Економічні трансформації в постсоціалістичних державах (на матеріалах республік колишнього СРСР)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 339 (47+57)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ЕКОНОМІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ДЕРЖАВАХ (НА МАТЕРІАЛАХ РЕСПУБЛІК КОЛИШНЬОГО СРСР)

Спеціальність 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

ГЕЛЬМУТ ВАЛЬТЕР

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

Філіпенко Антон Сергійович, доктор економічних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин;

Офіційні опоненти:

Голіков Володимир Іванович, член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор, Інститут економічного прогнозування НАН України;

Леоненко Петро Михайлович, кандидат економічних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри економічної теорії економічного факультету.

Провідна установа - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться "9" листопада 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий "7" жовтня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Мазуренко В.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток світового економічного процесу в сучасний період характеризується зростанням інтернаціоналізації та глобалізації виробництва, яке функціонує переважно на ринкових засадах. У зв'язку з цим для постсоціалістичних країн колишнього СРСР особливо великого значення набувають економічні трансформації, які тільки й спроможні забезпечити динамічне та ефективне їх входження у світову систему господарства.

Світова практика свідчить, що у більшості країн зміна суспільно-економічних систем охоплює цілу епоху тривалих і досить масштабних перетворень. Парадоксальність ситуації, яка посилює необхідність дослідження ринкових трансформацій у постсоціалістичній економіці, полягає в тому, що вони проходять діаметрально протилежним шляхом порівняно з іншими країнами.

Формування ринкових відносин традиційно відбувалось протягом цілих століть у міру переростання натурального господарства в ринкове з властивими йому конкуренцією і монополією. Але перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової, що здійснюється зараз у постсоціалістичному просторі, раніше ніде й ні в якій країні не мав місця, і він відбувається в інверсійному (оберненому) порядку: від понадцентралізованого планового господарства із понадмонополізацією до ринкових відносин.

Отже, безпрецедентність сучасного здійснення економічних трансформацій означає неможливість широко використати набутий світом традиційний досвід. Усе це посилює необхідність пошуку своїх власних шляхів перетворень із творчим врахуванням існуючої світової практики та специфічних умов постсоціалістичних країн. Значимість розробки обраної теми дуже важлива тому, що вона дає можливість розв'язувати проблему не шляхом "спроб і помилок", а поглибленим дослідженням як загальних закономірностей економічних трансформацій, так і специфічних національних особливостей, що сприяє створенню власних моделей і програм перспективного розвитку в обраному напрямі.

Таким чином, актуальність теми зумовлена теоретичною і практичною значимістю досліджуваних питань для розробки власних моделей ринкових перетворень з метою подолання всіх труднощів і забезпечення економічного зростання постсоціалістичних держав у складі світової системи господарства. Особливо важливо це, зокрема, для економіки України.

Проблеми сутності ринку та закономірностей його трансформації здавна знаходяться в полі зору іноземних і вітчизняних учених. Найбільш істотний внесок у розробку цих проблем у західній економічній літературі зробили А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, М. Алле, М. Блауг, В. Вінценц, Дж. Гелбрейт, Л. Гоффман, Г. Граматцкі, А. Зіденберг, Дж. Кейнс, П. Козловські, Дж. Колінгвуд, Я. Корнаї, Дж. Сакс, П. Самуельсон, Дж. Сорос, А. Тойнбі, А. Тофлер, М. Фрідман, Й. Шумпетер. Серед сучасних досліджень російських вчених слід назвати праці Л. Абалкіна, І. Бистрякова, А. Грачова, В. Іноземцева, М. Колєсова, В. Коллонтай, С. Кузьміна, В. Медведєва, Ю. Ольсевича, Ю. Осіпова, В. Черковця, Ю. Яковця та інших.

Активно працюють над проблемами сутності економічних трансформацій та особливостями їх здійснення в постсоціалістичних державах вітчизняні економісти О. Білорус, В. Будкін, З. Варналій, В. Вергун, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Голіков, А. Гриценко, М. Дудченко, Г. Климко, В. Клочко, А. Кредісов, І. Лукінов, Ю. Павленко, Ю. Пахомов, О. Рогач, А. Румянцев, М. Савлук, В. Степаненко, А. Чухно, В. Черняк, А. Філіпенко, О. Шнирков та інші.

Але ще й досі недостатньо уваги приділяється порівняльно-економічному аналізу досвіду ринкових трансформацій колишніх республік Радянського Союзу, слабо досліджуються закономірності та специфічні особливості цих процесів у постсоціалістичній економіці. Це, у свою чергу, уповільнює й ускладнює розробку концепцій і програм поточного та перспективного характеру економічних перетворень. Не завжди плідно узагальнюється практика економічно розвинутих країн, шляхи найбільш ефективного її використання стосовно умов і можливостей різних країн у перехідну епоху, зокрема в економіці України. Усе це і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації пов'язана з науково-дослідницькою роботою кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин "Механізм комплексного забезпечення зовнішньоекономічних аспектів суверенітету України" (номер державної реєстрації 0197U003323), яка є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України". Крім того, дисертація відповідає основним напрямам досліджень ринкових перетворень, що проводяться у співробітництві з Академією народного господарства Росії в Москві та "Європа-Центрум-Маас-Рейн" у м. Аахен (ФРН).

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає економіка постсоціалістичних держав колишнього СРСР з її інфраструктурою та інституціональними утвореннями. При цьому особлива увага приділяється вивченню економічних перетворень в Україні, як однієї з найбільш економічно розвинутих держав у пострадянському просторі.

