Зовнішньоторговельні відносини України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Суть поняття зовнішньоторговельної політики держави

2. Характеристика інструментів зовнішньоторговельної політики держави

3. Інструменти торгівельної політики України

4. Основні шляхи вдосконалення торговельної політики України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Для України роль зовнішньої торгівлі є надзвичайно важливим аспектом. Зокрема, Дж. Сакс стверджує, що “економічний успіх будь-якої країни світу ґрунтується на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не вдалося створити здорову економіку, ізолювавши від світової економічної системи”. Найдавнішою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля, що утворилася задовго до формування світового господарства і була його безпосередньою попередницею. Зокрема, розвиток міжнародної торгівлі стимулював розвиток машинного виробництва. У сучасних умовах активна участь України у світовій торгівлі пов'язана із значними перевагами: вона дає можливість ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучитися до світових досягнень науки і техніки, у більш стислий термін здійснити структурну перебудову своєї економіки, а також більш повно і різнобічно задовольняти потреби населення. У цьому зв'язку значний інтерес являє вивчення регулювання торгових відносин. Особливу значущість ця проблема має для України й інших країн, що ступили на шлях розвитку ринкової економіки, орієнтованої на активну участь у світовій торгівлі.

1. Суть поняття зовнішньоторговельної політики держави

зовнішньоторговельний експорт товар конкурентоспроможність

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як світова (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

Світова (всесвітня) торгівля - це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення входять:

1. Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у даній країні.

2. Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з наступним поверненням.

3. Реекспорт - вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо.

4. Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки тощо).

5. Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків [18, 40].

У обсяг імпорту входить:

1. Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку.

2. Реімпорт - зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених туди.

3. Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для перероблення у даній країні й вивезення за кордон.

4. Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари.

5. Імпортне постачання продукції в рамках ТНК [18, 40].

До товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці - патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші "невидимі" блага.

В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру - систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо).

Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов'язково спеціалізованими).

Страхуванням вантажів займаються спеціальні заклади страхового бізнесу.

В умовах науково-технічної революції для економічного розвитку будь-якої країни все більшого значення набуває її участь у міжнародному поділі праці. Наочним прикладом цього є процеси, які відбуваються на Заході, де промислове розвинені країни свідомо йдуть на стирання економічних, а часто і політичних кордонів, створюють управлінські надбудови, основним завданням яких стає, у тому числі, формування сприятливих умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, технологій, послуг, робочої сили і т.п. з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації і науково-технічної кооперації. Вирішення цих завдань тісно пов'язане з проблемами формування цивілізованої зовнішньоекономічної політики [8, 110].

Зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політика, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави.

Таким чином, зовнішньоекономічна політика має дві сторони - захисну і наступальну. Вона здійснюється за допомогою визначеного арсеналу заходів, які дуже умовно можуть бути поділені на захисні і наступальні.

У торгово-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики - як протекціонізм, так і свобода торгівлі. При цьому в "чистому вигляді" вони практично ніколи не використовуються. Проте можна дуже грубо сформулювати причини, які визначають позицію держави в проведенні тієї чи іншої політики, тобто які впливають на вирішення питання "протекціонізм чи свобода торгівлі?"

Політика протекціонізму проводилася державою в ті періоди, коли внутрішня економіка даної країни чи її окремі галузі були не достатньо конкурентоздатні на світовому ринку, а тому потребували допомоги держави, яка й створювала систему захисту слабких галузей, використовуючи для цього певний набір торгово-політичних засобів.

Навпаки, коли економіка однієї з країн виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її представники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху товарів, у першу чергу мита і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі [8, 110].

І все-таки, як свідчить історія, до останнього часу основним напрямком зовнішньоекономічної політики був протекціонізм. Вільна торгівля була усього лише окремим епізодом, винятком на тлі протекціонізму.

Утворення великих монополістичних об'єднань (концернів, трестів і т.д.) призвело до серйозних змін у політиці протекціонізму, які проявились у появі нового його напрямку, так званого надпротекціонізму. Його відмінність від протекціонізму вільної конкуренції полягає в тому, що якщо на домонополістичній стадії протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної конкуренції найслабших, неконкурентоспроможних галузей економіки, то монополістичний надпротекціонізм став захищати саме найбільш розвинені, потужні, монополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб економіки, які знаходяться під посиленим захистом сектору, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно високий прибуток, спираючись на який вести наступ (за допомогою низьких цін) на світовому ринку з метою витіснення конкурентів. У зв'язку з цим такого роду політика одержала також назву наступального або агресивного надпротекціонізму.

В зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна політика - це складна система, що формується під впливом національних, економічних і політичних факторів, під впливом процесів, які відбуваються у всій системі міжнародних економічних відносин, у першу чергу науково-технічної революції, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих держав. Об'єктивні вимоги інтернаціоналізації економіки мали як наслідок триваючі зараз у світі інтеграційні процеси, що роблять величезний вплив на формування сучасної зовнішньоторговельної політики. У результаті діяльності інтеграційних угруповань відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яка отримала назву колективного протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодженої єдиної протекціоністської політики відносно країн, які не беруть участь. Найбільш характерним прикладом цього є Європейський Союз (Європейські Співтовариства, Спільний ринок) [8, 111].

Сучасна зовнішньоекономічна політика здійснюється за допомогою цілого ряду контролюючих засобів, які регулюють і стимулюють зовнішньоекономічні зв'язки. До них належать митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера. Одночасно за допомогою експортних кредитів і державних гарантій по них, кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій, товарного і валютного демпінгу, умовно безмитного ввезення і вивезення, повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється стимулювання експорту товарів. Важливу роль як засіб розширення експорту відіграє також вивезення капіталу.

У складному комплексі торгово-політичних методів в останні роки проглядається тенденція до розширення форм державного регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою засобів, які впливають на функціонування внутрішньої економіки. Внутрішні економічні й адміністративні важелі використовуються все ширше з метою регулювання ввезення і вивезення і таким чином доповнюють традиційні методи прикордонного контролю.

Таким чином, для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

- політика вільної торгівлі;

- політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі - це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.

2. Характеристика інструментів зовнішньоторговельної політики держави

Особливістю сучасних національних систем регулювання зовнішньоекономічної діяльності є комплексний характер, що виявляється у використанні різноманітних інструментів регулювання, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, а саме: економічного та адміністративного регулювання, а також валютно-фінансових заходів.

У цілому зовнішньоекономічна політика держави - це комплекс заходів, що мають на меті досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і водночас - захист внутрішнього ринку від конкуренції з іноземними товарами. Можна сказати, що вона спрямована на стимулювання (обмеження) експорту (імпорту) товарів та послуг.

Інструментами такої політики є методи тарифного і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі.

Тарифні інструменти (митний тариф, тарифна квота) регулювання зовнішньої торгівлі посідають одне з провідних місць у системі державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Митний тариф - центральний інструмент митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Разом із внутрішньою податковою системою він регулює економічний клімат у країні і спрямований на захист вітчизняного виробництва від конкуренції з іноземними товаровиробниками і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Нетарифні інструменти є методами, у першу чергу, адміністративного впливу - це ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом встановлення певних вимог до суб'єктів господарської діяльності при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності. Метою запровадження певних заборон і обмежень при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності є захист вітчизняного товаровиробника й виконання певних міжнародних зобов'язань країни. Термін “нетарифне регулювання” охоплює групу адміністративних, фінансових, технічних та інших заходів, що ускладнюють імпорт або експорт певних товарів. У теорії міжнародної економіки їх

поділяють на методи прихованого протекціонізму (державні закупівлі; вимоги щодо вмісту місцевих компонентів; технічні бар'єри; податки та збори), а також кількісні (квотування; ліцензування; “добровільні обмеження експорту”) та фінансові методи (субсидії; кредитування; демпінг).

За останні десятиліття для регулювання зовнішньоторговельної діяльності країни світу використовували квоти навіть частіше, ніж мито. Це зумовлено, по-перше, тим, що ставки мита регламентуються міжнародними торговельними угодами. Тому уряди країн практично не можуть самостійно підвищувати митні ставки. По-друге, квота гарантує, що імпорт суворо обмежений і іноземні конкуренти, навіть знижуючи ціни, не можуть розширити продаж певного продукту на ринку даної країни. Ввізне мито такої гарантії не дає. По-третє, галузі вітчизняної економіки, які потребують захисту, віддають перевагу квотам, бо домагатися спеціальних привілеїв у вигляді квот легше, ніж у вигляді мита, оскільки останнє пов'язане зі зміною структури доходів державного бюджету. Одночасно імпортні квоти можуть супроводжуватися більшими втратами порівняно з митом, особливо якщо квота, обмежуючи цінову конкуренцію, сприяє монополізації національної економіки. Крім того, якщо обсяг квоти розподіляється міжіноземними виробниками за допомогою ліцензій, то це може посилювати корупцію в країні [1, с. 713]. В Україні квотування відповідно до ст. 16 ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”, здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій.

