Міждержавні конфлікти в Африці на південь від Сахари в середині 70-х - на початку 90-х років (типологія і шляхи врегулювання)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ОТАРУ ЕЛЛЕН ПІТЕР

УДК: 327(6)

МІЖДЕРЖАВНІ КОНФЛІКТИ В АФРИЦІ НА ПІВДЕНЬ ВІД САХАРИ В СЕРЕДИНІ 70-х - НА ПОЧАТКУ 90-х РОКІВ (ТИПОЛОГІЯ І ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ)

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент КОМІРЕНКО Іван Данилович, кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, доцент.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, профессор ПЕРЕПЕЛИЦЯ Григорій Миколайович, завідувач відділом воєнної політики Національного Інституту стратегічних досліджень кандидат історичних наук, доцент КИРПЕНКО Павло Федорович, кафедра порівняльної політології та регіонознавства Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, доцент.

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м.Київ.

Захист дисертації відбудеться “21“ травня 1999 р. о 14.00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252119, м.Київ, вул.Мельникова. 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: м.Київ, вул. Володимирська 58, к.10.

Автореферат розісланий “ 21 “ квітня 1999 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради Каменецький М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Двадцяте століття справило дивовижний вплив на всі сфери людського життя. Воно стало періодом великих історичних подій - двох руйнівних, кровопролитних світових воєн; панування фашизму; демократичних і визвольних революцій та воєн; краху колоніальних імперій; “холодної війни” і гонки озброєнь; краху світової соціалістичної системи і розпаду її оплоту - Радянського Союзу; природних нещасть та трагедій, спричинених діяльністю людини і т.п. Разом з тим двадцяте століття стало також періодом найбільших досягнень в галузі науки і техніки, в економічному і соціальному розвитку, в мистецтві і культурі.

Процес глибоких змін у світі кінця 80-х - першої половини 90-х років реально відбиває стійку тенденцію перебудови міжнародних зв”язків, відкриває для молодих національних держав значні можливості розвиватися в умовах миру і безпеки. Протиборство між СРСР і США, що мало місце в країнах, що розвиваються, з розпадом Радянського Союзу почало відходити в минуле. На зміну йому приходить злагода і співробітництво в найрізноманітніших сферах і ситуаціях.

На цьому фоні ще рель”єфніше постає потреба нормалізації обстановки в кризових точках земної кулі, подолання суперечностей і розвитку плодотворних міждержавних зв”язків регіонального і міжрегіонального рівня. Вогнища напруженості, що виникли в першій половині 90-х років на Північному Кавказі і в Закавказзі, в Придністров”ї, на Балканах, поповнили перелік конфліктів, що вважались майже “традиційними”. Як і “класичні” регіональні конфлікти, вони набули нових форм, вивели на передній план територіально-етнічні проблеми.

Проблема територіальної цілостності і етно-національних відносин ускладнює міждержавні зв”язки цілого ряду інших країн світу. Особливо тривожна ситуація склалася в Африці на південь від Сахари з притаманною їй національною, мовною і релігійною строкатістю. Саме тут у всій своїй ширині проявились наслідки колоніального і постколоніального втручання індустріальних країн, усунути яке не поталанило до сьогодення. США, Великобританія, Франція і ряд інших держав продовжують розглядати Африку як сферу своїх “життєвих інтересів”. Вони не тільки не припинили, але й розширили свою присутність в регіоні, задіявши всі аспекти політики - від ідеологічного впливу до воєнного втручання у внутрішньодержавні і міждержавні відносини африканських країн, які не завжди є сталими і дружніми, оскільки тривале колоніальне правління європейських держав на Африканському континенті залишило у спадок молодим національним державам Африки величезну кількість до краю заплутаних проблем, зокрема прикордонних. Практично в жодній з країн континенту державно-територіальний поділ не збігається з етнічними межами розселення народів. В багатьох випадках подібне становищепризводить до погіршення міждержавних відносин, підтримує вибухонебезпечну ситуацію, провокує гострі конфлікти в регіоні.

Беручи до уваги крах біполярної будови системи міжнародних відносин та геополітичні зміни, що відбулися у світі наприкінці ХХ століття, а також їх наслідки у вигляді міждержавних, міжнаціональних та інших конфліктів, вкрай необхідним постає всебічний аналіз і детальне дослідження збройних конфліктів, а також факторів, що впливають на їх виникнення і розвиток в цілому і зокрема збройних конфліктів у Африці на південь від Сахари, яка вже протягом кількох десятиліть поспіль являє собою хронічну зону таких конфліктів та політичної нестабільності. Ця територія належить до сфери стратегічних інтересів найбільш розвинутих держав світу, а тому події тут набувають не тільки регіонального, але й глобального резонансу.

Клубок міждержавних конфліктів в Африці має значною мірою у своїй серцевині елементи протиріч в системі відносин Північ-Південь, які продовжують погіршуватися останнім часом в економічному плані, що і спричиняє виникнення конфліктів різних видів у “третьому світі”. А це значить, що побудова якісно нової системи суспільних та міжнародних відносин у наступному тисячолітті неможлива без врегулювання політичних, економічних і соціальних криз на найбіднішому континенті планети. Саме тому одним з принципових завдань сучасної науки є всебічний аналіз факторів, які можуть стати на заваді поширенню конфліктів або здатні сприяти їх нейтралізації чи деескалації.

