Націоналізм та шовінізм у міжнародних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кузик Петро Степанович

УДК: 323.13'14:327

Націоналізм та шовінізм у міжнародних відносинах

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Львів - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат географічних наук, доцент

Трохимчук Степан Васильович

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри країнознавства і міжнародного туризму

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Обушний Микола Іванович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політології

кандидат політичних наук, доцент

Вдовичин Ігор Ярославович

Львівська комерційна академія,

доцент кафедри історії та політології

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень, м. Київ

Захист відбудеться “ 20 ” травня 2004 р. о 15:30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.11 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000 м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розіслано “ 16 ” квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Присяжнюк Ю. І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Якісна відмінність національних ідеологій та рухів, які прямо чи опосередковано впливають на поведінку націй і окремих держав на світовій арені, виразно простежується у сфері міжнародних відносин. Досягнення й утвердження самобутності та єдності певної національної спільноти, що здійснюється не на шкоду іншим спільнотам, етнічним групам, національним меншинам або ж міжнародній безпеці, різко контрастує з недружньою або агресивною активністю, спрямованою проти інших націй, держав чи окремих груп та індивідів, тобто такою, що дуже часто спричиняє міжнародну напруженість та конфлікти. Ця відмінність, що є зумовленою антагоністичними ідеологічними імперативами, вимагає чіткого розрізнення на толерантний, демократичний націоналізм і агресивний, завойовницький шовінізм.

Диференціація різних за своєю природою національних ідеологій та рухів необхідна не лише для науково-теоретичних потреб (а саме, для досягнення недвозначності та ефективності у вивченні багатьох політичних проблем міжнародних систем), а й із суто практичних міркувань. Застосування такої класифікації націоналізму для дослідження його впливу на міжнародні відносини - це, передовсім, необхідна умова для адекватного сприйняття багатьох міжнародно-політичних процесів та явищ. Без такого розуміння міжнародної дійсності реагування на цілу низку фундаментальних загроз глобальній безпеці мало б хибний або, принаймні, безсистемний характер. На локальному і регіональному рівнях такий підхід значно спростив би прогнозування результатів співробітництва та інтеграційних процесів, став би важливим чинником формування зовнішньополітичної і військової стратегії, векторів міжнародних економічних та культурних зв'язків.

Незважаючи на деяке зростання інтересу політичної науки до проблем націоналізму в контексті його впливу на міжнародні відносини починаючи з поч. 1990-х рр., ці проблеми залишаються маловивченими. Як у вітчизняних, так і закордонних політологічних студіях міжнародних відносин, загалом, відчувається недооцінка важливості націоналізму як ідеології та суспільного феномена. Проблемі ж концептуальної диференціації різних типів ідеології та проявів націоналізму, що дало б змогу встановити відмінний вплив націоналізму та шовінізму на міжнародні відносини, уникнути багатьох теоретичних і емпіричних помилок, не присвячено жодної ґрунтовної праці у цій галузі досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексних науково-дослідних програм кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка “Геополітичні та геоекономічні основи зовнішньої політики України” та “Проблеми регіональної безпеки в Європі”.

Метою дослідження є: спираючись на аналіз генезису, структури та функцій національної ідеології у взаємодії з міжнародною системою, виокремити націоналізм і шовінізм як різні чинники міжнародних відносин і з'ясувати характер їхнього впливу на сучасні міжнародні відносини та зовнішню політику окремих держав.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність розв'язання низки задач, головними з яких є:

за допомогою напрацювань вітчизняних і закордонних вчених проаналізувати феномен національної ідеології та вмотивувати необхідність диференціації її головних різновидів на націоналізм і шовінізм, продемонструвати теоретичні та практичні переваги запропонованої моделі класифікації для розв'язання низки проблем міжнародної системи та глобального розвитку;

