Проблеми кредитування міжнародної діяльності підприємств

Размещено на http://allbest.ru

ПЛАН

ВСТУП

1. ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА КРЕДИТУВАННЯ

2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

3. ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Розвиток і поглиблення інтеграції України у світове господарство ґрунтується перш за все на тих об'єктивних умовах, які притаманні нашій країні. До них насамперед належить природничо-ресурсний, економічний та науково-технічний потенціали, наявність висококваліфікованих кадрів, сприятливе географічне положення країни, транспортні та водневі комунікації.

Серед численних форм зовнішньоекономічних зв'язків провідне місце належить зовнішній торгівлі, особливо експортному виробництву, від якого значною мірою залежить ефективність економіки. Україна традиційно впродовж багатьох років посідала провідне місце у розвитку експортного виробництва.

Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів здійснення міжнародних кредитних операцій.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що є важливим для розвитку національної економіки.

Огляд літератури з теми дослідження. Значний внесок у вивчення питань кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств зробили такі українські вчені як І. Бобров, С. Бровко, О. Дзюблюк, В. Денисенко, Б. Івасів, 3. Луцишин, С. Руденко та інші.Серед російських авторів слід в першу чергу, назвати Л. Красавіну, О. Лаврушина, Я. Мірки.Значне місце в дослідженні питання кредитування міжнародної діяльності підприємств належить і вченим західних країн, зокрема, Д. Мак Нотон, Д. Брігхем, П. Роуз та інші.

В працях вищезазначених вчених досліджуються теоретичні аспекти реалізації кредитних стосунків при організації зовнішньоекономічної діяльності підприємств, але недостатньо досліджені особливості функціонування кредитного процесу в міжнародній діяльності українських підприємств.

Тому питання міжнародного кредитування підприємств України потребує подальших досліджень і розробок, зокрема, актуальним є розробка як теоретичних пропозицій, так і практичних рекомендацій стосовно вдосконалення кредитного процесу при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємствами, як корпоративними , так і представниками малого і середнього бізнесу.

Власне це і обумовило необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень і практичних рекомендацій з проблем вдосконалення кредитних послуг українських банків для здійснення підприємствами своєї зовнішньоекономічної діяльності.

1. ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА КРЕДИТУВАННЯ

Розвиток і поглиблення інтеграції України у світове господарство ґрунтується перш за все на тих об'єктивних умовах, які притаманні нашій країні. До них насамперед належить природничо-ресурсний, економічний та науково-технічний потенціали, наявність висококваліфікованих кадрів, сприятливе географічне положення країни, транспортні та водневі комунікації. Так, маючи площу країни, що становить 0,4% площі загальної світової суші, і чисельність населення 0,8% загальносвітової його чисельності. Україна виробляє 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. За показниками обсягів виробництва чавуну, сталі, прокату Україна посідає п'яте місце у світі після США, Японії, Росії та Китаю. Вона має конкурентоспроможні технології у аерокосмічній галузі, ракето - та літакобудуванні.

Україна як індустріально-аграрна держава Східної Європи має розвинену галузеву і територіальну структуру господарства. Провідною і найважливішою виробничою сферою є промисловість, яка складається з таких галузей, як паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна, лісова, легка і харчова. Україна має також розвинений агропромисловий комплекс, головне місце в якому належить сільському господарству з родючими ґрунтами.

Перспективним в Україні вважається також розвиток курортного і туристичного господарства. Серед численних форм зовнішньоекономічних зв'язків провідне місце належить зовнішній торгівлі, особливо експортному виробництву, від якого значною мірою залежить ефективність економіки. Україна традиційно впродовж багатьох років посідала провідне місце у розвитку експортного виробництва.

Важливими формами зовнішньоекономічних відносин, що сприяють інтегруванню України в систему світового господарства, є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами, спільними комерційними банками, центрами з підготовки спеціалістів різного профілю зі знанням ринкового механізму, систем менеджменту і маркетингу.

У регіональному аспекті важливе місце в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України посідає прикордонне співробітництво та створення економічних зон. Йдеться передусім про економічні, науково-технічні й природоохоронні зв'язки західних областей України з прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Молдови та Румунії. Проте обсяги прикордонної торгівлі в загальному експортно-імпортному особо роті поки що невеликі й мають загалом місцево обмежене значення. Більш перспективним напрямом є створення вільних економічних зон.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України ґрунтується передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки, її удосконалення і оптимізація сприятимуть інтегрованості нашої країни до світової економічної системи.

