Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ольстерська проблема в політиці Великої Британії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Ольстерська проблема, яка має глибокі корені і виявляється у протистоянні двох громад північного сходу острова Ірландія - протестантів і католиків, дотепер стоїть на порядку денному британської політики. Багато сил, залучених до розв'язання цієї проблеми, налаштовані екстремістськи, використовують терористичні засоби, які суттєво перешкоджають політичному і соціально-економічному розвитку не лише Північної Ірландії, а й усього Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. Водночас той факт, що ольстерська проблема є внутрідержавною, не позбавляє її міжнародної значущості. Внаслідок процесів регіональної і глобальної інтеграції, а також через участь іноземних держав і міжнародних організацій ольстерська проблема набуває дедалі виразнішого міжнародного звучання. У цьому контексті досвід уряду Великої Британії з урегулювання ольстерської проблеми становить особливий інтерес.

Важливими завданнями британського уряду упродовж минулого століття були пошук і реалізація найсприятливіших варіантів позитивної взаємодії протестантів і католиків Північної Ірландії, забезпечення стабільності в державі, збереження її територіальної цілісності та економічного процвітання. Дослідження процесів, що відбуваються в Північній Ірландії, дає змогу виявити переваги і недоліки політики британського уряду на північному сході ірландського острова та виробити збалансовані і виважені рекомендації щодо врегулювання міжетнічних відносин у полінаціональних державах.

Досвід Великої Британії з урегулювання етноконфесійних відносин може бути корисним і для України, де ще існують певні труднощі міжетнічного та міжконфесійного характеру. Отже, вивчення основних принципів поведінки країни з давніми парламентськими традиціями щодо подолання суперечностей між двома громадами Ольстера має практичну цінність для вироблення внутрішньополітичного та зовнішньополітичного курсу нашої держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках наукової теми «Україна в сучасній європейській політиці».

Метою дисертації є комплексний аналіз політики британського уряду з урегулювання ольстерської проблеми. Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:

– з урахуванням сучасної методології наукових досліджень з'ясувати сутність, передумови виникнення, етапи розвитку та складові ольстерської проблеми;

– визначити і класифікувати політичні сили Північної Ірландії та проаналізувати їхню роль в еволюції ольстерської проблеми;

– дослідити спрямовану на примирення ворогуючих сторін політику британського уряду в галузі визначення конституційного статусу Північної Ірландії та прав католицької меншини, в соціально-економічній та освітній сферах, а також у сфері безпеки;

– виокремити засоби, які використовував британський уряд для врегулювання ольстерської проблеми;

– здійснити аналіз заходів уряду Великої Британії з урегулювання англо-ірландських суперечностей з північно-ірландського питання та залучення Республіки Ірландія до розв'язання ольстерської проблеми;

– проаналізувати вплив США та міжнародних організацій на політику Великої Британії з розв'язання північно-ірландського питання.

Об'єктом дослідження є політика Великої Британії щодо розв'язання ольстерської проблеми.

Предметом дослідження є особливості ольстерської проблеми, засоби, які британський уряд застосовував для її врегулювання, та вплив зовнішньополітичних чинників на політику Великої Британії в Ольстері.

Хронологічні межі дослідження зумовлені тематичною спрямованістю й охоплюють період з 1968 по 2005 р. Нижня хронологічна межа пов'язана з часом різкого загострення відносин між протестантами і католиками Північної Ірландії, у зв'язку з чим британський уряд активізував свою діяльність щодо врегулювання ольстерської проблеми, а верхня - зумовлена незавершеністю процесу розв'язання ольстерської проблеми і продовженням участі в ньому уряду Великої Британії.

Методологічна основа дисертації. У роботі використано різні методи наукового дослідження. За допомогою методів аналізу та синтезу ольстерську проблему розчленовано на взаємопов'язані елементи і проаналізовано політику Великої Британії стосовно кожного з них, що дало можливість отримати цілісну характеристику діяльності британського уряду з урегулювання північноірландських суперечностей. Проблемно-хронологічний метод дослідження дав змогу вивчити ольстерську проблему як послідовність паралельних і взаємопов'язаних складових. У роботі широко використано методи емпіричних досліджень, зокрема аналіз документів - проаналізовано урядові документи, спрямовані на стабілізацію політичного клімату в Північній Ірландії, декларації і заяви глав держав і урядів Великої Британії, Республіки Ірландія та США щодо ольстерської проблеми; статистичний метод - використано статистичні відомості про соціально-економічне становище двох громад, їхню участь у силах безпеки Північної Ірландії, протестантські паради, підтримку населенням тих чи інших політичних партій на виборах та простежено зміни цих показників з розвитком північноірландської проблеми. Системний підхід зумовив цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між його окремими елементами, що надало дослідженню цілісного характеру. На підставі історичного підходу події, що відбувалися в Ольстері, досліджені в розвитку, простежено зв'язок між минулим і теперішнім становищем Північної Ірландії. Міждисциплінарний підхід допоміг висвітлити проблему всебічно.

