Транснаціональні корпорації та їх роль у сучасних міжнародних економічних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

На рубежі XX-XXI ст. транснаціональним корпораціям (ТНК) приділяється багато уваги. Сьогодні немає жодного значного процесу в світовій економіці, що відбувався б без участі ТНК. Вони приймають як пряму, так і опосередковану участь у світових економічних, а також політичних процесах. Хоча ТНК здійснюють свою діяльність у системі світового господарства, їх вплив поширюються і на політичну сферу, що дозволяє розглядати ТНК поряд із державами і міжнародними організаціями.

Загалом дослідження даної теми у різних дослідників є досить суперечливим і неоднозначним, тому феномен ТНК і досі є дискусійним питанням як у спеціалістів, що займаються дослідженням сучасних міжнародних відносин, так і у керівників держав, а також і у політичних діячів.

Об'єктом дослідження цієї роботи виступають ТНК, оскільки вони відіграють одне з панівних положень у світовій економічній системі. Ще на стадії виникнення ТНК стали об'єктом бурхливих економічних дискусій, а на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин вони займають панівне положення загалом завдяки своїй економічній могутності.

Метою даної роботи є вивчення ТНК як суб'єкта світового економічного процесу, що зумовлений рядом як економічних, так і політичних факторів.

Предметом дослідження є специфіка функціонування, особливості діяльності ТНК у міжнародних відносинах, а також тенденції розвитку і їх вплив на світові економічні процеси.

Виходячи з мети роботи сформовані наступні завдання: дослідити передумови виникнення і фактори розміщення, структуру і типи ТНК; проаналізувати вплив науково-технічної революції на їх діяльність; охарактеризувати ТНК у різних аспектах, насамперед у фінансовій, валютно-кредитній, інвестиційній, технологічній сферах, а також провести дослідження щодо впливу ТНК на окремі країни.

1. Теоретичні основи ТНК

1.1 Суть, поняття, історія розвитку ТНК

Незважаючи на загальновизначеність величезної ролі і значення ТНК у світі, відсутня єдність у визначенні самого поняття ТНК і критеріїв їхнього виділення. Тут існують різноманітні підходи.

Оскільки з моменту свого виникнення вони діяли як економічні організації, так і більшість підходів і визначень, особливо на ранніх етапах, були чисто економічними. У цих дослідженнях увага в основному приділялося участі цих корпорацій в економічній діяльності інших держав, що, безумовно, є головною умовою виділення ТНК. Але здійснити вимір ступеня цієї участі виявилося не такою легкою і простою справою. Наприклад, деякими дослідниками за основу приймалися такі фактори як загальний обсяг продажів на ринках інших країн, загальний обсяг прибутку, одержуваного в інших країнах або число зайнятих на підприємствах за рубежем, тобто чисто кількісні показники.

Основні ідеї і практика ТНК були виявлені в таких її джерелах як діяльність Ганзейських міст і Ост - Індійських компаній. Тому цілком доцільно в якості передісторії ТНК звернутися до дослідження діяльності цих об'єднань. Безперечно, що багато чого було запозичене в них, хоча є природно-пристосованими до принципово нових умов існування. Таким чином, ТНК можна розглядати як геніальний винахід, як геніальне досягнення.

Щодо самого поняття ТНК. Одним із перших, якщо не найпершим, є визначення багатонаціональної фірми, даної в 1960 році Лієнталем. Воно не містить характеристики структурних і організаційних сторін ТНК, але визначає ТНК як фірму, що діє більш ніж в одній країні. Проте, із самого початку виникнення ТНК учені не можуть прийти до загальної згоди щодо питання про кількість країн перебування в ТНК, що дозволило б кваліфікувати фірму як транснаціональну. Тому деякі вчені припустили, що для визначення ТНК цілком достатня діяльність фірми більш, ніж в одній країні.

Експерти ООН при аналізі 650 ТНК керувалися наявністю типових ознак ТНК і брали за вихідний критерій річний оборот не менше 300 млн. доларів.