дослідити загальнотеоретичні питання виокремлення категорій “націоналізм” і “шовінізм”, розкрити їхню суть за допомогою з'ясування співвідношення з поняттями “нація”, “національна ідеологія”, чітко сформулювати власні дефініції з урахуванням особливостей міжнародних відносин, з'ясувати головні чинники, що впливають на формування націоналізму чи шовінізму;

визначити характер взаємодії націоналізму та шовінізму з міжнародною системою, їхнє місце і роль у глобальній та регіональній співпраці держав за допомогою виокремлення головних функцій національної ідеології та визначення їхнього впливу на сучасні міжнародні відносини;

на прикладі України, Польщі та Росії проаналізувати проблему взаємозв'язку між націоналізмом і шовінізмом та деякими аспектами зовнішньої політики держав сучасної міжнародної системи, дослідити генезис структури і змісту національної ідеології та її вплив на визначення зовнішньополітичних орієнтацій.

Об'єктом дослідження є національні та етнополітичні процеси у сфері міжнародних відносин.

Предметом дослідження є генезис, структура та функції націоналізму та шовінізму в міжнародних відносинах.

Методи дослідження визначені специфікою змісту та структури дисертаційної роботи. Широке застосування у роботі одержали такі загальнотеоретичні методи, як аналіз, синтез та дедукція, за допомогою яких вдалося дослідити ключові концепції, факти і явища, що становлять теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи, та зробити належні висновки. Для адекватного вивчення відмінної природи націоналізму і шовінізму в міжнародних відносинах використано порівняльний метод. Розгляд ідеологій націоналізму та шовінізму на основі компаративного аналізу деяких націй передбачається як самою логікою теоретичного дослідження у галузі міжнародних відносин, так і концепцією роботи: націоналізм і шовінізм, а, тим більше, зумовлена ними поведінка націй, немислимі без ідейної та функціональної взаємодії з ідеологіями інших суб'єктів оточення - окремих національних спільнот чи груп націй певного субрегіону, регіону чи світу. Разом з тим, у дослідженні було збережено системний підхід і використано структурно-функціональний аналіз.

У дослідженні генезису, змісту і структури націоналізму та шовінізму використано також історичний метод і метод ідеалізації. Серед інших методів у роботі продуктивно застосовано міждисциплінарний підхід. Він дав змогу максимально широко висвітлити проблему та великою мірою посприяв пошукові шляхів її розв'язання. Так, у теоретико-методологічній частині застосовано елементи філософського аналізу, а на емпіричному рівні - порівняльно-історичний метод, внаслідок чого робота набула характеру комплексного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає як у постановці наукової проблеми, так і у способі та результатах її розв'язання. Дисертаційна робота за обраною темою є першою спробою науково дослідити націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах у запропонованому ракурсі - чітко виокремивши ці феномени як відмінні чинники, що дало змогу отримати принципово інші, порівняно з традиційними, результати.

У цьому дослідженні:

вперше науково обґрунтовано виокремлення різних за своєю сутністю і впливом типів національних ідеологій у міжнародних відносинах: націоналізму - ідеології, яка відображає прагнення нації до утвердження самобутності та єдності свого існування без шкоди для інших спільнот, національних меншин чи міжнародної безпеки, з одного боку, та шовінізму - ідеології, спрямованої проти інших об'єднань і спільнот, расових, етнічних та етнорелігійних груп, національних меншин чи їхніх представників, що безпосередньо загрожує глобальній безпеці, з іншого;

з урахуванням специфіки міжнародних відносин по-новому розкрито сутність і сформульовано власні визначення понять “націоналізм” і “шовінізм”, а також “нація”, “національна ідеологія”; вперше розроблено концепцію внутрішньої структури національної ідеології, яка передбачає вирізнення трьох головних компонентів - оборонництва, вивищення і месіанства; зроблено спробу з'ясувати головні чинники, які здійснюють вплив на генезис і вкорінення націоналізму або шовінізму в системі світоглядних координат певної нації, виділено три основні групи таких чинників;

на основі аналізу взаємодії націоналізму і шовінізму з міжнародною системою виділено дві головні “зовнішні” функції національної ідеології - самостійництва та інтеграції та вперше визначено їхню сутність за уникнення державоцентричного підходу; окреслено відмінність впливу націоналізму і шовінізму на характер регіональних інтеграційних процесів та об'єднань, зокрема, цивілізаційних утворень;

з огляду на проблему суб'єктності нації у міжнародних відносинах та невідповідності політичної структури міжнародної системи національному принципові обґрунтовано необхідність трансформації міжнародної системи та запропоновано по-новому викладену модель такої трансформації.

