Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика Ніколя Саркозі у сфері європейської безпеки

Олянич І.М.

Проблема безпеки у сучасному світі є нагальною та складною. Після розпаду біполярного світу міжнародне співтовариство стикається з новими загрозами, що можуть зашкодити безпеці як окремих країн, так і регіонів та й усього світу.

Безпека Європи є пріоритетом як для України, так і для інших країн, що розташовані на європейському континенті. Щодо створення нових структур та вдосконалення вже існуючих структур, які б забезпечували безпеку в Європі, активну позицію займає саме Франція, яка намагається активізувати цей процес з приходом до влади Н. Саркозі.

Актуальність теми становить значна вага фактору безпеки у сучасних міжнародних відносинах, а для України значення цього аспекту конкретизується саме Європою, і саме істотну роль у світі, та особливо на європейському просторі, у сфері безпеки відіграє Франція, як одна з ядерних держав та як держава з найпотужнішою європейською армією.

Рівень висвітлення даної теми в літературі є досить високим. Проте період президентства Саркозі мало розглянутий у монографіях та наукових працях, це переважно статті, доповіді, виступи. Варто відмітити роботи на тему французької політики у сфері європейської безпеки 36. Бжезинського, Б. Гале, М. Гелдрі, Ш. Грегорі, С. Крамера, P Ондрейчака, В.А. Манжоли. Значний фактаж на задану тематику викладається у друкованих ЗМІ та новинах за період з 2007 року.

Серед завдань даної наукової статті можна виокремити:

- розглянути характерні риси зовнішньої політики Н. Саркозі, зокрема у сфері безпеки;

- проаналізувати основні моменти, пов'язані з європейською безпекою, за час президентства Н. Саркозі, а саме: ініціативи Франції щодо реформування та створення нових структур на базі Спільної політики безпеки та оборони ЄС на основі нової французької Білої книги, що була опублікована у червні 2008 року, повернення Франції до НАТО у 2009 році як один з можливих факторів посилення ролі Франції у Альянсі і таким чином зміцнення європейської безпеки, а також ініціативи російського президента Медведева щодо створення Договору про колективну безпеку, які розглядались на саміті Франції, Німеччини та Росії у Довіллі у жовтні 2010 року.

Ніколя Саркозі було обрано президентом 6 травня 2007 року, на посаду він вступив 16 травня, змінивши Жака Ширака. Безпекова та оборонна політика займала важливе місце у його передвиборчій програмі.

Як зазначив Ів Бойє (Ives Boyer), заступник голови Фонду стратегічних досліджень у Парижі (Foundation pour la Recherche Strategique), у своєму виступі 25 травня 2007 року [11], під час своєї президентської кампанії Саркозі вказав на основні напрямки своєї зовнішньої політики. Серед них: центральне положення франко-німецьких відносин, покращення та встановлення рівноправних партнерських відносин із США, захист Франції від негативних наслідків глобалізації, сприяння подальшому розвитку ЄС, обмеження вступу нових членів до ЄС, обкладання митом товарів із країн, що не дотримуються вимог Кіотського протоколу, посилення демократії у ЄС. Також Саркозі критично зауважив про недотримання прав громадян у Росії, Китаї та Дарфурі.

Бойє зазначив у своєму виступі декілька основних позицій, яких Саркозі буде притримуватись. По-перше, вважає Бойє, Н. Саркозі не хоче бачити НАТО трансформовану у глобальну структуру. На його погляд, НАТО має залишатися суто військовою організацією і не повинна намагатися замінити ООН. По-друге, Бойє запевнив, що Саркозі хоче просувати Європейську безпеку та оборонну політику, проте попередив, що це буде супроводжуватись реальними очікуваннями, які мають бути досягнуті. На додаток, він сказав, що ймовірніше за все Саркозі збільшить бюджет на військові витрати. По-четверте, Бойє зазначив, що Саркозі не буде тримати французькі війська в Афганістані, якщо не буде покращення ситуації. І останнє, він зауважив, що Саркозі буде мати значний вплив та контроль над військової сферою [11].

