Управління валютними ризиками в не фінансовому секторі країн з ринковою економікою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

08.05.01 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини

Управління валютними ризиками в не фінансовому секторі країн з ринковою економікою

Камінський Ярослав Євгенович

Київ 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Науковий керівник доктор економічних наук, професор Плотніков Олексій Віталійович, відділ міжнародних валютно-фінансових проблем Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач

Офіційні опоненти доктор економічних наук, професор Мозговий Олег Миколайович Державний Комітет України з цінних паперів, голова кандидат економічних наук, доцент Софіщенко Ірина Ярославівна кафедра світової економіки Інституту економіки управління і господарського права, доцент

Провідна установа Київський національний економічний університет

Захист відбудеться “8” червня 2000 року о 15-й годині на засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д. 26.176.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою:

01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5

Автореферат розісланий “ 28 ” квітня 2000 року

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради ХАХЛЮК А. М.

1. Загальна характеристика роботи

управління валютний ризик зовнішньоекономічний

Актуальність теми дослідження визначається теоретичними і практичними особливостями сучасних тенденцій економічного розвитку. Йдеться про її недостатню дослідженість в українській економічній літературі й про те, що на етапі формування ринкових відносин управління валютними ризиками стає обов'язковим елементом діяльності підприємств всіх форм власності.

Однією з фундаментальних основ життєдіяльності ринкових систем виступають міжнародні валютні відносини. Вказана сфера, за визнанням фахівців, здійснює особливо помітний вплив на економічні процеси. І саме вона позначена найбільшими складнощами у розумінні того, що відбувається. Валютні ризики належать тут до числа тих проблем практичної економіки і економічної науки, які потребують постійної уваги та поповнення знань.

Небезпека збитків внаслідок змін валютних курсів загрожує всім підприємствам, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. В країнах з розвиненою ринковою економікою валютні ризики вже давно перебувають у центрі уваги як науковців, так і підприємців.

Запровадження в Україні власної грошової одиниці викликало до життя проблему валютних ризиків для національних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Практика вже довела необхідність управління валютними ризиками українськими підприємствами. Нестабільність, різкі стрибки курсу російського рубля підтверджують, що проблема страхування валютних ризиків завжди присутня при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності українськими підприємствами.

Доцільність дослідження цієї проблеми пов'язана, таким чином, з гострою потребою формування на сучасному етапі науково-теоретичного підґрунтя для здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України управління валютними ризиками як необхідної передумови ефективного функціонування в ринковому середовищі.

Ступінь розробленості проблеми. Фундаментальне значення для авторського осмислення найскладніших теоретичних аспектів обраної теми мали дослідження провідних радянських та українських економістів. Зокрема, проблеми глобалізації та інтернаціоналізації міжнародних економічних відносин ґрунтовно висвітлені в працях Білоруса О.Г., Будкіна В. С., Лук'яненка Д. Г., Пахомова Ю.М., міжнародних валютних відносин та функціонування фінансових ринків - у дослідженнях Андрійчука В.А., Бураковського І.В., Гольцберга М.А.., Гальчинського А. С., Кредісова А. І., Мозгового О. М., Новицького В.Є., Плотнікова О. В., Степаненка В. О. та ін.

Однак саме цілі і завдання, які ставив перед собою дисертант, зумовили пріоритетність науково-теоретичних праць провідних західних дослідників.

Інформаційна основа підготовки дослідження зумовлена її цілями і завданнями, складаючись переважно з джерел і статистичних даних зарубіжного походження. У їх числі статистичні щорічники та аналітичні матеріали ООН, МВФ, Світового Банку, ЄБРР, комерційних банків тощо.

Об'єктом дослідження є економічна діяльність нефінансового сектора країн з ринковою економікою.

Предмет дослідження - валютні ризики та шляхи управління валютними ризиками у процесі інтернаціоналізації підприємницької діяльності.

Зв'язок роботи з планами науково-дослідних робіт. Дисертаційна робота виконувалась у межах науково-дослідної теми Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України: ІІ 93/0397 “Проблеми ринкової трансформації валютно-фінансової системи України з використанням світового досвіду” (1997-1998 рр.); а також теми на замовлення Міністерства у справах науки і технології України 7.2/2036 - №2/912-97 “Розвиток валютно-фінансової системи України в умовах ринкової трансформації економіки” (1997-1999 рр.).

Методологічний підхід автора має дворівневий характер - теоретичний та прикладний. В основі методології - діалектичні методи пізнання і системне осмислення особливостей управління валютними ризиками в процесі зовнішньоекономічної діяльності, положення класичної та сучасної економічної теорії, праці представників вітчизняних і зарубіжних наукових шкіл з питань міжнародних фінансів, фінансового менеджменту, теорії ризиків. Дослідження базується на критичному осмисленні та синтезі положень, концепцій, підходів визнаних представників сучасної економічної науки, що стосуються предмета дослідження. Другий рівень складають прикладні методи та аналітичні інструменти, що безпосередньо докладаються до емпіричного матеріалу. Використані такі методи: економіко-статистичний, порівняльно-економічний, економічне прогнозування, експертних оцінок, графоаналітичний.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виділення, на основі комплексного аналізу, універсальних і ефективних методів та інструментів управління валютними ризиками суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, що працюють в нефінансовому секторі країн з високорозвиненою ринковою економікою. Задля досягнення вказаної фундаментальної мети поставлені такі завдання:

1. з'ясувати базові причини виникнення валютних ризиків та чинники, що обумовлюють їхній характер, розкрити глибинну сутність валютних ризиків та здійснити їх типологізацію;

2. узагальнити новітні підходи до проблеми кількісної оцінки ризиків у валютній сфері;

3. на основі аналізу коливань валютних курсів вивести закономірності, що є принципово важливими з точки зору здійснення валютного страхування, відтворити ключові підходи західних дослідників до перспектив використання прогнозів валютних курсів в страхових цілях;

4. дослідити, з точки зору можливостей практичного використання, внутрішні методи управління валютними ризиками, що застосовуються в країнах з ринковою економікою;

5. узагальнити зарубіжний досвід вибору конкретного інструменту зовнішнього валютного страхування і селективні страхові стратегії;

6. розкрити сучасні методи управління валютними ризиками шляхом укладення валютних контрактів на світових фінансових ринках;

7. здійснити порівняльний аналіз характерних особливостей окремих страхових інструментів та зробити узагальнення щодо України.

