Конверсія в контексті системної еволюції міжнародних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ПАРХОМЧУК ОЛЕНА СТАНІСЛАВІВНА

УДК 327:658.149.3

КОНВЕРСІЯ В КОНТЕКСТІ СИСТЕМНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

КИЇВ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант:Доктор історичних наук, професор, КОППЕЛЬ Олена Арнольдівна, Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор ГОЛОВЧЕНКО Володимир Іванович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імена Тараса Шевченка, професор кафедри країнознавства

доктор політичних наук, професор ОНІЩЕНКО Ірина Григорівна, Європейський університет, завідувача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

доктор філософських наук, професора ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України, завідувач відділу глобальної та європейської безпеки

Провідна установа: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України.

Захист відбудеться "24" січня 2006 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29. Київського національного університету імена Тараса Шевченка (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут міжнародних відносин, зал засідань вченої ради).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "23" грудня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Ю. Константинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження викликана суттєвими змінами у системі поглядів на проблему конверсії. Незавершеність формування постбіполярної системи міжнародних відносин за паралельної появи позамілітарних загроз самому існуванню людства на тлі швидких і водночас гігантських зрушень у науково-технічному прогресі актуалізують цілісне дослідження конверсії як суспільного феномена.

Дисертантка бере до уваги наявність різних історико-політичних версій і оцінок конверсії, котру в світовій політичній думці переважно розглядають як мирну і оборонну, економічну і комплексну. Така варіативність уможливлює цілісність положень і висновків, а також актуалізує їх з огляду на те, що той чи інший конверсійний пріоритет узалежнювався від сутнісних характеристик і ознак міжнародних систем. Враховується і елемент зв'язку між еволюцією останніх і особливостями конверсії. З погляду забезпечення актуальності окреслена парадигма дозволяє по-новому оцінити український варіант конверсії після розпаду СРСР.

Проблема конверсії, яка розглядалася раніше головним чином у її військово-економічному вимірі, в наш час значно більшою мірою визначається широким набором різнопланових і діалектично суперечливих чинників внутрішньо- та зовнішньополітичного, економічного, соціального, гуманітарного й екологічного порядку, без урахування яких неможлива оптимізація цього процесу. Крах Ялтинсько-Потсдамської системи, розпад СРСР і очевидна розмитість самого чинника постбіполярності при визначенні сучасної системи міжнародних відносин також обумовлюють нагальність розробки нових підходів до здійснення конверсії.

Саме у цьому контексті актуалізується доцільність наукового осмислення ролі та місця конверсії в контексті системної еволюції міжнародних відносин, комплексного характеру аспектів конверсії і шляхів її практичної реалізації з використанням найсучасніших методів політології міжнародних відносин.

Глобалізаційний зсув основних загроз, перехід традиційної міжнародної конфліктності з глобального на регіональний та субрегіональний рівні за одночасної появи радикально нових викликів загальній безпеці, що, зокрема, лежать у сфері екології і міжнародного тероризму, викликають потребу переоцінки усталених поглядів на проблему конверсії та наповнення цього поняття новим змістом, який би відповідав реаліям сучасного світу. Сутнісна зміна характеру загроз у світі призводить до відповідних модифікацій самих цілей і змісту всіх форм і видів конверсії, що постають на порядку денному. Конкретні рішення постійно наштовхуються на несподівані повороти у розвитку військово-політичної ситуації в різних регіонах світу (колишня Югославія, Афганістан, Ірак, низка африканських країн та ін.). Тут якраз і проявляються залишкові прояви традиційних видів конверсії, у той час як США і Західна Європа демонструють певний поступ на шляху економічної і комплексної конверсії.

Тому ще один елемент актуальності дисертації бачимо в протиріччях сучасної міжнародної системи, викликаних прагненням Сполучених Штатів брати на себе відповідальність за міжнародну політику як форму розробки, прийняття і реалізації рішень, які зачіпають загальні інтереси. У більш вузькому сенсі слід враховувати той факт, що проблема конверсії належить до одного з найгостріших питань світової політики ще й тому, що змушує не тільки малі і середні держави, але й віддавна серйозних національних акторів оновлювати стратегії національної, регіональної, континентальної і загальної безпеки.

В сучасній Україні проблема конверсії опинилася в центрі уваги науковців і політиків після проголошення незалежності. Конверсія, її характер та кінцеві результати одразу стали одним з своєрідних індикаторів військово-політичної та соціально-економічної трансформації країни. Економічна (комплексна) конверсія унеможливлювалася фінансово-економічною кризою і нестачею інвестицій, відсутністю досвіду самостійної політики і гостротою вибору між європейськими і євразійськими цінностями.

Тут також треба враховувати, що діяльність будь-якої держави у галузі конверсії визначається її життєво важливими інтересами економічного та політичного характеру. Її ефективність залежить від того, наскільки при формуванні та реалізації національної політики (особливо у позаблокових державах перехідного типу), враховуються як національні інтереси, так і загальна ситуація на світовій арені й стан справ у дво- і багатосторонніх відносинах. Врахування міжнародно-політичної складової цього виду діяльності не може бути нижчим, ніж її економічного елементу. Для України такий підхід зумовлено проблемами цивілізаційного вибору та доцільністю виокремлення справді стратегічного партнера у широкому колі декларованих стратегічних партнерств.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена:

- роллю та місцем конверсії в контексті системної еволюції міжнародних відносин, комплексним характером її аспектів, необхідністю урахування її міжнародно-політичної складової;

- нагальною потребою пошуку ефективних шляхів її практичної реалізації з використанням найсучасніших методологій і методів політології міжнародних відносин;

- об'єктивною зацікавленістю України у формуванні і ефективній реалізації державної політики в галузі конверсії з врахуванням міжнародно-політичної складової цього виду діяльності;

- недостатнім рівнем дослідження цієї проблеми в вітчизняній та зарубіжній політичній науці.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи є складовою комплексної програми науково-дослідних робіт Київського університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (номер держреєстрації 0197U015204), програми Інституту міжнародних відносин Київського університету "Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави" (номер держреєстрації 0197U003322) та наукової теми кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики цього Інституту "Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин" (№ державної реєстрації 0197U003325).