Предметом дисертаційного дослідження є сукупність економічних відносин в органічному зв'язку із соціально-політичними стосунками, що виникають у процесі ринкових трансформацій перехідної економіки.

Мета та завдання дослідження. Основною метою цієї роботи є наукова розробка проблем, що пов'язані з сутністю і особливостями економічних трансформацій у республіках колишнього СРСР на основі виявлення тенденцій цих процесів шляхом порівняльного аналізу економіки різних країн, пошуку шляхів подолання кризових явищ і створення умов для економічного зростання.

Досягнення поставленої мети обумовило наступні завдання:

дослідити сутність і особливості трансформаційних перетворень у перехідній економіці, виходячи із соціально-економічної природи ринкової системи;

показати основні причини труднощів і суперечностей економічних трансформацій, оскільки в республіках колишнього СРСР вони проходять не традиційним (від натурального господарства до ринку), а зворотним (від понадцентралізованої і монополізованої адміністративно-командної системи до ринкової) шляхом;

обґрунтувати необхідність розробки власних моделей економічних трансформацій на основі узагальнення світового досвіду і використання як загальних, так і специфічних рис цього процесу в різних країнах;

з'ясувати, що ринкові трансформації не є самоціллю. Вони мусять спрямовуватись на сучасному етапі не тільки на подолання кризових явищ (спаду виробництва, падіння рівня життя народу і т.п.), а й на забезпечення умов для якісного економічного зростання та комплексного пожвавлення в усіх сферах, насамперед у соціально-економічній;

дослідити і показати на прикладі України усю складність економічних трансформацій, причини недоліків і помилок перехідної економіки, оскільки цей процес не одномоментний, а потребує певного часу;

розкрити перспективи розвитку економічних процесів в Україні на сучасному етапі, обґрунтувавши, що нова інноваційна модель розвитку економіки країни має набути випереджаючого характеру. Вона повинна базуватись на найпередовіших технологіях і досягненнях науки з тим, щоб перевищивши середні світові показники та використавши конкурентні переваги, зайняти гідне місце серед економічно розвинутих країн світової спільноти.

Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дисертації стали загальнонаукові методи пізнання, поєднання теоретичного і емпіричного, методи системного аналізу, сходження від абстрактного до конкретного, поєднання аналізу і синтезу, логічного та історичного, класифікації і типології, економіко-статистичний, прогнозування тощо. В роботі використовуються системно-структурний підхід до аналізу трансформаційних процесів, їхніх особливостей та сучасного прояву і діалектичний метод пізнання розвитку та взаємозалежності економічних змін у процесі становлення й подальшого розвитку ринкового середовища.

Теоретичною базою стали наукові праці відомих вітчизняних та іноземних економістів з проблем соціально-економічної природи ринкових відносин і ролі держави у процесі здійснення ринкових перетворень. Відправними положеннями в цьому відношенні служать концепції і моделі економічних трансформацій, порівняльного економічного аналізу, а також теоретичні узагальнення відповідних національних і міжнародних економічних органів.

Джерельну базу дослідження складають законодавчі акти керівних інстанцій постсоціалістичних країн, різноманітні статистичні матеріали окремих постсоціалістичних держав і міжнародних організацій (ООН та ін.), вітчизняні та іноземні монографії, інформаційні бюлетені, спеціальна періодична література тощо.

Наукова новизна праці полягає у тому, що автор здійснив комплексне вивчення й узагальнення трансформаційних процесів на пострадянському просторі та зробив порівняльний аналіз трансформаційних процесів за сукупністю ряду показників, що визначило цінність висновків як наукового, так і прикладного характеру. Дисертант сформулював такі нові положення, що відображають особистий внесок автора у розробку даної теми і виносяться на захист:

здійснене теоретичне обґрунтування необхідності уточнення визначення категорії ринкової економіки шляхом показу значимості держави, як невід'ємної ознаки цього поняття. Ринкові відносини є не тільки феноменом фази обміну, вони поширюються на всі фази суспільного відтворення, в регулюванні якого активна роль належить державі. Тому сучасна ринкова економіка має визначатися як державно регульована ринкова економіка;

сформульовані вихідні положення щодо трактування нестійкості суспільної системи, коли її структурні зв'язки перестають відповідати потребам самодостатнього розвитку, викликають суперечності, що ведуть до занепаду старої системи, та водночас породжують об'єктивну необхідність переходу до принципово нової економічної системи;

виявлені особливості трансформаційного процесу в перехідний період, що пов'язані не з традиційним, а з оберненим характером становлення ринкових відносин. Він полягає не в переході від натурального до ринкового господарства, а від понадмонополізованої командної економіки до ринкових відносин;

розкриті основні риси і принципи формування моделі економічного розвитку України, яка повинна базуватись на стратегії не наздоганяючого, а випереджаючого типу з науково-технологічною, інноваційною спрямованістю та широким використанням державно-регулюючих механізмів і сучасних методів прогнозування, програмування тощо;

проведений комплексний, системний та порівняльний аналіз трансформаційного процесу в постсоціалістичних країнах колишнього СРСР на основі 20 актуальних критеріїв економічної й соціально-політичної сфер та зроблені відповідні висновки теоретичного і практичного значення;

доведена необхідність постановки питання щодо розробки якісних і кількісних показників утвердження критичної маси ринкових перетворень та державної регуляторної політики у сфері підприємництва з тим, щоб процес економічної трансформації став не тільки ефективним, а й необоротним;