Досвід кривавих міжнаціональних та міждержавних конфліктів на терені Африки протягом двох останніх десятиріч, а також сучасні події в Демократичній Республіці Конго змушують видатних науковців та аналітиків в котре звернутися до проблеми забезпечення політичної стабільності на територіях, що лежать на південь від Сахари.

Актуальність теми дослідження визначила наукову проблему дисертаційної роботи: з'ясувати витоки і розвиток регіональних конфліктів в Африці на південь від Сахари як чинника міждержавних відносин в означеному регіоні в середині 70-х - на початку 90-х років у контексті прикордонних, етнічних, релігійних та інших проблем.

Вирішення цієї проблеми зумовило вибір основної концепції дослідження: застосування силових методів з метою врегулювання наявних суперечностей у міждержавних відносинах країн Африки на південь від Сахари неминуче веде до загострення обстановки на регіональному і глобальному рівнях та посилення міждержавної конфронтації, зумовлює внутрішню державну нестабільність, провокує виникнення кризових ситуацій у суспільстві.

Об'єктом цього дослідження є міждержавні відносини країн Африки на південь від Сахари в контексті конфліктних ситуацій, що мають місце в означеному регіоні. Дисертаційне дослідження включає також аналіз поняття “конфлікту” в широкому розумінні, що поширюється не тільки на міждержавні суперечки, але й на весь комплекс проблем відносин в Африці.

Предметом дослідження є система міжфакторних зв'язків та взаємозалежностей конфліктних проблем і ситуацій: зовнішні і внутрішні чинники, що впливають на виникнення та ескалацію конфліктів; витоки, шляхи і спроби формування впливової політики щодо врегулювання конфліктів.

Мета дисертаційної роботи - на основі сучасної теорії міжнародних конфліктів дослідити міждержавні конфлікти в Африці на південь від Сахари в означених хронологічних межах з урахуванням впливу різноманітних факторів, дослідити процес пошуку шляхів врегулювання конфліктних ситуацій в регіоні, а також зробити спробу оцінити ефективність застосування міжнародними, регіональними і субрегіональними організаціями чи окремими африканськими країнами методів і механізмів з метою подолання регіональних конфліктів.

Виходячи з цього, визначені основні завдання дослідження:

- проаналізувати визначення поняття “конфлікту” як феномена соціального і міжнародного життя в науковій літературі;

- визначити структуру, види і типологію конфліктів в Африці на південь від Сахари;

- виявити внутрішні і зовнішні чинники виникнення міждержавних конфліктів в означеному субрегіоні і оцінити їх співвідношення;

- дослідити наслідки колоніального панування європейських держав в Африці і його вплив на виникнення міждержавних конфліктів на континенті;

- дослідити еволюцію конфліктних ситуацій в Африці на південь від Сахари після завершення “холодної війни”;

- проаналізувати роль ОАЄ у врегулюванні міждержавних конфліктів, а також ефективність її діяльності у цьому напрямку;

- виявити основні шляхи врегулювання конфліктів, які стимулювали б розвиток регіонального співробітництва;

- виявити основні перешкоди, які стоять на шляху мирного вирішення міждержавних конфліктів в Африці і здійснити спробу визначити перспективи їх усунення;

- здійснити аналіз і дати оцінку співробітництву ООН і ОАЄ в процесі врегулювання і недопущення виникнення конфліктів, а також у підтримці миру і стабільності в субрегіоні;

- показати значення реформування регіональних організацій та інших інститутів для врегулювання конфліктів і налагодження співробітництва в субрегіоні.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з середини
70-х до початку 90-х років. Генеза проблем, які є предметом дослідження, стосуються періоду деколонізації Африки, коли конфлікти, що виникають, носять інший характер і не мають нічого спільного з колоніалізмом. Протягом останніх 20 років характер конфліктів змінюється і це стає помітним у верхній хронологічній рамці. Після завершення “холодної війни” Африканський континент тимчасово виходить з поля зору великих держав, що призводить до зміни характеру конфліктів і впливає на їх запобігання.

Методологічною основою дослідження стали основні засади порівняльного аналізу, об'єктивність та історизм, які дають можливість розглядати динаміку конфліктів на тлі сукупності подій, їх розвитку та кінцевих результатів.

Наукова новизна дисертації полягає у широкій постановці проблем виникнення і врегулювання міждержавних конфліктів в африканських країнах на південь від Сахари як комплексу питань, пов'язаних із внутрішніми та зовнішніми факторами, взаємодію яких потрібно врегулювати. Це перше комплексне дослідження зроблене під кутом зору розвитку міждержавних відносин в означеному субрегіоні в останній чверті ХХ-го століття. В ньому:

- висвітлені концептуальні засади проблеми виникнення та еволюції міждержавних конфліктів та особливості їх прояву в Африці на південь від Сахари;

- виявлені внутрішні і зовнішні чинники виникнення міждержавних конфліктів в означеному субрегіоні;

- аналізуються підходи регіональних організацій і інших інститутів до міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари і оцінюється ефективність їх діяльності в цьому напрямку;

- аналізується і оцінюється співробітництво ОАЄ і ООН у процесі врегулювання і недопущення виникнення конфліктних ситуацій, а також у підтримці миру і стабільності в субрегіоні;

- зроблені деякі прогнози щодо можливості недопущення виникнення міждержавних конфліктів в субрегіоні у контексті реформування африканських регіональних організацій та інших інститутів.

