Платіжний баланс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Основні потреби в подібній інформації задовольняють баланси міжнародних розрахунків , а частіше основна їх частина - платіжний баланс держави , який відображає товарні та фінансові потоки між даною країною і всім іншим світом. Підготовка багатьох політичних та економічних рішень потребує такого роду даних.

Разом з тим, для того, щоб на основі платіжного балансу можна було робити правильні висновки про стан зовнішньоекономічних зв'язків держави, необхідний аналіз механізмів впливу тих чи інших економічних явищ на рахунки балансу , так як самі по собі вони не можуть дати нам позитивних чи негативних оцінок тих чи інших явищ.

У зв'язку із зростанням інтенсивності світових господарських зв'язків особливої актуальності в останні кілька десятиліть придбав аналіз стану платіжного балансу держави як складової частини досліджень економічного стану країни та її подальших перспектив розвитку . Особливо важливе значення має аналіз платіжного балансу при оцінці економічної ситуації в Україні: по-перше , лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та валютного курсу створила передумови для зміни обсягу і структури міжнародних фінансових потоків України, а по-друге , особливого підходу заслуговує внесок експортних та імпортних операцій в динаміку ВВП України, а також аналіз відповідності дійсності фінансових потоків , що фіксуються в платіжному балансі України.

Основною метою даної курсової роботи є розгляд сутності, структури платіжного балансу, методів балансування платіжного балансу та розгляд державної політики коригування платіжного балансу України.

1. Суть і структура платіжного балансу

Платіжний баланс складається із таких розділів:

1) торговий баланс, тобто співвідношення між вивозом та ввозом товарів;

2) баланс послуг та некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);

3) баланс руху капіталів і кредитів.

Торговий баланс -- це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період. Саме завдяки цим розбіжностями у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення. Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальної економічної політики.

Так, для країн, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговий баланс потрібний як джерело валютних коштів для оплати міжнародних зобов'язань за іншими статтями платіжного балансу. Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується для створення другої економіки за кордоном.

Пасивний торговий баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це характерно для країн, що розвиваються, та більшості постсоціалістичних держав, де гостро відчувається нестача валютних надходжень. Для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їх ринки міжнародних конкурентів з виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни).

Баланс послуг та некомерційних платежів. Він включає платежі і надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв'язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків тощо. Послуги стали найдинамічнішим сектором світогосподарських зв'язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру. За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ "Послуги" входять також виплати доходів за інвестиціями за кордоном і відсотків за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, ближчі до руху капіталів.

У платіжному балансі виділяють такі статті, як «Надання військової допомоги іноземним країнам» та «Військові видатки за кордоном».

За методикою МВФ прийнято також показувати окремою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:

1) державні операції -- субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

2) приватні операції -- перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Три перераховані вище групи операцій (послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази) називають "невидимими" операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей -- товарів.

Платіжний баланс за поточними операціями включає торговий баланс і "невидимі" операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяють на дві категорії: міжнародний рух підприємницького капіталу та міжнародний рух позикового капіталу.

Підприємницький капітал включає прямі закордонні інвестиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній).

Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за терміновістю:

1) Довгострокові і середньострокові операції включають державні та приватні запозичення та кредити, які надаються на термін понад один рік. Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються, та держави, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. Щодо приватних довгострокових запозичень і кредитів, то до них вдаються поряд з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними державами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту.

2) Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до одного року, поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари), переміщення грошового капіталу між банками. За останні десятиліття поширилися міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку. З 80-х років ХХ ст. основний потік короткострокових грошових капіталів спрямовується у США завдяки високим відсотковим ставкам і курсу долара.

Незважаючи на постійне вдосконалення методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки, пов'язані з помилками і пропусками, все-таки залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття "Помилки і пропуски", до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій. Стаття "Помилки і пропуски" розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті "Помилки і пропуски" різко зростають в кризових ситуаціях.

Заключна стаття платіжного балансу «Операції з ліквідними валютними активами» відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи і в результаті чого відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

Класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ

А. Поточні операції:

1) товари

2) послуги

3) доходи від інвестицій

4) інші послуги та доходи

5) приватні односторонні перекази

6) державні односторонні перекази

Всього: А -- Баланс поточних операцій

B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал:

1) прямі інвестиції

2) портфельні інвестиції

3) інший довгостроковий капітал C.