Для визначення того, яка структура є пріоритетною для Франції ЄС чи НАТО у сфері забезпечення європейської безпеки, звернемося до основних принципів, на які спиралася французька зовнішня та політика безпеки:

- Франція світова держава з глобальними інтересами;

- свої інтереси вона найбільш ефективно може досягти у мультиполярному світі, де Європа це один з його полюсів;

- Франція є альтернативою США у західному світі.

Отже, на інституційному рівні французька політика означала пріоритет ЄС над НАТО у рамках європейської архітектури безпеки. Франція після холодної війни прагнула до збереження Північноатлантичного альянсу як організації, що забезпечує колективну безпеку держав-членів, та посилення французьких ініціатив на рівні ЄС, які мати призвести до розвитку ЄС як реального гравця у галузі забезпечення національної системи.

Плани замінити НАТО Євросоюзом у якості основного гравця у сфері забезпечення європейської безпеки могли б стати успішними, якщо б інші держави-члени ЄС були впевнені у тому, що Франція як лідируюча держава, разом з іншими європейськими союзниками, могла б надати гарантії європейській безпеці у діапазоні, який можна було б зрівняти із таким, що можуть надати США.

Частина держав-членів ЄС неприхильно ставляться до ідеї замінити НАТО Євросоюзом, ця тенденція ще більше укріпилась після вступу Центральноєвропейських держав до ЄС у 2007 та 2009 роках. Ще одним важливим фактором є саме британське скептичне ставлення до розробки автономної від США системи європейської безпеки.

Після перемоги на виборах у 2007 році у Франції Ніколя Саркозі французька зовнішня політика, як і політика безпеки зазнали певних змін. Новий президент із трьох основних принципів французької зовнішньої політики та політики безпеки не змінив перші два: Франція як світова держава, та акцент на багатополярності, де CC відіграє роль глобального центра влади. Тим не менш, він змінив третій принцип: як саме Франція може досягти своєї цілі чи шляхом створення альтернативи США, чи через співробітництво з Вашингтоном. Зважаючи на те, що Саркозі проголосив покращення відносин із США своєю ціллю, то вірогідно, що Франція надалі співпрацюватиме з Вашингтоном.

Фактично це означає, що Франція більше не сприймає відносини ЄС-НАТО як гру з нульовою сумою. Погляд на відносини ЄС-НАТО змінився: підвищення ефективності НАТО може одночасно укріпити Союз і навпаки, а обидві організації не є конкурентами, а взаємодоповнюють одна одну (такий погляд було викладено у новій французькій Білій книзі 2008 року).

При поверненні до Альянсу Саркозі у своєму комюніке підкреслив, що Фанція повернулась до "нового Альянсу" на основі реалій в обставинах, що змінились, і що традиційні принципи відношення Франції до НАТО будуть залишатися незмінними.

У зв'язку з цим у Білій книзі з оборони та національної безпеки, що з'явилась у червні 2008 році, відкрито говорилось про можливе повернення до НАТО і підкреслювалось, що Альянс радикально змінився не лише з 1966 року, коли де Голль вийшов з військових структур НАТО, але й після 1994 року, коли було видано останнє видання Білої книги [8].

Найважливішою умовою Франції щодо повернення до НАТО були не посади у командних структурах Альянсу, а схвалення США та Великою Британією щодо укріплення європейського потенціалу, особливо у військовому плануванні.

Французька Біла книга закликає до створення Загальноєвропейської Білої книги з безпеки і оборони (по аналогії з новою французькою), що буде включати в себе цілі щодо досягнення європейської безпеки, державні функції, необхідні для досягнення цих цілей, та розробку плану для набуття цих можливостей. Завдяки розробці Загальноєвропейської Білої книги французи прагнуть до перетворення та укріплення позицій ЄС у якості "важливого гравця у сфері врегулювання кризових ситуацій та забезпеченні міжнародної безпеки".