Наукова новизна результатів дослідження. Дослідження валютних ризиків та управління ними в Україні перебуває на етапі становлення. Поки що не можемо говорити про те, що українська економічна наука приділяє належну увагу цьому напрямові. Особливо це стосується відповідних проблем суб'єктів економіки нефінансового сектору. Як наслідок в Україні відсутня достатня теоретична база для практичного здійснення аналізу валютних ризиків та їх страхування суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Відповідна ж потреба, очевидно, існує.

Конкретними складовими наукової новизни є:

1. здійснена на основі системного підходу класифікація різновидів валютних ризиків з урахуванням їх специфічних проявів та особливостей впливу на фінансові результати діяльності суб'єктів ЗЕД, представлені різні підходи до їх кількісної оцінки;

2. обґрунтовано доцільність та оптимальні сфери застосування аналізу динаміки валютних курсів, взаємозв'язків між ними, а також курсових прогнозів при розробці загального плану та конкретних заходів в межах управління валютними ризиками;

3. на основі аналізу динаміки валютних курсів для середнього випадку зроблено ряд сутнісних висновків, що закладають теоретичне підґрунтя для зниження витрат на страхування валютних ризиків;

4. сформульовані моделі оптимізації відкритих валютних позицій підприємства в межах внутрішньофірмового валютного страхування, в тому числі, на основі критеріїв прибутковості та ризикованості.

Також в ході дослідження отримано наступні результати з елементами наукової новизни:

1. виявлено спосіб точної оцінки максимально можливого розміру валютних ризиків у рамках аналізу динаміки валютних курсів для найгіршого випадку;

2. систематизовані методи управління валютними ризиками, проведена їх типізація та обґрунтовані специфічні сфери використання з виділенням методів, що застосовуються для консервативного страхування лише з метою повної ліквідації ризику, та таких, що орієнтовані на отримання курсового прибутку;

3. обґрунтовано процес вибору конкретного інструмента зовнішнього валютного страхування;

4. встановлено можливості застосування селективних страхових стратегій з метою уникнення зайвих витрат та одержання потенційного курсового прибутку на основі даних аналізу валютних курсів та курсових прогнозів.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що основні положення та висновки можуть бути використані:

5. для науково обґрунтованого здійснення валютного страхування суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України;

6. при підготовці вищими навчальними закладами держави кваліфікованих економістів, зокрема, фахівців з фінансових ризиків;

7. державними та іншими органами при розробці необхідних для подальшого реформування економіки законодавчих положень та програм розвитку валютного і фінансового ринку України, потрібних для забезпечення підприємствам можливостей здійснювати валютне страхування.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України протягом 1998-2000 років. Автор брав участь у міжнародному круглому столі “Динаміка розвитку валютної та фінансової системи та її вплив на дії уряду України” (м. Київ, 20 січня 1999 р.), Міжвузівській науково-практичній конференції “Сучасні методи і технології прийняття управлінських рішень” (м. Київ, вересень 1999 р.) Науковий доробок автора було використано при підготовці “Робочої програми та методичних матеріалів з дисципліни “Міжнародна інвестиційна діяльність” для студентів програм спеціалістів і магістрів спеціальності “Міжнародна економіка” КНЕУ. Теоретичні моменти дисертації частково відображені в аналітичному проекті “До питання про Концепцію світового розвитку для 21-го століття”, підготовленому на замовлення Управління політичного аналізу і прогнозування МЗС України (довідка № від ).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 4 наукових публікаціях, загальним обсягом близько 3 друкованих аркушів.

Структура роботи зумовлена сформульованими метою та завданнями дослідження і складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури (141 найменування). Основний зміст викладено на 175 сторінках, містить 13 таблиць, 20 графіків.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено мету та завдання дисертаційного дослідження, дана його загальна характеристика.

В першому розділі “Сутнісні характеристики валютних ризиків, коливань і прогнозів валютних курсів” досліджено базові теоретичні аспекти валютних ризиків, принципові моменти стосовно коливань валютних курсів та можливостей їх прогнозів.

Становлячи важливу складову частину міжнародних економічних відносин, валютні відносини здавна були об'єктом спроб регулювання на державному та міждержавному рівнях. Функціональною формою організації валютних відносин виступає світова валютна система, чия еволюція призвела до запровадження в 1976 році системи плаваючих валютних курсів. Останні викликали не знані до цього в такому масштабі проблеми, пов'язані зі зростанням курсових коливань валют, і небезпеку відповідних фінансових збитків. Зростання актуальності проблеми валютних ризиків та управління ними пояснюється й дедалі помітнішою інтернаціоналізацією підприємств. У зв'язку з цим зроблено аналіз трьох основних ступенів інтернаціоналізації підприємств та властивих їм платіжних струмів, оскільки ці чинники обумовлюють характер валютного ризику та вибір тих чи інших методів його страхування.

Однозначні визначення поняття валютних ризиків, однаковий підхід до них зустрічаються в економічній літературі досить рідко. Виходячи з багатозначності терміну, що розглядається, зроблено спробу прийти до “спільного знаменника”, осмисливши різні аспекти валютних ризиків з урахуванням їх виникнення та проявів.

