Міжнародний комерційний арбітраж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Реферат

на тему: «Міжнародний комерційний арбітраж»

Виконала: Кривов'яз Ольга Миколаївна

Харків 2013

План

Вступ

1. Поняття та правова природа міжнародного комерційного арбітражу

2. Принципи міжнародного комерційного арбітражу як основний засіб мирного вирішення міжнародних конфліктів

3. Порядок розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Докорінні зміни, що сталися на рубежі 80-90-х років XX століття у політичному й економічному житті України, призвели до формування принципово нової, порівняно з радянським періодом, системи зовнішньоекономічних зв'язків. Внаслідок зазначених обставин усі суб'єкти підприємницької діяльності отримали можливість самостійної участі в міжнародних торговельних відносинах. Відповідним чином, зросла кількість спорів, що виникають із зовнішньоекономічних контрактів.

Розвиток третейського форми розгляду суперечок, що виникають у сфері підприємницької діяльності, стало необхідним наслідком ринкових перетворень. Традиційна для нашої країни процедура розгляду так званих господарських спорів, що склалася в системі державного арбітражу, була пристосована до потреб планово-регульованої економіки. Вона ґрунтувалася на пріоритетному захисті інтересів держави. Сьогодні положення повільно, але впевнено змінюється в бік збільшення ролі третейських судів, і міжнародний комерційний арбітраж є тим органом, який допомагає підприємцям вирішувати спори, що виникають із зовнішньоторговельних контрактів без залучення державних органів судової влади.

Арбітраж як один із засобів розв'язання спорів передбачений у багатьох міжнародно-правових документах. Відповідно до ст. 33 Статуту ООН сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і безпеки, повинні намагатися розв'язати його мирними засобами. У цій нормі Статуту ООН закладені основи мирного врегулювання спорів, зокрема і використання можливостей Міжнародного арбітражу.

Арбітражний розгляд як один із засобів розв'язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв'язання міжнародних спорів. Пакт Ліги арабських держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р., Статут Організації американських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові документи закріплюють положення щодо мирного, арбітражного урегулювання міжнародних економічних спорів.

Україна активно бере участь у кодифікації міжнародного приватного права. Так, на XX сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права (14-30 червня 2005 року) у м. Гаага (Нідерланди) було розповсюджено програму поступового приєднання України до Конвенції про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р., Конвенції про застосування норм законодавства щодо контрактів для міжнародного продажу товарів від 22 грудня 1986 р. Крім того, Україна взяла участь у розробці Конвенції про виключне право вибору угод, що укладаються в судовому порядку, підписану нею у червні 2005 р.

Набуття Україною участі в згаданих конвенціях, безперечно, сприятиме більш повній інтеграції країни в європейських та глобальних структурах політичного і економічного та соціального співробітництва. Разом з тим, активізація зовнішньоекономічних зв'язків України призвела до перегляду доктринальних поглядів на процес систематизації норм, що регулюють приватноправові відносини, ускладнені іноземним елементом. Всі ці чинники обумовлюють актуальність дослідження міжнародного комерційного арбітражу.

1. Поняття та правова природа міжнародного комерційного арбітражу

Незважаючи на те, що правова природа міжнародного комерційного арбітражу залишається невизначеною, легальних визначень арбітражу ані в міжнародно-правових, ані в національних актах не дається, арбітраж розглядається як спосіб вирішення спорів недержавним органом, створеним сторонами на підставі приватного договору, шляхом добровільної передачі повноважень на винесення остаточного обов'язкового рішення третій незалежній компетентній стороні (сторонам). Враховуючи активну роль сторін у самій процедурі арбітражного розгляду, обов'язковим є дотримання арбітрами обраної сторонами процедури і добровільне підпорядкування сторонами рішенню арбітрів.

Міжнародний комерційний арбітраж (Зовнішньоторгівельний арбітраж) - приватний альтернативний порядок розгляду зовнішньоторговельних спорів третейськими суддями, обраними сторонами.

Термін «зовнішньоторгівельний (Міжнародний комерційний) арбітраж» вперше був встановлений в Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. та в подальшому закріплено в Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж 1985.

Характерними особливостями арбітражного розгляду, що відрізняють його від державних судів, є його приватний характер, виборність третейських суддів (судді) сторонами, незв'язаність нормами процесуального законодавства.

Альтернативність міжнародного комерційного арбітражу полягає в тому, що зовнішньоторговельні спори відносяться і до юрисдикції державних судів. Компетенція зовнішньоторговельного арбітражного суду в переважній більшості випадків ґрунтується на арбітражній угоді сторін спору, при цьому, як правило, така підсудність є виключною.

Однак міжнародні арбітражні суди не ізольовані від державної судової системи: державні суди можуть виконувати процесуальні дії, пов'язані: 1) із здійсненням примусових заходів за попередньою забезпечення позову і доказів; 2) з визнанням і примусовим виконанням рішення міжнародного арбітражного суду; 3) у деяких країнах - затвердження арбітражного рішення (Наприклад, в Італії); 4) скасування рішення міжнародного арбітражного суду в визначених законом випадках.

Для того щоб скласти повне уявлення про поняття міжнародного комерційного арбітражу, необхідно визначити, що розуміється під словами «арбітраж», «міжнародний», «комерційний» («торговий») (Від international commercial arbitration).

Слова «третейський» і «арбітражний» є синонімами.

Дане різноманіття понять пов'язане з етимологією іноземних слів arbitration, arbitrage, schiedsgerichtsbarkeit, arbitrato, що в класичному розумінні означає розгляд спору, суб'єктами якого є дві або більше сторони, іншою особою або особами, компетенція яких заснована не на акті державної влади, а на приватному угоді, що є підставою для розгляду спору і винесення по ньому рішення.