Біла книга 2008 року підтверджує "європейські прагнення" Франції та одночасно пропонує конкретні плани, за допомогою яких можна цього досягти. Це, перш за все, відродження плану по формуванню 60-тисячному контингенту сил швидкого реагування із необхідними повітряними та морськими силами підтримки, розширення можливостей у плануванні та оперативному виконанні військових та гуманітарних операцій на кількох театрах, реструктуризація європейського військово-промислового комплексу.

Основний принцип, що затверджено у Білій книзі 2008 року, що панує у зовнішній політиці Франції з приходом Саркозі до влади: НАТО та ЄС взаємодоповнюючі та взаємодіючі організації, суперництво між якими не є доцільним, що виражається у встановленні стратегічного партнерства між Європою та Сполученими Штатами.

Для Європи в Білій книзі передбачається роль ЄС як координатора спільних дій європейських країн у зв'язку з тероризмом, організованою злочинністю питань щодо цивільного захисту, кібер-атак, потреб у енергетичних ресурсах і стратегічній сировинній базі. Затвердження та погодження економік європейських країн в сфері оборонного потенціалу один з ключових елементів загальної зовнішньої політики і політики безпеки та європейської співпраці в галузі безпеки; дві найбільш важливі програми у цій галузі інтеграція між голландськими і бельгійськими військовими, а також Eurofighter Typhoon. З Білої книги стає очевидним прагнення Франції до розширення і поглиблення європейської співпраці [8].

Межі, що визначають успішність Франції у її справі зміцнення ролі Європейського Союзу у сфері міжнародної безпеки, будуть визначатися згодою Ірландії, чиї традиції нейтралітету подолав Лісабонський договір, і Сполученого Королівства, що історично не приймають ідею "європейської наддержави" і піклуються про стан його особливих відносин зі СІЛА.

Спільна європейська оборонна промислова база та здатність підтримувати міжнародну безпеку буде дуже залежати від британської участі. Великобританія має одні з великих та передових військових сил та основу оборонної промисловості. Крім того, імперська спадщина Сполученого Королівства включає глобальну мережу військових баз. Враховуючи, що французька Біла книга закликає до створення стратегічної вісі від Атлантики до Індійського океану з розширенням присутності в та уваги до Азії, співробітництво у сфері безпеки з Великобританією є, якщо не необхідним, то надзвичайно потужним доповненням до французьких стратегічних можливостей.

З точки зору Саркозі, Європейський оборонний союз гармонує з членством в НАТО, а зі збільшенням оборонного бюджету зростає і авторитет цього органу у сфері зовнішньої і оборонної політики. Франція прагне через переосмислення стратегії безпеки Європи та оснащення її постійним органом для командування і планування військових операцій сформувати для Євросоюзу нову перспективу в області управління міжнародними кризовими ситуаціями.

Н. Саркозі поставив завдання створити нові стимули і знову повернути собі ініціативу у справі оборонної політики і безпеки Європи. Деякі з пріоритетів були затверджені на грудневому (2008 р.) засіданні Євросоюзу, чому передувало головування Франції у Європейському союзі.

Метою цих заходів є проходження скоординованого підходу для досягнення спільного розуміння загроз і небезпек, актуалізація стратегії європейської безпеки на основі колективних зобов'язань по відношенню до збільшення потенціалів, визначення значення стратегії й економіки для реконструкції промислової бази та безпека військових технологій, зміцнення партнерства з НАТО і з ООН, а також посилення Євросоюзу перед обличчям світових загроз.

Саркозі поставив мету перетворити повернення Франції до НАТО в свого роду трамплін для створення європейської колони НАТО та розвитку оборонної потужності Європи всередині НАТО. Французи, пов'язуючи питання повномасштабної інтеграції з НАТО з ідеєю європейської оборони, вирішили повернутись у військову організацію НАТО. У роки після закінчення холодної війни між СІІІА і Францією склалася атмосфера певної взаємної підозрілості, яка призвела до поділу інтересів і поглядів з питань безпеки сторін.

