Вірменське питання у зовнішній політиці Туреччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вірменське питання у зовнішній політиці Туреччини

Гаспарян А.П.

Як відомо, геноцид вірмен було організовано і здійснено у 1915 р. на територіях, контрольованих владою Османської імперії з застосуванням фізичного знищення та депортації вірменського населення. Знищення більше 1 млн. (найбільш ймовірно близько 1,5 млн.) вірмен в Османській імперії часто вважається першим геноцидом XX століття. У великих масштабах геноцид відбувався з 1915 по 1918 pp., однак вірменські погроми і локальні етнічні чистки мали місце до 1923 р.

Сьогодні 24 квітня вважається днем пам'яті жертв геноциду вірмен, який є першопричиною того, що турецько-вірменські політичні відносини є одним із найбільш складних питань зовнішньої політики як Туреччини, так і Вірменії. Більше того, ці відносини мають фундаментальне значення в контексті майбутнього політичного і економічного устрою регіону Південного Кавказу.

Тема дослідження є актуальною, оскільки напруженість, яка зберігається у турецько-вірменських відносинах породжує виклики не тільки інтересам національної безпеки Вірменії і Туреччини, але й регіональній стабільності. Вирішення турецько-вірменської проблеми є нагальною вимогою сучасних геополітичних реалій регіону Південного Кавказу. Безумовно, у даному процесі не обійтися без допомоги провідних держав світу, які прагнуть створити тут безпечні умови існування, виходячи з власних інтересів. Практичне значення дослідження полягає в тому, що у новому контексті осмислюється стан політичних процесів у рамках взаємовідносин Туреччина-Вірменія, разом з тим оцінюється дієвість та ефективність міжнародних зусиль, направлених на нормалізацію турецько-вірменських відносин. Дослідження може бути використано при розробці підходів до врегулювання турецько-вірменських відносин та створення таким чином умов для системи регіональної безпеки.

З точки зору української зовнішньої політики тему можна вважати актуальною завдяки тому, що Вірменія і Україна входили до складу CPCP, таким чином мають період «спільного» співіснування. Варто також співвідносити геноцид вірмен в Османській імперії з Голодоморами в УРСР, які сьогодні багато громадян України називають «геноцидом українського народу». Тобто, спільне розуміння проблеми наближує вірмен і українців. Зокрема, запропоноване дослідження містить підходи, які можуть бути застосовані для дослідження взаємовідносин України з Росією.

Метою дослідження є аналіз стану та перспективи вірменського вектору зовнішньої політики Туреччини в умовах трансформації політичних процесів в регіоні та визначення у цьому контексті місця та ролі вірменського питання.

В рамках окресленої мети завдання дослідження є: визначення основних чинників, що формують нинішній характер турецько-вірменських політичних відносин; окреслення можливих шляхів нормалізації турецько-вірменських відносин; оцінка перспектив взаємовідносин двох держав в умовах багатополярного світу.

Об'єктом дослідження виступає зовнішня політика Туреччини, а предметом вірменський напрямок у зовнішній політиці Туреччини, а також механізми регуляції та вирішення турецько-вірменських протиріч.

Джерельна база дослідження є досить різноманітною, що дає змогу досить ефективно аналізувати та визначити роль вірменського чинника у зовнішній політиці

Туреччини. Зокрема, сюди належать офіційні політичні документи, тексти виступів, заяв керівників Республіки Вірменія та Турецької Республіки. Серед величезного переліку літератури, присвяченої цій тематиці слід виділити роботи К. Гаджиєва, А. Григоряна, P Сафрастяна, О. Коджамана (Косамана), Г. Рудова, А. Сваранца і ряду інших авторів.

