Взаємовідносини між KHP та Російською Федерацією в енергетичній сфері

Размещено на http://allbest.ru

Взаємовідносини між KHP та Російською Федерацією в енергетичній сфері

Огризко О.В.

Енергетична політика є однією з важливих складових національної та регіональної політики, необхідною умовою забезпечення сталого розвитку держав та їх відносин між собою. Ефективна реалізація енергетичної політики корінним чином впливає не лише на економічне становище країн, а на держави в цілому, політичну сферу життя суспільства, що й обумовлює наукову актуальність цього питання. Саме сприяння та досягнення стабільної атмосфери в енергетичному секторі Євразії, де відносини між основними суб'єктами будувалися б у першу чергу на принципах рівності та взаємодії, є важливими аспектами даного питання. Тому пошук шляхів реалізації взаємовигідних енергетичних проектів та, ширше, забезпечення рівноправного та регулярного енергетичного діалогу не лише між КНР та РФ, але й у рамках регіону Центральної Азії є практичною актуальністю даної роботи. Енергетичний Проект Рівноправний Діалог

Вибір теми з наукової точки зору обумовлюється насамперед недостатнім приділенням уваги геополітичним мотивам при аналізі взаємовідносин між Китайською Народною Республікою та Російською Федерацією в енергетичній сфері. Проаналізувавши роботи як американських, так і китайських та японських дослідників, зокрема Е. Штрекер, Ф. Ґао, Ш. Янг, Ж. Хуашеньг, І. Шоічі, можна прослідкувати тенденцію до акцентування на політичних чинниках співпраці, мінімізуючи роль економічних та геополітичних, які переважно і визначають основні тенденції даних відносин. Російські ж науковці, такі як В. Парамонов, В. Портяков, А. Строков, намагаються комплексно оцінити загальні процеси на євразійському енергетичному просторі, однак, уникаючи детального аналізу кожної з країн регіону окремо. Мета роботи є дослідження закономірностей двосторонньої співпраці КНР та РФ у нафтогазовій галузі паливно-енергетичного комплексу та аналіз взаємин постачальника і споживача енергоресурсів на євразійському континенті. При цьому необхідно розв'язати декілька завдань:

1. Визначити місце та роль енергетичного чинника в політиці KHP та РФ;

2. Окреслити регіон та його особливості, в якому перетинаються інтереси КНР та РФ, а також визначити причини зацікавленості на відповідному просторі як регіональних, так і позарегіональних гравців;

3. Спрогнозувати можливість подальшої енергетичної співпраці між Росією та Китаєм та визначити ключові чинники мінімізації / ефекти- візації такої взаємодії.

Саме з початку XXI століття високопосадовці РФ та KHP все більше наголошують на формулі стратегічного партнерства. Все частіше лунають заклики до інтенсифікації політичного діалогу між обома державами шляхом поглиблення економічних зв'язків. Серед таких зв'язків ключовими називають саме енергетичні проекти, з огляду на багатий потенціал вуглеводнів у регіоні Далекого Сходу Росії та зростаючий попит потужної економіки Китаю на енергоносії [1,с.9--12]. Таким чином, сприйняття обома сторона енергетичного фактору як можливого детермінанта багатьох сфер їхньої двосторонньої взаємодії є логічним слідуванням загальносвітових тенденцій по економізації політики.

Російська специфіка в енергетичному секторі полягає у тому, що вся макроекономічна ситуація в країні зав'язана у великій мірі на паливно-енергетичному комплексі країни, при чому держава не лише не хоче мінімізувати таку залежність, але й заохочує такі тенденції. Це, зокрема, видно по Енергетичній стратегії РФ до 2030 року, прийнятій російським урядом в листопаді 2009 року, в якій зафіксовано, що запаси енергетичних ресурсів та потужний паливно-енергетичний комплекс є інструментом внутрішньої та зовнішньої політики [2].