з'ясовано, що економічні трансформації в різних країнах за своїми джерелами неоднозначні, оскільки вони залежать не тільки від розвинутості ринкових процесів, а й від ефективності їх державного регулювання і ступеня використання конкурентних переваг у пострадянському середовищі.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в реальних можливостях їх використання в Україні та в інших пострадянських країнах для розробки теоретичних і практичних аспектів економічної політики ринкових трансформацій на основі створення власних економічних парадигм цих перетворень (оскільки єдиної для всіх країн моделі не може бути), виявлення ресурсів і факторів стабілізації та економічного зростання, а також для інституціонально-правового забезпечення ринкових перетворень. Порівняльний економічний аналіз ринкових реформ слугуватиме обґрунтуванню їх загальних закономірностей на основі вивчення і узагальнення специфічних особливостей та досвіду щодо їх практичної реалізації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження та його результати обговорювались на засіданнях кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин, знайшли відображення в наукових розробках автора, що здійснювались у співробітництві з Академією народного господарства Росії (Москва) та "Європа-Центрум-Маас-Рейн" у м. Аахен (ФРН).

Головні положення і висновки, що містять наукову новизну, апробовані у виступі на науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка 13 квітня 2000 року, тези якого опубліковані.

Дисертант брав участь у численних науково-практичних нарадах, круглих столах, колоквіумах, обговореннях серед ділових виробничих і фінансових кіл у Швейцарії. Доповідна записка про актуальні проблеми економічних трансформацій та розробки їх програм і моделей перспективного значення передана в Німецьку консультативну групу при Урядові України.

Публікації. Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертації знайшли відображення у 4 публікаціях автора загальним обсягом 3,0 д.а., надрукованих у фахових збірниках наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до логіки дослідження, а також характеру розроблення теми, дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок друкованого тексту, включаючи 20 таблиць. Дисертація містить список використаних джерел загальним обсягом 174 найменування та 3 додатка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами і темами, мета і завдання та наукова новизна дослідження. Розкрите теоретичне і практичне значення одержаних результатів для постсоціалістичних республік колишнього СРСР і, зокрема, для України.

У першому розділі "Теоретико-методологічні аспекти економічної трансформації" з'ясована сутність процесу економічної трансформації, проаналізована соціально-економічна ситуація після розпаду Радянського Союзу та визначені основні економічні концепції, моделі і варіанти ринкових перетворень у постсоціалістичних державах.

Проведений з теоретико-методологічних позицій аналіз сутності економічних трансформацій свідчить про надзвичайно складний і невипадковий, а об'єктивно обумовлений їх характер, викликаний необхідністю подолання суперечностей соціалістичної системи виробництва. Застосування системно-структурного аналізу дозволяє зробити висновок, що оскільки попередній суспільний устрій вичерпав свої можливості саморозвитку, то ніякі часткові спроби його удосконалення (на кшталт "горбачовської перебудови" в колишньому СРСР) без зміни самої структури старої системи, її системоутворюючих відносин (форми власності на засоби виробництва і т.п.) не в змозі надати необхідних імпульсів саморозвитку на передовій науково-технологічній основі та інтеграції у світове співтовариство, що стало одним із прерогатив сучасної цивілізації.

У дисертації показано, що трансформація економічної системи постсоціалістичних країн ґрунтується на загальноцивілізованих засадах сучасного глобального ринкового господарства, на національних пріоритетах і особливостях країн та на реальному стані їх економіки. Причому, трансформація не зводиться лише до ринкових реформ, а носить комплексний, всеохоплюючий характер, включаючи адекватні перетворення у політичній, інституціональній та культурологічній сферах, що синхронізуються між собою у просторі і часі.

У роботі обґрунтовується, що перехід до ринкових відносин зовсім не означає повернення назад "до дикого ринку" ХІХ століття, це не удосконалення соціалістичної системи господарства, а перехід до принципово нової економічної системи, входження в сучасну систему ринкових відносин, яка б відповідала викликам ХХІ століття, вимогам і перспективам світової цивілізації.

Складність і незвичність трансформаційного процесу переходу до ринку полягає у тому, що він відбувається безпрецедентно і проходить в іншій послідовності, у зворотному порядку, порівнюючи з класичним типом його становлення: не від натурального до дрібнотоварного, а потім до товарно-капіталістичного виробництва з конкуренцією та монополізацією, а від понадмонополізму до конкурентного середовища, від суцільного одержавлення до рівноправного функціонування різних форм власності на засоби виробництва В таких умовах перехід до ринкової економіки не може орієнтуватись тільки на класичні форми ринкових інструментів. Щоб ефективно запрацювали ринкові регулятори, необхідно використати їх перехідні форми й створити адекватний ринковий простір, ринкову інфраструктуру та адекватну адміністративну систему.

Відповідно до завдань дисертаційного дослідження розкриті особливості перехідних перетворень, які полягають у тому, що суспільство за своєю ментальністю та інституціональною неготовністю ще не може користуватись тільки класичними ринковими важелями. Тому на цьому етапі особливо важливо знайти специфічні форми поєднання державного і ринкового регулювання, які б відповідали конкретним етапам трансформації суспільства до ринку і розвивались синхронно з ними.

Складність реформування пострадянської економіки полягає в тому, що старі інструменти адміністративно-командного механізму управління в основному вже демонтовані, а нові, відповідні перехідній економіці, ще далеко не задіяні. Перехідні форми економічних інструментів є більш складними для пізнання, ніж класичні моделі, де усі складові частини вже сформувались і взаємодія між ними налагоджена. Однак усе це не враховувалось належним чином у різних транзитивних країнах і на різних етапах перехідного періоду. Орієнтація на привабливі, чисто ринкові форми, виявилась досить живучою, а результат - нерідко протилежним, навіть парадоксальним.