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням наукової проблеми, актуальності обраної теми та стану її наукової розробки. У дисертації авторка ставить мету дослідити і розробити власну концепцію залежності історично відомих видів конверсії від характеру міжнародної системи і стану світової політики через з'ясування сутнісних закономірностей і особливостей її проведення на певному етапі еволюції міжнародної системи; визначити вплив політичних систем та національних зовнішньополітичних стратегій на особливості конверсії.

Відповідно до мети вирішувались такі завдання:

- систематизація, класифікація та аналіз "конверсійних теорій" в контексті системної еволюції міжнародних відносин, окреслення базових теорій і концепцій, які впливають на формування та реалізацію курсу держав у сфері конверсії; аналіз теоретичних засад здійснення конверсії, виявлення її національної і регіональної специфіки;

- вдосконалення категоріально-понятійного апарату; розробка методики дослідження сумісних процесів у світовій політиці;

- вивчення специфіки конверсії у залежності від типу міжнародної системи, її структури, особливостей міжнародної стратифікації;

- оцінка етапів конверсії в межах Версальсько-Вашингтонської та Ялтинсько-Потсдамської міжнародних систем і за умов формування сучасної міжнародної системи;

- виявлення факторів впливу на формування хвиль конверсії як на глобальному так і на національному рівнях;

- з'ясування типів, моделей, функцій та форм здійснення конверсії, доведення її доцільності, структуризація її глобальної, регіональної та національної специфіки;

- аналітичне осмислення впливу на цей процес політики держав як елемента глобалізованої міжнародної системи;

- розробка пропозицій щодо формування концепції політики конверсії України в контексті її національних інтересів.

Об`єктом дослідження є конверсія як багатопланове системне явище, у трьох її вимірах - часовому, просторовому і змістовному, властиві їй структура та функції, закономірності та імперативи.

Предметом дослідження є багатовимірність конверсії у залежності від поточної внутрішньополітичної ситуації та політико-системної еволюції міжнародних відносин, закономірності конверсійного явища у конкретних міжнародно-політичних системах.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1919 р. до кінця ХХ - початку ХХІ ст. Нижня межа визначається завершенням Першої світової війни і зародженням Версальсько-Вашингтонської системи. Верхня межа обумовлена руйнацією Ялтинсько-Потсдамської системи, розпадом біполярності і становленням сутнісно не визначеної постбіполярної системи міжнародних відносин, в якій конверсія набуває багатовимірності, що проявляється в застосуванні її різних форм у залежності від внутрішніх особливостей розвитку держав та їх входження в певні інтеграційні структури.

Методологія та методи ґрунтуються на особливостях дослідження, що полягають у визначенні рівнів залежності між конверсією і міжнародною системою та врахуванні залежності певного варіанту конверсії від національних політичних систем, міжнародних стратегій, стану національної економіки. Це спричинило пріоритет застосування положень теорії взаємозалежності у широкому полі інших методів. Широко застосовується системний підхід, за якого система розглядається як у сенсі взаємопов'язаності чи узгодження певних складових явищ і процесів у такий спосіб, щоб сформувати певну єдність чи цілісність, так і абстрактної наукової концепції, що використовується для забезпечення цілісності висновків. Врахована мінливість поняття "система" в рамках різних теоретико-методологічних парадигм, кожна з яких домінує у залежності від поточного міжнародно-політичного контексту. Застосовано підходи з теорії прийняття рішень, що дозволяють гнучко враховувати суб'єктивні чинники прийняття конверсійних проектів чи відмови від них. Функціоналістські засади залучаються при визначенні можливостей проведення комплексної конверсії: вирішальними вони стають при аналізі ролі і впливів міжнародних організацій.

Діалектичний принцип застосовувався для обґрунтування суперечливих ідей і розв'язання складних проблем. Соціально-історичний підхід використовувався на традиційному національному рівні і у глобальному зрізі. Логічний метод знайшов застосування у рамках "чистої" політології, тобто абстрактного відокремлення факту чи процесу від постійних цінностей. Завдяки принципу історизму конверсію показано у динаміці. Звернення до дескриптивного методу обумовлене міркуваннями розгляду якомога більшої кількості конкретного матеріалу у контексті помилок, допущених Україною у розробці і здійсненні конверсії. Всі методи залучені в контексті їх традиційного використання в політології міжнародних відносин.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим у вітчизняній політології комплексним дослідженням конверсії у трьох вимірах - просторовому, часовому та змістовному, властивих їй структури, функцій та закономірностей. Наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення в контексті міжнародно-політичного дослідження проблеми конверсії як багатопланового і багатовимірного системного явища, визначені місце та роль чинника конверсії в межах системної еволюції міжнародних відносин, здійснено цілісне дослідження принципів формування та засобів реалізації політики конверсії у конкретних міжнародних системах в умовах існування певних національних політичних систем, на підставі чого визначені типи, моделі та механізми її здійснення.

Наукова новизна дисертації зумовлена також встановленням впливу змін у системі міжнародних відносин на визначення доцільності тієї чи іншої форми конверсії в рамках національних стратегій.