на прикладі українського, польського і російського досвіду вперше встановлено розбіжності та спільні елементи структури й головних функцій націоналізму і шовінізму в контексті взаємозв'язку із зовнішньою політикою держав сучасної міжнародної системи; зокрема, з'ясовано вплив генезису змісту і структури національної ідеології на зовнішньополітичні стратегії та геополітичні пріоритети України, Республіки Польща та Російської Федерації.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання в наукових цілях - у дослідженні політичних проблем міжнародних систем, а також на практиці, зокрема для зовнішньополітичного планування та прогнозування.

Одержані результати дослідження можуть бути впроваджені в діяльність зовнішньополітичних відомств, науково-дослідних центрів та громадських організацій для розв'язання відповідних теоретичних і прикладних проблем. Ці результати можуть бути використані для адекватного розуміння європейської та світової безпеки, реагування на цілу низку фундаментальних загроз, прогнозування зовнішньополітичних курсів та міжнародної активності окремих держав, з'ясування цінностей і світогляду загалу їхніх громадян, політичних і наукових еліт. Як наслідок, це може мати велике значення для вироблення відповідних позицій та стратегії нашої держави у цих галузях. Цінність наукових положень полягає також у висвітленні кардинальних внутрішньо і зовнішньополітичних проблем розвитку власне української спільноти, накресленні шляхів їхнього вирішення.

Отримані результати можуть знайти застосування у подальших дослідженнях націоналізму та шовінізму в міжнародних відносинах, включаючи міжнародні конфлікти, при вивченні міжнаціональних взаємин. Ці результати можуть також бути використані для підготовки фахівців зі спеціальностей “міжнародні відносини”, “країнознавство”, “міжнародна інформація”, “політологія”, “всесвітня історія”. Окремі положення цієї роботи знайшли відображення в магістерському курсі “Сучасні теорії міжнародних відносин” та спеціальному курсі “Європейська безпека” спеціальності “міжнародні відносини” факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.

Апробація результатів дослідження. Головні положення і результати дисертаційної роботи були оприлюднені та отримали обговорення на таких наукових конференціях і семінарах: наукова конференція “Україна і слов'янський світ: історія та сучасність” (м. Рівне; 23-24 травня 2001 р.); міжнародна наукова конференція “Моделі європейської та світової інтеграції” (м. Банска Бистріца, Словаччина; 12-14 вересня 2001 р.); науково-практична конференція “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (м. Львів; 22 листопада 2001 р.); міжвузівська студентська науково-практична конференція “Національна ідея: вчора, сьогодні, завтра” (м. Львів; 15-18 квітня 2002 р.); міжнародна конференція “Відкрите суспільство в сучасному світі” (м. Бат, Велика Британія; 4-7 квітня 2003 р.); міжнародний семінар “Екстремізм і націоналізм: небезпека, яка ще не минула” (м. Страсбург, Франція; 21-28 березня 1999 р.).

Дисертація була обговорена на розширеному засіданні кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Найважливіші наукові положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації викладено здобувачем у монографії (два видання), восьми публікаціях у наукових фахових виданнях та інших наукових збірниках.

Структура дисертації включає вступ, три розділи, висновки і список використаних джерел (326 найменувань українською, російською, польською і англійською мовами на 29 сторінках). Загальний обсяг рукопису - 198 сторінок.

