Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 13

ТЕМА: МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

План

1. Сутність і значення міжнародного поділу праці у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків

2. Основні форми економічного співробітництва країн світу

3. Експортний потенціал України і його регіональні особливості

4. Економічні зв'язки України з країнами СНД та світу

5. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

Контрольні питання

Література

1. Сутність і значення міжнародного поділу праці у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків

Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням економічних зв'язків і взаємодії між країнами, що зумовлено необхідністю вирішення глобальних проблем. Жодна країна світу в сучасних умовах не може повноцінно розвиватися, якщо вона не втягнута в систему світових міжгосподарських зв'язків.

Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює і розширює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Світові економічні зв'язки необхідні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і зростання на цій основі життєвого рівня населення.

Нині Україна здійснює зовнішні економічні зв'язки майже з 190 країнами світу. Україна робить перші кроки на шляху входження її як рівноправного партнера у світове господарство. Основні причини, що перешкоджають входженню її як рівноправного партнера у світове господарство обумовлені:

по-перше, низькою конкурентоспроможністю її продукції на світових ринках. Більшість товарів, на які є попит на зовнішніх ринках, дуже часто не відповідають міжнародним стандартам;

по-друге, переважанням в експорті України паливно-сировинних ресурсів (більше 70 %);

по-третє, низькою часткою машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, ноу-хау) в експорті (до 10 %);

по-четверте, незначною часткою в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

по-п'яте, високою часткою бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності та господарській діяльності всередині країни;

по-шосте, відсутністю стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство безпосередньо випливає із потреб використання в економічному розвитку міжнародного поділу праці для прискореного переходу до ринкової економіки. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарст_во охоплюють також комплекс екологічних проблем, що вирішуються спільними зусиллями.

В Україні існують і об'єктивні можливості для таких процесів: економічний, трудовий і природно-ресурсний потенціал нашої країни, що дає підстави для належної участі у міжнародному поділі праці. Україна має природні, історичні, техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в міжнародному поділі праці. Крім цього, Україна має дуже вигідне економіко-географічне і стратегічне положення, знаходячись в центрі Європи, на перетині залізничних і автомобільних шляхів і маючи вихід до морів.

Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі України, нерозривно пов'язано з розвитком міжнародного поділу праці і формуванням міжнародних економічних зв'язків. Міжнародний поділ праці -- це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі. Кожна країна світу концентрує на своїй території виробництво певних видів продукції, для виробництва якої вона має найбільш сприятливі соціально-економічні і природні передумови. У виробництві продукції галузей спеціалізації країна повинна мати певні переваги перед іншими країнами світу. Для цього вона повинна мати: кваліфіковані кадри; розвинуту науково-дослідну базу; достатній природно-ресурсний потенціал; вигідне економіко-географічне положення; специфічні агрокліматичні умови; значний попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку та високий рівень її конкурентоспроможності.

Територіальний поділ праці, у тому числі і міжнародний поділ праці, є проявом суспільного поділу праці і має історичний характер. У первісному суспільстві поділ праці існував між чоловічою і жіночою працею, між працею дорослих і дітей. Перший суспільний поділ праці пов'язаний з поділом племен, що займалися тваринництвом і рослинництвом, другий -- у зв'язку з відокремленням ремесла від землеробства і тваринництва. Третій суспільний поділ праці пов'язаний з появою нового суспільного прошарку населення -- купців, що виконували функції посередників між регіонами виробництва і регіонами споживання продукції. Завдяки цьому суспільний поділ праці набув ознак територіального.

Поява машин привела до підвищення продуктивності праці, до збільшення концентрації виробництва промислової продукції в окремих країнах. Поява і подальший розвиток сучасних видів транспорту, особливо залізничного, морського, повітряного, трубопровідного, зумовили поглиблення міжнародного територіального поділу праці. В інтеграційні, або обмінні, процеси втягується все більша кількість країн, віддалених територій і материків.

На індустріальній стадії виробництва поглиблюється спеціалізація окремих країн, розширюється кількість галузей міжнародної спеціалізації. Виникають регіональні утворення світу, які мають свою конкретну галузеву і регіональну спеціалізацію: країни Північної Америки (США, Канада, Мексика), Європейський Союз (ЄС), країни ОПЕК -- основні постачальники нафти на світовий ринок (понад 60 % світових поставок).

