Договір про нерозповсюдження ядерної зброї та проблеми його функціонування на сучасному етапі

Аналізуючи договір про нерозповсюдження ядерної зброї слід трохи приділити уваги тому проміжку часу в який приймався цей договір та чинникам і передумовам, які сприяли ухваленню такої домовленості.

По-перше, слід зазначити, що даний період історії характеризується напруженням міжнародних відносин, конфронтацією між державами на регіональних, глобальних рівнях, боротьбою за домінування у світі, гонкою озброєнь та мілітаризацією.

По-друге, таке загострення протиріч звісно не давало спокою та тривожило міжнародну спільноту. Хоча певні кроки до розрядки напруженості й були зроблені в 50х_60_х роках, вони не мали реальних шляхів вирішення тих проблем, які мали глобальний характер для людства. Так протягом десятиріччя було прийнято ряд важливих угод по демілітаризованим зонам в Антарктиді, Латинській Америці та інших регіонах.

По-третє, по закінченню Другої Світової війни людство винайшло новий вид зброї масового знищення ядерну зброю. СІЛА перша країна, яка у вересні 1945 продемонструвала населенню всієї земної кулі, що таке ядерні бомби та наслідки їх застосування. Авжеж, про роль ядерної зброї в міжнародних відносинах можна дискутувати багато. Велика чисельність експертів, сферою інтересів яких є міжнародна безпека, зазначають в сьогодення фактор ядерної зброї має величезну роль як засіб отримання загрози так і її поширення.

Натомість в другій половині минулого сторіччя, коли клуб ядерних держав почав стрімко зростати людство почало усвідомлювати, що даний процес поширення ядерних технологій треба не гальмувати, а зовсім припиняти. Гонка озброєнь підштовхувала до пошуку консенсусу та укладанню спільних міжнародних домовленостей.

Першим визначним документом у галузі обмеження ядерних озброєнь став договір про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах 1963 року. Звісно, що цей договір мав певні обмеження для тих держав, які вже мали таку ядерну зброю, але ніяк не обмежував поширення такої зброї у тих державах, які можливо планували в майбутньому створити таку.

Отже, держави, які вже мали ядерну зброю та інші країни почали погоджувати свої позиції для підписання в найближчий час договору щодо нерозповсюдження такої зброї в світі. Взагалі ініціаторами такого договору вважаються Ірландія та Фінляндія, які першими запропонували та підписали такий документ. Ініціатива цих країн була підхоплена комітетом OOH з роззброєння, який і почав її впроваджувати в життя. Трохи згодом договір був схвалений Генеральною Асамблеєю OOH і відкритий для підписання державам 12 липня 1968 року в трьох світових столицях Москві, Вашингтоні, Лондоні.

Зрозуміло, що на підписання такого важливого багатостороннього договору впливали й міжнародні події. Так, Сполучені Штати готові були підписати угоду вже в липні 1968, але Сенат відмовився ратифікувати ДНЯЗ у зв'язку з тим, що Радянський Союз ввів танки до столиці Чехословаччини, щоб придушити демократичні ініціативи Комуністичної партії цієї країни. В цьому контексті СРСР завжди озирався на дії СІЛА і також затримував ратифікацію договору у Верховній Раді. Але в 1969 році змінюється політична еліта в СІЛА і до влади приходить новий президент P Ніксон. Він вносить документ до Сенату, і Сенат його схвалює. Незабаром BP СРСР після декількох годин також ратифікує ДНЯЗ.

Сам же Договір про нерозповсюдження ядерної зброї набув юридичної та фактичної сили з березня 1970 року, коли ратифікаційні документи були надіслані більше ніж сорока державам в тому числі СРСР, СІЛА, Великобританії.

Щодо самої структури договору, то слід сказати, що він складається з преамбули та одинадцяти статей. В преамбулі зазначається, що враховуючи всі наслідки створення та застосування ядерної зброї держави-підписанти договору зобов'язуються всілякими засобами забезпечувати безпеку людству та співробітничати як між собою так і в рамках МАГАТЕ в контексті ядерної діяльності тільки в мирних цілях. Новизною є той факт, що договір дозволяє ділитися здобутками та результатами мирних ядерних розробок державам, що мають власну ядерну зброю з тими державами, що не входять до ядерного клубу. Також підкреслюється, що Сторони повинні якнайшвидше припинити гонку озброєнь та здійснити всі заходи по ядерному роззброєнню світу.

