Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

Кафедра правового регулювання економіки

Центр магістерської підготовки

«Міжнародне економічне право»

Реферат на тему:

Організаційно-правові форми міжнародного співробітництва

України в рамках СНД

Реферат виконав:

студент ЦМП ПРЕ 2-ї групи

Клименко Андрій Володимирович

Викладач:

доктор юридичних наук, професор

Опришко Віталій Федорович

Київ 2014

Вступ

«Якщо в усіх державах будуть встановлені однакові норми, що регулюють цей інститут, тоді незліченні правовідносини міжнародного обороту зробляться простими, ясними, а тому і міцними».

1928 р. В.М. Корецький, Академік

Актуальність теми реферату. Формування міжнародно-правових відносин пострадянських держав відбувалась у складних політичних умовах невизначеності перспектив міжнародно-правового співробітництва та відсутності належної правової бази. Внаслідок цього переважна більшість документів, що стосувалися розпаду Радянського Союзу і закріплення правової системи нового об`єднання колишніх радянських республік, - Співдружності Незалежних Держав, - виявилися погано підготовленими юридично. снд правовідносини співробітництво

Мета і задачі реферату. Метою дослідження є виявлення юридичної природи та характеристик основних організаційно-правових форм та напрямків міжнародно-правового співробітництва України в рамках СНД, формування практичних висновків і теоретичних положень.

Метою дослідження також є комплексний аналіз основних форм, напрямків і рівнів міжнародного співробітництва України в рамках СНД, а також особливості міжнародно-правового регулювання такого співробітництва. Відповідно основна увага приділяється характеристиці основних рис сформованого тут правового порядку, насамперед в тій його частині, що стосується багатосторонньої дипломатії (в т.ч. інституціалізації міжнародно-правового співробітництва і особливостей їх двостороннього співробітництва. Для цього здійснено дослідження організаційно-правових форм реалізації багатосторонніх міжнародних угод на пострадянському просторі.

Об'єктом реферату є правовідносини, що складаються в процесі міжнародно-правової взаємодії незалежних держав, що утворилися на території колишнього СРСР (крім прибалтійських держав) після його розпаду. Об'єктом дослідження також виступає міжнародно-правове співробітництво держави Україна в рамках СНД.

Предметом реферату є основні організаційно-правові форми та напрямки міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав, їх ознаки, засоби утворення та подальшого забезпечення. Також предметом цього дослідження є теоретичні і практичні питання діяльності України в рамках СНД, спрямовані на становлення та розвиток системи міжнародно-правового співробітництва в рамках СНД.

Так, конституції пострадянських держав мають багато спільного через те, що рухаються в одному напрямку соціально-політичного розвитку. У більшості незалежних держав в рамках СНД законодавці пішли шляхом визнання за міжнародними нормами пріоритету над внутрішньодержавними законами.

Співдружність Незалежних Держав (СНД)

Ініціаторами її утворення виступили Білорусь, Україна та Росія, які 8 грудня 1991 року уклали в Мінську Договір про утворення СНД.

21 грудня в Алма-Аті 11 керівників колишніх радянських союзних республік підписали протокол до Договору, який зафіксував, що Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан і Україна утворюють Співдружність Незалежних Держав.

Одна з головних цілей СНД - збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва. При створенні СНД зазначалось, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції.

В Угоді про створення СНД 1991 р. була задекларована низка пріоритетних цілей інтеграції нової міжрегіональної організації. Це координація зовнішньої політики, співробітництво у формуванні спільного економічного та митного простору, гуманітарній сфері, питання безпеки, уніфікація законодавства та інші.

Для забезпечення таких цілей необхідні були відповідні координуючі органи і, зокрема, представницький орган, який виконував би консультативні функції, здійснював облік, сприяв інтеграції інтересів Сторін Угоди при прийнятті рішень та забезпечував їх легітимність. Ним стала Міжпарламентська Асамблея СНД.