Докорінне оновлення на новій економічній і науково-технологічній основі усієї системи суспільного виробництва в постсоціалістичних країнах передбачає повний демонтаж застарілих соціально-економічних відносин, що ґрунтувалися на монопольному, безроздільному пануванні загальнодержавної форми власності на умови і засоби виробництва. Нова система виробничих відносин створюється на органічній єдності приватної (індивідуальної, акціонерної, корпоративної), комунальної і державної форм власності на засоби виробництва, як гаранта загальнонаціональних економічних інтересів.

На основі проведеного аналізу автор дійшов висновку, що незважаючи на значну кількість існуючих концепцій і моделей, більшість транзитивних країн у перші роки незалежності обмежилась орієнтацією на "вільний ринок" зразка ХІХ століття з малоефективним ринковим механізмом (значення якого гіпертрофовано перебільшувалось) і слабким державним втручанням у господарство, що негативно вплинуло на економічну ситуацію у цих країнах. В сучасних умовах країни колишнього СРСР при розробці програм ринкових трансформацій головну увагу звертають на створення своїх власних моделей переходу до ринку, оскільки не може бути єдиної загальної моделі для всіх держав. При цьому долається початкове захоплення ринковим фундаменталізмом і зміщуються акценти на надання більш активної ролі державним регуляторам з урахуванням світового досвіду та специфічних особливостей окремих країн. Держава починає все чіткіше встановлювати "правила гри" на національних ринках, більше того, не тільки розробляти правила гри, а й створювати умови для їх дотримання і виконання.

У процесі ринкової трансформації в сучасних умовах не можна обійтись без допомоги міжнародних фінансових організацій (Світового банку, Міжнародного валютного фонду і т.д.), але головний акцент слід робити на формуванні власного національного капіталу, концентрація якого не повинна відбуватися хаотично. Недавній досвід нових індустріальних країн Південно-Східної Азії і ряду країн Латинської Америки свідчить, що формування національного капіталу в процесі економічного відродження відбувається за активної участі держави в основних національних компаніях та завдяки виконання нею координуючих функцій. При цьому паралельно формуються економічні й правові умови для розгортання малого і середнього підприємництва, що є більш динамічним і гнучко реагує на кон'юнктуру ринків. економічна трансформація пострадянська перетворення

У зв'язку з посиленням активної ролі держави в сучасних умовах та взаємодії ринкових і державних регуляторів потребує уточнення поширене визначення категорії ринкової економіки, яка нерідко вузько зводиться до однієї фази - обміну між товаровиробниками і покупцями товарів. Досвід економічно розвинутих країн та практика ринкових трансформацій свідчать, що ніякі трансформаційні процеси не можуть бути здійснені без активного і послідовного втручання держави. Тому запропоноване в дисертації визначення відбиває сучасні зміни в еволюції ринкових відносин та посиленні економічної ролі держави і трактує ринкову економіку як суспільну форму виробництва, що регулюється державою й ґрунтується на різноманітних і рівноправних формах власності на засоби виробництва (приватної, комунальної, державної та ін.) та взаємодіючих державних і ринкових механізмах. Таке визначення має не тільки чисто теоретичне, а й практичне значення, оскільки воно відображає вихідні позиції при розробці національних трансформаційних моделей, які орієнтують економічну політику на врахування зростаючої активної ролі державних регуляторів, світового досвіду та специфічних особливостей окремих постсоціалістичних країн.

У другому розділі "Порівняльний економічний аналіз процесів економічної трансформації в нових незалежних державах і регіонах" досліджуються основні показники та індикатори розвитку трансформаційних процесів й особливості ринкової трансформації у східно-слов'янському і кавказькому регіонах, у країнах Центральної Азії, Республіці Молдова та у державах Прибалтики.

Для проведення узагальненого (а не фрагментарного) порівняльного економічного аналізу процесів трансформації в пострадянському просторі дуже важливим є вибір репрезентативних показників цих процесів. У дисертації здійснене дослідження по 20 обраних критеріях, що об'єднані в чотири основні групи в усьому комплексі економічних і суспільно-політичних факторів: а) показники суспільної стабільності (політична, державна, міждержавна, правова та соціальна стабільність); б) показники ринкової трансформації (лібералізація цін, приватизація власності, розвиток малих і середніх підприємств, реформи в АПК та ринкова інфраструктура); в) показники сучасного стану економічної кон'юнктури економіки (самостійність і зміни у структурі економіки); г) показники ступеня відкритості до світового ринку (лібералізація зовнішньоекономічних відносин, конвертація національної валюти, іноземні інвестиції, пільги для іноземних підприємців).

Саме такі показники в рамках двох рейтингів (травень 1994 р. - січень 1998 р.), на наш погляд, дозволяють з'ясувати основні напрями реформаційних процесів в аспектах виявлення їхніх передумов, стану, наслідків та перспектив. Обраний період відносно невеликий, але наповнений глибокими перетвореннями. Це переломний етап у багатьох відношеннях, оскільки саме в ці роки у більшості пострадянських країн долалася кризова ситуація, в основному припинився спад виробництва ВВП і розпочалось створення умов для його зростання та досягнення суспільно-політичної стабільності.

У роботі робиться висновок, що процес економічних трансформацій в пострадянських країнах відбувається з різною швидкістю та інтенсивністю, які характеризуються неоднаковими кількісними і якісними параметрами, але спільним для них усіх є не тільки ринкові перетворення, а й перехід до принципово нової економічної системи. Цей процес є не тільки складним, а й суперечливим, оскільки велика інерція старої системи та суспільні сили, що її репрезентують, інтенсивно гальмують трансформацію, викликаючи всілякі труднощі та економічні негаразди.