Фактично Саркозі обумовив повернення Франції до військових структур НАТО не тим, що Франція стає залежної віж побажань Вашингтону, а тим, що НАТО недостатньо європейська організація і їй необхідна реформа, у якій активну участь має прийняти саме Франція. Також Саркозі пов'язував повернення Франції до НАТО з тим, що внаслідок цього відбудеться просування у сфері Європейської політики безпеки та оборони.

Франція в урочистій обстановці на ювілейній сесії НАТО в честь 60-річчя її створення, що проходила 3-4 квітня 2009 року, повернулась до військової організації Альянсу, знову взяши на себе обов'язки, від яких в свій час відмовився генерал де Голль. У військові структури НАТО введено 900 французьких офіцерів, а також дві високі посади у командуванні.

Щодо третьої складової політики Ніколя Саркозі у сфері європейської безпеки, то вона пов'язана з пропозицією Росії, яку підтримав та розвинув Саркозі.

5 червня 2008 року російський президент Д. Медведев у Берліні виступив з ініціативою щодо розробки Договору про європейську безпеку. Суть ініціативи полягає в створенні у сфері військово-політичної безпеки у Євроатлантичному регіоні єдиний неподільний простір, щоб остаточно покінчити із спадщиною холодної війни. З цією метою Медведев запропонував закріпити у міжнародному праві принцип неподільності безпеки.

Тоді ініціатива російського колеги зацікавила Н. Саркозі, проте прийняти її у тій формі, що пропонувала Росія, було неможливим. Проте Саркозі у своєму виступі 11 березня 2009 року підтвердив наміри Франції щодо її прагнення "перебудувати свої партнерські відносини з Росією" та обговорити з нею питання європейської безпеки.

зовнішня безпека політика саркозі

Саме тому у жовтні 2010 року було проведено тристоронній саміт Франції, Німеччини та Росії у французькому місті Довіллі для обговорення майбутнього європейської безпеки, де Саркозі мав висунути свій проект нової архітектуру європейської безпеки. Фактично ідея Саркозі перекликається з російським Договором про колективну безпеку у Європі, вона передбачає: створення єдиної системи безпеки на основі єдиного договору. Всі країни, що підпишуть його, зобов'яжуться не нападати одна на одну, а у випадку нападу третьої сторони на одну з країн-учасниць брати участь у колективній обороні. Це партнерство передбачалось створити на основі OOH та в обхід НАТО, що викликало гостру критику з боку американської влади.

Проте саміт, що відбувся 18-19 жовтня 2010 року показав, що насправді Франція зацікавлена в участі Росії у процесі створення нової архітектури безпеки на європейському континенті для посилення свого власного впливу на світові процеси, адже в обхід інтересам СІЛА європейські країни не зможуть будувати дійсно дієву безпекову структуру. До того ж якщо Франція та Німеччина сприймають Росію як можливого учасника нової системи безпеки, то інші члени ЄС не дуже бажають вступати у такого роду відносини з Росією., саме тому саміт і було проведено у тристоронньому форматі. Також Росія може посприяти прискоренню завершення місії в Афганістані, чого прагнуть країни "старої" Європи через тягар кризи, також європейські держави прагнуть урегулювання ситуації на Кавказі та Придністров'ї.