Основний зміст дисертації

національний шовінізм ідеологія держава

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт і предмет дослідження, його цілі та завдання, наукову новизну, зроблено огляд методологічної бази дисертації, охарактеризовано практичне значення одержаних результатів та подано інформацію про їхню апробацію.

У першому розділі (“Теоретико-методологічні засади дослідження націоналізму та шовінізму в міжнародних відносинах”) окреслено теоретичне поле дослідження, здійснено огляд літератури з теми дослідження, розглянуто низку дискусійних проблем теоретичного та методологічного характеру. Отримані результати склали теоретико-методологічну базу дисертаційної роботи.

Незважаючи на деяке зростання інтересу політичної науки до проблем націоналізму в контексті його впливу на міжнародні відносини починаючи з поч. 1990-х рр., ці проблеми залишаються недостатньо вивченими. Як у вітчизняних, так і закордонних політологічних дослідженнях міжнародних відносин, у цілому, відчувається недооцінка важливості національної тематики загалом і проблеми націоналізму зокрема, а також апріорно негативне ставлення до таких феноменів. Проблемі ж концептуальної диференціації різних типів ідеології та проявів націоналізму, що дало б змогу встановити відмінний вплив націоналізму і шовінізму на міжнародні відносини та уникнути багатьох теоретичних і емпіричних помилок, не присвячено жодної ґрунтовної праці у цій галузі досліджень.

Серед сучасної вітчизняної літератури заслуговують на увагу роботи таких українських фахівців міжнародних відносин, як Л. Губерського, Г. Перепелиці, О. Дергачова, Б. Гуменюка, В. Манжоли, І. Овсія, О. Коппель, Г. Почепцова, Б. Парахонського, Є. Камінського, В. Чумака, М. Копиленка, М. Мальського, С. Трояна, В. Мадіссона, С. Трохимчука, В. Копійки, Ф. Рудича, А. Гальчинського, В. Кременя, С. Василенка, Я. Малика, О. Красівського, О. Івченка, Б. Кухти, Т.Кузя, А. Камінського та ін., присвячені деяким дотичним питанням нашого дослідження. Окремий інтерес складає етнополітичний та філософський напрям вивчення проблеми, запропонований, насамперед, такими авторами: Ю. Римаренко, І. Варзар, М. Обушний, В. Горбатенко, О. Антонюк, І. Курас, О. Картунов, І. Іванченко, О. Бочковський, І. Лисяк-Рудницький, Л. Ребет, Г. Касьянов, Я. Дашкевич, О. Колодій, І. Вдовичин, С. Гелей, С. Рябов та інші. Серед закордонних джерел вартими уваги є напрацювання таких політологів: П. Циґанков, К. Ґаджиєв, Е. Сміт, М. Амстуц, З. П'єтрась, Дж. Армстронґ, Р. Брубейкер, Ґ. Ґотліб, М. Мур, Г. Кон, Г. Морґентау, Р. Арон, Дж. Рурк, З. Бжезінський, Т. Масґрейв, А. Кассесе та ін. Ці роботи мають, передусім, велике концептуальне та теоретико-методологічне значення для дослідження націоналізму і шовінізму в міжнародних відносинах.

Іншим важливим пластом джерельної бази дослідження стали праці, що фокусуються на проблемах поведінки етнічних і національних груп у міжнародному контексті, етнонаціонального конфлікту (О. Маруховська, В. Колісник, Г. Перепелиця, Р. Каплан, Ч. Кауфман, Дж. Фірон, Д. Лейтин, Т. Ґурр, Б. Гарфф, Т. Ванханен, Б. Поузен, Д. Моран та ін.), національних меншин, національного самовизначення і відокремлення (І. Курас, С. Римаренко, М. Панчук, О. Галенко, О. Рафальський, Л. Рябошапко, Р. Брубейкер, А. Мотиль, А. Б'юкенен, У. Кимліка, Д. Міллер, М. Мур, В. Барткус та ін.), конфлікту нації та держави (М. Кітінґ, М. Ґібернау, Т. Ґурр, С. О'Келлі) тощо.

