Умови надання кредитів МВФ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Умови надання кредитів МВФ

Умови надання кредитів МВФ

Кредити, що надаються Фондом, є не менш унікальним феноменом, ніж використовувана при цьому валюта. їхня специфіка полягає в тому, що формально надання Фондом коштів є не операціями з кредитування, а операціями конвертації валюти, які називаються в офіційних документах Фонду "купівлею валюти". Вони здійснюються у такому порядку: країна-реципієнт нараховує на спеціально відкритий у своєму центральному банку рахунок МВФ свої ж грошові одиниці, після чого МВФ нараховує еквівалентну суму "корисної" валюти на свій рахунок у центральному банку тієї країни, валюта якої використовується для кредиту. Повернення кредиту ("викуп валюти") -- прямо протилежна операція: повертаючи "корисну" валюту, позичальник "викупає" свої власні грошові одиниці. Операції МВФ віддзеркалюють загальні зміни в економічному становищі різних країн світу: якщо на початку своєї діяльності Фонд сприяв вивозу до Європи, Африки, Азії та Латинської Америки винятково американського капіталу, то останнім часом до американських інвесторів дуже активно приєднуються їхні колеги із Західної Європи та Японії.

Якщо, наприклад, Україна отримує від МВФ кредит в американських доларах, то на рахунок МВФ у НБУ перераховується у гривнях сума, еквівалентна величині чергового траншу виділеного кредиту. У відповідь на рахунок МВФ у Федеральному резервному банку Нью-Йорка нараховується відповідна кількість доларів, які передаються у повне розпорядження уряду України. На рахунках МВФ ця сума заноситься в дебет США і кредит -- Україні.

Завдяки такій схемі кредитування кількість коштів на рахунках МВФ ніколи не скорочується -- змінюється лише їхній якісний склад.

Використовувані в МВФ кредитні механізми є надзвичайно різноманітними. Але всім їм притаманний ряд спільних рис, і передусім те, що всі кредитні операції здійснюються тільки з офіційними державними органами. Спільними для всіх механізмів є також правила доступу до будь-якої кредитної лінії Фонду, які в усіх випадках визначаються:

* величиною квоти країни-реципієнта;

* обгрунтованістю програми економічних перетворень, розробленої претендентом на позику;

* величиною дефіциту платіжного балансу претендента і причинами, що його породили;

* здатністю отримувача кредиту його обслуговувати і повернути в обумовлені терміни.

Еволюція кредитних механізмів

На різних етапах своєї діяльності МВФ використовував для реалізації сформульованих у його Статуті завдань найрізноманітніші механізми (facilities), вибір яких у кожному конкретному випадку визначався специфікою проблем, що стояли на даному етапі як перед окремим позичальником, так і організацією загалом. У міру того, як одні види кредитних механізмів відмирали природним шляхом (за непотрібністю), з'являлися нові, призначені для підтримки членів Фонду в контексті нових реалій світової економіки.

Так, зокрема, вже не використовуються: нафтовий механізм (Oil Facility) -- створений у відповідь на нафтову кризу 70-х років. Через нього 55 країн -- імпортерів нафти, чий платіжний баланс найбільше потерпів у результаті різкого підвищення цін на нафту, отримали 6,9 млрд СПЗ. До таких країн належали як найбідніші країни "третього світу", так і далеко не бідні європейські країни: І млрд дол. був наданий Великій Британії та 1,5 млрд доларів -- Італії. Умови надання кредитів за цим механізмом були досить жорсткими: передбачалося виконання країною-реципієнтом рекомендацій МВФ при проведенні національної енергетичної й валютної політики, а ставка обслуговування перевищувала 7 %. Останній кредит у межах нафтового механізму було надано 1983 p.;

довірчий (фідуціарний -- fiduciary) фонд, авуари якого (4 млрд СПЗ, отриманих у 1976 р. у результаті продажу за ринковими цінами 25 млн тройських унцій золота із своїх резервів) впродовж 5 років -- до 1981 р. -- використовувалися для надання пільгових позик найбіднішим країнам на 10 років під 0,5 % річних;