Ta й якби Франція та Німеччина були зацікавлені у створенні саме спільного простору безпеки у Європі, то формат переговорів був би іншим, насамперед на зустрічі мали були бути присутні представники об'єднаної Європи, а не окремих країн-членів ЄС, хоча вони і є одними з найпотужніших держав у світі. Отже, ініціатива Саркозі щодо тристороннього саміту у Довіллі насправді не мала на меті створення та погодження параметрів нового безпекового простору, цей форум показав, що Франція надає значну увагу та роль Росії у світі, який Франція бачить як мультиполярний, і ймовірніше за все, Росію Саркозі вбачає як одним із можливих полюсів нового постбіполярного світу. Окрім того, цей саміт було проведено напередодні саміту НАТО, де було прийнято нову Стратегічну концепцію Альянсу, і таким чином (через саміт з Д. Медведевым) Франція і Німеччина, мабуть, прагнули досягти внесення своїх позицій та поглядів до нової Концепції НАТО.

Отже, можна зробити висновок, що політика Ніколя Саркозі щодо створення нової та вдосконалення старої архітектури європейської безпеки базується на трьох головних моментах: спільних ініціативах з Росії щодо остаточного подолання наслідків холодної війни; повернення у військові структури НАТО задля перетворення її на більш європейську організацію; та висування нових ініціатив та планів щодо політики безпеки у рамках ЄС через Європейську політику безпеки та оборони.

Саркозі ще у своїй передвиборчій програмі визначав певні пріоритети, яких він, як ми можемо спостерігати, дотримується у своїй зовнішній політиці, перебуваючи при владі вже п'ятий рік, насамперед, це ядерне стримування (необхідне для того, щоб забезпечувати досягнення Францією своїх життєвих інтересів, тобто такий пункт його програми не відрізнявся від ядерної доктрини де Голля), також він пропонував сформувати агентство з цивільної оборони, яке мало б займатися захистом території та цивільної безпекою.

Окрім того, важливим напрямком діяльності та зовнішньої політики Франції Саркозі є необхідність трансформації існуючої системи європейської безпеки. Це, на його думку, мало б попередити перетворення НАТО на нову глобальну безпекову організацію, що б фактично стала ООН-2, хоча Саркозі і зазначав, що між НАТО та Європейською політикою безпеки та оборони протиріч немає, і НАТО та ЄПБО мають діяти спільно для досягнення європейської безпеки, а також членам ЄС та НАТО не треба обирати якусь сторону.

Саркозі покращує французько-американські відносини (його іноді звинувачують у надмірно дружньому ставленні до США), і фактично ми змогли це чітко побачити, коли на ювілейному 60-річному саміті НАТО у квітні 2009 року Франція повернулась до воєнних структур НАТО, хоча і його ініціатива щодо саміту у Довіллі викликала певні протиріччя з американцями.

Той факт, що Франція розгорнула ініціативу щодо перегляду європейської безпекової стратегії без попередніх консультацій із державами-членами, не дуже порадував Німеччину. Через це складається враження, що Франція розпочала цей процес задля своїх національних власних інтересів (пов'язаних із її поверненням у військову структуру НАТО), а не у результаті спільного аналізу потреб європейських держав щодо європейської безпеки. He те щоб Саркозі ув неправий у своїх прагненнях порвати із уявленням про НАТО як американською організацією, в той час як 21 із її 26 членів належать до ЄС. Проте його пропозиція розглядається насамперед через призму національних інтересів Франції.

Отже, хоча Саркозі і намагається забезпечити створення нової архітектури безпеки у Європі, проте поки що його єдиним владим кроком, на мою думку, було повернення до військової організації НАТО, задля того, щоб перетворити її у більш європейську організації, і зменшити у ній вплив США.

Щодо ініціатив з приводу Договору про колективну безпеку, які розробляються спільно з російською стороною, то ймовірніше за все, це є популістським кроком Франції, адже вона одноосібно (і навіть за підтримки Німеччини) не може вирішувати долю європейського континенті, і лише спільна політика та позиція всіх держав-членів ЄС може забезпечити ефективну трансформацію існуючих безпекових структур у більш дієві механізми, які б забезпечили тривалу та надійну безпеку для європейських держав. Тобто Саркозі мав би проводити саміту у Довіллі не у тристоронньому форматі, а хоча б за участі і представників від ЄС із єдиною позицією усіх 27 країн-членів.