Основними положеннями, що визначають наукову новизну дисертації, є такі:

- вперше у вітчизняній політології на основі залучення і комплексного аналізу широкого кола літератури та джерел, значна частина яких раніше не залучалася до наукового аналізу, здійснено цілісне, всебічне дослідження принципів формування та засобів реалізації політики конверсії в межах еволюції міжнародних систем та модифікації національних політичних систем;

- розроблено наукову систематизацію та класифікацію існуючих у сучасній міжнародно-політичній науці поглядів, концепцій та теорій стосовно проблеми конверсії;

- доведено, що при формуванні державної політики в галузі конверсії необхідно врахування міжнародно-політичної складової цього виду діяльності. - встановлено залежність видів конверсії від загального контексту світового політичного процесу, історичного типу міжнародних систем, їх структурних характеристик, особливостей ієрархії складових елементів (міжнародної стратифікації) та взаємозв'язків між ними;

- удосконалено шляхи аналізу проблеми, її категоріально-понятійний апарат, введено в науковий обіг та розкрито сутність таких понять, як "конверсія умів" та екологічна конверсія;

- запропоновано якісно нове розуміння конверсії як важливої складової історії цивілізацій, встановлено, що явище конверсії якісно еволюціонувало у часі - особливо інтенсивно з другої половини ХХ ст.;

- запропоновано авторську класифікацію конверсії, де за основу взято такі типологічні ознаки як: просторові та часові характеристики, динаміка, масштаби, методи та засоби здійснення, характер причин;

- встановлена можливість використання авторського концепту і методики дослідження конверсії в процесі аналізу сумісних процесів в світовій політиці, зокрема, демілітаризації та роззброєння.

- визначені зовнішні (вплив світової політики, ситуації на міжнародній арені) та внутрішні (стан економіки країн, соціальна напруженість, громадські рухи) передумови здійснення конверсії; встановлено, що мотиви конверсії можуть бути економічні, політичні та військові, а спрямованість - внутрішня і зовнішня (торгівля зброєю, конверсійні виставки-продажі та ін.);

- узагальнено позитивний та негативний досвід здійснення конверсії в межах Версальсько-Вашингтонської, Ялтинсько-Потсдамської та сучасної системи міжнародних відносин;

- визначені типи, моделі, функції та форми здійснення конверсії, структурована її глобальна, регіональна та національна специфіка;

- обґрунтовано глобальність та цілісність конверсії. Доведено, що глобальність конверсії полягає у тому, що у її здійсненні або у рухах за її здійснення прямо чи опосередковано задіяні держави, міжнародні організації, суспільні рухи чи окремі особи;

- дістало подальший розвиток осмислення національних інтересів України в здійсненні конверсії, надані практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України з цього питання.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається політичною актуальністю і науковою новизною дослідження. Результати роботи знайшли практичне застосування у розробці авторкою вузівських навчальних дисциплін "Проблема демілітаризації та конверсії в міжнародних відносинах", "Основи світової політики", "Міжнародні відносини та світова політика". На основі дисертації авторкою підготовлено спецкурс "Проблема демілітаризації та конверсії в міжнародних відносинах", який ввійшов в перелік обов'язкових дисциплін Освітньо-професійної програми магістра і спеціаліста за спеціальністю 8.030.401 напряму підготовки 0304 - міжнародні відносини. Матеріали дисертації можуть бути використані при розробці нормативних курсів з міжнародних відносин, світової політики, міжнародних систем та глобального розвитку, зовнішньої політики України тощо. Основні положення та висновки можуть бути використані вітчизняною дипломатією, науково-дослідними інститутами та центрами.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи пройшли апробацію і були оприлюднені у виступах на міжнародних і республіканських наукових конференціях, зокрема: "До нової України - шляхом реформ" (Київ, березень 1992 р.), "Карпати - український міст в Європу" (Львів, вересень 1993 р.), "Національні інтереси, України і Білорусі в Африці та на Близькому Сході" (Київ, червень 1993 р.), "Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика" (Київ-Чернівці, травень 1995 р.), "Уроки 11 вересня; проблеми глобальної, регіональної та національної безпеки" (Київ, квітень 2002 р.); "Університети - міжнародні відносини - ЮНЕСКО" (Київ, січень 2003 р.); "Круглому столі" Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка та Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України з проблем світової цивілізації ХХІ століття (Київ, лютий 2003 р.); "Моделювання міжнародних відносин" (Київ, квітень 2004 р.);"Україна - Росія: пошук оптимальної моделі відносин" (Київ, квітень 2004 р.); "Україна у постбіполярній системі міжнародних відносин" (Київ, листопад 2004 р.); "Асиметрія міжнародних відносин в умовах глобалізації" (Київ, жовтень 2005 р.), "60-річча ООН: осмислення звершень та шляхи посилення ефективності в ХХІ столітті" (Київ, листопад 2005 р.). Результати досліджень доповідались на щорічних наукових конференціях Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, а також використовувались при викладанні авторкою нормативних курсів "Міжнародні відносини та світова політика (1914-1945рр.)", "Зовнішня політика України", спецкурсів "Основи світової політики", "Проблема демілітаризації та конверсії в міжнародних відносинах".

Публікації. Теоретичний та фактичний матеріал дисертації знайшов відображення у достатній кількості публікацій, зокрема, в індивідуальній монографії "Мілітаризм та проблема конверсії в глобальному світі", низці підручників та навчальних посібників, конспектів лекцій, 29-ти публікаціях у профільних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (801 найменування на 74 сторінках). Загальний обсяг тексту дисертації складає 376 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

конверсія міжнародний політика національний

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, наукове та практичне значення роботи, визначено мету та завдання, об'єкт та предмет дослідження, його хронологічні рамки, відображено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі дисертації "Теоретико-методологічна та джерельно-документальна база дослідження" представлено авторське розуміння методології дослідження конверсії та спонуки використання певних методів у залежності від контексту дослідницьких пріоритетів. Такий підхід зумовлений особливостями конверсії як суспільно-політичного та міжнародно-політичного явища, багатовимірністю ролі й місця чинника конверсії у ході системної еволюції міжнародних відносин, закономірностями її здійснення в конкретних соціальних системах. Базовою в дослідженні конверсії в умовах глобалізації виступає теорія взаємозалежності, оскільки в постбіполярну епоху реалізм втрачає першість як засіб реалізації певних завдань і цілей.

Широко застосовано емпіризм, оскільки широкий набір фактів, подій і процесів забезпечує точність положень і висновків і недопущення когнітивних диспропорцій як наслідку суб'єктивізму дослідника.

