Теоретичний та практичний вимір розширення Європейського Союзу

Розширення на схід активізувало дискусії навколо чисельних старих та появу нових моделей та концепцій європейської інтеграції, серед яких визначаються два основних підходи: міжурядовий та наднаціональний. Піддаючи сумніву ефективність методів попередніх розширень та пов'язані з ними труднощі (виконання умов ССП, структурні зміни, еволюція в процесі прийняття рішень, міграційний тиск), прихильники міжурядового підходу пропонують застосування принципів диференційованої інтеграції, що передбачає впровадження двох рівнів чи етапів розширення: інтегровану систему асоційованих угод, націлену на підтримку пан-європейської зони вільної торгівлі промисловими товарами та участь у внутрішньому ринку на зразок Європейської Економічної Зони, за винятком вільного пересування робочої сили. За цим сценарієм кандидати можуть вважатися членами Євросоюзу, але їх участь тимчасово обмежувалася б внутрішнім ринком, СЗПБ, співробітництвом у питаннях юриспруденції та внутрішніх справ, але не включала участь в ССП, Економічному та валютному союзі. Пропозиції диференційованої інтеграції в умовах зростаючої різнорідності в економічному, політичному та соціальному рівнях розвитку держав-членів ЄС можуть розглядатися як альтернатива викликам розширення, яка хоча й суперечить базовим інтеграційним положенням, проте дозволяє поєднати можливості розширення та поглиблення, зберігаючи темпи інтеграції, не збільшуючи при цьому кардинально бюджет ЄС.

Зі свого боку, прихильники наднаціонального будівництва, прагнучи уникнути перспективи розвитку ЄС по шляху “багатошвидкісної” чи “багаторівневої” інтеграції, яка б не тільки привела до певного розрізнення форм та ритму євробудівництва між країнами-членами ЄС, але й остаточно підірвала б закладені Римськими угодами принципи неподільності та єдності договірно-правової бази Спільноти та початкову єдність європейського інтеграційного процесу, першочергову увагу звертають на зменшення різнорідності країн ЄС через вирівнювання їх соціально-економічного розвитку та виділення на витрати Структурним Фондам та Фондам Солідарності майже третину комунітарного бюджету.

В розділі зазначається, що сучасний етап розширення продемонстрував необхідність знаходження якісно нових рівноваг між суперечливими тенденціями в посиленні ефективності та розширення, що вимагатиме з часом від ЄС переходу від структури так званих “стовпів” до поширення загальноєвропейських норм на податкову, економічну, соціальну сфери, стосовно проблем зайнятості, навколишнього середовища, тощо. З іншого боку, загострення розбіжностей інтересів, викликане зростанням гетерогенності Спільноти, може призвести до обмеження спільного поля діяльності окремими сферами, де загальноєвропейські правила будуть абсолютно необхідними. Дисертант відмічає, що однією з визначальних рис сучасного інтеграційного періоду є суттєві зміни в класичному механізмі розширення, які враховують не лише економічні, політичні та інші особливості країн-кандидатів, але й трансформаційні процеси регіонального та глобального характеру, що відбуваються в сучасній європейській системі міжнародних відносин. Мова йде як про впровадження Спільнотою системи критеріїв відповідності країн-кандидатів комунітарним вимогам (так звані Копенгагенські критерії), так і про зміни в характері традиційних рекомендацій країнам-кандидатам, які формувалися не стільки з урахуванням їх сучасного стану, скільки в середньостроковій перспективі. Така позиція враховувала не лише перехідний статус кандидатів, які практично не були готові до членства в ЄС, але й зміни, що могли відбутися за досить довгий та складний переговорний період. Одним із проявів такого підходу стала нова стратегія розширення ЄС. Вона затверджувала диференційований підхід до кандидатів та встановлювала правила “регати”, коли прогрес в переговорах та перехід до обговорення нових розділів acquis communautaire ЄС ставав питанням індивідуальної готовності кожної з країн ЦСЄ. Принцип самодиференціації стає з цього моменту визначальним у формуванні комунітарної стратегії відносин з країнами, що претендують на членство в ЄС. Його закріплення знайшло своє відображення в розробленій восени 2003р. стратегії “Ширшої Європи” та прийнятому весною 2004 р. Договорі про Конституцію для Європи.

У четвертому розділі - “Взаємовідносини ЄС з Росією та Україною в контексті нового розширення” - увага зосереджена на основних тенденціях, нових форматах та перспективах співробітництва між ЄС та Україною і Росією в постбіполярний період.