ЄПБО на даному етапі також не є достатньо ефективною, і плани Франції щодо надання розвитку цієї сфери нового поштовху не є успішними, оскільки більшість членів ЄС є одночасно і членами НАТО, і більшість країн (особливо Центрально-Європейські) пов'язує забезпечення європейської безпеки саме з Північноатлантичним Альянсом.

Список використаних джерел

1. Али Ахани. Европейская политика Саркози: анализ действий Франции в период председательства в Евросоюзе. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.dermfa. ir/pdf/Amudarya-pecha2009/l. pdf

2. Горбулін В., Литвиненко О. Європейська безпека: можливий шлях послабити виклики і загрози // Дзеркало тижня. 2009& № 43 (771) 7 - 13 листопада. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dt.ua/1000/1600/67675/

3. Европеизм и атлантизм в политике стран Европейского союза / Отв. ред. Н.К. Арбатова.М., ИМЭМО РАН, 2009.118 с.

4. Кулеба Д. Нова стара архітектура європейської безпеки // Дзеркало тижня. № 24 (752).27 червня 3 липня 2009. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dt.ua/1000/1600/66574/

5. Кравченко В.В., Крапівін О.В. Роль Франції в загальній європейській політиці безпеки // Вісник Донецького національного університету. Серія Б: Гуманітарні науки. №2. - 2008. - С.242-246.

6. Крючков И. Саркози присвоил российскую идею о коллективной безопасности в Европе.4 октября 2010 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gzt.ru/topnews/politics/-sarkozi-prosvoil-rossiiskuyu-ideyu-o- kollektivnoi-/328071.html

7. Манжола, В. Зміна тональності: (зовнішня політика Франції через рік після обрання Президентом Ніколя Саркозі) / В. Манжола, О. Шаповалова // Зовнішні справи. №5.2008.С. 19-24.

8. Ондрейчак P Ведущие европейские державы, их внешняя политика и политика безопасности и влияние на формирование европейской архитектуры безопасности. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://cenaa.org/wp-content/uploads/2009/ll/ Evropa-Ondrej csak2. pdf

9. Сафонов А. Медведев-Меркель-Саркози в контексте "европейской безопасности" обсуждают проблему Приднестровья. 18 октября 2010 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rosbalt.ru/2010/10/18/781837.html

10. Шаповалова О. Моделі диференційованої інтеграції в євроінтеграційній політиці Франції // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 88 (Ч.1). Київ, 2010. - С.12-15.

11. French Security and Defense Policy Under Nicolas Sarkozy/ Drafted by Mitch Yoshida. May 25, 2007. [Електронний ресурс]. URT: http://www. wilsoncenter.org/index. cfm? topic_id=6105&fuseaction=topics. event_summary&event_id=2 37196

12. Grevi G. Еітореап Security and Defense Policy: the first ten years (1999-2009) / Ed. by G. Grevi, D. Helly, D. Keohane. Paris, EU Institute for Security Studies, 2009.448 p.

13. Irondelle, Bastien andMerand, Frederic (2010) `France's return to NATO: the death knell for ESDP? ', European Security, 19: I, 29 - 43. [Електронний ресурс]. URT: http://dx. doi.org/10.1080/09662839.2010.499362

14. Hicks Sam. Sarkozy's New Priorities for France. - August 4, 2008. [Електронний ресурс]. URL: http://www.diplomaticourier.org/kmitan/articleback. php? newsid=152

15. HolmUlla. Sarkozysm: NewEuropeanansForeignPolicy intoOldFrenchBottles? Copenliagen 2009: 30.32 p.

16. Major Claudia, Moiling Christian. Sarkozy's Brave New World: France's foreign security and defence policy // European Secmty Review. Тгьиук 35 ю - Щсещиукб 2007ю хЕлектронний ресурсъю ГКДЖ www.isis-europe.org/pdf/2007_artrel_56_ers35sarkozy-policy

Размещено на Allbest.ru