Потреба в конверсії викликана постійно зростаючою мілітаризацією, тому у дисертації ставиться питання про циклічність мілітаризації та хвиль конверсії. Дослідження конверсії на тлі міжнародних відносин здійснюється у трьох вимірах просторовому, часовому та змістовному. Адже на хвилі конверсії можуть впливати будь-які зовнішні щодо цього процесу імпульси, котрі можуть виходити від різних середовищ проходження процесу, залежачи від міжнародно-політичної ситуації, історичного типу міжнародних систем тощо. Дослідження чинника конверсії здійснюється за стадіями, станами, ситуаціями, подіями в глобальній та регіональних міжнародних системах у різних часових термінах і на локалізованому просторі.

В міжвоєнний та повоєнний періоди конверсія була наслідком попередньої мілітаризації і великої війни. З огляду на зростаючу взаємозалежність держав вона починає втрачати прямий зв'язок з традиційним мілітаризмом, набуває ознак незалежності від рівня мілітаризації. Цим викликані прояви різних видів конверсії та її спонук.

У дисертації широко застосовуються документальні джерела, значна частина з яких уперше стали об'єктом спеціального наукового дослідження в українській міжнародно-політичній науці. Проблематика дослідження зумовила опрацювання широкого комплексу джерельних матеріалів, який становлять:

1. Чинна законодавча та нормативно-правова база України із зазначеної проблеми, відповідні укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів; документи МЗС.

2. Документи зовнішньополітичних відомств інших держав як базових суб'єктів конверсії - договори, угоди, декларації, комюніке, офіційні заяви представників правлячих кіл.

3. Офіційні публікації парламентів зарубіжних країн, їх законодавча база в галузі конверсії, матеріали парламентських слухань.

4. Урядові документи країн, де проходила конверсія. Особливу увагу привернули документи держдепартаменту США та радянської й російської дипломатії, регіональні програми конверсії.

5. Документи міжнародних організацій - ООН, НАТО, ЄС, МОП тощо.

6. Документи міжнародних конференцій (Паризька мирна конференція 1919-20 рр., Вашингтонська конференція 1921-22 рр., Паризька мирна конференція 1946 р.), міжнародні договори та угоди.

7. Архівні документи.

8. Дослідження та аналітичні матеріали, підготовлені науково-дослідними центрами, що мають рекомендаційно-прикладний характер і справляють вплив на розробку та здійснення політики конверсії.

9. Документи політичних партій і громадських організацій.

10. Виступи, статті, книги та мемуари політичних діячів, які виконували чи виконують функцію теоретиків та ідеологів при формулюванні основ політики конверсії в своїх країнах.

Для аналізу конверсії як системної категорії з притаманними їй властивостями та характеристиками в роботі використано низку монографічних праць (А.Богданова, І.Блауберга, Л.Берталанфі, Б.Бузана, В.Могілевського, Р.Літтла, М.Каплана та ін.), присвячених розробці теорії систем як такої та її практичного застосування. При розгляді особливостей соціальних систем використано праці українських вчених П.Орловського, В.Скуратівського та М.Шевченка.

Системний підхід в політологічному вимірі досліджено на прикладі праць Ф.Кирилюка, М.Марченка; у галузі права - Г.Атаманчука, В.Копєйчикова; у сфері міжнародних відносин - В.Богдановича, О.Бодрука, О.Коппель, О.Маначинського, С.Шергіна, російських вчених А.Багатурова, П.Циганкова і Е.Позднякова.

Більшість відповідних напрацювань наукових шкіл, які домінують у сфері дослідження конверсії, критично проаналізована в дисертації. Значний інтерес викликають висновки, узагальнення та фактичних матеріал, що міститься в працях американських та західноєвропейських авторів.

50-ті - перша половина 70-х рр. ХХ ст. характеризувались поступовим підвищенням уваги до дослідження конверсії. Цей період отримав назву "аналітичного періоду конверсії".

Заслуговують на особливу увагу роботи провідного американського фахівця в галузі конверсії С.Мелмана, найбільш відомими з яких є "Конверсія військової промисловості в цивільну", "Конверсія і роззброєння", "Військова економіка. Конверсія виробництва та повернення до громадянських потреб" та ін. В.В.Леонтьєв розглядає конверсію крізь призму впливу даного процесу на економіку країни.

З початку 60-х рр. ХХ ст. в західній науці характерним став перехід до аналізу окремих аспектів конверсії. М.Вайденбаум, К.Боулдінг, Г.Адамс, С.Мелман, Р.Деграсс та ін. особливу увагу приділяли як теоретичним, так і практичним аспектам конверсії, зокрема реконверсії в США після Другої світової війни, війни в Кореї та В'єтнамі. На цьому етапі конверсія розглядалась лише як комплекс дій, які забезпечують переключення значної частини військової економіки на цивільне виробництво. В західній науковій літературі визначалась чітка різниця між конверсією та диверсифікацією виробництва.

З другої половини 70-х рр. ХХ ст. набуває поширення ідея, що конверсія - це не просто переміщення ресурсів з одного сектора в інший з підрахуванням вірогідного майбутнього зиску, а складний динамічний процес структурної перебудови економіки. Дослідники акцентували увагу на необхідності детальної розробки програм конверсії на всіх рівнях економіки - національному, галузевому та рівні окремих підприємств, на проблемах планування її з урахуванням змін на світовій арені.

В умовах розрядки розпочалась широка наукова дискусія щодо конверсії, розробка конверсійних моделей з врахуванням її зовнішньополітичної складової. Цікавими в цьому плані є робота англійського дослідника Т.Уебба "Марнотратство гонки озброєнь: проблеми втрати робочих місць та промислового застою", французького автора Ж.Абена. Діяльність ФРН в галузі конверсії була узагальнена в декількох дослідженнях, зокрема "Пропозиції щодо роззброєння у Федеративній Республіці", підготовленому У.Альбрехтом, Й.Хуффшмідтом, Г.Вульфом, П.Локком та у праці К.Веллмана. Було зроблено висновок, що конверсія може сприяти структурним демократичним перетворенням не тільки в економіці, а й в суспільстві загалом. В той же час майже поза увагою залишився вплив зовнішньополітичних чинників на політику в цій галузі.