Завдання зовнішньоекономічної політики України на найближчу перспективу:

- забезпечення переходу до активної експортоорієнтованої стратегії економічного розвитку на базі цілеспрямованого формування експортного потенціалу в пріоритетних галузях економіки;

- послідовна лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв'язків, створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності різних форм власності й управління з ефективним регулюючим впливом держави в цій сфері при переважному використанні ринкових засобів такого регулювання (йдеться про активне використання валютних, податкових, кредитних, страхових та інших ринкових важелів;

- динамізація інтегрованого входження України у світове господарство на основі повної відповідності правових та інституційних засад зовнішньоекономічної діяльності в Україні загальновизнаним принципам ООН та спеціалізованих організацій;

- удосконалення регіонального спрямування зовнішньоекономічної політики, виходячи з об'єктивної історичної взаємозалежності економік постсоціалістичних країн. Це потребує відновлення розірваних господарських зв'язків, ліквідації економічно необґрунтованих митних і платіжних перешкод для здійснення експортно-імпортних операцій, радикальної перебудови співробітництва в галузі виробничої та науково-технічної кооперації, фінансово-промислових структур, розвитку спільних об'єктів інфраструктури, взаємодії на ринках третіх країн на засадах взаємної вигоди та економічної доцільності;

- проведення послідовної політики розширення економічних зв'язків країни з метою забезпечення їх гарантованої стабільності, розширення ринків збуту та постачання на основі співробітництва з різними країнами світу;

- надання пріоритету тим зарубіжним країнам, які вбачають в Україні рівноправного партнера зі співробітництва в галузях високих технологій, виявляють готовність сприяти інвестиціям у найважливіші переробні галузі промисловості, сільське господарство, транспорт, зв'язок та інші об'єкти, від яких залежать піднесення економічного потенціалу країни та добробут населення.

Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів здійснення міжнародних кредитних операцій. Розглянемо механізми міжнародного банківського кредиту, який в сучасних умовах переважає в сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Банки виступають як одні з головних організаторів зовнішньоекономічної діяльності своїх клієнтів.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що є важливим для розвитку національної економіки. Експортери на світовому ринку сьогодні, по суті, не можуть продати своїх товарів без відстрочки платежу і відповідного банківського кредитування імпортерів. У зовнішньоторговельній діяльності за поставки експортера імпортери розплачуються, як правило, коштами, одержаними від банку.

Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих країн-позичальників, які отримують кредити МВФ або Світового банку.

Банки надають експортні та фінансові міжнародні кредити. Експортний кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Особливістю експортного кредиту є його “зв'язний” характер: позичальник зобов'язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Зрозуміло, що фінансовий кредит створює більш вигідні умови для імпортерів товарів. Експортер кредитує імпортера у формі виставлення переказного векселя-тратти. Імпортер кредитує експортера при оплаті товарів авансом (при попередній оплаті).

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є сферою господарської діяльності, пов'язаною з міжнародною виробничою інтеграцією і кооперацією, експортом та імпортом продукції і послуг, виходом підприємства на зовнішній ринок. Будучи складовою всієї роботи підприємства, зовнішньоекономічну діяльність здійснюють, як правило, на основі валютної сукупності, тобто відшкодування валютних витрат підприємства за рахунок валютних доходів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства має суттєві відмінності від внутрішньогосподарської діяльності. До них, зокрема, відносять: валютну основу зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання, систему світових цін, діючих на зовнішньому ринку. Зовнішньоекономічну діяльність реалізують як на рівні держави, так і на рівні окремих підприємств. У першому випадку зовнішньоекономічну діяльність спрямовують держава на встановлення міжнародних основ співробітництва, створення правових і торгово-політичних механізмів, що стимулюють розвиток і підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків. У другому випадку зовнішньоекономічна діяльність полягає в укладанні та виконанні підприємством контрактів з іноземними партнерами.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства може мати ряд напрямків, пов'язаних з обміном товарів, науково-технічним співробітництвом, спеціалізацією і кооперуванням, наданням економічного і технічного сприяння створенню спільних підприємств, фінансово-кредитними відносинами та іншими формами співробітництва.

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є сферою господарської діяльності, пов'язаною з міжнародною виробничою інтеграцією і кооперацією, експортом та імпортом продукції і послуг, виходом підприємства на зовнішній ринок. Будучи складовою всієї роботи підприємства, зовнішньоекономічну діяльність здійснюють, як правило, на основі валютної сукупності, тобто відшкодування валютних витрат підприємства за рахунок валютних доходів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства має суттєві відмінності від внутрішньогосподарської діяльності. До них, зокрема, відносять: валютну основу зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання, систему світових цін, діючих на зовнішньому ринку. Зовнішньоекономічну діяльність реалізують як на рівні держави, так і на рівні окремих підприємств. У першому випадку зовнішньоекономічну діяльність спрямовують держава на встановлення міжнародних основ співробітництва, створення правових і торгово-політичних механізмів, що стимулюють розвиток і підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків. У другому випадку зовнішньоекономічна діяльність полягає в укладанні та виконанні підприємством контрактів з іноземними партнерами.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства може мати ряд напрямків, пов'язаних з обміном товарів, науково-технічним співробітництвом, спеціалізацією і кооперуванням, наданням економічного і технічного сприяння створенню спільних підприємств, фінансово-кредитними відносинами та іншими формами співробітництва. Однак, основу зовнішньоекономічної діяльності становить зовнішня торгівля, тобто продаж і придбання товарів на зовнішньому ринку.