Вищим органом Співдружності є Рада глав держав, яка обговорює і вирішує принципові питання, пов'язані з діяльністю держав-членів у сфері їх загальних інтересів. Статутом СНД передбачено і діяльність Ради глав урядів, що координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній, ін. сферах спільних інтересів; Раду міністрів закордонних справ, Координаційно-консультативний комітет, Головне командування об'єднаних збройних сил, Раду командувачів прикордонними військами, Економічний суд, Комісію з прав людини. Можливим є створення робочих і допоміжних органів як на постійній, так і на тимчасовій основі.

Міжпарламентська Асамблея складається з парламентських делегацій учасників Угоди про Міжпарламентську Асамблею 1992 р. її рішення мають форму заяв, звернень, рекомендацій, пропозицій. До компетенції Асамблеї належить розробка рекомендаційних законодавчих актів (модельних) з питань, що знаходяться у сфері спільних інтересів держав Співдружності.

Загалом правову основу СНД складають низка угод та інших документів (Угода про створення Співдружності Незалежних Держав і Протокол до неї, Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р., Угода з військових питань, Статут СНД від 22 січня 1993 р. та ін.). Разом із членством у СНД передбачена така форма як асоційоване членство. Встановлено право виходу з СНД.

У діяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і це багато в чому спричинило її неефективність. Деякі напрями співпраці переведені в площину двостороннього співробітництва (насамперед у галузі військової співпраці).

Фактично рішення органів СНД мають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих з них, які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так, Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжному союзах, в органах військового співробітництва. У Міжпарламентській Асамблеї Україна має лише статус спостерігача.

У роботі Антитерористичного центру СНД Україна бере участь в межах положень підписаних документів у цій сфері з відповідними застереженнями з боку нашої держави.

Україна також не підтримує ініціатив щодо створення "спільних просторів" у межах СНД - Платіжного, Валютного та Митного союзів тощо, оскільки такі пропозиції у кінцевому результаті спрямовані на відокремлення економік країн-учасниць від світової спільноти, зменшення ролі кожної держави - учасниці у структурі Співдружності та поступове створення на основі СНД конфедеративного чи федеративного об'єднання.

Україна надає перевагу двосторонньому співробітництву в інформаційній та науково-технічній галузях.

Так, в галузі інформаційного співробітництва Україною не підписано Концепцію формування інформаційного простору СНД від 18 жовтня 1996 року, а також інші документи, які регулюють питання створення єдиного інформаційного простору СНД.

Україна не є також учасницею Угоди про вільний доступ і порядок обміну відкритою науково-технічною інформацією держав - учасниць СНД (від 11.09.98 р.), Концепції створення загального науково-технологічного простору держав - учасниць СНД від 22.09.1995 р., Конвенції про формування та статус міждержавних науково-технічних програм від 25.11.98 р., Конвенції про створення та статус міжнародних науково-дослідних центрів і наукових організацій від 25.11.98 р.

Після створення Співдружності було укладено велику кількість багатосторонніх договорів, зокрема в гуманітарній, міжнародно-правовій, екологічній, економічній та інших важливих сферах.

Головні інтереси України у співпраці в рамках СНД у гуманітарній сфері пов'язані з наявністю в більшості країн - учасниць чисельних українських громад, а також із проблемою відновлення прав депортованих осіб, національних меншин та, насамперед, із добровільним поверненням в Україну представників українського народу. Так, Україною підписано ряд основоположних угод з зазначеного питання, а саме:

- Декларацію про міжнародні зобов'язання в галузі прав людини та основних свобод від 24 вересня 1993 р.;

- Конвенцію про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин від 21 жовтня 1994 року. Україною зазначену Конвенцію підписано із застереженням "З урахуванням національного законодавства";

- Угоду про допомогу біженцям та вимушеним переселенцям від 24 вересня 1993 року;

- Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту мігрантів, що працюють, від 15 квітня 1994 року та ін.

Україна в рамках СНД тісно співпрацює в галузі міжнародно- правової допомоги та співробітництва. Зокрема, 22 січня 1993 року главами держав - учасниць СНД, в тому числі й Україною, було підписано Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, 29 березня 1997 року - Протокол до неї.

7 жовтня 2002 року Україною на засіданні Ради глав держав - учасниць СНД було підписано нову редакцію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

Після розпаду СРСР та появи незалежних держав виник ряд екологічних проблем, які раніше були внутрішньодержавними, а на сьогодні набули міжнародного характеру та потребують координації зусиль нових незалежних держав.