На мою думку, це чисто механічні кількісні підходи, що не можуть задовольнити дослідників. Все ще продовжується робота з глибинного виявлення сутності ТНК. Поряд із чисто кількісними вимірами транснаціональної діяльності стали висуватися й інші критерії визначення ТНК. Серед інших структурних компонентів, що допомагали б визначити фірму як транснаціональну, стали позначатися такі, як проблема власності, її розподілу, проблема управління , число зайнятих, заробітна плата, склад вищого управлінського апарата і т.д. Ці виміри здійснювалися як на абсолютній, так і відносній основі. Абсолютний вимір означає вимір фінансових і людських ресурсів у зовнішніх операціях. Відносним є те, що фірма повинна зв'язувати частину своєї діяльності з іноземними операціями. Але тут виникають питання. Наприклад, який відсоток діяльності за рубежем варто розглядати як значний? Також ставилося питання про рівень продажів за рубежем, при цьому зверталась увага на складність розмежування експорту і продажів, здійснюваних іноземними філіями ТНК. Виникала і проблема прибутків, одержуваних за кордоном, який він повинен бути, щоб вважати фірму транснаціональною? Не було достатньо чіткої угоди і про те, яке ж повинне бути співвідношення внутрішніх і зовнішніх вкладень, зайнятості і т.п.

Пізніше був початий перехід від чисто економічних підходів у визначенні ТНК до інших критеріїв. Наприклад, із позиції теорії міжнародних відносин. Приймалася до уваги орієнтація ТНК на участь у діяльності, що має всесвітній-системний розмах, і орієнтація на діяльність усього світу, що важко висловити якісними або кількісними показниками. Така інтерпретація ТНК збереглася і дотепер.

Слід зазначити, що, хоча транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов економічні межі і торкається з рішенням багатьох соціальних і політичних проблем, усе ж переважна частина визначень дотепер носить головним чином економічний характер.

Узагальнюючи чисто економічні критерії, серед факторів їхнього виміру можна виділити такі: число іноземних держав, у яких вони діють; відсоток грошової маси, виплачуваного за рубежем; відсоток іноземних капіталовкладень; число зайнятих за рубежем; відсоток прибутку, одержуваного з інших країн; процентне співвідношення продукції і прибутку, одержуваного в країнах базування і за рубежем; загальний рівень продажів за рубежем.

Таким чином, підводячи підсумок вищевикладеному, слід сказати, що, хоча і зроблена велика робота щодо дослідження визначення ТНК, проте проблема самої дефініції залишається, вона пов'язана з тим, що насамперед необхідно розділити поняття "багатонаціональна" і "транснаціональна" корпорація. На практику це, звичайно, здійснити дуже і дуже важко. Але існуючий рівень аналізу владно потребує це зробити. Мультинаціональні або багатонаціональні корпорації - це такі корпорації, що здійснюють певну діяльність в інших країнах, але вона не робить якісно великого впливу на індустріалізацію й інші процеси, насамперед політичні й економічні, що протікають у цих країнах. Транснаціональні корпорації - це такі підприємства, діяльність яких носить наднаціональний, наддержавний характер і ведуть до створення і управління зв'язків, що робить дуже активний вплив на процеси, що протікають в інших країнах.

ТНК можна визначити як інститут або організацію, що здійснює виробництво або послуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не менше 25 % іноземних працівників і не менше 25 % капіталовкладень за рубежем. Діяльність даного підприємства-інституту, його управління й інтереси обумовлені не внутрішніми, а зовнішніми чинниками, причому потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються, або мало приймаються до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальною капіталістичною економікою.

Відмітною рисою ТНК є космополітизм їхніх інтересів, глобальність операцій, що відбиває специфіку міжнародних монополій. Незалежно від того, у якій країні була спочатку заснована корпорація, вона розглядає весь світ як єдине ціле, як арену своєї діяльності і проникає у всі кутки земної кулі в пошуках ринків, техніки, технології, людей, ідей, капіталів і т.д.

З другої половини 80-х років почався новітній етап глобалізації світового виробництва. Перший етап продовжувався 30 років, до початку першої світової війни. Другий - 25 років після другої світової війни. Між другим і третім етапами наступає пауза в інтенсивному рості міжнародних прямих інвестицій, що припадає на 70-і і першу половину 80-х років. Кожний етап інтенсивного формування і розвитку транснаціональних підприємств супроводжувався прискореним ростом світової економіки.