Техніко-економічне співробітництво включає сприяння у галузі промислового і цивільного будівництва, надання послуг науково-технічного характеру. Зовнішньоекономічна діяльність у сфері науково-технічного співробітництва - це обмін досягненнями науки й техніки та спільне здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Основним з напрямків зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторгова діяльність, яка становить собою обмін товарами в матеріально-речовій формі і послугам, пов'язаними із здійсненням товарообороту.

В основі зовнішньоторгової діяльності лежать зовнішньоторгові операції. Зовнішньоторгова операція - це комплекс дій контрагентів, тобто іноземних партнерів у зовнішньоторговій операції, спрямованих на здійснення товарного обміну, які забезпечують його. До комплексу, який характеризує зовнішньоторгову операцію, можуть входити: вивчення ринку конкретного товару, його реклама, створення збутової мережі, пророка комерційних пропозицій, проведення переговорів, укладання і виконання контрактів.

У міжнародній торгівлі здійснюють чотири види зовнішньоторгових операцій, а саме:

а) експортна операція - продаж іноземному контрагенту товару з вивезенням його за кордон;

б) імпортна операція - придбання у іноземного контрагента товару з ввезенням його з-за кордону;

в) реекспортна операція - продаж з вивезенням за кордон імпортного товару, який не переробляли;

г) реімпортна операція - придбання з ввезенням із-за кордону раніше експортованого товару, який не піддавали переробці.

У даний час поглиблено комплексний характер операцій у всіх видах зовнішньоекономічних зв'язків. Так, наприклад, купівлю-продаж товарів може супроводжувати купівля-продаж ліцензій, а поставку комплексного устаткування ведуть поряд зі здійсненням дослідно-конструкторської роботи. Необхідною передумовою і обов'язковою умовою зовнішньоекономічної діяльності підприємства є виконання ряду операцій, пов'язаних із забезпеченням просуванням товарів від виробника-продавця до покупця: транспортних, транспортно-експедиторських і страхових, а також операцій, пов'язаних з веденням міжнародних розрахунків. Таким чином, зовнішньоекономічні операції охоплюють широкий комплекс економічного, валютно-фінансового і правового характеру.

Зовнішньоторгові операції здійснюються на основі укладання угод. Під міжнародною торговою угодою розуміють договір між двома або кількома фірмами-партнерами, які є різних країнах, щодо поставки товару або надання послуг відповідно з погодженими умовами.

Міжнародну торгову угоду характеризує також і те, що її виконання супроводжує платіж в іноземній валюті стосовно до однієї або обох сторін. Однак цього принципу можна і не дотримуватися, наприклад, при товарообмінних операціях.

Усі підприємства-виробники конкурентоспроможної продукції мають право самостійного здійснення експортно-імпортних операцій. У зв'язку з цим у господарський діяльності будь-якого підприємства-виробника, яке виходить на зовнішній ринок, суттєве значення може мати зовнішньоторгова діяльність. Вихід на зовнішній ринок підприємства можуть здійснювати самостійно і через зовнішньоторгові організації-посередники, тобто спеціалізовані зовнішньоторгові організації. У міжнародній практиці ці підприємства, як правило, реалізують на світовому ринку продукцію малих і середніх підприємств, але інколи до їх послуг вдаються і великі підприємства, які не мають свого зовнішньоторгового апарату.

Таким чином, окремі підприємства або групи осіб, що виходять на світовий ринок, можуть самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, створюючи при цьому зовнішньоторгові фірми, які можуть створюватися на загальному балансі підприємства або на самостійному балансі з правом юридичної особи. У випадку невеликого обсягу зовнішньоекономічної діяльності підприємства можуть удаватися до послуг посередницьких організацій, до яких належать зовнішньоторгові об'єднання, різні об'єднання підприємств, створених для здійснення експортно-імпортних операцій (асоціації, консорціуми, торгові доми тощо).

Критерієм вибору способу виходу на світовий ринок у будь-якому випадку служить мінімізація витрат на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Крім цього, в будь-якому випадку менеджери, управляючі господарською, у тому числі і зовнішньоекономічною діяльністю підприємства повинні знати валютно-фінансові, правові аспекти виходу на світовий ринок, кон'юнктуру ринку, систему цін і визначити ефективність здійснення експортно-імпортних операцій. Отже, різноманітність форм і методів зовнішньоекономічної діяльності підприємства вимагає від керівників підприємств уміння не тільки управляти виробництвом, а й приймати рішення про реалізацію продукції, вибираючи найефективніші способи її збуту на різних зовнішніх ринках з урахуванням їх кон'юнктури. Зовнішньоекономічна діяльність регулюється державою у ході здійснення зовнішньоекономічної політики, спрямованої на регулювання економічних взаємовідносин з іншими країнами. Здійснення зовнішньоекономічних взаємовідносин з іншими країнами. Здійснення зовнішньоекономічної політики передбачає визначення цілей держави у зовнішньоекономічній сфері в цілому, зокрема з окремими групами країн і країнами, а також вироблення методів і засобів, за допомогою яких ці цілі будуть досягнуті.

Розглядають два основні напрямки зовнішньоекономічної політики:

а) протекціонізм, який передбачає захист власної економіки від іноземної конкуренції;

б) вільна торгівля, яка передбачає знаття різних обмежень на шляху іноземних товарів.