Джерельна база дисертаційної роботи. Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи становлять праці вітчизняних і зарубіжних дослідників з проблем конфліктології, етнології, теорії міжнародних відносин, в яких висвітлюються проблеми природи, прояву, причин, динаміки і методів урегулювання міжетнічних суперечностей: А. Аклаєва, О. Бренінгмейєра, Ю. Бромлея, Р. Вяйрінена, Т. Герра, І. Гоптаревої, Д. Горовітца, Г. Готліба, Л. Десперса, Н. Дороніної, С. Золяна, К. Івангородського, В. Івченка, О. Кова - ля, Є. Кожушка, В. Коляденка, В. Кременюка, М. Лебедєвої, М. Мальського, М. Мацяха, А. Налчатжяна, Т. Оомена, Г. Перепелиці, К. Петрова, Є. Степанової, О. Феденка, В. Хеслі, С. Чешко, Е. Яна, А. Ясько та ін.

Документальною базою дослідження слугували заяви та виступи представників британського, ірландського та американського урядів щодо розв'язання ольстерської проблеми. Опрацьовано доповіді комісій, призначених британським урядом для з'ясування ситуації в Північній Ірландії, задокументовані політичні ініціативи британського уряду, спільні декларації, договори урядів Великої Британії та Республіки Ірландія, які стосуються врегулювання ольстерських суперечностей, багатостороння Угода великодньої п'ятниці 1998 р. Значний інтерес для вивчення проблеми становлять мемуари Г. Вільсона, Х. Клінтон, М. Тетчер, Б. Фолкнера.

Ольстерській проблемі загалом, а також деяким аспектам політики британського уряду щодо її врегулювання присвячені роботи П. Артура, І. Бірюкова, К. Бойла, С. Бруса, П. Бью, Е. Вільсона, Т. Гаддена, Д. Гакнесса, Н. Грібіна, Д. Грівза, І. Гроздової, А. Ґаллагера, А. Ґелка, Дж. Дербі, Н. Джармена, Х. Загладіної, В. Істратова, М. Каннінгема, А. Колпакова, М. Коннолі, М. Кокса, А. Лебедєва, К. МакЕлраса, Д. Маррея, М. Мелафа, М. Орлової, Л. де Пеа, Г. Петтерсона, Є. Полякової, О. Шахназарова, Дж. Уайта та ін.

В українській науці проблем Північної Ірландії торкалися В. Горбик, Р. Дудка, Е. Кучменко, С. Толстов. Корисними виявилися наукові здобутки таких українських авторів, як О. Дьомін, Т. Козак, А. Неприцький, О. Сахновський.

Опрацьовано низку публікацій у вітчизняних і зарубіжних аналітичних періодичних виданнях: «Актуальні проблеми міжнародних відносин», «Вопросы истории», «Дзеркало тижня», «Международная жизнь», «Мировая экономика и международные отношения», «Новая и новейшая история», «Новое время», «Політика і час», «Политические исследования», «Політична думка», «International affairs», «The Economist» та ін. Актуальний і корисний матеріал з північноірландської проблеми містить мережа Інтернет.

Наукова новизна отриманих у дисертації результатів полягає в такому:

– уперше в українській політичній науці комплексно досліджено політику Великої Британії з урегулювання ольстерської проблеми;

– виокремлено етапи розвитку ольстерської проблеми: 1921 р. - кінець 60-х років ХХ ст., кінець 60-х років - початок 90-х років, початок 90-х років ХХ ст. - сьогодення, та проаналізовано їхні особливості - правління в Північній Ірландії уряду і парламенту, сформованих з протестантів, на першому етапі, активна боротьба католиків за свої права та втручання уряду Великої Британії у врегулювання ольстерської проблеми на другому, зменшення напруження між протестантами і католиками Північної Ірландії на третьому етапі;

– запропоновано класифікацію політичних сил Північної Ірландії на підставі їхніх поглядів на конституційний статус Північної Ірландії;

– проаналізовано британську політику щодо розв'язання північноірландської проблеми з 1968 до 2005 р.; визначено мирні і силові засоби, якими послуговувався британський уряд для вирішення цього питання;

– виокремлено ключові події у розвитку англо-ірландського діалогу з ольстерської проблеми: Саннінгдейльська угода 1973 р., англо-ірландський договір 1985 р., Угода великодньої п'ятниці 1998 р.; проаналізовано англо-ірландські заходи, спрямовані на її розв'язання (зустрічі, переговори, договори); продемонстровано ефективність міжурядової співпраці щодо врегулювання ольстерської проблеми;