У середині 19 ст., до того як одержало потужний розвиток міжнародне підприємництво, в усьому світі переважало місцеве виробництво. Приблизно 90 % усіх товарів і послуг вироблялись тоді на базі сировини і матеріалів, котрі фірми одержували в радіусі 150 км, і в таких же межах реалізовувалася переважна частина продукції. Сьогодні в індустріальних країнах у середньому половина продукції виробляється іноземними філіями і дочірніми підприємствами ТНК. Приблизно така ж частка сировини і матеріалів імпортується або виробляється іноземними відділеннями.

1.2 Фактори розміщення і причини виникнення ТНК

Економісти велику увагу звертають на стимули або мотиви, фактори, що спонукають фірми інтернаціоналізувати виробництво. З цього приводу існують різноманітні і дуже суперечливі погляди. Необхідність залучення іноземних інвестицій економісти пояснюють недосконалістю внутрішнього і зовнішнього ринків, конкуренцією з боку фірм і підприємств, що належать державі, бажанням реалізувати технологічні й організаційні переваги, управлінський і підприємницький досвід, використовувати розбіжності у валютних курсах, забезпечити доступ до джерел сировини і т.д.

Англійський економіст П. Баклі і М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікаційних ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити свою теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рішення про іноземні інвестиції залежить від балансу між чотирма групами факторів, що вони визначають як:

- фактори, специфічні для даної галузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);

- фактори, специфічні для регіону (розмір території, транспортні зв'язки, культурні особливості і традиції);

- фактори, специфічні для нації або держави (тобто політичні фактори, податкове і фінансове законодавство й ін.);

- фактори, специфічні для фірми (управлінський і виробничий досвід).

Теоретичний аналіз показує, що інвестори успішно за межами ТНК володіють одним або кількома конкурентними перевагами в порівнянні з фірмами країн , що приймають. У той же час ТНК намагаються розмістити свої капітали в країні, що має порівняльні переваги у визначеній галузі виробництва, або має широкий ринок.

Група вчених на чолі з Дж. Діболдом виділяє сім факторів, що на їхню думку, у найбільшій мірі сприяли в 1950-70 р. (період інтенсивного росту ТНК) перетворенню окремих національних компаній у ТНК.

- одержання доступу до джерел дешевої робочої сили й енергії і відхилення від дотримання технічних стандартів по охороні навколишнього середовища і запобігання зменшення її забруднення;

- використання з вигодою для себе змін, що відбуваються у світових торгових відносинах;

- наближення до іноземних ринків, ємкість яких зростає;

- запобігання захопленню конкурентами іноземних ринків і джерела сировини;

- обхід національного антитрестовського законодавства країни походження ТНК;

- зменшення і нейтралізація циклічних коливань економіки на внутрішньому ринку на базі батьківської корпорації;

- реалізація переваг, пов'язаних із створенням цілком інтегрованої системи для проведення великомасштабних економічних операцій.

Варто підкреслити, що зазначені фактори відбивають спонукальні мотиви великомасштабного підприємництва взагалі.

На Західну Європу припадає основна маса інвестицій, вкладених в обробну і наукомістку промисловості, тоді як у країнах Латинської Америки, Азії й Африки іноземний капітал зосереджений головним чином у видобувних галузях. Важливо враховувати і структурний чинник. Справа в тому, що паралельно з розширенням експансії корпорацій відбувався процес їх структурного “дозрівання”. Якщо на початковій стадії вивозу капіталу він вкладався головним чином у видобувні галузі промисловості, у пошуки джерел сировини, особливо нафти, то в міру процесу “дозрівання” структура капіталовкладень змінювалася - велика частина інвестицій направлялася в обробну і наукомістку галузі.

Тому причини виникнення транснаціональних корпорацій дуже різноманітні, але усі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, розбіжностями в податковому законодавстві.

Переваги очевидні для усіх, тому їх можна розглядати як причини, у результаті яких транснаціональні корпорації так активно розвиваються:

- можливості підвищення ефективності і посилення конкурентноздатності, що є загальними для всіх значних промислових фірм, що інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства.

- недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід і інші так називані «невловимі активи», у першу чергу управлінський і маркетинговий досвід, що змушують фірму ринутися зберігати контроль над використанням своїх невловимих активів. У рамках транснаціональних корпорацій такі активи стають мобільними, спроможними до переносу в інші країни і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі транснаціональних корпорацій.

- додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєї конкурентноздатності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав (використання більш дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів країни , що приймає ,);

- близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість одержання інформації про перспективи ринків і конкурентного потенціалу фірм країни , що приймає. Філії транснаціональних корпорацій одержують важливі переваги перед фірмами країни , що приймає , у результаті використання науково-технічного й управлінського потенціалу материнської фірми і її філій.

- можливість використовувати у своїх інтересах особливості державної, зокрема, податкової політики в різноманітних країнах, різницю в курсах валют і т.д.;

- спроможність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, скидаючи їх у міру застарілості до іноземних філій і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів у материнській країні на розробці нових технологій і виробів;

- за допомогою прямих інвестицій фірма одержує можливість перебороти різного роду бар'єри на шляху впровадження на ринок тієї або іншої країни шляхом експорту. Стимул для прямих іноземних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри. Так, у 60-х роках, значний потік інвестицій із США в Європу був породжений тарифами, установленими Європейським економічним співтовариством. Замість експорту готової продукції, транснаціональні корпорації створили виробництво в країнах ЄЕС, таким чином, обійшовши їхні тарифи.

1.3 Структура і типи ТНК

За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій.

Останнім часом у структурі транснаціональних корпорацій відбуваються істотні зміни, головні з яких пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії.

Стратегія транснаціональних корпорацій заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання в цілому.

Регіональні системи управління розділяються на три основні види:

- головне регіональне управління , відповідальне за усі види діяльності ТНК у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами по координації і контролю діяльності усіх філій у відповідному регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерну «General motors» по координації діяльності філій в Азії й Океанії розташоване в Сінгапурі);

- регіональне виробниче управління , що координує діяльність підприємств по лінії направлення продукту, тобто по відповідному виробничому ланцюжку. Таке управління відповідає за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка, підпорядковане безпосередньо головному регіональному керуванню ТНК. Вони націлені на розвиток ефективних видів виробництва, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація «Hewlett-Packard» на початку 90-х рр. із цієї причини перемістила свої виробничі управління лідируючих продуктів із США в Європу);

- функціональне регіональне управління забезпечує специфічні види діяльності ТНК: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і т.д. Це управління відповідальне за результати діяльності усіх відповідних структур у регіональному або глобальному плані.

Виділяють такі типи транснаціональних корпорацій:

- горизонтально інтегровані корпорації з підприємствами, що випускають велику частину продукції. Наприклад, виробництво автомобілів у США або мережа підприємств «Fast Food».

- вертикально інтегровані корпорації, що об'єднують при однім власнику і під єдиним контролем найважливіші сфери у виробництві кінцевого продукту. Зокрема, у нафтовій промисловості видобуток сирої нафти часто здійснюється в одній країні, рафінування - в інший, а продаж кінцевих нафтопродуктів - у третіх країнах.

- диверсифіковані транснаціональні корпорації, що містять у собі національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовим прикладом корпорації такого типу є шведська корпорації Nestle, що має 95% свого виробництва за рубежем і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин і т.д. Число таких компаній в останні роки швидко росте.

Проводити успішну стратегію глобальних операцій, бути лідером у багатьох галузях виробництва, сфері послуг, носієм передових технологій багато в чому дозволяє й організаційна структура ТНК. Для ТНК характерна трьохрівнева організація:

* головна компанія;

* підконтрольні філії;

* конкретні підприємства.

Головна компанія, як правило складається з холдингової й оперативної компанії. Холдингова компанія - компанія власниця контрольного пакета акцій дочірніх товариств THK. Оперативна компанія - компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, ведення статистичного урахування, зв'язку з громадськістю.