В умовах науково-технічного прогресу міжнародний поділ праці як найвища форма суспільного територіального поділу праці має якісно нові риси. Сучасні продуктивні сили потребують такого поділу праці, який робить економічно неефективним або просто неможливим забезпечення всіх потреб, у тому числі і виробничих потреб окремої країни лише за рахунок її власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стає необхідною передумовою нормального соціально-економічного розвитку країни. Саме тому в сучасних умовах зовнішні економічні зв'язки -- одна з найважливіших сфер діяльності держави.

Сьогодні ні структура, ні обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв'язках. Україна, населення якої становить близько 1% населення світу, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частину у світовому експорті -- близько 0,2%. Якщо в Канаді на душу населення експортується продукції на суму майже 6 тис. дол., Німеччині -- більше 5, Франції -- більше 4, Італії, Японії і Великобританії -- більше З, США -- більше 2, то в Україні -- менше 0,3 тис. дол. США.

Міжнародні економічні зв'язки -- це система господарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Зовнішньоекономічна політика - це система заходів уряду, яка направлена на зміцнення позицій країни у світовій економіці, в міжнародних економічних стосунках.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня її населення. Україна як молода суверенна держава робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: «Про зовнішньоекономічну діяльність України», «Про створення експортно-імпортного банку», «Про іноземні інвестиції», а також декретів Кабінету Міністрів України.

Повільне входження України як повноправного партнера у світове господарство зумовлене об'єктивними причинами. Основною перешкодою цього є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Так, з вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя можуть конкурувати 1%. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках не відповідають міжнародним стандартам. Як приклад, весь чавун не має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг номенклатури відливок, що зумовлює велику металомісткість продукції, а відходи металу становлять майже 25 %.

Недосконалою є в Україні і система управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України зумовлений такими основними причинами.

По-перше, після розпаду колишнього Радянського Союзу і розриву господарських зв'язків України з країнами СНД Україна втратила частину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало підприємств через відсутність комплектувальних виробів тощо. Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також виплавленого металу тощо внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30--50 %.

По-друге, зберігається недосконала структура експорту України, в який паливно-сировинна група товарів і товари народного споживання становлять понад 90 %.

По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України, тільки 0,5 % від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку.

Слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів. В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, зокрема такої, як зернові, кормо- та картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін.

По-четверте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна згідно з оцінкою міжнародних експертів за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце у світі.

По-п'яте, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом та імпортом товарів.

2. Основні форми економічного співробітництва країн світу

У сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

міжнародна торгівля товарами та послугами;

науково-технічне співробітництво;

взаємовигідна міжнародна торгівля товарами (зовнішня торгівля);

надання кредитів і позик, у тому числі і безвідплатних;

створення спільних підприємств;

обмін робочою силою;

спеціалізація і кооперування виробництва;

торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектувального обладнання;

спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ресурсів;

іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

бартерний обмін товарами;

міжнародний туризм;

культурні зв'язки між країнами світу.

Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами посідає провідне місце в системі міжнародних економічних зв'язках, оскільки вона, по суті, відтворює всі види міжнародного поділу праці і об'єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для неї властиві дві найхарактерніші риси: перевага пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками. Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлюється економічним потенціалом країни.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свідчить про те, що економічні зв'язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією, її структура і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової економіки відкритого типу. Так, частка експорту в національному доході України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему міжнародного поділу праці.

Процес лібералізації у світовій торгівлі в післявоєнний час привів до різкого збільшення її обсягів. За період з 1950 р. обсяг світового експорту (в основному зовнішньої торгівлі), за даними СОТ, зріс у 18 разів, у той час як виробництво збільшилося лише в 6,5 рази. При цьому світовий експорт промислових товарів підвищився в 34 рази, а промислове виробництво зросло лише в 9 разів. Лібералізація зовнішньої торгівлі в Україні створила передумови для нарощування експорту вітчизняних товарів та послуг. Але структурні диспропорції економіки України сформованої в рамках колишнього СРСР, впливають на товарну структуру експорту країни. Нині домінуючими експортними позиціями є:

- металопродукція (44,4 % загального експорту);

- мінеральні продукти ( 9,6%) та продукція хімічної промисловості (10,6);

- продукція машинобудування - 9,3 %.

Структура експорту товарів помітно погіршилася: частка металопродукції зросла на 8 %, а частка продукції машинобудування зменшилася на 2,5 %.

Погіршення структури зовнішньої торгівлі України зумовлене повільним проведенням ринкових перетворень і надто повільною реструктуризацією промисловості. На відміну від переважної більшості країн Центральної та Східної Європи Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частину товарів з високою додатковою вартістю в загальній структурі експорту.

