Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Структура сучасної валютної системи. Національна, міжнародна (регіональна) та світова валютна система

2. Основні елементи національної і світової валютних систем

3. Поняття валюти та її класифікація. Конвертованість валюти

4. Валютний курс

5. Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ)

6. Еволюція світової валютної системи

7. Валютний ринок

8. Валютний ринок України

9. Глосарій

10. Питання для самоконтролю

11. План семінарського заняття

Література

1. Структура сучасної валютної системи. Національна, міжнародна (регіональна) та світова валютна система

Міжнародні валютні відносини - сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає:

Валютна система - Форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.

В економічній літературі (Рязанова, Мороз) виділяють національну, міжнародні (регіональну) і світову валютні системи.

Боринець “Міжнародні фінанси” виділяє тільки національну та світову (с.85).

Національна валютна система - це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн (Мороз, с.46). Прикладом такої системи є створена:

Валютна система країн ЄС - це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув'язку (Боринець, с.79).

Світова валютна система - це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства (Боринець, с.85).

це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між всіма чи значною кількістю країн світу.

Світова валютна (грошова) система діє як грошова система окремої країни і виконує подібні функції.

Призначенням (функціями) будь-якої валютної системи є:

сприяння розвитку товарообмінних операцій;

встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами;

здійснення платежів для покриття угод;

забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів.

Головне завдання світової валютної системи:

ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;

створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;

забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Ключові вимоги, які необхідні для успішного функціонування світової валютної системи:

Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору.

Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системі платежів. Вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того , щоб викликати довіру до системи.

Основна відмінність функціонування світової та міжнародної (регіональної) валютної системи від національної - це те, що міжнародні розрахунки звичайно припускають існування операцій з іноземною валютою мінімум для однієї зі сторін, яка приймає участь в угоді.

2. Основні елементи національної і світової валютних систем

Таблиця 1

Національна валютна система	Світова та міжнародна валютні системи
Національна валюта	Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці
Умови конвертування національної валюти	Умови взаємного конвертування валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Наявність чи відсутність валютних обмежень, валютний контроль	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності
Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Режим національного валютного ринку та ринку золота	Режим світових валютних ринків та ринку золота
Національні органи, що керують та регулюють валютні відносини країни	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання

Основні складові світової валютної системи:

світовий грошовий товар;

валютний курс;

валютні ринки;

міжнародна валютна ліквідність;

міжнародні валютно-фінансові організації.

3. Поняття валюти та її класифікація. Конвертованість валюти

Світовий грошовий товар:

носій міжнародних валютних відносин (обслуговує міжнародні економічні, політичні та культурні відносини);

приймається кожною країною як еквівалент вивезеного нею багатства(першим було золото; далі кредитні гроші (векселі, чеки, депозити).

Валюта

В широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів). Проте нерідко використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних організацій - готівки, вкладів на банківських рахунках, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей інших країн (Банківська енциклопедія, с.41).

Класифікація видів валют в залежності від:

1) емітента валютних коштів валюта поділяється на:

Національна валюта

Грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова).

Іноземна валюта

Грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта

Міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР, ЕКЮ (з 1 січня 1999року замінена на євро).

СДР (SDR- Special Drawing Right) (спеціальні права запозичення (СПЗ) - міжнародні платіжні засоби, які використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ. ЕКЮ - регіональна міжнародна розрахункова одиниця, що була введена в 1979р. у межах Європейської валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Валютного союзу країн ЄС (сьогодні це ЄВРО).

2) ступеню конвертування валют

Вільно конвертовані валюти (обмін без обмежень на будь-які іноземні валюти - це долар, ієна, французький франк, англійський фунт стерлінгів, німецька марка - використовуються для здійснення платежів за міжнародними угодами, активно купуються і продаються на головних валютних ринках).

Частково конвертовані валюти (у країнах, де зберігаються валютні обмеження - це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти і мають валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів). Вона поділяється на зовнішньо конвертовану і внутрішньо конвертована.

Неконвертовані валюти (замкнуті валюти, у країнах, де для резидентів та нерезидентів уведена заборона обміну валют).