Ліцензування використовує багато країн світу передусім, що розвиваються, головно для державного регулювання імпорту. Розвинені країни найчастіше використовують ліцензії як документ, що підтверджує право імпортера на ввезення товару в межах встановленої квоти, тобто ліцензування може бути складовою частиною процесу квотування або бути самостійним інструментом державного регулювання. У першому випадку ліцензія є лише документом, який підтверджує право ввезти або вивезти товар в межах отриманої квоти; у другому - може набувати різних форм.

В Україні ліцензування використовують в обох його формах. Ліцензії видає Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України керуючись Положенням про порядок ліцензування імпорту в Україну, щодо якого застосовуються спеціальні заходи згідно з рішеннями Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі. Підставами для застосування Комісією спеціальних заходів є встановлення за результатами спеціального розслідування факту зростання імпорту в Україну в таких розмірах, та/або в такі строки, або на таких умовах, внаслідок чого заподіюється або існує загроза заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару. Вітчизняним законодавством передбачено такі види експортних (імпортних) ліцензій: генеральна; разова; відкрита; антидемпінгова; компенсаційна; спеціальна (усі крім генеральної є індивідуальними).

У міжнародній практиці країна може досягти кількісного обмеження імпорту не тільки за рахунок дій її уряду (запровадження імпортного тарифу або квоти), а й у результаті заходів, прийнятих урядом країни-експортера - так званих “добровільних” обмежень експорту. “Добровільне” обмеження експорту уряд запроваджує, зазвичай, під політичним тиском могутнішої країни-імпортера, яка погрожує вжити односторонніх обмежувальних заходів на імпорт у разі відмови “добровільно” обмежити експорт, який завдає збитків її виробникам.

“Добровільні” обмеження експорту є частиною широкої групи заходів, які відносяться до поняття “обмежувальної ділової практики” і спрямовані на завоювання панівного становища на ринку та зловживання ним. На практиці “добровільні” обмеження експорту застосовують як засіб торгово-економічної політики переважно розвинені країни у конкурентній боротьбі між собою.

Поряд з кількісними методами значну роль серед нетарифних методів торгово-економічної політики відіграють методи прихованого протекціонізму, які запроваджують органи центральної і навіть місцевої влади.

У теорії міжнародної економіки їх поділяють на: технічні бар'єри; внутрішні податки і збори; політику державних закупівель; вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні, адміністративні та інші норми і правила побудовані так, щоб перешкоджати ввезенню товарів з-за кордону. Найпоширеніші бар'єри технічного характеру - це вимоги щодо дотримання національних стандартів, отримання сертифікатів якості імпортної продукції, специфічного упакування і маркування товарів, дотримання санітарно-гігієнічних та інших норм, у тому числі проведення заходів щодо охорони навколишнього середовища, дотримання ускладнених митних формальностей і вимог законів про захист правспоживачів тощо.

3. Інструменти торгівельної політики України

Зовнішньоторговельна політика кожної країни -- це система економічних, організаційних, політичних заходів щодо розвитку зовнішньоторговельних відносин певної країни або групи країн; включає визначення обсягів географічної і товарної структури експорту та імпорту досягнення визначених цілей, а також реалізацію національних інтересів [1]. Зовнішньоторговельна політика визначає клімат у структурі торгових взаємовідносин тих або інших форм торгівлі. Торгова політика реалізується через певну сукупність правових, економічних і організаційних методів державного регулювання та управління зовнішньоторговельної діяльності. Ефективна зовнішньоторговельна політика поєднує адміністративні та економічні методи з урахуванням ситуації, яка склалася на світовому та внутрішньому ринках, а також особливостей національної економіки, завдяки чому є збалансованою, оперативною та дає можливість адекватно реагувати на всі зміни на світовому ринку. Вибір інструментів реалізації торговельної політики держави є доволі важливим, оскільки на заходи, прийняті однією країною для впливу на зовнішню торгівлю, може бути різна реакція за кордоном, що є потенційним бар'єром на шляху досягнення бажаних цілей. Розглянемо стисло основні економічні та адміністративні методи державної політики у сфері інтеграції в міжнародні ринки.