– прослідковано вплив США та міжнародних організацій на політику Великої Британії з ольстерської проблеми.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Дисертація є внеском в українську політичну науку та науку про міжнародні відносини. Вона сприяє цілісному розумінню ольстерської проблеми і діяльності британського уряду щодо її врегулювання. Результати дослідження можуть бути використані під час вивчення північноірландського конфлікту, внутрішньої та зовнішньої політики Великої Британії. Матеріали дисертації можуть мати практичне застосування в процесі підготовки навчальних курсів і спецкурсів з політології, конфліктології, зовнішньої політики, історії міжнародних відносин, при написанні підручників і посібників, наукових праць. Деякі висновки та результати роботи можуть бути використані в практичній діяльності державних установ України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації доповідалися на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка (2003, 2004, 2005 рр.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Опыт и проблемы социально-экономических преобразований в условиях трансформации общества: регион, город, предприятие» (Пенза, 2005 р.); висвітлені у п'яти публікаціях автора. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, однієї таблиці (3 сторінки) і списку використаних джерел (224 найменування на 19 сторінках). Загальний обсяг рукопису 204 сторінки.

Основний зміст роботи

політичний ольстерський уряд ірландський

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету та завдання, окреслено хронологічні межі, зроблено огляд методологічної основи та джерельної бази роботи, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, розкрито зв'язок дисертації з науковими програмами і темами, апробацію дослідження та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження» визначено сутність понять «проблема» та «конфлікт» і показано їхній взаємозв'язок в Ольстері, здійснено критичний огляд наукової літератури з проблематики дослідження, з'ясовано значення історичного чинника в зародженні ольстерської проблеми, окреслено її етапи, виокремлено політичні сили північного сходу ірландського острова та здійснено їхню класифікацію.

У широкому розумінні поняття «проблема» означає складне теоретичне або практичне питання, що потребує вивчення, дослідження і розв'язання. Під конфліктом у дисертації розуміємо боротьбу, мета якої полягає в досягненні певних переваг і водночас у нейтралізації або елімінації суперника чи заподіянні йому шкоди. Виходячи з дефініцій понять «проблема» і «конфлікт», перше з них ширше за друге. Конфлікт безпосередньо пов'язаний з певним механізмом вирішення проблеми, він є одним з варіантів її розвитку. Для розв'язання конфлікту потрібно врегулювати проблему чи сукупність проблем, які перешкоджають примиренню ворогуючих сторін, однак розв'язання конфлікту не обов'язково означає розв'язання проблеми, оскільки на зміну конфліктним відносинам між сторонами можуть прийти конфронтаційні, за яких напруження між ними зберігається, але до жодних ворожих дій у бік суперника вони не вдаються. Однак розвиток проблеми і розвиток конфлікту можуть збігатися, якщо проблема і конфлікт виникли одночасно і проблема відразу ж набула форми конфлікту. Саме така ситуація спостерігається в Північній Ірландії.

Серед англомовних науковців, які займалися ольстерською проблемою, можна відзначити П. Артура, К. Бойла, П. Бью, Е. Вільсона, Р. Галла, Т. Гаддена, А. Ґелка, М. Каннінгема, М. Коннолі, Д. Маррея, Г. Петтерсона, А. Сміта та ін. В їхніх працях простежуються витоки процесу відторгнення Північної Ірландії від решти Ірландії, аналізуються наслідки поділу Ірландії для обох частин острова, досліджуються суспільні структури Ольстера, особливості політичної культури і масової свідомості північноірландських жителів, пропонуються шляхи виходу з конфлікту в Ольстері.

Значну увагу ольстерській проблемі приділяли радянські дослідники, такі як І. Бірюков, Н. Грібін, Ф. Євгеньєв, В. Істратов, А. Лебедєв, Ж. Ліхачова, М. Орлова, Є. Полякова, С. Толстов, О. Шахназаров тощо. Розмаїття літератури з цієї тематики свідчить про великий інтерес до неї, адже ескалація насилля в Ольстері вимагала осмислення сутності конфлікту, причин загострення та пошуку шляхів його врегулювання. Однак, незважаючи на те, що більшість дослідників поділяють думку про багатоплановість, багатоаспектність ольстерської проблеми, майже кожен із них зосереджується лише на деяких з її складових. Водночас аналізу політики британського уряду щодо розв'язання проблеми не приділялося достатньої уваги.

У роботі показано, що передумови виникнення ольстерської проблеми можна прослідкувати ще з ХІІ ст., від перших спроб англійців завоювати Ірландію. З початку ХVII ст. відбувалася масштабна колонізація Ольстера англійськими і шотландськими поселенцями, зміцнення їхнього панування на ірландських землях і зокрема на північному сході острова Ірландія, де здійснювалася особливо жорстока соціально-економічна дискримінація місцевого населення, яке, своєю чергою, чинило запеклий опір поселенцям. У 1921 р. Ірландія отримала незалежність від Великої Британії, за винятком шести північно-східних графств Ольстера - Північної Ірландії, які залишилися у складі Сполученого Королівства, що й призвело до виникнення ольстерської проблеми.