3) матеріально-речової форми

Готівкова (банкноти)

Безготівкова (форекс)

4) відношення до курсів інших валют

Сильна (тверда) - стабільний валютний курс, рух якого відбувається відповідно фундаментальним макроекономічним закономірностям

Слабка (м'яка)

5) принципу побудови

кошикового типу (СДР) складається з декількох валют

звичайна

6) відношення до валютних запасів країни

резервна валюта

інші валюти

7) видів валютних операцій

Валюта ціни контракту

Валюта платежу

Валюта кредиту

Валюта клірингу

Валюта векселя

Конвертованість валюти - це здібність резидентів та нерезидентів вільно без обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Конвертованість за поточними операціями - відсутність обмежень на платежі і трансферти по поточним міжнародним операціям, пов'язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів та трансфертів (вимога МВФ до країн-членів).

Конвертованість за капітальними операціями - відсутність обмежень на платежі та трансферти по міжнародним операціям, пов'язаними з рухом капіталу - прямі та портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти.

Повна конвертованість - відсутність будь-якого контролю та яких-небудь обмежень за поточними та капітальними операціями.

Внутрішня конвертованість - право резидентів купувати, мати і робити операції в країни з активами у формі валюти та банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті (в країнах з перехідною економікою) (обмежена на Україні)

Зовнішня конвертованість - право резидентів робити операції з іноземною валютою з нерезидентами (існує на Україні).

Повна конвертованість

За поточними операціями За рухом капіталу

Для резидентів Для нерезидентів Для резидентів Для нерезиденті

Юридичні Фізичні Юридичні Фізичні Юридичні Фізичні Юридичні Фізичні

Внутрішня конвертованість

Зовнішня конвертованість

4. Валютний курс

Валютний курс:

Мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

Коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу

Інтернаціоналізація грошових відносин

Забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів.

Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах.

Використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків.

Перерозподіл національного продукту між країнами.

Багатофакторність валютного курсу відображає його зв'язок з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом тощо. При чому відбувається складне їх переплетення та висунення в якості вирішальних то тих, то інших факторів.

Фактори, що впливають на валютний курс:

Темп інфляції

Стан платіжного балансу

Різниця процентних ставок в різних країнах

Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції

Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках

Прискорення чи затримка міжнародних платежів

Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках

Валютна політика

Продуктивність праці

Довгострокові темпи зростання національної валюти

Місце і роль країни у світовій торгівлі

Вивіз капіталу

Види валютних курсів (Бор. с.115)

Фіксований - в основу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях)

1) реально фіксований (золотомонетний стандарт)

2) договірно-фіксований - ординарний (прив'язаний до СДР, долара США, до французького франка до інших валют); кошиковий (прив'язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів Австрії, Алжиру); валютний курс, заснований на системі змінного паритету.

Плаваючий - визначається через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного “ кошика” товарів

1) незалежне плавання (на девізних ринках)

2) кероване (регульоване) плавання (втручання центральних банків)

3) змішане плавання по відношенню до однієї валюти (долара США) - всього чотири країни застосовують Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати)

4) спільне плавання (валютне угрупування ЄС використовують).

Номінальний валютний курс - це конкретна ціна національної валюти на іноземну валюту і навпаки.

Реальний валютний курс:

1) - це номінальний помножений на співвідношення рівня цін в двох країнах;

2) - розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни (свідчить про конкурентоспроможність товарів відносно до імпортерів)

Спот курс - курс обмін на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс - це курс на ринку на певну дату.

Форвардний курс - узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження.

Купівельна спроможність (сила валюти) - виражається як сума товарів та послуг які можна придбати за певну грошову одиницю і визначається у порівнянні з базовим періодом.

Паритет купівельної спроможності - співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг.

Теорія паритету КС валюти - шведський економіст Густав Кассель (1866-1944) - сьогодні відбувається її 2-ге народження - Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував використовувати ПКС у міжнародній валютні й політиці. Цей показник мав розраховуватись на базі середньозважених товарних цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.

Сьогодні перерахунок національних показників виробництва продуктів на душу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу у долари (долар - загальний еквівалент) здійснюється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначено відносно стабільний набір споживчих благ, їх вага в купівельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду).

Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, євро та інших валют. Так складається натуральний, або природний, курс валют.