В розділі досліджуються нові виклики, перед якими опинилися нові незалежні держави (ННД) та ЄС після розширення на схід та зникнення так званого “перехідного” поясу з асоційованих країн. На основі аналізу теоретичних та практичних засад східної політики ЄС робиться висновок про її низьке концептуальне забезпечення та дефіцит консенсусу з базових питань. В дисертації аналізується еволюція відносин ЄС з Росією та Україною; зазначається, що політика встановлення приблизно рівного торгового та політичного режиму для всіх країн соціалістичного табору, яка передбачала нормалізацію торгових відносин через надання цим країнам режиму найбільшого сприяння та підписання в 1988-1989рр. угод про торгівлю та співробітництво між ЄС та СРСР і деякими східноєвропейськими країнами досить швидко зазнала значної диференціації. З державами Центральної та Східної Європи, а також країнами Балтії були підписані Європейські угоди, які передбачали встановлення з ЄС відносин асоціації, а з новими незалежними державами, що утворилися після розпаду Радянського Союзу (крім Таджикистану), були підписані окремі угоди, що отримали назву Угод про партнерство та співробітництво (УПС).

Підкреслюється, що запроваджена система УПС, які являють собою звичайну модернізовану форму стандартних торгівельних угод, що лежать на досить низькому рівні договірних відносин ЄС з третіми країнами і не передбачають встановлення будь-яких преференцій. В той же час, відзначається, що на той момент УПС були важливим кроком вперед у відносинах з країнами ННД, оскільки являли собою юридичну основу формування нової системи співробітництва ЄС з зазначеними країнами та відкривали нові формати для подальшого співробітництва. В роботі наголошується, що універсальний характер УПС, відсутність диференційованого підходу до ННД та бажання ЄС змістити в УПС акценти більше на питання політичного співробітництва, залишивши економічне співробітництво на другому плані, свідчило про другорядне значення для ЄС відносин з ННД. Враховуючи відсутність достатньої підготовленості країн ННД в проведенні внутрішніх реформ та вирішенні власних економічних проблем, ЄС на той момент не розглядав подальшої перспективи відносин з ННД ні в практичній, ні в теоретичній площині.

В розділі наголошується, що розширення на схід поставило ЄС перед необхідністю перегляду існуючої системи відносин з ННД, формування концептуально-теоретичної основи, яка б враховувала особливості геостратегічних змін, що відбулися в результаті останнього розширення. Новою стратегією взаємовідносин ЄС та країн СНД на найближчу перспективу стала концепція “сусідства”, яка визначила характер, особливості та межі такого співробітництва. Зазначається, що не дивлячись на значно широкі перспективи політики сусідства для України, вона не передбачає диференційного підходу до країн, які прагнуть до членства в ЄС, і країн, що не ставлять перед собою такої мети. Нова стратегія фактично пропонує уніфіковану модель співробітництва з новою європейською периферією, що утворилася після розширення. Ця модель передбачає рівні можливості і, що особливо важливо, межі та рівень співробітництва для всіх країн ННД не дивлячись на їх неоднорідність та різницю зовнішньополітичних стратегій, що розглядається керівництвом України, як становлення бар'єру на східних кордонах ЄС.

В цілому виділяються консервативний та ліберальний підходи в питанні формування східної політики ЄС, які різняться принципово протилежними позиціями як щодо наднаціонального та міжурядового характеру інтеграційного будівництва, так і, відповідно, можливостей подальшого розширення ЄС на схід від Польщі та ставленням до ролі Росії в пострадянському просторі. Консервативний підхід, представлений більшою мірою Францією та Великобританією, передбачає формування східної політики ЄС через призму стосунків з Росією і розвиток відносин з іншими ННД, в тому числі з Україною, з врахуванням їх проекції на стосунки ЄС-Росія. Прихильники ліберального підходу (Німеччина і особливо Польща) вважають, що східна політика ЄС повинна диференціювати країни, які мають намір у майбутньому стати його членами, і ті, що не прагнуть до членства в ЄС. У зв'язку з цим Росія, в силу своєї специфіки, має зайняти особливе місце в східноєвропейській концепції ЄС, ставши окремим суб'єктом його зовнішньої політики, інтереси якого відрізняються від інтересів інших країн регіону. Зазначається, що консервативний підхід сьогодні в ЄС є в цілому домінуючим. Саме цим пояснюється прийняття ЄС стратегії “сусідства” у відносинах з країнами, що стали новими сусідами ЄС на сході. Особливістю нової стратегії є її недиференційований підхід до відносин з країнами, що знаходяться на периферії ЄС. Вона не виділяє серед географічного оточення ЄС країни, що прагнуть стати членами ЄС (Україна, Молдова), прирівнюючи їх статус до країн, що не хочуть (Росія, Білорусь), чи не можуть (країни середземноморського регіону) претендувати на членство. Суть ідеї полягає у спробі знайти формулу, яка б дозволила мінімізувати для розширеного ЄС негативні наслідки сусідства з даними державами, насамперед в контексті загроз нелегальної міграції, контрабанди, злочинності. Надання статусу “сусіда” не передбачає жодних інтеграційних перспектив, а лише певне сприяння у наближенні до політико-правових стандартів Євросоюзу. Статус “сусідства” не є кроком вперед у східній політиці ЄС, а являє собою спробу спростити характер взаємин з новими сусідами, звівши спільні інтереси лише до проблем міграції, торгівлі та міжнародної злочинності.