Порівняльний економічний аналіз трансформаційних процесів слугуватиме також розробці сукупності кількісних і якісних показників рівня критичної маси ринкових перетворень. Так, наприклад, одним з таких показників є частка приватного сектора у ВВП. У 1999 році вона становила: в Естонії - 75 %, Литві - 70, Росії - 70, Латвії - 65, Грузії - 60, Киргизстані - 60, Вірменії - 60, Казахстані - 55, Україні - 55, Азербайджані - 45, Узбекистані - 45, Молдові - 45, Таджикистані - 30, Туркменістані - 25, у Білорусі - 20 %. З нашої точки зору, при частці приватного сектора у ВВП в розмірі понад 50 % можна вважати здійсненим досягнення критичної маси ринкових перетворень по даному показнику, що має місце в таких країнах, як Естонія, Литва, Росія, Латвія, Грузія, Киргизстан, Вірменія, Казахстан, Україна.

Проведений в дисертації порівняльний аналіз змін трансформаційного стану за обраними показниками і за двома рейтингами дозволяє використати одержані результати при розробці моделей та варіантів ринкових перетворень різних пострадянських країн. Вони також можуть стати підґрунтям для спостереження за станом такого узагальнюючого показника, як інвестиційний клімат, та зроблять можливим введення систематичного інвестиційного моніторингу, оскільки інституціональне рейтингове забезпечення в пострадянському просторі практично не здійснюється (див. табл. 1).

З наведених даних видно, що у травні 1994 року найвищий рейтинг інвестиційного клімату був у країнах Прибалтики, Росії і Казахстані, і тому його підвищення (а у Латвії навіть зниження) за період з травня 1994 року по січень 1998 року було незначним (менше 5 пунктів). Найбільша ж зміна рейтингу відбулась за досліджуваний період в Азербайджані, Грузії і Таджикистані (понад 10 пунктів). Це зумовлене тим, що у 1994 році в згаданих країнах були значні воєнні дії та складна соціально-економічна ситуація. З припиненням воєнних дій і пожвавленням ринкових перетворень інвестиційний клімат відносно поліпшився.

Таблиця 1. Рейтинг положення країн пострадянського простору щодо інвестиційного клімату в порівнянні: травень 1994 року із січнем 1998 року

Сумарний зважений показник інвестиційного клімату по 20 критеріях є неоднозначним, а іноді і суперечливим, оскільки він став результатом дії різноспрямованого впливу кожного з цих критеріїв і не може повністю корелюватись з окремими критеріями по кожній з пострадянських держав. Він віддзеркалює ймовірну і найбільш узагальнену тенденцію взаємовпливу різних його складових, неоднакових за своєю значимістю.

Поглиблений аналіз окремих рейтингових показників дозволяє виявити найбільш вузькі місця і складні соціально-політичні та інші обставини в трансформаційному процесі з тим, щоб визначити шляхи їх подолання. Порівняння основних напрямів та інтенсивності процесів, що відбуваються, свідчить, що держави прибалтійського регіону найбільш опанували трансформаційним процесом розвитку економіки. За ними ідуть Росія, Казахстан, Узбекистан, Грузія, Україна, Азербайджан та деякі інші. Найменші зрушення в економічних трансформаціях у Білорусі, Молдові, Туркменістані, Таджикистані, що з різних причин не змогли скористатися потенційними можливостями ринкових перетворень.

Проведене дослідження рейтингових показників трансформацій у пострадянському просторі показує помилковість поширених уявлень щодо його однорідності. У дійсності ж колишній Радянський Союз становив неоднорідне утворення, позбавлене органічної єдності. Різнорідність його частин, видимі прояви якої до середини 50-х років усіляко завуальовувались тоталітарним режимом, стала особливо помітною за часів "хрущовської відлиги", що відіграла важливу роль у наступному розпаді СРСР.

На кінець 1996 - початок 1997 року більшість республік колишнього СРСР в основному конституювалась як суверенні держави у політичному, економічному і культурному відношенні. Історично обумовлені відмінності базових характеристик нових країн стали ще більш наочними. Навіть у сучасних умовах пострадянські країни за багатьма показниками знаходяться далеко одна від одної. Вони нерідко стикаються з принципово різними проблемами, дедалі більше орієнтуються на різні цивілізаційні центри сучасного світу, розробили і реалізують стратегії розвитку, що іноді слабо узгоджуються або навіть конкурують між собою.

Поряд з поглибленням диференціації на пострадянському просторі починають розгортатися й інтеграційні процеси різних рівнів. На рівні СНД міждержавні стосунки в тих формах, в яких вони відбуваються, поки що малоефективні й багато в чому неперспективні. Найбільш себе виправдовують двосторонні міждержавні зв'язки. Проте останнім часом виникають і багатосторонні інтеграційні процеси, що стосуються об'єднань кількох груп держав (типу "митного союзу", ГУУАМ та ін.).

Колишні республіки в тій чи іншій мірі розвивають зовнішньоекономічні відносини з найбільшою з них - Російською Федерацією. Залежно від цього в СНД можна виділити кілька груп держав. До першої відносяться Білорусь, Вірменія і Таджикистан, які істотно залежать від зовнішньої допомоги, насамперед російської. Другу групу становлять Казахстан, Киргизстан, Молдова і Україна, що також залежать від співробітництва з Росією, але відрізняються більшою збалансованістю зовнішньоекономічних зв'язків. До третьої групи належать Азербайджан, Узбекистан і Туркменістан, чия залежність від Росії менша і продовжує зменшуватись.