Сьогодні, за даними МВФ і Світового банку, розраховуються на основі натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу.

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено:

Золотий паритет

Співвідношення двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що було в них покладено. Цей вміст , або вага чистого золота в грошовій одиниці країни, встановлювався державою і законодавчо фіксувався.

Класичний механізм “золотих крапок”. Діяв при двох умовах : вільна купівля - продаж золота та його необмежене вивезення; межі коливань валютного курсу визначались затратами, пов'язаними з транспортуванням золота за кордон (фрахт, страхування, втрата процентів на капітал, затрати на апробування та ін.) і Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах золотомонетного стандарту не перевищувало 1% від паритету в кожний бік.

Після краху золотомонетного стандарту виникає валютний паритет.

Валютний паритет визначається купівельною спроможністю валют.

Валютний кошик

Метод співвідношення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їх доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі).

Розрізняють:

- стандартний кошик з зафіксованим складом валют на визначений період;

- регульований кошик зі змінним складом;

- симетричний (з однаковими долями валют);

- асиметричний (з різними долями валют).

Максимальна межа відхилення (точка ревальвації) (експортна точка)

Валютний курс = золотий паритет + витрати на перевезення золота

Валютний(золотий паритет)

Валютний курс

Мінімальна межа відхилення (точка девальвації) (імпортна точка)

Валютний курс = золотий паритет “-“ витрати на перевезення

Рис.1. Можливі відхилення валютного курсу від валютного паритету

5. Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ)

Здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов'язань прийнятними для кредитора платіжними засобами.

Сукупність джерел фінансування та кредитування світового платіжного обігу.

Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках.

МВЛ визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства (BP) до загальної суми річного імпорту товарів та послуг (IP):

МВЛ=ВР:ІР *100%

Основні компоненти МВЛ

Офіційні золоті резерви країни-запаси золота у злитках та монетах.

Валютні резерви країни - іноземна валюта резервна для міжнародних розрахунків.

Резервна позиція в МВФ (право країни - члена на автоматичне отримання безумовного кредиту в іноземній валюті в межах 25% від її квоти ).

Розрахунки в СДР та євро.

Стан МВЛ виражається такими показниками:

Якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн-емітентів резервної валюти;

Відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається кількістю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжнародних операцій певної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточного , зовнішнім боргом, рухом короткострокових і довгострокових капіталів.

Міжнародна ліквідність виконує такі головні функції:

виступає засобом міжнародних платежів, що використовуються головним чином для покриття дефіциту платіжного балансу;

є засобом валютних інтервенцій.

Резервна валюта - національна валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків

Об'єктивні посилки для здобуття статусу резервної валюти

Домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, в золото-валютних резервах.

Розвинена мережа кредитно-банківських установ, в тому числі за кордоном.

Організований та місткий ринок позичкових капіталів.

Лібералізація валютних операцій.

Вільна оборотність валюти, що забезпечує попит на неї в інших країнах

Активна зовнішня та валютно-кредитна політика.

Упровадження валюти в міжнародний оборот через банки та міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

Резервні валюти (світові гроші) це:

Національні валюти ведучих промислово розвинених країн - долар США, фунт стерлінгів, японська ієна, німецька марка, французький франк (дві останні були такими до 1 січня 2002р.)

Міжнародні валюти (СДР)

Регіональні (ЕКЮ, з 1 січня 1999р. - євро).

Міжнародні валютно-фінансові організації - інституціональний елемент валютної системи.

Регламентація діяльності національних органів управління та регулювання валютних відносин країни (центральний банк, міністерство економіки, міністерство фінансів; в деяких країнах - органи валютного контролю)

Міждержавне валютне регулювання здійснює МВФ (1944р.), а в Європейській валютній системі - Європейський фонд валютного співробітництва (1973-1993рр.), замінений Європейським валютним інститутом (1994-1998рр.), а з 1 червня 1998р. - Європейським Центральним банком.

6. Еволюція світової валютної системи

світовий валютний система конвертованість

Основні етапи створення світової валютної системи:

Становлення, формування передумов , визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв'язок з попередньою системою.

Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи.

Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв'язки її елементів.