механізм стабілізаційного фінансування (Buffer Stock Financing Facility) -- створений влітку 1969 p. у розвиток механізму компенсаційного фінансування, кошти якого призначалися для покриття надвисоких збитків країн, що були спричинені різкими коливаннями світових цін на сировину та/або продукти харчування. В результаті використання механізму стабілізаційного фінансування 18 країн -- членів Фонду взяли участь у заходах зі стабілізації цін на олово, цукор і каучук. Свого максимуму опосередкована участь Фонду в цих заходах досягла в 1986 p., коли було виділено 375 млн СПЗ;

механізм додаткового фінансування -- так звана пільга Вітте-вена (Witteven Fund) -- названий на ім'я тогочасного директора-розпорядника Фонду. Через цей механізм надавалися запозичені Фондом кошти 26 країнам, чий дефіцит платіжного балансу набагато перевищував їхню квоту. Кошти, виділені через цей механізм (7,8 млрд СПЗ), були цілком вичерпані до 1981 p.;

політика розширеного доступу (Enlarged Access Policy), яка полягала в наданні Фондом власних і запозичених коштів своїм членам винятково для здійснення економічних програм, шо підтримувалися Фондом відповідно до угод про "стенд-бай" за високими кредитними частками* або за розширеним кредитним механізмом. До використання цього механізму вдавалися в разі потреби члена Фонду в кредитах, чия величина та/або тривалість користування перевищувала параметри звичайних кредитів МВФ. Наприкінці 80-х років частка кредитів, виділених у межах механізму розширеного доступу, сягала 25 -- 35 % загальної суми наданих Фондом позик. Верхня межа загальної заборгованості по цій кредитній лінії становила 10 млрд СПЗ. Неодноразові спроби керівництва МВФ припинити дію даного кредитного механізму наражалися на стійкий спротив країн "третього світу", аж доки в 1992 р. розміри квот усіх членів Фонду не були автоматично підвищені в ході їх дев'ятого загального перегляду. Високою кредитною часткою зветься будь-який транш, що надається після отримання 25 %-ї резервної частки.

Фактично можна твердити і про припинення існування механізму фінансування системних перетворень -- STF (Systemic Transformation Facility), за яким надання нових кредитів уже припинено, але повернення вже отриманих ще не закінчено: Україна, наприклад, за графіком має розплатитись із Фондом за цим кредитом лише у 2005 р.

Механізм фінансування системних перетворень був започаткований у 1993 р. (дію його припинено в 1995 р.) спеціально для надання фінансової допомоги країнам з перехідною економікою. Кредити, отримані в рамках цього механізму, в більшості випадків стали хронологічно першими програмами їх співпраці з міжнародними фінансовими установами. Конкретною метою цих кредитів було надання допомоги тим країнам, "проблеми платіжного балансу яких на шляху від директивно-планової економіки до ринкового механізму були спричинені порушеннями в традиційній для них системі торгівлі і платежів у зв'язку з переходом від адміністративно встановлених цін до загальносвітових". Претендувати на ці кредити могли ті країни, які потерпіли або від різкого падіння експортних прибутків, або від значного підвищення витрат на імпорт товарів першої необхідності. Надання цих кредитів обумовлювалося значно "м'якшими" вимогами, ніж ті, які висувалися до претендентів на звичайні повномасштабні резервні кредити -- достатньою була спільна заява уряду та центрального банку країни про економічні наміри.

Кредити надавалися колишнім членам Ради економічної взаємодопомоги передусім із метою фінансової підтримки заходів зі стабілізації економіки, структурної й інституційної перебудови, запобігання втечі капіталу. Обов'язковою передумовою для виділення кредитів країнам з високим або зростаючим рівнем інфляції була реалізація державою-претендентом заходів щодо стабілізації валютної системи. Крім того, від отримувача кредиту очікували, що він не стане запроваджувати торговельні і валютні обмеження і намагатиметься вирішити проблеми зовнішньої заборгованості у співпраці зі своїми торговельними партнерами.

Ліміт кредиту, що надавався за механізмом фінансування системних перетворень, обмежувався 50 % квоти члена Фонду.