За різними даними, прибутки від експортування паливних ресурсів РФ становлять від 40% до 60% всього державного бюджету країни [3,с. 146]. Враховуючи таку велику ставку, яку робить Росія на власний паливно-енергетичний комплекс, абсолютно зрозумілим є бажання убезпечити себе від різноманітних зовнішніх небезпек. Це і потрясіння та коливання на енергетичному ринку, і зміна кон'юнктури від ринку виробників на користь ринку споживачів (при якому саме імпортери диктують ціни та умови), і політичні фактори та геополітичні міркування основних акторів при виробленні тих чи інших енергетичних проектів.

Одним з основних шляхів убезпечення себе від зовнішніх загроз Росія розглядає в диверсифікації своїх експортних маршрутів. Як відомо, більшість поставок російської нафти та майже весь обсяг природного газу, що експортується, спрямовані на Захід -- до країн Європи. Тому, зокрема, в Енергетичній стратегії до 2030 року йдеться про намір прискорити розробку родовищ на сході Росії для експортування паливних продуктів у східному напрямку в Азіатсько-Тихоокеанський регіон [2].

Задекларований намір диверсифікувати енергетичні поставки від ЄС є абсолютно обґрунтованим рішенням державного керівництва РФ. По-перше, це надасть Росії певної гнучкості в процесі торгівлі енергоресурсами, при якому РФ матиме вибір обирати з-поміж партнерів окремі вигідні собі проекти. По-друге, енергетичні потреби східних та південно-східних сусідів РФ (насамперед Китайської Народної Республіки) будуть зростати значно швидшими темпами, ніж як очікується в європейських країнах. По-третє, таке бажання диверсифікації є природною відповіддю на різноманітні європейські енергетичні транспортні проекти в обхід Росії для зменшення своєї залежності від російського монополіста.

Китай же вибудовує свою політику з позицій великого імпортера та споживача енергоносіїв, що обумовлюється, по-перше, швидкими економічними темпами попередніх років, які породжують зростання енергоємності народного господарства, і, по-друге, недостатністю власних запасів для задоволення виробничих потреб. З 1993 року KHP стала другим за обсягом споживачем нафти після лідера в даній сфері Сполучених Штатів Америки, та третім за розміром імпортером цього виду природного палива після США та Японії.

Згідно зі Світовим енергетичним оглядом MEA (World Energy Outlook of the IEA), прогнозується до 2030 року збільшення потреби до 16.5 мільйонів б/д, а отже, залежність KHP від імпортованої нафти сягатиме майже 80%. Схожою є ситуація і з природним газом: MEA прогнозує потребу KHP в обсязі 238 кубічних метрів, що буде перевищувати його внутрішнє видобування обсягом 111 кубометрів більш ніж на 50% [3,с. 152].

Як і в Росії, функції китайського ПЕК жорстко підпорядковані цілям забезпечення високої динаміки розвитку всіх сегментів національної економіки, підтримки соціально-економічної стабільності та посилення військово-політичної могутності країни. При цьому, основними завданнями енергетичної політики Китаю були і залишаються наступні:

— поетапне розширення внутрішньої сировинної бази національного ПЕК;

— прискорена технологічна модернізація галузей ПЕК;

— диверсифікація національної енергетики в плані максимально ефективного використання всіх видів енергоресурсів [4,с.4].

Диверсифікація з боку Китаю диктується, як і у випадку з РФ, декількома чинниками. По-перше, з огляду на те, що основними експортерами нафти до Китаю є країни Близького Сходу та Африки, то паливні ресурси перевозяться морським транспортом, що є досить ненадійним методом з ризиками великих втрат та можливих екологічних катастроф. По-друге, нестабільність політичних режимів багатьох країн-імпортерів не дозволяє китайському керівництву повністю довіритися на безперебійні поставки палива. І, по-третє, диверсифікація експортерів нафти та газу надасть Китаю більшої маневреності та гнучкості на світових ринках енергоносіїв, що дозволить прямо чи опосередковано впливати та ціноутворення з основними партнерами.