Дивно, що після трагічних подій першої чверті XX ст. Турецька Республіка й офіційна турецька історіографія не визнають навмисність знищення вірменського населення в Османській імперії. Позиція турецької влади полягає в тому, що мали місце масові депортації вірмен, а також випадки масових вбивств, але не планове винищення. Очевидним залишається факт про те, що дійсно вірменський народ був досить жорстоко знищений на території Османської імперії. Про це свідчать історичні відомості, статистика та свідчення очевидців. Дві сусідні країни, дві різні релігії зіткнулися у двобої, де перемогу отримала ворожість і ненависть один до одного, на жаль... Геноцид вірмен залишається відкритою сторінкою для вірменського народу, що ще більше ускладнює відносини з сусідньою країною Туреччиною. Також, відносини між Вірменією та Туреччиною характеризуються як украй холодні через наступні чинники: 1) Туреччина підтримує Азербайджан у Карабахському конфлікті; 2) відсутність дипломатичних відносин між двома державами; 3) вірмено-турецький кордон повністю закритий; відсутнє автомобільне та залізничне сполучення, внаслідок чого практично немає економічних зв'язків між країнами. Існуючий торговий оборот між країнами проходить в основному через територію Грузії; 4) вірменська діаспора і Вірменія продовжують діяльність з приводу визнання геноциду в різних країнах світу; 5) Туреччина продовжує заперечувати факт геноциду вірмен в Османській імперії. Громадяни Туреччини, які намагаються підняти це питання для обговорення, переслідуються за 301-ю статтею Кримінального Кодексу Туреччини «Образа турецької ідентичності». При цьому Туреччина пропонує створити спільну комісію для вивчення подій початку XX ст., коли гинули як вірмени так і турки [1].

Сьогодні зовнішня політика Туреччини потребує вирішення вірменського питання, адже це стоїть на заваді просування держави у глобалізованому світі. Обидві сторони усвідомлюють залежність від історичних подій, які не тільки заважають встановленню двосторонніх відносин, але й створюють безвихідну ситуацію для більшого кола суб'єктів.

Звичайно, всеосяжне справедливе врегулювання даної проблеми багато в чому залежить від політики провідних країн світу, які мають власні інтереси у даному регіоні. Зокрема, Захід після розпаду СРСР для Туреччини визначив нову геополітичну роль, «розглядаючи її у якості провідника своїх геополітичних інтересів в регіональній політиці» [2,с.6]. Водночас, Кавказ більш тісно пов'язаний з Росією історичними, економічними, політичними і культурними відносинами. В цілому, невирішені конфлікти між країнами Закавказзя, а також близькість регіону з Центральною Азією і Близьким Сходом ще більше ускладнюють ситуацію. Дослідження виявляється надзвичайно актуальним і тому, що як регіон в цілому, так і Вірменія з Туреччиною все більше й більше втягуються в міжнародні інтеграційні процеси. Варто також звернути увагу на зобов'язання щодо нормалізації відносин з сусідами, які Вірменія взяла на себе при вступі до Ради Європи та у намаганнях Туреччини стати членом Європейського Союзу. У даному контексті дослідження, проблема набуває як наукового, так і політичного інтересу.

У своїй роботі: «Проблема визнання геноциду у зовнішній політиці Вірменії: різнорівневий аналіз», турколог P Сафрастян приходить до наступного висновку: «Проблема визнання і засудження геноциду єдиний вектор зовнішньополітичної діяльності Вірменії, що вибивається далеко за регіональні рамки і має вихід в сучасну світову політику». У цих умовах, «вірменське питання» може використовуватися для подальшого відтягування моменту інтеграції Туреччини в ЄС. Разом з тим, ми змушені погодитися з P Сафрастяном, який аналізуючи зміст рамкового документу про початок переговорів з Туреччиною з питання її членства в ЄС, приходить до висновку, «що Європейський Союз не розглядає завдання нормалізації вірмено-турецьких відносин як першочергове» [3].

Можна сказати, що Республіка Вірменія отримує можливість вивести чинник геноциду за рамки двосторонніх вірмено-турецьких відносин у сферу відносин Вірменії з Заходом і спробувати тим самим отримати інструмент для протидії політиці примусу, що проводиться Туреччиною щодо Вірменії. Фактично, в питанні визнання та засудження геноциду і надання з цією метою тиску на Туреччину, Вірменія може очікувати підтримки лише з боку Європейського Союзу і США. Але позиції Росії в цій системі, і зокрема, в рамках взаємин між Вірменією і Туреччиною, традиційно залишаються найбільш значущими. Дане положення є додатковим чинником геостратегічного характеру, тому готовність основних учасників регіональних процесів своєчасно реагувати на ці зміни, направляти їх на досягнення власних завдань, багато в чому визначатиме майбутню систему політичних взаємин у регіоні.