Підконтрольні підрозділи тісно прив'язані до головної компанії у виробничому і технологічному аспектах - це:

1. філії і відділення, що не мають юридичної і фінансової самостійності;

2. дочірні акціонерні товариства, що є юридичними особами, що зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідницькій діяльності.

Третій рівень - це конкретні підприємства - первинні ланки організаційної структури ТНК, що займаються виробничою, збутовою, обслуговуючою, фінансово-кредитною, науково-дослідною діяльністю.

2. Особливості розвитку ТНК в сучасних міжнародних відносинах

2.1 Вплив НТР на ТНК

Відмічаючи новітні тенденції в розвитку ТНК, можна виділити вплив науково-технічного прогресу, інноваційну діяльність, прискорений розвиток продуктивних сил, здійснюваний ними. В останні роки відпала необхідність у надвеликих підприємствах на територіях окремих держав, розрахованих на всесвітній ринок. З'являється можливість створювати підприємства, що випускають ту саму продукцію за однією і тією ж технологією в ряді країн. Уніфікувати виробництво в міжнародному масштабі й організувати спільне виробництво з підприємствами, що знаходяться в різних точках земної кулі і які мають різноманітне національне походження.

Результатом НТР стала сучасна техніка, що дозволяє об'єднувати підприємства, що спеціалізуються на виробництві різноманітних видів продукції, але пов'язаних виробничими зв'язками в рамках однієї корпорації. Раніше такі підприємства належали різним фірмам або були просто самостійними комерційними одиницями. Тепер, вони, підпорядковуючись одній ТНК є складовими частинами загального міжнародного виробничого комплексу.

Важливими досягненнями нового етапу НТР останньої третини XX століття є також розвиток електроніки, інформатики, біотехнології, виробництва нових композитних матеріалів. У цих умовах змінюються місцями "матеріальний" і "інтелектуальний" фактори виробництва. Так, на складання електронних схем сьогодні 2 % витрат йде на первинні матеріали, а 98 % на кваліфіковану працю. Нарешті, розвиток супутникового зв'язку, новітніх транспортних засобів і комунікацій формує своєрідний механізм спрямування інформації, що дозволяє підтримувати постійний зв'язок із будь-якої точки світу і сприяє розвитку міжнародних мереж підприємств, пов'язаних між собою єдиним виробничим процесом. Знаходячись у різних країнах, вони можуть управлятися з одного центру і по єдиному плану. Миттєво отримана інформація про виробництво, збут, рентабельність і т.д. на всіх ділянках за допомогою ЕОМ, що перемінили вже п'ять поколінь, і сучасних засобів оптичного і космічного зв'язку сприяє прийняттю вчасного рішення про коригування в глобальному масштабі.

Таким чином, ТНК можуть розміщувати виробництво в будь-якій точці світу - там, де їм вигідно, не обмежуючи себе національними рамками і межами. У одних випадках вирішальну роль відіграє близькість сировини і матеріалів, занадто громіздких і дорогих для транспортування. У інших - використовується близькість ємкого ринку збуту. По-третє, їх залучає насамперед наявність кваліфікованої робочої сили. По-четверте, навпаки, використовується величезний резерв дешевої і малокваліфікованої робочої сили в країнах, що розвиваються. В усіх цих випадках виробництво орієнтується на випуск продукції, що має дійсно споживчий попит, її постачають на той чи інший ринок або регіон, де її виробництво найбільш вигідне. Виробництво перестає бути національним.

Принципово новим моментом у транс націоналізації капіталу є розширення діяльності ТНК у сфері послуг, особливо наукомістких послуг, що відбиває факт збільшення значення послуг в економіці, а головне - зміна самого характеру послуг, що набуває усе більше виробничого значення. Між товарами і послугами встановлюється більш тісний зв'язок, у силу чого експорт товарів потребує усе більш розвинутої мережі, що складається в основному з послуг. У результаті біля 55-60 % прямих іноземних інвестицій вкладається в сферу послуг: в оптову і роздрібну торгівлю, банківські послуги, страхування і т.д. Та й самий характер багатьох видів послуг - збіг виробництва і споживання за часом, відсутність необхідності збереження і т.п. - стимулюють зацікавленість компанії до їхнього виробництва.