На думку автора, хоча стратегія ”сусідства” демонструє домінування консервативного шляху розвитку європейського будівництва, оскільки де-факто є визнанням сьогодні перспективи розширення лише за тими країнами, з якими зараз ведуться переговори, для України зберігаються щонайменше два сценарії розвитку відносин з ЄС на тривалу перспективу. Перший, найбільш поширений сьогодні в ЄС, передбачає формування російськоцентричної моделі Східної Європи, як спроби системного розв'язання російської проблеми та створення такої форми залучення РФ до загальноєвропейського процесу, яка б відповідала взаємним потребам співробітництва та кооперації. Інші ННД за цього сценарію не відіграють самостійної ролі, а сприймаються або як сфера відповідальності Росії, або як спільне європейсько-російське близьке зарубіжжя. Другий сценарій, який сьогодні носить більш теоретичний характер, але є найбажанішим для України, передбачає можливість довгострокового вибіркового зближення з ЄС через підписання угод про асоціацію без будь-яких зобов'язуючих термінів. Його реалізація в значній мірі залежить від фактору політичної волі країн ЄС та визнання, що ЄС є проектом не лише для Західної та Центральної, але й у перспективі - і для Східної Європи. Визнання ЄС відповідальності стосовно певної держави чи групи держав є першим кроком до запуску інституційного механізму. Рішення про прийняття певної країни до ЄС залежить таким чином насамперед від політичних факторів, а вже потім від технічних чи інституційних. Стосовно ННД Східної Європи такого визнання поки немає. В ЄС сьогодні ще не відчувають такого великого інтересу до Східної Європи, щоб могло відбутися вибіркове політичне рішення, яке б виділило зазначені країни серед інших країн регіону.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження:

1. Проблематика просторового та функціонального розширення європейської інтеграції, його концептуально-теоретичний та практичний виміри є недостатньо опрацьованою в науковому плані та належить до одного з найменш досліджених об'єктів наукового аналізу. В цілому, основні теоретико-методологічні засади європейських досліджень можна розподілити на загальнотеоретичні, які мають переважно наукове значення та теоретико-практичні, які застосовуються в практиці європейської інтеграції та феномену розширення. В результаті дослідження з'ясовано, що в процесі розширення ЄС особливо помітну роль відіграли напрацювання другого, теоретично-практичного рівня, до якого автор відносить такі концепції диференційованої інтеграції як „міцного ядра”, „концентричних кіл”, „змінних геометрій”, „вибіркової інтеграції”.

2. Аналіз еволюції основних положень традиційних інтеграційних теорій та концепцій дає можливість зробити висновок про пряму залежність трансформаційних змін в теоретичних та концептуальних підходах від емпіричного досвіду європейської інтеграції, її особливостей, основних напрямків розвитку та домінуючих процесів. В ході дослідження автор дійшов висновку, що трансформаційні процеси, що відбувалися в європейській інтеграції в 60-і роки здійснили значний вплив на еволюцію базових положень класичних інтеграційних теорій, визначивши появу неофункціоналізму та неофедералізму, внесли суттєві зміни в концептуальне розуміння природи, рушійних сил та потенційних можливостей європейського інтеграційного процесу та феномену розширення. Визначальними ознаками такого еволюційного впливу є:

- перехід від класичного федералізму 50-60-х років з його нормативістським, доктринальним характером та притаманним суб'єктивним і дещо ідеалістичним уявленням про об'єднану Європу до таких більш гнучких реформаційних моделей “інтегрального” та “секторального” федералізму, які дозволяють використовувати форми та методи інших інтеграційних теорій, передбачаючи формування системи “багаторівневого управління” та перехід до федерації через залучення до інтеграційних процесів всіх верств суспільства. В умовах зростаючої гетерогенності ЄС рівень дієвості федералістських наукових проектів з їх нормативними та доктринальними твердженнями залишається відносним, змушуючи сучасних прихильників федералістської ідеї як кінцевої мети інтеграції відмовлятися від категоричних положень традиційного федералізму та оптимізувати своє бачення європейської федерації;