На основі системного підходу запропонована класифікація різновидів валютних ризиків з урахуванням їх специфічних проявів та особливостей впливу на фінансові результати діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на причини, що викликають валютний ризик, виділені три його основні категорії: обмінний ризик, ризик зміни паритету, конвертаційний ризик, а також інші категорії, що мають місце і при здійсненні бізнесових операцій цілковито в межах національної економіки, але у сфері зовнішньоекономічній набувають більшого значення. Здійснено також аналіз категорій валютних ризиків з точки зору характеру їх впливу на підприємство та ролі в його економіці, а саме: трансакційного, перерахункового та економічного. Вони заторкують як балансові показники, так і чисто фінансові поточні результати, а в подальшому відрізняються з точки зору часового фактору, тобто, терміну їх впливу на результати зовнішньоекономічної діяльності.

Взагалі, розподіл валютного ризику по категоріях служить меті, яку можна визначити як групування різних ситуацій, в яких підприємство має з ним справу. Йдеться про те, щоб у залежності від категорії ризику застосувати специфічні критерії його оцінки та спланувати, коли це потрібно та можливо, необхідні заходи в області управління валютними ризиками.

Здійснена класифікація валютного ризику та аналіз різних його категорій дозволив прийти до висновку, що домінуюча роль належить трансакційному валютному ризику, котрий і покладено в основу дослідження. Обґрунтованість даного підходу базується і на оцінках важливості категорій валютного ризику для суб'єктів зовнішньоекономічних відносин, що панують у зарубіжній економічній літературі, і на практиці міжнародного бізнесу, де підтверджуються абсолютний пріоритет саме трансакційного валютного ризику, що має місце у короткостроковому часовому інтервалі.

Небезпечний потенціал валютного ризику складається з трьох основних параметрів, можливість впливу на які власне й спричиняє певне поле дій в межах валютного страхування. Ці параметри: об'єм валютних потоків в іноземній валюті, строкова структура трансакцій та валюта трансакції з її специфічними тенденціями курсової динаміки, що включають напрямки та масштаби коливань курсу, його кореляцію з курсом іноземної валюти і т.д.

Представлені автором різні підходи до кількісної оцінки трансакційного валютного ризику служать основою прийняття адекватних страхових рішень та невід'ємною частиною системи управління валютними ризиками.

У світовій практиці валютного страхування надзвичайно важлива роль закономірно відводиться аналізові курсових коливань валют. Він лежить в основі кількісного визначення валютного ризику та прийняття рішень в галузі валютного страхування. Отримувані в результаті аналізу характеристики курсових коливань служать в якості параметрів моделей оптимізації валютного ризику.

Оскільки періодом здійснення валютного страхування є переважно короткостроковий, то при аналізі курсових коливань автор приділяє головну увагу саме короткостроковим коливанням. З огляду на взаємодію між величиною валютного курсу та строком існуючої відкритої валютної позиції важливими є не абсолютні зміни курсів, але їх зміни в залежності від відповідних часових інтервалів. Адже саме останні лежать в основі кількісного визначення ризику відповідно до його строків. Відповідний ретельний аналіз, представлений графічно на прикладі курсових співвідношень долара США та німецької марки, уможливив наступні висновки:

1. зі збільшенням часового інтервалу зростають амплітуди курсових коливань, так і частота зміни їх знаку на протилежний; отже, із зростанням строку валютного ризику, небезпека втрат, рівно як і можливого прибутку, також має збільшуватись;

2. в межах короткострокового періоду зростання часового інтервалу призводить до покращення передбачуваності напрямку коливань валютних курсів.

В рамках аналізу процесу курсових коливань, важливим є також питання про те, в якій формі зміни курсів валют слідують тому чи іншому розподілу. Дослідження цього аспекту також дозволяє констатувати зростання амплітуди курсових коливань при збільшенні строків відкритих валютних позицій.

Ще одна характеристика такого компоненту валютного ризику як валютний курс - нестабільність курсу. Для її характеристики можуть застосовуватись показники варіації чи стандартного відхилення. Обидва вони являють собою величину відхилення валютного курсу від його середнього значення. Зроблені автором розрахунки стандартного відхилення курсів для різних пар валют призводять до результату, аналогічному вищенаведеним. Стандартне відхилення змін курсів валют у процентах значно зростає у міру збільшення часових інтервалів. Іншими словами, більші за строками відкриті валютні позиції пов'язані зі значнішою нестабільністю валютних курсів, а отже, з потенційно більшим розміром валютного ризику.

Специфічною характеристикою валют є взаємозв'язок їх курсових коливань у часі. Більшість авторів позитивно відповідають на питання, чи існують, і чи можуть бути чисельно визначені взаємозв'язки курсових коливань різних грошових одиниць. В межах управління валютними ризиками урахування кореляції курсів валют - необхідне. Вона, по-перше, впливає на розмір небезпеки, що містять у собі ті чи інші відкриті позиції, а по-друге, на потребу в інструментах валютного хеджування та їх застосування. Авторський аналіз кореляції між різними парами валют уможливлює такі висновки:

1. Зв'язки між коливаннями курсів валют існують і можуть бути чисельно визначені з метою подальшого використання в процесі управління валютними ризиками.

2. При зміні часових інтервалів, що беруться до уваги, структура графіків коефіцієнтів кореляції залишається схожою.

3. Інтенсивність коливань взаємозв'язків між курсами валют збільшується із зростанням часових інтервалів. З плином часу результати досить різко змінюються, що обумовлює більшу частку непевності при плануванні страхових заходів на основі коефіцієнтів кореляції для більших часових інтервалів.

Необхідність прогнозування валютних курсів в межах управління валютними ризиками у практиці підприємництва обумовлюється безпосереднім зв'язком між валютним ризиком та зміною валютного курсу в період між моментом виникнення відкритої валютної позиції та моментом конвертації. Точний прогноз валютного курсу уможливлює, по-перше, кількісне визначення валютного ризику апріорі, а по-друге, порівняння вартості різних страхових стратегій з результатом альтернативного варіанту відмови від страхування, на чому базується розрахунок селективної політики страхування курсу.