У зв'язку з цим Україною в рамках СНД було укладено низку міжнародних договорів щодо здійснення спільних природоохоронних заходів, надання взаємної допомоги по ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

Так, 8 лютого 1992 року Україною підписано Угоду про взаємодію в галузі екології та охорони навколишнього середовища; 4 червня 1999 року - Угоду про співробітництво у сфері збереження і використання генетичних ресурсів культурних рослин держав - учасниць СНД; 30 листопада 2000 року - Угоду про співробітництво в галузі підготовки спеціалістів з радіоекології, радіаційної безпеки, радіобіології та суміжних наук.

Україна надає пріоритет економічному співробітництву в рамках СНД.

Однією з основних задач, яка вирішується в рамках СНД, є збереження та розвиток тісних економічних зв'язків України між державами - учасницями СНД.

Основоположними документами з економічних питань в рамках Співдружності є Договір про створення Економічного союзу (Україною Договір не підписано) та Угода про створення зони вільної торгівлі (Україною Угоду підписано 15.04.99 р. та ратифіковано ВРУ шляхом прийняття Закону від 06.10.99 р.).

Договір про створення Економічного союзу підписано 24 вересня 1993 року. Документом передбачено поетапне формування союзу з метою інтеграції економіки та створення єдиного митного та валютного простору на базі ринкових відносин.

Відповідно до статті 30 цього Договору державі, яка висловить готовність взяти на себе тільки частину зобов'язань за цим Договором за згодою членів Економічного Союзу, може бути надано статус асоційованого члена. Умови приєднання держав до Економічного союзу на правах асоційованого члена визначають члени Економічного союзу.

15 квітня 1994 року між Україною і державами Економічного союзу підписано Угоду про приєднання України до Економічного Союзу на правах асоційованого члена. Тобто Україна є асоційованим членом Економічного Союзу.

Ключове значення у взаємних економічних відносинах держави - учасниці СНД надають створенню зони вільної торгівлі на просторах СНД з урахуванням інтересів всіх партнерів Співдружності.

15 квітня 1994 року було підписано Угоду про створення зони вільної торгівлі, а 2 квітня 1999 року - Протокол до неї. Україна ратифікувала зазначену Угоду та Протокол до неї шляхом прийняття Закону України від 6 жовтня 1999 року № 1125-ХІV.

Як зазначено в документах щодо України та СНД, пріоритетними завданнями в галузі економічного співробітництва є:

- активізація інтеграційних форм - виробничої кооперації, інвестиційної діяльності, створення спільних підприємств та фінансових структур;

- скорочення застосування тарифних та нетарифних бар'єрів, поетапна відміна вилучень із зони вільної торгівлі;

- застосування принципу стягнення непрямих податків за принципом "країни призначення";

- незастосування захисних та антидемпінгових заходів у взаємній торгівлі;

- взаємодія у забезпеченні зняття обмежень та дискримінаційних заходів, що застосовують треті країни до держав Співдружності;

- формування та реалізація галузевих програм, направлених на ефективне використання ресурсів та ін.

10 грудня 2002 року на засіданні робочої групи представників держав - учасниць СНД з підготовки пропозицій щодо розвитку взаємодії держав - учасниць СНД в економічній сфері Україною було запропоновано присвятити 2003 рік в СНД реалізації конкретних завдань та практичному виконанню прийнятих документів. У зв'язку з цим Україною було сформульовано наступні пріоритетні завдання:

- закінчити правове оформлення зони вільної торгівлі та упорядкувати її нормативно - правову базу;

- почати використовувати основоположні норми та правила вільної торгівлі, проаналізувати застосування норм стосовно зони вільної торгівлі у законодавствах держав - учасниць;

- здійснювати постійний моніторинг процесів;

- завершити розробку угод, які регулюють торгівлю послугами, надання торгових субсидій, транспортну інфраструктуру в міжнародних транспортних коридорах, а також концепцій транспортної політики та співробітництва у валютній сфері.

З січня 2003 року згідно Рішення Ради глав держав СНД головування в Раді глав держав Співдружності здійснюється Україною в особі її Президента.