У XVI - XVIII ст. Панівною формою функціонування національних валютних систем був біметалізм - грошова система в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг.

Форми біметалізму:

система паралельної валюти - це коли законодавство не встановлює певного співвідношення між золотом та сріблом; золоті та срібні монети приймаються під час купівлі, продажу та інших операцій відповідно до ринкової вартості цих металів;

система подвійної валюти - коли держава фіксує певне співвідношення між обома металами; карбування золотих та срібних монет, прийняття їх населенням мають здійснюватися за цим співвідношенням.

Законодавче закріплення за обома металами ролі грошей суперечить природі грошей. Гроші - це єдиний особливий товар, який покликано виконувати функцію загального еквівалента. (Рязанова, с.21).

Наступною формою функціонування національних валютних систем став монометалізм:

грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом та основою грошового обігу.

Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852), Індії (1852-1893) Нідерландах (1847-1875) Китаї (до 1935р.). У більшості країн в кінці XIX ст. срібний монометалізм і біметалізм було замінено золотим монометалізмом.

Різновиди золотого монометалізму:

золотомонетний стандарт - як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей;

золотозлитковий стандарт - перехідна форма золотого стандарту. Національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже , були розмінні на валютний метал , але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг. Кожний, таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків). (Боринець, с.90-91).

золотодевізний стандарт - базувався на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті призначені для міжнародних розрахунків, почали називати девізами.

Девізи - платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків.

1820р. Золотий стандарт.

Встановлено тверде співвідношення між паперовими грошима і золотом. Вартість однієї грошової одиниці визначається у чистому золоті, наприклад 1RM (рейхсмарка)=0.3584229 г чистого золота. Емісійні банки зобов'язуються в будь який час обмінювати паперові гроші на золото. Увесь грошовий обіг забезпечений золотом, інфляція неможлива.

Паризька валютна система (1867р.) - система золотомонетного стандарту.

Перша валютна система

Стихійно сформувалася у ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту.

Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей.

В цих умовах не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою)

Структурні принципи:

Основа - золотомонетний стандарт

Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритета, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов'язанням, а не іноземними валютами.

Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

1914р. Державне регулювання валютних відносин.

На початку першої світової війни більшість країн переходить до регулювання валютних відносин; увесь платіжний оборот всередині країни і валютні перекази підлягають контролю та регулюванню.

У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю країн. У багатьох країнах впроваджується золотозлитковий стандарт (Великобританія, Франція).

Після першої світової війни . на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного стандарту.

Генуезька світова валютна система (1922р.)

Друга світова валютна система

Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922р.

Принципи:

Основа - золото і девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків) (Грошові системи 30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері.

Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн).

Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках).

Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

На відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.

Криза валютної системи: поняття, види (Красавина, с.61)

Закономірності розвитку валютної системи визначаються відтворювальним критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства. Цей критерій проявляється в періодичній невідповідальності принципів світової валютної системи змінам у структурі світового господарства, а також у розстановці сил між його основними центрами. Тому періодично виникає криза світової валютної системи.

Криза світової валютної системи -

загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.

Дане поняття виникло з кризою першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту - 10 років (1913-1922), Генуезька в.с. - 8 років (1929-1936), Бреттон-Вудська - 10 років (1967-1976).

Криза світової валютної системи веде до руйнування старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію.

Види валютних криз

Локальні валютні кризи

Вражають окремі країни чи групу країн навіть при відносній стабільності світової валютної системи. ( Після другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та інших країнах.

Циклічні валютні кризи (Прояв економічних криз)

Спеціальні валютні кризи. Викликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайними обставинами і т.д. (При золотому стандарті валютні кризи виникали звичайно в періоди війн та циклічних економічних криз, але не доходили до гострих форм).

Немає чіткої межі між циклічними та спеціальними валютними кризами.

Головні особливості світової валютної кризи ( 1929 - 1936 рр.)

Циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи.

Структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалися на золотому стандарті, зазнали поразки.

Велика тривалість : з 1929 р. до осені 1936р.

Виключна глибина та гострота : курс деяких валют знизився на 50-84%; міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у наслідок масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав : Німеччина, Австрія, Туреччина і ін., які припинили зовнішні платежі; створилась маса “гарячих” грошей, що стихійно переміщувались з країни в країну у пошуках спекулятивний прибутків.