Розкол ольстерського суспільства добре видно на прикладі аналізу політичних сил Північної Ірландії, яке із релігійного та політичного погляду виглядає симетричним: з одного боку - протестанти, юніоністи, лоялісти, з іншого - католики, націоналісти, республіканці. В протестантській громаді конкуренція за політичне лідерство невпинно зростала, тут засновувались такі партії, як Ольстерська юніоністська партія (1905), Демократична юніоністська партія (1971), Політична партія волонтерів (1974), Об'єднана ольстерська юніоністська партія (1977), Прогресивна юніоністська партія (1979), Юніоністська партія Північної Ірландії (1998) та ін. Найвпливовішими представниками північноірландських юніоністів на політичній арені сьогодні є Ольстерська юніоністська партія (ОЮП) та Демократична юніоністська партія (ДЮП). Засадничим елементом політичної позиції обох партій є підтримання збереження Північної Ірландії у складі Сполученого Королівства. Для протестантської громади характерна наявність лоялістських воєнізованих угруповань, як, наприклад, Асоціація оборони Ольстера (АОО), Ольстерські сили волонтерів (ОСВ), ідентифікувати які доволі складно.

Перевагою католицької громади було об'єднання навколо двох головних партій - Соціал-демократичної лейбористської партії (СДЛП) та партії Шинн фейн. СДЛП виступала проти насильства як способу боротьби за досягнення своєї мети, однак часто використовувала тактику відмови від участі в офіційному політичному процесі Північної Ірландії за несприятливих для неї обставин. Шинн фейн протягом більшого періоду свого існування робила ставку на збройну боротьбу заради об'єднання Ірландії і була пов'язана з воєнізованим угрупованням - Ірландською республіканською армією (ІРА).

Електоральна підтримка біконфесійних партій упродовж десятиліть не перевищувала 1/10 частини виборчого корпусу і постійно коливалась залежно від напруженості відносин між громадами. Провідне місце серед них тепер належить Партії Альянсу Північної Ірландії, яка виступає за примирення громад та конструктивний підхід до політичних і соціальних проблем північного сходу ірландського острова.

У дисертації політичні сили класифіковано за поглядами на конституційний статус Північної Ірландії.

У другому розділі «Внутрішньополітичні аспекти розв'язання британським урядом ольстерської проблеми» визначено засоби британського уряду, які він використовував для врегулювання ольстерської проблеми, проаналізовано розвиток і здобутки політики Великої Британії в Ольстері в соціально-економічній та освітній сферах, в галузі безпеки і питанні законодавчого врегулювання конституційного статусу Північної Ірландії та прав католицької меншини в 1968-2005 рр. за допомогою зіставлення цього періоду з періодом невтручання центральної влади в політику Північної Ірландії в 1921-1968 рр.

Поступове наростання напруження в Північній Ірландії спричинив нерівномірний соціально-економічний розвиток двох громад, адже після 1921 р. католицька меншина на Півночі зазнавала дедалі більшої дискримінації від юніоністів на виборах, при розподілі державного житла, в сфері зайнятості та освіті. В 60-х роках ХХ століття дискримінація католицької меншини в соціально-економічній сфері призвела до спалаху руху за громадянські права, що спонукало британський уряд активніше втрутитись в ольстерські події, а в 1972 р. запровадити в Північній Ірландії пряме правління з Лондона, ліквідувавши регіональний уряд і парламент.

Соціально-економічна політика британського уряду в Північній Ірландії була спрямована на формування нових владних інститутів - різноманітних комісій, комітетів, покликаних розв'язати проблеми нерівності населення північного сходу ірландського острова. Уряд Великої Британії підтримав створення централізованого Управління з житлового питання Північної Ірландії, яке розпочало свою роботу в 1973 р. Головною заслугою цього органу було те, що питання розподілу державного житла перестало бути приводом до загострення релігійної ворожнечі, оскільки при поселенні північних ірландців в тому чи іншому районі враховувалися лише побутові потреби незалежно від конфесійної приналежності. Під час опитування громадської думки, проведеного в 1990 р. Управлінням з житлового питання, 82% католицьких респондентів і 81% протестантських висловили думку, що цей орган при розподілі державного житла не здійснює політику дискримінації.

Важче було розв'язати проблему дискримінації католиків у сфері зайнятості. У 1976 та 1989 рр. британський уряд прийняв Акти про справедливе працевлаштування в Північній Ірландії, які повинні були обмежити дискримінацію осіб при прийомі на роботу за релігійно-політичною ознакою. Однак створення ефективного законодавства у сфері зайнятості - справа нелегка, та й сама лише законодавча база навряд чи змогла б розв'язати таку складну проблему. До кінця 80-х років розрив у сфері зайнятості між двома громадами зберігався, а рівень безробіття зростав.