В 2011 році вперше за 20-річну історію співдружності, яку критикували за декларативність, малоефективність, вдалося укласти угоду величезного і практичного значення про зону вільної торгівлі. І таким чином була відкрита нова сторінка діяльності Співдружності. В 2012 році це дало можливість Україні з мінімальними втратами пройти період чергового погіршення кон`юнктури на наші товари на світових ринках. Натомість в 2013 році відбувся регрес в торгівлі і промисловій кооперації, в першу чергу саме через застосування штучних обмежень та різноманітних ускладнень у взаємній торгівлі. Україна втратила поточного року чверть обсягів торгівлі з країнами СНД.

Повноцінне та інтенсивне використання режиму вільної торгівлі - головна тема співробітництва в рамках СНД, головна конкурентна перевага держав СНД. На цьому наголосив Прем'єр-міністр України Микола Азаров під час засідання Кабінету Міністрів 21 листопада 2013 року.

Микола Азаров зазначив, що обговорення стану виконання Угоди про зону вільної торгівлі між державами СНД стало головною метою дискусії. Це питання було внесено в порядок денний за ініціативою України, яку підтримали всі глави Урядів СНД.

СНД як основна організаційно-правова форма співробітництва пострадянських держав та основні напрямки міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав.

В цьому розділі досліджується комплекс питань щодо правової природи та юридичної сили документів СНД, та особливостей організаційно-правових форм багатостороннього співробітництва країн СНД в різних галузях. Розділ складається з трьох підрозділів.

1. Багатостороннє співробітництво з СНД: правова природа та юридична сила документів - проаналізовано комплекс документів, які лежать в основі утворення СНД.

Так, слід зазначити, що угода про утворення СНД має певні недоліки з точки зору міжнародного права. Це, наприклад, питання ядерної зброї, які не могли вирішуватись без участі Казахстану, на території якого вона знаходилась. В зв'язку з цим слід зробити висновок про необхідність ліквідації правових протирічь шляхом укладання спеціальної додаткової угоди.

Проаналізувавши Статут СНД 1993 р., а також умови його прийняття, слід дійти висновку, що рішення Ради глав держав з питання прийняття Статуту СНД можна вважати недійсним, оскільки при укладанні Статуту не був дотриманий консенсуальний метод прийняття рішень, який безпосередньо передбачений ст. 2 Тимчасової угоди про Раду глав держав та Раду глав урядів СНД від 30 грудня 1991 року.

Так, діяльність Співдружності, в особі перш за все його головних органів, не є ефективною. Переважна більшість документів, прийнятих Радою глав держав, передбачаючи наступну ратифікацію чи виконання інших відповідних внутрішньодержавних процедур, не набуває чинності.

Основу СНД складає міжнародний договір. Але при цьому Співдружність позбавлена міжнародної правосуб'єктності, тому що держави-засновниці, в тому числі Україна, не наділили її власними міжнародними правами та обов'язками. Зокрема, Співдружність не має права виступати в міжнародних відносинах від свого імені та укладати міжнародні угоди. У цей же час масштаби її діяльності не дозволяють розглядати її як міжнародну комісію чи комітет.

Таким чином, з погляду науки СНД можна визначити як особливий вид міжнародної установи - параорганізацію, яка в теорії міжнародного права характеризується нестабільною інституційною основою та відсутністю міжнародної правосуб'єктності.

2. “Особливості організаційно-правових форм багатостороннього співробітництва країн СНД в галузі забезпечення колективної безпеки, в правовій сфері, з упередження та врегулювання конфліктів, економічне, політичне та соціально-гуманітарне співробітництво” - слід дослідити питання формування та розвитку організаційної структури СНД, утворення відповідної правової основи, розглянути основні напрямки багатостроннього співробітництва пострадянських держав.

Пiсля розпаду СРСР i утворення СНД саме вона стало тим органiзацiйно-правовим механiзмом, в рамках якого вирiшувалися всi питання мiждержавного розмежування.

За роки існування СНД утворилася її організаційна структура, сформована відповідна правова основа - укладено понад 1300 угод про співробітництво в виробничій, соціальній і гуманітарній сферах, включаючи питання колективної безпеки.