Безпосередньо для спроби встановлення «дипломатичних відносин» між Вірменією і Туреччиною знадобилося втручання державного секретаря Хілларі Клінтон і швейцарських посередників, щоб врятувати обопільну згоду на встановлення дипломатичних відносин між Вірменією і Туреччиною після століть ворожнечі та недовіри. Варто нагадати, що активний діалог розпочався, як не дивно, з футболу: 6 вересня 2008 року президент Туреччини Абдулла Гюль вперше відвідав Єреван за запрошенням президента Вірменії Сержа Саргсяна для спільного перегляду футбольного матчу між збірними Туреччини і Вірменії в межах відбіркового циклу чемпіонату світу 2010 року. Згодом спільна символічна присутність президентів Вірменії і Туреччини Абдули Ґюля на футбольному матчі в турецькому місті Бурсі (жовтень 2009 року) [1]. Незважаючи на те, що в місті було посилено заходи безпеки і квитки не надходили у вільний продаж, не обійшлася без інцидентів. Так, автобус із вірменськими журналістами на під'їзді до стадіону агресивно налаштований натовп закидав камінням. А коли перед зустріччю футбольних команд на стадіоні прозвучали гімни двох держав, то турецький гімн співав практично весь стадіон, а вірменський -- заглушувався свистом та улюлюканням уболівальників.

23 квітня 2009 міністерства закордонних справ Вірменії і Туреччини, а також департамент закордонних справ Швейцарської Конфедерації заявили про встановлення «дорожньої карти» в переговорному процесі щодо нормалізації вірмено-турецьких відносин. А вже 31 серпня 2009 на переговорах сторони досягли домовленості про початок «внутрішніх політичних консультацій», що стосуються підписання «Протоколу про встановлення дипломатични відносин» і «Протоколу про розвиток двосторонніх відносин» [4].

Врешті більш ніж дворічні перемовини завершились підписанням 10 жовтня у Цюріху (Швейцарія) угоди про поновлення дипломатичних відносин: глави МЗС Туреччини і Вірменії Ахмет Давутоглу і Едвард Налбандян підписали «Протокол про встановлення дипломатичних відносин» та «Протокол про розвиток двосторонніх відносин». Документи передбачали створення спільної комісії з «незалежних істориків» для вивчення питання про геноцид вірмен 1915 року. Підписання протоколів було затримано на три години через розбіжності з заключним виступами: вірменська сторона у своєму виступі хотіла побічно згадати геноцид 1915 року, а турецька конфлікт в Нагірному Карабасі. У результаті заключні мови не вимовлялися. Питання, чи вважати геноцидом загибель вірменів в останні дні Османської імперії, відбилося лише натяком в угоді, яка передбачала встановлення дипломатичних відносин між країнами і відкриття протягом двох місяців кордонів. Вірменська опозиція одразу виступала проти підписання протоколів у запропонованому вигляді, висловлюючи невдоволення, зокрема, пунктами про взаємне визнання кордонів і територіальної цілісності. 11 жовтня того ж року держсекретар СІЛА Хілларі Клінтон заявила, що уряд СІЛА буде робити все від нього залежне, щоб закріпити успіх, досягнутий Туреччиною і Вірменією. Передбачувано теплою виявилась і реащія Російської Федерації в особі глави МЗС Сергія Лаврова, присутнього на засіданні: «Росія щиро вітає примирення Туреччини і Вірменії, цих двох дружніх Росії країн» [5]. Окрім вищезгаданих Хіларі Клінтон і Сергія Лаврова, на церемонії підписання були присутні верховний комісар ЄС у зовнішній політиці і безпеці Хавьер Солана, міністр закордонних справ Словенії, голова Комітету Міністрів Ради Європи, Самюель Жбогар, а також міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер. Саме у Франції у жовтні 2006 року парламент Франції ухвалив закон про заборону заперечення геноциду вірменів, згідно якого той, хто не визнає геноциду, прирівнються до злочинця. Попри те, що в тексті заяви глави турецького МЗС не йдеться про визнання Туреччиною факту геноциду, Бернар Кушнер все ж був присутній на церемонії підписання угоди. Питання, чи трактувати це як деяке пом'якшення категоричності Франції, залишається відкритим.