Уряд Великої Британії допомагав зближенню двох громад за допомогою змін у галузі освіти. На час створення північноірландської автономії 1921 р. у провінції функціонували дві паралельні мережі шкіл: одна з них була у володінні католицької, інша - протестантських церков. Британський уряд сприяв створенню змішаних за конфесійною ознакою шкіл. Завдяки йому в 2003 р. у Північній Ірландії вже налічувалось 50 змішаних шкіл, де навчалися 16 тис. учнів, що становило приблизно 5% школярів, однак більшість учнів (95%) все ще відвідують школи своєї громади.

Із часу утворення Північної Ірландії одним із основних у поляризації ольстерського суспільства було питання безпеки. На загострення проблеми безпеки в Північній Ірландії впливала низка факторів, серед яких можна виокремити недосконалість законодавства у сфері підтримання порядку в Північній Ірландії, непропорційне представництво протестантів і католиків у силах безпеки, проведення парадів протестантів у католицьких районах та демонстрацій за громадянські права католиків, діяльність воєнізованих угруповань, що їх створювали представники кожної з громад.

За умов, що склалися, британський уряд був змушений ввести в Північну Ірландію війська як миротворчу силу, позбавив Королівську ольстерську поліцію військових повноважень, створив Полк оборони Ольстера, який формувався з місцевого населення і підпорядковувався командуванню британської армії. На останню було покладено завдання втілення в життя системи інтернування, яка передбачала превентивне тюремне ув'язнення підозрюваних у зв'язках із забороненими воєнізованими угрупованнями без суду і слідства на невизначений термін. З ініціативи британського уряду в 90-х роках ХХ ст. здійснено низку реформ щодо Королівської ольстерської поліції, зокрема її перейменовано на Поліцейську службу Північної Ірландії, створено умови для поступового набору осіб у поліцію в пропорції 50:50 від католицької і протестантської громад. Британський уряд ініціював створення законодавства, необхідного для врегулювання проблеми протестантських парадів, які провокували протистояння між двома громадами, в результаті чого маршрути цих парадів було виведено із районів проживання католиків.

Щодо проблеми тероризму британський уряд проводив двояку політику: з одного боку, він намагався знайти з воєнізованими угрупованнями компроміс шляхом переговорів, а з іншого - нарощував військовий потенціал в Північній Ірландії, збільшував кількість витрат на утримання сил безпеки, створював антитерористичне законодавство. Політика консервативного уряду Маргарет Тетчер в Ольстері характеризувалася жорстким курсом щодо республіканців і досить м'яким - стосовно лоялістів. Дії центральної влади призвели на початку 80-х років до страйків-голодувань католицьких ув'язнених, а в 1984 р. - до великого теракту в м. Брайтон, де консервативна партія проводила свою щорічну конференцію. В 90-х роках політика британського уряду була спрямована на переговори з лідерами воєнізованих угруповань з метою приборкати хвилю насильства в Північній Ірландії. Питання про здачу зброї угрупованнями міститься в Угоді великодньої п'ятниці 1998 р., підписаній в результаті багатосторонніх переговорів лідерів головних політичних сил Північної Ірландії, урядів Великої Британії та Республіки Ірландія. Влітку 2005 р. представники ІРА оголосили про відмову від збройних методів боротьби, що було позитивно сприйнято британським урядом.

У дисертації показано, що чільне місце в комплексі причин майже столітнього протистояння двох громад посідали питання конституційного статусу Північної Ірландії, її кордонів, характеру зв'язку з Великою Британією, відносин з Республікою Ірландія, а також тісно пов'язаного з ними питання доступу до влади католицької меншини. За мажоритарної виборчої системи, яка обмежувала можливості католицької громади у формуванні регіональних органів влади, неоднакових розмірів виборчих округів, в яких проживали протестанти і католики, та системи множинного голосування, вибори до регіонального парламенту та місцевих органів влади в 1921-1968 рр. не відображали дійсного волевиявлення населення північного сходу ірландського острова.

Великою «знахідкою» Лондона у питанні рівного доступу до влади двох громад стала ініціатива запровадження так званого принципу поділу влади, за яким католицька меншина отримувала право участі у формуванні регіональних владних органів. Компромісний варіант на основі «поділу влади» знайшов відображення в низці урядових пропозицій і був закріплений Угодою великодньої п'ятниці 1998 р. Угода передбачала створення регіонального парламенту на основі згаданого принципу, однак, незважаючи на декілька спроб його скликати, робота парламенту не була успішною: на заваді щоразу ставала проблема здачі зброї воєнізованими угрупованнями. В Угоді зазначалося, що на час її підписання Північна Ірландія залишається у складі Сполученого Королівства, однак, якщо населення на півночі й на півдні Ірландії захоче об'єднання, воно зможе цього добитися голосуванням.