Після розпаду Ялтинсько-Потсдамської системи та завершення "холодної війни" з'явилося чимало літератури з проблеми конверсії. Зокрема, можна назвати праці Дж.П.Хеберта, Дж.Марлін і Б.Лалл, в яких конверсія розглядається як об'єктивний процес розвитку суспільства.

Значна увага в працях західних дослідників приділяється критичному аналізові історичного досвіду здійснення конверсії з урахуванням змін на світовій арені. Аналізуються як позитивні, так і негативні надбання радянського досвіду конверсії (Дж.Купер), здійснення конверсії у Великій Британії (Б.Дібсбері, М.Дандо, М.Ріджі, С.Шефілда, К.Хартлі). Шведський досвід конверсії узагальнюється в працях І.Торссен. здійснюються перші спроби компаративного аналізу досвіду конверсії (С.Дейтрік).

Привертають увагу дослідження конверсії в країнах Центральної та Східної Європи, на пострадянському просторі. Це, зокрема, колективна праця за редакцією І.Антоні і Р.Вейсгарта, роботи Г.Вульфа, І.Грейзі, Дж.Девіс, М.Міза, Г.Спікера, О.Раджа, А.Сміта. Конверсію в Росії всебічно аналізують В.Грайвс, С.Гедді, Л.Коклі, І.Рендел, Т.Саше.

Специфіка підходів радянських науковців в 60-ті-70 ті рр. полягала в тому, що головна увага приділялась конверсії в США, передусім робочій політиці, яку здійснювали уряд та профспілки. Дослідженню цієї проблеми присвячені праці В.А.Королькова, В.І.Лана, А.П.Мєдведева, Н.В.Мостовця, Б.Я.Міхайлова, В.Г.Прудського, Н.В.Сівачова та ін. Незважаючи на ідеологічні штампи, зумовлені реаліями того часу, радянські публікації містять чимало цікавих архівних матеріалів, що вперше вводились в науковий обіг.

З другої половини 80-х рр. нові підходи до проблеми безпеки поставили в практичну площину проблеми конверсії, що призвело до посиленню уваги до неї в радянській науці, перехід до її аналізу у багатьох аспектах. Соціально-економічні аспекти конверсії розглядались в працях Е.В.Бугрова, О.І.Ізюмова, О.П.Кірєєва, В.П.Конобєєва, Р.А.Фарамзяна. Західні концепції та конверсійні програми аналізувалися в працях І.В.Галкіна, К.Р.Гончара, В.В.Потапова, В.М.Чігарьова, А.Є.Єфремова та ін. З'являються праці загальнотеоретичного характеру, аналізується взаємозалежність проблеми безпеки і конверсії, осмислюється необхідність та неминучість цього процесу. Заслуговують на увагу праці В.П.Петрова "Соціально-філософські проблеми конверсійної та воєнної доктрин сучасної Росії: можливість та реальність", С.І.Сімановського "Міжнародні аспекти конверсії в Росії: проблеми та загрози", збірка статей за редакцією С.П.Пєтухова "Конверсія в Росії: стан і перспективи".

Стратегія управління конверсійними процесами розглядалась в публікаціях М.А.Бендикова, Є.Бєлова, В.Бєрєстова, Б.Н.Гамідулаєва, Г.Кочеткова, Є.Ю.Хрустальова та ін..

Конверсію в окремих галузях промисловості, зокрема оборонної, аналізують А.Астахов, Б.Барабанов, К.Колін, А.Мошков, В.Рассадін.

Значна увага починає приділятися методологічним підходам до розробки та реалізації регіональних програм конверсії (В.Баранчєєв, С.Кузьменко, А.Сєргунін, Ф.Юрлов, Г.Яковлєв, О.Романов та ін.). В працях В.А.Артюхова, М.А.Бесклубенка, Т.В.Генералова, І.В.Галкіної, К.К.Коліна, В.Г.Нуріахметова, А.Ф.Самохвалова, Ю.Б.Сажіна узагальнюється досвід здійснення конверсії окремими країнами.

Як певний прорив оцінюємо збірку документів "Післявоєнна конверсія: до історії "холодної війни" (під редакцією В.Лельчука), де містяться раніше не опубліковані документи.

Розвиток української наукової думки з проблеми конверсії можна умовно поділити на два періоди. Перший (до середини 1990-х рр.) характеризується дещо ідеалістичними уявами про конверсію. Це, передусім, стосується наукових розвідок В.Степаненка, А.Черногода, які головну увагу приділяли економічним та соціальним аспектам даної проблеми. Українські економісти Ю.Клочко, А.Савельєва, М.Івашов звертали увагу на кадровий потенціал та проблеми працевлаштування в результаті конверсії. Другий період починається з другої половини 1990-х рр. Теоретичне підґрунтя було закладено в загальнотеоретичних роботах з проблем безпеки українських вчених Л.Губерського, Є.Камінського, В.Манжоли, Б.Парахонського, Г.Перепелиці. Окремі аспекти проблеми конверсії розглядались в роботах В.Ольшевського, О.Потєхіна, Т.Мануїльської та ін.

Причини невдач у здійсненні конверсії в Україні дискутувались у статтях Л.Зинов'євої, Ю.Сафіуліна, Ю.Клочка, А.Савельєва, В.Юрчука.

Визначення ступеня розробки проблеми конверсії дає підстави виокремити базові напрями її дослідження: як суто економічного процесу; галузеві дослідження конверсії в військово-політичній науці, соціології, екології, історії. Це підтверджує висновок щодо міждисциплінарності конверсії як об'єкта дослідження та багатовимірності цього процесу.

У другому розділі дисертації "Витоки і спонуки конверсії як чинника міжнародних відносин" розглядається політична еволюція конверсії як явища міжнародної системи.