На світовому ринку послуг активно беруть участь як компанії, що безпосередньо спеціалізуються на виробництві послуг, так і промислові фірми. Всі вони пропонують усе більш широкий спектр послуг (пакети послуг). У результаті розбіжності між цими компаніями поступово зменшуються.

Основною причиною такої диверсифікації послуг, що зумовлена корпораціями, стало те, що сучасні засоби зв'язку й обчислювальна техніка, об'єднані в глобальні інформаційні мережі, належать ТНК. Це у свою чергу дозволяє бути в курсі подій на ринках багатьох видів послуг. Пропонуючи завдяки цьому цілі пакети послуг, корпорації успішно підвищують свою конкурентноздатність, зменшують ризик здійснення операцій. Деякі, інколи автономні види послуг об'єднуються, наприклад, єдиний комплекс фінансових послуг складається з банківських, страхових, біржових, посередницьких послуг.

Важливим чинником, що сприяв економії сировини в останні роки, є ріст використання вторинної сировини. Технологія використання вторинної сировини істотно менше енергоємна, і за рахунок цього досягається значна економія палива й енергії. Наприклад, США в 1990-х роках за рахунок вторинного використання сировини задовольняли до 73 % споживання свинцю, 60 % міді, 56 % сталі і т.д.

Транснаціональні корпорації контролюють істотну частину науково-технічного потенціалу промислово розвинутих країн, що дозволяє їм відігравати головну роль у міжнародному обміні технологіями і науково-технічними знаннями, активно брати участь і науково-технічному прогресі і сприяти структурним зрушенням у світовій економіці.

Найбільші ТНК, хімічні концерни продемонстрували стабільність своїх позицій і спроможність лідирувати в нових технологіях також, як вони лідирували в традиційних виробництвах. Їхній успіх пояснюється такими чинниками:

* наявністю спеціалізованих дослідницьких лабораторій і інших інженерно-технічних підрозділів, де акумулюються досвід і кваліфікація за багатьма науковими і технічними дисциплінами;

* наявністю значних матеріальних ресурсів, технологічного потенціалу, що перевищує потреби поточного виробництва, а також часу для дослідження потенційних можливостей технологічних проривів, пристосування їх до свого досвіду і сформованого профілю виробництва.

ТНК проводять ефективну стратегію технологічного розвитку, що означає організацію й інтеграцію роботи функціональних і спеціалізованих груп у процесі реалізації нововведень; постійний аналіз доцільності існуючої структури ринків, функцій, задач, довгостроковий погляд на технологічний розвиток у рамках фірми.

Таким чином, ТНК є одним із головних суб'єктів світового ринку технологій.

В 1990-і роки популярними стали міжфірмові зв'язки не тільки в національних, але й у міжнародних масштабах. Своєрідність цих зв'язків у тому, що вони безпосередньо не торкаються відносини власності в компаніях, оскільки компанії, що співробітничають, зберігають свою автономію. У значних ТНК такі міжфірмові угоди переходять у форму стратегічних альянсів, що укладаються між конкуруючими фірмами, що об'єднують свої зусилля в рішенні окремих задач.

ТНК грають сьогодні величезну роль не тільки у світовій економіці, але й у міжнародному політичному житті й усе більш інтенсивніше впливають на політичні процеси у світі. Вони роблять втручання у формування зовнішньої і внутрішньої політики держав, безпосередньо вводять її в життя, мають у своєму розпорядженні цілий арсенал засобів і можливостей реалізації та контролю своїх інтересів, є джерелом політичної активності, носієм предметно-практичної діяльності, спрямованої на здійснення своїх цілей у сфері світової політики, обумовлених економічними інтересами, а також маючи під собою науково-технічне підґрунтя.

2.2 Значення ТНК в міжнародних економічних відносинах

Для сучасної світової економіки характерний навальний процес транснаціоналізації. У цьому процесі рушійною силою виступають ТНК. Вони являють собою господарські об'єднання, що складаються з головної (батьківської, материнської) компанії і іноземних філій. Головна компанія контролює діяльність вхідних в об'єднання підприємств шляхом володіння часток у їхньому капіталі. У іноземних філіях ТНК на частку батьківської компанії припадає більш 10% акцій або їхнього еквівалента.