Дисертант сформулював коло нових положень, які виносяться на захист:

- спільною для міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари є прикордонно-територіальна проблема, притаманна міждержавним відносинам при утворенні нових держав. Головну роль в її виникненні відіграли європейські колоніальні держави, що тривалий час панували на Африканському континенті. Довільно визначені в колоніальні часи кордони значно ускладнили міждержавні відносини молодих африканських країн;

- окрім міждержавних конфліктів, спричинених невирішеністю територіальних проблем, новітня історія Африки знає безліч внутрішньодержавних конфліктів на етнічній і релігійній основі, корені яких також йдуть у глибину історії. Напруженість у відносинах між етнічними групами в багатьох африканських країнах нерідко спричиняє міждержавні конфлікти. Етнічні суперечності в Африці ускладнюються релігійним фактором, оскільки релігія залишається активною силою, яка впливає на суспільне і політичне життя африканських країн;

- протягом означеного хронологічними межами періоду серйозним фактором дестабілізації ситуації в країнах Африки на південь від Сахари були гонка озброєнь і мілітаризація субрегіону, пов”язані з політикою великих держав. Американо-радянське протиборство на Африканському континенті сприяло розвиткові багатьох африканських конфліктів і переростанню їх в багаторічні війни. Гонка озброєнь як така стає джерелом проведення силової політики, перетворюючись з наслідку політичної напруженості в її причину;

- міжнародні і регіональні організації відіграють важливу роль як в недопущенні виникнення міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари, так і у врегулюванні усяких суперечностей між їх учасниками. Розв'язанння багатьох міжафриканських конфліктів підтверджує можливість ефективного співробітництва ООН і ОАЄ з метою забезпечення регіональної і міжнародної безпеки. Шляхи підвищення авторитету цих організацій слід шукати не в ревізії, а в неухильному дотриманні їх статутів і у виконанні, відповідно, їх рішень. Разом з тим ООН і ОАЄ не завжди виявлялись здатними приймати ефективні рішення з питань врегулювання міжафриканських конфліктів;

- певні зусилля у розблокуванні міждержавних конфліктів і у встановленні миру в Африці здійснюються африканськими субрегіональними організаціями за допомогою таких стандартних механізмів як саміти, секретаріати, військові комітети тощо. Проте у сучасних умовах африканські держави не володіють достатньо ефективно діючими власними механізмами недопущення і вирішення міждержавних конфліктів. До того ж вони не володіють достатніми організаційними, технічними і фінансовими можливостями для цього;

- значний вплив на виникнення й еволюцію міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари здійснював зовнішній чинник. З припиненням “холодної війни” і зникненням глобального міжсистемного протистояння почали створюватись реальні сприятливі умови для нормалізації міждержавних відносин і загальної ситуації на Африканському континенті.

Практичне значення дисертації полягає у комплексному аналізі міждержавних відносин в Африці на південь від Сахари. Результати і висновки дослідження можуть бути використані Мііністерством закордонних справ Танзанії, Посольством Танзанії, субрегіональними африканськими організаціями та інститутами, а також ОАЄ і ООН для визначення ряду важливих аспектів впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на розвиток держав регіону. Висновки та результати дослідження, основні його положення та фактичний матеріал можуть бути використані у роботі Міністерства закордонних справ України та інших держав, різних політичних установ України для розробки засад дипломатичної діяльності України в даному регіоні. Матеріали дисертації могли б бути корисними для українських та зарубіжних науковців при подальшій розробці даної та суміжних проблем, у підготовці узагальнюючих праць з історії міжнародних відносин чи міжнародної конфліктології, а також у викладанні спеціальних курсів лекцій.

Історична база дослідження. Первинним матеріалом для дослідження стали документи ОАЄ, ООН, африканських субрегіональних організацій і інститутів, виступи державних і політичних діячів країн Африки, окремі матеріали з проблем територіальних і міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари, опубліковані в радянській, українській і зарубіжній періодичній пресі. Ці матеріали дозволили автору подати об'єктивну картину міжафриканських конфліктів, розставити пріоритетні акценти в пошуках шляхів їх врегулювання, дати власну оцінку діяльності міжнародних, регіональних і субрегіональних організацій африканських країн і відповідних африканських інститутів у цьому напрямку.

Стан дослідження проблеми і огляд літератури. Для вирішення означених в дослідженні завдань автор намагався залучити широке і різноманітне за своїм характером коло джерел, значна частина яких вперше вводиться в науковий обіг. Першорядне місце серед цих джерел посідають документи ОАЄ, африканських субрегіональних організацій і інших інститутів, найважливіші зовнішньополітичні виступи африканських державних і політичних діячів з питань досліджуваної проблеми.

Серед інших документальних матеріалів слід відмітити документи ООН, зокрема її спеціалізованих органів, а також ряд матеріалів, опублікованих у різноманітних документальних виданнях колишнього СРСР і США. Увага до радянських і американських документальних матеріалів викликана впливом двох наддержав на події в регіоні.