В преамбулі ДНЯЗ згадується договір 1963 про заборону випробовувань ядерної зброї в трьох середовищах та підкреслюється, що країни згідно цим двом документам повинні не тільки припинити накопичення ядерного потенціалу, а й відмовитися де-факто від існування ядерних боєзарядів у своєму національному арсеналі.

З першої ж статті договору країни, що мають ядерну зброю зобов'язуються не передавати власні досягнення у програмі по створенню ядерної зброї та не спонукати інші держави до створення такої. Натомість наступна стаття забороняє тим державам, що не мають ядерної зброї приймати ядерні розробки від інших країн та створювати самостійно такі.

Третя стаття тлумачить, що всі держави-підписанти даного документу повинні при необхідності не перешкоджати та при потребі допомагати Міжнародному агентству з ядерної енергії здійснювати моніторинг ядерної галузі держави для того, щоб унеможливити створення та розвиток ядерного арсеналу. Четверта та п'ята статті наголошують, що жоден пункт ДНЯЗ не повинен тлумачитися як такий, що обмежує суверенітет будь якої держави та забороняє застосовувати ядерні технології в мирних цілях. Також данні статті дозволяють державам, що не мають ядерних розробок залучатися до процесу ядерних вибухів у мирних цілях при низькій сплаті за ці послуги та блага.

Стаття підтверджує право кожної країни приймати участь у переговорах щодо припинення ядерної гонки озброєнь. А наступна стаття підкреслює, що положення даного договору не забороняють країнам укладати регіональні угоди з метою забезпечення абсолютної відсутності ядерних боєзарядів на їх території. Восьма стаття чітко прописує процедуру прийняття поправок та доповнень до основних положень документу та механізм контролю щодо реалізації таких доповнень учасниками.

Останні три статті зазначають, що ДНЯЗ відкритий для підписання всім країнам. ДНЯЗ потребує обов'язкової ратифікації для тих, хто хоче підписати такий. Наприклад, в дев'ятій статті є всесвітньо відомий пункт, що визначає держави, що здійснили ядерне випробовування до першого січня 1967 такими державами, що мають ядерну зброю. Перегляд даного положення вимагає багато країн, які вже де-факто мають ядерну зброю та здійснили ядерні вибухи. Передостання стаття прописує процедуру виходу із даного договору у разі, якщо суверенна країна відчуває ущемлення власних інтересів та декларує, що через 25 років після набуття чинності договору учасники даної домовленості повинні зібратися на конференції та вирішити чи продовжувати дію такого договору.

Наразі ДНЯЗ підписаний майже всіма членами Генеральної Асамблеї OOH, які в 1995 році продовжили дію договору безстроково. Французька республіка та KHP підписали договір тільки в 1992 році, а Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР наразі не є державами, що підписали ДНЯЗ. Це пов'язано з тим, що всі ці країни спочатку підозрювались, а зараз де-факто мають ядерну зброю, і для них ДНЯЗ це ще одна перепона на шляху розвитку їх національних програм накопичення ядерного арсеналу. Згодом автор розкриє ці складності регулювання та реалізації положень ДНЯЗ в світі.

Ще однією країною, яка в 1994 році стала учасником ДНЯЗ є Україна. Звісно, що входячи до складу Радянського Союзу дія договору поширювалася й на УРСР. Але після розпаду СРСР та біполярної системи міжнародних відносин, припинення «холодної війни» на міжнародній арені постала нова суверенна, незалежна країна, яка отримала у спадок один з найбільших за чисельністю та потужністю ядерних арсеналів на планеті. Отже, тоді як перед Україною так і перед міжнародною спільнотою постало питання, що робити з цим спадковим майном і як себе поведе нова країна на політичній карті.

Який крок зробила Україна всі знають. Перед Україною також була висунута вимога, щодо приєднання до ОСО та ДНЯЗ. Україна приєдналася до зазначених договорів і також підписала меморандум про гарантії безпеки.

Згідно з цим документом, який як і всі інші документи має певну юридичну силу, США, РФ та Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії прийняли на себе зобов'язання перед Україною утримуватися від застосування сили, економічного тиску та у разі потреби надати допомогу у випадку зазіхання на цілісність її території з боку інших держав.

Як і будь-який багатосторонній договір ДНЯЗ не є документом, що здатний об'єктивно враховувати всі міжнародні реалії, наприклад, як тероризм чи інтереси багатьох держав.