Для головних промислово розвинутих країн саме іноземна діяльність їх ТНК визначає характер зовнішньоекономічних зв'язків. Так, до 40% вартості майна 100 найбільших ТНК (включаючи фінансові) перебуває за межами їхньої країни базування. Якщо зіставити об'єм іноземного (міжнародного) виробництва ТНК з обсягом їхнього експорту, відмежованого від торгівлі в середині фірми, то наприкінці 80-х рр. це співвідношення для США, Японії і ФРН складало відповідно: 4,1:1; 2,6:1; 1,5:3.

У 90-і рр. у середньому 45 % загального обсягу продажу ТНК припадає на експорт. ТНК охоплюють 90 % світової торгівлі пшеницею, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джгутом і залізною рудою, 85 % - міддю і бокситами, 80 % - чаєм і оловом, 75 % - натуральним каучуком і сирою нафтою.

Роль постачання і послуг вітчизняних компаній своїм іноземним філіям також велика в експорті цих країн. В другій половині 80-х рр. на подібну торгівлю в середині фірми припадало від 14 до 20 % експорту США, 23-29 % - Японії і 24-28 % - ФРН.

Протягом двох останніх десятиліть щорічно приблизно половина американського експорту охоплює американські й іноземні ТНК, у Великобританії ця частка досягає 80 %, у Сінгапурі - 90 %.

На рубежі XX-XXI ст. спостерігається надзвичайний ріст зовнішньоекономічної діяльності, у якій ТНК є продавцями, інвесторами, дослідниками сучасних технологій, стимулюють міжнародну трудову міграцію. ТНК відіграють головну роль в інтернаціоналізації виробництва, у процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн. Основною формою експансії ТНК є вивіз капіталу. Міжнародна міграція довгострокового капіталу прискорила процес взаємопроникнення і переплетення фінансового капіталу, підсилила могутність ТНК. Усе зростаюча роль іноземних інвестицій як найважливішого і необхідного засобу забезпечення процесу відтворення є наслідками прискорення об'єктивного процесу усуспільнення продуктивних сил у міжнародному масштабі. Завдяки системі міжнародного виробництва, заснованої на вивозі капіталу, ТНК забезпечують собі значні прибутки навіть в умовах загострення кризових явищ у світовій економіці. У першій половині 80-х років темпи росту прямих іноземних інвестицій розвинутих країн , що експортують капітал, продовжували значно перевищувати темпи їхнього економічного росту, а також темпи світової торгівлі.

Основним чинником, що відбиває ефективну діяльність ТНК, є міжнародне виробництво товарів і послуг. Воно являє собою випуск продукції материнськими компаніями ТНК і їхніми іноземними філіями на базі інтернаціоналізації виробництва. До кінця 90-х рр. міжнародне виробництво товарів і послуг досягло 7 % світового ВВП.

Майже всі найбільші ТНК по національній приналежності відносяться до «тріади» - трьох економічних центрів: США, країн ЄС і Японії.

Головну роль у світі відіграють ТНК США. По оцінці американського часопису "Форбс", у 1995 році 500 найбільших американських компаній загальною вартістю 8,1 трлн. дол. продали продукції на 3,6 трлн. дол. і мали прибуток у 179 млрд. дол.

Активно розвиваються західноєвропейські, японські, канадські ТНК. 500 найбільших іноземних (не американських) компаній загальною вартістю 21 трлн. дол. продали продукції на 6,5 трлн. дол. і мали прибуток у 113 млрд. дол. У цих компаніях зайнято 20,4 млн. працюючих. Ці дані також ілюструють масштаби і вплив ТНК у світовій економіці.

У 20 найбільших ТНК світу входять 7 американських ТНК, 3 японських, 2 німецьких, 2 англо-голландських, 2 швейцарських, по 1 із Великобританії, Нідерландів, Італії і Франції.