Деякі дослідники вважають,що арбітраж, як форма вирішення спорів, виник раніше державних судів. З цим можна погодитись, адже арбітраж має давню історію. Із російських учених ще А.Ф. Волков дослідив історію виникнення арбітражу в римському праві, його розвиток в Середньовіччі, коли з'явилися торгові третейські суди, а також у період розвитку торгівлі у XVII-XIX століття .

У науці "арбітраж" розуміється як процес або механізм вирішення спорів і як орган вирішення спорів. Арбітраж як процес - це розгляд і вирішення спорів у арбітражі. Тлумачний юридичний словник Блекса дає таке визначення арбітражу: арбітраж - це передача спору на розгляд незалежній (третій стороні) особі, обраній сторонами спору, які наперед погоджуються виконувати рішення цього арбітра, винесене після слухання справи, в ході якого обидві сторони були вислухані .

Міжнародний комерційний арбітраж - це механізм для вирішення спорів, слухання яких проходять за закритими дверима відповідно до угоди, укладеної між двома чи більше сторонами, за якою сторони погодилися, що рішення, винесене арбітром відповідно до права, або, якщо сторони не передбачили інше, за іншими підставами, після справедливих слухань, буде обов'язковим для сторін і таке рішення має силу закону.

У нашому національному законодавстві згідно зі статтею 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», від 24 лютого-1994 року до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України .

До найбільш авторитетних арбітражних центрів світу можна віднести Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торговельної палати, Лондонський міжнародний третейський (арбітражний) суд, Американську арбітражну асоціацію, Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати.

Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торговельної палати (МАС МТП) є однією з авторитетнішніх міжнародних комерційних арбітражних установ. Його засновано у 1923 році членами Міжнародної торговельної палати (знаходиться у Парижі), метою діяльності якої є всебічне сприяння розвитку міжнародної торгівлі. За час свого існування МАС МТП розглянув понад 15 тисяч справ, значна частина яких належить до найбільш вагомих - як за сумами, у відношенні яких відбувався спір, так і за їхнім міжнародним значенням. Правовою основою діяльності МАС є запроваджений з 1 січня 1998 року Арбітражний регламент Міжнародної торговельної палати.

Лондонський міжнародний третейський (арбітражний) суд (ЛМТС) дійсно можна вважати найстарішою арбітражною установою Європи. Його створеному ще 1892 році за ініціативою Муніципальної ради лондонського Сіті як Лондонську арбітражну палату. ЛМТС складається з Ради директорів, Третейського суду та Секретаріату.

Американська арбітражна асоціація (AAA) - це некомерційна організація, яка має на меті вивчення, поширення, організацію і адміністрування процедур з вирішення всіх видів спорів за допомогою арбітражу, медіації, примирювальних процедур, переговорів, демократичних виборів та інших щодо яких погодились учасники спору засобів. Членами ААА можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, зацікавлені в її цілях і завданнях, які сплачують членські внески. AAA управляється Радою директорів, що складається з не менш ніж 40 членів, які обираються на чотири роки. У період між сесіями Ради, її функції покладаються на Виконавчий комітет. Повсякденне керівництво діяльністю AAA здійснює Президент, який обирається щорічно Радою директорів.

Арбітражний інститут Торговельної палати Стокгольма створено у 1917 році. Він зосередив свою діяльність на зовнішньоекономічних спорах. Процедура їх арбітражного розгляду встановлювалася Торговельною палатою Стокгольма і періодично уточнювалася. Нині правовою основою діяльності Стокгольмського інституту є Арбітражний регламент, що набув чинності 1 січня 2007 року.

До переваг арбітражу належить і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражну процедуру, а й прийнятне право. Рішення комерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження.

Міжнародна практика створила різні види комерційного арбітражу: випадковий і інституційний. Випадковий арбітраж створюється для розгляду конкретного спору. Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє існування. Процедура випадкового арбітражу може визначатися сторонами самостійно або шляхом домовленості про використання модельних правил арбітражу (наприклад, Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ).

У даний час поширення дістали постійно діючі, або інституційні, арбітражі. Вони створюються при торговельних палатах, біржах, різних асоціаціях, організаціях і т. ін. Інституційний арбітраж організується як арбітражна установа, що не входить до державного апарату і є недержавним утворенням. Для інституційного арбітражу, на відміну від арбітражу ad hoc, характерним також є наявність власних правил процедури, які передбачають порядок утворення складу арбітражу і вирішення комерційних спорів.

Арбітражна угода, по суті, легалізує приватне правосуддя, а його змішана природа (єдність процесуальних і контрактних елементів) вже не викликає непримиренних суперечок. Сама арбітражне угода одержала назву і «наріжного каменя арбітражу» і «воріт в арбітраж», але, як і раніше, практика міжнародного арбітражу страждає від примітивістського підходу, що використовується іноді сторонами при узгодженні умов розгляду їхніх суперечок.

Проблема в тому, що сама по собі арбітражна угода є осередком цілого ряду правових колізій, що вимагають, як мінімум, розуміння. Навіть на перший погляд ми можемо визначити такі правозастосовні проблеми, щодо визначення права, що застосовується до: (1) правоздатності сторони укладати арбітражну угоду; (2) процедури арбітражу (lex loci arbitri), (3) угоди/контракту з арбітрами (receptum arbitri), (4) правовідносин між сторонами та інститутом як органом, що адмініструє арбітраж; (5) до суті спору.

На сьогодні є визнаним, що саме право місця арбітражу регулює наступні питання для арбітражного розгляду та подальшого виконання арбітражного рішення: (1) дійсність арбітражної угоди по суті, при відсутності угоди сторін про інше; (2) дійсність арбітражної угоди за формою, якщо вона повинна бути встановлена арбітрами; (3) арбітрабільність предмету спору; (4) правила арбітражної процедури.

