Теоретичні питання регулювання міжнародних розрахунків

Размещено на http://allbest.ru

Теоретичні питання регулювання міжнародних розрахунків

1. Поняття і види міжнародних розрахунків. Способи платежів

Види міжнародних розрахунків залежать від:

Специфіки суб'єкта: між конкретними контрагентами; між банками; між банком і контрагентом; між державою і банком;між державами. Взаємодії суб'єктів: напряму; через посередників.

Від об'єкта: торгові операції; інвестиційні операції; некомерційні операції.

Умови розрахунків: готівкові; з наданням кредиту.

Форми міжнародних розрахунків (подані у напрямі спаду вигідності для експортера):100 відсотковий -- ний аванс або авансові платежі (передоплата); акредитив; інкасо; банківський переказ; банківський вексель; банківський чек; відкритий банківський

2. Паризька система золотомонетного стандарту

Система золотого стандарту, або золотого монометалізму, характеризується тим, що при ній роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Система золотого стандарту була встановлена у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., проте широке поширення в світі вона набула в останній чверті XIX ст.: в Німеччині в 1871--1873 рр., Франції в 1878 р., Японії -- 1897 р.

Існувало 3 форми золотого стандарту -- золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них

Недоліки система золотомонетного стандар. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, система встановлювала пряму залежність грошової маси, що була в обігу в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.

3. Генуезька система золотодевізного стандарту

Це була друга світова валютна система , юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота.

Після 19 20 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки багатьох країн отримали право зберігати свої резерви або їх частину в цінних паперах і закордонних авуарах, обмінних на золото.

Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах -- Нью-Йорку і Лондоні.

Історичний досвід показує, що для успішного функціонування золотодевізного стандарту потрібні такі умови:

* проведення узгодженої політики центральних банків країн-учасниць;

* країни, які виступають в ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної активності і високий попит на імпорт з тим, щоб дати змогу країнам -- членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби;

* резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають в ролі валютних центрів.



4. Бреттон-Вудська валютно-фінансова система

Основою Бреттон-Вудської системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу -- США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти*, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінгів.

Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи є:

* збереження ролі золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак, на відміну від системи золотого стандарту , зв'язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото;* встановлення офіційних курсів валют через визначення їх золотого вмісту і твердофіксації долара;* прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото;* здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн з забороною таких операцій для всіх інших суб'єктів.

5. Кінгстонська валютно-фінансова система

Наприкінці 60-х років Бреттон-Вудська валютна система розпалася внаслідок її кризи. У нових умовах "доларовий стандарт " перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням частки у світовій економіці країн "Спільного ринку" та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу -- все це свідчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридичне оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, суть яких така:

* кожна країна -- член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власноївалюти, тобто фактично узаконювався режим "плаваючих" курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим "плаваючих" курсів для своїх валют всупереч вимогам Статуту МВФ;

* золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і відповідно відміняється його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42, 2 од. СДР за 1 унцію. При цьому відпадали всілякі обмеження на операції центральних банків з золотом і на переоцінку ними наявних золотих резервів за ринковими цінами;

* відбувається процес повної демонетизації золота -- виведення цього благородногометалу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було при системі золотомонетного стандарту , і перетворення його на звичайний, хоча і стратегічний, товар з правом вільної купівлі-продажу на світових валютних аукціонах. На основі цього відбулася відміна зобов'язань країн -- учасниць Кінгстонської системи використовувати золото в операціях з МВФ і відміна повноважень Фонду на прийняття від цих країн золота;

* юридичне надання права кожній з валют країн -- учасниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної валюти, однак у перспективі перевага надавалася СДР (з перетворенням останньої в головний резервний актив міжнародної валютної системи );

* взаємна домовленість учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ -- Директорату -- широких повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо щодо дотримання ними погоджених валютних курсів.



6. Сутність міжнародних валютних відносин

Міжнародні валютні відносини - сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

Вони виникли на основі інтернаціоналізації національних, грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві.

При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет.