У третьому розділі «Зовнішньополітичні чинники впливу на політику Великої Британії в Ольстері» проаналізовано англо-ірландські відносини щодо ольстерської проблеми в досліджуваний період, визначено, яку роль відіграли США у коригуванні британського політичного курсу з північноірландського питання, показано вплив міжнародних організацій на політику Великої Британії в Ольстері.

Штучний за своєю природою поділ Ірландії 1921 р. з самого початку містив у собі конфліктогенний елемент міждержавного характеру, оскільки безпосередньо зачіпав інтереси Ірландії, яка вважала Північну Ірландію територією, приналежною до споконвічно ірландських земель, що й було задекларовано в Конституції Республіки Ірландія 1937 р. Із появою руху за громадянські права католиків і подальшим погіршенням політичної ситуації в Північній Ірландії наприкінці 60-х років Республіка Ірландія виявляла дедалі більший інтерес до ольстерських подій. Першою спробою з боку Великої Британії залучити Ірландію до врегулювання ольстерської проблеми стала Саннінгдейльська зустріч 1973 р. і однойменна угода, підписана на ній. Головним досягненням сторін стала можливість реалізації ірландського аспекту ольстерської проблеми у формі спільних міжурядових органів, що було свідченням пом'якшення позиції британського уряду щодо участі Республіки Ірландія у північноірландських подіях, з одного боку, та готовність останньої відтермінувати втілення у життя ідеї об'єднання своєї країни в історичних межах - з іншого. Однак саннінгдейльські домовленості не набули чинності через потужний страйк представників протестантської громади.

У першій половині 80-х років ХХ ст. між двома урядами відбулася низка зустрічей на найвищому рівні, на яких розглядалися північноірландські проблеми. В 1985 р. між британським та ірландським урядами укладено договір, який започаткував інституалізовану співпрацю двох урядів, спрямовану на досягнення врегулювання північноірландської проблеми, надав Ірландії право дорадчого голосу у справах провінції і засвідчив можливість подальшої співпраці двох країн з метою примирення протестантів і католиків північного сходу ірландського острова. 15 грудня 1993 р. побачила світ «Спільна декларація миру» прем'єр-міністрів Великої Британії та Республіки Ірландія, або Даунінгстрітська декларація, яка проголошувала, що населення Північної Ірландії має визначити: залишити провінцію у складі Сполученого Королівства чи приєднати до незалежної Ірландії. На запрошення Великої Британії ірландський уряд брав участь у багатосторонньому переговорному процесі, наслідком якого стало підписання Угоди великодньої п'ятниці, а згодом, після проведеного в країні референдуму, відмовився від територіальних претензій на північно-східну частину Ольстера, що усунуло головну суперечність між двома урядами.

Ольстерська проблема та спроби її врегулювання привертали увагу не лише Республіки Ірландія, а й Сполучених Штатів Америки, які брали участь у її вирішенні в ролі посередника. Від поділу Ірландії в 1921 р. і до 1968 р. ольстерське питання перебувало поза увагою американської зовнішньої політики. Однак неспроможність Великої Британії розв'язати проблему поступово посилювала інтерес уряду США до північноірландських подій. Спочатку американське втручання виражалося у заявах американських політиків щодо діяльності британського уряду в Ольстері, а в 1980 р. президент США Джіммі Картер пообіцяв надати Північній Ірландії значну фінансову допомогу за умови, що там припиниться безлад. Важливу роль у просуванні Великої Британії та Ірландії до спільного успіху відіграв президент Рональд Рейган, який мав дуже близькі політичні відносини з Маргарет Тетчер і зумів переконати її у необхідності підписання англо-ірландського договору 1985 р.

Значний вплив на політику британського уряду в Ольстері здійснила адміністрація президента Білла Клінтона. Починаючи з грудня 1993 р., США стали відігравати важливу роль у складних переговорах Великої Британії та Ірландії, кінцевим підсумком яких було підписання Даунінгстрітської декларації 1993 р. Б. Клінтон здійснив три поїздки в Північну Ірландію - в 1995, 1998, 2000 рр. з метою сприяння активізації мирного процесу на північному сході ірландського острова, а посланець уряду США Джордж Мітчелл головував на багатосторонніх переговорах 1997-1998 рр., у результаті яких була підписана Угода великодньої п'ятниці, яка вселила надію на остаточне розв'язання проблеми в майбутньому. На відміну від Б. Клінтона, його наступник Джордж Буш-молодший не виявляє значного інтересу до політики Великої Британії в Ольстері.

Певний внесок у примирення протестантів і католиків Північної Ірландії та зближення позицій Великої Британії та Ірландії з цього питання зробили ООН, ЄС, Рада Європи. ООН доволі стримано використовувала свої важелі впливу на учасників конфлікту, а Рада Безпеки ООН так і не ухвалила рішення про введення в Ольстер миротворчих сил, оскільки проти цього заперечував її постійний член - Велика Британія. Європейські організації були безпосередньо зацікавлені у збереженні і підтриманні миру в своєму регіоні. Завдяки новій програмі, затвердженій Європейською комісією, Північна Ірландія отримала 2,7 млрд євро для свого економічного і соціального розвитку в 2000-2006 рр., що дуже важливо для британського уряду, оскільки певною мірою знімає з нього тягар економічної допомоги провінції.