· митні тарифи - систематизований перелік митних ставок, що нараховуються при експорті або імпорті товару;

· імпортні квоти - кількісне обмеження обсягів імпорту на певний період;

· ліцензування - регулювання зовнішньої торгівлі за рахунок надання державними установами дозволу на експорт або імпорт товару у певному обсязі;

· "добровільне" обмеження експорту - кількісне обмеження експорту, визначене обов'язками одного з партнерів в обмеженні експорту, встановленого міжурядовими угодами про впровадження квот на експорт товару;

· дискримінація імпорту в межах митного союзу - диференціація торговельних обмежень для країн-учасниць митного союзу та інших країн;

· експортні субсидії - державні виплати, спрямовані на підтримку національних експортерів;

· антидемпінгове регулювання - заборона необґрунтованого зменшення цін нижче від рівня світових

4. Основні шляхи вдосконалення торговельної політики України

Сьогодні надзвичайно актуальним є питання перегляду вітчизняних інструментів зовнішньоторговельної політики та запровадження загальноприйнятих й офіційно визнаних СОТ інструментів, які використовують інші країни для підтримки експорту на зовнішні ринки. Передусім треба усвідомити, що застосування найефективніших заходів у вигляді нетарифного регулювання (ліцензування, квотування), надання податкових пільг, встановлення митних бар'єрів нині вкрай обмежено. Економічна політика України щодо мінімізації негативних наслідків у результаті приєднання до СОТ має спрямовуватись передусім на:

· модернізацію системи захисту внутрішнього ринку відповідно до вимог СОТ;

· підтримку стратегічних експортних виробництв та вдосконалення структури експорту;

· структурну перебудову національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності відповідно до сучасних міжнародних вимог [9].

Очевидно, що для ефективного входження України на міжнародні ринки уряду необхідно реформувати систему захисту внутрішнього ринку, підвищити ефективність використання економічного потенціалу країни та посилити конкурентоспроможність як вітчизняного товаровиробника, так і споживача. Адже відсутність цілісної стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки не лише обумовлює гальмування її розвитку, а й призводить до значних ускладнень у міждержавних торговельних стосунках України з іншими державами. Тому для налагодження рівноправних партнерських відносин з іншими країнами, на наш погляд, український уряд у найближчий час повинен:

· поліпшувати інвестиційний імідж країни;

· переорієнтувати імпортну стратегію з комплексним вирішенням проблем модернізації національної промисловості та активної політики імпортозаміщення (обмеження ввезення в країну імпортних товарів, які можуть виготовляти вітчизняні товаровиробники);

· удосконалювати регулювання ринку факторів виробництва та банківської системи (кредитування, страхування, інвестиційно-інноваційні проекти) з метою підвищення ефективності їх функціонування;

· здійснити якісні зміни спеціалізації України у світовому поділі праці за допомогою впровадження комплексної експортної стратегії, орієнтованої на підвищення частки в експорті інноваційної та традиційної української продукції з високою питомою вагою доданої вартості, збільшення надання високотехнологічних послуг;

· нарощувати експортні можливості вітчизняної транзитної системи;

· активізувати роль міжнародної науково-технічної кооперації, передусім на стадіях комерціалізації новітніх досягнень НДДКР;

· підвищувати конкурентоспроможність національної економіки на основі формування високотехнологічної економіки.

Крім того, враховуючи існуючі унікальні природно-кліматичні умови України, не можна не використовувати вітчизняний потенціал для сучасного розвитку сільського господарства, агропромислового комплексу, “зеленого” туризму тощо [9].

Події, які відбуваються сьогодні в Україні, та глибина фінансово-економічної кризи поряд з іншим зумовлені недооцінкою державою важливості створення ефективної системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності задля реалізації стратегії сталого економічного розвитку.

Нині практична реалізація орієнтирів зовнішньоекономічної стратегії України вимагає реалізації більш ефективних заходів державного регулювання вже у коротко- та середньостроковому періодах, основними з них можуть бути такі:

1. Сприяння діяльності стратегічних іноземних інвесторів.

2. Активізація заходів щодо підтримки експортерів, зокрема, спрощення митних процедур; упровадження спеціалізованої системи експортного кредитування, у тому числі запровадження часткової компенсації процентних ставок та пільгового страхування експорту; спрощення процедури надання дозволів на експорт капіталу з метою створення за кордоном збутових та сервісних мереж вітчизняних товарів.

3. Розроблення стратегічної програми реалізації існуючого потенціалу економіки України використовуючи переваги участі нашої держави в СОТ.