7. Національна та світова валютні системи

Національна валютна система - інституційно-правова форма організації валютних відносин країни. Національна валютна система підпорядкована валютному законодавству країни.

Структура національної валютної системи:

- національна валютна одиниця;

- паритет валюти та механізм формування валютного курсу;

- умови конвертованості валюти;- існування чи відсутність валютних обмежень;

- склад офіційних золотовалютних резервів;

- порядок міжнародних розрахунків;

- організація валютного ринку країни та ринку золота;

- державні установи, що здійснюють валютне регулювання.

Світова (міжнародна) валютна система - це форма організації міжнародних валютних відносин, що обумовлюється розвитком міжнародної економіки як цілісної системи і закріплюється міждержавними угодами.

Елементи світової валютної системи:

- система валют і валютних цінностей;

- механізм валютних паритетів та курсів;

- умови взаємної конвертованості валют;

- обсяги валютних обмежень;

- форми міжнародних розрахунків;

- режим міжнародних валютних ринків та ринків золота;

- міждержавні валютно-кредитні організації та відповідні системи норм та регламентацій у сфері міжнародних розрахунків.

8. Класифікація валют за критеріальними ознаками

Золотовалютні резерви - запаси резервних активів, які можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни, виплат за борговими зобов'язаннями як перед урядовими установами, так і комерційними та фінансовими структурами інших держав та міжнародних фінансових організацій

Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів - золотого запасу, вільно конвертованої валюти (ВКВ), резервної позиції у МВФ та спеціальних прав запозичення (СПЗ).

Золоті запаси є централізованим резервом золота у вигляді зливків та золотих монет, якими володіють центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації. Золоті запаси використовуються як резервний фонд коштів для міжнародних платежів. Під час оцінки вартості золотих резервів більшість країн орієнтується на ринкову ціну золота. У зв'язку з постійними коливаннями цієї ціни урядам країн необхідно періодично переоцінювати свої золоті запаси.



9. Міжнародна валютна ліквідність

Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ)

* Здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов'язань прийнятними для кредитора платіжними засобами

* Сукупність джерел фінансування та кредитування світового платіжного обігу.

* Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках МВЛ визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства (BP) до загальної суми річного імпорту товарів та послуг (IP):

МВЛ=ВР:ІР *100%

Основні компоненти МВЛ

* Офіційні золоті резерви країни-запаси золота у злитках та монетах

* Валютні резерви країни - іноземна валюта резервна для міжнародних розрахунків

* Резервна позиція в МВФ (право країни - члена на автоматичне отримання безумовного кредиту в іноземній валюті в межах 25% від її квоти)

* Розрахунки в СДР та євро Об'єктивні посилки для здобуття статусу резервної валюти

* Домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, в золото-валютних резервах.

* Розвинена мережа кредитно-банківських установ, в тому числі за кордоном. * Організований та місткий ринок позичкових капіталів.

* Лібералізація валютних операцій.

* Вільна оборотність валюти, що забезпечує попит на неї в інших країнах

* Активна зовнішня та валютно-кредитна політика.

* Упровадження валюти в міжнародний оборот через банки та міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

10. Система валютних курсів. Класифікація валютних курсів

Світова валютна система включає міжнародні кредитно-фінансові інститути та комплекс міжнародних договірних та державно-правових норм, що забезпечують функціонування валютних інструментів. Елементами світової валютної системи: певний набір міжнародних платіжних засобів, валютні курси та валютні паритети, умови конвертованості, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних ринків валюти та золота, міжнародні та національні банківські установи тощо.

Розвиток світових валютних систем регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових та банківських установ і організацій.

Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів: фіксований валютний курс; "вільно плаваючий " курс; "регульований плаваючий " валютний курс; систему множинних валютних курсів; подвійний валютний курс

11. Фактори впливу на розмір валютного курсу

Кон'юнктурні чинники , що впливають на курс валют :

- Економічний стан країни. До економічних чинників зараховують темп інфляції, стан платіжного баланс, а діяльність валютних ринків всередині країни, валютна спекуляція, валютна політика країни, ступінь використання національної валюти в міжнародних розрахунках, рівень процентних ставок на валюту, прискорення або затримка міжнародних розрахунків.