Наведені теорії фундаментального аналізу не забезпечують можливості прогнозування курсів валют у короткостроковому періоді, але вказують на зміни курсових трендів, і є джерелами інформації щонайменше про присутність ре- чи девальваційної тенденції. Теоретична цінність тут безсумнівна, але на практиці застосовуватись відповідна інформація має з підвищеною обережністю. Численні ж можливості екстраполяції валютних курсів у межах технічного аналізу, не маючи фактично ніякого теоретичного підґрунтя, попри це, нерідко дають успішні прогнозні результати, що підтверджується практикою.

Окреме місце в системі інструментів валютного прогнозування посідають методи аналізу найгіршого та середнього випадків, оскільки вони обидва базуються на певних, а не прогнозних величинах. Перший з них встановлює структуру коливань валютних курсів у найнесприятливішому випадку. Отримувана завдяки методу інформація на практиці не підходить ані для оцінки величини валютного ризику, ані для прийняття рішень в галузі валютного хеджування. Проте, позитивною рисою цього підходу є те, що він повністю відповідає головному завданню управління валютними ризиками - абсолютному виключенню ризику, оскільки обумовлює швидше перевищення необхідного рівня, аніж недостатнє хеджування. Проведений аналіз розрахованих даних про параметри середнього випадку уможливлює наступні узагальнюючі і принципово важливі для управління валютними ризиками висновки:

1. Дуже короткі за строками, до 10 днів, відкриті валютні позиції, в межах управління валютними ризиками можуть не братися до уваги взагалі. Це, однак, пов'язано з передумовою багаторазового виникнення таких відкритих позицій у певних валютах, що необхідно для функціонування механізму їх взаємної нейтралізації.

2. Пасивні валютні позиції з довшими строками, тобто понад 10 днів, необхідно страхувати лише в тих валютах, по яких параметр середнього випадку - позитивний. Для активних позицій вірно протилежне.

3. Існують валюти, котрі характеризується в середньостроковому періоді параметрами середнього випадку, близькими до нуля. Відтак, страхування позицій у цих валютах фактично позбавлене сенсу.

Загалом, вже за умови дотримання науково обґрунтованої передумови, що прогноз валютного курсу хоча б зменшує непевність щодо майбутньої курсової динаміки, прогнозування варто оцінювати абсолютно позитивно. З іншого ж боку, фактори непевності, властиві курсовим прогнозам, ставлять під знак запитання їх надійність та підштовхують до обережного використання заснованих на них страхових стратегій. З метою виключення помилок варто обмежуватись аналізом тенденцій курсової динаміки, тобто, лише висновками про напрямок руху валютних курсів.

Другий розділ “Аналіз внутрішньофірмових методів валютного страхування в країнах з ринковою економікою” присвячений широко застосовуваним внутрішнім методам управління валютними ризиками підприємства. Зазначено, що управління валютними ризиками підприємства, задіяного в зовнішньоекономічній діяльності, в залежності від застосовуваних методів страхування, поділяється на внутрішнє (внутрішньофірмове) та зовнішнє (зовнішньофірмове). Внутрішні методи мають справу переважно з управлінням відкритими валютними позиціями, його завдання - зменшення ризику, пов'язаного з первісними платіжними потоками в іноземних валютах. Внутрішньофірмове валютне страхування є процесом, завдяки якому організація мінімізує кількість іноземної валюти, яку вона врешті-решт змушена буде придбати чи продати в межах валютних трансакцій з банками. Головними складовими цього процесу є методи неттінгу, метчінгу, лідз-і-легз, заходи в сфері політики ціноутворення та управління валютним портфелем.

Аналіз внутрішньофірмових методів валютного страхування здійснено під кутом зору можливостей їх практичного застосування. З цією метою широко застосовувані інструменти розглянуті з використанням різних підходів до моделей оптимізації внутрішньофірмового управління валютними ризиками.

Неттінг та метчінг традиційно відносяться до методів мінімізації трансакційних витрат платіжного обігу, але застосовуються і в рамках управління валютними ризиками.

Ціллю концепції неттінгу є взаємна компенсація внутрішньофірмових платіжних потоків, що мають місце у певні моменти або проміжки часу. За допомогою такого взаємного погашення досягається зменшення об'ємів трансакцій і модифікація відкритих валютних позицій. В основу цього методу закладено принципи компенсації та зміни деномінацій валют. Оскільки неттінг платіжних потоків пов'язаний з реструктуризацією відкритих валютних позицій, то цей метод цілком виправдано можна віднести до управління валютними ризиками.

Аналіз найбільш відомої спроби моделювання неттінгової концепції, що належить А. Шапіро, дозволив виявити серйозні недоліки з огляду на можливість її практичної реалізації. На основі її слабких місць автором наведено більш розширений план, у якому взято до уваги як можливість зміни валюти деномінації, так і різні проміжки часу в плануванні. Для цього застосовані в моделі А. Шапіро трансакційні перемінні розширені індексами валюти і часу. Завдяки цьому представлений у вигляді моделі лінійного програмування план неттінгу мінімізує трансакційні витрати внутрішньофірмового платіжного обігу з урахуванням, на відміну від базової моделі, деномінаційного та часового факторів.

У подальшому, до розширеної моделі процесу неттінгу включено часовий фактор, що пов'язане з доповненням її перемінною, котра змальовує внутрішньофірмові кредити і необхідна для зв'язку трансакцій, які розходяться у часі. Розширена кредитною перемінною модель управління неттінгом дозволяє зменшувати не лише трансакційні витрати, але завдяки взаємній компенсації відкритих позицій - і валютні ризики. Представлене також обмеження, котре уможливлює розподіл загальної відкритої валютної позиції по окремих валютах з урахуванням тенденцій коливань їх курсів та розмірів цих коливань. Даний факт є беззаперечно позитивним з точки зору агресивного страхувальника валютних ризиків.

