Безпекова політика США щодо Центральної Азії після подій 11 вересня 2001 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Безпекова політика США щодо Центральної Азії після подій 11 вересня 2001 року

Кривоглава М.З.

Після подій 11 вересня 2001 р. боротьба з тероризмом та релігійним екстремізмом стала основним напрямком зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки. Оскільки однією з ключових цілей в цьому контексті США проголосили знищення осередків терористичних організацій в Афганістані, суттєво зросла важливість Центральної Азії у реалізації американської безпекової політики.

Проблематика зовнішньої політики США щодо регіону Центральна Азія аналізується такими західними дослідниками, як З.Бжезінський, C.Бланк, E .Вішник, Г.Глесон, П.Гоббл, Ж. Дейвіс, А.Коен, Р.Катлер, Р.Менон, М.Олкотт, А.Рашид, П.Рутланд, М.Свіні, С.Ф.Стар, РХенкс, Г.Фуллер, М.ІЇЇплехер та інші. Цій темі приділяють увагу російські дослідники К.Гаджиєв, В.Грунін, В.Гусейнов, А.Гушер, І.Звягельська, Л.Івашов, А.Князев, С.Кузьмін, К.Кулматов, А.Куртов, М.Наринський, А.Лібман, А.Мальгін, Д.Малишев, Р.Мукімджанова, М.Панарін, С.Переслєгін, С.Самуйлов, В.Умов, А.Уткін, А.Шутов. Серед українських авторів проблематику вивчають: Б.Гончар, А.Гончарук, О.Гончаренко, Д.Дорофеєв, Є.Камінський, Б.Канцелярук, С.Кравченко, П.Ленський, О.Маначинський, Б.Парахонський, О.Сенченко, І.Синяк, А.Соболев, І.Ткаченко, С.Толстов, С.Федуняк, С.Юрченко та інші.

При цьому, тематика безпекової політики США щодо Центральної Азії все ще не достатньо досліджена, особливо зміни, що відбулися в політиці США після терактів 2001 р.

Слід відзначити, що ще з початку 1990-х років США формували свою політику щодо Центральної Азії із врахуванням потенційних загроз безпеці і стабільності регіону, зокрема, можливого поширення зброї масового ураження, активності ісламістських течій. Значний акцент США робили на протистоянні встановленню в регіоні стратегічного впливу Росії, Китаю та Ірану.

До середини 1990-х років політика СІЛА в Центральній Азії була спрямована на досягнення такого стану регіону, за якого він був би незалежним, відкритим, стабільним, безпечним і економічно розвиненим. Вітчизняний дослідник Д.Дорофеєв у дисертації «Зовнішньополітична стратегія СІЛА в регіоні Центральна Азія» відзначає: «Досягнення цих цілей мало на увазі створення механізмів і засобів, які включали побудову м»якої буферної зони, надання технічної, економічної і гуманітарної допомоги, вплив на баланс сил, створення регіональної присутності, а також формування поля тяжіння Центральної Азії до євроатлантичного простору» [1].

Політика СІЛА щодо регіону у другій половині 1990-х років значною мірою відображала погляди спеціального радника Держсекретаря з питань нових незалежних держав Дж.Коллінза, який активно виступав за участь центральноазіатських держав в євроатлантичному діалозі з питань безпеки і співпраці; запобіганню незаконній торгівлі зброєю масового знищення та елементами такої зброї усередині регіону і за його межами; співпраці у сфері боротьби з тероризмом і наркотрафіком. Відзначимо, що ще до подій 11 вересня 2001 р. СІЛА намагалися забезпечити свою військову присутність у регіоні під приводом боротьби з міжнародним наркотрафіком, ісламським екстремізмом, поширенням зброї масового ураження, торгівлею людьми. Ці цілі було закріплено в Стратегії національної безпеки СІЛА від 1999 р. [2].

На думку деяких російських дослідників, Сполучені Штати ще до 2001 р. планували суттєве розширення своєї військової присутності в Центральній Азії. Так, А.Князев у дисертації «Вплив афганської кризи на безпеку Центральної Азії» пише, що вже на початку грудня 2000 р. у лондонській газеті «Daily Telegraph» за підписом відомого пакистанського журналіста А.Рашида з»явилося повідомлення про підготовку американської операції проти талібів із наданням їм військових баз у Центральній Азії.

А.Князев робить висновок, що військова операція США в Афганістані мала на меті розміщення в Афганістані та країнах Центральної Азії військових баз США, основні функції яких в довгостроковій перспективі мають антиросійську, антикитайську і антиіранську спрямованість, і є засобом здійснення контролю над регіоном [3].