Як економічна категорія, міжнародний кредит виражає відносини між кредиторами і позичальниками різних країн із приводу надання, використання і погашення залучених коштів.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнародного кредиту - передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв'язків.

На міжнародний кредит впливають багато чинників: платіжний баланс країн, розмір відсоткової ставки, вид валюти, валютний курс, цільове призначення та рівень рентабельності кредитних операцій тощо.

Крім загальних ознак (повернення, терміновість, платність, забезпеченість) міжнародному кредиту властиві і певні специфічні риси, обумовлені функціонуванням міжнародного фінансового механізму (недотримання валюти кредиту і валюти його погашення; трансфертні ризики; втрати, пов'язані зі зміною курсу валют тощо), тобто підвищений кредитний ризик.

В зовнішньоекономічних операціях міжнародний кредит виконує такі функції:

1. Сприяє процесу накопичення капіталів в рамках усього світового господарства;

2. Прискорює процес реалізації товарів, послуг, інтелектуальної власності у всесвітньому масштабі, розсуваючи тим самим рамки розширеного відтворення;

3. Забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між сторонами -учасниками;

4. Сприяє економії витрат обертання в сфері міжнародних розрахунків;

5. Здійснює регулювання економіки.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється у міру розвитку національного та світового господарства. Об'єктивна потреба у міжнародному кредиті пов'язана з:

-необхідністю одночасних великих капіталовкладень для розширення виробництва;

-кругообігом засобів у світовому господарстві;

-особливостями міжнародного виробництва і реалізації;

-розходженнями в обсязі і термінах міжнародних угод.

Джерелами міжнародного кредиту служать: частина капіталу, що тимчасово вивільняється в підприємства в процесі кругообігу в грошовій формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їхнього залучення з ряду країн.

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками - представники різних країн. Залежно від суб'єктів міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.

Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світо господарських зв'язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси, регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.

Міжнародний кредит за своїм характером поділяється на грошовий і товарний. При наданні позик у грошовій формі об'єктом позики виступають міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні валюти. Товарна форма міжнародного кредиту зв'язана з комерційним, або фірмовим кредитом - товари надаються підприємствам (фірмам) різних країн з відстрочкою платежу.

Можна вважати, що існують три основні види міжнародного кредиту:

-державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій;

-банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн;

-комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та послуги підприємств (фірм).

Міжнародний кредит являє собою рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаних з наданням товарних і валютних ресурсів.

Функціонує міжнародний кредит на принципах зворотності, терміновості, платності, забезпеченості, цільового характеру за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел.

Форми міжнародного кредиту за джерелами:

-внутрішні;

-зовнішні.

За призначенням:

-комерційні (пов'язані із зовнішньою торгівлею);

фінансові (прямі інвестиції);

-проміжні (кредити для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу).

За видами:

-товарні (кредити у вигляді відстрочки платежу за продані товари);

-валютні (надані банками в грошовій формі);

-у міжнародній рахунковій грошовій одиниці ЄВРО.

За забезпеченістю:

-забезпечені (цінними паперами);

-бланкові (під зобов'язання боржників).

З погляду форми надання:

-готівкові;

-акцептні;

-депозитні сертифікати;

-облігаційні позики;

-консорційні кредити.

За термінами:

-надстрокові (до 3-х місяців);

-короткострокові (до 1 року);

-середньострокові (від 1 до 5 років);

-довгострокові (понад 5 років).

Кредити бувають:

-грошові (банк-клієнту);

-державні (держава - державі);

-споживчі (кредит для виробників);

-товарні (товар на реалізацію).

У міжнародній торгівлі досить широко використовується механізм акцептно-рамбурсного кредиту, який поєднує в собі кредитну і гарантійну операції. За своїм змістом такий вид кредиту передбачає: по-перше, акцепт банком векселів експортера; по-друге, переведення (рамбурсування) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Банк надає гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту виставлених на даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за такий акцепт певну винагороду з імпортера. Подібні міжнародні кредитні операції розширюють для експортерів можливості реалізації товарів, а для імпортерів полегшують їх купівлю.

Механізм акцептно-рамбурсного кредитування полягає в тому, що банк імпортера в межах узгодження лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, який бере на себе зобов'язання акцептувати переказні векселі (трати) й оплатити їх з настанням терміну оплати. Товарний акредитив - це зобов'язання банку за дорученням та за рахунок покупця-імпортера впродовж встановленого терміну видати експортеру (через його банк) обумовлену суму в певній валюті. Після відвантаження товару експортер направляє платіжні й товарні документи до свого банку. Банк експортера після цього акцептує переказний вексель, здійснюючи його облік, і виплачує експортерові вартість товару (за відрахуванням облікової ставки та акцептної комісії). Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку.

Акцептно-рамбурсне кредитування здійснюють, як правило, найбільш надійні і відомі міжнародні банки. У міжнародній торговельній практиці використовуються і так звані резервні кредити типу "Stand-by", в основі яких лежить встановлення сумарних кредитних лімітів і отримання позики протягом певного періоду в міру виникнення у клієнтів потреби у такому кредитуванні.