Незважаючи на певний внесок неттінгу у справу управління валютними ризиками, він передусім спрямований на мінімізацію трансакційних витрат і не враховує зовнішнього платіжного обігу підприємства. Внаслідок цього, метод неттінгу явно недостатньо орієнтований у бік валютного хеджування.

Методом внутрішньофірмового валютного страхування, що дозволяє усунути вказаний недолік, є метчінг. Він, на відміну від неттінгу, уможливлює застосовування для оптимізації загальної відкритої валютної позиції компанії не лише внутрішньофірмового, але й зовнішнього платіжного обігу компанії. Метою метчінгу є мінімізація загальної відкритої валютної позиції корпорації, що розподіляється за її структурними підрозділами та валютами. Спосіб метчінгу застосовується здебільшого мультинаціональними підприємствами. Вони можуть при цьому здійснювати цілеспрямоване маніпулювання валютними позиціями з метою компенсації втрат одних підрозділів прибутками інших, плануючи очікуваний від зміни валютних курсів прибуток в країнах з низьким рівнем податків, і по можливості переносячи відповідні збитки в країни з високим рівнем оподаткування.

При моделюванні системи метчінгу дисертант виходив з того, що зовнішні платежі, у відповідності з умовами угод, є величинами незмінними за їх об'ємами, строками та валютами, а внутрішньофірмові, навпаки, можуть бути модифіковані по строках та валютах платежів. Тобто, зовнішні трансакції розглядались як вхідні константи, що позначаються у кількісному вираженні відкритих валютних позицій, котрі, таким чином, можуть бути змінені лише шляхом маніпуляцій з внутрішньофірмовими угодами.

Представлена базова модель метчінгу мінімізує загальну відкриту валютну позицію корпорації. Однак, у цій моделі відкриті позиції в різних валютах, їх об'єми, перераховані в “центральну валюту”, вважаються ідентичними і оцінюються однаково, попри різну оцінку ризику по окремих валютах. Аби використати характерні особливості окремих валют в межах метчінгу, запропоновані інші цільові функції, які уможливлюють диференційоване управління позиціями за рахунок застосування ваг відкритих позицій. При цьому паритети оцінюються різними вагами валют, виходячи з різних оцінок ризику, а ваги структурних підрозділів компанії дозволяють управляти валютними ризиками в межах підприємства в цілому. Очевидним позитивом є те, що запропонована характеристика ваг валют відповідними знаками уможливлює використання прогнозів руху валютних курсів, а різні розміри ваг підприємств дозволяють враховувати розміри їх самих, податкову специфіку в країнах розташування тощо.

За всіх позитивних рис підходу до управління відкритими валютними позиціями структурних підрозділів компанії на основі ваг підрозділів та валют, йому властивий і серйозний недолік. Річ у тому, що отримувана в результаті відкрита позиція, а отже, і розмір валютного ризику, апріорі є невідомими, і можливості їх планування обмежені. З цієї причини запропоновано й альтернативний підхід, при якому чітко встановлюється розмір ризику завдяки обмеженням максимальних ризиків як по структурних підрозділах, так і по валютах. Такий варіант метчінгу є більш прийнятним з точки зору обережного страхувальника валютного ризику.

Широко застосовуваним інструментом валютного страхування є управління валютним портфелем. Його першочерговою метою є така реструктуризація загальної відкритої валютної позиції підприємства, яка забезпечує максимально прийнятну диверсифікацію ризику. Емпіричні дослідження з недалекого минулого показують, що на практиці заходи по управлінню валютними ризиками за допомогою оптимізації валютного портфелю відіграють зростаючу роль.

Аналіз сформульованої Л. Cоененом моделі ефективного валютного портфеля, що ґрунтується на квадратичній оптимізації і мінімізує дисперсію портфелю при заданій загальній прибутковості, дозволила прийти до наступних висновків:

1. завдяки моделі ефективно визначаються такі оптимальні частки валют у валютному портфелі при розгляді його в інтервалі між двома пунктами у часі, щоб його варіація була мінімальною;

2. модель уможливлює визначення загального напрямку ефективності валютного портфеля, завдяки чому існує можливість розрахунку різних комбінацій доходу та ризику, встановлення оптимальних комбінацій обох параметрів відповідно до індивідуальних суб'єктивних уявлень страхувальника щодо оптимального співвідношення між страхуванням від ризику та отриманням потенційного прибутку.

Запропоновано також відмінний від підходу Л. Соенена варіант моделі управління валютним портфелем, за якого через збереження окремих відкритих позицій максимізуються курсові прибутки, а варіація портфелю обмежується. Перевагою цього альтернативного підходу є те, що максимальний об'єм ризику задається в якості обмеження, і таким чином - відомий з самого початку. Завдяки змінам встановленої максимальної варіації портфелю можуть визначатися різні максимальні рівні припустимого ризику, а вже незначне підвищення схильності до ризику може призвести до пропорційно значно більшого прибутку. При застосуванні запропонованої автором моделі лише від пріоритетів підприємства залежить, чи буде максимізуватись прибуток, чи мінімізуватись ризик. Звичайно, максимізація прибутку відноситься швидше до спекуляційних операцій. Однак, оскільки в цьому випадку присутнє також обмеження ризику, такий підхід не суперечить меті управління валютними ризиками в разі коли обмеження останніх формулюються достатньо жорстко.

Обидва вищезазначені варіанти визначення складу валютного портфелю мають той недолік, що відносно встановлення співвідношення доходу та ризику вони дещо статичні. Один із параметрів завжди фіксується на початку, а оптимізація здійснюється за рахунок іншого, який виступає єдиною перемінною. З цієї причини розроблено і представлено третій підхід, при якому завдяки введенню функції пріоритетів здійснюється оптимізація складу валютного портфелю в залежності від критеріїв як прибутковості, так і ризику.