Потенціал екстенсивного нарощування експорту майже вичерпано. Необхідні якісні зміни, і насамперед:

- зміна структури експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту;

- підвищення ефективності експортних операцій;

- відновлення присутності на традиційних ринках і зміцнення позицій на нових перспективних ринках;

- удосконалення державного регулювання зовнішньої економічної діяльності.

Україна традиційно протягом багатьох років посідала провідне місце у складі СРСР у розвитку експортного виробництва серед інших республік. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20 % загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді -- 98 %, марганцевій руді -- 100, чавуну і трубах -- 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах -- більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату -- більше ніж 60 % і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

Аналіз зовнішньої торгівлі товарами показує, що баланс зовнішньої торгівлі в Україні з країнами світу змінився з негативного на позитивне значення. Лише з країнами колишнього Радянського Союзу сальдо зовнішньої торгівлі залишається від'ємним. Ця різниця між експортом та імпортом товарів в Україні зумовлена передусім від'ємним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного пального, вугілля, тобто в основному за рахунок енергоносіїв.

У структурі зовнішньої торгівлі велике значення має експорт послуг. Нині він став одним з найважливіших чинників динамічного розвитку зовнішньої торгівлі України та інших країн світу. За даними платіжного балансу в структурі валютних надходжень України на експорт послуг припадає більше 20 %, торговельні операції послугами проводилися більше ніж з 150 країнами світу. Найбільша частина в загальному експорті послуг припадає на транспортні послуги (майже 84 %). В експорті транспортних послуг більше половини займає транзит російських енергоносіїв (нафти, нафтопродуктів та природного газу). Однак у перспективі їх транзит, буде, очевидно, скорочуватися у зв'язку з реалізацією Росією проектів альтернативних маршрутів транспортування нафти і природного газу поза межами України. Тому збереження та розвиток транзитних можливостей залежатимуть від виваженої тарифної політики України, а також успіху в реалізації проекту транзиту Каспійської та Близькосхідної нафти.

Слабо представлена Україна на ринку будівельних послуг. Експорт послуг з ремонту нині становить лише 3,9 % загального експорту послуг. Міжнародний туризм, як важлива форма міжнародних економічних зв'язків, сприяє розвитку індустрії туризму України. Економіка країни виграє від міжнародного туризму, оскільки прискореними темпами розвивається готельний комплекс, розширюється мережа комплексів, ресторанів, кафе та інших соціальних об'єктів.

Але незначними є обсяги експорту комп'ютерних, туристичних, фінансових, страхових та інших послуг України.

Науково-технічне співробітництво передбачає взаємообмін науково-технічною інформацією, патентами, ліцензіями, а також спільні розробки глобальних і регіональних наукових програм і проектів (освоєння космічного простору, ресурсів Світового океану, розвиток ядерної енергетики та ін.).

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України відбувається у таких формах:

запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;

співробітництво в галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проективними матеріалами, сприяння їх використанню;

співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.

Найтісніші зв'язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Слід підкреслити, що у результаті розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв'язків між колишніми республіками СРСР помітно ослабло співробітництво українських вищих навчальних закладів і наукових закладів з відповідними науковими центрами цих країн.

В умовах економічної кризи і дефіциту грошової маси велике значення Україна надає бартерному обміну товарами. У першу чергу ця форма економічних зв'язків широко використовується Україною в розрахунках за енергоносії з Російською Федерацією, Казахстаном та Туркменістаном, за поставки бавовни з Узбекистану та інших країн Центральної Азії, за продукцію машинобудування та хімічної промисловості, руд кольорових металів, лісоматеріалів та хімічної речовини з Росією, Білоруссю, Казахстаном та іншими країнами СНД.

Особлива увага приділяється Україною створенню спільних підприємств, особливо з високорозвинутими країнами світу. Ця форма економічних зв'язків дає змогу Україні одержувати нові високі технології, підвищувати технічний рівень виробництва, широко впроваджувати наукомісткі технології та ін. Все це сприяє підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, розширенню ринків збуту та надходженню валюти. з метою забезпечення певної зайнятості робочої сили, залучення інвестицій, організації в економічних зонах виробництв, які орієнтуються на експорт, подолання відсталості розвитку регіонів, використання власних сировинних та трудових ресурсів для виробництва експортної продукції створюються зони спільного підприємництва. Зони спільного підприємництва відділяються за допомогою митного режиму від основної території країни і функціонують за рахунок безмитного ввезення товарів. Наприклад, морські порти, залізничні вузли, аеропорти.