Як правило, у внутрішньому законодавстві передбачено коло спорів, що підлягають розгляду міжнародним комерційним арбітражем. Крім того, для більшості країн є характерним для визначення дійсності арбітражної угоди застосування категорії публічного порядку.

Згідно з п. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися спори з договірних або інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство принаймні однієї із сторін розміщене за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об'єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України. Розглянувши спір, арбітраж виносить рішення, яким вирішується справа по суті.

Арбітражне рішення є остаточним. Воно виноситься в письмовій формі та підписується одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості членів арбітражу за умови пояснення причини відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні повинні бути вказані мотиви, на яких воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітражного збору та витрат по справі, їх розподіл між сторонами, дата і місце арбітражу.

Рішення арбітражу виконуються добровільно. Добровільність виконання рішень арбітражу відповідає правовій природі цієї юрисдикції. Разом з цим іноді виникає необхідність звернення до використання заходів примусового виконання рішень арбітражу.

Арбітражне рішення національного арбітражу в тій чи іншій державі звичайно виконується в тому ж порядку, що і рішення суду.

Для міжнародного комерційного арбітражу більш актуальною проблемою є порядок виконання іноземного арбітражного рішення. Йдеться про те, чи може арбітражне рішення бути виконаним в іншій країні.

Отже, на підставі проведеного дослідження можна стверджувати, що комплексність такого явища, як міжнародний комерційний арбітражний суд, спричинена подвійною юридичною природою арбітражу як інституту права. Так, арбітраж є органом, який має своїм завданням вирішення комерційних спорів, і водночас, - процедурою вирішення таких спорів.

2. Принципи міжнародного комерційного арбітражу як основний засіб мирного вирішення міжнародних конфліктів

В наш час діє достатня кількість міжнародно-правових актів, що регулюють арбітражний розгляд. Крім того, створено багато різноманітних органів, які здійснюють цей розгляд, що дозволяє швидко й ефективно (а головне - мирно) вирішувати конфлікти між державами, між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, а також між приватними особами. Водночас дивує відсутність у згаданих актах нормативно визначених і закріплених принципів міжнародного арбітражу. Наукові розробки з цього питання теж майже відсутні. При цьому можна знайти багато причин такого стану речей. Відомий український вчений академік В.М. Корецький, наприклад, вбачав у цьому бажання деяких держав відволікти увагу від основних демократичних принципів, а також спробу нав'язати свою волю, виражену у внутрішньому праві, іншим державам .

Ця думка авторитетного юриста формувалася за часів “холодної війни” й поділу світу на два ворогуючі табори, коли закріплені Статутом ООН принципи в більшості випадків носили декларативний характер. У наш час ситуація змінилася. Основною причиною цієї зміни є поглиблення процесів світової інтеграції, коли конфлікти, що виникають між державами, стають об'єктом пильної уваги з боку міжнародної спільноти. На перше місце за таких обставин виходять два принципи міжнародного арбітражу - добросовісність і розумність.

Принцип добросовісності при виконанні зобов'язання з урегулювання міжнародного спору на основі звернення до арбітражу встановлює, що сторони не ухилятимуться з різноманітних причин від виконання букви й духу даного зобов'язання. Сюди входить не тільки відмова укласти арбітражну угоду і взяти участь у формуванні арбітражного суду, а й неправомірність посилання на неюридичний характер спору (у випадку, коли під юрисдикцію арбітражного суду підпадають спори тільки юридичного характеру) чи на непідсудність даного спору арбітражному суду.

Принцип розумності. Суд при вирішенні спору має керуватися нормами міжнародного права, а за їх відсутності чи недостатності - міжнародно- правовими принципами, а також враховувати поведінку сторін при виконанні ними зобов'язань. Принцип розумності можна спостерігати під час розгляду справи арбітрами як “дружніми посередниками” або ex aequo et bono, коли вони вирішують спір на підставі справедливості й доброї совісті. На думку багатьох вчених дотримання принципів добросовісності й розумності достатньо для винесення справедливого та об'єктивного арбітражного рішення. Що ж до принципів міжнародного комерційного арбітражу, то тут, на жаль, склалася більш складна ситуація. Річ у тім, що практики активно заперечують необхідність побудови й закріплення чіткої системи принципів саме комерційного арбітражу, а науковці свою позицію поки що не визначили.

Більшість практиків ухиляються від обговорення принципів міжнародного комерційного арбітражу, посилаючись на те, що міжнародна процедура розгляду спору вже склалася і має достатнє нормативне регулювання.

Розділяючи думку деяких вчених, принципи міжнародного арбітражу умовно можна розділити на дві групи:

1. Принципи, притаманні будь-якому процесуальному праву.

2. Принципи міжнародного комерційного арбітражу.

До загальнопроцесуальних принципів слід віднести принцип незалежності суддів, принцип рівності всіх учасників процесу, змагальності стрін та свободи надання доказів, принцип оцінки доказів за внутрішнім переконанням, принцип всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи

Перелік принципів, притаманних міжнародному комерційному арбітражу дещо інші.

В першу чергу слід зазначити про принцип добровільністі. У цьому принципі виявляється договірна природа міжнародного арбітражу, який не може виникнути без угоди сторін про використання цього засобу врегулювання спору. Угоду сторін можуть оформлювати як арбітражне застереження в складі основного договору (в цьому випадку воно стосується майбутніх спорів), а також як окрему арбітражну угоду, якої досягнуто, після укладення договору (найчастіше - після виникнення спору). Наприклад, у ст. 1.2 Регламенту МКАС при ТПП України цей принцип закріплено як основну підставу виникнення арбітражного провадження, при цьому зазначається, що спірні правовідносини можуть носити не лише договірний характер.