Для полегшення міжнародних платежів застосовується механізм факторингу. Спеціальна факторингова компанія здійснює купівлю грошових вимог експортера до імпортера. Експортер передає компанії-фактору вимоги до покупця, а фактор за певну винагороду (відсотки) бере на себе зобов'язання щодо отримання платежу за ними. Поширеним механізмом міжнародного банківського кредитування є форфейтування (від фр. a forfait - повністю, загальною сумою). За своїм економічним змістом форфейтинг означає надання певних прав в обмін на здійснення платежу.

В банківській практиці механізм цієї кредитної операції пов'язаний з купівлею не певний строк на заздалегідь встановлених умовах векселів та інших боргових і платіжних документів. Банк - покупець вимог бере на себе комерційні ризики, що пов'язані із неплатоспроможністю імпортера, без права регресу (обороту) цих документів на попереднього власника. Тим самим експортна угода із кредитної перетворюється в розрахункову, що є безумовно вигідним для експортера.

Міжнародні кредити мають різні види і форми, різноманітні варіанти механізмів кредитування. За формою міжнародні кредити можна полити на фінансові і комерційні.

Фінансовий кредит - це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості. Багато держав, використовуючи створені системи кредитування експорту і страхування експортних кредитів, здійснюють фінансову підтримку своїм банкам-кредиторам і фірмам-експортерам.

У міжнародному бізнесі поширена практика надання синдикованих кредитів. Синдиковані (консорціальні від лат. Consortium - участь) кредити - це кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторів об'єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти.

Кожен банк встановлює свій порядок видачі кредитів, перелік обов'язкових документів, наданих позичальником банку. Переважно це установчі документи; ліцензія, якщо діяльність, для здійснення якої береться кредит, підлягає ліцензуванню; баланс позичальника; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір поручництва, гарантія, договір про заставу, договір страхування); економічне обґрунтування одержання прибутку, достатнього для своєчасного погашення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи, яка підписала кредитний договір та інші документи.

Комерційний кредит - це кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів.

Основними видами комерційного кредиту є:

-фірмовий кредит;

-вексельний кредит;

-обліковий кредит;

-кредит за відкритим рахунком;

-овердрафт;

-акцептний кредит;

-факторинг;

-форфейтування;

-лізинг.

2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ ПРИ ОБСЛУГОВУВАННІ БАНКАМИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Специфічною особливістю динаміки кредитування банками в іноземній валюті є її нестійкість через залежність від фактора інфляційних очікувань суб'єктів економіки, що є прямим наслідком дії ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це явище характерне для країн з недостатньо розвинутими фінансовими системами, висуває певні вимоги щодо завдань їх грошово-кредитної політики. В умовах нестабільності національних грошей кредити в іноземній валюті використовують як засіб страхування ризиків і кредитори, і позичальники Кредитори надають перевагу кредитуванню в іноземній валюті для страхування інфляційних ризиків, а позичальники в умовах коли ціни гривневих ресурсів містять компоненту, пов'язану з високими інфляційними очікуваннями кредитора, надають перевагу валютним кредитам з метою зниження вартості запозичення. Такі тенденції з точки зору ефективності використання валютних ресурсів у національній економіці свідчать, швидше, про недостатню ефективність їх використання.

Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз позичальника.

Для оцінки бізнес-ризику необхідно проаналізувати такі фактори:

-зовнішнє ринкове середовище фірми;

- якість управління фірми;

- характер взаємовідносин з клієнтами фірми.

Знання ринку, на якому функціонує клієнт, необхідне не тільки для оцінки результатів минулої діяльності, а й для розуміння всіх припущень, на яких базуються фінансові прогнози.

Існуючі та потенційні ринки компанії повинні бути чітко визначені як клієнтом так і банком. Привабливішими галузями є ті, які вирізняються стабільно високим рівнем попиту та відносно невисокою конкуренцією. Для оцінки галузі, в якій працює клієнт доцільно перевірити такі джерела інформації: самостійні дослідження клієнта; пресу та комерційні огляди; економічні огляди; досвід інших клієнтів даної галузі; статистичні публікації уряду; банківські класифікації галузей (якщо вони існують).

Циклічна природа сектора (галузі) та стадія циклу бізнесу повинні бути обов'язково встановлені (з цією метою слід розробляти та використовувати власну банківську класифікацію з кожної галузі промисловості). Фахівці вважають, що не всі компанії, які діють в слабких, мало перспективних галузях, мають високий рівень кредитного ризику, і не всі клієнти, які належать до прогресивних галузей, є надійними з погляду кредитного ризику.

Для оцінки частини ринку клієнта необхідно проаналізувати тенденції протягом останніх кількох років, виявити основних конкурентів та оцінити їх вплив на ринок. Потрібно зіставити становище на ринку із ринковою стратегією даної компанії. Але слід пам'ятати, що розмір частини ринку, яка належить клієнту, не завжди свідчить про його фінансовий добробут.