Військова кампанія проти звинувачених у тероризмі афганських талібів дала США можливість наростити свою військову присутність у Центральній Азії не лише без опору, а навіть за підтримки Росії, яка оголосила солідарність із Вашингтоном щодо боротьби проти тероризму (слід відзначити, що в той час інтереси США і Росії співпали, адже нещодавно обраний президент В.Путін і сам потребував міжнародної морально-політичної легітимації військових операцій проти чеченських сепаратистів). Киргизія і Таджикистан надали США свою територію для створення військових баз, необхідних для ведення військових операцій в Афганістані. Крім того, США вже мали військові бази в Пакистані.

Теракти 11 вересня 2001 р. і наступна військова операція в Афганістані підштовхнули американських чиновників та аналітиків до розроблення нової стратегії щодо регіону Центральної Азії. В Акті на підтримку свободи в Афганістані 2002 р. США задекларували свої наміри сприяти становленню демократії і громадянського суспільства не лише в Афганістані, а й в усьому регіоні Центральної Азії [4].

У 2004 р. з'явилася розширена доповідь співробітників американського Інституту зовнішньополітичного аналізу Ж. Дейвіс і М.Свіні «Центральна Азія в стратегії СІЛА та оперативному плануванні: Куди ми прямуємо?» Автори пропонували СІЛА розглядати Центральну Азію у контексті її взаємовідносин із Середнім Сходом, Південною Азією і Східною Азією, а не пов»язано із Кавказом, як це робилося до того часу [5].

C.Ф. Стар у своїх працях «Партнерство Великої Центральної Азії для Афганістану та його сусідів», а також «Партнерство для Центральної Азії» проаналізував важливість регіону Центральної Азії з огляду на його значення для інтересів СІЛА, Росії та Китаю. С.Ф.Стар висловив думку, що посилення співпраці регіону на принципах ринкової економіки і «відкритих систем правління» сприятиме становленню інтегрованого стратегічно важливого регіону «Великої Центральної Азії», що допоможе трансформувати Афганістан і посилить континентальну безпеку. Слідом за Ж.Дейвісом та М.Свіні,

С.Ф.Стар відзначав, що для посилення ефективності американської політики щодо регіону потрібно, перш за все, правильно підходити до районування континенту. На той час в Державному департаменті СІЛА колишні радянські республіки Центральної Азії розглядалися разом із Росією у відділі Євразії, у той час як питаннями Афганістану займався відділ Південної Азії. Таким чином, стратегії щодо цих регіонів розроблялися відірвано одна від одної, що заважало виробленню єдиної політики щодо Центральної Азії як цілісного регіону [6;7].

Означена американськими дослідниками проблема була вирішена лише після візитів в країни Центральної Азії Держсекретаря К.Райс: відділ Держдепартаменту, що опікувався проблематикою Південної Азії був у 2006 р. реорганізований і включив у свою зону відповідальності колишні радянські середньоазійські республіки [8].

Д.Дорофеєв відзначає, що в першій половині 2000-х років СІЛА скористалися посиленням своєї присутності в регіоні для стимулювання «кольорових революцій», що мали на меті привести до влади лояльні до Вашингтону уряди. А в 2006 p., після закріпленням американців в Афганістані та «революції тюльпанів» у Киргизстані, СІЛА розпочали реалізацію політики створення т.зв. «дуги демократичних надій» у складі Афганістану, Пакистану, Казахстану, Киргизстану й Таджикистану. Названа «дуга» мала на меті зміцнення лідерства СІЛА, обмежуючи доступ Росії, Китаю й Індії до регіону «Великого Близького Сходу» [1].

Розмістивши військові бази в Киргизстані та Таджикистані, США також посилили військове співробітництво із Казахстаном. Співпраця США і Казахстану включала передачу американського досвіду в сфері боротьби з тероризмом для ліквідації екстремістських осередків у самому Казахстані. Активізувалася співпраця в межах Партнерства заради миру НАТО. Казахський батальйон з підтримання миру брав участь у спільних з американцями регіональних навчаннях. США також посилили військову співпрацю із Киргизстаном, використовуючи транзитний повітряний центр в Міжнародному аеропорту Манас і залучаючи ібіргизстан до співпраці в питаннях прикордонної безпеки, зокрема через програми: Партнерство заради миру НАТО, Регіональна оборонна програма співдружності по боротьбі з тероризмом, Міжнародна військова освіта і навчання.

Менш успішно розвивалася військова співпраця США з Узбекистаном, хоча перші роки в контексті афганської операції останній надавав США для використання свій аеропорт в Термезі. Проте після «революції тюльпанів» у Киргизстані, уряд Узбекистану дистанціювався від співпраці із США в бік посилення відносин із Росією.

Паралельно із військовим співробітництвом США запропонували країнам Центральної Азії ряд регіональних ініціатив у транспортній, енергетичній та телекомунікаційній галузях, покликаних покращити комунікаційні можливості регіону, одночасно провівши його тіснішу інтеграцію. Також за допомогою власних ресурсів та із залученням коштів Світового банку США ініціювали програми соціальних й економічних перетворень в Афганістані.