Об'єднуючи свої зусилля в сферi колективної безпеки, держави-учасниці бачать створену ними систему колективної безпеки складовою частиною загальноєвропейської системи безпеки, а також частиною можливої системи безпеки в Азiї.

Невiд'ємною умовою iснування СНД є пiдтримка миру i стабiльностi на пострадянському просторi. Дiяльнiсть по запобiганню i урегулюванню конфлiктам на територiї СНД регулюється Статутом СНД, iншими основоположними документами Спiвдружностi, загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права, вiдповiдними рiшеннями Ради Безпеки ООН, документами ОБСЄ, угодами мiж країнами СНД, вiдповiдними протоколами до них за участю України.

Характер зазначеної дiяльностi, вибiр засобiв i iнструментiв її здiйснення залежать вiд масштабiв i стадiї розвитку конфлiктiв. Вона повинна бути спрямована на їх запобiгання, урегулювання і постконфліктну побудову миру.

В системi багатостороннього спiвробiтництва України в рамках СНД величезне значення має економiчне партнерство. Саме питання економiчної взаємодiї визначають архiтектуру iнтеграційного будiвництва.

За роки існування СНД сформована досить струнка система органiзацiї iнтеграційної взаємодiї між країнами Спiвдружностi та Україною. Економiчне спiвробiтництво набуває все більш стійкий характер в наявності просування до сучасного типу iнтеграційного співтовариства. Разом з тим, у галузi економiчного спiвробiтництва країн СНД є труднощi i невирішенні проблеми пов'язані з різним рівнем економічного розвитку країн СНД.

Найважливiшим iнститутом мiждержавного правового спiвробiтництва є Мiжпарламентська Асамблея СНД (МПА), в основу дiяльностi якої покладено опрацювання рекомендаційних законодавчих актiв, що повиннi сприяти зближенню нацiональних законодавств країн СНД.

3. Співробітництво в сфері вирішення спірних питань в межах СНД. Увагу приділено аналізу засобів врегулювання спірних питань, які виникають на пострадянському просторі.

Наростання iнтеграційного процесу на територiях держав Спiвдружностi неможливо без чiткого порядку взаємного виконання рiшень арбiтражних, господарських i економiчних судiв. Забезпечення прав юридичних осiб громадян, незважаючи на кордони, має не менше, якщо не бiльше значення, ніж свобода переміщення товарiв.

Найбільш важливим інститутом вирішення суперечок, які виникають між державами - членами СНД, є міжнародний судовий орган, який має СНД, - Економічний Суд СНД. Суд був созданий з метою забезпечення однакового використання угод держав-учасниць СНД та заснованих на них економічних зобов`язань та договорів шляхом вирішення спорів, які витікають з економічних відносин.

Обмеженість на даний час компетенції Економічного Суду СНД полягає в тому, що рiшення Економiчного суду носять рекомендаційний характер. Держава, щодо якої судом прийнято рiшення, повинна забезпечити його виконання. Отже, треба виходити на рiвень обов'язкового виконання рiшень суду, якщо держави-члени СНД хочуть дiйсної, а не фіктивної вiдбудови господарських зв'язків. Потребується розширення компетенції Економічного Суду та утворення універсального судового органу СНД - Вищого Суду Співдружності.

Щодо організаційно-правових форм співробітництва України з митних питань:

В процесі співробітництва держав з митних питань вироблено ряд організаційно-правових форм, які використовуються у цій сфері. До таких форм, наприклад, належить створення вільних зон, зон вільної торгівлі, митних союзів держав,тощо.

Вільна зона - це анклав у національній митній території, яка зазвичай розташовується поблизу від міжнародного морського порту або аеропорту. У цю зону без митних формальностей надходить устаткування, оснащення та інші товари іноземного походження. Ця імпортована продукція переробляється в зоні, а потім експортується поза нею без втручання митних властей країни зони. Сьогодні ці зони здебільшого називаються спеціальними митними зонами, вільними економічними зонами, а також трапляються й інші назви.

Правове регулювання їх функціонування здійснюється Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р., Митним кодексом України від 13.03.2012 № 4495-VI та іншими нормативно-правовими актами. Так, відповідно до Митного Кодексу України, спеціальна митна зона - це митний режим, згідно з яким до товарів, які ввозять на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозять із території зазначених зон за межі митної території країни, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачене законом.

