Світове господарство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Сутність світового господарства і етапи його розвитку

2. Національні та інтернаціональні фактори економічного розвитку

3. Економічна інтеграція як якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя

1. Сутність світового господарства і етапи його розвитку

Світове або всесвітнє господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн. В сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств є не лише нераціональною, а й практично неможлива. Тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік до підвищення ролі зовнішніх факторів у процесі відтворення в тій чи іншій країні стала загальною. Таким чином, поняття світового господарства не можна зводити до простої суми національних економік. Не меншою мірою його суть визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світова торгівля, міграція робочої сили і міжнародні валютні відносини. В даній системі всі її елементи тісно пов'язані, взаємопереплетені і впливають один на одного.

Отже, міжнародні економічні відносини обслуговують взаємодію національних економік, що виходять у світове господарство і, тим самим, забезпечують його єдність. Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового господарства похідні і залежать від економічних відносин, що складаються на національних рівнях. Міжнародні економічні відносини визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у різних національних господарствах і обумовлюються особливостями економічної політики тієї чи іншої держави. Наприклад, зміни конкуренції на світовому ринку товарів будь-якої країни пов'язані з підвищенням або зниженням курсу її валюти, переведенням капіталу з більш пільговим податковим законодавством, відхиленням товаропотоків, викликаних митними бар'єрами , а також, багато в чому визначаються кредитно-грошовою, фінансовою, податковою політикою на національному рівні.

Світове господарство склалося на початку XX ст. у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.

Історично первинною формою міжнародних економічних відносин була світова торгівля. Ця форма переважала в епоху капіталізму вільної конкуренції, але процес формування світового ринку одержав новий імпульс у середині XIX ст. в умовах промислового перевороту, що явилось імпульсом для розширення світогосподарських зв'язків. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господарство, що означало висування на перший план замість, переважно, торгових відносин виробничих зв'язків, в основі яких лежав вивіз капіталу і на основі поглибленого міжнародного поділу праці. Утворення спочатку світового ринку, а потім і світового господарства означали кінець національної відособленості країн хоча б у галузі економіки.

На початку XX ст. світове господарство поділилося на два табори - світове капіталістичне господарство, яке було засноване на приватній власності на засоби виробництва і світове соціалістичне господарство, засноване на державний власності, утворюючи адміністративно-командну систему, яка проіснувала до початку 90-х рр. XX ст.

На початку 90-х рр. XX ст. світове господарство набуло нової форми - без ідеологічних перепон. Тому на сучасному етапі світове господарство можна поділити на країни з розвиненою економікою, країни перехідної економіки, нові індустріальні країни (НІК), країни ОПЕК (нафтодобувні) і країни, що розвиваються.

2. Національні та інтернаціональні фактори економічного розвитку

Система міжнародних економічних відносин формується на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, яка в свою чергу виростає з міжнародного поділу праці. Суть міжнародного поділу праці полягає у єдності двох процесів - розчленування і об'єднання виробництва, відособлення і спеціалізації різних видів трудової діяльності в їх взаємодії. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії витрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил. Спочатку визначальним фактором міжнародного поділу праці були природні фактори, а саме відмінності між країнами, наявності природних ресурсів, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри території і трудові ресурси. Але у другій половині XX ст. в умовах НТР головним фактором формування міжнародного поділу праці став НТП, рівень розвитку продуктивних сил у різних країн, стан їх науки і техніки. Зменшення значення природних і географічних факторів особливо очевидне на прикладі Японії і нових індустріальних країн (Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Гонконгу). Міжнародна спеціалізація цих країн практично не пов'язана з наявністю у них природних ресурсів.

Другим напрямком впливу НТР на міжнародний поділ праці стало обмеження можливості окремих країн створити багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому досвід багатьох країн світу показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систему міжнародного поділу праці.

Зворотною стороною міжнародного поділу праці є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво - кооперація. Так, сьогодні найважливішими напрямками внутрігалузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за комплектуючими виробами (деталі, вузли і т.д.). Науково-технічна революція доповнила промислову кооперацію науково-технічним і виробничим співробітництвом, тобто різноманітними формами діяльності в галузі виробництва, прикладної науки, техніки, торгівлі, технічного обслуговування та в інших сферах.

3. Економічна інтеграція як якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя

Якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя є економічна інтеграція. Вона передбачає зближення і взаємопереплетення національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Інтеграційні тенденції є природним процесом, який випливає із об'єктивних потреб міжнародного поділу праці й науково-технічного прогресу.

Сутність економічної інтеграції полягає в наступному:

міждержавне регулювання економічних процесів;

поступове формування замість більш або менш залежних один від одного національних народногосподарських комплексів, регіонального господарського комплексу і загальною структурою відтворення;

усунення адміністративних і економічних бар'єрів перешкоджаючих вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;

зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь у інтеграційних об'єднаннях.

Основні види інтеграційних об'єднань:

зона вільної торгівлі (країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі);

митний союз (вільне переміщення товарів і послуг в середині угрупування доповнює єдиний митний тариф стосовно до третіх країн);

загальний ринок (ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили і капіталу);

економічний союз (передбачає на доповнення до всіх перелічених вище інтеграційних заходів проведення державами-учасницями єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які відбуваються в регіоні).

Історично першою і найбільш поширеною формою економічної інтеграції стало Європейське економічне співтовариство, яке виникло в 1957 р. шляхом об'єднання шести західноєвропейських країн (Бельгії, Голландії, Італії, Люксембургу, Франції, ФРН). Пізніше до них приєднались Англія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія і Португалія. В основі співтовариства знаходиться митний союз, згідно якого відмінені будь-які обмеження на торгівлю промисловими товарами і сформований єдиний митний бар'єр для захисту спільного ринку від конкурентів. Національні економіки країн-учасниць ЄЕС спираються на спільний ринок, поглиблюється економічна інтеграція. ЄЕС перетворився в головний центр міжнародної торгівлі. На його долю приходиться понад ¹?₃ обсягу світової торгівлі. Країни-учасниці ЄЕС експортують товари в 3,6 раз більше ніж США і в 3,8 рази більше ніж Японія. ВВП досягає ѕ ВВП США і вдвічі перевищує ВВП Японії.

У 1991 р. країни ЄЕС уклали угоду, яка була підтримана на національних референдумах усіх країн співтовариства. Вона вступила в дію з 1 листопада 1993 р. Так утворилось велике міждержавне об'єднання типу конфедерації - Європейський Союз, а ЄЕС припинило своє існування.

ЄС був задуманий як єдиний внутрішній ринок товарів, капіталів, послуг і робочої сили, економічний і фінансовий союз, який проводить єдину зовнішню політику і політику у галузі безпеки. Громадяни держав-членів союзу мають “європейське громадянство”, тобто свободу вільного пересування по усіх цих країнах, право не лише жити в будь-якій з них, а бути там обраним до місцевих органів влади. В перспективі передбачається розширення складу учасників ЄС. На вступ до нього сьогодні претендують Швеція, Фінляндія, Австрія, Норвегія, Чехія, Угорщина, Польща та ін.

Євросоюз - не єдиний приклад регіональної інтеграції. Сьогодні у світі нараховується близько 15 регіональних економічних об'єднань. Найвідомішими з них є Асоціація держав Південно-східної Азії (АСЕАН), Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ), Північноамериканське інтеграційне об'єднання та ін.

Размещено на Allbest.ru