Якщо держави третьої групи намагаються проводити активний самостійний економічний і політичний курс, то країни першої групи виступають прихильниками реінтеграції в рамках пострадянського простору. Білорусь, Вірменія і Таджикистан є країнами, що значною мірою утримуються за рахунок російських ресурсів. Особливі позиції в цьому напрямі займають Білорусь і Вірменія, яким практично надається безповоротна економічна допомога, тобто, ці країни намагаються будь-що підтримати неринкові відносини з Росією, що гальмує процес економічної трансформації.

Наведені додаткові дані та проведений аналіз економічного розвитку пострадянських країн після 1998 року свідчать, що економічна трансформація, незважаючи на всілякі труднощі, продовжується, її позитивні тенденції зростають, а економічна інтеграція у внутрішньому і зовнішньому вимірах посилюється.

У третьому розділі "Динаміка процесу економічної трансформації в Україні" розкриваються сутність, особливості розвитку та перспективи процесу економічної трансформації в одній з найбільш економічно розвинутих республік колишнього СРСР. З'ясовуються основні причини, що гальмують хід ринкових реформ в Україні, зумовлюють їх непослідовність, повільність та низьку ефективність. Серед них одне з головних місць займає політична нестабільність внаслідок протистояння гілок влади: між Президентом і Урядом, з одного боку, і Верховною Радою, в якій домінувала ліва (антиреформаторська) більшість, з іншого боку.

Попри це за роки незалежності здійснений остаточний злам адміністративно-командної системи управління. Легітимним шляхом започаткована нова модель політичного устрою. Подолані однопартійна система та ідеологічний монополізм. Закладені основні засади державного управління на принципах розподілу влади, здійснене утвердження парламентаризму і виконавчої вертикалі, незалежної судової системи і місцевого самоврядування. Взятий курс на перехід до сучасної ринкової економіки. Суттєвої значимості набули з 1994 року трансформаційні процеси після проголошення курсу радикальних економічних реформ. У 1999 році вперше за останнє десятиріччя виявили себе деякі ознаки початку економічної стабілізації, у 2000 році розпочалось реальне економічне зростання.

У сфері політичної стабілізації помітною подією в Україні стало на початку 2000 року створення парламентської більшості демократичного спрямування, вперше на пострадянському просторі (за виключенням країн Прибалтики).

Світова ринкова система, до якої прямує Україна, не є однорідним утворенням: в центрі - економічно розвинуті країни, а на периферії - країни, що розвиваються (країни третього світу). Україна не повинна обирати «наздоганяльну» економічну модель, а реалізовувати інноваційну модель з тим, щоб вийти на високі рубежі технологічного і економічного розвитку згідно вимог початку ХХІ століття.

Сучасна стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 роки, розроблена у посланні Президента України до Верховної Ради України (2000р.), визначає шляхи виходу української економіки на орбіту стабільного розвитку, органічного поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною соціальною політикою держави.

У дисертації розкриваються основні пріоритетні напрями розв'язання стратегічних завдань, поставлених у посланні Президента Верховній Раді України та заходах по їх реалізації, які сформульовані у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту", що полягають у переході на інноваційний шлях розвитку як основної передумови здійснення стратегії економічного зростання, ефективної соціальної політики і завершенні досягнення критичної маси ринкових трансформацій; проведенні адміністративної реформи; реалізації ефективної регіональної політики; формуванні конкурентного середовища; розвитку внутрішнього ринку і вдосконаленні зовнішньоекономічної діяльності, грошово-фінансової, кредитно-банківської та податкової політики; посиленні економічної та екологічної безпеки.

Виходячи з існуючих реалій, можна вважати, що Україна має об'єктивні передумови для забезпечення інноваційної парадигми довгострокового економічного поступу. Серед них слід назвати такі: висококваліфіковані кадри та сучасна система навчально-наукових закладів; сучасний науково-технічний потенціал у сферах літакобудування, ракетно-космічних систем, суднобудування, танкобудування; високотехнологічні виробництва у таких галузях машинобудування, як приладобудування, енергетичне устаткування, важке машинобудування та кольорова металургія. Це також відомі у світі наукові школи та унікальні технології розробки нових матеріалів, досягнення в біотехнології, радіоелектроніці, фізиці низьких температур, електрозварюванні, інформатиці, телекомунікаціях і зв'язку, здатних забезпечити вихід виробництва на найвищі світові стандарти.

Реалізація програмних завдань економічного зростання створить необхідне підґрунтя для соціальної переорієнтації з тим, щоб реально забезпечити права кожного громадянина та достатній життєвий рівень. Більше того, соціальна переорієнтація є не тимчасовим заходом, а головною метою економічних трансформацій.

Утворення справжньої ринкової економіки неможливе без утвердження критичної маси ринкових перетворень, які мають забезпечити їх незворотність і самодостатній характер. Вирішальне значення в цьому має досягнення перелому у реформуванні відносин власності на основі приватної форми власності та розширення приватного сектора економіки. Рушійною силою в цих трансформаціях є приватизація, яка, на відміну від початкового етапу, виступає не в безкоштовній, а в грошовій формі з тим, щоб створити справжнього власника - інвестора, зацікавленого в прискореному оновленні виробництва. У даному контексті вагомий вклад належатиме реалізації Закону України "Про державну приватизацію", розраховану на 2000-2004 роки.