4. Забезпечення інформаційної підтримки експортної діяльності, зокрема посилення практичної роботи торговельно-економічних місій за кордоном щодо розширення можливостей збуту продукції українських виробників, запровадження виробничої кооперації, захисту їхніх інтересів на зовнішніх ринках.

5. Впровадження інструментів заохочення інвестиційного імпорту, зокрема технологічного обладнання та технологій, які вносять у статутний капітал підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних підприємств не повинен оподатковуватись ПДВ.

Важливу роль у подальшому розвитку зовнішньої торгівлі України відіграватиме структурна перебудова національної економіки, як галузева, так і територіальна. На даний час структурними пріоритетами є розширення обсягів виробництва й продажу на світовому ринку продукції військово-промислового та аерокосмічного комплексів, стимулювання експортного потенціалу інших галузей, захист внутрішнього ринку. Для розв'язання цих проблем необхідно: розробити урядову програму щодо переведення теплових електростанцій на тверде паливо з одночасною модернізацією вугільної промисловості; розширення експорту електроенергії; проведення комплексу економічних та організаційних заходів для стимулювання зменшення споживання енергоресурсів; розширення наукових досліджень і розробок видобутку власної нафти з виходом на конкретні науково-технічні й промислові проекти; розвиток атомної енергетики з дотриманням необхідного рівня безпеки; розроблення ринкової системи оплати за транзитне транспортування паливно-енергетичних ресурсів через територію України; подолання залежності економіки України від постачання продукції з інших країн, диверсифікація її зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

Крім зазначених шляхів для вдосконалення зовнішньоекономічних зв'язків, необхідним є проведення гармонійної і послідовної зовнішньої політики, яка передбачає визначення чітких національних пріоритетів України та їх захист на всіх рівнях. Зовнішня політика повинна здійснюватись на основі мирних, рівноправних, взаємовигідних, економічних стосунків з усіма державами, з яким Україна має спільні стратегічні інтереси розвитку.

Зовнішня торгівля може стати засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності використання ресурсів, збільшення обсягів виробництва, і як результат - підвищення рівня добробуту громадян та держави. Як відомо з економічної теорії, існує тісний зв'язок між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням. Тому внаслідок посилення взаємозв'язків між економіками різних країн зростає роль зовнішньоекономічної, у тому числі зовнішньоторговельної політики, метою якої є поліпшення позицій держави на світовому ринку. У зв'язку з цим зовнішньоторговельна політика повинна бути спрямована на підвищення конкурентоспроможності країни та формування національних конкурентних переваг.

Висновки

Останнім часом в Україні відбуваються комплексні структурні перетворення, фінансово-економічне оздоровлення всього національно-господарського комплексу, становлення власних способів стабілізації і формування відповідної бази для функціонування та співробітництва міжнародних бізнес-структур, інституцій, установ.

З перших днів незалежності в Україні здійснюється послідовна політика входження в міжнародне співтовариство. Тому надзвичайно важливим завданням є створення сучасного торговельного режиму, інтегрованого у світове економічне середовище. Від членства України в СОТ залежать перспективи зростання іноземних інвестицій в національну економіку, забезпечення технологічного оновлення та переоснащення виробництва, нарощування експортного потенціалу та експорту високотехнологічної продукції.

Основна перешкода, яка суттєво гальмує розвиток зовнішньоекономічної діяльності України на початку XXI ст., - непослідовність проведення економічної політики. Для нерозвинутого українського ринку (за неплатоспроможного споживача, нестачі капіталу та передових технологій виробництва) характерна ситуація, коли максимально припустима ціна для покупця товарів виявляється нижчою від витрат виробництва і, відповідно, неприйнятною для виробника. Тобто споживач не в змозі сплатити ціну, яка б відшкодувала витрати виробника, а отже, задовольнити свої потреби. Унаслідок цього виробництво товарів, навіть украй важливих для суспільства, не розширюється. Такі умови зовнішньоекономічної діяльності України не сприяють співробітництву з іншими країнами.

Таким чином, економічні обставини кінця 90-х рр. в Україні, зумовили характер і напрямки її зовнішньоекономічної діяльності. За змістом вона відповідала стану та можливостям української економіки. Однак відомо, що зовнішнє економічне середовище тільки справляє вплив на створення ефективних економічних систем, але не здатне їх утворювати.