При використанні методу оптимізації валютного портфеля можливе врахування інформації про динаміку валютних курсів. Це дозволяє приймати рішення, ефективніші, ніж при простій мінімізації відкритих позицій. З іншого ж боку, стохастичний характер параметрів, застосовуваних при оптимізації валютного портфеля, обумовлює проблематичність їх стабільності в часі, відповідності визначених ваг валют реально оптимальним. Даний факт спричиняє необхідність обережної практичної реалізації методу оптимізації валютного портфеля з використанням отриманих ваг валют в якості, скажімо, приблизних орієнтирів бажаної структури відкритих позицій.

Традиційним, здавна застосовуваним інструментом валютного хеджування, є метод лідз-і-легз, котрий охоплює всі дії, що спричиняють зміщення в часі платежів і впливають таким чином на строкову структуру відкритих валютних позицій. Метод лідз-і-легз може бути застосований як по відношенню до зовнішньофірмових трансакцій шляхом впливу на платіжну поведінку контрагента так і у випадку внутрішньофірмового платіжного обігу в рамках управління валютними позиціями. Щодо застосування методу лідз-і-легз в системі управління валютними ризиками, можна акцентувати три його основні властивості:

1. внаслідок зміщення у часі строку платежу здійснюється безпосередній вплив на строковий параметр ризику: чим віддаленіший у часі строк конвертації валюти, тим більшою є максимальна очікувана зміна курсу валюти;

2. лідз-і-легз являє собою інструментарій, що дуже добре пристосований до того, аби оптимально реагувати на інформацію про майбутню динаміку коливань валютних курсів;

3. лідз-і-легз добре підходить для зменшення існуючих відкритих валютних позицій завдяки їхній взаємній компенсації шляхом прискорення чи відстрочення трансакцій.

При застосуванні методу лідз-і-легз по відношенню до зовнішніх контрагентів слід зважати на те, що воно обмежується наявними на ринку лімітами зміщення строків трансакцій в часі. На практиці слід брати до уваги й те, що контрагенти нерідко за зміну строку трансакції вимагають знижок, виплати високих відсотків по кредиту чи іншу фінансову компенсацію, розмір якої часом може звести нанівець ефект від застосування лідз-і-легз. Щодо внутрішньофірмового маніпулювання строками трансакцій, то воно суттєво впливає на ліквідність задіяних сторін. Тому при практичному застосуванні методу повинні встановлюватись обмеження, покликані забезпечити підтримання належного рівня ліквідності.

Як підприємства, чия зовнішньоекономічна діяльність обмежується простими експортно-імпортними операціями, так і транснаціональні союзи підприємств, використовують у якості найпростішого та досить ефективного інструменту валютного страхування заходи в межах цінової політики, які включають в себе:

1. політику фактурування, що в залежності від цілого ряду чинників може передбачати деномінацію трансакції у вітчизняній валюті, у третій валюті, чи у “кошику” валют;

2. підвищення ціни на товари з метою створення страхового фонду;

3. трансфертне ціноутворення.

Загалом застосування внутрішньофірмових методів управління валютними ризиками доцільне і є цілком позитивним фактором. Вони доступні переважній більшості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та достатньо гнучкі для їх адаптації до різних специфічних ситуацій та потреб. Вартість валютного страхування за їх допомоги - низька. Однак, як свідчать розрахунки і практичні результати, в більшості випадків внутрішні методи неспроможні цілковито ліквідувати валютний ризик, спричиняючи лише його зменшення.

Третій розділ “Зовнішні методи управління валютними ризиками в міжнародних економічних відносинах” присвячений зовнішньофірмовим методам валютного страхування, котрі, на відміну від внутрішніх, здатні повністю ліквідувати відкриті валютні позиції завдяки укладенню трансакцій на валютних та фінансових ринках, і при цьому доступні всім без винятку суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від їх величини та організаційної структури.

Принциповим питанням при здійсненні зовнішнього валютного страхування є вибір його інструментів, що забезпечили б оптимальні результати відповідно до визначених критеріїв. Процес вибору є багатоступінчастим, і в ньому почергово один за одним слідують наступні етапи:

1. характеристика існуючої страхової ситуації, таких її якостей як об'єм, строки, валюта деномінації ризику тощо;

2. вибір доступних страхових інструментів на основі критерію правової припустимості їх використання;

3. узгодження інструментів валютного страхування з політикою підприємства в галузі ризиків;

4. встановлення доступності вибраних страхових інструментів на фінансових ринках, під якою перш за все розуміється відповідність необхідних якостей страхових інструментів характеристикам тих, що наявні в даний момент часу на ринку;

5. остаточний вибір страхового інструменту на основі останнього критерію - вартості валютного страхування.

В межах зовнішньофірмового управління валютними ризиками важливим є також питання обсягів страховки. Особливо це стосується їх відповідності цілям підприємства в галузі політики страхування валютних ризиків. Підхід до управління ризиками, за якого мова заходить про вибір обсягів страховки, носить назву селективного страхування. Найпростішим різновидом селективного хеджування є вибір між альтернативами стовідсоткового страхування відкритої валютної позиції та повної відмови від нього. Такий розгляд проблеми характеризується як “стратегія хеджування один/нуль”. Вона є цілком логічною та виправданою у випадку, коли коливання курсу іноземної валюти дуже незначні, або ж коли існують точні очікування напрямку курсової динаміки, котрі вказують на отримання курсового прибутку.

Відмова від страхування (так зване пасивне страхування) не призводить до зменшення валютного ризику, але з іншого боку, не пов'язана з відповідними витратами коштів. Вона базується на припущенні, що в довгостроковому часовому інтервалі курсові прибутки та збитки врешті-решт взаємокомпенсуються.

Всі дії, що призводять до здійснення хеджування, охоплюються терміном активної курсової політики незалежно від того, яка частина ризику страхується. Метою повного страхування є забезпечення на момент майбутньої конвертації іноземної валюти обміну всієї суми на національну грошову одиницю за курсом, встановленим на момент укладення страхової угоди. Повне страхування - це стратегія, що відповідає поведінці абсолютно несхильного до ризику суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Такий підхід особливо виправданий тоді, коли прогнозується несприятлива курсова динаміка, коли валютний ризик виникає досить рідко чи коли підприємство в силу якихось причин на певний момент часу дуже вразливе до валютного ризику.