У подоланні стереотипів всевладдя центру понадмонополізованої тоталітарної системи управління великого значення набуває проведення такої регіональної політики, яка б установлювала оптимальні співвідношення між центром і регіонами на основі гармонійного поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Це має забезпечити більш повне використання ресурсних потенціалів регіонів, надати динамізму їх економічному розвитку та реалізації переваг територіального поділу і кооперації праці.

Особливу роль відіграє розвиток внутрішнього ринку, як необхідна умова економічного зростання, оскільки при існуючій світовій кон'юнктурі Україна нездатна забезпечити виключність пріоритетного розвитку експортного потенціалу. Створювана комплексна модель цього ринку повинна мати як внутрішню, так і зовнішню спрямованість з переорієнтацією значної частини економіки на внутрішнє споживання, внутрішній ринок.

Забезпечення відтворювального процесу неможливе без нарощування інвестиційних ресурсів шляхом розвитку процесів нагромадження і ефективного використання інвестиційних коштів, насамперед для інноваційного розвитку. Формулювання інвестиційного потенціалу має відбуватись шляхом залучення державних, приватних та іноземних коштів. Для цього необхідно здійснити заходи по стимулюванню внутрішніх інвестицій (через послаблення податкового тиску), в тому числі по створенню сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвестицій.

Вагомим пріоритетом є подальша стабілізація грошової, банківської та фінансової системи, тому що стан справ у цих сферах, незважаючи на часткове реформування, ще далекий від потреб оздоровлення економіки. Цьому слугуватиме лібералізація валютного ринку та перехід від валютного коридору до плаваючого валютного курсу. Реформування фінансової системи сприятиме зміцненню позицій банків у трансформаційних процесах та забезпечить максимальну збалансованість державних фінансів, згідно чого Державний бюджет України має бути не лише бездефіцитним, а й обов'язково реальним (саме таким передбачається бюджет 2000 року).

Розвиток сучасних глобалізаційних процесів ставить перед Україною завдання активнішого її включення у міжнародну економічну систему на основі відкритості економіки із синхронним застосуванням превентивних заходів захисту внутрішнього ринку. Зовнішньоекономічна політика України в цілому себе виправдала в роки незалежності та має й надалі залишатись багатовекторною. Причому необхідно не лише закріпити, а й посилити її геополітичну диверсифікацію з акцентом на європейському напрямі. Широкі можливості відкриваються і у зв'язку з підписанням Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією та прийняттям програми економічного співробітництва на 1998-2007 роки. Російська Федерація продовжує залишатися стратегічним партнером України. Водночас зміцнення ринкових засад в економіці України створює передумови для поглиблення її співпраці з Європейським Союзом.

В роботі показується, що проведення трансформацій в економіці і соціальній сфері в умовах державно регульованої ринкової системи не може відбуватись спонтанно в надії на самонастроювання та "невидиму руку" ринкових важелів, а має підкріплюватись на всіх рівнях суспільного життя правовим, законодавчим та інституціональним забезпеченням. Існуюча правова та законодавча база як у кількісному, так і в якісному вимірах, ще не відповідає вимогам трансформаційних процесів. На підприємницьку активність негативно впливають безперервні зміни існуючого законодавства. Ось чому дуже актуальним є приведення законодавчих і нормативних актів у відповідність з вимогами Конституції України.

У зв'язку з посиленням ролі державно-регулюючих механізмів та відповідних інституцій особливого значення набуває проведення адміністративної реформи, головною метою якої є створення оптимальної системи державного управління на рівні вимог демократичної правової держави із соціально спрямованою ринковою економікою. Зміцнення позицій держави в економічному регулюванні викликає необхідність здійснення державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку на коротко-, середньо- і довгострокові періоди, з тим, щоб була забезпечена стабілізація та стале економічне зростання.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки методологічного, теоретико-концептуального і науково-практичного спрямування.

1. Розпад колишнього СРСР на ряд незалежних держав, що обрали курс ринкової трансформації, є об'єктивно зумовленим наслідком розв'язання суперечностей попередньої системи. Оскільки стара суспільна система вичерпала свої можливості саморозвитку, то будь-які спроби її удосконалення без зміни її сутності виявились неспроможними забезпечити подальший розвиток на передовій науково-технологічній основі та інтеграцію у світову спільноту, що стало прерогативою сучасної цивілізації. Це не повернення назад до епохи "дикого ринку" ХІХ століття, а перехід до принципово нової економічної системи, яка б відповідала вимогам ХХІ століття.

2. Перехід до ринкових відносин відбувається безпрецедентно, оскільки проходить у зворотному порядку, порівнюючи з класичним типом його еволюції: не від натурального до дрібнотоварного, а потім до товарно-капіталістичного виробництва з конкуренцією і монополією, а від понадмонополізованої командної системи до конкурентного середовища, від тотального одержавлення до плюралізму різних форм власності на засоби виробництва. Це може посилювати складність ринкових перетворень.

3. Складність реформування пострадянської економіки полягає в тому, що старі інструменти адміністративно-командного механізму в основному вже демонтовані, а нові, адекватні ринковим принципам, ще далеко не задіяні. Світова практика свідчить, що ефективні трансформаційні процеси не можуть бути проведені без дійової ролі держави. У зв'язку з цим у дисертації уточнене визначення категорії ринкової економіки як такої суспільної форми виробництва, що регулюється державою та базується на різноманітних і рівноправних формах власності та взаємодіючих державних і ринкових механізмах.