Серед теоретичних питань, пов'язаних з предметом дослідження, значну увагу приділено, насамперед, нації та національній ідеології. Підкреслено нерозривну пов'язаність понять “нація” і “національна ідеологія”. Усвідомлення реальності існування нації-соціуму, а не лише нації-концепту, має вирішальне значення для розуміння націоналізму і шовінізму, з'ясування їхньої ролі у міжнародному середовищі. Національна ідеологія тлумачиться нами як певна світоглядна система нації. У цьому значенні вона є своєрідною “рамковою” ідеологією, “ідеологією-каркасом”, яка може включати цілу низку теоретичних схем, як-от: лібералізму, консерватизму чи соціалізму. Внутрішню структуру національної ідеології запропоновано поділяти на три головні компоненти: оборонництво, вивищення і месіанство. Усі вони неодмінно присутні у будь-якому націоналізмові, представляючи певний аспект національного світогляду, хоча якийсь один із них, як правило, виразно домінує.

Ідеологія окремого національного руху завжди наповнена певним ціннісно-утилітарним змістом, що наочно помітно за результатами реалізації таких ідеологій, перш за все, на міжнародній арені. Цим пояснюється необхідність виокремлення базових типів національної ідеології - як різнорідних чинників міжнародних відносин. Бінарна типологічна модель класифікації є найприйнятнішою для групування національних ідеологій відповідно до їхнього впливу на стабільність міжнародної системи і глобальну безпеку:

націоналізм - це національна ідеологія, яка відображає прагнення нації до утвердження самобутності та єдності свого існування і вказує шляхи до її всебічного зміцнення та розвитку в інтересах кожного члена, передбачаючи здійснення цих ідеалів без шкоди для інших миролюбних спільнот, груп та індивідів чи глобальної безпеки, у тому числі шляхом досягнення компромісу з конфліктних питань;

шовінізм - це національна ідеологія, яка з метою досягнення інтересів чи поривань власної нації вмотивовує або виправдовує здійснення нею послідовної експансіоністської чи якоїсь іншої агресивної або недружньої політики щодо окремих спільнот і об'єднань, расових, етнічних та етнорелігійних груп, національних меншин чи їхніх представників, і через провокування конфліктів та міжнародної напруженості безпосередньо загрожує глобальній безпеці.

Генезис націоналізму або шовінізму зумовлюється багатьма чинниками. Деякі з них можуть бути визначальними для окремого націоналізму чи шовінізму, однак реально впливає цілий комплекс факторів. Три основні групи чинників, які здійснюють найбільший вплив на вкоріненість націоналізму або шовінізму в певній нації, це морально-психологічні, політичні, соціально-економічні.

У другому розділі (“Націоналізм і шовінізм у системі міжнародних відносин: проблеми та перспективи”) проаналізовано найголовніші проблеми взаємодії націоналізму і шовінізму з сучасною міжнародною системою та накреслено перспективи їхнього розв'язання.

Проблема суб'єктності нації, суспільного інституту загалом і кожної конкретної нації зокрема, як повноцінного учасника міжнародної політики, має у цьому контексті першорядне значення. Націоналізм і шовінізм реалізуються не лише від імені, а й за посередництвом окремих націй. Вплив тієї чи іншої національної ідеології та руху на міжнародні відносини залежатиме від нації як суспільної групи, її статусу та місця в глобальній системі. Проте, незважаючи на істотне зрушення у бік поєднання національного начала з державним механізмом, завершення цього процесу з об'єктивних і суб'єктивних причин не відбулося. Тож суб'єктність нації у міжнародних відносинах запропоновано визначати за політичною волею спільноти до самоврядування і суверенності у здійсненні внутрішніх та зовнішніх функцій та юридичній і/або фактичній здатності бути самоврядною і суверенною одиницею, тобто бути реальним актором міжнародних відносин.