Оскільки конверсія є складним системним явищем, авторка аналізує історичну еволюцію цього явища і етимологію терміну. Конверсія виникає з появою держав та цивілізацій, міждержавного протистояння та війн. Конверсія часто спонукала економічний поступ та появу нових виробництв.

Як науковий термін "конверсія" вперше використовується на Заході після Першої світової війни. В цей період вживався переважно термін "реконверсія" у тому сенсі, як нині вживається поняття "економічна конверсія", тобто: широка стратегія переведення мілітаризованої національної економіки на мирні рейки. Співвідношення між поняттями "реконверсія" і "конверсія" у такому розумінні полягає в тому, що перше з них базується на тимчасовості мілітаризації мирних виробництв під час війни і обов'язковості повернення до передвоєнного бізнесу після її завершення. Конверсія ж як така передбачає перехід від початково-воєнного виробництва на цивільне.

В середині 40-х рр. ХХ ст. і у радянській науковій думці з'явився свій варіант терміну "реконверсія", ідентичний поняттю "конверсія", що посилило термінологічну плутанину. Можна було зустріти вживання терміну і щодо деяких соціальних проблем - наприклад, "конверсія політичних технологій". Офіційні американські джерела визначали конверсію як політичний, економічний і технічний процес впорядкованого переведення ресурсів на альтернативні цивільні потреби. На межі 80-90-х рр. "конверсія" починає фігурувати в документах впливових міжнародних організацій.

Всяка конверсія залежить від циклів у світовій політиці. Війни і соціальні потрясіння включаються в ритмічний процес розвитку великих циклів і виявляються формою його прояву. Конверсія характерна для етапів формування і стабілізації міжнародної системи. На етапі її розпаду відбуваються процеси мілітаризації. Винятком можна вважати розпад Ялтинсько-Потсдамської системи, коли розпочалася масштабна конверсія, але процес розвалу системи збігся із завершенням "холодної війни".

Залежно від домінування певних цілей держав у світі процеси мілітаризації та конверсії змінювали один одного (мирна та оборонна конверсія) чи відбувались паралельно (в сучасній міжнародній системі - це економічна та комплексна конверсія).

В плані циклічності на зміну хвилі мілітаризму завжди приходить хвиля конверсії, рухаючись від центру системи до напівпериферії та периферії. За просторовими характеристиками дисертантка поділяє конверсію на глобальну, регіональну і державно-національну. За часом виокремлюється швидка конверсія - різке скорочення армій та згортання військово-економічної, науково-технічної та іншої діяльності; більш повільна, тимчасова (конверсія після війни) або постійна (конверсія застарілих видів зброї та модернізація зброї). За динамікою конверсія класифікується як поетапна, тобто динамічна, та розтягнута, тобто в'яла. За масштабами вона може бути вичерпною і/або частковою. Має місце також символічна або демонстраційна конверсія, спрямована на пропагандистське забезпечення політики певних держав.

У розділі третьому "Закономірності та особливості конверсії у повоєнних міжнародних системах" доводиться фактична обов'язковість розробок конверсійних стратегій і програм після великих воєн чи цивілізаційних зломів внаслідок падіння великих імперій або переосмислення згубності війни та політики експансіонізму як способів вирішення національних, регіональних і глобальних проблем.

При всій суперечливості повоєнні договори на перших порах вносили певний порядок у міждержавне спілкування, пропонували політичні, юридичні і морально-етичні критерії, керуючись якими країни і народи теоретично могли уникати великих воєн і взаємного знищення. Однак демілітаризація та конверсія стали надто варіативними, позбавленими єдності. Розходження в підходах різних силових полюсів закріплювалися в договорах часткової географічної дії, котрі часто ігнорували те загальне, що мало бути властиве міжнародним відносинам, якби вони базувалися винятково на засадах Версальсько-Вашингтонської системи. Версальсько-Вашингтонська система не стала вирішальною спонукою конверсії, вона радше була вимушеною стратегією всіх держав-учасниць руйнівної війни. Ця система була спрямована на демілітаризацію та конверсію в країнах, які зазнали поразки, що значною мірою зумовило неминучість появи нового витка мілітаризму в переможених країнах, які зробили ставку на помсту.

Однак після приходу до влади нацистів у Німеччині знову почав встановлюватися пріоритет воєнної промисловості. Комплексна демілітаризація так і не була здійснена, що в кінцевому випадку призвело до обмеженого варіанту конверсії.

Глобально значимий перегляд міжнародної системи після Другої світової війни став неминучим наслідком як самої руйнівної війни, так і переосмислення вад Версальсько-Вашингтонської системи. Багато в чому конверсійний по суті План Маршалла і створення НАТО стали гарантами конверсії західних ВПК через об'єднання зусиль і ресурсів на ниві безпеки. Біполярність унеможливлювала перехід до реальної демілітаризації, хоча й не надто стримувала конверсію завдяки активному безпековому співробітництву на кожному із системних полюсів.

В 50-ті роки ХХ ст. в Німеччині було проведено найбільш масштабну з історично відомих конверсію. Військові статті паризьких договорів 10 лютого 1947 р. визначили основи демілітаризації та реконверсії. Як наслідок відповідні процеси враховували особливості конкретних держав. Головним проявом цього стало поступове включення переможених держав до складу союзників і партнерів відповідно Заходу і СРСР.

Характерним для США стало попереднє планування конверсії в рамках своєї традиційної геополітики, базованої на засадах доктрини ізоляціонізму, наслідком стала модернізація Збройних сил. Вимушена конверсія в СРСР більше нагадувала демілітаризацію, а зростаючі військові витрати гальмували процес та знижували його ефективність.

Період з 50-х рр., відомий як "аналітичний етап конверсії", характеризується науковими розробками програм і проектів законів з проблем конверсії. У другій половині 70-х рр. процес конверсії, особливо на Заході, починають сприймати як складний динамічний процес - демократичну структурну перебудову господарства. У 80-ті рр. посилюється міжнародне співробітництво між громадськими організаціями на підтримку конверсії.