- Стан політики в країні (дуже важливий при прогнозування курсу валют фактор, який називається політичним) ;

- Фактор довіри до національної валюти на міжнародному ринку і ступінь довіри до національної валюти всередині країни. Такий фактор називається психологічним. Треба врахувати , що на психологічний фактор довіри до валюти впливає історія валютних курсів національної валюти за останній час (найчастіше враховується історія стрибків і стабільності національної валюти за останні роки ).

Треба зауважити, що на кон'юнктивні фактори впливають чутки (часом такі чутки фабрикуються навмисно, щоб штучно знизити курс валют), сильно впливає політична обстановка і ступінь віри народу країни до політичного курсу, який вибрав уряд цієї країни.

Так само курс валюти чимало залежить від військової обстановки країни і від таких, здавалося б, хитких факторів, як прогнози і припущення.

Важливим фактором, що впливає на світові курс валют , є темпи інфляції в країні.

12. Валютні ринки

Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, пов'язаних з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин.

У системі валютного ринку можна виділити:

* міжнародний валютний ринок;

* національний валютний ринок.

Перший складається з системи тісно пов'язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями peгіoнальних ринків.

На сьогодні існують такі регіональні. ринки:

1. європейський - із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті;

2. азіатський - із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі;

3. американський - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності. Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які “зводять” продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

13. Міжнародні валютно-фінансові організації

міжнародний золотомонетний валюта

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС - Європейський інвестиційний банк ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

МВФ - це організація акціонерного типу.

Основними завданнями МВФ є: - сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням; - сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень; - надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів; - організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

14. Сутність валютних операцій

Валютна операція у широкому розумінні -- це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні -- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Основні види валютних операцій: конверсійні (форексні) операції (обмін однієї валюти на іншу), депозитно-кредитні операції (надання міжбанківських позик (розміщення депозитів) у різних валютах).

Головна відмінність конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші являють собою обмін еквівалентними сумами валют за узгодженим ринковим курсом, другі -- передбачають одностороннє надання валютних коштів на певний термін на умовах повернення та сплати відсотків за визначеною процентною ставкою.

Згідно з класичною термінологією розрізняють валютний ринок обмінних операцій, або форексний ринок (від англ. Foreign Exchange -- обмін валют), та грошовий ринок, на якому здійснюються угоди з надання (запозичення) міжбанківських валютних кредитів. Виходячи з об'єкта, цілей та завдань дослідження надалі ми будемо оперувати поняттям валютного ринку, розуміючи під цим саме форексний ринок.

Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації, фонди, приватні особи. Однак слід зазначити, що операції на валютному ринку здійснюються здебільшого комерційними банками -- основними посередниками на світовому валютному ринку. Найбільша питома вага усього обсягу валютних операцій припадає саме на банківський сектор. До таких операцій належать:операції банків між собою за свій рахунок;операції банків між собою за рахунок клієнтури;торгівля банків зі своїми клієнтами

15. Угоди з негайною поставкою. Ринок «спот»

Валютні угоди з негайною поставкою традиційно потребують повідомлення за 2 банківські дні до укладення угоди . У разі, якщо в певний день (dealing date) укладена угода спот, продаж валют відбудеться лише двома днями пізніше. Дата розрахунку за договором -- це дата валютування (value date), оскільки це день, коли валюти в належній сумі доставляються на банківські рахунки партнерів за угодою. Це дає змогу перевести кошти у будь-яку країну і закінчити оформлення угоди. Цей проміжок часу також потрібен для здійснення необхідних операцій з паперами і підготовки переведення грошей.

Даний час потрібен для:

перевірки угоди шляхом обміну підтвердженнями між партнерами, деталізації строків здійснення угоди;

надання інструкцій з розрахунку кожним партнером своєму банку, для того щоб оплатити рахунок за контрактом у визначену дату;

задоволення вимог валютного контролю, якщо він існує (наприклад, у 1979 р. у Великобританії валютний контроль скасували).Базою для проведення операції спот служать кореспондентські відносини між банками.