Умови надання і погашення кредиту -- традиційні для МВФ:

* кредит надавався двома рівними половинами з розривом від 6 до 18 місяців. Умовою отримання другого траншу, як звичайно, була ефективність використання першого;

* терміни погашення -- починаючи з другої половини п'ятого року протягом 5 з половиною років.

Найбільший обсяг виділених по цій лінії кредитів припав на 1994 р. (2,725 млрд СПЗ), у 1995 р. було видано вдвоє менше -1,123 млрд, а в 1996 р. -- лише 136 млн СПЗ. Усього по цій лінії було надано 3,986 млрд СПЗ.

Давно не використовувався і механізм додаткового резервного кредитування (Supplemental Reserve Facility -- SRF). Цей механізм, створений у грудні 1997 p., призначався для полегшення фінансового стану тих країн, екстраординарний платіжний дисбаланс яких став наслідком несподіваної руйнівної втрати довіри до них з боку кредиторів із супутнім посиленням тиску на їхні валютні резерви. Кредити, що надавалися по цій лінії, були для свого часу найдорожчими: за користування ними стягувалось на додачу до звичайної ставки ще 3 % протягом першого року, до яких по закінченні кожного чергового півріччя додавалося ще по 0,5 %, у результаті чого середня ставка за користування додатковими резервними кредитами досягала 7,5 % (додатковий прибуток від надання цих кредитів спрямовувався на покриття витрат функціонування механізму розширеного фінансування структурної перебудови). В тому ж разі, коли виділені кошти використовувалися тільки як гарантія стабільності національної валюти, плата за "омертвіння" капіталу становила лише 0,25 %.

Найбільші кредити по цій лінії отримали Польща і Південна Корея.

Тепер країни -- члени МВФ можуть отримувати гроші через сім механізмів кредитування, які умовно поділимо на три групи:

* звичайні:

=> кредити підтримки;

=> програми розширеного фінансування;

* спеціальні:

=^ компенсаційне фінансування;

=> додаткове резервне фінансування;

=> надзвичайна кредитна лінія;

* пільгові:

=> надзвичайна термінова допомога;

=> механізм боротьби з бідністю та економічного зростання.

Звичайні механізми фінансування

Звичайні механізми фінансування (Stand-By Arrangements та Extended Fund Facility) -- найпоширеніший вид кредитування членів Фонду. Формально надання кредиту цього виду є "рішенням Фонду про надання члену МВФ права ісупити валюту із загального рахунку М ВФ відповідно до погоджених умов протягом установленого періоду часу в узгодженому розмірі". Ці кредити призначаються для урегулювання проблем зовнішніх платежів країнами-реципієнтами в межах одно- чи дворічної програми підтримки або 3--4-річної програми розширеного фінансування . Мета кредитів -- дати позичальнику можливість і час для наведення порядку у сфері власних фінансів і вжиття заходів зі створення передумов для реструктуризації економіки й майбутнього економічного зростання. У рамках моніторингу економічних перетворень у країнах, що отримали звичайні кредити, представники МВФ оцінюють ефективність здійснення програм за такими критеріями: дотримання встановлених бюджетних і кредитних лімітів, відсутність затримок за поточними зовнішніми виплатами, дотримання графіка скорочення зовнішньої заборгованості, величина і терміни нових коротко- і середньострокових зовнішніх позик та підтримка мінімального рівня золотовалютних резервів.

Кредити підтримки , як правило, надаються для розв'язання тих проблем платіжного балансу, які мають тимчасовий або циклічний характер. Вони надаються країнам чотирма рівними траншами, кожний з яких не перевищує 25 % квоти країни-реципієнта.

Для отримання першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати свою практичну рішучість подолати проблеми платіжного балансу. Купівля валюти іншої країни здійснюється строком від 1 до 2 років, звичайно на умовах 3,25 % річних (взагалі від 2 до 5 %). Для викупу національної валюти визначено строк до 5 років. Якщо в 1953 р. були надані перші два кредити "стенд-байи, то в 1960 р. - вже 14, в 1980 р. - 24, 1990 р. -16, 1996 р. -- 19 кредитів. Механізм розширеного фінансування (EFF) був запроваджений Фондом у зв'язку з нафтовою кризою 1973 p., яка наочно продемонструвала недостатність наявних на той час кредитних механізмів ні за розмірами, ні за термінами користування ними. З 1974 р. він активно застосовується для підтримки середньострокових програм (3 -- 4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми.