Перемога країн антигітлерівської коаліції створила передумови для здійснення конверсії, яка суттєво стримувалася чинником системного і американо-радянського протистояння. Базові можливості не були реалізовані, що пов'язано з початком "холодної війни", гонкою озброєнь, зростанням ролі ядерного чинника, взаємними погрозами.

Конверсійні процеси охоплювали головних акторів, відбувались як в центрі, так і в напівпериферії та периферії. Руйнація Ялтинсько-Потсдамської системи принципово відрізнялася від усіх історичних аналогів. Вона відбулася мирним шляхом, їй передувало проведення конверсії.

Нова система міжнародних відносин, яка ще формується, відмінна від всіх попередніх. В ній переплітаються та взаємодіють традиційні сили та нові фактори. Розширюється коло суб'єктів міжнародних відносин, змінюється мотивація їхньої поведінки. Процеси глобалізації та їх наслідки змушують надати фундаментально нові орієнтири політиці держав в галузі конверсії. Відбувається космополітизація світової політики, що впливає на характер та зміст конверсійних процесів.

Об'єктивна потреба конверсії зіштовхується з тенденцією до посилення військової могутності держав, поширення мілітаризму на нові простори. Найбільшим каменем спотикання в конверсії є ВПК. Існує нагальна потреба у міжнародній програмі конверсії, що встановила б зниження квот на військове виробництво держав.

Особливістю конверсії в умовах формування нової системи міжнародних відносин стала активізація міжнародного співробітництва.

Підготовлена конверсія не стимулює безробіття, оскільки на створення одного робочого місця у військовому виробництві потрібно більше капітальних вкладень. Відтак, переключення ресурсів на мирні потреби відповідає життєвим інтересам усіх країн. Водночас переведення підприємств на виробництво цивільної продукції потребує "конверсії умів" та державних субсидій компаніям, де відбувається модернізація виробництва. Підготовці умів для проведення конверсії сприяє процес диверсифікації, збільшення частки цивільного виробництва на оборонних підприємствах.

Жодна з двох донинішніх міжнародних систем ХХ ст. не забезпечувала адекватних умов для оптимального проведення мирної конверсії:

Версальсько-Вашингтонська система швидко вичерпала свою декларативну спрямованість на створення загальної системи безпеки і спричинилася до нового витка мілітаризації в Європі;

Ялтинсько-Потсдамська система, вилившись у початкову вимушену демілітаризацію після руйнівної війни, виявила неспроможність забезпечити передумови для поглибленої економічної конверсії з огляду на закладену в ній внутрішню потребу у постійній гонці озброєнь;

Сучасна міжнародна система з очевидною тенденцією до глобалізму одновимірного ґатунку і активними процесами регіональної інтеграції створила певні передумови для поглибленої конверсії в малих і середніх країнах, які приєдналися до регіональних і міжрегіональних (НАТО) структур безпеки. Однак і в ній закладені серйозні складові негативного впливу на масштабну конверсію в глобальних вимірах.

В розділі четвертому "Національні політичні системи і зовнішньополітичні стратегії як чинники впливу на особливості конверсії" авторка розглядає міжнародні відносини як фундаментальне середовище, в якому реалізується світова політика з великою кількістю соціальних та політичних суб'єктів, конкретні рішення розробляються і реалізуються державами в умовах домінування певних політичних сил, що формують політичні системи та режими. Існує пряма залежність між характером зовнішньополітичних стратегій певної держави і її ставленням до мілітаризму, демілітаризації і її логічного продовження - конверсії військової економіки.

Яскраві приклади паралельного впливу особливостей політичних систем і зовнішньополітичних доктрин знаходимо в історії СРСР і Німеччини. В радянському випадку 1920-х рр. конверсія здійснювалася в умовах політичного тоталітаризму і доктрини світової революції, що вилилося у паралельність конверсійних і мілітаристських процесів за рахунок страждань і поневірянь десятків мільйонів громадян. Врешті, в 30-ті рр. в умовах масових репресій конверсія повністю припинилася і почалася підготовка до війни в умовах мобілізаційної економіки.

Зі свого боку, покарана у Версалі Німеччина була явно обмежена у фінансах і ресурсах для проведення демілітаризації і конверсії, що в кінцевому рахунку привело до краху Веймарської Республіки, приходу нацистів до влади і тотальної мілітаризації національної економіки. Однак після Другої світової війни включена у західне демократичне співтовариство націй і підтримана ним Федеративна Німеччина завдяки добре продуманій конверсії (у тому числі) здійснила швидку відбудову економіки і стала на шлях сталого розвитку, відмовившись від агресивного експансіонізму у зовнішньополітичній доктрині.

Реформістська, у тому числі й конверсійна, перспектива виходу з кризи у міжвоєнні роки була притаманна країнам, де існували демократичні політичні режими. Відтак, вже у міжвоєнний період з'явилися підстави для того, щоб розглядати конверсію у прямій залежності від рівня демократичності зовнішньополітичних доктрин і стратегій. Вони зосереджували увагу на розв'язанні внутрішніх проблем через міжнародне співробітництво, заощаджували ресурси й уникали коштовних зовнішньополітичних авантюр з урахуванням реакцій виборців, що виступали проти військових витрат. Тоталітарні держави, зробивши ставку на міжнародні авантюри, були проти конверсії, демократичні - за.

Тоталітарні режими міжвоєнної епохи характеризувались встановленням цілковитого контролю над всіма сторонами життєдіяльності суспільства, що дозволяло урядам беззастережно здійснювати мілітаризацію.

Аналіз післявоєнної багатовимірної конверсії на прикладі донедавна тоталітарних Японії та Фінляндії підтверджує залежність її ефективності від поєднання курсу на демократію, відмови від реваншизму і одержання безпекових гарантій з боку західних демократій. За таких умов примусовий і/чи вимушений характер конверсії не знижує її темпів і економічної успішності. У контексті запозичення Україною зарубіжного досвіду значимим є те, що у здійсненні конверсії у Фінляндії велику роль відігравала держава.