Цілі застосування угоди:

забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті;

«перелив» коштів з однієї валюти в іншу;

проведення спекулятивних операцій.

Особливості угод:

виникнення кредитного ризику -- делькредере;

відсутність твердих умов за поточного ринкового продажу валюти;

поява короткострокових конверсійних операцій.

Спот-ринок -- це ринок негайної поставки валюти.

Основні учасники -- комерційні банки, які ведуть операції з:

* напряму з клієнтами-підприємствами приватного та держав-ного секторів;

* на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;

* через брокерів з банками та клієнтами;* з центральними банками країн;

Валютна операція «спот» -- це купівля-продаж валюти за умов її поставки протягом двох робочих днів від дня укладення угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

Звичаї спот-ринку:

* Здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування процентної ставки на суму поставленої ва-люти.Операції здійснюються переважно на базі комп'ютерної тор-гівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня.

* Існування твердих валютних курсів:

16. Загальна характеристика строкових операцій

Загальна характеристика строкових операцій

Операції з купівлі-продажу валюти з терміном оплати більше двох банківських днів, не рахуючи дня укладення угоди, відносять до строкових операцій. Строкові операції можуть здійснюватися на організованому фінансовому ринку -- біржі (ф' ючерси, ф' ючерсні операції) та поза ними (форварди, форвардні операції).

Умовно строкові операції можна поділити на конверсійні, страхові та спекулятивні. Але варто наголосити, що майже в кожній строковій операції присутній елемент спекуляції.

Серед строкових валютних операцій спекулятивного характеру виділяють гру на зниження курсу та гру на підвищення курсу валюти. Якщо очікується падіння курсу валюти, то ті, хто грає на зниження, продають її за існуючим у даний момент форвардним курсом, для того щоб через певний термін поставити покупцям цю валюту, яку вони, в разі сприятливого для них розвитку курсу, зможуть дешево купити на ринку, отримавши прибуток у вигляді курсової різниці.

Якщо очікується підвищення курсу, гравці на підвищення скуповують валюту на термін, у надії при його настанні отримати її від продавця за курсом, зафіксованим у момент угоди, і продати цю валюту за вищим курсом.

Багато спільного з валютною спекуляцією мають операції «лідз-енд-легз» -- це маніпулювання термінами здійснення міжнародних розрахунків в очікуванні зміни валютного курсу, відсоткових ставок, оподаткування, введення або відміни валютних обмежень, погіршання платоспроможності боржника.

До спекулятивних операцій можна віднести також операції валютного арбітражу. Валютний арбітраж є операцією, що поєднує купівлю (продаж) валюти з подальшим здійсненням контр-операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних ринках (просторовий валютний арбітраж) або за рахунок курсових коливань, протягом певного періоду

17. Форвардні операції

Форвардні операці здійснюються не на біржі, а на банківському ринку, тобто у вигляді міжбанківських операцій та операцій банків з клієнтурою. Ці строкові операції, як правило, закінчуються поставкою активів, які були предметом угоди. Форвардні операції є угодами з обміну валют за наперед узгодженим курсом, які укладені сьогодні, але дату валютування відкладено на певний термін у майбутньому. Форвардні угоди укладаються, як правило, на термін до 1 року з фіксованими датами виконання в один, два, три, шість і 12 місяців.

Форвардні операції здійснюються за форвардним курсом, який відрізняється від курсу за поточними операціями на величину форвардної маржі. Остання може бути у вигляді премії (курс «форвард» вищий за курс «спот»). Курси валют за строковими операціями, визначені методом премії чи дисконту, мають назву «курси аутрайт».

Величина форвардної маржі залежить в основному від різниці між відсотковими ставками за однотипними кредитними інструментами у відповідних валютах. Валюти з відносно низьким відсотковими ставками котируються з премією проти валют відносно високими відсотковими ставками.