З огляду на вагомість мети ці кредити є більшими за розмірами і надаються на довший термін. Країни, що претендують на отримання кредиту EFF, повинні підготувати економічну програму з чітким викладом завдань та економічних перетворень, що передбачається здійснити за весь період дії кредитної лінії, а також з деталізованим описом заходів, запланованих на перший рік реалізації цієї програми. Завдання на подальші роки зазвичай містяться в програмних оглядах. За всі роки діяльності Фонду найбільші за розмірами кредити EFF були надані Південній Кореї -- 15,5 млрд СПЗ та Індонезії -- 7,338 млрд СПЗ.

Після азійської та російської фінансових криз під тиском промислово розвинутих країн Рада директорів внесла ряд суттєвих змін у порядок обслуговування кожного різновиду кредитів Фонду. В ході перегляду умов надання кредитів EFF у 2000 р. їх розміри і вартість обслуговування офіційно не зазнали змін -- було лише передбачено стягування додаткової плати за користування надвеликими (понад 200 % квоти) обсягами запозичених коштів. Але при цьому скорочено терміни користування цим видом кредиту: якщо за умовами чинних кредитних угод EFF повернення кредиту починалося з другої половини п'ятого року і розтягувалось на 5 з половиною років, то відтепер Фонд очікує повернення отриманих за такими кредитами грошей уже за 7 років. Одночасно передбачається скорочення канікулярного періоду користування звичайними кредитами -- із 3,25 р. до 2,25.

Під час останньої ревізії кредитних механізмів Фонду Рада директорів констатувала, що країни з хорошими позиціями на світових ринках позичкового капіталу, як правило, не потерпають від тих проблем, для вирішення яких надаються кредити EFF. Тому тепер їх отримують переважно ті країни, які вже скористалися пільговими кредитними механізмами МВФ, та країни, в яких економіка надто довго залишається в транзитивному стані.

Спеціальні механізми фінансування

Спеціальні механізми фінансування призначені для фінансової підтримки заходів з урегулювання специфічних платіжних дисбалансі в країн -- членів МВФ. Вони використовуються Фондом як доповнення до звичайних кредитних механізмів, спрямованих на розв'язання проблем платіжного дисбалансу загалом, а це означає, що надання таких кредитів не зумовлює автоматичного припинення або скорочення обсягів виділених звичайних кредитів. Єдине обмеження -- не допускається подвійне фінансування Фондом розв'язання однієї й тієї самої проблеми через різні механізми.

Механізм компенсаційного фінансування.-- CFF (Compensatory Financing Facility) був створений у 1988 р. на основі двох раніше запроваджених кредитних механізмів -- компенсаційного фінансування (який забезпечував кредитування країн -- виробників сировини, що потерпіли внаслідок різкого скорочення надходжень від свого експорту) та механізму допомоги країнам, чиї проблеми дисбалансу надходжень і платежів були пов'язані зі значним збільшенням витрат на традиційний для них імпорт зернових, а пізніше -- нафти та нафтопродуктів. Нині він використовується для надання допомоги тим членам Фонду, фінансові втрати яких стали наслідком непередбачених надзвичайних зовнішніх обставин.

Відповідно до передостанніх поправок, внесених у процесі дев'ятого загального перегляду квот 1992 р. у правила надання Фондом даного виду кредиту, його величина могла досягати 30 % квоти країни-реципієнта в разі падіння її експортних надходжень, 30 % -- у разі надзвичайних зовнішніх обставин, а також 15 % -- у разі змін світових цін на зернові. Крім того, член Фонду міг претендувати на отримання додаткових асигнувань (на розсуд керівництва Фонду) ще в розмірі 20 % квоти в будь-якому з перелічених випадків. У 2000 р. ліміт надання кредитів через цей механізм був збільшений у 1,5 раза. Відтепер він може досягати 45 % квоти країни, що постраждала від падіння своїх експортних надходжень чи від змін світових цін на зернові.