Важливим джерелом для здійснення дослідження стали твори провідних політичних діячів африканських країн, зокрема Дж.Н”єрере, Е.Мусевені, О.Обасанджо, С.А.Саліма й інших. В цих роботах сьогоднішні проблеми Африканського континенту тісно пов”язані з його колоніальним минулим. Деякі з вказаних вище африканських політичних і державних діячів вважають за необхідне залучити європейські держави до вирішення чисельних проблем африканських країн, в тому числі і міжафриканських конфліктів, оскільки вони несуть пряму відповідальність за становище, що склалось на континенті. З нашої точки зору, європейські держави, що володіють високими технологіями, передовою наукою і технікою, своєю допомогою могли б сприяти соціально-економічному і культурному розвиткові африканських країн. Але політичні проблеми континенту, в тому числі і проблему міжафриканських конфліктів, мають вирішувати тільки національні політичні сили. На наше переконання, вони здатні на це. Їм доцільно було б визначатися з поняттям держави, розробити таку структуру управління державами, котра охоплювала б всю державну територію, а не тільки столичні міста, що частіше всього має місце. В цілому ж ці роботи дозволили автору глибоко проникнути в проблеми, проаналізувати їх з погляду самих африканців, а також сформувати власну думку та дати оцінку проблемі, що досліджується.

З обраної для дослідження означеної теми наукової літератури автор особливу увагу звернув на праці африканських фахівців, зокрема тих, що тією чи іншою мірою торкались міждержавних конфліктів на континенті. Це роботи Б.Б.Галі, Е.К.Куассі, С.Макінди та інших. Особливістю робіт цих авторів є те, що вони дотримуються теорії, що Африка належить африканцям і їм в першу чергу належить вирішувати свої проблеми. Для цього необхідно налагодити і покращити співробітництво міжафриканських інститутів з питань врегулювання конфліктів, виробити єдиний підхід до цієї проблеми, налагодити співробітництво з ОАЄ і ООН. Роботи означених і інших африканських авторів стали значним джерелом фактичного матеріалу при проведенні дослідження.

Предметом дослідження африканського автора Квама Е.Куассі “Взаємовідносини між Організацією Об”єднаних Націй і Організацією африканської єдності” є зовнішньополітична діяльність африканських країн. Для досліджуваної нами проблеми найбільш цінним є розділ, присвячений висвітленню ролі ООН і ОАЄ у врегулюванні територіально-прикордонних і інших африканських конфліктів.

Проблемі конфліктності в Африці і діяльності ОАЄ з питань її ліквідації значної уваги приділяли такі африканські автори як Г.Дж.Налді, Ібрагім Гамбарі, Я.Ел.Айоуті і деякі інші. Вони висловлюють різні погляди щодо діяльності ОАЄ в цьому напрямку. Враховуючи те, що закінчення “холодної війни” і міжсистемного протистояння стало вихідним моментом просування до налагодження стабільного і передбачуваного миру на регіональному і глобальному рівнях, доцільним був би доцільним, на наш погляд, перегляд механізмів, що застосовуються ОАЄ для врегулювання конфліктних ситуацій на континенті, впровадження як формальних, так і не формальних методів. Досить об”єктивно, без будь-якого ідеологічного забарвлення підійшли до висвітлення проблем діяльності ОАЄ у різних напрямках такі африканські автори, як Дж.Хербс, О.Фасехун і ряд інших. Роботи африканських авторів мали велике значення і для дослідження проблеми формування і реформування африканських інститутів врегулювання міждержавних конфліктів.

У процесі роботи над дисертацією автор спирався на дослідження з проблем історії міжнародних відносин, глобалістики, роззброєння і міжнародної безпеки, військово-економічної діяльності індустріальних країн і країн “третього світу” таких російських (радянських) авторів, як Г.О.Арбатов, І.І.Гантман, Ан.А.Громико, В.Ф.Давидов, О.О.Кокошин, В.О.Кременюк, Є.М.Примаков, Г.Х.Шахназаров і інших. У цих роботах знайшли своє висвітлення питання впливу політики гонки озброєнь і мілітаризму на країни, що розвиваються і необхідність переключення вивільнених у наслідок роззброєння коштів на економічний розвиток молодих країн.

Надбанням радянської африканістики і сходознавства є обширний пласт літератури з проблем зовнішньої політики країн Африки, в яких розглядаються її основні напрямки, принципи і завдання. Серед них слід виокремити, перед усе, роботи вище згаданого Ан.А.Громико, І.М.Кукліної, О.О.Озадовського, С.О.Сліпченка, Є.О.Тарабріна, О.О.Шведова, Л.Д.Яблочкова. В дослідженнях означених авторів подається аналіз різноманітних факторів, що впливають на розвиток міжафриканських відносин, показані роль і місце молодих держав у загальній системі міжнародних відносин. Чільне місце в радянській африканістиці і сходознавстві посідають праці українських вчених, зокрема С.Б.Буряка, В.К.Гури, О.П.Дергачова, П.Ф.Кирпенка, А.М.Мацейка, М.Д.Несука і інших. Проте, попри велику кількість робіт з різноманітних проблем розвитку африканських країн, іхньої зовнішньої політики та міжафриканських відносин в цілому, в радянській літературі не знайшлося спеціального дослідження з питань міжафриканських конфліктів, хоча окремі аспекти цієї проблеми і висвітлюються в ряді монографій і статей радянських авторів.