Форварди використовуються здебільшого великими зовнішньо-торгівельними фірмами для хеджування валютних ризиків. Їм значно зручніше укласти індивідуальну угоду з банком щодо майбутньої конверсії однієї валюти в іншу, аніж виходити на біржу для купівлі ф' ючерсних угод, оскільки:

1) форвардна угода дає можливість вибрати необхідний термін обміну валют;

2) форвардний ринок гнучкий у визначенні суми форварду.

Разом з тим вадою форвардних угод порівняно з ф' ючерсами є те, що гарантією виконання форвардної угоди є тільки банк, тоді як за ф' ючер-сною угодою гарантом є біржа.



18. Ф'ючерсні операції

торгівля фінансовими ф'ючерсами почалася 16 травня 1972 р., коли були введені контракти по сімох валютах на нещодавно сформованому Міжнародному фінансовому ринку (International Monetary Market, IMM) -- підрозділу Чиказької ф'ючерсної біржі

Ринки, на яких укладаються ф' ючерсні угоди, як правило, мають певні відмінності, не властиві іншим фінансовим ринкам, а саме:торгівля фінансовими ф'ючерсними контрактами здійснюється голосом на централізованій регульованій біржі;контракти надзвичайно стандартизовані, угоди укладаються в конкретні місяці на конкретний обсяг; основні цінні напери постачаються через розрахункову (клірингову) систему, а розрахункова палата гарантує виконання контрактів, укладених між її членами; фактична поставка фінансових інструментів з фінансових ф' ючерсних угод, як правило, трапляється рідко;термінові фінансові угоди мають бути високоліквідними, інакше вони мають тенденцію «вмирати»; витрати, пов'язані з укладанням угоди, на ринках, де прийнята практика відкритого оголошення, зазвичай бувають дуже низькими.

Більшість ф'ючерсних операцій не закінчуються поставкою фінансового активу, який був об'єктом угоди. Головною метою таких операцій є хеджування (страхування) поточних активів або зобов' язань від зміни їх цін.

19. Валютні опціони

Валютний опціон є угодою, за якою інвестор має право (а не обов'язок) здійснити обмін валют. Вадою опціону є те, що інвестор повинен платити високу надбавку, щоб заохотити іншу сторону підписати таку угоду.

Існує декілька понять, пов'язаних з опціонами. Власник опціону -- це особа, яка придбала опціон і якій надано право купити/продати у зазначений термін певну кількість валюти за обумовленим курсом. Продавець опціону -- це особа, яка продає право на купівлю («опціон кол») або продаж («опціон пут») валюти.

Ціна виконання опціону -- це ціна, яку власник опціону повинен сплатити, якщо вирішить реалізувати своє право купити/продати певну кількість валюти.

Основною метою операцій з опціонами є хеджування та спекуляція.

20. Операції типу «своп»

Операції своп можна описати і як такі, що пов'язані з купівлею або продажем іноземної валюти на найближчу дату з одночасною контругодою на певний термін. Тобто одна валюта продається, а інша купується. Одна з цих валют може бути національною, хоча це й не обов'язково.

Рідко трапляється, щоб дві складові операції своп (поточна та строкова) були здійснені без того, щоб валютна позиція по одній з валют залишилася непокритою. Якщо обидві складові операції своп однакові за сумою і застосовується один і той самий валютний курс, то це є наслідком того, що відсоткові ставки по обох валютах практично однакові. Таке хоча й рідко, але трапляється.

Як правило, досягти приблизної рівності сум неможливо, особливо коли структури відсоткових ставок за обома валютами суттєво різняться. У цьому випадку форвардна маржа відображає цю різницю.

Угоди своп застосовуються для покриття валютного ризику та отримання можливого зиску в майбутньому. Для міжбанківських відносин угоди своп є обміном зобов' язаннями або вимогами, формою страхування від ризиків, диверсифікації та поповнення валютних резервів.

Угоди своп між центральними банками використовуються при здійсненні валютних інтервенцій. Банки обмінюються валютними сумами (позиками) на короткий термін, купуючи іноземну валюту за курсом спот і повертаючи її за відповідним курсом. Подібні угоди поширені між ФРС США та центральними байками країн Європи.

Размещено на Allbest.ru

...