Аналіз взаємодії націоналізму і шовінізму з міжнародними політичними процесами, а саме встановлення характеру та інтенсивності такої взаємодії, обумовлюваності ними зовнішньої політики окремих країн і міждержавних об'єднань, а також значення для сучасної та майбутньої міжнародної безпеки, дозволили визначити дві головні “зовнішні” функції національної ідеології - самостійництва та інтеграції. На нашу думку, саме ці дві функції були і залишаються базовими і для націоналізму, і для шовінізму власне у взаємодії із зовнішнім світом, що оточує національну спільноту. Застосовуючи наведені визначення націоналізму і шовінізму, тлумачення їхньої ролі та характеру в міжнародному контексті, було встановлено спільні та відмінні моменти розгортання цих функцій.

Особливу увагу було приділено впливові націоналізму і шовінізму на інтеграційні процеси. Об'єднання націй у різноманітні інтеграційні структури можна вважати ефективною відповіддю на виклики сучасного світового порядку. У цьому зв'язку було, зокрема, розглянуто максимально широкі спілки - цивілізації, а також відображення проблеми належності до них у націоналістичних і шовіністичних ідеологіях. Здатність мирного співіснування нації з іншими спільнотами, зокрема в рамках такого об'єднання, є дуже важливою і найпомітнішою ознакою націоналізму. Шовінізм не толерує будь-яких інших спільнот, найчастіше здійснюючи щодо них асиміляційну політику.

Невідповідність політичної світобудови національному принципові, що нерідко проявляється у таких драматичних явищах, як сепаратизм і міжнаціональний конфлікт, є однією з головних проблем, розглянутих у розділі. Наочною є нездатність міжнародного співтовариства забезпечити фундаментальні засади декларованого міжнародного порядку, закріплених у базових документах - рівності народів-націй та верховенства народного суверенітету. Акцент дослідження тут було зосереджено на з'ясуванні перспектив розв'язання цієї проблеми. Було проаналізовано модель трансформації міжнародної системи “держава-плюс-нація”, запропонованої Ґ. Ґотлібом. Вона передбачає впровадження двох нових концептів - “новий простір для націй” і “режим національного дому”. Їхнє впровадження у життя не заперечило б традиційний міжнародний порядок, а лише реконструювало б сучасну міжнародну систему з урахуванням національних потреб, ефективно уникнувши глобального безладу і загрози світовій безпеці.

У третьому розділі (“Національна ідеологія і зовнішньополітичні пріоритети окремих держав”) аналізується проблема взаємозв'язку між націоналізмом і шовінізмом та деякими аспектами зовнішньої політики держав сучасної міжнародної системи.

Головну увагу зосереджено на стосункові національних ідеологій окремих державних націй та їхніх зовнішньополітичних та геополітичних пріоритетів. На прикладі України, Польщі та Росії проаналізовано вплив націоналізму і шовінізму на визначення зовнішньополітичних пріоритетів. Здійснення такого аналізу вимагало докладного ознайомлення з особливостями певної національної ідеології та, насамперед, з'ясування домінантних чинників її внутрішньої структури. Іншим важливим акцентом у розгляді проблеми стала “цивілізаційна дилема” трьох держав, яка, загалом, онтологізується сьогодні у націоналістичних або шовіністичних ідеологіях.

Сучасна геополітична невизначеність України характеризується традиційним для українського націоналізму переважанням оборонництва. Цей вимір національної ідеології великою мірою зумовлює амбівалентність зовнішньої політики. Сучасна ситуація у регіоні та світі вимагає керуватися послідовною зовнішньополітичною стратегією з чітко визначеними геополітичними орієнтирами. Політика ж “багатовекторності”, що фактично здійснюється сьогодні Україною, у цій ситуації не може сприйматися як ефективна зовнішньополітична стратегія.