Ліміт кредитування в тих випадках, коли падіння прибутків від експорту сировини і зростання витрат на імпорт зернових не пов'язані між собою, в ході останнього перегляду фінансових механізмів був зменшений із 65 % до 55 %. Однак у кожному конкретному випадку величина наданого кредиту залежить від оцінки експертами Фонду ефективності здійснення країною антикризових заходів.

Країна, що претендує на кредит CFF, повинна надіслати Фондові заявку впродовж перших шести місяців після закінчення збиткового для неї року. Якщо розрахована сума втрат виявиться завищеною, від країни-реципієнта очікується дострокове повернення надлишково отриманих коштів. У разі неповернення цих коштів країна втратить право на отримання будь-яких кредитів М ВФ. Якщо непередбачені зовнішні обставини виявляться сприятливими для отримувача звичайного кредиту, МВФ має право або висунути більш жорсткі вимоги до темпів зростання резервів країни-реципієнта, або зменшити суму (чи скоротити термін користування нею).

Виділення кредитів через механізм компенсаційного фінансування практично не супроводжується висуванням якихось особливих вимог -- достатнім є зобов'язання країни-отримувача співпрацювати з МВФ.

Через різноманітність причин і мотивів для надання коштів у межах механізму компенсаційного фінансування загальних правил застосування даного механізму немає. Специфіка надання кредитів у кожному випадку визначається особливостями негативного зовнішнього впливу на ту або іншу країну.

Останнім за часом створення (1999 р.) кредитним механізмом є Надзвичайна кредитна лінія -- CCL (Contingent Credit Lines). Новостворений механізм призначається для фінансової підтримки економічно розвинутих країн і має слугувати "попередньою лінією оборони" від негативних зовнішніх чинників, зокрема в разі виникнення проблем із платіжним балансом, спричинених розгортанням міжнародної фінансової кризи. Цей механізм сконструйовано таким чином, що кредити через нього можуть надаватися дуже швидко й у великих розмірах.

Вартість обслуговування кредитів спочатку була встановлена на дуже високому рівні, але майже відразу цей рівень значно знизили. Ця кредитна лінія є до деякої міри експериментальною, і її становлення ще не завершене.

Україна жодного разу не отримувала кредити через спеціальні механізми.

Пільгове кредитування

На тлі значного подорожчання кредитів, що виділяються через спеціальні кредитні механізми, пільгове кредитування, особливо у формі надання надзвичайної допомоги, після останнього перегляду умов функціонування кредитних механізмів наприкінці минулого сторіччя стало ще більш привабливим для країн-реципієнтів. Найбільшою мірою нововведення стосувались механізму надзвичайної термінової допомоги (Emergency Assistance): якщо раніше надзвичайна допомога МВФ здійснювалась за рахунок "гнучкого використання наявних механізмів" і жодних спеціальних кредитних механізмів для її надання не існувало, то відтепер за рішенням Ради директорів такий механізм буде створено. До кола потенційних претендентів на отримання позик через цей механізм входять країни, в яких внаслідок конфлікту:

* виникає термінова потреба в заходах щодо врівноваження платіжного балансу з метою відновлення золотовалютних резервів та забезпечення поточних платежів; кредитний фінансування пільговий мвф

* державні й адміністративні інституції виявляються дезорганізованими до такої міри, що країна стає нездатною ані розробляти, ані здійснювати економічні програми, на реалізацію яких МВФ надав би звичайні кредити;

* наявні державні й адміністративні інституції здатні забезпечити розробку та реалізацію комплексних економічних програм, а курс вищого керівництва країни на економічні перетворення дає підстави сподіватися, що ресурси МВФ не будуть марно витрачені.

Спершу позики по цій лінії надавалися на 3 роки і 3 місяці, а їх повернення мало здійснюватися вісьмома рівними частками впродовж 2 років. Але у 2000 р. Рада директорів ухвалила рішення про відміну терміновості таких кредитів з огляду на те, шо навряд чи "постконфліктні" країни зможуть відразу ж відновити свої зовнішньоекономічні позиції.