- першочергове зосередження уваги не стільки на кінцевій меті інтеграційного процесу, скільки на дослідженні динаміки, рушійних сил та мотивів його функціонального розширення, що знайшло своє відображення в застосуванні до європейської інтеграції підходів неофункціоналістської теорії, яка будує свої розрахунки на понятті прагматичного детермінізму, в подальшому розвитку її положень та запровадженню до неофункціоналістської системи таких понять як “екстернаціоналізм”, концепція “активних” та “пасивних” зовнішніх факторів розширення інтеграції, концепція “експансії політичних зв'язків”, а також в ревізії таких базових її положень як кризи та конфлікти, які розглядаються сьогодні неофункціоналістською теорією як неодмінна умова переходу від кількісних змін до нової якісної інтеграційної форми; - зростання впливу неореалістичних підходів, які розглядають ЄС лише як зручну стратегію максимізації національних інтересів та збереження ролі національних держав в умовах наростаючої глобалізації та взаємозалежності. Регіональна інтеграція та її розширення розглядається неореалізмом не що інше, як серія поміркованих прагматичних пристосувань національних держав до глобального тиску з боку внутрішніх та зовнішніх факторів, спрямованих на досягнення кола послідовно впорядкованих цілей та намірів згідно стратегічних національних інтересів.

3. Розгляд новітніх євроінтеграційних концепцій в контексті розширення, здійснений автором дозволив прийти висновку про їх здебільшого теоретико - прикладний характер, помітну відсутність претензій на універсальність та бажання не стільки передбачити майбутнє європейської інтеграції, скільки відповісти на гострі питання сьогодення в контексті національних інтересів. Основна мета нових інтеграційних моделей полягає в пошуку вирішення дуалістичної задачі: поглиблення інтеграції та залучення до інтеграційних процесів нових учасників. Аналізуючи динаміку розширення інтеграційного процесу, передумови його розвитку та позиції сил, що управляють відповідним процесом і певним чином обумовлюють шляхи інтеграційної еволюції, кожна з наукових шкіл залишається здебільшого національною. Так, можна виділити:

- радикальний підхід, характерний здебільшого представникам політичних кіл ФРН, які керуються прагнення поєднати наднаціональні реформи з розширенням ЄС, що знайшло своє відображення в концепції “міцного ядра”, проектах “Європейська федерація” Й.Фішера та федералізації Європейського Союзу, розробленому Соціал-демократичною партією ФРН і представленому Г.Шредером в 2001р. Слід відзначити, що в основу такого підходу закладені принципи “багатошвидкісної” Європи, розроблені ще в 1975р. прем'єр-міністром Бельгії Л.Тіндемансом та застосовані вперше в інтеграційній практиці під час розширення 80-х років;

- поміркований підхід до проблем розширення європейської інтеграції, який уникає необхідності проведення суттєвого реформування інституційної основи ЄС та кардинального обмеження повноважень держав-членів, характеризує здебільшого позицію французьких політичних кіл, що знайшло своє відображення в концепціях “Європи концентричних кіл” 1994р. Е.Балладюра, “Федерації національних держав”, підтриманої керівництвом Франції і детально сформованої в 1996р., ідеї “міжурядового федералізму”, яка знайшла вираження у виступах президента Ж.Ширака, прем'єр-міністра Л.Жоспена та міністра закордонних справ Ю.Ведріна на протязі 2000-2001рр.

- ліберальний підхід на принципах міжурядового співробітництва і збереження існуючих повноважень держав-членів характеризує в основному позицію представників британських політичних кіл щодо комунітарного будівництва в умовах розширення, що знайшло відображення в активно впроваджуваній М.Тетчер ідеї вибіркової інтеграції (Europe а la carte), яка передбачала можливість розвитку інтеграції за секторами та моделі "Союзу націй”, представленій Т.Блером..

На думку автора, раціонально-прагматичні елементи розглянутих моделей, з одного боку, дозволяють визначити можливі практичні кроки майбутнього розвитку ЄС в нових геополітичних умовах, з іншого - значно звужують значення європейської інтеграційної стратегії та динаміки ЄС в ракурсі її функціональної та політичної логіки. Пошук подальших шляхів інтеграційного розвитку та географічного розширення ЄС неможливе без кардинальних концептуальних змін у підходах до європейського будівництва, формування не стільки інтеграційних моделей, скільки нової концепції, що включає обґрунтовану філософію нового Союзу, нову логіку його розвитку.