Всього у світі є 23 види ЗСП, основними з яких є:

· безмитні багато профільні зони, розташовані на перехрестях внутрішніх систем;

· експортні промислові зони, що орієнтуються на зовнішню торгівлю;

· зони економічного та науково-технічного розвитку, тобто “технополіси”;

· зони страхових та банківських послуг, які характерні для певних країн;

· імпортно-промислові зони і зони по заміщенню імпорту, які забезпечують одну сторону сучасними товарами, а місцеві підприємства - передовою технологією;

· складські (консигнаційні) зони, які формуються у районах міжнародних морських перевезень і авіатранспорті;

· зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу.

Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливають наслідки соціально-економічної кризи.

Провідними формами економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя є наступні:

· взаємний обмін різними видами сировини;

· взаємоторгівля готовою продукцією та послугами;

· науково-технічне співробітництво.

Україна експортує до країн - республік колишнього Союзу наступну продукцію: кам'яне вугілля, чавун, сталь, прокат чорних металів, залізну руду, марганцеву руду, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, вантажні та легкові автомобілі, трактори, кукурудзозбиральні комбайни, бурякозбиральні комбайни, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви та ряд інших товарів та послуг.

Коксівне вугілля і чорні метали складають найбільшу частку у експорті України. 72% даних поставок отримує Росія, зокрема Центральний район Росії. Поволжя, Північний Кавказ споживають українські залізну руду та марганцеву руду, Санкт-Петербург - чорні метали. Усі республіки колишнього Союзу, крім Молдови, імпортують цукор. Інші види продовольства в основному імпортує Росія.

70% імпорту в Україні з республік колишнього Союзу припадає на Росію: нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних та кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.

Україна імпортує з Білорусії: трактори, вантажні автомобілі, мінеральні добрива, ліс, папір.

Казахстан експортує в Україну: кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів.

Молдова поставляє в Україну: продукцію приладобудування, продукцію виноробної та консервної промисловості, килими, виноград.

Країни Середньої Азії поставляють на український ринок: газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль.

Із Закавказзя надходять: нафта, автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн.

Держави Балтії поставляють на український ринок наступні товари: електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні та галантерейні вироби й інші товари широкого вжитку.

3. Експортний потенціал України і його регіональні особливості

Входження господарства України в систему світових господарських відносин, його перебудова з використанням досвіду інших країн щодо запровадження ринкових засад зумовлюють необхідність визначення і засад, на яких має розвиватися експортний потенціал України.

Експортний потенціал держави визначається обсягами товарів і послуг, що можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю. Провідне місце в експортному потенціалі України займає продукція чорної металургії, що зумовлює певну монокультурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Експортний потенціал машинобудування використовується лише незначною мірою. До основних чинників, які певною мірою стримують розвиток українського експорту, можна зарахувати:

негативні тенденції зростання в експорті частки сировинних товарів;

значно ускладнений вихід на світові ринки українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку низки країн світу щодо захисту власних ринків;

недостатній розвиток системи сертифікації та контролю якості експортної продукції в умовах зростання на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а й до споживчих та екологічних характеристик продукції;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості вітчизняних підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій;

критично недостатнє інвестування в перспективні експортно-орієнтовані проекти за рахунок внутрішніх і зовнішніх ресурсів;

обмежені можливості використання іноземних інвестицій та кредитів для розвитку українського експорту внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Розвиток експортного потенціалу України стримується також такими чинниками: низькою ефективністю виробництва, високою енерго- та матеріаломісткістю продукції, високим ступенем спрацювання основних виробничих фондів, відсталістю технологічної бази більшості галузей народного господарства. Остання обставина не дає змоги переносити конкурентоспроможні технології військово-промислового комплексу (ВПК) у цивільні галузі. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, економічно невиправдане ввезення значних обсягів споживчих товарів, слабкий експортний та валютний контроль.

Сучасні можливості експортного потенціалу України певною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

В Україні існує диференційований підхід до розвитку зовнішньоекономічних зв'язків щодо економічних районів, адміністративних областей, великих міст. Західні райони України мають усі передумови, щоб стати лідерами економічної інтеграції з країнами Центральної і Західної Європи, східні -- передусім з Російською Федерацією, південні -- з країнами Причорномор'я.

На частку таких областей, як Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька припадає більше половини українського експорту. Основа експорту -- чорні метали, металопродукція, машини та обладнання. В останні роки внаслідок високої собівартості видобування значно скоротився експорт вугілля.