У даному контексті виділяється те, що Міністерство закордонних справ Азербайджану піддало критиці Туреччину за підписання угод без врегулювання Карабахського конфлікту. Безперечно, можна сказати, що попри все нинішня угода знаменує успіх, насамперед у тому сенсі, що вона стала першим кроком на шляху до врегулювання одного з найбільш конфліктних питань на теренах усього класичного європейсько-близькосхідного цивілізаційного простору. Зробивши цей перший крок у подоланні конфлікту, під тиском об'єктивних обставин, прямуючи до досягнення глобальних цілей, Вірменія і Туреччина мали усі шанси впродовж певного часу пройти цей шлях повністю. Але в цілому, каменем спотикання стало невизнання турецькою стороною факту геноциду 1915 року та намагання пов'язати процес врегулювання з питанням Нагірного Карабаху. Тому процес нормалізації відносин між Вірменією і Туреччиною дав відчутний збій і президент Вірменії Серж Саргсян 22 квітня 2010 року(тобто напередодні вшанування пам'яті жертв геноциду вірменського народу) офіційно звернувся до вірменського народу з повідомленням про призупинення процесу ратифікації протоколів. Таким чином Серж Саргсян як би зняв з себе відповідальність за те, що Барак Обама так і не виголосить у своєму традиційному зверненні жаданого вірменами слова «геноцид». Якби вірменська сторона не відмовилась від ратифікації даних протоколів, виходило б так, що як у минулому попередній президент Вірменії Роберт Кочарян був готовий заради приєднання Нагірного Карабаху пожертвувати на користь Азербайджану вірменським районом Мегрі, так і Серж Саргсян по-суті пропонував залишити проблему «геноциду» діаспорі в обмін на відступ Анкари від принципової підтримки Азербайджану в Нагірно-Карабахському конфлікті.

Реакція у світі на ці дії вірмен виявилася стриманою. Офіційні представники США та Франції висловили надію, що процес вірмено-турецької нормалізації в найближчому майбутньому відновиться. Прем'єр-міністр Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган заявив: «нехай парламент Вірменії сам вирішує, що робити з вірмено-турецькими протоколами. Як вірменська сторона після цього буде слідувати нормалізації відносин, це вже її справа. Ми зі свого боку будемо продовжувати процес у відповідності з нашими міжнародними зобов'язаннями. Наша позиція загальновідома» [6].

Очевидно, що вірменська сторона, незважаючи на те, що підписала протоколи, продовжує наполягати на кількох принципових моментах: у першу чергу, для Туреччини важлива відмова від поняття «геноцид». У той же час вірменська діаспора продовжує активно домагатися визнання світовою спільнотою подій 1915 року саме геноцидом і не планує відступати. По-друге, хоча в протоколах формально і не вказується на питання карабахського врегулювання, проте саме з цієї причини свого часу був закритий вірмено-турецький кордон Туреччина тоді визнала, що Вірменія окупувала територію Азербайджану. У цьому питанні Вірменія відмовляється йти на поступки і хоча б покинути ті території, які не входили до складу Нагірно-Карабахської Автономної області. Поки ці питання не будуть вирішені, будь-якого прориву і поліпшення відносин не буде. Щоб турецька сторона пішла на зближення, необхідно побачити хоч які-небудь зрушення з боку Вірменії, яка у цьому відношенні не робить нічого. Якщо хоча б по одному з цих напрямів будуть зрушення з боку Вірменії, то ми відразу побачимо різкий прогрес у нормалізації вірмено-турецьких відносин. Щоб там не було, спроби встановлення дипломатичних відносин внесли свої позитивні корективи у відносинах між Вірменією та Туреччиною. З цього приводу доречну заву зробив міністр закордонних справ Туреччини Ахмед Давутоглу: «Підписані з Вірменією протоколи не загинули. Можете сказати, що вони в холодильнику. Якщо ви проаналізуєте процеси, побачите, що наші відносини з Вірменією зараз кращі, ніж рік тому. Відносини з Азербайджаном також кращі, ніж раніше» [7].