Висновки

У дисертації узагальнено досвід Великої Британії з урегулювання ольстерської проблеми, виокремлено внутрішні аспекти її розв'язання британським урядом та вплив учасників міжнародних відносин на політику уряду Великої Британії в Північній Ірландії.

1. Ольстерська проблема полягає в незадоволенні північноірландських католиків поділом Ірландії 1921 р. та їхнім нижчим порівняно з протестантами політичним і соціально-економічним статусом, який, на думку католицької меншини, став результатом нелегітимного вирішення територіального питання. Ця проблема набула форми етно-конфесійного конфлікту, у виникненні якого вирішальну роль відіграли історичні чинники.

Розвиток ольстерської проблеми можна поділити на три етапи. На першому етапі, який тривав з 1921 р. до кінця 60-х років ХХ ст., вся повнота влади в Північній Ірландії належала протестантам, а відносини між двома громадами дедалі більше загострювались; другий етап - з кінця 60-х років до початку 90-х років - характерний інтенсивною боротьбою католицької меншини за свої права та втручанням британського уряду в урегулювання проблеми; особливістю третього етапу, який розпочався в 90-х роках і триває досі, є початок багатосторонніх переговорів про подальшу долю Ольстера та зменшення напруження на північному сході ірландського острова.

Ключовими складовими ольстерської проблеми є, насамперед, протилежність підходів католицької і протестантської громад до визначення конституційного статусу Північної Ірландії та прав католицької меншини, а також нерівність соціально-економічного становища громад. Розвиток протестантів і католиків на різних щаблях ольстерської політичної і соціально-економічної ієрархії посилювався їхньою приналежністю до різних культур, в основі чого лежали відмінності етнічного походження, релігії, отриманої освіти і виховання. Представники кожної громади відвідували свою церкву, «свою» школу, що сприяло формуванню різної самосвідомості протестантів і католиків. В умовах тривалого і гострого політичного протистояння ці відмінності релігійно-культурного плану сприяли інкапсуляції кожної з громад, що поглиблювало розкол ольстерського суспільства. А спроби радикальних угруповань досягти своїх цілей шляхом застосування зброї створювали ще одну важливу для всіх проблему - проблему безпеки.

2. Розкол ольстерського суспільства особливо рельєфно виявився у мобілізації двох громад навколо двох головних політичних блоків - протестантського і католицького. Незначна електоральна підтримка біконфесійного блоку свідчить про високий ступінь релігійно-політичної сегрегації північноірландського суспільства.

Неспівмірна з незначними розмірами Північної Ірландії величезна кількість політичних сил Ольстера, частина з яких з'явилася внаслідок розколу вже існуючих партій і воєнізованих угруповань, а також виступ на політичній арені частини угруповань під «псевдонімами» створюють певні труднощі для їх класифікації. В дисертації запропонована класифікація політичних сил за їхніми поглядами на ключовий пункт політичного розколу, а саме на конституційний статус Північної Ірландії. Виокремлено сили, які виступають за збереження Північної Ірландії у складі Сполученого Королівства, такі, що схиляються до тісного зв'язку «шести графств» з Республікою Ірландія або об'єднання з нею, і ті, що підтримують ідею незалежності Північної Ірландії. Несумісність поглядів різних політичних сил на одні і ті ж питання спровокувала конфлікт з нульовою сумою і вимагала залучення до його розв'язання дедалі більшої кількості учасників.

3. Політику Великої Британії в Ольстері з часу поділу Ірландії можна поділити на два періоди. Перший з них тривав з 1921 р. до 60-х років ХХ ст. і характеризувався споглядальною позицією британського уряду на північноірландські суперечності, другий - розтягнувся з 60-х років ХХ ст. до сучасності і відзначається активним втручанням уряду в урегулювання ольстерської проблеми. Є підстави вважати, що основною помилкою Лондона було надто довге стояння осторонь ольстерських подій, що сприяло зміцненню правління протестантів і поглиблювало розкол двох громад. Однак не слід забувати, що саме уряд Великої Британії виступив ініціатором поділу Ірландії на початку ХХ ст.

Політика британського уряду була спрямована на пошук компромісного варіанта вирішення конституційного питання. Достатньо ефективною виявилась діяльність уряду в соціально-економічній сфері Північної Ірландії, а зміни в галузі освіти допомогли зблизити дві громади і сприяли їхньому примиренню. Деякі заходи британського уряду в сфері безпеки мали прямо протилежний до бажаного результат, що свідчить про певну невиваженість політики центральної влади в цьому напрямі.