В цілому високо оцінюючи надбання радянських африканістів, вивчення робіт яких значно збагатило знання дисертанта, допомагаючи заглибитись у дослідження справжніх причин виникнення вогнищ конфліктів і враховуючи їхні характеристики, визначити шляхи врегулювання цих конфліктів, слід підкреслити, що присутні в переважній більшості робіт вказаних авторів теоретичні побудови при всьому їхньому різноманітті в основному грунтуються на некоректному припущенні ендогенності проблем міжафриканських відносин, неминучості конфліктів в африканських країнах, а також між ними на релігійній і національно-етнічній основі. Загальною особливістю цих робіт є приниження можливостей і перспектив розвитку співробітництва країн регіону. В цілому об”єктивно оцінюючи сучасну соціально-економічну і політичну ситуацію в Африці, більшість авторів пов”язують проблеми регіону з його колоніальним минулим.

В процесі вивчення даної проблеми дисертант опрацював роботи американських і європейських авторів, зокрема В.Зартмана, Лефевра, М.Лунда. Незважаючи на деякі перекручення фактів, вони правильно вважають радянсько-американські відносини 70-х - 80-х років одним з факторів, що впливали на внутрішню і зовнішню політику молодих африканських країн, на виникнення й еволюцію міжафриканських конфліктів. Проблемі зовнішнього втручання в міжафриканські конфлікти велику увагу приділили такі західноєвропейські і американські фахівці, як К.Пентер-Брік, А.Лоу, Д.Ротшилд, котрі висувають різні теорії конфліктів, з якими в цілому можна погодитись. Нова політична система африканських країн часто є передумовою багатьох конфліктів як всередині цих держав, так і між ними. Якщо в період “холодної війни” неафриканські держави втручались в африканські конфлікти, то з її припиненням інтерес позарегіональних держав до цієї проблеми значно зменшився. У випадку їхнього втручання в конфлікти, це відбувається не з метою отримання вигоди, а з метою їхнього врегулювання.

Багатоплановість дослідження зумовила широке залучення наукової літератури не тільки з історії та зовнішньої політики африканських держав, але й політології, соціології та деяких інших наук. Аналізуючи види і типологію конфліктів в Африці, автор опирався передусім на праці українського фахівця в галузі конфліктології Перепелиці Г.М., радянських та західних політологів, зокрема Нечипоренко Л.А., Дороніної Н.А., Смоляна Г.Л., Краснова Б.І., Сміса С., Боулдінга К., Козера Л., Чейза С., Галтунга І., Райта К., П.Корнинга, Дарендорфа Р. і т.д.

Впливовим джерелом, використаним для написання дисертації, була періодична преса. Детально опрацьовані як офіційні урядові видання, так і незалежна преса. Значний фактичний матеріал міститься у мемуарах, свідченнях учасників конфліктів.

Обробляючи такий великий обсяг інформації, автор брав до уваги певну специфіку її формування і подання, а тому ретельно перевіряв її на достовірність і точність, застосував різні методи інформаційного аналізу.

Апробація та публікація результатів дослідження.

Основні положення дисертації доповідалися на наукових конференціях, наукових презентаціях, семінарах, що проводилися в Інституті, обговорювалися на засіданнях кафедри. Основні результати дослідження викладені в трьох наукових публікаціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданням дослідження і складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. У відповідності до основних завдань дослідження в кожному розділі розглядаються всі питання, пов”язані з темою дисертаційної роботи. Загальний обсяг дисертації складає - 160 сторінок, в тому числі список використаних джерел - 20 сторінок.

Основний зміст роботи.

У вступі обгрунтовується актуальність, наукове і політичне значення теми дослідження, визначаються мета, завдання, об”єкт та предмет дисертаційної роботи, її хронологічні межі, розкривається ступінь опрацювання проблеми в українській і зарубіжній історіографії, наукова новизна і практичне значення дисертації.

У першому розділі - “Причини конфліктності в Африці в постколоніальний період” розглядаються процеси формування концептуальних підходів до визначення основних понять, якими оперує автор, а також здійснюється аналіз впливу соціального конфлікту як політичного явища в житті суспільства. В першому підрозділі - “Поняття конфлікту. Структура і типологія конфліктів в Африці” - проводиться огляд сучасного стану конфліктології як науки. Аналізуються основні теоретичні концептуальні підходи різних шкіл. Автром дається оцінка концепцій “позитивно-функціонального конфлікту” Л.Козера (США), “конфліктної моделі суспільства” Р. Дарендорфа (Німеччина) та “загальної теорії конфлікту” К. Боулдінга (США).

Далі розглядається структура міждержавного конфлікту, визначаються його основні фази та стадії. Політичний конфлікт піддається автором системному аналізу, де увага звертається на ознаки системи в цілому, а не характеристики її окремих елементів чи підсистем. На цих засадах визначаються суб'єкт та об'єкт політичного конфлікту. Нарешті, автор переходить до визначення основних причин міжнародної напруженості в Африці на південь від Сахари, які він поділяє на чотири основні категорії, а саме: військові (внутрішньодержавна агресія, анексія, інтервенція чи військові дії, наприклад, підтримка іншими державами повстанців чи сепаратистських рухів), політичні(міжнародні) (ідеологічні чи політичні кампанії, територіальні претензії, релігійний експансіонізм проти інших держав, регіональне суперництво, тероризм, застосування насилля чи дискримінація стосовно торгівлі чи економіки інших держав), політичні (внутрішні) (боротьба за владу, внутрішні міжусобиці, перенаселеність, економічна чи релігійна нерівність, соціальна дискримінація, общинне чи етнічне насилля, пов'язане з економічними, соціальними, релігійними, культурними чи етнічними проблемами), гуманітарні (порушення прав людини, бідність, низький ступінь охорони здоров'я тощо).