4. Автором на основі аналізу еволюції європейського інтеграційного процесу запропоновано концепцію подвійного просторового та функціонального розширення, яка розкриває залежність розширення географічних кордонів ЄС та його перетворення на своєрідний центр тяжіння для інших європейських акторів міжнародних відносин від ефективності функціонального розширення та поглиблення інтеграції на нові сфери співробітництва. Такий підхід став основою для тлумачення природи та ресурсних можливостей як самого феномену розширення ЄС, так і європейської інтеграції в цілому. Концепція подвійного просторового та функціонального розширення розкриває взаємозалежність географічного розширення ЄС та поглиблення інтеграції, встановлюючи закономірний зв'язок між зростанням кількості учасників євроінтеграційного процесу, як однієї з важливих передумов якісних зрушень, каталізатора поглиблення інтеграції, та пошуком більш ефективних форм співробітництва з більш широким залученням наднаціональних, федералістських принципів комунітарного будівництва. В той же час, перехід на більш високий рівень інтеграції та якісних трансформацій в ЄС кожного разу створювало сприятливі можливості для подальшого просторового розширення та еволюції загальноєвропейської стратегії розширення.

5. Порівняльний аналіз внутрішніх комунітарних процесів, що супроводжували розширення в 60-90-і роки дає можливість стверджувати про взаємозалежний характер процесу розширення і поглиблення інтеграції. Просторове розширення стимулює прискорення та поглиблення європейської інтеграції, тоді як її перехід на більш високий рівень створює сприятливі умови для подальшого розширення. При цьому, в ході дослідження дисертант приходить висновку, що послідовне розширення географічних рамок ЄС закономірно супроводжується ускладненням механізму розширення у зв'язку з еволюцією інтеграційного співробітництва в напрямку поступового домінування принципів наднаціонального будівництва. У зв'язку з цим, можна виділити наступні радикальні кроки інтеграційних реформ, що супроводжували феномен розширення:

розширення ЄС в 70-х роках співпало з формуванням спільної політики в нових сферах (регіональна політика, навколишнє середовище, технології), започаткуванням більш тісного співробітництва в політичній сфері (система ЄПС), проведенням інституціональної реформи (заснована Європейська Рада, проведені прямі вибори до Європарламенту); розширення 80-х років супроводжувалося подальшим розвитком Структурних Фондів, вдосконаленням механізму розподілу ресурсів на користь менш сприятливих регіонів країн-членів, прийняттям Єдиного Європейського Акту, який збільшив можливості прийняття рішень в Європейській Раді більшістю голосів та розширенням повноважень Європейського Парламенту;

вступ Австрії, Швеції та Фінляндії до ЄС відбувся після ратифікації Маастрихтських Угод, які передбачали низку важливих кроків щодо поглиблення інтеграції, утворення Європейського Союзу, формування Валютного та Економічного союзу, розвиток Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і чергове розширення повноважень Європейського Парламенту;

останнє розширення в 2004р. стало можливим лише після впровадження в ЄС таких важливих реформ економічного, політичного та інституційного характеру як остаточне формування Економічного та валютного союзу і перехід до єдиної валюти, прийняття Конституції ЄС з відповідними реформами в механізмі прийняття рішень, представництві в основних інституціях та системі головування в ЄР та РМ.

6. Процес розширення ЄС базується на принципі політичної вибірковості. Протягом 90-х років залучення певної країни до європейських інтеграційних процесів було не стільки наслідком успіху її внутрішніх трансформації, скільки їх передумовою. Переконливим свідченням проведення політики вибіркового зближення та врахування політичної волі країн ЄС стало підписання угод про асоціацію на початку 90-х років та визначення групи держав, що увійшли до так званої першої хвилі розширення. Виділяються наступні два вирішальні фактори, що стимулювали в зазначений період прийняття в ЄС рішень за принципом вибіркового зближення. Перший, викликаний розпадом соціалістичного табору, стимулював останнє розширення за участю 8 колишніх соціалістичних країн. Другий, пов'язаний з балканською кризою, яка стала поштовхом до прийняття системного рішення по підписанню Пактів Стабільності, які фактично є визнанням політичної відповідальності ЄС за безпеку та стабільність і подальшу інтеграцію країн балканського регіону до ЄС.Таким чином, визнання сьогодні відповідальності ЄС стосовно певної держави чи групи держав є першим кроком до формування інтеграційного механізму, що дозволяє робити висновок про можливість подальшого розширення ЄС в найближчі 10 років за рахунок країн Балканського регіону та Туреччини. Виходячи з проведеного аналізу, можна прогнозувати ускладнення вимог до кандидатів та трансформацію Копенгагенських критеріїв в напрямку їх адоптації до нових умов та особливостей розширення, що вже знайшло своє відображення в ключових положеннях Конституції ЄС.