4. Врегульовуючи ольстерську проблему, британський уряд вдавався до мирних і силових засобів. Можна твердити про суттєву еволюцію поглядів британського уряду на питання конституційного статусу Північної Ірландії, адже вони змінилися від покладання відповідальності за його вирішення на Стормонт до заяв про дотримання принципу згоди більшості Північної Ірландії щодо ухвалення рішення про її приєднання до Республіки Ірландія.

Збільшення фінансування, створення нового законодавства та нових незаангажованих інституцій в соціально-економічній сфері слугували засобами врегулювання соціально-економічних проблем Північної Ірландії. Реформування освітньої сфери показало, що миру в провінції можна досягти лише на основі толерантності і взаємоповаги громад. Британський уряд відкрив нові горизонти для спілкування і культурного зближення громад, широко пропагуючи ідею єдності і примирення протестантів і католиків.

Найважчим для британського уряду виявилось обрання правильної стратегії і тактики для забезпечення безпеки в Північній Ірландії. Проведення британським урядом низки переговорів з радикальними силами Північної Ірландії, створення законодавства, необхідного для врегулювання проблеми протестантських парадів та зменшення терористичної діяльності воєнізованих угруповань, реформування північноірландської поліції з метою зміцнення довіри до неї помітно вплинули на врегулювання проблеми.

5. Із загостренням ситуації британський уряд поступово визнав міжнародний аспект північноірландського питання і правомірність участі Республіки Ірландія в його розв'язанні. Проблема викликала необхідність створення англо-ірландської договірної бази стосовно Північної Ірландії на нових засадах. Лондону довелося відмовитися від свого стереотипного сприйняття Північної Ірландії як невід'ємної частини Сполученого Королівства і традиційних заяв про те, що ольстерська проблема є виключно його внутрішнім питанням. Надання ірландському уряду консультативних повноважень стосовно долі католицької меншини на Півночі було нетиповим для залагодження внутрішніх питань сусідньої держави, однак дуже своєчасним і перспективним рішенням Великої Британії. В англо-ірландському діалозі щодо ольстерської проблеми можна виокремити три ключові події. Саннінгдейльська угода 1973 р. відкривала можливості для активнішої діяльності Республіки Ірландія в Ольстері і демонструвала бажання британського уряду співпрацювати з ірландським. Англо-ірландський договір 1985 р. розширював повноваження Республіки Ірландія в Ольстері. Угода великодньої п'ятниці 1998 р. сприяла усуненню головної, територіальної, суперечності між двома урядами.

6. Впродовж розвитку ольстерської проблеми британський уряд по-різному ставився до втручання США та міжнародних організацій в її урегулювання. На політику США з цього питання впливала низка чинників. По-перше, існування у країні - члені НАТО конфлікту, упродовж якого часто доходило до використання збройних методів боротьби, хвилювало лідера альянсу - США. По-друге, між Великою Британією і США налагодилися «особливі відносини», вони є найближчими союзниками на міжнародній арені і тому Сполучені Штати турбувалися за долю свого зовнішньополітичного партнера. І нарешті, США втручалися у врегулювання проблеми під тиском мільйонів американських виборців з ірландським корінням, які гостро переживали трагедію поділу батьківщини своїх предків. Заради отримання Північною Ірландією матеріальної допомоги ззовні Лондон пішов на виконання частини вимог Сполучених Штатів.

Вплив міжнародних організацій на врегулювання проблеми був помітним. Вони слугували трибуною для оцінки подій, що відбувалися на північному сході ірландського острова, і в такий спосіб коригували політичний курс британського уряду з цього питання. Збільшення прозорості кордонів між європейськими державами, зокрема між Великою Британією та Ірландією в межах ЄС активізувало співпрацю цих країн з розв'язання проблем Північної Ірландії, зміцнило їх взаємну довіру.

Публікації за темою дисертації

1. Теленко О. Конституційна політика британського уряду в Північній Ірландії // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2004. - Вип. 47. Ч.І. - С. 85-89.

2. Теленко О. Конфлікт у Північній Ірландії: історичні корені проблеми // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2004. - Вип. 13. - С. 6-11.

3. Теленко О. Роль США у процесі врегулювання північноірландського конфлікту // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2004. - Вип. 14. - С. 92-96.

4. Теленко О. Терористична діяльність Ірландської республіканської армії в ХХ столітті // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відноси - ни. - 2002. - Вип. 9. - С. 21-25.

5. Теленко О. Проблема ликвидации дискриминации католического меньшинства Северной Ирландии в жилищной сфере // Опыт и проблемы социально-экономических преобразований в условиях трансформации общества: регион, город, предприятие: сборник материалов ІІІ Международной научно-практической конференции. - Пенза: РИО ПГСХА, 2005. - С. 153-155.

Размещено на Allbest.ru