4) Інший короткостроковий капітал D. Помилки та пропуски

Всього: A+B+C+D E. Компенсуючі (балансуючі) статті F. Надзвичайні джерела покриття сальдо G. Зобов'язання, що створюють валютні резерви іноземних офіційних органів

Всього: A+B+C+D+E+F+G Н.

Підсумкові зміни у резервах:

1) золото

2) СДР

3) резервна позиція в МВФ

4) іноземна валюта

5) інші вимоги

6) кредити МВФ.

Торговий баланс, баланс послуг і баланс некомерційних операцій за методикою класифікації МВФ відповідають розділу А «Поточні операції». Ця частина платіжного балансу найчастіше публікується та аналізується. Статті В і С відповідають балансу руху капіталів. При цьому доходи та платежі, пов'язані з вивозом капіталу, вміщені в розділ А. Баланс за сумою статей А, В, С і D (вони звуться основними статтями) у деяких країнах розцінюється як підсумковий баланс. Але МВФ рекомендує підраховувати підсумковий баланс з урахуванням статей Е, F і G. Ці статті звуться балансуючими і характеризують джерела та методи погашення сальдо платіжного балансу. Стаття Н показує, яким чином всі попередні статті вплинули на стан офіційних золотовалютних резервів країни.

2. Методи балансування платіжного балансу

Країна, яка має негативне сальдо (дефіцит) по основних статтях платіжного балансу, постає перед необхідністю стимулювання експорту національних і одночасного стримування імпорту іноземних товарів і послуг, а також залучення довгострокових іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталів національних. Якщо цих заходів недостатньо для зменшення обсягу дефіциту по основних статтях балансу, мають бути використані методи балансування платіжного балансу за допомогою балансуючих статей.

Важливим у групуванні статей платіжного балансу та вимірюванні його сальдо є питання: які статті віднести до основних, а які -- до балансуючих.

Вважається, що основними статтями платіжного балансу є такі, що, впливаючи на сальдо платіжного балансу, характеризуються відносною самостійністю. До них, як правило, відносять статті, що відображають поточні операції та рух довгострокового капіталу. Сальдо основних статей ототожнюють з поняттям «сальдо платіжного балансу».

До балансуючих статей платіжного балансу відносять такі, що характеризуються обмеженою самостійністю. Це, як правило, статті, що відображають зміни у валютних резервах, короткострокових активах, окремі види іноземної допомоги, зовнішні позики, кредити міжнародних фінансових організацій. Підсумкові показники основних і балансуючих статей взаємно погашаються. Отже, якщо обсяги платежів по основних статтях платіжного балансу перевищують суми надходжень по них, то держава мусить вдаватися до балансуючих статей. Методи балансування сальдо платіжного балансу можуть бути поділені на тимчасові та остаточні.

До тимчасових методів балансування належать:

1) одержання іноземних позик і ввезення підприємницького капіталу;

2) використання короткострокових кредитів за взаємними угодами між центральними банками країн за системою «своп»;

3) використання нафтодоларів шляхом перерозподілу валютної виручки нафтодобувних країн від експорту нафти;

4) надання МВФ країнам-членам резервних кредитів (резервна позиція в МВФ);

5) мобілізація коштів на світовому фінансовому ринку (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики);

6) пільгові кредити по лінії програм іноземної «допомоги».

Остаточними методами балансування вважаються:

1) вивіз золота (при золотому монометалізмі);

2) купівля іноземної валюти в обмін на золото або отримання кредиту в іноземній валюті під заставу золота з подальшим використанням валюти для розрахунків (після відміни золотого стандарту);

3) використання для остаточних розрахунків коштів з внутрішніх валютних резервів країни;

4) обмін СДР на певну кількість необхідної іноземної валюти;

5) отримання іноземної «допомоги» у вигляді субсидій та дарувань.

3. Державна політика коригування платіжного балансу України

платіжний баланс валютний україна

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у запровадженні державного регулювання економічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги усуваються, проте глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1) фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитив ним, то величина резервів поновлюється;

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2) запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу тощо.

3) запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.

4) установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.

5) політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) -- у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні.

б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція потоків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна вважається нетто-боржником.