7. Комплексний аналіз, здійснений автором в ході дисертаційного дослідження, дозволив прийти до висновку, що однією зі стратегій зближення ЄС з європейськими ННД є стратегія сусідства, яка хоча й буде носити довготривалий характер, не буде остаточною формою взаємовідносин ЄС з цими країнами. Визначальними аргументами такого твердження є: збереження неоднорідності та часткової невизначеності європейської периферії на сході ЄС; зростаюча, в умовах останнього розширення, диференціація в підходах ЄС щодо стратегії відносин з країнами-сусідами на сході; неминуче домінування плюралістичного підходу в східноєвропейській регіональній стратегії по завершенню адаптаційного періоду в ЄС. Згідно досвіду попередніх розширень цей період триває в середньому 10 років.

Підтвердженням такого висновку є нова форма взаємовідносин ЄС з Росією, яка будується не стільки на принципах сусідства, скільки на основі ідеї включення Росії в загальноєвропейський економічний та соціальний простір. Між ЄС та Росією фактично існує консенсус щодо поглибленого “стратегічного партнерства” та формування “Спільного європейського економічного простору”, що передбачає сприяння вступу Росії до СОТ, секторальний рух до вільної торгівлі, співпрацю в галузі енергетики та захисту довкілля, діалог щодо проблем безпеки.

Для України зазначена модель плюралістичного підходу щодо співробітництва з ЄС сьогодні є найбільш перспективною. Вона передбачає наявність декількох схем співробітництва, які різняться у залежності від об'єкта застосування. Навіть якщо членство України в ЄС виглядає сьогодні віддаленим, такий підхід має передбачати розширення кількості внутрішніх сфер співробітництва України з ЄС. На думку автора, найбільш перспективними в цьому контексті можуть бути питання безпеки, внутрішня політика, енергетика, транспорт, прикордонне співробітництво та регіональна кооперація, насамперед, в межах єврорегіонів. Одночасно, слід враховувати, що у випадку формалізації відносин з ЄС цей шлях буде мати для України довготривалий характер. Це пояснюється як необхідністю поступового просування нашої держави на шляху євроінтеграції, так і вирішенням задач подальшого поглиблення інтеграції після завершення майбутніх розширень ЄС за рахунок вже визначених нових кандидатів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. -2 53 с. (18,5 д.а.).

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

2. Копійка В.В. Воєнно-політична інтеграція в Західній Європі: досягнення та перспективи. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.6. - К., 1997. - С.17-26.

3. Копійка В. Манжола В. Формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип. 8. - К., 1998. - С. 13-17. (особистий внесок здобувача: аналіз впливу розширення 1995 р. на формування спільної зовнішньої політики ЄС - 0,5 д.а.)

4. Копійка В.В. Європейський Союз: проблеми розширення. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип. 9. - К., 1998. - С. 22-30.

5. Копійка В.В. Єдиний європейський акт та прискорення інтеграційних процесів в ЄС. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 8. - К. : Київський університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 1998. - С. 55-63.

6. Копійка В.В. Передумови інтеграційних процесів у Західній Європі. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип. 11. - К., 1999. - С. 18-22.

7. Копійка В.В. Сучасні моделі європейської інтеграції. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 13 (Ч.1). - К. : Київський університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 1999. - С. 22-30.

8. Копійка В.В. Розширення як феномен європейського будівництва. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 14 (Ч.1). - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 1999. - С. 3-15.

9. Копійка В.В. Формування неофункціоналістського напрямку дослідження європейської інтеграції. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 15. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 1999. - С. 3-8.

10. Копійка В.В. Великобританія та формування комунітарних принципів ЄС. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 16. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 1999. - С. 3-11.

11. Копійка В.В. Становлення ідеї Єдиної Європи: історичні аспекти. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.16. - К., 2000. - С.76-80.

12. Копійка В.В. Проблема формування спільного інтеграційного механізму ЄЕС у контексті розширення в 60-70-ті роки. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.17. - К., 2000. - С.23-30.