По-перше, основною вадою договору є те, що він не включає всіх учасників міжнародних відносин. Більш того в нього не входять держави, що можуть вважатися такими, що мають ядерну зброю.

По-друге, до основного тексту не увійшли такі важливі принципи як незастосування ядерної зброї тими державами, що її мають проти тих хто такої не має. Як приклад дослідники стверджують, що деяка частина ядерних ракет США під час холодної війни була спрямована на КНДР, яка на той час не мала ядерних технологій чи приклад Англії влада якої заявляла про застосування ядерної зброї у відповідь на агресивні дії з боку інших держав.

По-третє, автор як прибічник теоретичної школи політичного реалізму підтримує тезу про те, що держава є основним суб'єктом міжнародних відносин. І вважає, що поки що в світі не існувало міжнародних організацій, які б моли реально впливати на суверенітет будь-якої з держав. Тому наступною вадою ДНЯЗ можна вважати відсутність реальних інструментів здійснення контролю над дотриманням положень договору країнами-учасницями. Так в преамбулі і в статтях пригадується МАГАТЕ як один із механізмів моніторингу, але насправді чи може зараз це Агентство здійснювати вплив на позицію тоталітарного режиму в КНДР чи на недвозначне мовчання влади Ізраїлю щодо існування в них ядерної зброї.

До речі тут взагалі виникає небезпечна ситуація. Приклад КНДР можуть використати багато країн, що підписали ДНЯЗ. Північна Корея вже багато років використовує свої ядерні розробки не тільки для того, щоб жахати сусідів та міжнародну спільноту, а й для того, щоб домогтися від заходу економічних привілеїв в обмін на припинення розвитку ядерної програми. США, Японія та інші держави згідно різним рамковим угодам вже чимало надали коштів офіційному Пхеньяну. Тому дивлячись на такі поступки чимало країн-підписантів можуть шантажувати великі держави та заявляти про свій вихід із ДНЯЗ, щоб також отримати певні привілеї.

Щодо прикладу Ізраїлю, то тут ми мабуть стикаємося із вічною проблемою протистояння євреїв з арабським світом. Багато арабських держав піднімають питання чи справедливо, що їх потенційний ворог має приблизно 200 ядерних боєзарядів і при нагоді може використати їх, а вони, держави, що не мають ядерної зброї, повинні повністю дотримуватися положень договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Як наслідок вже можна констатувати негативну полеміку Єгипту, Ірану та інших держав щодо подальшої пролонгації договору.

Ситуація з Ізраїлем взагалі дуже напружена. Всім відомо, що у цієї країни є дуже потужний покровитель в обличчі Сполучених Штатів Америки. Іноді міжнародні експерти стверджують, що політика США на Близькому Сході грунтується від єврейських лобістських кіл як всередині самих Штатів Америки так і від спільного американо-ізраїльського комітету з громадських зв'язків. Тому недвозначне мовчання Ізраїлю з приводу власної ядерної зброї та відмова від приєднання до ДНЯЗ буде підкріплюватися позицію союзників з даних питань.

Логічним є те, що президент Ірану, Махмуд Ахмадінежад, вже не в перше на щорічних конференціях OOH піднімає питання та звинувачує подвійні стандарти держав, що мають ядерну зброю і в той же час справедливо наголошує чому його країна повинна дотримуватися всіх положень ДНЯЗ, якщо інші країни є стовідсотковими порушниками таких домовленостей.

Зараз дуже багато країн Близького Сходу взагалі виступають за створення без'ядерної зони в цьому регіоні на кшталт зон в Латинській Америці, Африці, Карибському басейні. Але дані ініціативи Росії, Туреччини натикаються на ту ж мовчазну позицію євреїв.

Наступною проблемою реалізації положень ДНЯЗ називають недотримання деякими країнами статті IV данного документу. Так багато держав висувають тезу, що індустріально розвинуті країни не просто не допомагають розвивати технології мирного атому, а й навіть роблять перепони на шляху. Але скоріш це не вада договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а проблема взаємопорозуміння між окремими країнами-учасницями. Але в даному контексті дуже важливо передбачити ті ситуації, в яких мирне ядерне співробітництво може перерости у військове. Наприклад, США завжди пильно слідкує за співпрацею між РФ та Іраном. Росія одна з небагатьох ядерних держав, що продовжує двосторонній діалог з ісламською республікою щодо устаткування атомних електростанцій цієї країни.