Доступність. Цей принцип є однією з найбільших переваг арбітражного процесу перед судовим, і полягає він у тому, що арбітражне провадження ґрунтується на економії коштів і часу (Богуславский М.М. Международное частное право. - М.: Международные отношения, 1997. - С. 392 - 394). Але деякі автори заперечують проти цієї позиції, зазначаючи, що вона справедлива не в усіх випадках, а тому даний принцип не можна віднести до принципів міжнародного арбітражу. Так, якщо спір стосується тільки фактів (наприклад, коли товари відповідають усім вимогам щодо якості й пакування), арбітражний розгляд має величезні переваги перед судовим, оскільки справа вирішується швидко й не потребує значних витрат часу й коштів. Коли ж факти у справі не викликають сумнівів, а спір стосується тлумачення документів чи іншого суто правового питання, то сторонам дешевше й вигідніше звернутися до суду.

Компетентність. На відміну від загальних судів, у міжнародному арбітражі сторони самостійно обирають арбітра (арбітрів), який розглядатиме справу. Обрані сторонами арбітри найчастіше є фахівцями в тій галузі, до якої належить спір, тобто компетентними зі спірного питання, що забезпечує правильне і швидке вирішення справи.

Негласність арбітражного розгляду справи. Засідання міжнародного арбітражу проводиться за “зачиненими дверима”. Рішення не публікуються. Обнародування рішення можливе лише за взаємної згоди сторін. При цьому сторони встановлюють, яка саме інформація може бути опублікована.

Ця позиція, на думку практиків, є найбільшим недоліком арбітражного розгляду справи, оскільки його негласність виключає застосування прецедента, відповідно до якого рішення одного арбітражного суду є обов'язковими для іншого. Тобто на даний момент не існує взаємозв'язку між різними арбітражними рішеннями, що перешкоджає одноманітному застосуванню норм права всіма судами.

Принцип автономії волі. Більшість арбітражних регламентів надає право сторонам самостійно за взаємною згодою вирішувати питання щодо часу, місця, мови судового розгляду, складу арбітрів, а також права, що має застосовуватися. За відсутності такої згоди арбітражний суд сам визначає де, коли, в якому складі, якою мовою вестиметься розгляд і яке право застосовуватиметься.

Зрозуміло, що з наведених питань, що визначаються сторонами, найважливішим є визначення матеріального права, яке застосовуватиметься до спірних правовідносин. На практиці сторони при укладанні арбітражного застереження узгоджують усі моменти можливого спору, але чомусь питання права найчастіше залишається поза увагою.

На завершення хотілося б зазначити, що закріплення і застосування розглянутих принципів дозволило б зробити міжнародну арбітражну процедуру більш доступною, зрозумілою та ефективною.

3. Порядок розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражі

Аналізуючи процедуру арбітражного розгляду, необхідно враховувати сутність, специфічну правову природу арбітражу і, відповідно, інструментарії, які використовуються цим третейським судом і які визначають переваги цього способу вирішення зовнішньоекономічних спорів, що впродовж багатьох років дає змогу розглядати його як основний ефективний стандартний спосіб, який витримав випробування часом у багатьох країнах світу з різними економічними і політичними системами.

Однією з безумовних переваг арбітражного процесу є незаформалізована, ефективна, достатньо передбачувана процедура арбітражного розгляду, яка характеризується відсутністю жорстких процесуальних норм, характерних для здійснення правосуддя в державних судах.

Зростання значення арбітражу як ефективного способу вирішення міжнародних комерційних спорів, суттєва різниця в національному праві, яке регулює діяльність міжнародного комерційного арбітражу, викликали потребу в упорядкуванні цієї діяльності з метою досягнення певної одноманітності. Тому значна роль у забезпеченні нормального функціонування арбітражного інституту відводиться міжнародним договорам.

Міжнародно-правове регулювання у вирішенні міжнародних комерційних спорів відбувається у трьох основних напрямах: а) уніфікація процесуальних норм із метою забезпечення одноманітності у процедурі розгляду спорів в арбітражах різних держав; б) створення міжнародно-правової основи для визнання і примусового виконання рішень арбітражу однієї держави на території інших; в) створення і визначення правових основ діяльності спеціалізованих міжнародних центрів з розгляду певних видів комерційних спорів.

Значну увагу міжнародне співтовариство приділяє уніфікації арбітражного процесуального права. Міжнародні акти, які існують у цій галузі, відрізняються за змістом, за юридичною силою, за способом застосування і, що є надзвичайно важливим, багато з них підготовлені в рамках ООН.

Таким чином, для сфери арбітражу характерним є розвиток міжнародно- правового регулювання, що сприяло уніфікації арбітражної процедури, і процедура арбітражного розгляду знайшла законодавче закріплення в міжнародних актах, національному законодавстві, регламентах окремих постійно діючих арбітражних центрів і установ.

Велику роль у вирішенні цілого ряду питань арбітражного процесу відіграє Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961 р.), яка застосовується до арбітражних процесів і рішень, заснованих на арбітражних угодах, детально регламентує порядок взаємовідносин між арбітражем і державним судом, регулюючи порядок відводу арбітражного і державного суду з непідсудності, і встановлює підстави для скасування арбітражного рішення.

Важливу роль для уніфікації та гармонізації національного арбітражного законодавства відіграв Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж, який став зразком для багатьох національних законів про арбітраж, оскільки він був розроблений і прийнятий як уніфікований правовий текст у результаті заходів, які приймалися на міжнародному рівні по уніфікації та гармонізації законодавства окремих країн про міжнародний арбітраж, що суттєво сприяє зближенню арбітражного процесуального права взагалі й арбітражної процедури зокрема.

ЮНСІТРАЛ розробила також Коментарі щодо організації арбітражного розгляду, прийняті у 1996 р., які мають рекомендаційний характер, завданням яких є надання допомоги арбітрам і сторонам у проведенні арбітражного розгляду.