Управління валютними ризиками на основі вибору між повним та нульовим страхуванням виправдане лише за наявності однозначних та надійних прогнозів курсової динаміки. Вони відіграють при такому підході першочергову роль і їх якість повинна бути абсолютно бездоганною.

Селективне страхування не обмежується двома вищенаведеними екстремальними підходами. Воно включає в себе і гнучкі стратегії, направлені на страхування якоїсь частини ризику в залежності від його параметрів. До них вдаються з метою досягнення подвійного ефекту: зменшення розміру валютного ризику та одночасного досягнення консенсусу між устремліннями зменшити ризик та отримати курсовий прибуток. Частка ризику, що підлягає страхуванню встановлюється шляхом визначення для кожної валюти максимально припустимих відкритих позицій, решта ж ризику в них підлягатиме страхуванню.

Визначення розміру максимально припустимого валютного ризику здійснюється відповідно до політики підприємства в цій сфері. Таким чином, стратегії селективного валютного страхування уможливлюють досить-таки гнучкий підхід до управління валютними ризиками. Щоправда, підхід до цього повинен бути дуже зваженим і обережним, аби цілком слушне бажання не втратити прибуток не вилилося у нічим не виправдані спекуляції.

Зовнішнє валютне страхування здійснюється контрактами форвардного типу, до яких відносяться валютні форварди, свопи та ф'ючерси, і валютними опціонами.

Форвардні контракти елімінують валютний ризик, забезпечуючи страхувальнику отримання іноземної валюти чи її конвертацію в національну за заздалегідь відомим йому курсом. За наявності відкритої валютної позиції страхування форвардними контрактами здійснюється шляхом форвардної купівлі іноземної валюти, коли позиція пасивна, і продажу - коли активна. Таким чином штучно створюються відкриті валютні позиції, покликані компенсувати ті, що вже існують. При цьому негативні наслідки коливання курсу іноземної валюти компенсуються фінансовими результатами від форвардного контракту. Однак, валютним форвардам властива негативна риса, що значною мірою нівелює їхні переваги, роблячи їх фактично неприйнятними для бажаючих отримати курсовий прибуток страхувальників. Адже форвардні угоди фіксують валютний курс, за яким страхувальник зобов'язаний придбати чи купити валюту за будь-якої курсової динаміки. Це обумовлює можливість значних втрат в порівнянні з конвертацією валюти на касовому ринку.

Оскільки форвардні ставки базуються на різницях в процентних ставках у двох відповідних країнах, надання/ отримання кредиту в валюті, по якій існує відкрита позиція, і одночасне отримання/ надання коштів в кредит в національній валюті дають страхувальнику змогу імітувати звичайну форвардну страховку. Такого роду дії характеризуються терміном "фінансове хеджування". Під ним розуміють усі, спрямовані на страхування валютного ризику, трансакції, що здійснюються на міжнародних фінансових ринках у формі надання кредитів чи вкладень коштів в іноземних валютах.

Фінансове хеджування може виступати альтернативою форвардним контрактам тоді, коли якісь причини обумовлюють неможливість укладення форвардних угод. При цьому перевагою фінансового хеджування є те, що кредити, за допомогою яких симулюються форвардні угоди, можуть надаватись на будь-який термін у всіх без виключення валютах. Проте, фінансове хеджування можливе лише за дотримання вимог до ліквідності підприємства з боку фінансових установ.

Валютні свопи, як і форварди, дозволяють зафіксувати курс майбутньої конвертації валют в момент здійснення страхування. Вони, до того ж, мають ряд специфічних переваг:

1. свопи можуть укладатись не лише з фінансовими установами, але і суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності нефінансового сектору, що має наслідком можливість взаємного задоволення потреб в фінансових ресурсах і використання взаємних переваг контрагентів на тих чи інших кредитних ринках;

2. здатність сторін самостійно, виходячи з їхніх взаємних інтересів, встановлювати валютні курси угоди та процентні ставки обумовлює їхню значно більшу гнучкість.

Головний недолік форвардних контрактів, котрий полягає у неотриманні потенційного курсового прибутку в разі сприятливої курсової динаміки, властивий також і валютним свопам.

На відміну від інших фінансових інструментів форвардного типу, валютні ф'ючерси є біржовими, а отже, стандартизованими контрактами. Внаслідок цього вони меншою мірою можуть задовольняти індивідуальні специфічні потреби страхувальників валютних ризиків. Проте, валютні ф'ючерси, на відміну від інших типів контрактів, уможливлюють оперативну реакцію страхувальника на поточні зміни ситуації на валютних ринках. В той час як форварди, свопи, кредити в межах фінансового хеджування вимагають реалізації угоди на момент закінчення строку її дії, ф'ючерсні контракти можуть бути придбані та продані будь-коли. Завдяки цьому можна щонайменше частково використати можливість отримання курсового прибутку, вчасно коригуючи обсяги страховки.

Найбільш інноваційний інструмент зовнішньофірмового управління валютними ризиками - валютний опціон - запропонував страхувальникам безпрецедентні до його появи можливості. Він поєднав у собі такі риси, котрі уможливлюють ефективне страхування ризику одночасно з отриманням при використанні деяких стратегій нічим не обмеженого курсового прибутку. Ринок валютних опціонів, що надзвичайно динамічно розвивається, пропонує підприємствам все нові й нові типи контрактів та їх комбінацій, здатних задовольняти найрізноманітніші потреби страхувальників валютного ризику. В той же час, суттєвий недолік опціонів як інструменту зовнішньофірмового валютного страхування - їхня висока вартість.