Безумовним для нас є висновок про те, що під час перебування при владі правих тоталітарних режимів конверсія в 30-ті рр. ХХ ст. припинилася через їхню очевидну орієнтацію на реваншизм. Відбувались протилежні процеси мілітаризації, гонки озброєнь. Після Другої світової війни перехід від тоталітарного до демократичного режимів у Німеччині та у її союзників повсюдно й обов'язково супроводжувався ефективною конверсією.

В радянському випадку радикальна ідеологія створювала величезні труднощі, оскільки більшовики розглядали Захід своїм ворогом, якого слід знищити, що навіть за вкрай складного стану економіки стимулювало мілітаризацію, а не конверсію. Конверсія розглядалася як перерозподіл людських, сировинних і матеріальних ресурсів без суттєвого технологічного оновлення. Тільки в ході та після Другої світової війни, ще з 1943-1944 рр. радянський уряд займеться плануванням конверсії, а по війні - на основі п`ятирічних планів. Загалом же, СРСР проводив обмежену конверсію при збереженні загальної стратегії мілітаризації. Більш успішною була вимушена реконверсія підприємств ВПК, здійснювана в рамках жорсткого планування. Заважало те, що основними джерелами фінансування, на відміну від країн Західної Європи, були внутрішні резерви - податок з обороту, відрахування від прибутків підприємств. Одним із прогресивних кроків післясталінської епохи стало здійснення конверсії на початку 60-х рр. в умовах відносної лібералізації режиму і незважаючи на опір командного складу Радянської Армії.

Можливості конверсії в період "холодної війни" визначалися відносинами між наддержавами та приналежністю інших держав до одного з блоків.

Конверсійні стратегії в демократичних політичних системах позначені потужнішою синхронною конверсією, плановістю, виваженістю.

Необхідність планування конверсії не викликає сумнівів. Закон про конверсію потрібний передусім для того, щоб долати перешкоди на шляху становлення процесу планування ефективних конверсійних заходів. Важливими передумовами ефективної конверсії в демократичних державах є також створення комітетів з альтернативного виробництва; вчасне повідомлення про припинення військових контрактів; обов'язкова перепідготовка кадрів; планування заходів з економічної адаптації жителів регіонів до умов конверсії; децентралізація управління плануванням альтернативного виробництва; планування державного інвестування.

В радянській політичній системі відбувалась вимушена конверсія на етапі її становлення, синхронна після Другої світової війни, вимушена на етапі лібералізації за часів М.С.Хрущова та за часів М.С.Горбачова. Конверсія в СРСР стримувалась особливостями зовнішньополітичних доктрин, які еволюціонували від провокування світової революції до захисту "сателітів".

Оборонна індустрія в колишньому СРСР одержувала масштабну державну допомогу, в чому бачиться головна причина складності адаптування ВПК пострадянських держав до ринку. Гігантська державна підтримка стала неможливою, а здійснювати конверсію за умов ринкової конкуренції галузь виявилася неспроможною. Позначився і розпад єдності ВПК.

Конверсійна стратегія України на початковому етапі вимушено здійснювалася за планами колишнього СРСР, які з об'єктивних причин не могли брати до уваги національних інтересів майбутньої суверенної держави. З набуттям незалежності постала можливість розробити основні напрями державної програми воєнного виробництва й затвердити її власним урядом.

Очевидні переваги прийнятого в Україні варіанту оборонної конверсії (цілеспрямована орієнтація на випуск цивільної продукції) йшли паралельно прорахунками. Так, розроблений державний механізм управління за допомогою спеціальної міжвідомчої комісії та регулювання через державне замовлення конверсії формально дозволяв уникнути масового безробіття і хаосу, але масштаби розроблених програм ставили під сумнів їхнє фінансування. Міжвідомча комісія наштовхувалася на незвичні умови менеджменту в умовах становлення ринкових відносин і "обвальної" приватизації. Не вдалось уникнути "прямої" конверсії. Перебіг конверсії ВПК України тісно пов'язаний з економічною ситуацією в державі в цілому. Тому ми не можемо перебільшувати негативів конверсії.

Складне становище у ВПК та проведення обвальної конверсії обумовлені й специфічними причинами: конверсія в Україні започатковувалась за відсутності законодавчої бази; заплановані щорічні темпи скорочення виробництва військової продукції викликали економічну і соціальну напруженість на конверсійних підприємствах ВПК; конверсія проводилась в умовах розриву господарських зв'язків не лише у військовій, але і в цивільній сферах; конверсія оборонних підприємств опинилася під пильною увагою Заходу і особливо США, які диктували прискорення; негативне ставлення до українського ВПК посилювалося тіньовими поставками сучасних озброєнь в інші країни; стратегія "тотальної" незалежності, стимульована Б.Єльциним, у поєднанні із страхами щодо відродження російського імперіалізму унеможливлювала кооперацію.

Головним напрямком державної політики у цій сфері, як свідчить міжнародний досвід, повинен стати захист вітчизняного товаровиробника та експортера, здійснення заходів зі стимулювання експортної орієнтації високотехнологічних виробництв. Потрібне державне стимулювання та регулювання у сфері високотехнологічної цивільної продукції.

У створенні високоефективного середовища і відповідної продукції полягає шлях інноваційного розвитку галузі. Не можна допустити подальшого відриву наукових розробок від світових досягнень та потреб збройних сил. І тут проблема міжнародної кооперації може стати ключовим аспектом поступу.

В умовах формування нової системи міжнародних відносин модель конверсії в Україні слід будувати з урахуванням міжнародно-політичних реалій. Це, передусім, зумовлює необхідність створення такої моделі, яка б забезпечила виживання ВПК на довгострокову перспективу. Вона повинна зробити ВПК України конкурентоспроможним завдяки використанню новітніх технологій.

...