Західні області України характеризуються значною кількістю учасників зовнішньоекономічної діяльності і спільних підприємств (35 % СП країни). За умов створення сприятливих умов (у тому числі за рахунок впровадження тут вільних економічних зон, і взагалі більш широких регіональних повноважень у галузі зовнішньоекономічної діяльності і посилення державного протекціонізму стосовно вітчизняних експортерів-виробників) у перспективі слід очікувати збільшення експорту продукції з цього регіону. У західних областях України поширені тенденції до подальшої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, прискорення ринкової трансформації господарства, створення преференційного режиму в прикордонних областях.

Серед південних областей України за обсягами експорту товарів виділяються Миколаївська і Одеська області за рахунок, відповідно, поставок суден і хімічної продукції. У Причорномор'ї стратегічним завданням є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі і спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямів Північ--Південь і Захід--Схід. За обсягами зовнішньої торгівлі (у тому числі експорту) найбільша питома вага у зовнішньоекономічному обороті країни припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Луганську області та Київ, які разом забезпечують понад 60 % усього експорту і завозять більше 50 % імпорту. Аутсайдерами у зовнішній торгівлі є такі області, як: Волинська, Закарпатська і Чернівецька, Рівненська, Тернопільська і Кіровоградська. Незважаючи на Декларований пріоритет відкритої економіки, втрачає позиції у зовнішньоекономічній сфері АР Крим. Значну активність у зовнішньоекономічній діяльності виявляють великі міста -- Київ і головний порт країни -- Одеса. Столиця держави стає найбільш привабливою для спільного підприємництва, іноземних інвестицій і як імпортер товарів. Тільки за останні роки кількість учасників зовнішньоекономічної діяльності у Києві збільшилась більш ніж у 5 разів, що значно вище, ніж у середньому по країні.

Зростанню зовнішньоторговельного обороту сприятиме розширення співробітництва прикордонних областей України і Росії, єврорегіонів Буг і Карпати. Подальший розвиток повинно отримати міжрегіональне співробітництво з регіонами головного торгового партнера України -- Російської Федерації.

Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна політика сприятиме прискоренню ринкових перетворень та подальшому розвитку економіки України, реалізації пріоритетних регіональних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв'язків, вирівнюванню рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Для цього необхідно:

прийняття Закону України про розвиток прикордонних областей, де визначатимуться їх правовий статус, забезпечуватиметься гармонізація українського законодавства з міжнародним та законодавством інших країн;

розвиток інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків, удосконалення механізмів управління економічними зонами, реалізації конкретних інвестиційних проектів на їх території;

спрощення процедури прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю для громадян, які постійно проживають на територіях прикордонних областей;

розроблення системи сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій діяльності;

запровадження спрощеного порядку митного оформлення експортно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей;

укладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління;

активне співробітництво з питань попередження та ліквідації на територіях прикордонних областей надзвичайних ситуацій техногенного характеру;

розвиток європейських транспортно-комунікаційних коридорів.

Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені, однак досягти цього можна лише за умови проведення обґрунтованої національної політики щодо нарощування експорту. Ефективна участь країни в міжнародному поділі праці надалі залежатиме не тільки від природних чинників, а й від «якості» національного економічного і науково-технічного потенціалу та надійних гарантованих умов співробітництва з Україною іноземних фірм і організацій.

4. Економічні зв'язки України з країнами СНД та світу

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні економічні зв'язки з багатьма країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв'язків України відіграють країни СНД і колишнього Радянського Союзу. Найважливішими торговельними партнерами України нині є Росія, Туркменістан, Білорусь, Молдова, Казахстан, Литва, Узбекистан, Грузія, Азербайджан та ін.

Запровадження режиму вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії дозволило покращити зовнішньоторговельний баланс з цими країнами. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами становить майже 46 % від загального товарообороту, у тому числі з експорту цей показник дещо нижчий і сягає 31 %, а з імпорту -- майже 58 %.

Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку нині припадає майже третина (36 %) загальних обсягів торгівлі України. Росія нині задовольняє майже на 100 % потреби України в годинниках, швейних машинах; постачає значну частину легкових автомобілів і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристроїв, програвачів, відеомагнітофонів, персональних комп'ютерів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і рибопродуктів; задовольняє майже 80 % потреби в лісоматеріалах, майже 90 % потреби в нафті і нафтопродуктах, понад половини потреби в природному газі; частково постачає електроенергію і деякі сорти чорного прокату.

В експорті з України до Росії, де намітилося деяке зростання в останні роки, переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (у тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти та ін.

Зростає експорт України до інших республік колишнього Радянського Союзу, в тому числі до Азербайджану, Казахстану, Молдови, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану.