Розглянуті міжнародні документи становлять цілісну систему міждержавних договорів і інших міжнародних актів, спрямованих на вирішення широкого комплексу питань, пов'язаних з арбітражним розглядом зовнішньоекономічних спорів, що сприяє створенню і національного арбітражного законодавства, і надійної, ефективно функціонуючої системи розгляду міжнародних комерційних спорів.

Крім міжнародних договорів, які ратифіковані Україною і є частиною національного права, в Україні діє Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі -- Закон), прийнятий 24 лютого 1994 р. на основі Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж. Оскільки український закон прийнято з використанням цього акта міжнародної правової уніфікації, він повністю відповідає сучасним світовим правовим стандартам у цій галузі правового регулювання.

Враховуючи приватноправову природу обраної сторонами юрисдикції, важливе місце серед нормативних актів, які регулюють діяльність міжнародного комерційного арбітражу, посідають регламенти постійно діючих арбітражних установ, які стають для сторін спору обов'язковими за умови, що сторони погодились розглядати спір у певній арбітражній установі за її регламентом, інкорпоруючись у такий спосіб у контракт і становлячись таким чином обов'язковими для виконання усіма учасниками арбітражного розгляду. Положення обраного сторонами регламенту повинні враховуватися і поважатися компетентними державними судами як на стадії оспорювання арбітражних рішень, так і на стадії виконання арбітражних рішень. Незважаючи на незаперечність цієї тези, надзвичайно важливою є норма Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961 р.), яка прямо передбачає, що якщо сторони передбачили передачу спору на вирішення постійного арбітражного органу, у такому випадку розгляд спорів відбуватиметься відповідно до регламенту цього органу. Крім того, в арбітражних застереженнях, які рекомендуються інституційними арбітражами для включення до зовнішньоекономічних договорів, також наголошується, що спори, які за домовленістю сторін передаються на вирішення обраного постійно діючого арбітражного суду, підлягають вирішенню у цьому суді згідно з його регламентом.

Одним із найефективніших правил проведення арбітражу, який рекомендується для проведення арбітражу ad hoc, є Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, який діє в редакції 2010 р.

Регламенти інституційних арбітражів є надзвичайно важливим джерелом правового регулювання їх діяльності, оскільки в регламентах визначається компетенція арбітражної установи, процедура арбітражного розгляду. Регламенти затверджуються у встановленому порядку засновником арбітражного суду, поширюються на всі спори, які можуть розглядатися арбітражною установою, порівняно з національними процесуальними кодексами досить невеликі за обсягом, рідко змінюються, що робить процес арбітражного розгляду передбачуваним, занадто не формалізованим, прозорим.

Арбітражний розгляд справи відбувається в міжнародних комерційних арбітражних судах за фундаментальними принципами позовного провадження, водночас арбітражний процес відрізняється від судового як принципами, так і стадіями арбітражного процесу.

Процедура арбітражного розгляду має низку переваг порівняно з порядком вирішення спорів у державних судах. Це зумовлено тим, що більшість норм арбітражного законодавства має диспозитивний характер, що дає змогу сторонам узгоджувати інші правила арбітражного розгляду, ніж ті, що передбачені в законі, тому сторонам відводиться активна роль у самій процедурі арбітражного розгляду і вони мають можливість впливати на всі стадії арбітражного розгляду, що дає змогу говорити про надзвичайно демократичний характер арбітражу.

Визначаючи сферу дії Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», необхідно враховувати, що дія цього Закону поширюється на постійно діючі арбітражні суди, створені в Україні, і арбітражі, які утворюються спеціально для розгляду конкретної справи (ad hoc), якщо місцем арбітражу обрана Україна.

З 1992 р. в Україні діє Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, якій здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, прийнятим як додаток № 1 до Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Положення Торгово-промислова палата України Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25 серпня 1994 р. затвердила Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду (далі -- Регламент) і як додаток до Регламенту -- Положення про арбітражні збори та витрати, в якому затверджені порядок обчислення і сплати арбітражного збору та відшкодування витрат арбітражного провадження.

У Регламенті зазначені загальні засади арбітражного розгляду, врегульовані всі стадії арбітражного провадження, у тому числі порушення провадження у справі, вимоги до позовної заяви, наслідки недотримання встановлених вимог, порядок формування складу Арбітражного суду, відвід арбітрів, процедура арбітражного розгляду, порядок збору і дослідження доказів, завершення арбітражного провадження, винесення арбітражного рішення, підстави для припинення арбітражного розгляду. Втім, сторонам надано право змінювати диспозитивні положення Регламенту.

Характерним для Закону і Регламенту є наявність продуманого ефективного механізму, який дає змогу досить оперативно відбутися арбітражу, навіть при намірі відповідача бойкотувати арбітраж. Цей механізм являє собою комплекс норм щодо повноважень арбітражної установи, прав і обов'язків сторін і арбітрів на різних етапах арбітражного провадження, за порушення яких передбачені негативні правові наслідки, а також щодо взаємодії державного і третейського суду, обмежуючи судове втручання з питань, що регулюються цим Законом, лише випадками, передбаченими цим Законом.

Статті, присвячені взаємодії третейських і державних судів на різних етапах арбітражного провадження, містяться і в Нью-Йоркській, і в Женевській конвенціях, і в Типовому законі ЮНСІТРАЛ, і спрямовані на підвищення ефективності міжнародного комерційного арбітражу, встановлюючи таким чином нерозривний логічний ланцюжок між відповідними статтями цих документів. При цьому слід враховувати, що Типовий закон відображає домінуючі тенденції в галузі арбітражу і, незважаючи на існуючі особливості у ключових питаннях, лежить в основі сучасних національних арбітражних законодавств.