На перший погляд може скластися враження, що Вірменія свідомо перестає докладати зусиль для примирення з Туреччиною і провокує нову хвилю непорозумінь із турецькою стороною. Проте основним спонукальним чинником у рішенні Вірменії є те, що Туреччина намагається пов'язати процес нормалізації з питанням Нагірного Карабаху: «Турецька сторона намагається провести обговорення питання про Карабах, проте ми відповіли, що нормалізація між Вірменією і Туреччиною не може бути пов'язана з карабахським врегулюванням. По-перше, Туреччина не може бути посередником у процесі врегулювання нагірнокарабахського конфлікту. По-друге, Вірменія ніколи не піде на поступки в питанні Карабаху заради вірмено-турецької нормалізації. Поєднання двох питань шкодитиме обом процесам», на цьому наголошує міністр закордонних справ Вірменії Едуард Налбандян [8].

Досить чітко постає те, що наразі мало шляхів нормалізації вірменсько-турецьких відносин, зокрема й вірменського питання у зовнішній політиці Туреччини. Наприклад, можна було б допустити, що для зменшення напруги у відносинах з Вірменією Туреччина могла б запропонувати маршрути для нафто- і газопроводів, які б проходили по вірменській території, а не оминали її. Але зрештою можна говорити про врегулювання проблеми, якщо на двосторонньому рівні будуть узгоджені наступні складові: 1) будь-які відносини з Туреччиною не можуть поставити під сумнів факт геноциду і вигнання вірменського народу. Це відомий факт і він повинен бути визнаний і засуджений з боку світового співтовариства. У цьому контексті можемо говорити про провідних гравців сучасних міжнародних відносин, саме від них залежить мирне врегулювання даного питання. СІЛА, ЄС, Росія є ключовими. Інтеграція Туреччини в ЄС є перспективою вже не одного десятиріччя, тому доречно допустити, що саме рішуче сприяння ЄС може слугувати причиною налагодження вірменського питання у зовнішній політиці Туреччини; 2) питання кордонів між Вірменією і Туреччиною підлягає вирішенню згідно міжнародного права; 3) ці відносини жодним чином не стосуються і не можуть стосуватися врегулювання Нагірно-Карабаського конфлікту, що є незалежним і самостійним процесом.

Безумовно, нормалізація відносин Єревану і Анкари сприяла б зміцненню стабільності в Закавказькому регіоні. Тому життєво важливо для Туреччини та Вірменії знайти точку біфуркації у вирішенні даної проблеми чи то на двосторонньому рівні, чи то за допомогою світового співтовариства.

Сьогодні багато говорять про політику «нуль проблем» з сусідами, згідно з якою Туреччина заявляє, що у неї немає ворогів-держав. Тим не менш, залишається «застереження» це невирішеність вірменського питання та відсутність взаємовідносин з Вірменією. У цьому контексті не варто забувати й про те, що вірменський народ жодним чином не відходить від позиції з приводу офіційного визнання акту геноциду Туреччиною, на чому власне наголошує президент Вірменії Серж Сарксян: «Примирення може початися тоді, коли Туреччина визнає геноцид. Помиляються ті, хто намагається піднести спроби встановлення відносин з Туреччиною як спроби примирення. Справжнє примирення може бути тільки після покаяння» [9].

Беручи до уваги офіційні заяви з боку керівництв держав стає зрозуміло, що перспектива двосторонньої взаємодії наразі залишається сумнівною, але якщо шукати позитивні зрушення, тоді варто посилатися на слова президента Туреччини Абдулли Гюля: «процес нормалізації вірмено-турецьких відносин не припинений, нинішній етап можна охарактеризувати як безшумну дипломатію між Туреччиною і Вірменією». «Питання Кавказу наші питання, і ми, як частина цього регіону, зробимо все можливе для встановлення тут миру і стабільності» [10]. Здоровий глузд підказує, що це здатність гарно, дипломатичною мовою охарактеризувати проблему, уникаючи від істини. Адже розуміємо, що сьогодні дійсно суперечливим є не лише питання ратифікації вірменсько-турецьких протоколів, але й можливість встановлення двосторонніх взаємодій в цілому. Туреччина ж, якщо бажає йти на домовленості з Вірменією, має відійти від намагань пов'зати вірменське питання своєї зовнішньої політики з Нагірно-Карабаським конфліктом.