Слід також відмітити, що Росія посідає лише п'яте місце серед постачальників природного палива до КНР, що не дає підстави говорити про першочергове значення РФ для енергетичного забезпечення Китаю [4,с.3]. KHP розглядає російський потенціал як лише один з варіантів диверсифікаційної політики, даючи чітко зрозуміти, що навіть за умов збільшення обсягів закупівлі, підписання численних контрактів, розробки інфраструктурних проектів та інтенсифікації енергетичного діалогу, на узалежнення від одного постачальника паливних ресурсів KHP ніколи не піде. Це, зокрема, стає помітним по активізації переговорів щодо поставок та транзиту паливних ресурсів республік Середньої Азії, які Китаєм розглядаються також як гарантія забезпечення концепції енергетичної «багатовекторності». Саме в цьому регіоні зіштовхуються інтереси Китайської Народної Республіки та Російської Федерації, котра так само сприймає дані території як можливість виходу на нові ринки та зміцнення своїх геополітичних позицій. Таким чином, окрім і так непростих та неоднозначних двосторонніх взаємин в енергетичній сфері між РФ та КНР, на них накладається ще й досить великий пласт центральноазіатських відносин, в яких в рівній мірі залучені та зацікавлені ці два актори.

Регіон Центральна Азія є досить складним з точки зору перетинання там геополітичних інтересів багатьох гравців сучасних міжнародних відносин. Так, для Росії Центральна Азія є, безумовно, регіоном великого стратегічного значення та сферою її інтересів. Таке бачення цього простору є природнім продовженням політики часів СРСР, яке полягає на сучасному етапі в просуванні різноманітних реінтеграційних проектів на пострадянських теренах. Таким чином, Росії важливою в центральноазіатському регіоні є саме політична складова, як стержень до утвердження свого регіонального лідерства. Однак, ця мета реалізується, серед іншого, й економічними механізмами взаємодії з колишніми союзними республіками.

Китай же з початку 90-х років послідовно розбудовує економічну модель співпраці з країнами регіону, переважно зосереджуюсь на її енергетичній складовій. Стрімко нарощуючи економічну присутність в паливно-енергетичному секторі центральноазіатських держав, KHP намагається забезпечити власну безпеку та задовольнити свої з кожним роком зростаючі енергетичні потреби. Хоча така політика має в першу чергу ендогенний характер, вона стає в певну міру і екзогенною для інших зацікавлених сторін в регіоні. На цьому ґрунті й відбувається перехрещення їхніх інтересів, що призводить до сприйняття один одного в якості суперників.

ЦАР є ареною протиріч не лише двох основних регіональних гравців, з якими ці країни межують, але з часом стають також об'єктом політичної та економічної зацікавленості з боку поза регіональних акторів. Найбільшими з них є Сполучені Штати Америки та Європейський Союз. Вони переважно виконують два стратегічно важливих для себе завдання: по-перше, контролюють гарячі точки в регіоні, в яких зосереджується ціла низка «проблемних» питань, як то створення і володіння ядерною зброєю, тероризм, наркотрафік, неконтрольовані міграційні потоки, незаконний продаж зброї, ісламський радикалізм тощо; і по-друге, використовуючи інші центральноазіатські держави у подоланні вищенаведених викликів, створюють відповідну регіональну систему, в якій домінуватиме американський інтерес.

Ефективний енергетичний діалог між РФ та KHP може стати прямим наслідком декількох факторів, що безпосередньо передбачають економічну та політичну вигоду від такого співробітництва. Такими передумовами є: їхня географічна наближеність, відсутність посередників при транспортуванні енергоресурсів, ціла низка об'єднуючих геополітичних точок зору та експортно-імпортне взаємодоповнення. Проте існує й багато чинників, що мінімізують гіпотетичну співпрацю між сторонами: геополітичне протистояння в регіоні, побоювання Росією стати сировинним придатком Китаю, експансія Китаю на Далекому Сході та Східному Сибірі, суперечності щодо цінової політики, відсутність у Росії комплексного підходу до співпраці з КНР, відсутність впевненості щодо довгострокового попиту Китаю на російське паливо, зрощення в Росії великих нафтогазових компаній з державним механізмом та небажання будувати довгострокові плани. При відсутності політичної волі з обох сторін подолати ці негативні тенденції, подальша інтенсивна енергетична співпраця між КНР та РФ може опинитися під сумнівом.