Спеціальні митні зони є частиною території України, на яких запроваджується спеціальний митний режим. Ці зони створюються відповідно до законодавства країни про спеціальні (вільні) економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на які вона створюється, та особливостей застосування законодавства України на її території. Законом установлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, видів товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операції, що здійснюється з товарами у межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов'язків органів управління зони щодо виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.

Щодо зон вільної торгівлі як однієї з організаційно-правових форм міжнародного митного співробітництва, то вони створюються на основі угоди двох і більше держав, за якою усуваються всі перепони в торговельних зв'язках між ними. Водночас ці угоди надають право визначати власну політику стосовно держав, які не є учасниками таких угод. Прикладом такої угоди може бути Угода про створення зони вільної торгівлі між країнами - членами СНД, яка була підписана 15 квітня 1994 р.

Україна теж уклала двосторонні Угоди про вільну торгівлю з Азербайджаном, Вірменією, Білорусією, Грузією, Казахстаном, Киргизстаном, Литвою, Латвією, Молдовою, Російською Федерацією та іншими державами-учасницями СНД.

Митний союз є також однією з форм співробітництва держав. Він створюється державами-учасницями з метою проведення спільної політики в галузі зовнішньоекономічних відносин і митного законодавства та усунення перешкод на шляху товарообміну між відповідними країнами-учасницями. Так, 6 січня 1995 р. була підписана Угода між Урядом Республіки Білорусь та Урядом Російської Федерації про створення Митного союзу, до якої, підписавши відповідні Угоди, 20 січня 1995 р. приєдналася Республіка Казахстан, а 29 березня 1996 р. - Киргизька Республіка. Україна - країна спостерігач з 31 травня 2013 р.

Серед джерел міжнародного митного права є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Прикладом може бути Угода про співробітництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 р., яка укладена в рамках СНД.

Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи. За участі України укладено понад 30 угод та договорів з окремих питань митної справи. Так, з республікою Грузією укладені 13 квітня 1993 р. такі угоди: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів і взаємодію митних органів України і Республіки Грузія під час такого оформлення; Угода про митне оформлення транзитних вантажів і багажу громадян; Угода про взаємне визнання митних документів і митних забезпечень; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушення митних правил та ін.

Подібного роду угоди укладено Україною з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Російською Федера-цією та іншими країнами як близького, так і далекого зарубіжжя.

Щодо співробітництва України в рамках СНД в транспортній галузі слід виділити угоди, укладені між окремими країнами Співдружності:

Угоду про використання повітряного транспорту, підписана в Ташкенті 15.05.1992 р.;

Угоду про координаційні органи залізничного транспорту СНД;

Міжнародні договори прийняті Радою голів держав і Радою голів урядів СНД, що стосуються залізничного транспорту;

Угода про порядок транзиту через території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, від 04.06.99;

Про ратифікацію Угоди про принципи формування спільного транспортного простору і взаємодії держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики, Закон України № 1126-XIV від 06.10.99;

Угода про принципи формування спільного транспортного простору і взаємодії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики, Багатостороння угода (СНД) від 09.10.97;

Угода про проведення узгодженої політики в області визначення транспортних тарифів (17.01.97);

Рішення про Концепцію встановлення узгодженої тарифної політики на залізничному транспорті держав-учасниць СНД (18.10.96);

Концепція встановлення узгодженої тарифної політики на залізничному транспорті держав-учасниць СНД (18.10.96);

Рішення про хід реалізації національних програм державної підтримки залізничного транспорту (12.04.96);

Рішення про заходи щодо поліпшення роботи залізниць держав-учасниць Співдружності (09.12.94);

Угода про співробітництво в галузі технічного переоснащення і поновлення залізничного рухомого складу (09.09.94);

Рішення про заходи щодо забезпечення безпеки пасажирів, вантажів, рухомого складу і поїзних бригад на залізницях держав - учасниць СНД (24.09.93);