Зрозуміло, що історію не можна переписувати. Вона міцно пов'язала Вірменію і Туреччину, зробивши їх своїми заручниками. Й, на жаль, такі трагічні сторінки не зітруться з долі як вірменського, так і турецького народів. Взагалі складно осмислити, чому ворожість взяла верх. Можливо, фактор релігії та ментальність різних національностей не дозволили співіснувати народностям, а можливо вічна територіальна боротьба. Але в цілому можна констатувати, що проблема турецько-вірменських відносин є однією з найбільш складних у наш час і її вирішення не може бути швидким чи простим. Для цього потрібен час, але багато що буде залежати від політичної волі лідерів двох країн, низки внутрішніх і зовнішніх обставин. Звичайно, історія «зробила свою справу», залишивши у спадок Вірменії та Туреччині низку невирішених проблем, (зокрема, геноцид вірмен в Османській імперії, територіальні претензії тощо), які сьогодні впливають на взаємовідносини цих двох сусідніх держав. Але варто розуміти, що для реалізації своїх зовнішньополітичних завдань, для нормалізації вірменсько-турецьких відносин і формування в подальшому добросусідських відносин ж Туреччині, так і Вірменії потрібно знайти компроміс, спрямований на ослаблення існуючої напруженості, не прив'язуючись до історичного минулого, стримуючого чинника ж для налагодження двосторонніх відносин, так і для перспективи вірменського вектору у зовнішній політиці Туреччини.

вірменський зовнішній політика туреччина

Список використаних джерел

1. Армяно-турецкие отношения /Википедия -- свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. Режим доступу: http ://ru. wikipedia.org/wiki/Ap мяно-турецкиеотношения#.

2. Демоян Г. Турция и Карабахский конфликт в конце XX -- начале XXI веков. Историко-сравнительный анализ. -- Ep.: Авторское издание, 2006.255 с.

3. Сафрастян Р. Проблема признания геноцида во внешней политике Армении: разноуровневый анализ/ P Сафрастян [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://noravank. am/upload/pdf/ 77_ru. pdf

4. «История и проблема нормализации отношений между Арменией и Турцией» [14/10/2009 04:12] / «РИА Новости». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rian.ru/ politics/20091010/188182864.html

5. «МИД РФ приветствует нормализацию отношений между Турцией и Арменией»/»ВаШпґо Балтийское информационное агенство» -[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. baltinfo.ru/news/MID-RF-privetstvuet-nomializatciyu-otnoshenii-mezhdu-Turtciei-i-Armeniei-109081

6. Ереван должен отозвать подпись под армяно-турецкими протоколами: «Дашнакцутюн»/ Еркрамас [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.yerkramas.org/2010/04/24/ erevan-dolzhen-otozvat-podpis-pod-armyano-tureckimi-protokolami-dashnakcutyun/

7. Армяно-турецкие протоколы «в холодильнике»/Информационно-аналитический центр. Публикации (07.05.2010) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ia-centr.ru/ publications/7914/

8. Каспрук В. Вірменія -- Туреччина: перезавантаження непорозумінь? (ЗО квітня 2010 року)/ В. Каспрук [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dt.ua/newspaper/articles/60009

9. Примирения с Турцией не может быть без признания Геноцида армян Саргсян. Новости-Армения/Агентство международной информации/ політика (16.05.2011) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.newsarmenia.ru/politics/20110516/42453964.html

10. Президент Турции: «Процесс нормализации армяно-турецких отношений не остановлен» / Еркрамас (16.03.2010) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.yerkramas. org/2010/03/1 б/prezident-turcii-process-normalizacii-armyano-tureckix-otnoshenij-ne-ostanovlen/

Размещено на Allbest.ru