13.Kopiyka V. NATO and EU Enlargement to the East in the Context of Interests of Ukraine in Formation of a New European Security System. / The Security Quadrangle for the XXI Century: NATO, NATO Partners, Russia and Ukraine. - Bruxelles, 2000. - P. 70-92.

14. Копійка В.В. Школа “первинного розширення” та її місце в європейській інтеграційній теорії. // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.17 (Ч.ІІ). - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2000. - С.3-11.

15. Копійка В.В. Причини еволюції британського підходу щодо проблеми вступу в ЄС (1961-1963 рр.). // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.18 (Ч.І). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2000. - С.11-21.

16. Копійка В.В. Деякі теоретичні аспекти сучасних європейських інтеграційних процесів. // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.19 (Ч.ІІ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2000. - С.45-49.

17. Копійка В.В. Перспективи розширення ЄС в 90-ті роки та країни ЄАВТ. // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.23 (Ч.ІІ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2000. - С.3-11.

18. Копійка В.В. Позиція країн та основних інститутів ЄС з проблем вступу країн ЕАВТ до ЄС. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.18 . - К., 2001. - С.56-60.

19. Копійка В.В. Формування Європейської економічної зони - перший крок до нового розширення ЄС. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.20. - К., 2001.-С.56-60.

20. Копійка В.В. Європейські інтеграційні концепції в контексті майбутнього розширення ЄС. // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.27 (Ч.І).-К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2001. - С.34-53.

21. Копійка В.В. Великобританія у Європейському Союзі: очікування та наслідки. // Науковий вісник Дипломатичної Академії України. - Вип.5. - К., 2001. - С.169-176.

22. Копійка В.В. Фактори формування євроінтеграційних тенденцій в політиці країн ЦСЄ. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.21-24. - С.141-147.

23. Копійка В.В. Проблеми вступу Іспанії і Португалії до європейських співтовариств. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 30 (Ч.І). - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2001. - С.55-63.

24. Копійка В.В. Формування нової загальноєвропейської системи в контексті розширення ЄС на Схід. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Вип. 32 (Ч.І). - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2002. - С.56-66.

25. Копійка В.В. Нова дилема: інституційна реформа та нове розширення ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 36 (Ч.ІІ). - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2002. - С.15-25.

26. Копійка В.В. Взаємовідносини Росія - Європейський Союз в умовах глобалізації. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 37 (Ч.І). - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2002. - С.90-95.

27. Копійка В.В. Особливості відносин між Росією та ЄС у контексті розширення. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 39 (Ч.І). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2003. - С.20-27.

28. Копійка В.В. Украина и поиск европейской идентичности в контексте расширения ЕС на Восток. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: - Вип. 40 (Ч.І). - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2003. - С.104-108.

29. Копійка В.В. AGENDA 2000 та проблема внутрішнього реформування в ЄС. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.25-28. - 2003. - С.11-16.

30. Копійка В.В. Від Амстердаму до Ніцци: на шляху до комунітарних реформ. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.25-28. - 2003. - С.236-243.

Матеріали і тези наукових конференцій

31. Копійка В.В. Еволюція традиційних федералістських концепцій єдиної Європи. // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип. 12 (Ч.ІІ). Матеріали між. наук.-теорет. конф. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 1999. - С. 3-14.

32. Копійка В.В. Економічні аспекти співробітництва між Європейським Союзом та Україною. // Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки. Матеріали VІІ міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 25-річниці кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин та 55-річниці Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка. - К., 1999. - С.30-32.

33. Копійка В.В. Позиція країн та основних інституцій ЄС до нового розширення співтовариства в 90-ті роки. // Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти. Матеріали міжнародної наукової конференції 27-30 березня 2001 року. - Ужгород. - 2001. - С.155-160.

34. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу: нові можливості та перспективи для України // Матеріали засідання круглого столу. - К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2004. - С.47-55.

європейський союз геостратегічний розширення

АНОТАЦІЇ

Копійка В.В. Теоретичний та практичний вимір розширення Європейського Союзу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

В дисертації вперше в українській політичній науці комплексно досліджена проблема міжнародно-політичного та регіонального вимірів феномену розширення Європейського Союзу в усіх його аспектах. Розроблена авторська концепція взаємозалежності двох протилежних за характером процесів, що характеризують європейську інтеграцію - поглиблення рівня інтеграційного співробітництва та розширення географічних рамок інтеграції. На основі аналізу еволюції процесу розширення ЄС визначено його основні рушійні сили та мотиви, здійснена спроба встановити, враховуючи територіальні, соціально-економічні та культурні особливості ідеї європейської єдності, можливі межі розширення. Виявлена закономірна залежність еволюції загальноєвропейської стратегії розширення від рівня інтеграційного співробітництва та якісних трансформацій в ЄС.