Таким чином, на всіх учасників арбітражного процесу та на всіх його стадіях, а також на стадії оспорювання і виконання арбітражного рішення покладається обов'язок дотримуватися правил, що регулюють взаємодію міжнародних договорів і національного законодавства.

Важливе значення має зазначене у ст. 16 Закону (ст. 3 Регламенту) право сторони оспорити компетенцію третейського суду щодо розгляду конкретної справи і, відповідно, право складу арбітрів винести постанову про свою компетенцію, в тому числі з будь-яких заперечень стосовно дійсності та наявності арбітражної угоди. Можливість оспорювання компетенції МКАС з розгляду конкретної справи зумовлена необхідністю дотримання встановленого порядку та строків і з зазначенням підстав для оспорювання компетенції МКАС і наслідків порушення встановленого порядку.

Важливість цих норм підтверджується насамперед позицією Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, яка спеціально врегулювала процедуру відводу як арбітражного суду з непідсудності (ст. V), так і державного суду з непідсудності (ст. VI). У частині 2 ст. V Конвенції підкреслено, що заперечення проти компетенції арбітражного суду, не висунуті в установлені строки, не можуть бути висунуті на більш пізніших стадіях арбітражного процесу, а також у державному суді при зверненні до нього з проханням про розгляд справи по суті або при виконанні арбітражного рішення. Обов'язок арбітрів застосувати передбачені наслідки підкреслюється також нормою Конвенції про можливість оскарження рішення арбітра про пропуск строку в державному суді.

Особливо важливе значення для ефективності арбітражного провадження мають строки розгляду справ у міжнародних комерційних арбітражних судах.

Так, строк розгляду справи, встановлений Регламентом МКАС при ТПП України (ст. 13), не повинен перевищувати шість місяців з дня утворення складу Арбітражного суду, але за мотивованим зверненням складу Арбітражного суду або однієї зі сторін Президія МКАС у випадку необхідності має право продовжити цей строк. Крім того, Регламентом (ст. 50) зазначений строк, протягом якого сторонам має бути надіслано рішення, цей строк становить 15 днів з дати прийняття рішення, при цьому голові МКАС надано право продовжити зазначений строк, але не більше ніж на 10 днів. Для забезпечення оперативності та неупередженості розгляду справи Регламентом передбачені строки надання відповідачем відзиву на позов та документів, які підтверджують заперечення щодо позову (ст. 21), строки подання зустрічного позову та вимоги з метою зарахування з правом складу Арбітражного суду залишити без розгляду поданий зустрічний позов або вимогу з метою зарахування з огляду на затримку вирішення спору (ст. 24), строки призначення арбітрів (ст. 27), неможливість оскарження постанов президента Торгово-промислової палати України щодо призначення арбітрів у встановлених випадках (ст. 29), можливість відводу арбітрів з підстав і у строки, зазначені в Регламенті (ст. 30). Складу Арбітражного суду надано право: встановити строк подання сторонами письмових заяв та доказів з метою завчасного ознайомлення кожної зі сторін до усного слухання справи з поданими іншою стороною документами та матеріалами, залишити без розгляду заяву про зміну чи доповнення позову або заперечень щодо позову з урахуванням допущеної затримки або інших обставин (ст. 40); не прийняти до уваги запропоновані йому сторонами документи, якщо Арбітражний суд вважатиме, що вони не мають доказової сили або не стосуються справи .

Сторонам надається право вести свої справи у МКАС та брати участь в арбітражному розгляді як безпосередньо, так і через належним чином уповноважених представників (ч. 2 ст. 9 Регламенту).

Враховуючи сучасний підхід законодавців до врегулювання процедури міжнародного комерційного арбітражу, який визначається словами «у арбітражу немає місця», в юридичній літературі зазначається, що «міжнародний арбітраж не повинен підкорятися будь-якій конкретній правовій системі, за винятком вузького кола міжнародно визнаних імперативних норм, що застосовуються до арбітражу.

І уніфіковані правила арбітражної процедури, і національне арбітражне законодавство ґрунтуються на можливості визначення правил процедури самими сторонами. Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж містить спеціальну ст. 19 щодо визначення правил процедури, в якій зазначено, що за умови дотримання положень цього Закону сторони можуть на власний розсуд домовитись про процедуру розгляду справи третейським судом. У разі відсутності такої угоди третейському суду надається право з дотриманням положень цього Закону вести арбітражний розгляд таким чином, який він вважає належним. Повноваження, надані третейському суду, містять повноваження на визначення допустимості, належності, істотності та значущості будь-якого доказу.

Таким чином, сторонам, а також третейському суду надається можливість на власний розсуд визначати процедуру арбітражного розгляду.

Можливість сторін визначати процедуру арбітражного розгляду стосується, зокрема, обрання правил постійно діючого арбітражного інституту, визначення кількості арбітрів і вимог до їх кваліфікації, мови арбітражного провадження, процедури надання документів та інших доказів, форми арбітражного розгляду (усний або на основі документів), форми арбітражного рішення тощо.

Незважаючи на право сторін визначити арбітражну процедуру, сторони можуть прийняти правила арбітражної процедури, передбачені відповідними арбітражними регламентами. Але враховуючи наявність в арбітражному законодавстві імперативних норм, деякі правила арбітражної процедури можуть випливати з вимог чинного законодавства, і в такому випадку сторони повинні підкоритися застосованому до арбітражу закону.