Далі автором подається типологія конфліктів, визначаються основні риси соціального, економічного, державно-інституційного та культурного конфліктів, а також різниця між ними.

У другому підрозділі - “Передумови виникнення міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари в постколоніальний період” - автором проводиться аналіз постколоніального розвитку африканських країн з огляду на політику головних країн-метрополій щодо них. Аналізуються специфічні особливості зовнішньополітичних стратегій Великої Британії, Франції, Бельгії та Португалії у регіоні, дається пояснення виникненню синдрому хронічної нестабільності, в основі якої лежать економічні, історичні, суспільно-політичні та національно-культурні чинники.

Третій підрозділ присвячений проблемам впливу зовнішнього фактора на виникнення і еволюцію міждержавних конфліктів в Африці. Виходячи з того, що цей регіон є легко вразливим ззовні як економічно, так і інформаційно, автор проводить порівняльний аналіз африканської конфліктогенності за біполярної системи та після її розпаду.

У другому розділі - “Проблема врегулювання конфліктів в Африці на південь від Сахари в діяльності міжнародних та африканських регіональних і субрегіональних організацій і інститутів у 80-і - на початку 90-х років” - розглядаються можливі шляхи врегулювання політичних конфліктів в Африці. Автор бере до уваги інтереси учасників конфлікту та міжнародних організацій, які зацікавлені у розв'язанні збройних сутичок і покликані налагоджувати політичне та економічне співробітництво. У першому підрозділі аналізуються конкретні дії Організації африканської єдності, спрямовані на розроблення механізмів запобігання та розв'язання міждержавних конфліктів на континенті, підкреслюється значення прагнення цієї регіональної організації до економічної інтеграції та політичного діалогу як головної передумови встановлення миру і стабільності в регіоні, характеризуються її можливості дій в цьому напрямку. Автор вивчає еволюцію ОАЄ на тлі корінних суспільно-політичних змін на Півдні Африки, розглядаються також і внутрішні протиріччя, роль окремих країн в організації та вплив їх лідерів на прийняття важливих миротворчих рішень. Водночас подається цілий спектр конфліктних проблем, що продовжують виникати у двосторонніх відносинах між африканськими країнами і дуже часто не мають природної чи об'єктивної основи. Як приклад наводиться інформація про те, що спірними є кордони між Лесото та ПАР, Малаві і Танзанією, Малі та Буркіна-Фасо, Намібією та ПАР, Замбією і Малаві, а також Замбією та ДРК (Заїр). В підрозділі вказується на те, що хоча Хартія ОАЄ і закріпила повагу до територіальної цілосності кожної держави та непорушності кордонів, сепаратизм сьогодні є дуже активним і дієвим. В якості прикладу наводиться дезінтеграція Ефіопії та поява нової держави - Еритреї.

Далі подається аналіз безпосередніх заходів, що здійснила ОАЄ з метою вирішення конфліктних проблем і деескалації збройних сутичок. Тут висловлюються ряд критичних зауважень і вказується на те, що згадана організація так і не випрацювала чіткого механізму прийняття рішень у такого роду критичних ситуаціях. Найяскравішим проявом низького потенціалу ОАЄ стала її неспроможність організувати Верховне африканське командування, незважаючи на підписання ще в 1964 році широкомасштабного договору, в якому зазначено необхідність створення такого органу. Крім Верховного командування, ОАЄ не вистачає також дипломатичних навиків і технічних та фінансових можливостей, які б могли виявитися необхідними і корисними при здійсненні миротворчих операцій. Однак, незважаючи на ці недоліки, Організація африканської єдності залишається єдиною регіональною організацією, яка зібрала докупи різні культурні, ідеологічні і расові групи, що існують на континенті. На думку дисертанта, досягнення єдності Африканського континенту в рамках однієї головної організації є вкрай необхідним, а її зміцнення і розвиток стратегічним завданням африканських держав.

Практична діяльність ОАЄ з врегулювання міжафриканських конфліктів аналізується у другому підрозділі на прикладах локальних конфліктів в Чаді, Сомалі, Судані, Ефіопії, Уганді та інших країнах. Визначаються позиції не тільки членів Організації, але й вплив на ОАЄ деяких найбільших європейських країн та США.

Чільне місце в дисертації відводиться вивченню формування і застосування на практиці механізму взаємодії ООН і африканських регіональних і субрегіональних організацій та інститутів у справі врегулювання політичних конфліктів в Африці на південь від Сахари. Першим досвідом безпосередньої участі ООН в подіях в Африці було надіслання надзвичайних оонівських сил до Єгипту у 1956 році. В 1993 році в Конго ООН вперше вдалася до застосування військової сили в ході здійснення операції по відновленню миру. Стає очевидним, що участь збройних формувань ООН у відновленні дії норм міжнародного права та забезпеченні дотримання основних прав і свобод людини стає прийнятною. Механізм взаємодії ООН та ОАЄ вже приносить перші результати, зокрема очевидна нормалізація ситуації в Ефіопії.

У відповідності до сформульованих у вступі мети та завдань дисертаційного дослідження були зроблені такі висновки:

Проблема врегулювання конфліктів в Африці на південь від Сахари є одним з головних питань сучасних міжнародних відносин, яке безпосередньо впливатиме на характеристики та стабільність функціонування міжнародних та глобальних систем.