Відбулась географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі України з країн колишнього СРСР на інші регіони, що загалом є позитивним чинником. Однак скорочення експорту до країн СНД лише частково компенсувалося нарощуванням експорту на нові ринки. Але прибуток від торгівлі з західними країнами використовується Україною не на модернізацію економіки, а головним чином на закупівлю енергоносіїв в Росії, Туркменістані та інших країнах.

Крім країн СНД та Балтії, Україна розширює зовнішньоекономічні зв'язки з багатьма розвинутими країнами світу. Україна з країнами дальнього зарубіжжя входить в партнерські взаємовідносини, в основному як сировинний придаток з маси суб'єктивних та об'єктивних причин.

В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснює до Туреччини (60 % загального обсягу експорту), Німеччини (5,1 %), США (4,5 %), Італії (2,9 %), Болгарії (2,6 %), Алжиру (1,6 %) та Словаччини (1,8 %).

Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (8,1 % загального імпорту), США (2,6 %), Італії (5 %), Польщі (2,2 %), Франції (1,7 %), Швейцарії (1,5 %), Великобританії (1,7 %), Австралії (1,3 %), Туреччини (1,1 %), Швеції (1,1 %), Нідерландів (1,1 %), Литви (1,0 %), Бельгії ( 1,0 %) та Китаю (0,9 %).

Сучасна зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки. Перш за все передбачається:

підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку;

прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ);

зняття технічних бар'єрів у торгівлі з провідними країнами -- членами COT (США,ЄС), розширення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення промисловості, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збільшення іноземних інвестицій. Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх економічних зв'язків України є забезпечення просування товарів українського виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків України з державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі повинні бути найпривабливішими для українського експорту. Розвиток гідного торговельно-економічного співробітництва з ними є одним з пріоритетів України в зовнішньоекономічних зв'язках.

Аналіз структури і обсягів зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить про те, що саме з країнами СНД і Балтії найбільше зріс товарооборот при випереджальному збільшенні обсягів експорту.

Важливим для розвитку взаємовигідних торговельно-економічних зв'язків з країнами СНД та іншими країнами світу є зміщення акценту зі співробітництва на державному рівні до співробітництва на рівні суб'єктів господарювання шляхом створення спільних підприємств, транснаціональних промислово-фінансових груп, виробничих корпорацій та

5. Перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

Перспективи та основні напрями подальшого розвитку зовнішніх економічних зв'язків України з урахуванням їх світової і регіональної геополітичної структури можуть бути визначені таким чином.

Країни СНД і Балтії. Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних економічних зв'язків з країнами СНД, які утворили Економічний союз, та з країнами Балтії. Через створення умов для ефективних торговельних відносин з цими країнам можна прискорити досягнення стабілізації у вітчизняному виробництві. Проте актуальність розвитку цих відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв'язків з іншими країнами світу.

Зовнішньоекономічні зв'язки з цією групою країн будуть розвиватися переважно на двосторонній основі з одночасним удосконаленням торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться на:

поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією;

продовження і вдосконалення різних форм торговельно-економічних, коопераційних, інвестиційних двосторонніх стосунків з іншими країнами, в тому числі з членами Митного союзу (Казахстан, Киргизстан, Білорусь);

поглиблення торговельних та інших форм економічних відносин з країнами, які не є членами Митного союзу (Узбекистан, Туркменистан, Грузія, Вірменія); створення за участю цих країн товарно-транспортних ліній з мінімальним використанням транзитних територій третьої країни (море -- залізниця -- авіатранспортні шляхи);

розвиток і поглиблення різнобічного торговельно-економічного співробітництва з Молдовою шляхом обопільної реалізації всіх переваг угоди про вільну торгівлю двостороннього Митного союзу;

забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигідних умовах паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства. З цією метою вживатимуться заходи для збільшення експорту українського капіталу, насамперед у формі прямого інвестування відповідних підприємств нафтогазодобувної та гірничодобувної промисловості країн СНД, освоєння розташованих на їхніх територіях окремих родовищ на основі концесій;

створення спільних підприємств, транснаціональних компаній, спеціалізованих і кооперативних виробництв на базі угод про спільну діяльність;

відновлення і зміцнення виробничих зв'язків за кооперацією на базі традиційної внутрішньої та міжгалузевої спеціалізації;

формування і розвиток нових зв'язків на основі спільного використання прогресивних технологій;

розвиток прямих договірних економічних зв'язків з окремими суб'єктами (регіонами) Російської Федерації, насамперед з такими, як Тюмень, Комі, Карелія, Якутія, Башкортостан, Татарстан, Далекий Схід, де зосереджено паливно-енергетичні ресурси, які становлять інтерес для традиційного імпорту України;

забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчизняних товарів (продукції агропромислового комплексу і чорної металургії, машинобудування) на ринках країн СНД і Балтії; збільшення ступеня інтеграції з країнами Балтії шляхом створення умов для ефективної реалізації режиму вільної торгівлі та посилення через ці зв'язки торговельно-економічних відносин з країнами Центральної і Північної Європи.