Угода про спільне використання вантажних вагонів і контейнерів власності держав-учасниць Співдружності, Азербайджанської Республіки, Республіки Грузія, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки (12.03.93);

Угода про взаємне признання прав на пільговий проїзд для інвалідів і учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівнених до них (12.03.93);

Рішення про розподіл інвентарних парків вантажних вагонів і контейнерів колишнього МШС СРСР між державами-учасницями Співдружності, Азербайджанською Республікою, Республікою Грузія, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Естонською Республікою та їхнє подальше спільне використання (22.01.93);

Рішення про продовження терміну дії Положення про Раду залізничного транспорту держав-учасниць Співдружності (13.11.92),

Положення про Дирекцію Ради залізничного транспорту держав - учасниць Співдружності (20.03.92);

Положення про Раду залізничного транспорту держав - учасниць Співдружності (20.03.92).

Щодо організаційно-правових форм міжнародного співробітництва України в рамках СНД слід зазначити також наступне:

Оскільки Україна не визнає міжнародної правосуб'єктності СНД Статут СНД Україною підписано не було. Відтак, Україна не є державою-членом, а має статус держави-засновниці та держави-учасниці СНД.

Україна не бере участі у військово-політичних угодах, спрямованих на створення оборонного союзу в межах СНД, а відтак - не є стороною Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Україна не бере участі й у Колективних силах СНД для підтримання миру поза егідою ООН чи ОБСЄ.

Крім того, де-юре Україна не є членом Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД, хоча делегації Верховної Ради України беруть у засіданнях МПА активну участь.

У цілому ж, Україна до кінця 2013 р. (до відомих подій пов'язаних із Вільнюским самітом країн ЕС) утримувалась від будь-яких дій в рамках СНД, якщо це не відповідало курсу нашої держави на інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору.

Водночас, у питаннях багатостороннього співробітництва з державами-учасницями СНД, які відповідають національним інтересам України і органічно поєднуються з курсом України на європейську інтеграцію, позиція нашої держави є досить активною. Так, лише у 2011 році за ініціативи України на території нашої держави проведено понад десяток значних заходів по лінії СНД: засідання Ради міністрів закордонних справ СНД, засідання Економічної ради СНД з бізнес-форумом «Ялтинські ділові зустрічі», Шостий Форум творчої та наукової інтелігенції СНД, Міжнародний інноваційний Форум, засідання багатьох галузевих органів СНД.

Останнім часом Україна бере участь у всіх засіданнях керівних органів СНД на максимально високому рівні, приєдналася до Правил процедури вищих органів СНД та Положення про Національного координатора, призначала Національного координатора (Першого віце-прем'єр-міністра України), поновила участь у Місії спостерігачів від СНД на виборах і референдумах, приєднувалась до окремих органів галузевого співробітництва і переглядає застереження до низки документів СНД.

Протягом 2011 року в рамках СНД Україною підписано 15 міждержавних та 36 міжурядових документів, серед основних - Договір про зону вільної торгівлі; Програма інноваційного співробітництва до 2020 року; Рамкова програма у сфері використання атомної енергії до 2020 року «Співробітництво Атом-СНД»; Рішення щодо створення Ради зі співробітництва у сфері фундаментальної науки; Заходи з проведення у 2011 році Року підвищення продовольчої безпеки; Програма співробітництва у протидії незаконній міграції на 2012-2014 роки; Концепція співробітництва у сфері культури та інші.

Україна бере участь у роботі Ради глав держав, Ради глав урядів, Економічній раді, Раді міністрів закордонних справ та інших статутних та галузевих органах, створених в рамках СНД.

Висновки

Отже, як видно з переліку підписаних Україною документів, основними напрямками багатосторонньої співпраці в рамках СНД для України протягом 20 років були і залишаються, насамперед, економічний, соціальний, гуманітарний, боротьба з новими викликами та загрозами.

Зусилля України завжди були спрямовані на інтенсифікацію та підвищення ефективності взаємодії в економічній сфері й, насамперед, на формування повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. Україна брала активну участь у підготовці нового Договору про зону вільної торгівлі в рамках СНД, який був підписаний 18 жовтня 2011 року у ході засідання Ради глав урядів СНД. Основні його положення регулюють умови торгівлі України з державами СНД, у тому числі й з членами Митного союзу.