Через повільне економічне реформування Україна й досі перебуває на узбіччі світових економічних перетворень. Слабкий рівень інтегрованості до світових економічних відносин є свого роду бар'єром, який гальмує загальну капіталізацію внутрішнього ринку. Заважають інтегруватись у міжнародні економічні відносини і недосконалі приватизаційні процеси, погана продуманість яких позначається на стані фондового ринку, а отже, і на всіх сферах економіки. Традиційні труднощі відчуває Україна щодо залучення в економіку іноземних інвестицій.

Це відбувається внаслідок ризиковості їх запровадження в українському економічному середовищі, специфіки правового поля та нестабільності політичної ситуації.

Підтримка з боку тих чи інших зовнішньоекономічних партнерів є вагомим чинником економічних успіхів України, але перебільшувати його значення навряд чи потрібно, оскільки перш за все в державі слід створити нормальну ринкову економіку, яка працювала б за прозорими та зрозумілими правилами. Актуальною для України на нинішньому етапі є така зовнішньоекономічна діяльність, яка була б зорієнтована на подолання наслідків колоніального минулого та на інтереси власної національної економіки, а не на користь дружніх держав.134

Отже, діяльність України на світовій арені має бути спрямована на якнайповнішу реалізацію потенціалу країни завдяки становленню конкурентоспроможної економіки та ефективним міжнародним відносинам в науково-технологічній, торговельній та фінансово-інвестиційній сферах. Вагомим фактором функціонування національної економіки є нарощування експортного потенціалу країни на світові ринки, зростання його питомої ваги у світовій торгівлі.

Список використаної літератури

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка. - Кн. 1 / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. К.: Знання, 2006. - 723 с. - С. 713.

2. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991 р.) - www.liga.net

3. Інтернет-сторінка Укрексімбанку - http://www.eximb.com/ukr

4. Киреев А. П. Международная экономика. В 2 ч. Ч. 1. Международная микроекономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов. - М.: Междунар. Отношения, 2000. - 416 с.

5. Кобута І. В. Адаптація національного законодавства в сфері сільського господарства до норм та правил СОТ: Доповідь. - http://www.wto.inform.org.ua/info/?id=82

6. Колінець Л. Б. Аналіз стимулювання експорту в Україні та шляхи його покращення // Науковізаписки. - 2005. - Випуск 14. - www.library.tane.edu.ua/images/nauk_vydannya/xavVMy.pdf

7. Мальський О. Ринковий статус країни: трохи історії та теорії // Дзеркало тижня. - 2006. - № 9 (588) від 11 березня. - http://www.dt.ua/2000/2675/52830/

8. Мельничук І. В. Правовізасади регулювання експортно-імпортних операцій // Фінанси України. - 2001. - № 7. - С. 26-40.

9. Можливі переваги та виклики перед Україною після приєднання до світової організації торгівлі // http://karo.uosa.uar.net /ua/studentbody/stud_projects/projects_polis

10. На прошлой неделе Верховная Рада рассмотрела 51 вопрос // Електронні вісті. - http://elvisti.com/node/63377

11. Погода та політичні ризики - чи обов'язково запроваджувати обмеження експорту зернових для забезпечення продовольчої безпеки в Україні? // Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. - Київ, червень 2007. - www.ier.kiev.ua

12. Положення про порядок ліцензування імпорту в Україну, щодо якого застосовуються спеціальні заходи згідно з рішеннями Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі // Дебет кредит. - 2002. - № 37. http://debetkredit.com.ua/documents/ukr/2002/37/37nov13.html

13. Проект ЗУ “Про державну підтримку страхування та кредитування експорту” - www.liga.net .

14. Сіденко В., Барановський О. Важкий шлях до ринку Європейського Союзу // Дзеркало тижня. - 2004. - № 1 (476) від 10 січня. - http://www.dt.ua/2000/2675/45215/

15. Стеч Януш. Інструменти підтримки польського експорту // Економічний часопис-XXI. - 2001. - № 9. - http://soskin.info/ea.php

16. Стоєцький Сергій. Торговельно-економічне співробітництво України з Польщею після приєднання Польщі до ЄС // http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=73&c=1719

17. Україна зобов'язалася перед СОТ скасувати квоти на імпорт товарів // http://ua.proua.com/news/2008/02/06/144002.html

18. Українські новини - http://www.ukranews.com/ukr/

19. Швагуляк-Шостак Ольга. Президент привізз Бонна 30 млн DM для малих підприємств - www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/1998/24-98/24invest.htm

20. Шевчук Олена. Капітальна недостатність // Тиждень. - 2009. - № 21 (82). - С. 22-24

Размещено на Allbest.ru