Проаналізовано моделі європейської інтеграції, виокремлено їх взаємозв'язок з основними етапами розширення ЄС. Особлива увага зосереджена на дослідженні сучасних моделей та концепцій європейської інтеграції, що найбільш комплексно та повно поєднують сучасні реформаторські процеси в ЄС та розширення. Визначені шляхи теоретичного та концептуального аналізу проблеми просторового та функціонального розширення ЄС, вдосконалено категорійно-понятійний апарат проблеми, що досліджується. Ключові слова: Європейський Союз, розширення та поглиблення, модель багатошвидкісної Європи, копенгагенські критерії, концепція міцного ядра, стратегія сусідства .

Копейка В.В. Теоретическое и практическое измерение расширения Европейского Союза. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

В диссертации впервые в украинской политической науке комплексно исследована проблема международно-политического и регионального измерений феномена расширения Европейского Союза во всех его аспектах. Разработана авторская концепция взаимозависимости двух взаимоисключающих по характеру процессов, которые характеризуют европейскую интеграцию - углубление уровня интеграционного сотрудничества и расширение географических рамок интеграции. На основе анализа эволюции процесса расширения ЕС определены его основные движущие силы и мотивы, осуществлена попытка установить, учитывая территориальные, социально-экономические и культурные особенности идеи европейского единства, возможные границы расширения. Выявлена закономерная зависимость эволюции стратегии расширения от уровня интеграционного сотрудничества и качественных трансформаций в ЕС.

Проанализировано модели европейской интеграции, выделена их взаимосвязь с основными этапами расширения ЕС. Особое внимание сосредоточено на исследовании современных моделей и концепций европейской интеграции, которые наиболее комплексно и полно учитывают современные реформаторские процессы в ЕС и расширение. Определены пути теоретического и концептуального анализа проблемы пространственного и функционального расширения ЕС, усовершенствован категорийно-понятийный аппарат проблемы, которая исследуется.

Ключевые слова: Европейский Союз, расширение и углубление, модель многоскоростной Европы, концепция крепкого ядра, стратегия соседства, копенгагенские критерии.

Valeriy V. Kopiyka. Theoretical and Practical dimensions of the European Union Enlargement process. - Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of Doctor of Political Sciences in specialisation 23.00.04 - Political problems of international systems and global development. - Institute of International Relations of Taras Shevchenko`s Kyiv National University, Kyiv .

The Thesis is devoted to the comprehensive research of the international as well as regional political dimensions of the European Union enlargement process. This phenomenon is studied through all its aspects, that makes it the first scientifical work in this field of Ukrainian political studies. The Thesis presents the author's concept of interconnection between two mutually exclusive processes of deepening integration level and enlargement of geographical frameworks of the integration itself. These aforementioned processes are the plots of the European integration at all its stages.

The Dissertation contains complex analyses of the European integration models with close and logical connection to the main stages of the European Union enlargement.

The present research concentrates on the study of the present-day models and modern European integration concepts. These concepts are completely and comprehensively based on the actual reformation presses in light of the present European Union enlargement

On the basis of the author's concept the idea that new enlargement is the next stage on the road to the qualitative and quantative European integration transformations is proved. The author finds that successful realization of such qualitative and quantative transformations in Europe requires stable and overwhelming introduction of the supranational principles in integration building strategy.

In the Thesis the basic motive forces and main reasons of the EU enlargement process are defined. Taking into account territorial, social, economic and cultural peculiarities of the European unity idea, the potential parameters for the enlargement process are proposed. The appropriate dependence of the evolution of the Common European strategy of enlargement on the level of integrational co-operation and EU qualitative transformation was determined.

One of the principal achievements of the Dissertation is the need for the closest conformity with the criteria approach of the newly independent states at the post-soviet space to the development of their integration strategies. The main idea of such an approach is that only complete legislative as well as political and legal ensuring of the EU requirements by the new independent states opens the way to the successful fulfillment of their European choices.

On the opinion of the author, there is no possibility for any concessions in this sphere for the CIS countries, made for some post-socialist states of Eastern and Central Europe during the last enlargement stage, at least in situations out of critical influence on general and national interests of the Western states.

The present research also contains practical recommendations concerning the formation, development and realization of the European vector of the Ukrainian foreign policy.

Key words: European Union, enlargement and deepening, model of multi-speed Europe, concept of core center, strategy of neighborhood, Copenhagen criteria.

Размещено на Allbest.ru