Компанія повинна гарантувати , що її продукція не застаріває. Необхідно оцінити частоту випадків повернення продукції та рекламацій, а також політику компанії щодо контролю якості. Також слід перевірити страхування відповідальності за якість продукції, оцінити ризик, пов'язаний зі зміною технології або втратою частини кваліфікованого персоналу. Компанії, пов'язані з високими технологіями, особливо вразливі щодо мінливих потреб ринку.

Керівництво об'єкта кредитування повинно бути досвідченим та компетентним, особливо у сферах торгівлі, виробництва і фінансів. Якісний підбір складу працівників управління є вирішальним фактором для досягнення успіху і відповідно кредитоспроможності компанії.

Успіхи та прорахунки в минулій діяльності компанії надають інформацію про якість управління і повинні бути ретельно проаналізовані. Якщо існує ймовірність того, що компанію залишить провідний спеціаліст, що може вплинути на її майбутню діяльність, необхідно оцінити наявність адекватної заміни.

Керівництво повинно становити реалістичні фінансові цілі й завдання. Необхідно оцінити здатність керівництва швидко реагувати на умови діяльності, що змінюються. Гнучкість системи управління особливо важлива в циклічних секторах ринку. Клієнти, які не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути особливо ретельно перевірені. При цьому слід проаналізувати інтенсивність взаємовідносин банку з клієнтом, загальну суму кредитів, наданих спорідненим організаціям клієнта, рівень ризику в операціях з дочірніми компаніями.

Вид та термін кредиту повинні відповідати меті кредитування, можливості погашення боргу та джерелу погашення. Якщо початковий розмір позички дуже великий, то необхідно реструктурувати його до прийнятої величини. Водночас потрібно звести до мінімуму ймовірність вимушеного звернення компанії за додатковими коштами. Сума кредиту, що надається, повинна відповідати власним ресурсам компанії. Вважається, що при кредитуванні міжнародних операцій банк не повинен приймати на себе народних операцій банк не повинен приймати на себе 100% ризику. Частка фінансової участі клієнта в проекті також повинна бути значною. Прибуток, який передбачається отримати від кредитування, повинен бути виправданий щодо розмірів капіталу, яким банк ризикує.

Отже, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною, доцільно здійснити фінансово-майновий аналіз його діяльності, який передбачає: міжнародний кредитування банківський

-компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та ділової активності підприємства; аналіз грошового потоку підприємства; визначення якості майна під заставу.

Компаративний комплексний аналіз рентабельності та ділової активності На стадії надання кредиту дуже важливим є здійснення аналізу бухгалтерської звітності та фінансового стану позичальника. Форми звітності, що надходять, можуть бути різними, але банк повинен уніфікувати ці дані. Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самої корпорації, так і її партнерів може бути компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та ділової активності корпорації. Процедура реалізації методики комплексної компаративної оцінки фінансового стану компанії здійснюється у кілька етапів. Кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі найважливіші показники фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності загалом.

При її визначенні використовують дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан і розміщення коштів, їх джерела та інші показники.

Ця система базується на даних публічної звітності (переважно форми 1 і 2), що дає змогу здійснити комплексну оцінку, контролювати зміни у фінансовому стані компанії всіма учасниками економічного процесу, а також оцінити результативність і об'єктивність методики комплексної оцінки. Вихідні показники для рейтингової оцінки об'єднані у три групи.

Перша група. Містить найбільш узагальнені та важливі показники оцінки прибутковості (рентабельності) господарської діяльності компанії. В загальному випадку показники рентабельності є відношенням прибутку до певних коштів (майна) підприємства, які беруть участь в отриманні прибутку. Тому передбачається, що найважливішим для порівняльної оцінки є показники рентабельності, обчислені як відношення чистого прибутку до всього майна чи до величини власного капіталу підприємства.

Друга група. Містить показники оцінки ліквідності та ринкової сталості підприємства. Коефіцієнт покриття визначається відношенням суми оборотних коштів (ф1, р.260) до суми поточних зобов'язань (ф1, р. 620).

Коефіцієнт ліквідності є відношенням суми грошових коштів (ф1, р.230=240), короткотермінових вкладень (ф1, р.220) і дебіторської заборгованості (ф1, р. 160,170, 180, 190, 200, 210) до суми поточних зобов'язань.

Індекс постійного активу - відношення вартості основних коштів (ф1, р.030) та інших необоротних активів (ф1, р.070) до джерел власних коштів (ф1, р.380).

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) підприємства - відношення суми власного капіталу (ф1, р.380) до підсумку балансу (ф1, р.640).

Забезпеченість запасів і затрат власними оборотними коштами - відношення суми власних оборотних коштів (ф1, р.380-р.080) до вартості запасів і витрат (ф1, р. 100-140).