Узгодження сторонами правил процедури шляхом створення «власного регламенту» на практиці відбувається досить рідко, такий підхід вважається не досить вдалим і частіше не сприяє підвищенню ефективності арбітражного розгляду. Створюють певні серйозні проблеми і спроби сторін «покращити» регламент в арбітражній угоді, оскільки частіше за все в таких випадках сторони порушують імперативні норми регламенту й арбітражна угода вступає в суперечність з регламентом, яке у більшості подібних випадків вирішується арбітражними установами на користь їх регламентів. Враховуючи значення арбітражної угоди, арбітражні центри, міжнародні організації підготували тексти стандартних рекомендаційних арбітражних застережень, які рекомендуються для включення у зовнішньоекономічні контракти, оскільки вони вважаються достатніми для звернення до відповідного арбітражу за захистом порушених прав. Як показує практика, саме використання таких застережень без їх невиправданої трансформації приводить до необхідного результату і не породжує непотрібних спорів з питань компетенції того чи іншого арбітражного інституту. Будь-які доповнення до типового арбітражного застереження потребують обережності й обґрунтованості, особливо щодо скорочення строків арбітражного розгляду. Оскільки досить часто бажання «покращити» типове арбітражне застереження призводить до протилежних результатів, сторонам наполегливо рекомендується слідувати типовим арбітражним застереженням, які пропонуються арбітражними інститутами.

При обговоренні арбітражної угоди особливу увагу сторони повинні приділяти обранню місця арбітражу, оскільки обрання місця арбітражу має безпосередній вплив на визначення правил арбітражної процедури. Місце арбітражу розглядається як чисто юридична концепція, з якою пов'язуються важливі правові наслідки, і насамперед прив'язка міжнародного арбітражу до будь-якої держави, тобто до закону, який регулює арбітраж. У такий спосіб відбувається вибір законодавства, яке повинно застосовуватися до міжнародного комерційного арбітражу (так зване lex arbitri), в тому числі до визначення дійсності арбітражної угоди, а також компетентного державного суду, до якого може бути подано клопотання про скасування арбітражного рішення і наявність юрисдикції у державного суду щодо скасування арбітражного рішення. Таким чином, вибір місця арбітражу вказує на те, законодавство якої держави повинно застосовуватися до міжнародного арбітражу (lex arbitri), і саме це законодавство (у разі відсутності домовленості сторін про застосований до арбітражної угоди закон (що на практиці відбувається досить рідко) застосовується до визначення дійсності арбітражної угоди, що знайшло відображення і в Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (п. 2 ст. VI ), і у Нью-Йоркській конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень. Юридичне місце арбітражу розглядається як одна з найбільш важливих прив'язок для визначення «національності» міжнародного комерційного арбітражу і «національності» арбітражного рішення, що має важливе значення для застосування Нью-Йоркської конвенції про визнання і приведення у виконання іноземного арбітражного рішення.

Крім того, при обранні місця арбітражу необхідно враховувати наявність сучасного арбітражного законодавства, сприятливе правове становище щодо арбітражу, вартість арбітражу, зручність для обох сторін тощо.

Незважаючи на те, що обсяг регулювання lex arbitri в різних країнах відрізняється, існує ряд відносин, які, як правило, регулюються lex arbitri: вимоги до арбітражної угоди, в тому числі визначення арбітрабільних спорів; порядок формування складу арбітрів; підстави і порядок відводу арбітрів; вимоги до арбітражного рішення і його оформлення; підстави і процедура скасування винесеного арбітражного рішення.

У постійно діючих арбітражних судах вирішення спорів відбувається насамперед згідно з правилами, встановленим регламентами цих міжнародних арбітражних установ. Арбітражне законодавство країни місця проведення арбітражу або інше, визначене арбітрами, може застосовуватись субсидіарно. При цьому слід розрізняти національний процесуальний закон, який застосовується до міжнародного арбітражу, і матеріальний закон, який застосовується арбітрами при вирішенні спорів по суті.

Враховуючи приватноправову природу арбітражу, спірним залишається питання про можливість застосування, крім спеціального арбітражного законодавства, процесуального законодавства країни, в якій відбувається арбітраж.

Є думка, що норми процесуального законодавства держави, де відбувається арбітраж, за винятком норм, які регулюють міжнародний арбітраж, не повинні застосовуватися до процедури міжнародного арбітражного розгляду. Але більш виваженою, на нашу думку, є думка, що цивільне процесуальне законодавство країни місця проведення арбітражу може застосовуватися тією мірою, якою воно є сумісним з характером та правовою природою арбітражного провадження.

Щодо матеріального закону, який має застосовуватися арбітрами при вирішенні спору по суті, слід враховувати, що існують деякі особливості визначення права, яке підлягає застосуванню міжнародним комерційним арбітражем в арбітражному процесі до суті спору, що знайшло висвітлення у спеціальному законодавстві про міжнародний комерційний арбітраж. Таким чином, у разі відсутності угоди сторін про застосовуване право, а також для вирішення питань, що залишилися неврегульованими, вибір застосовуваного права здійснюється арбітрами, при цьому арбітри, на відміну від державного суду, не обмежені у виборі колізійних прив'язок, у тому числі не зобов'язані керуватися колізійними нормами держави, де має місце міжнародний арбітражний процес.

Процедура арбітражу встановлюється самими сторонами або сторони застосовують процедуру, визначену відповідним регламентом, тому правила арбітражної процедури можуть бути визначені як докладним викладенням детальних вимог до майбутнього арбітражного процесу в арбітражній угоді, так і посиланням на певні типові правила, рекомендовані для арбітражу ad hoc. Другий спосіб є більш ефективним, а тому більш поширеним. Найбільш популярним серед рекомендованих регламентів для арбітражу ad hoc є Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ.

Процедура розгляду спору в міжнародному комерційному арбітражі побудована на інститутах позовного провадження і розглядається як відносно завершене провадження з достатньо регламентованою процесуальною формою, процесуальна форма арбітражного провадження характеризується відповідним порядком арбітражного розгляду, а також процесуально-документальним оформленням належних дій арбітражу, сторін і третіх осіб, що беруть участь в арбітражі.