Регіон, що досліджується, перебуває у стані хронічної політичної, економічної і соціальної нестабільності, а тому являє собою постійну загрозу континентальній та міжнародній безпеці.

Колоніальний розподіл Африки, внаслідок якого утворилися штучні кордони, що розділяють єдині етнічні групи в різних державах, послугували причиною виникнення ворожнечі і міжетнічної нетерпимості всередині відповідних держав.

Важливою причиною африканських конфліктів є катастрофічний стан економіки багатьох держав на континенті, який продовжує погіршуватися після закінчення “холодної війни”, коли допомога з боку західних та колишніх соціалістичних країн практично припинилася.

Соціальний конфлікт в Африці - це не тільки боротьба за розподіл природних ресурсів, що зменшуються, але й боротьба за владу. Конфлікти між соціальними групами, що належать до різних соціальних рівнів, виникають на фоні несумісності інтересів та цілей, взаємної недовіри та певного роду класового протистояння.

Існували і інші джерела конфлікту, такі як, наприклад, низька внутрішньодержавна консолідація, розруха, територіальна невизначеність, структурне суперництво, які розпочалися ще в 60-х роках, але ще по сьогодні залишаються актуальними.

Якщо територіальна нестабільність в Африці протягом перших десятиріч незалежності виявлялася в основному у формі прикордонних конфліктів і розрізненості, то в 90-х вона набуває нові форми - форми сепаратизму.

Зовнішній вплив на перебіг міжнародних конфліктів часто призводить до їх загострення, таким чином повстання, які могли б завершитися за короткий строк, розтягуються в часі на роки.

Наприкінці 80-х років перенесення глобального політичного протистояння зі сфери Захід-Схід у сферу відносин між промислово розвинутою Північчю та відсталим Півднем змінюють структуру військово-політичних зв'язків та пріоритетів африканських країн.В цих умовах зростає вплив інших факторів, а саме відбувається посилення ролі і значення арабських країн.

ОАЄ як головна регіональна організація Африканського континенту ставить перед собою мету запобігання появі конфліктів, а також мирного врегулювання будь-яких суперечок між їх учасниками шляхом застосовування як формальних, так і неформальних методів. Проте вона не має достатнього авторитету для проведення успішних миротворчих операцій, володіє досить обмеженими ресурсами. Однак сьогодні ОАЄ залишається єдиною консолідуючою політичною силою на Чорному континенті, яка об'єднує різні культурні, расові і релігійні групи.

Головним завданням ОАЄ на шляху забезпечення політичної стабільності на континенгті є сприяння розширенню торгівельно-економічних зв”язків в регіоні через збільшення обсягів внутрішньоафриканської торгівлі, відновлення і розвиток континентальної інфраструктури, співробітництво на регіональній і міжнародній політичній арені з метою досягнення міжнародної економічної та політичної стабілізації.

Важливим завданням африканських урядів є покращення міжнародної комунікації в регіоні, залучення іноземних інвестицій та налагодження дієвого політичного діалогу на субрегіональному, регіональному та глобальному рівнях.

Завданням ООН є необхідність приділити більше уваги африканським проблемам і надати допомогу у формуванні стабільних демократичних інститутів в більшості африканських країн. Тоді механізми взаємодії ООН і ОАЄ у справі врегулювання політичних конфліктів будуть більш дієвими і матимуть зворотній зв'язок.

колоніальний співробітництво конфлікт континент

Основні положення дисертації були викладені автором у таких публікаціях

1. Межгосударственные конфликты в Африке южнее Сахары в середине 70-х начале 90-х годов (типология и пути урегулирования). // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Київський університет імені Тараса Шевченка. - Інститут міжнародних відносин. - К., 1997. - Вип.3, ч.2. - С.20-26.

2. Теория международного конфликта и конфликты в Африке. // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - К., 1997. - Вип.7, ч.2. - С.76-79.

3. Роль внешнего фактора в межгосударственных конфликтах в Африке южнее Сахары. // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - К., 1998. - Вип.5. - С.141-149.

АНОТАЦІЇ

Отару Еллен Пітер. Міждержавні конфлікти в Африці на південь від Сахари в середині 70-х - на початку 90-х років (типологія і шляхи врегулювання) - Рукопис.

Дисертація присвячена дослідженню міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари. Проаналізовано причини їх виникнення, визначено типологію політичних конфліктів. У дисертації прослідковано результати колоніального розподілу Африки і виявлено приховані причини виникнення як внутрішніх, так і міжнародних конфліктів, проведений порівняльний аналіз африканської конфліктогенності в умовах існування біполярной системи і після її розпаду. Показана роль міжнародних і африканських регіональних і субрегіональних організацій і інститутів у врегулюванні міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари. Проведений аналіз діяльності Організації африканської єдності та формування механізмів її взаємодії з ООН у справі врегулювання міждержавних конфліктів в Африці на південь від Сахари, приводяться приклади перших позитивних результатів взаємодії механізму ООН і ОАЄ в нормалізації ситуації в субрегіоні.

Ключові слова: політичний конфлікт, Африка на південь від Сахари, ОАЄ, ООН, міждержавний конфлікт, міжетнічний конфлікт, деколоніалізація, ідеологія, демократія, субрегіон.

Отару Эллен Питер. Межгосударственные конфликты в Африке южнее Сахары середины 70-х - начало 90-х годов (типология и пути урегулирования) - Рукопись.