Участь України в СНД за соціальним та гуманітарним напрямками багатосторонньої співпраці дозволяє вирішувати певні питання правового та соціального захисту трудящих-мігрантів, надання правової допомоги, пенсійного та соціального забезпечення різних категорій населення, охорони здоров'я, повернення в Україну депортованих осіб, національних меншин, низку інших питань, що не врегульовані на двосторонньому рівні.

У цілому, у співробітництві з СНД українська сторона виходить з наступного:

- відносини з пострадянськими країнами є важливим напрямом реалізації зовнішньополітичних та економічних інтересів;

- зміцнення зв'язків з сусідами і найближчими партнерами відповідає базовим інтересам нашої держави у сферах безпеки й економіки;

- кожна з держав СНД має право самостійно визначати напрями та форми своєї участі в СНД за принципом «формат зацікавлених сторін»;

- Україна є відкритою для консультацій у будь-якому конкретному випадку, коли виникатиме потреба у розширенні своєї участі в діяльності СНД;

- наша держава зацікавлена у співпраці з пострадянськими державами у дво-та багатосторонньому форматі, насамперед з питань впровадження зони вільної торгівлі, диверсифікації джерел постачання енергоресурсів тощо;

- Україна ставить за мету збереження рівних можливостей і прав кожної держави Співдружності у схваленні ключових рішень в її рамках.

З 1 січня 2014 року Україна головуватиме в СНД, і робота над концепцією головування уже проводиться. «Нам необхідно енергійно внести корективи у цю роботу. Йдеться про те, щоб створити концепцію і порядок денний для СНД як генератора економічного зростання країн-учасниць. Співробітництво в рамках Співдружності може і повинно стати довготривалим компенсатором затяжної рецесії на інших експорторієнтованих ринках», - сказав наприкінці 2013 р. М. Азаров.

Так, країни СНД досі пов'язані промисловою кооперацією та взаємними інвестиціями. У кожної країни є свої переваги на світових ринках, які можна посилювати, користуючись потенціалом всієї Співдружності. Треба тільки правильно і перспективно сформулювати порядок денний для посилення конкурентних переваг і в першу чергу задіяти для цього механізми зони вільної торгівлі між країнами СНД.

Список використаної літератури та електронних джерел

1. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: Підручник. К.: Вид-во КНЕУ, 2006.

2. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. К.: Центр учбової літератури, 2009.

3. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. За ред. д.е.н., проф. І.І. Дахна. К.: Центр учбової літератури, 2009.

4. Веприняк Д.М. Міжнародне економічне право: Науково-методичні і нормативні видання. К.: Освіта України, 2009.

5. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. 2-ге вид., випр. і доп. Рекомендовано МОН. К.: Знання, 2006.

6. Чубарєв, В.Л. Мiжнародне економiчне право:Пiдручники та посібники. К.: Юрiнком Iнтер, 2009.

7. Шевчук В.О. Міжнародна економіка: Теорія і практика: Підручник. 2-ге вид., перероб. і доп. Затверджено МОН. К.: Знання, 2008.

8. Шумілов А. Питання міжнародного права в конституціях постсоціалістичних держав // Право України, 2003.

9. Шумілов А.С. Проблеми визначення правової природи СНД // Право України. 2002.

10. Удовенко Г.Й. Україна на міжнародній арені. К., 1998.

11. Урядовий портал http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish.

12. УКРІНФОРМ - єдине національне інформаційне агентство України http://www.ukrinform.ua/ukr/news.

13. «Дзеркало тижня. Україна» http://dt.ua/UKRAINE/ukrayina-z-1-sichnya-pochne-golovuvati-u-snd-130449_.html.

14. Договір про зону вільної торгівлі СНД уклали на невизначений термін. [Електронний ресурс]. http://www.unian.net/ukr/news/news-467863.html.

15. Підписано угоду про вільну торгівлю в СНД. Знову [Електронний ресурс]. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/business/2011/10/111019_cis_free_trade_az.shtml

16. Денисов В. Н. Корецький Володимир Михайлович // Юридична енциклопедія. К., 2001.

Размещено на Allbest.ru

...