Країни Європейського Союзу. Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний та історичний європейський статус України, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекономічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економічний простір. Це значною мірою залежить від реалізації положень Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною та Тимчасової угоди про торгівлю.

Основними пріоритетами мають стати:

трансформація політичного визначення України як держави з перехідною економікою до юридичного закріплення її статусу в законодавстві ЄС з метою отримання відповідних торговельно-економічних, фінансово-кредитних, інвестиційних преференцій;

розширення доступу українських товарів, зокрема таких важливих, як текстиль, продукція металургійної промисловості та сільського господарства на європейські ринки;

підтримка ефективних національних товаровиробників шляхом удосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів, зокрема через укладення відповідних галузевих угод; зняття існуючих бар'єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;

гармонізація економічного законодавства відповідно до стандартів Європейського Союзу та світової системи торгівлі ГАТТ/СОТ з урахуванням національних економічних інтересів і специфіки економіки України.

Основним етапом на шляху набуття Україною повноправного членства в ЄС має стати створення економічних і правових передумов для початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Країни «Великої сімки». Розвитку відносин з групою найбільш розвинутих країн світу приділятиметься значна увага. Саме вони є потенційно найважливішими постачальниками нових технологій і високотехнологічних виробів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Пріоритети співробітництва з чотирма з них (Великобританія, Італія, Франція, Німеччина) збігаються з їх визначенням стосовно країн ЄС.

Розвиток зв'язків із США і Канадою має бути спрямований насамперед на реалізацію і розвиток тих угод і домовленостей, які були досягнуті останнього десятиріччя, а саме:

трансформація політичного визначення України як країни з перехідною економікою в юридичний статус з отриманням усіх преференцій, що випливають з цього;

отримання постійного і повнообсяжного статусу найбільш сприятливої нації (РНБ) з метою запобігання дискримінаційних обмежень у торгівлі;

урегулювання питань щодо обмеження доступу ряду товарів українського походження на північноамериканський ринок (метали, феросплави, ядерні матеріали, текстиль тощо).

Співробітництво з Японією спрямовуватиметься в першу чергу на залучення інвестицій у ті ефективні галузі, де Україна здатна брати участь у загальносвітовій спеціалізації (зокрема, електрозварювальна техніка, штучні алмази, надтверді матеріали, окремі рідкісноземельні метали), а також на спільне проведення науково-технічних досліджень і впровадження їх результатів у виробництво.

Доцільно активно розвивати співробітництво в рамках глобальних науково-технічних проектів, які здійснюються «сімкою» на основі міжнародної кооперації, у тому числі у сферах енергетики, агропромислового комплексу, космосу, екології, охорони здоров'я, транспорту, зв'язку, інформатики, фундаментальних наук.

Країни Центральної Європи. Структуру економіки України та країн цього регіону (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, Югославія, Хорватія, Македонія, Словенія, Албанія) сформовано відповідно до вимог колишньої РЕВ. Це зумовлює необхідність співпраці між ними з подальшим створенням зон вільної торгівлі з найбільш розвинутими країнами регіону, насамперед з країнами Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі.

Зовнішньоекономічна політика України стосовно цієї групи країн повинна передусім передбачити відновлення таких пріоритетів:

- ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема у металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

- раціональних контактів у сфері науки і техніки, особливо з проблем розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнології, проблем фізики низьких температур, ядерної фізики тощо.

Перспективним напрямом співробітництва має стати участь у спільних конференціях, програмах.

Державна політика в прикордонних областях стимулюватиме розвиток пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності з метою використання вигідного розташування цих територій. Основним напрямом транскордонного співробітництва стане здійснення обміну товарами та робочою силою, координація робіт у сфері охорони навколишнього природного середовища, спільного використання інфраструктурних об'єктів, інформаційного обміну тощо. Країни Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЕС). Крім країн зони ЧЕС, що входять до СНД та ЄС, Україна активно співпрацює з Туреччиною з метою виходу на ринки країн Близького Сходу для забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту для легкої промисловості.