Третя група. Містить показники оцінки ділової активності підприємства. Віддача всіх активів (всього капіталу) підприємства визначається відношенням виручки від реалізації продукції (ф2, р.010) до середнього за період підсумку балансу. Віддача основних фондів є відношенням виручки від реалізації продукції до середньої за період вартості основних фондів і нематеріальних активів (ф1, р.010+030). Оберненість оборотних коштів (кількість оборотів) визначається відношенням виручки від реалізації продукції до середньої за період вартості оборотних коштів. Оберненість запасів і витрат - це відношення виручки від реалізації продукції до середньої за період вартості запасів і витрат. Оберненість дебіторської заборгованості - відношення виручки від реалізації продукції до середньої за період суми дебіторської заборгованості.

Оберненість найбільш ліквідних активів - відношення виручки від реалізації продукції до середньої за період суми найліквідніших активів, тобто грошових коштів і короткотермінових фінансових вкладень.

Віддача власного капіталу - відношення виручки від реалізації продукції до середньої за період величини джерел власних коштів. Досліджуючи ринкову сталість акціонерних товариств, корисно використовувати відносні показники: чистий прибуток на одну акцію, дивіденди на одну акцію, відношення дивідендів на одну акцію до ринкового курсу акції та ін.

3. ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

Одним із способів управління кредитним портфелем банку є створення внутрішнього банківського резерву для покриття можливих збитків від результатів кредитної діяльності.

Створення резерву регламентується положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України №122 від 27 березня 1998 р.

Згідно з цим положенням комерційні банки повинні на перше число кварталу розглянути кредитний портфель банку з метою оцінки кредитних ризиків і формування резерву.

Резерв поділяється на загальний та спеціальний:

-загальний резерв нараховується на стандартні кредити;

-спеціальний -- на нестандартні кредити, а саме: підконтролем, субстандартні, сумнівні, а також на безнадійні кредити.

Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат щодо основного боргу (без відсотків комісій) за всіма видами наданих кредитів, за винятком бюджетних кредитів, а також кредитів та депозитів між установами в системі одного комерційного банку.

Для визначення резерву комерційний банк здійснює класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

-·оцінки фінансового стану позичальника;

-·стану погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків по ньому.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника та порядок їх розрахунку при визначенні резерву методично збігаються з показниками, які обчислюються при визначенні кредитоспроможності клієнта. Але, враховуючи те, що балансові показники та техніко-економічні показники діяльності не є сталими в часі, оцінку фінансового стану позичальника необхідно робити кожного кварталу на підставі звітних документів про результати діяльності за квартал.

Крім оцінки фінансового стану, необхідно проводити аналіз погашення кредитної заборгованості та відсотків по ній. На основі такого аналізу проводиться оцінювання процесу погашення заборгованості та класифікація кредитних договорів. Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків по ній є:

-·добрим, якщо заборгованість за кредит та відсотки по ньому сплачуються у встановлені строки, та за кредит, пролонгований один раз на строк не більше 90 днів;

-·слабким, якщо прострочена заборгованість за кредит та відсотки за ним становлять не більше 90 днів або заборгованість за кредит, пролонгований на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

-·недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредит і відсотки по ньому становлять понад 90 днів або заборгованість за пролонгований кредит понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

На стадії надання кредиту дуже важливим є здійснення аналізу бухгалтерської звітності та фінансового стану позичальника. Форми звітності, що надходять, можуть бути різними, але банк повинен уніфікувати ці дані. Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самої корпорації, так і її партнерів може бути компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та ділової активності корпорації.

Отже, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною, доцільно здійснити фінансово-майновий аналіз його діяльності, який передбачає:

1. компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та ділової активності підприємства;

2. аналіз грошового потоку підприємства;

3. визначення якості майна під заставу.

Клієнти, які не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути особливо ретельно перевірені. Вид та термін кредиту повинні відповідати меті кредитування, можливості погашення боргу та джерелу погашення.

Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз позичальника.

Для оцінки бізнес-ризику необхідно проаналізувати такі фактори:

1. зовнішнє ринкове середовище фірми;

2. якість управління фірми;

3. характер взаємовідносин з клієнтами фірми.

Кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі найважливіші показники фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності загалом. При її визначенні використовують дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан і розміщення коштів, їх джерела та інші показники.

Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його тривалості, типу валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія, акредитив тощо).

При визначенні показників відсоткових ставок у міжнародній торговельній практиці вчаровуються також економічні та політичні умови країни-імпортера, що визначають характер ринку збуту. Зокрема, нестабільні політичні та економічні умови, ризикований характер ринку призведуть до збільшення плати за кредит.

ВИСНОВКИ

Іноземні середньо- і довгострокові кредити країни залучають для інвестування в економіку, а короткострокові -- для зовнішньоторговельних зв'язків. Крім того, іноземні кредити використовуються для покриття дефіцитів платіжних балансів, бюджетів, для здійснення структурних змін у перехідних економіках, подолання глибоких кризових явищ тощо.

Україна використовує позики міжнародних фінансових організацій -- МВФ, СБ, МБРР, ЄБРР та кредити окремих держав і їх угруповань.

Мікроекономічні аспекти пов'язані зі зниженням ризиків банків та диференціацію механізмів надання кредитних ресурсів інвестиційного призначення. Проблема ефективності управління банківськими ресурсами потребує стандартизації методики прийняття інвестиційних рішень, що дасть змогу знизити ризики, оптимізувати цінові умови фінансування, а отже, зробити інвестиції доступними для позичальників.