Висновки

Таким чином, платіжний баланс є не тільки рахунком міжнародних операцій країни, сторони якого урівноважуються, а й певним станом цих операцій, вимагаючи якісні і структурні характеристики його основних елементів. Відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, платіжний баланс дає змогу зробити відповідні висновки.

Рахунки платіжного балансу дають змогу отримати інформацію про нагромадження заборгованості, виплату процентів і платежів за основною сумою боргу та можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Це необхідно для розуміння, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

Використовуючи записи результатів обміну між країнами, легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти), і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

Платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти у випадку загрози валютної кризи.

Також виходячи з розглянутої множини чинників впливу на платіжний баланс, можна зробити висновок, що досягнення щорічної збалансованості валютних надходжень у країну з її виплатами іншим країнам є надзвичайно складним завданням. Тому жодна держава світу не намагається його вирішити, оскільки не існує безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певній невідповідності вхідних і висхідних потоків валюти. Так, при довгостроковому пасивному сальдо платіжного балансу, необхідно для покриття дефіциту іноземної валюти використовувати офіційні резерви і тим самим зменшувати їх обсяги. Так, як ці резерви не є безмірними, то країна, щоб виправити ситуацію, повинна вводити різноманітні протекціоністські заходи для обмеження імпорту і стимулювання експорту. В результаті дефіциту платіжного балансу можлива зміна курсової вартості національної валюти. Завдяки таким заходам, як поширення практики плаваючих валютних курсів, збільшення масштабів кредитного ринку, відміна обмежень на рух капіталів з'явилась можливість лібералізації проведення самостійних дій приватними учасниками міжнародних фінансових і торговельних операцій. Також спостерігається тенденція до узгодження внутрішніх макроекономічних політик розвинутих країн. І на сьогоднішній день міжнародна координація платіжних балансів розглядається як альтернатива плаваючим валютним курсам.

Світовий досвід регулювання платіжного балансу свідчить про труднощі одночасного досягнення зовнішньої і внутрішньої рівноваги національної економіки. Це підсилює дві тенденції - партнерство і суперечність - у взаємовідносинах країн з активним і пасивним платіжним балансом.

Щодо платіжного балансу України, то виходячи з проведеного аналізу, слід зазначити про його збалансованість та забезпеченість необхідними фінансовими ресурсами. Зростання обсягів зовнішніх запозичень, особливо приватного сектору, з одного боку свідчить про довіру іноземних агентів до України, а з іншого - забезпечують зростаючий попит національного виробника. Дана ситуація дозволить у середньостроковій перспективі забезпечити високі темпи розвитку економіки за умов стимулювання експорту готової продукції, а не сировинної. Водночас, виходячи із стану зовнішньої торгівлі та рівня забезпеченості міжнародними резервами необхідно переглянути валютну політику стосовно переходу на плаваючий валютний курс.

Список використаних джерел

1) Ежемесячный теоретический научно--практический журнал «Деньги и кредит» // Издательство «Финансы и статистика» № 8 (2002), Пищик П.В. «Регулирование платежного баланса и проблема макроэкономического роста».

2) Козик В.В.. Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини : Навч. Посіб. -Львів: Львівська політехніка,2009.-267 с.

3) Науково-аналітичний щоквартальник: «Стратегічні пріоритети» №3 (4) 2007 Шевчук В.О., Атаманчук З.А. «Монетарні ефекти платіжного балансу і ремонетиризація української економіки». ст. 67-75.

4) Міжнародні валютно-фінансові відносини : підручник / С.Я. Боринець. 5-те вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 2008. - 583 с.

5) Шевчук Віктор Олексійович. Міжнародна економіка: теорія і практика: підручник / В.О. Шевчук. - 2-ге вид., перероблене. і доповнене. - К.: Знання, 2008. - 664 с.

6) Щоквартальне аналітично-статистичне видання Національного банку України. «Платіжний баланс та зовнішній борг України 2007 рік», Авторський колектив Гальчинський Т.А., Чепурнова Н.І., Березок Н.О., ст. 3-31.

7) www.niss.gov.ua/Monitor/desember08/22.htm - 48k - Шляхи оптимізації платіжного балансу України та зовнішньоторговельного балансу регіонів в умовах фінансової кризи. Відділ стратегії управління регіональним розвитком - В. Андрійчук.

Размещено на Allbest.ru