Завдання зовнішньої економічної політики України стосовно Болгарії та Румунії переважно зберігатимуться згідно з визначеними завданнями щодо відносин з країнами Центральної Європи. Крім того, співробітництво з Болгарією та Румунією матиме важливе значення для розвитку придунайської торгівлі.

Серед заходів, що сприятимуть створенню передумов для плідного співробітництва в рамках ЧЕС, є такі, як подолання або зниження митних бар'єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон.

Країни Близького та Середнього Сходу. Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Туреччиною, Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Об'єднаними Арабськими Еміратами та іншими країнами регіону має велике значення з погляду забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України зі спорудження промислових та цивільних об'єктів, транспортної та комунальної структури. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами.

Індія, Китай. Індія та Китай є одними із головних суб'єктів міжнародної торгівлі для України. Але подальше збільшення масштабів торгових операцій повинно доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним використанням фінансово-економічних можливостей Китаю, дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості -- з Індії, а також науково-технічного потенціалу України. Необхідним є пошук резервів для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для реконструкції об'єктів, споруджених за часів колишнього СРСР.

В'єтнам, Індонезія та нові індустріальні країни Азії. В'єтнам, Індонезія та країни Південно-Східної Азії -- потенційні партнери для нашої економіки у XXI ст. Вони можуть стати значними ринками для торгівлі машинно-технічною продукцією, для надання науково-технічних послуг, підготовки кадрів тощо. Україна може брати участь у реалізації значного інвестиційного капіталу, що спрямовується на будівництво великих об'єктів енергетичного та промислового призначення.

Одним з напрямів розвитку економічних відносин повинно стати співробітництво, пов'язане із впровадженням у вітчизняне виробництво сучасних науково-технічних досягнень з наступним спільним виходом на ринки третіх країн з високотехнологічною продукцією.

Поширюватиметься залучення в Україну іноземних інвестицій, збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати середньотехнічного рівня, мінеральні добрива, інша хімічна продукція) та імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів для виробничого і невиробничого використання.

Бразилія, Аргентина, Чилі та інші країни Латинської Америки. Протягом багатьох років між Україною та країнами Латиноамериканського континенту існували розгалужені економічні зв'язки (українська сторона здійснювала поставки енерготурбін, тракторів, екскаваторів, автонавантажувачів, кранів, українські фахівці брали участь у будівництві різноманітних об'єктів). Надалі потрібно поновити і розширити зв'язки, що існували раніше, для просування українських товарів на латиноамериканському ринку.

Враховуючи заінтересованість Аргентини, Бразилії, Чилі в реалізації своїх національних космічних програм, корисним вбачається співробітництво у сфері обміну ліцензіями та ноу-хау в аерокосмічній галузі.

Інші країни. Серед інших країн світу Україна співпрацюватиме і розширюватиме економічні зв'язки з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс та ін.) і Західної (зокрема Гвінейська Республіка) Африки, з іншими арабськими державами Середземномор'я, а також з Ізраїлем.

Набуватимуть подальшого розвитку економічні зв'язки з Мексикою, з нафтовидобувними країнами -- Індонезією, Брунеєм, Нігерією, Південно-Африканською Республікою.

Перспективи подальшого розвитку та вдосконалення зовнішніх економічних зв'язків України пов'язані з проведенням єдиної зовнішньоекономічної політики держави, реалізацією її економічних інтересів і безпеки, проникненням та зміцненням позицій національного товаровиробника на зовнішніх ринках товарів та послуг, посиленням конкурентоспроможності української продукції, збільшенням її експорту, надходжень іноземних інвестицій, здійсненням контролю за надходженням в Україну валютних цінностей, захистом прав та законних інтересів України, вітчизняних та зарубіжних суб'єктів господарської діяльності.

міжнародний економічний експортний співробітництво

Контрольні питання

1.Розкрійте сутність зовнішньоекономічних зв'язків і назвіть їх основні форми. Які нові форми зв'язків ви знаєте?

2.У чому виявляється вплив міжнародного територіального розподілу праці на формування міжнародних економічних зв'язків?

3.Розкрійте сутність механізму зовнішньоекономічної діяльності і назвіть основні її принципи.

4.Назвіть загальні об'єми експорту і імпорту України. Які зміни сталися в структурі експорту і імпорту України? Який вигляд має зовнішньоторговельний баланс?

5.У чому полягають особливості зовнішньоекономічних зв'язків з країнами СНД?

6.Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв'язки України з країнами «Великої сімки».

7.Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв'язки України з країнами Європи.

8.Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв'язки України з країнами Азії.

9.Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв'язки України з країнами Америки.

10.Визначите основні проблеми і перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України.

...