Але, незважаючи на наявні деякі спільні риси з розглядом справ у державних судах, процедура арбітражного розгляду має власну специфіку. Однією з найбільш привабливих рис арбітражного розгляду, що розглядається як суттєва перевага арбітражу, зазначається неформальність, відсутність жорстких процесуальних вимог та можливість сторін самим встановлювати правила процедури. Саме такий підхід до регулювання процедури проведення арбітражу ґрунтується на прагненні підприємців вирішити справу оперативно і максимально спрощено, але абсолютно об'єктивно, що дає змогу розглядати арбітраж як швидкий та якісний спосіб вирішення зовнішньоекономічних спорів.

Крім того, деякі арбітражні заклади розробили спеціальні регламенти, які передбачають арбітраж з меншою вартістю і підвищеною швидкістю (прискорений арбітраж), впроваджуються також прискорені електронні арбітражі, які проводяться без засідань та усних слухань за допомогою комп'ютерної мережі.

З урахуванням того, що сторонам надається майже необмежене право щодо встановлення процедури арбітражного розгляду, дотримуючись домовленості сторін, у межах наданих повноважень арбітри ведуть арбітражний розгляд таким способом, який вони вважають підходящим з тим, щоб при дотриманні рівного положення сторін і наданні рівної можливості всім сторонам для здійснення їх прав встановити об'єктивно, неупереджено, без зайвих формальностей фактичні обставини справи, необхідні для вирішення спору.

Оперативність розгляду справи забезпечується комплексом норм, що містяться в Законі і в Регламенті, які наділяють арбітрів необхідними повноваженнями з метою унеможливити затримку вирішення спору.

У цілому власне арбітражне провадження поділяють на три стадії: попередня (письмова) стадія, усне слухання справи та завершення арбітражного розгляду справи.

Специфіка стадії порушення справи в арбітражному процесі полягає в тому, що стадія порушення арбітражного провадження містить, крім подачі позовної заяви, і процес формування складу Арбітражного суду у справі, оскільки на цій стадії відбувається призначення арбітрів. Оскільки, як правило, арбітри призначаються самими сторонами, підготовка справи до розгляду і сам арбітражний розгляд може відбуватися тільки після того, як буде сформований склад Арбітражного суду у справі.

Підготовка справи до арбітражного розгляду розглядається як факультативна стадія в арбітражному процесі, оскільки самі сторони можуть вирішити, яким чином відбуватиметься підготовка справи до розгляду і чи потрібна вона взагалі.

Основною стадією є стадія розгляду справи, при цьому сторони можуть домовитися про розгляд справи на підставі письмових матеріалів без проведення усного слухання, а склад Арбітражного суду може здійснити розгляд справи на підставі письмових документів і за відсутності такої домовленості сторін, якщо жодна з них не просить провести усне слухання .

Як зазначається в юридичній літературі, характер арбітражного процесу значною мірою залежить від обраного сторонами правового порядку, складу арбітражу та його національно-правової належності. Комплексний правовий аналіз арбітражного провадження у межах різних правових систем дає підставу для висновку про істотну залежність порядку ведення арбітражу від національної належності складу арбітражу, всупереч теоретичним поглядам сучасна практика міжнародного комерційного арбітражу свідчить, що сьогодні арбітражний процес має змішаний континентально-англо-американський характер завдяки тому, що у більшості арбітражів спори розглядаються колегіально й арбітри походять з різних країн, що і зумовлює змішаний характер арбітражного розгляду, про згадану тенденцію свідчить той факт, що сьогодні в арбітражному процесі значна увага приділяється як документальному підтвердженню фактів, так і усним свідченням або перехресному допитові, більш характерними для англо-американської системи права.

Міжнародним арбітражним судам надано право вимагати, щоб будь-які заяви і документальні докази супроводжувалися перекладом мовою чи мовами, про які домовилися сторони або які визначені. При визначенні мови арбітражного провадження враховуються всі обставини, які стосуються спірного контракту: мова контракту, мова листування сторонами, мова оформлення доказів на підтвердження обставин виконання контракту та ін. Недоцільно передбачати двомовний арбітражний розгляд, оскільки це тягне насамперед для позивача додаткові грошові витрати на переклад двома мовами усіх документів, які стосуються розгляду справи. При цьому слід враховувати, що саме укладання контракту двома мовами не означає узгодження сторонами двомовного арбітражного розгляду, але для уникнення невизначеності у цьому питанні у разі укладання двомовного контракту доцільно окремо визначити мову арбітражного розгляду.

Новелою є встановлення порядку призначення арбітрів у випадках, коли відбувається так званий багатосторонній арбітраж, тобто якщо у спорі беруть участь кілька позивачів чи кілька відповідачів. Незважаючи на те, що не встановлено вимог до позовної заяви співпозивачів, вважається, що позов співпозивачів повинен підкорятися загальним вимогам, втім, головною особливістю його змісту має бути визначення характеру вимог, які можуть бути як дольовими, так і солідарними.

Враховуючи, що право на формування складу Арбітражного суду розглядається як суттєва перевага арбітражу, важливе значення має інститут відводу арбітрів. Порядок відводу арбітрів містить підстави для відводу арбітрів, строк звернення із заявою сторони про відвід арбітра, наслідки пропуску встановленого строку, процедуру розгляду заяви. Постійно діючі арбітражні установи приділяють велику увагу забезпеченню незалежності та неупередженості арбітрів при вирішенні конкретної справи, для чого створюється конфіденційна база даних арбітрів, яка дає можливість виключити будь-який конфлікт інтересів при призначенні арбітрів. 22 травня 2004 р. Радою Міжнародної асоціації юристів схвалено Керівництво міжнародної асоціації юристів по конфлікту інтересів у міжнародному арбітражі, в якому зазначені загальні стандарти, які стосуються неупередженості, незалежності та розкриття фактів, а також рекомендації щодо практичного застосування Загальних стандартів.