4. Більшість транзитивних країн, особливо у початковий період, обмежилась орієнтацією на ринок зразка ХІХ століття зі слабким державним втручанням в економіку, що негативно вплинуло на хід трансформаційних процесів. У сучасних умовах постсоціалістичні країни зосереджуються на розробці своїх власних економічних моделей, переборюючи ейфорію ринкового фундаменталізму і посилюючи активну роль державного регулювання.

5. Здійснений комплексний порівняльний аналіз процесів економічної трансформації по 20 обраних критеріях у рамках двох рейтингів (травень 1994р. - січень 1998р.) дозволяє стверджувати, що економічні трансформації в пострадянських країнах відбуваються з неоднаковою ефективністю та інтенсивністю. Цей процес є не тільки складним, а й суперечливим, оскільки вагома інерція старої системи та політичні сили, що її представляють, посилюють економічні негаразди, гальмують перетворення. Прибалтійські країни досягли найбільших успіхів в економічних трансформаціях. За ними ідуть Росія, Казахстан, Узбекистан, Україна, Грузія, Азербайджан та деякі інші. Найменших зрушень досягли Білорусь, Молдова, Туркменістан, Таджикистан, що з різних причин не змогли використати наявні потенційні можливості.

6. Проведене дослідження рейтингових показників трансформацій у пострадянському просторі свідчить про його строкатість та гетерогенний характер. У 1996-1997 роках більшість пострадянських країн утвердились як суверенні держави у політичному, економічному і культурному аспектах. Однак і в сучасних умовах вони відрізняються між собою за багатьма показниками, орієнтуються на різні цивілізаційні світові центри. Диференціація між країнами СНД починає супроводжуватися інтеграційними процесами на різних рівнях. На рівні СНД багатосторонні міждержавні стосунки у тих формах, в яких вони відбуваються, поки що менш ефективні, ніж двосторонні міждержавні зв'язки.

7. Результати порівняльного аналізу змін трансформаційного стану дозволяють використати їх при розробці моделей та варіантів ринкових перетворень. Вони також можуть стати основою для спостереження за станом такого узагальнюючого показника, як інвестиційний клімат, та перейти до систематичного інвестиційного моніторингу, так як інституціональне рейтингове забезпечення в пострадянському просторі практично ще відсутнє.

8. Особливої значимості набули трансформаційні процеси в Україні з 1994 року після проголошення курсу радикальних економічних реформ. У 1998-1999 роках виявили себе деякі ознаки економічної стабілізації. В основному переборена тенденція до спаду ВВП та започаткувалося нарощування продукції в промисловості. У 2000 році помітною подією у політичній сфері стало створення у Верховній Раді України більшості демократичної орієнтації. Але вказані політичні і економічні позитиви ще не є остаточними, оскільки політична та економічна ситуація в Україні залишається непростою і потребує немало зусиль для її поліпшення.

9. Сучасна економічна і соціальна стратегія на 2000-2004 роки, розроблена у посланні Президента до Верховної Ради України (2000 р.) накреслює шляхи виходу економіки на траєкторію стабільного розвитку, органічного поєднання економічного зростання з активною соціальною політикою держави. Серед визначених пріоритетів розв'язання поставлених завдань у центрі - інноваційна модель, реалізація якої є основним фактором здійснення стратегії економічного зростання, підвищення добробуту народу та виходу на високі рубежі технологічного й економічного розвитку згідно вимог ХХІ століття.

10. Проведення соціально-економічних трансформацій повинне на всіх рівнях підкріплюватись правовим, законодавчим та інституціональним забезпеченням. Цілий ряд необхідних кодексів ще відсутній, а існуючі не приведені у відповідність з вимогами Конституції України. Великої значимості набуває проведення адміністративної реформи, головною метою якої є формування оптимальної системи державного управління на рівні вимог демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Helmut O. Walter. Vorstellung des Forschungsprojektes: "Zur Gessellschaftspolitischen stabilitдt der vormaligen UdSSR unter besonderer berьcksichtigung der Ukraine" // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - Вип.5. - К.: Київський університет, 1998. - С. 52-60.

2. Helmut Walter. Zur gegenwдrtigen politischen und wirtschaftlichen Entwicklung in der Ukraine // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - Вип.7. -Ч.2. - К.: Київський університет, 1998. - С. 210-225.

3. Гельмут Вальтер. Економічні концепції та моделі переходу пострадянських країн до ринку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - Вип.18. -Ч.2. - К.: Київський університет, 2000. - С. 175-184.

4. Гельмут Вальтер. Сутність і механізм здійснення ринкових перетворень у перехідній економіці // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. Вип.16. - К.: Київський університет, 2000. - С. 52-57.

АНОТАЦІЯ

Гельмут Вальтер "Економічні трансформації в постсоціалістичних державах (на матеріалах республік колишнього СРСР)". - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2000 рік.

Дисертація присвячена дослідженню питань сутності, особливостей, динаміки та перспектив економічних трансформацій в перехідних суспільствах пострадянських країн. З'ясовуються теоретико-методологічні аспекти економічних трансформацій, їх концепції та моделі.

На основі рейтингу обраних показників проведений порівняльний економічний аналіз процесів економічної трансформації у 1994-1998 роках та в наступний період, одержані результати якого можуть бути використані при розробці програм і варіантів ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах колишнього СРСР.

Окремий розділ присвячений дослідженню стану, наслідків та перспектив ринкових перетворень в Україні в контексті проголошеного у 1994 році курсу радикальних економічних реформ і стану реалізації сучасної економічної та соціальної стратегії на 2000-2004 роки. Показано, що в центрі цієї стратегії знаходиться інноваційна модель, яка є вирішальним фактором економічного зростання та інтеграції у світову економіку.