Значна нерівномірність розвитку: криза вражала то одні то інші країни, в різний час і з різною силою.

У 1943 році було розроблені та опубліковані два плани щодо вдосконалення валютної системи: британський, підготовлений лордом Кейнсом, та американський, складений Генрі Вайтом, який і було взято за основу на Бреттон-Вудській конференції.

Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944р.), яка базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг).

Створена на валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) під головуванням міністра фінансів США Моргентау.

На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ),який мав допомогти стабілізації курсів валют країн-учасниць шляхом надання коштів для вирівнювання їхніх платіжних балансів - як орган міждержавного валютного регулювання.

Засновано Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) з метою надання допомоги країнам-членам у реконструкції та розвитку їхнього господарства шляхом полегшення інвестування капіталу.

У Статуті Міжнародного валютного фонду закріплювалися основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи, за якими:

функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і регулювальна роль суттєво зменшувалися;

у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом - долар США та фунт стерлінгів Великобританії. Долар декларативно прирівнювався до золото в ролі еталона цінності валюти. Далеко менше в цій ролі виступав фунт стерлінгів;

резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото таким чином:

а) долар США могли обмінювати центральні банки та урядові установи інших країн у Казначействі США за офіційно встановленим 1934 року співвідношенням (35 доларів за 1 тройську унцію, тобто 31,1035г золота);

б) долар США та фунт стерлінгів Великобританії могли обмінювати центральні банки, урядові установи та приватні особи з метою тезаврації на ринках золота (передусім Лондонському). Ціна золота на ринках складалася на базі офіційної (до 1968 року вона майже не відхилялася від останньої);

прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов, що на практиці траплялося дуже рідко;

ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75%.У разі значних відхилень національні банки зобов'язувались засобом покупки чи продажу валюти відновити співвідношення курсів. Тобто всі валюти міцно “прив'язувалися” до долара США, а через нього - до золота;

оборотні національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на одну за курсами, що могли коливатися у зазначених вище межах. Контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним оборотом здійснювали державні органи країн-членів МВФ;

міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалось головним чином через МВФ;

з метою пом'якшення кризи окремих валют держави-члени МВФ (149 країн) вдавалися до взаємодопомоги. Вона здійснювалася наданням країнами одна одній через механізм МВФ та іншими шляхами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Створена система повинна була відновити порядок у міжнародних валютних відносинах, а також ввести відповідальність країн-членів цієї системи за політику обмінних курсів і валютних обмежень.

Криза Бреттон-Вудської валютної системи ( 1967 - 1976)

Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їх здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара).

Причини:

Нестійкість та протиріччя економіки.

Посилення інфляції негативно вплинуло на світові ціни та конкурентну здатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей.

Нестабільність платіжних балансів.

Невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені.

Активізація ринку євродолара.

Дезорганізуюча роль транснаціональних корпорацій (ТНК).

Наплив доларів в країни Західної Європи і Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їх валют на долар.

Франція ввела подвійний валютний ринок по прикладу Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи стали відкрито виступати проти привілейованого стану долара в світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи “десяти” 18 грудня 1971р.

Смітсонівська (Вашингтонська) угода (1971 р.)

- між промислово розвиненими країнами (була чинна трохи більш року, нею було покладено початок реформи існуючої світової валютної системи).

переглянуто паритети провідних валют: долар девальвовано на 7,89% ; підвищена офіційна ціна золота на 8,57% (з 35 до 38 долара за унцію) (*) ревальвація ряду валют;

пом'якшився принцип фіксованих паритетів: межі можливих відхилень курсів валют від їх фіксованих паритетів були тимчасово розширені з + 1 до + 2,25%.

міжнародна розрахункова грошова одиниця СДР (див. початок лекції питання 1 та кінець), яка рішенням сесії МВФ (вересень-жовтень 1969року) вводилась в дію з 1 січня 1970 року, розглядалась як можлива основа валютної системи нарівні із золотом.

Переплетення валютної кризи з енергетичною та світовою економічною кризами.