Щодо механізму регулювання та дотримання положень ДНЯЗ слід зауважити, що треба не відмовлятися від нього, а шукати шляхи для реформування основного механізму та інструменту договору МАГАТЄ. Багато фахівців із ядерного роззброєння наголошують, що цій організації слід надати більш широкого спектру повноважень. МАГАТЄ треба не тільки здійснювати контроль наявної інфраструктури тих ядерних об'єктів, що декларують держави, а й передбачати створення такого ланцюжка, який дозволив би будь якій державі розвивати свої ядерні технології у військових цілях.

На початку 90_х років ця організація висунула доволі перспективні проекти по моніторингу державних програм щодо імпорту та експорту ядерних матеріалів, повного переліку ядерної інфраструктури. Також ці ініціативи передбачали збільшення чисельності комісій МАГАТЄ як планових так і непланових, які б мали вільний доступ до всієї мережі ядерних об'єктів. Але насправді ці проекти були реалізовані частково, бо натикалися на шалений опір держав, які не зацікавлені в таких діях.

Деякі країни, маючи бажання створити ядерну бомбу та споглядаючи на держави, що не є учасниками договору, просто не в змозі власними силами підняти такий, перш за все економічний тягар. Тому теоретично, приєднавшись до ДНЯЗ, вони можуть спокійно спрямовувати гроші на розвиток хімічної чи біологічної зброї.

З іншої сторони положення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї періодично доповнюються та схвалюються як в регіональних безпекових організаціях так і на чергових конференціях по цій угоді. Наприклад, після конференції в Нью Йорку в 2000 році всі члени НАТО задекларували свою підтримку та дотримання всіх статей договору. Також вони підтвердили свої наміри ратифікувати новий договір, який забороняє всебічне ядерне випробування.

Наступна ж конференція 2005 року була провальною. Держави не змогли дійти згоди в жодному із питань. Деякі пояснювали це небажанням адміністрації колишнього президента США Джорджа Буша йти на компроміс. Чергова ж конференція, яка пройшла цієї весни продемонструвала, що проблеми у використанні атому в мирних цілях та у процесі ядерного роззброєння є, але держави учасниці готові обговорювати ці питання. На конференції було прийнято детальний план та декларацію по роззброєнню. Члени ядерного клубу, а саме Великобританія, Росія, США, КНР та Франція підтвердили свої наміри скорочувати національні ядерні арсенали. Також було погоджено зустрітися наступного разу в 2012 році для того, щоб вирішити питання без'ядерної зони на Близькому Сході. Відповідно позиція країн арабського світу та Ізраїлю навряд чи буде єдиною по даному питанню.

В контексті існування Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, деякі держави, які мають спільне бачення статей договору об'єдналися в неофіційні комітети. Наприклад, Комітет Зангера та Група ядерних постачальників це два утворення, які мають на меті, по-перше, створити реальні перепони на шляху розповсюдження ядерної зброї, а, по-друге, скласти повний перелік тих матеріалів, які можуть бути використані для створення ядерних вибухових пристроїв. Ці неформальні групи об'єднують майже 50 країн.

Отже, підсумовуючи викладене вище треба виділити два аспекти даного питання. З одного боку Договір про нерозповсюдження ядерної зброї це величезний крок уперед по ядерному роззброєнню світу. Теоретично ДНЯЗ один з небагатьох документів, який вимагає від країн-учасниць договору унеможливити розповсюдження одного з найнебезпечніших видів зброї. Положення ДНЯЗ стали для багатьох держав приводом до перегляду своєї позиції по ядерній програмі. З другого боку він має певні недоліки, але на наш погляд, ці недоліки закладені не в самому договорі, а в його реалізації та сприйнятті іншими країнами. Тут треба говорити про егоїстичні інтереси суверенних держав, які власними діями на світовій арені прагнуть маніпулювати як положенням договору так і терпимістю міжнародної спільноти. Щодо погляду автора в майбутнє щодо життєздатності ДНЯЗ, то ми прогнозуємо подальше загострення протиріч між певними групами держав, що зашкодять створенню без'ядерних зон на планеті та стануть перепоною по дотриманню положень договору, щодо заборони передачі та отриманню ядерних матеріалів.

договір ядерний озброєння заборона

Размещено на Allbest.ru