Загалом застосування зовнішньофірмових методів валютного страхування варто оцінювати цілком позитивно. Завдяки наявності досить широкого спектру інструментів, вони можуть бути використані як абсолютно несхильними до ризику, так і налаштованими на спекуляційний лад страхувальниками. Більше того, вміле використання курсових прогнозів, селективних страхових стратегій уможливлюють застосування не лише валютних ф'ючерсів та опціонів, але й інших інструментів, також і страхувальниками, орієнтованими на отримання курсового прибутку.

Загальні висновки

Тенденції розвитку світової економіки останніх десятиріч обумовили появу та значні масштаби проявів проблеми валютних ризиків. З ними мають справу всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від їх розмірів, характеру діяльності, країни розташування тощо. Найсуттєвішим, з точки зору як теорії, так і практики є трансакційний ризик, який і покладено в основу дослідження.

Важливу роль в системі управління валютними ризиками відіграють аналіз коливань валютних курсів та їхні прогнози. Валютні курси, їхня динаміка у часі та показники їхньої стабільності, а також строки існування відкритих валютних позицій здійснюють визначальний вплив як на розмір, так і на ймовірність власне виникнення ризику, на можливість курсових прогнозів. Між вказаними факторами існують взаємозв'язки, аналіз яких є абсолютно необхідною передумовою науково обґрунтованого, а отже, ефективного управління валютними ризиками. Між рухом курсів різних валют також існують взаємозалежності, які можуть бути точно обраховані і застосовані при розробці та здійсненні страхових заходів.

Достатньо точні прогнози валютних курсів цілком можливі, за обережного та обґрунтованого використання, вони здатні значно поліпшити результати заходів з валютного страхування.

Внутрішньофірмове валютне страхування здійснюється шляхом управління відкритими валютними позиціями підприємства. Позитивною стороною використання цих методів є суттєве зменшення величини відкритих позицій майже без витрат коштів. Важливим є також те, що внутрішньофірмові методи надають можливість врахування курсових прогнозів і такої модифікації загальної відкритої позиції, щоб вона не лише мінімізувала валютний ризик, а й уможливлювала отримання курсового прибутку.

Однак, внутрішні методи валютного страхування, навіть за їх паралельного використання, фактично ніколи не призводять до повної ліквідації валютного ризику, лише зменшуючи його розмір. Окрім того, ряд внутрішніх методів придатні для застосування тільки великими мультинаціональними підприємствами зі значними обсягами деномінованих в іноземних валютах трансакцій, залишаючись недоступними переважній більшості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

На відміну від внутрішніх, зовнішньофірмові методи валютного страхування основані на створенні на фінансових ринках відкритих позицій, покликаних компенсувати можливі втрати на касових валютних ринках.

Управлінню валютними ризиками шляхом укладення валютних контрактів на фінансових ринках властивий ряд суттєвих переваг. По-перше, всі вони дозволяють забезпечити подальшу конвертацію іноземної валюти за курсом, відомим на момент страхування. Таким чином вони уможливлюють повну ліквідацію валютного ризику, а не лише його зменшення. Цей фактор є надзвичайно важливою перевагою з точки зору консервативного, несхильного до ризику страхувальника. По-друге, застосування селективних страхових стратегій дозволяє, обмежуючи ризик, отримувати курсові прибутки. Опціонні ж валютні контракти надають такі можливості, навіть не просто обмежуючи, а повністю ліквідуючи валютний ризик. Це вже є позитивом з точки зору агресивного, готового на розумний ризик страхувальника. По-третє, характеристики всіх без винятку валютних контрактів роблять їх доступними для всіх підприємств незалежно від розмірів останніх.

Зовнішнім методам управління валютними ризиками властива і суттєва вада: велика вартість. Втім, вона виправдовується тим, що ці методи відкривають страхувальнику значно ширше поле дій, надають можливість вибору з багатьох страхових альтернатив, здатні задовольнити вимогам будь-якої політики підприємства в галузі валютних ризиків.

Проаналізовані методи управління валютними ризиками з урахуванням їхніх переваг та недоліків можуть забезпечити потреби та задовольнити вимогам будь-якого суб'єкта зовнішньоекономічних відносин. Існування страхових інструментів та стратегій, орієнтованих як на повну ліквідацію валютного ризику, так і на лише часткове його обмеження зі збереженням можливостей отримання курсових прибутків, забезпечує відповідність обраних методів страхування пріоритетам як несхильних до ризику, так і агресивних страхувальників. Завдяки наявності широкої палітри інструментів внутрішнього і зовнішнього валютного страхування, вони цілком доступні і багатоскладовим корпораціям, котрі беруть активну участь у міжнародних економічних відносинах, і невеликим окремим підприємствам, які лише час від часу здійснюють трансакції в іноземній валюті.

Українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності поки що позбавлені можливостей використовувати більшість методів валютного страхування, чому існує чимало причин. Єдиним інструментом валютного страхування, що реально і в достатньо широких масштабах використовувався суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, є політика фактурування, до якої традиційно вдавались ще за часів існування СРСР. Окрім того, більшість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України віддають перевагу оцінці фінансових результатів своєї діяльності не в національній грошовій одиниці, а в доларах США, що обумовлює, з їхньої точки зору, недоцільність управління валютними ризиками у загальноприйнятому в світі сенсі, тобто, з метою забезпечення певних фінансових результатів, виражених в національній валюті.

Оскільки провадження валютного страхування загально визнано економічною теорією як необхідна умова ефективного господарювання в міжнародному ринковому економічному середовищі, ситуація, що склалася з управлінням валютними ризиками в Україні, не може не впливати негативно на результати зовнішньоекономічної діяльності національних підприємств. Перспективи розвитку валютного страхування, адаптації сучасних його методів в Україні в загальноприйнятому в світі сенсі вбачаються в реалізації наступних заходів, що носять макроекономічний характер та мали б бути невід'ємною часткою здійснюваних ринкових реформ.

...