Пошуки виходу з валютної кризи велися довго спочатку в академічних, а потім в урядових колах та численних комітетах. “Комітет двадцяти” МВФ підготував у 1972-1974рр. проект реформи світової валютної системи.

Ямайська валютна система (Кінгстонська)

Угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Прийнято поправки до Статуту МВФ, які нині та визначають порядок світової валютної системи.

Принципи системи:

Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю - СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.

Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа - Японія.

Юридично було завершено демонетизація золота : відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети , золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют.

Було знято обов'язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів.

Поняття “оборотна(конвертована)валюта” замінено терміном “валюта, що вільно використовується”(тобто ринкова валюта.

Країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу.

Узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.

МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання.

Спеціальні права запозичення - СДР ( резервна валюта кошикового типу) - це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ. Складалась до 1 січня 2002р. з 5-ти валют - долара США, марки ФРН, ієни, французького франку, фунту стерлінгів; зараз, відповідно, прив'язується до курсу 4-х валют - євро (визначає курс СДР на 37,4%), долару США (37,2%), британського фунту стерлінгів (12,4%), японської ієни (13%). Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних валют.

СДР - це штучно створені міжнародні резервні кошти для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, розрахунків з МВФ:

не мають реального забезпечення (на відміну від золота вони не мають власної вартості - з 1970 року одиниця СПЗ - одиниця дорівнювалась до 0,888671 г золота, а потім стала розраховуватись як валюта кошикового типу);

безпосередньо не виконують ролі платежу;

у чистому вигляді не використовуються для регулювання державних зобов'язань;

Їх наявність у країні дає їй право на придбання вільно конвертованої валюти (право на отримання кредиту);

як ліквідний компонент, збільшує офіційні резерви країни-члена МВФ.

Таблиця 2. Розрахунок курсу СДР до основних валют (на 31 грудня 2004 р.)

Валюти	СДР до відповідної валюти	Валюта до СДР
Євро	0,876	1,147
Японська ієна	0,0062	161,241
Фунт стерлінгів	1,246	0,802
Долар США	0,646	1,552

Випуск СДР:

Перша емісія СДР 1970-1972 рр. - на суму 9,3 млрд. доларів СДР

Друга 1979-1981 рр. - 12,1 млрд. доларів

Із загальної суми 21,4 млрд. СПЗ (34 млрд. доларів ):

на рахунки країн - членів - 20,6 млрд. СДР;

на рахунок МВФ - 0,8 млрд. СДР.

Осінню 1997р. було стверджено рішення про новий випуск 21,4 млрд. СДР. Але кінцеві строки наділення країн-членів МВФ додатковими СДР поки що не визначено.

Прийнято рішення за пропозицією Росії зрівняти виплати всім учасникам на рівні біля 30% національної квоти в МВФ.

СДР можна використовувати:

1. Для отримання конвертованої валюти, необхідної для регулювання пасиву платіжного балансу.

2. Для проведення операцій з МВФ: виплати комісійних, погашення в СДР отриманих раніше в іноземних валютах кредитів в МВФ, викупу у Фонду власної валюти.

3. Для визначення операцій за двосторонніми угодами з другою країною-членом МВФ, наприклад для викупу власної валюти (США викупали долари у центральних банків західноєвропейських країн).

Досвід функціонування СДР з 1970р. показав, що:

СДР використовувались не для Регулювання платіжних балансів, а для погашення заборгованості МВФ, виплати останньому процентів і комісійних, що привело до накопичення СДР на рахунку МВФ, зменшив їх значення як ліквідного активу;

Відбувається накопичення СДР на рахунках промислово розвинених країн, що викликає напруження у відносинах як країн з додатним сальдо платіжного балансу, які мусили практично “заморожувати” на суму прийнятих СДР свої валютні активи, так і країн з від'ємним сальдо платіжного балансу, багато з яких, з числа країн третього світу, повністю вичерпали свої ліміти СДР;

Система СДР створила новий канал впровадження доларів США у світовий платіжний оборот, тому що основна маса СДР використовується для обміну на американську валюту.

Проблеми Ямайської валютної системи:

Втрата доларом монопольної ролі( поява СДР)

Проблема багатовалютного стандарту

Але ні один з трьох центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) не має переваги над іншими у валютно-економічній сфері, щоб становити панування своєї валюти у світі.