Позики надзвичайної допомоги, на відміну від звичайних кредитів МВФ, не є обумовленими: для отримання цього виду позики (у розмірі 25 % квоти члена МВФ) керівництво країни-ре-ципієнта має лише визначити політику, що здійснюватиметься для поліпшення ситуації, а також офіційно відмовитися від реалізації будь-яких дискримінаційних заходів у сфері зовнішньої торгівлі та валютних обмінів.

МВФ надає пільгові позики найбіднішим країнам також через різні фонди (що формально не належать МВФ, а лише за дорученням вкладників перебувають під його управлінням), засновані для того, щоб уникнути обвинувачень в дискримінації більш багатих своїх членів (одним з базових принципів Статуту МВФ є рівність усіх його членів).

Останній механізм був розроблений спільно експертами МВФ і Всесвітнього банку для надання фінансової підтримки тим найбіднішим країнам, які вже започаткували реалізацію програм економічних перетворень під егідою будь-якої з цих міжнародних фінансових інституцій, але ще не досягли належних успіхів у виплаті зовнішньої заборгованості. Мета нового механізму -- знизити зовнішній борг найбідніших боржників до "прийнятного рівня", тобто до такого рівня заборгованості, за якого країна зможе безперебійно обслуговувати зовнішні борги за рахунок поточних експортних надходжень та/або припливу іноземного капіталу.

Критеріями добору претендентів на отримання цього виду допомоги стали показники рівня доходу на особу і співвідношення між величиною ВНП претендента на позику та обсягу його зовнішніх боргів. Отримати пільгову позику може країна, в якій дохід на особу не перевищує 695 дол. та/або обсяг зовнішніх боргів перевищує її ВНП не менш ніж у 2,2 раза.

Таким чином, мета й функції, обсяги та механізми фінансування, сфери та основні напрями діяльності Міжнародного валютного фонду свідчать про те, що ця організація посідає центральне місце в міжнародній валютній системі, стає гарантом її стабільного та збалансованого розвитку.

Квоти кожної країни (що на 75 % вносяться у її національній валюті) у статут-ному капіталі визначають верхню межу кредитів, які член Фонду може отримати, а також кількість голосів даної країни в керівних органах МВФ -- Раді управляючих і Раді директорів. У результаті кількість голосів, що мають у своєму розпорядженні різні члени Фонду (і, відповідно, можливість впливати на рішення МВФ), різняться в сотні разів.

Формально кредити Фонду є операціями з конвертації валюти (головним чином неконвертабельної) країн--членів Фонду. Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування реципієнтом власної валюти на рахунок МВФ і отримання у своє розпорядження вільно конвертованої. Вартість обслуговування кредитів Фонду залежить від їх виду, але зазвичай є нижчою, ніж на ринках приватного капіталу.

Залежно від свого економічного стану члени Фонду можуть претендувати на отримання звичайних та спеціальних кредитів, а найбідніші -- позик із пільгових трастових фондів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон Ураїни «Про Про вступ України до Міжнародного валютного фонду», від 3 червня 1992 року № 2402-ХІІ.

2. Аналіз ефективності співпраці МВФ i України у 2000-2005 роках // Україна-Business . - 2006. - № 8.

3. Єременко О.К. Міжнародний валютний фонд: тенденції розвитку // Фінанси України. - 2005.

4. Єременко О., Ковбасюк Ю. Кредитна діяльність Міжнародного валютного фонду // Вісн. Нац. банку України. - 2003. - № 3.

5. Ковбасюк Ю. Розвиток співпраці України з Міжнародним валютним фондом // Командор. - 2006. - № 1

6. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. -- К.: Центр навчальної літератури, 2004.

7. Поручник А. М. Міжнародна економіка. -- К.: КНЕУ, 2005.

8. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації / Київський національний економічний ун-т. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: КНЕУ, 2004.

9. http://www.unian.net/rus/news/news-405862.html

10. www.imf.org

11. www.rbc.ua

Размещено на Allbest.ru