Очевидно, що потенціал геополітичного становища і ресурсів України спонукає її не тільки включатися до інтеграційних процесів, а й деякою мірою ініціювати та корегувати їх. Це, однак, неможливо без розробки чіткої геополітичної стратегії, яка, до того ж, остаточно перетворила б Україну на повноцінний суб'єкт світової політики. Наявні сьогодні політичні, економічні та культурні обставини, а також традиції геополітичної думки дозволяють достатньо легко ідентифікувати пріоритетність зовнішньополітичного вектора реалізації такої стратегії з Європейським Союзом та Центрально-Східною Європою.

Польща взяла недвозначний курс на інтеграцію у загальноєвропейський простір, ще на поч. 1990-х визначивши своїми зовнішньополітичними пріоритетами вступ до НАТО і ЄС. Однак стає зрозуміло, що домінуюча протягом історії риса національної ідеології - вивищення - є перешкодою для об'єктивної оцінки геополітичної ситуації, в якій опинилася Польща, і сьогодні. Тяжіння старого світогляду криється в ідеї будь-що інтегруватися до Європи, нехтуючи інтересами східноєвропейських сусідів. Сьогодні Польща проводить зовнішню політику щодо своїх найближчих східних та північно-східних сусідів на принципах, що певною мірою перегукуються з традиційним вивищенням. Так, Україна розглядається польськими геополітичними стратегами і державними діячами радше як своєрідний “буфер” між Польщею і Росією, аніж як рівноправний партнер.

Тому, незважаючи на істотну корекцію національної ідеології принаймні у частині зовнішньополітичної стратегії, відображенням чого є реалізація чіткого курсу Республіки Польща на інтеграцію до Євроатлантичної спільноти, відчувається вплив специфічно польського вивищення. Це помітно не лише у випадку політики щодо східних сусідів. Відчутною ця обставина є і у випадку наявності “романтичних” і “прагматичних” елементів сучасної євроінтеграційної політики, де перші занижують вагу викликів та небезпек новітнього геополітичного перелому.

Росія успадкувала від попередніх епох своєї історії неоднозначний характер національної ідеології. Практично від початку формування нації тут домінувало месіанство. Проте шовіністичний компонент, присутній у цьому вимірі національної ідеології, не отримав вагомої націоналістичної альтернативи серед російської еліти чи громадського загалу. Відсутність такої альтернативи в минулому обумовив надзвичайно важкий процес переорієнтації зовнішньополітичної парадигми Російської держави сьогодні. Перехід до політики мирного співіснування і взаємовигідного співробітництва на міжнародній арені є складним і суперечливим.

Через багатовікові імперські традиції у проектуванні та здійсненні зовнішньої політики сучасна Росія, перебуваючи в істотно змінених політичних, геополітичних та економічних реаліях сучасного світу, штучно гіперболізує власний авторитет і масштаби участі в міжнародних відносинах. Імперський чинник фактично й досі сприймається як один із найважливіших елементів зовнішньополітичної мотивації. Великодержавні традиції, що найбільш виразно представлені у впливовій євразійській доктрині, нерідко стають причиною неадекватних кроків на міжнародній арені, зокрема щодо країн-сусідів.

Висновки

У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукової проблеми, що виявляється у розробленні теоретико-методологічних засад і обґрунтуванні виокремлення націоналізму та шовінізму як відмінних чинників міжнародних відносин, а також визначенні характеру їхнього впливу на сучасні міжнародні відносини і зовнішню політику окремих держав.

Незважаючи на деяке зростання інтересу українських та іноземних вчених до проблем націоналізму в контексті його впливу на міжнародні відносини починаючи з поч. 1990-х рр., вони залишаються недостатньо вивченими. Зокрема відчувається брак об'єктивних наукових розвідок у цій галузі, що базувалися б на чіткій категорійній визначеності та відповідній методологічній основі. Як у вітчизняних, так і закордонних політологічних дослідженнях міжнародних відносин, у цілому, існує недооцінка важливості національної тематики загалом і проблеми націоналізму зокрема, відчувається апріорно негативне ставлення до таких феноменів. Проблемі може зарадити власне концептуальна диференціація різних типів ідеології та проявів націоналізму, відсутність якої стає причиною багатьох теоретико-методологічних неточностей та помилок.