Характерна риса розвитку світової валютної системи - тенденція розвитку до валютного поліцентризму.

Проблема золота - зацікавленість країн Західної Європи в збереженні золота як реальних резервних запасів.

Режим плаваючих валютних курсів.

Він не забезпечив вирівнювання платіжних балансів, не перешкодив валютній спекуляції, не вирішив проблему безробіття.

Країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

Проблеми Ямайської валютної системи породжують об'єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики ведучих країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИТЕМА.

Європейська валютна система - це міжнародна (регіональна система).

Створення Європейського співтовариства розпочалось з 1 січня 1958 р. на основі підписання Римської угоди у березні 1957 році ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Римська угода 1957р. не передбачала створення європейської валютної системи. Вона містила лише загальні положення щодо координації внутрішньої та зовнішньої грошової політики та створення для цього консультативного органу - Валютного комітету.

1967р.- започаткувалася процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і було створено Комітет управління центральних банків.

1968р. - на фоні майже перманентної валютної кризи розпочалося формування Європейської валютної системи.

Грудень 1969 року - Конференція керівників держав та урядів Європейського співтовариства у Гаазі . Було визначено поетапне створення економічного та валютного союзу.

1971р. - країни ЄС прийняли програму поетапного створення економічного та валютного союзу до 1980р. (“план Вернера”, який передбачав створення союзу в три етапи (Красавина,2000р.,с.98)

З 1973р. до Європейського співтовариства приєдналися Великобританія, Ірландія, Данія,

5грудня 1978р. - Європейською радою було прийнято рішення про створення Європейської валютної системи.

13 березня 1979р. була створена Європейська валютна система.

1981р. - до Європейського співтовариства увійшла Греція,

1986р. - до Європейського співтовариства увійшли Португалія та Іспанія,

1995 р. - до Європейського Союзу ввійшли Австрія, Швеція, Фінляндія,

2004 р. - до Європейського Союзу ввійшли Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія,Литва.

Цілі створення Європейської валютної системи:

Встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою у противагу Ямайської валютної системи, що заснована на доларовому стандарті,

Стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності

Спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу

Забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини.

Обмежити “Загальний ринок” від експансії долара.

Європейська валютна система -

це міжнародна (регіональна) валютна система - сукупність економічних відносин, яка пов'язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції;

це державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.

це підсистема світової валютної системи(Ямайської).

Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, які відрізняють її від Ямайської валютної системи:

ЄВС базувалась на ЕКЮ, потім - на євро (12країн);

На відміну від Ямайської ВС, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості реальних резервних активів. Створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20% офіційних золотих резервів країни ЄВС в ЄФВС (Європейський фонд валютного співробітництва), який згодом перетворено на Європейський Центральний Банк;

Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених межах взаємних коливань (+2,25% від центрального курсу ,для деяких країн (Італії) +6% до кінця 1989р. Потім Іспанії. З серпня 1993р.у результаті загострення валютних проблем ЄС межі коливання розширилися до +15%);

В ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією;

Як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки нестабільності світової валютної системі і вплив долара.

“План Делора” (Ж.Делор - голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.)

Створення загального (інтегрованого ) ринку;

Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів;

Координація економічної, бюджетної, податкової політики;

Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики;

Єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.

На основі плану Делора була розроблена та підписана 12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три етапи формування валютно-економічного союзу.

Маастрихтська угода:

Перший етап (1 липня 1990р. - 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС - англ. EMU - Economic and Monetary Union).Підготовка до ведення євро.

Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами;

Забезпечення показників економічного розвитку всередині ЄС, приймались країнами програми , де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС

Другий етап (1січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) - більш конкретна підготовка країн-членів до введення євро.

Створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро.

Заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом кредитування центральними банками його підприємств, придбання центральними банками боргів держави.

Відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів.

Заборона брати на себе зобов'язання державного сектора однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому.

показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3% ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного боргу не вище 60% ВВП.

Прийняття в деяких країнах-членах національного законодавства про надання їхнім центральним банкам статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти їхній правовий статус з аналогічним статусом ЕЦБ.

...