Значний потенціал має також впровадження фінансових інновацій, нових банківських продуктів. Фінансування інвестицій - це складний процес: у цій сфері діяльності банків необхідно застосовувати такі механізми кредитування, які дають змогу мінімізувати ризики.

Традиційні методи кредитування, активно використовувані у вітчизняній банківський практиці, передбачають застосування різноманітних видів застав із метою мінімізації ризиків.

Серед механізмів зниження ризиків, пов'язаних із наданням довгострокових ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній практиці механізми спільного кредитування.

Подальшого дослідження потребує проблема об'єктивної обмеженості потенціалу ФПГ саме у вирішенні проблем структурних зрушень у зовнішньоекономічному секторі вітчизняної економіки, де вже склалася усталена спеціалізація, й інтереси українських ФПГ пов'язані саме з нею.

Досліджуючи ринкову сталість акціонерних товариств корисно використовувати відносні показники: чистий прибуток на 1 акцію, дивіденди на 1 акцію, дивіденди до ринкового курсу акції та ін. Як свідчить досвід рейтингової експертизи світової економічної преси (Financial Times-500, Business Weer-1000, Forbes-500, Euromoney, Fortune, агентства Moody's Investors Servis тощо), в основу розрахунку підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств по кожному показнику фінансового стану, рентабельності і ділової активності з умовним еталонним підприємством, яке має найкращі результати по всіх порівняльних підприємствах. Таким чином, базою підрахунку для отримання рейтингової оцінки стану справ підприємства є не суб'єктивні припущення експертів, а найбільш високі результати, які склалися в реальній ринковій конкуренції із усієї сукупності порівняних об'єктів. Еталоном порівняння є самий успішний конкурент, у якого всі показники краще.

Методика комплексної оцінки фінансового стану, яка розглядалася, має наступні переваги.

По-перше, вона базується на комплексному багатомірному підході до оцінки такого складного явища, як фінансова діяльність підприємства.

По-друге, рейтингова оцінка господарсько-фінансової діяльності здійснюється на основі даних публічної звітності підприємства. Для її отримання використовуються найважливіші показники фінансової діяльності, які використовуються на практиці в ринковій економіці.

По-третє, рейтингова оцінка являється компаративною, вона враховує реальні досягнення всіх конкурентів.

По-четверте, для отримання рейтингової оцінки використовується плаваючий обчислювальний алгоритм, який реалізує можливості математичної моделі порівняльної комплексної оцінки виробничо-господарської діяльності підприємства-позичальника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про оренду державного майна"//Офіційний сайт Верховної ради України // www.rada.gov.ua.

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - №1. - С.3-47.

3. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. №1576-ХП // Офіційний сайт Верховної ради України // www.rada.gov.ua.

4. Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва ". Ухвалено Верховною Радою України 19 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992р. - №47.

5. Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" №2157-111 21.12.2000р.//3акон України. - К., 2002. - Т.1. - с.468.

6. Закон України "Про страхування" від 07.03.1996 №85/96. - ВР//Законодавство України про страхування. - К.: Аніта. - 1999. - С.18-39.

7. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена постановою Правління Національного банку України №368 від 28.08.2001р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - №6. - С.3-35.

8. Положення про кредитування / Затверджено постановою правління Національного банку України №246 від 28 вересня 1995р. // www.bank.gov.ua.

9. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків / Затверджено постановою Правління Національного банку України№279 від 6 липня 2000р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2000. - №9. - С.54-73.

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 3.04.1995року № 294 "Приоритеты напрямки розвитку економіки"

11. Положення "Про порядок залучення і використання іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних осіб резидентів щодо їх погашення " Затверджена Постановою Кабінету Міністрів № 414 від 05.05.1997 р.

12. Банківське право: Навч.посібник / Упорядник М.П. Кучерявенко. - Харків, 1999.-784 с

13. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / A.M. Мороз, M.I. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; за ред. д-ра екон. наук, проф. A.M. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476с.

14. Бізнес-середовище України - Міжнародна Фінансова Корпорація, 2013.-С.29.

15. Бобров В. Основи ринкової економіки підприємство. - Київ: Т-во «Знання», 2012. - С.646-653.

16. Боринець С. Міжнародні валютно-фінансові відносини. - К.: Наукова думка. - 1999.

17. Бровко С, Руденко С. Валютно-фінансовий механізм в організації міжнародного бізнесу. - К.: Наукова думка, 2001. - С.245.

18. Бровкова Е.Г., Продис И.П. Внешнеэкономическая деятельность. - К.: Сирин, 2000.-196с.

19. Бровкою СМ., Руденко Л.В. Валютно-фінансові механізми в міжнародному бізнесі: світовий досвід і українська практика. - К.: Агентство Україна, 2001. - 380с.

20. Бюлетень Національного банку України. - №3. - 2012.

21. Васильченко З.М. Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація. - Харків, 2001. - С.249.

Размещено на Allbest.ru

...