Таким чином, вищенаведені факти дають підстави зробити наступні висновки:

1. Російська Федерація та Китайська Народна Республіка є провідними країнами у світі за двома параметрами діяльності у сфері енергетики: за обсягами видобування та експорту паливних ресурсів з однієї сторони, та за обсягами їх споживання та імпорту -- з іншої. Обидві держави керуються відповідними енергетичними чинниками у визначенні своїх зовнішньоекономічних та політичних пріоритетів, демонструючи таким чином своє усвідомлення все більш зростаючої ваги енергетики в міжнародних відносинах.

2. Важливим аспектом у двосторонніх відносинах між КНР та РФ є простір, на який кожна сторона приділяє велику увагу при побудові своєї стратегії, зокрема й енергетичній. Цей простір складають колишні республіки СРСР, географічно розташовані в центральній Азії, яких ще об'єднують в окремий мікрорегіон -- Середню Азію. Цей регіон вже протягом довгого періоду часу є перехрестям інтересів багатьох гравців на міжнародній арені. Окрім безпосередньо Росії та Китаю, з даним простором пов'язують свої геополітичні та економічні наміри ще й США та країни Європейського Союзу. З одного боку, це пояснюється суто економічним та насамперед сировинним потенціалом республік Середньої Азії. З іншого ж боку, цей простір є важливим політичним плацдармом для реалізації регіональних інтересів насамперед Російською Федерацією та Сполученими Штатами. Для США цей регіон є можливістю посилити свій вплив загалом в Центральній Азії та вирішувати ключові проблеми, виходячи з американських позицій, а для Росії Середня Азія є ще за інерцією радянського мислення форпостом російського інтересу та сферою безпосереднього впливу. Подальшим стимулом для Росії слугує можливість шляхом контролю над ПЕК Середньої Азії утримувати монополію над поставками енергоносіїв в Європу, а також вести рівноправний діалог з Китаєм (який наразі користується перевагами ринку споживачів), маючи на своїй стороні середньоазійські республіки.

3. У Китаю та Росії є великий потенціал енергетичної взаємодії. Загалом, можна виділити цілу низку чинників, що можуть сприяти становленню та розвитку активного діалогу в цій сфері, починаючи від географічної наближеності і закінчуючи їхньою імпортно-експортною взаємодоповнюваністю. Однак, існує й ціла низка перешкод утворенню системи налагоджених енергетичних зв'язків між двома країнами, що мають як геополітичний вимір, так і безпековий і ціновий.

Список використаних джерел

1. Shoiclii Itoh: Sino-Russian Energy Relations: True Friendsliip Or Phony Partnership? Russian Analytical Digest № 73: Russia-Cliina Relations,, pages 9-12, Washington. 23.02.2010

2. Энергетическая стратегия России на период до 2030 года, утверждена распоряжением Правительства Российской Федерации от 13 ноября 2009 г. №1715-р - [Електронний ресурс] - Режим доступу - http://www.inreen.org/ node/89

3. Erica Strecker: Sino-Russian energy relations: an uncertain courtship. The future of Cliina-Russia relations / James A. Bellacqua (Ed.). - Lexington/ Ky.: University of Kentucky Press, 2010, pp. 146-156, World Affairs Online: - [Електронний ресурс] - http://www.brookings.edu/~/media/Files/rc/ papers/2010/0823_china_aissia_cncrgy_do\\ ns/0823_china_russia_cnergy_do\\ ns. pdf

4. Portjakov, Vladimir: Russian-Cliinese relations: current trends and future prospects. RussianAnalytical Digest. № 73, 23.02.2010. pp. 2-5, WorldAffairs Online: - [Електронний ресурс] - http://kms2.isn.ethz.cli/serviceengine/ Files/RESSpecNet/113103/ipublicationdocument_singledocument/723A71FA- C86F-4681-9E0C-2C953CC3A51A/en/Russian_Analytical_Digest_73.pdf

Размещено на Allbest.ru