Важливим аспектом політики США щодо Афганістану, в якому зацікавлені всі сусідні країни, включаючи Росію і Китай, є боротьба проти міжнародного наркотрафіку. Незважаючи на ряд вжитих заходів, виробництво опію досі залишаються на високому рівні, більш того, в період з 2005 по 2007 pp. виробництво опію в Афганістані навіть подвоїлося [8].

Вирощування наркотичної сировини є основним джерелом прибутків для значної частини населення Афганістану, і США доводиться стримуватися від надто різких дій, таких як масове випалювання з літаків опійних полів, щоб не викликати посилення боротьби місцевого населення проти американської присутності - адже інших джерел прибутку у частини місцевого населення просто немає. Така ситуація призводить до природного невдоволення сусідніх країн, які страждають через потрапляння афганських наркотиків на їх територію. Зокрема, у 2011 р. Росія висловлювала стурбованість щодо недостатньої активності США у боротьбі проти міжнародного наркотрафіку з Афганістану.

Події 11 вересня 2001 р. стали каталізатором активізації зовнішньополітичного курсу США щодо регіону Центральна Азія. Якщо в 1990-х роках американська політика щодо регіону все ще перебувала на етапі свого формулювання, то на початку XXI століття розпочалася активна реалізація курсу на побудову інтегрованого і союзного по відношенню до США регіону «Великої Центральної Азії» у складі п»яти колишніх радянських середньоазійських республік і Афганістану.

Безпекова політика, включаючи боротьбу з тероризмом, екстремізмом та нарко- торгівлею, стала провідним лейтмотивом зовнішньої політики СІЛА щодо регіону Центральної Азії, що проявилося у афганській кампанії.

Реалізація зовнішньополітичного курсу СІЛА в Центральній Азії найбільш успішно відбувалася в першій половині 2000-х років, коли фактично без опору Росії та Китаю було закріплено американську військову присутність в Афганістані, Пакистані, Киргизстані, Таджикистані, а також налагоджено плідну військову співпрацю із Казахстаном та Узбекистаном, проведено «революції тюльпанів» у Киргизстані.

Проте із середини 2000-х років успіхи американської політики почали згортатися: стало очевидно, що військова кампанія в Афганістані не здатна забезпечити стабільності в країні, уряд Узбекистану дистанціювався в бік Росії, а остання разом із Китаєм почала висловлювати невдоволення американською присутністю в регіоні. На кінець 2000-х років посилилася критика політики СІЛА в Афганістані із боку європейських союзників, а колишні радянські середньоазійські республіки включилися в запропонований Росією проект економічної інтеграції.

Станом на 2011 р. Вашингтон постав перед необхідністю обговорення формату завершення операції в Афганістані, оскільки навіть в самих Сполучених Штатах афганська кампанія стає надто непопулярною. При цьому, поставлених Вашингтоном геополітичних цілей в Центральноазійському регіоні не досягнуто, а отже в найближчі роки варто очікувати чергової зміни стратегії США щодо цього регіону.

політика сша афганістан наркотрафік

Список використаних джерел

1. Дорофеев Д.В. Зовнішньополітична стратегія США в регіоні Центральна Азія: Автореф. дис... канд. політ, наук: 23.00.04 / HAH України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин. - К, 2007. - 20 с.

2. Синяк І.В. Стратегічні інтереси Сполучених Штатів Америки в Центральноазійському регіоні // Словиянський вісник. Збірник наукових праць. - 2011 - Випуск 11. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Slv/2011_ll/st61.pdf

3. Князев А.А. Влияние афганского кризиса на безопасность Центральной Азии (1990-е - начало 2000-х гг.): Дис. ... д-ра ист. наук: 07.00.02. - Бишкек, 2004. - 326 с.

4. Tlie Afghanistan Freedom Support Act of 2002. Hearing Before the Committee on International Relations. House of Representatives. One Hundred Seventh Congress. Second Session. - March 14, 2002. Serial No. 107-80. - Washington: U.S. Government Printing Office, 2002. - 51 p.

5. Davis J., Sweeney M. Central Asia in US Strategy and Operational Planning: Where do we go from here? - Washington, DC: Tlie Institute for Foreign Policy Analysis. 2004. - 69 p.

6. Starr S.F. A Greater Central Asia Partnership for Afghanistan and Its Neighbors // Silk Road Paper. - Washington, DC: Center Johns Hopkins University. - March, 2005.

7. Starr S.F. A Partnership for Central Asia // Foreign Affairs. - №84. - July-August 2005.

8. Gleason Gr., Hanks R., Bosin Y. Afglianistan reconstruction in regional perspective // Central Asian Survey. - Vol. 28, No. 3. - September 2009. - P.275-287.

Размещено на Allbest.ru