілюзію власної невразливості до ядерного потенціалу супротивника.

Це загрожує новою ескалацією ядерної гонки, оскільки регіональні суперники Пакистан та Китай, схоже, відреагують на зростання індійської обороноздатності власним озброєнням. Пакистан наразі будує реактор, який надасть державі змогу наздогнати Індію за чисельністю ядерного потенціалу та також виробляти 40-50 боєголовок на рік[15].

США підтримують прагнення Індії до утвердження в якості регіонального та глобального гравця. Еволюція американо-індійських відносин відображає сутність змін, які відбуваються в глобальному розподілі сили на світовій політичній арені, пов'язаних з невідворотністю становлення Китаю та Індії в якості ключових держав нового світового порядку. Допомога у розкритті великодержавного потенціалу Індії є невід'ємною частиною національних інтересів США; адміністрація Буша-мол. остаточно зробила свій вибір на користь перетворення Індії у важливого геополітичнош союзника Сполучених Штатів у питанні створення стабільного та сприятливого для США балансу сил на азійському континенті, заснованого на китайсько-індійській рівновазі.

Сам факт набуття ядерної зброї Індією напряму пов'язаний з нуклеаризацією Китаю в 1964р., враховуючи прикордонний конфлікт між двома державами 1962р. Спільність американських та індійських національних інтересів в сфері безпеки щодо Китаю підкреслює РБлеквілл, колишній американський посол в Індії, за його словами, не існує двох інших держав, які б одночасно постали перед викликом, що являє собою зростання китайської потуги, намагаючись адекватно відреагувати на нього [3 ]. На думку ж Дж. Ная, жодна зі сторін не прагне приборкувати Китай в тому сенсі, як це було у випадку стратегії «стримування» по відношенню до агресивного Радянського Союзу часів холодної війни, але обидві хочуть створити міжнародну структуру, яка не викличе у Китаю бажання демонструвати свою силу [11]. З геополітичної точки зору, США зацікавлені завадити гіпотетичній можливості формування антиамериканської вісі Делі-Пекін-Москва.

В свою чергу в давньому співробітництво Пакистану з KHP також присутній ядерний вимір: літом 2010р. Китай погодився фінансувати побудову двох пакистанських ядерних реакторів Чашма-3 та Чашма-4, попри доволі сумнівний послужний список Ісламської Республіки в питанні ядерного нерозповсюдження та загрозу потрапляння чутливих матеріалів до рук терористів. Ще наприкінці 90-х pp.. Китай вже допоміг Пакистану збудувати два ядерних реактори Чашма-1 та Чашма-2[8].

Таким чином, підсумовуючи розгляд проблематики впливу геостратегічного зближення Індії та США, зокрема його ядерного виміру, на регіональну стабільність в південній Азії, автор дійшов наступних висновків:

1. Успішне виконання індійсько-американської ядерної угоди призведе до чисельного збільшення та якісного вдосконалення індійських ядерних сил, системи доставки та системи ПРО.

2. Можливість подібних змін викликає чимале занепокоєння серед кіл пакистанської наукової, політичної та військової еліти, переконаних, що індійська доктрина мінімального ядерного стримування є не більш, як ширмою, за якою ховаються амбітні експансіоністські прагнення головного регіонального візаві. Більш того, Пакистан переконаний, що політика мінімального ядерного стримування доля слабких держав, які не можуть дозволити собі більшого, тож тепер, коли перед Індією відкриваються чималі горизонти військового співробітництва із США, вона неодмінно їх використає на свою користь, для нарощення критичної маси ядерного потенціалу до тієї межі, за якою природним стане закріплення де-юре нового статус-кво на доктринальному рівні. В самому Пакистані починають наголошувати на необхідності зміни доктрини мінімального ядерного стримування на доктрину достатнього чи задовільного ядерного стримування. Пакистан відійшов від традиційної позиції щодо ДНЯЗ можливості підписання Договору в якості неядерної держави після аналогічного кроку з боку Індії, тепер він офіційно відмовляється це зробити, посилаючись на існуючий на Індостані диспаритет у конвенційних озброєннях.

3. Наразі нанесення превентивного удару по Пакистану видається маловірогідним, однак істерія, яка нагнітається пакистанськими науковцями з цього приводу, неодмінно спровокує новий виток ядерної гонки в Південній Азії, до якої ймовірно долучиться також Китай, що загрожує підірвати стратегічну стабільність та ефект ядерного стримування в регіоні.

4. Ядерне співробітництво Індії та США, так само, як і ІРП та KHP є похідною від їхніх фундаментальних геополітичних інтересів, які дедалі більше збігаються.

Список використаних джерел

1. D.Albright, Testimony before the House Committee on International Relations Hearing on the `US-India Global Partnersliip and Its Impact on NonProliferation' October 26, 2005. http://www.intemationalrelations.house.gov/ archives/109/albl02605.pdf

2. Assessing the Risk of Inadvertent Nuclear Warbetween India and Pakistan, http ://www. ccc. nps .navy. mil/research/theses/smith02 .pdf

3. R.Blackwill, Why is India America's Natural Ally? // In the National Interest, May 2005

4. Z.I.Cheema, The Role of Nuclear Weapons in Pakistan's Defence Strategy H IPRI, Winter 2002 Vol. II, No. I. http ://www. ipripak.org/j oumal/summer2004/therole. shtm

5. Draft Report of the National Security Advisory Board on the Indian Nuclear Doctrine http://www.meadev.gov.in/govt/indnucld.htm

6. 'India's Special Status will have Serious Implications for South Asia: Pakistan', cited inIPRlFactfile, p. 63.

7. Z.N. Jaspal, India's Anti Ballistic Missile Program: Impact on Pakistan's Security//1PRI,Summer 2002 Vol. II, No. I. http://www.ipripak.org/joumal/summer2002/indiasanti.shtml

8. Y.Joshi, Understanding U.S. Policy on China-Pakistan Nuclear Deal, April 17, 2011. http://www.pkarticleshub.com/2011/04/17/ understanding-u-s-policy-on-china-pakistan-nuclear-deal/

9. Z. Mian and М. V Ramana, Wrong Ends, Means, and Needs: Beliind the US NuclearDeal with I ndia//. J Control Todav,January/February -2006 Vol.36, No.l-P.15.

10. M.Nasrullah, M.Sadiq, Indo-US 123 Agreement: Impacts on deterrence stability in South Asia // The South Asian Strategic Stability Institute, January 07,2008 London UK.

11. J.S.Nye, An India-Cliina axis? // Project Syndicate, -2005. http://www. project-syndicate.org/coinmentary/nye20/English

12. S.Squassoni, US Nuclear Cooperation with India: Issues for Congress// CRSReport. November 21, 2006 P. 19. http://www.coherentbabble.com/signingstatements/CRS/CRS-RL33292.pdf

13. A. Sultan, Indo-US CivilianNuclearAgreement: Implications for South Asian Security Enviromnent// The Henry L. Stimson Centre July 2006. http:// www. stimson. org/southasia/pdf/AdilSultanpdf

14. US and India Release of Text of 123 Agreement', US State Department. http://www.state.gOv/r/pa/prs/ps/2007/aug/90050.htm

15. J. Warrick, Pakistan Expanding Nuclear Program // Wasliington Post, July 24 2006.

Размещено на Allbest.ru