Між національною ідеологією і нацією - як специфічних концептів, так і особливих соціальних реальностей - існує нерозривний зв'язок. Націю складає єдність “суб'єктивних” і “об'єктивних” рис. Національна ідеологія є певною світоглядною системою нації, своєрідною “рамковою” ідеологією. Внутрішня структура національної ідеології складається з трьох головних компонентів: оборонництва, вивищення і месіанства. Оборонництво є базовим виміром, похідним від принципу “оборони”, “захисту” національної спільноти. Вивищення ґрунтується на внутрішній потребі “звеличувати” і “пишатися” власною нацією, що сповнює її членів почуттям національної повноцінності або вищості. Месіанство передбачає принципово активну форму зміцнення і розвитку національної спільноти і найчастіше втілюється у певності про особливе покликання чи виключну роль якоїсь нації у світі. Попри наявність усіх цих вимірів у кожній конкретній ідеології, якийсь один з них, як правило, переважає. Між цим виміром та націоналістичним або, навпаки, шовіністичним змістом національної ідеології існує певна кореляція.

Внаслідок якісної відмінності національних ідеологій, їхній вплив на поведінку окремих спільнот на світовій арені, а значить і систему міжнародних відносин та глобальну безпеку є різнорідним, а часто й антагоністичним. Відповідно, було виокремлено відмінні за своїм внутрішнім змістом і впливом на міжнародні відносини націоналістичні та шовіністичні ідеології: націоналізму, який відображає прагнення нації до утвердження самобутності та єдності свого існування без шкоди для інших спільнот, етнічних груп, окремих індивідів чи міжнародної безпеки, а також шовінізму - спрямованого проти інших спільнот і об'єднань, расових, етнічних груп, національних меншин чи їхніх представників, що безпосередньо загрожує глобальній безпеці. На генезис і вкоріненість націоналізму або шовінізму в системі світоглядних координат певної нації здійснюють вплив три основні групи чинників: морально-психологічні; політичні; соціально-економічні.

Суб'єктність нації у міжнародних відносинах визначається за політичною волею спільноти до самоврядування і суверенності у здійсненні внутрішніх та зовнішніх функцій та юридичній і/або фактичній здатності бути самоврядною і суверенною одиницею, тобто бути реальним актором міжнародних відносин. Незважаючи на істотне зрушення у бік поєднання національного начала з державною формацією, реального утвердження цього, загалом, не відбулося. Проте лише поява терміна “національна держава” є непрямим свідченням претензій нації стати головним елементом світового порядку та закріпити за собою виняткові політичні функції.

Аналіз взаємодії націоналізму і шовінізму з сучасними політичними процесами у світі дає змогу визначити дві головні “зовнішні” функції - самостійництва та інтеграції. Самостійництво як інструмент виокремлення та захисту певної нації від решти світу є першорядним елементом будь-якої національної ідеології. Воно сприяє мобілізації національної тотожності, запобігає “розчиненню” нації у політичному і культурному глобальному середовищі. У випадку націоналізму самостійництво є визначальною, але не абсолютною величиною, що аж ніяк не виключає всебічного розвитку нації (національної держави) у мирній взаємодії з рештою спільнот, нерідко за рахунок компромісів щодо деяких національних принципів. Порівняно з ним самостійництво шовіністичне передбачає досягнення національної самодостатності за будь-яку ціну, ігноруючи міжнародне порозуміння і співробітництво. Функція інтеграції обов'язково притаманна національній ідеології і є нерозривно пов'язаною з функцією самостійництва. Функція інтеграції націоналізму передбачає сполучення зусиль або ж об'єднання у певний союз окремих націй чи держав на взаємовигідній основі з неагресивною метою. У випадку шовінізму інтеграція означає або інкорпорацію інших спільнот до власного “силового поля”, або об'єднання задля досягнення тих чи інших спільних шовіністичних цілей.