Диссертация посвящена исследованию межгосударственных конфликтов в Африке южнее Сахары. Проанализированы причины возникновения конфликтов, определена типология политических конфликтов. В диссиртации отслежены результаты колониального раздела Африки и определены скрытые причины возникновения как внутренних, так и международных конфликтов, проведен сравнительный анализ африканской конфликтогенности в условиях существования биполярной системы и после ее распада. Показана роль международных и африканских региональных и субрегиональных организаций и институтов в урегулировании межгосударственных конфликтов в Африке южнее Сахары. Проведен анализ деятельности Организации африканского единства и формирование механизмов ее взаемодействия с ООН в деле урегулирования межгосударственных конфликтов в Африке южнее Сахары, приводятся примеры первых положительных результатов взаимодействия механизма ООН и ОАЕ в нормализации ситуации в субрегионе.

Ключевые слова: политический конфликт, Африка южнее Сахары, ОАЕ, ООН, межгосударственный конфикт, межэтнический конфликт, деколонизация, идеология, демократия, субрегион.

OTARU Ellen Peter .Interstate conflicts in sub-Saharan Africa in mid-70's till early 90's. (Their types and ways of resolution). - Manuscript.

The dissertation for receiving the scientific degree of Ph.d in political sciences in speciality 23.00.04 - International Relations. - Kyiv Taras Shevchenko University Institute of International Relations, 1999.

The dissertation is devoted to the research of the interstate conflicts in Africa south of Sahara - that part of the African continent, which is practically characterized by constant international instability. The basic conceptual approaches of the representatives of various scientific schools towards the definition of meaning of conflicts in modern science are analysed, it includes as well the analysis of it's meaning in a wider consept which covers not only interstate disputes, but also the whole complex of problems in the international relations in Africa. It has allowed researcher to give his own estimation of the analysed concepts as well as to determine types and structure of the interstate conflicts occuring in sub-Saharan Africa at the mentioned period.

The author's explanation of frequent occurance of chronic instability syndrome in the specified region is given on the basis of the analysis of the effect of colonial division of the continent and the rule of the european countries in Africa, the post-colonial development of the African states where by the primary factors are lying in historical, economical, political and national-cultural aspects. Economic situation in Africa south of the Sahara has led that part of the continent to develop constant conflict situations, in which case the previous metropolitan states have played their role and this is underlined in the work. The analysis of the internal conflicts within a state arrising as a result of the colonial division leading to division of tribes and regions as well as the poor ruling of the new free states of the continent due to different reasons is disscused. The author also sees external factor as the major influence on occurrence and evolution of the interstate conflicts in Africa as a whole, and in the south of Sahara subregion in particular. In the dissertation the comparative analysis of African constant state of conflict in the conditions of previously existing bipolar system and the world system after its disintegration is carried out.

The work of good office, their methods and aspects are disscused ind the dissertation.

The separate countries in African subregion, as well as the presidents of some countries, are active in this role and more often are being invited to act as the intermediate and arbiter .

The role of the international organisation, as well as African regional and subregional organizations and institutions involved in settlement of the interstate conflicts in Africa south of Sahara is shown in the thesis. The concrete actions of Organization of the African Unity being directed towards the development of the prevention mechanisms, stopping the spread of, and settlement of the interstate conflicts in subregion are analysed in particular. The importance of aspiration of this main regional organization towards economic integration and political dialogue as major precondition of achievement of the world and stability on the African continent as a whole is emphasized. At the same time, in the research there is a mention of a number of the critical remarks in address of OAU, and it is directly underlined, that by virtue of the certain reasons it has failed to develop the precise mechanism of working out of the concrete decisions in solving frequently arising critical situations on the continent. Naturally, this had it's effect on settlement of arising conflict situations in the international relations in the mentioned subregion.

However, despite of the lack of activity of OAU on settlement of crisis situations in subregion, this organization is so far the only regional force, which has managed to unite various ideological, cultural and racial groups existing on continent. Enriched in the long run by diplomatic knowledge and experience, and having supplied itself as well with the necessary technical and financial opportunities, OAU, undoubtedly, can in future resolve more effectively conflict situations arising constantly in the subregion. Though it is not existing such a long period OAU has brought the important contribution to restoration of peace in the relations between some countries of the subregion. It is elaborated in the dissertation some examples of African countries in the sub-Sahara region involved in military actions.

In the research are given some of the main obstacles that are standing on the way of propositions of different ways of solving the conflicts, which in turn would stimulate the development of the regional cooperation.

The important place in the dissertation is allocated to the analysis of formation of the mechanism of interaction of the main international organizations with regional and subregional organizations and institutions in their practical application of solving the conflict situations in Africa to the south of Sahara. Although the use of UN military force is practised not so frequently in settling of the armed disputes between the states of the world, in 1993 it applied for the first time this method in Africa during operation on restoration of pease in Congo . In the dissertation the examples of the first positive results of interaction of the mechanism of UN and OAU in normalization of a conflict situation in the subregion are given. The mechanism of interaction of UN and OAU in settlement of crisis situations in considered subregion will become more effective and will have a positive results if UN will give more attention to the African problems and will assist in formation of stable democratic institutes in the majority of the African countries.

Key words: political conflict, sub-Saharan Africa, OAU, UN, interstate conflict, ethnic conflict, decolonization, ideology, democracy, subregion.

Размещено на Allbest.ur