В останні роки активно розвивають свою діяльність на світовому ринку транснаціональні корпорації нових індустріальних країн. Галузева структура ТНК достатньо широка. 60% міжнародних компаній зайняті в сфері виробництва (насамперед вони спеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні, хімічній і фармацевтичній промисловості), 37 % - у сфері послуг і 3 % - у видобувній промисловості і сільському господарстві.

За даними американського часопису «Fortune», головну роль серед 500 найбільших ТНК світу грають чотири комплекси: електроніка, нафтопереробка, хімія й автомобілебудування. Дуже характерна регіонально-галузева спрямованість інвестицій ТНК. Як правило, вони роблять капіталовкладення в галузі обробної промисловості нових індустріальних та розвинутих країн. У цьому випадку йде конкурентна боротьба за інвестиції держав-одержувачів капіталу. Для найбідніших країн політика інша - ТНК вважають за доцільне здійснювати там капіталовкладення у видобувну промисловість, але головним чином вони нарощують товарний експорт. У цьому випадку розгортається жорстка конкурентна боротьба між ТНК за просування своїх товарів на місцеві ринки.

Організація внутрішньофірмового міжнародного виробництва дає для ТНК ряд переваг. Вона дає можливість:

- використовувати пільги міжнародної спеціалізації виробництва окремих країн;

- максимально використовувати податкові, інвестиційні й інші пільги, надані країнами для іноземних інвесторів;

- маневрувати навантаженням виробничих потужностей, пристосовуючи свої виробничі програми відповідно до кон'юнктури світового ринку;

- використовувати свої дочірні компанії в якості плацдарму для завоювання ринків;

- продовжувати життєвий цикл продукту, налагоджуючи його виробництво в іноземних філіях у міру його морального застаріння в країні основного базування.

Крім цього, необхідно пам'ятати, що у торгівлі в середині ТНК, коли філії компанії знаходяться в різних країнах, використовуються трансфертні ціни. Трансфертні ціни можуть істотно відрізнятися від ринкових цін на аналогічну продукцію, оскільки встановлюються з таким розрахунком, щоб забезпечити одержання максимального прибутку всієї корпорації. Завищуючи або занижуючи ціни у обороті фірми з урахуванням розбіжностей у законодавствах різних країн про податки, охорону праці і навколишнього середовища, корпорація зменшує свої витрати і збільшує чистий прибуток.

Основа світового панування ТНК - вивіз капіталу і його ефективне розміщення. Сукупні іноземні інвестиції всіх ТНК у даний час грають більш істотну роль, чим торгівля. ТНК контролюють третину продуктивних капіталів приватного сектору усього світу, до 90 % прямих інвестицій за рубежем. Прямі інвестиції ТНК за рубежем у середині 90-х рр. перевищили 3 трлн. доларів. При цьому прямі інвестиції зросли в три рази швидше, ніж інвестиції в цілому, хоча вони (прямі інвестиції) усе ще складають приблизно 6% річних капіталовкладень промислово розвинутих країн .

Володіючи величезними капіталами, ТНК активно діють на міжнародних фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж резерви усіх центральних банків світу, разом узятих. Переміщення 1-2 % маси грошей, що знаходяться в приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет національних валют.

Нові технічні можливості сприяли посиленню тенденцій до концентрації управління грошово-валютними операціями корпорацій. Корпорація "British Petroleum" є в цьому плані характерним прикладом: компанія перетворила своє центральне казначейство в Англії в банк із численними відділеннями для управління валютними позиціями по торгівлі нафтою, по податкових відрахуваннях на видобуток нафти в Північному морі, операціям хімічних і інших підприємств, покупці засобів виробництва і різноманітних матеріалів.

ТНК в усе більшому ступені стають визначальним чинником для вирішення долі тієї або іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконати функцію міжнародного регулювання виробництва і розподілу продукції. На думку експертів ООН ТНК сприяють економічній інтеграції у світі.

Країна, що приймає, у цілому виграє від притоку інвестицій. Трудящі і постачальники, що обслуговують нові підприємства, поряд із місцевою владою, що одержують податки, виграють більше, ніж утрачають конкуруючі місцеві інвестори.

Переваги, що несуть за собою іноземні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, що склався, виділяти більше засобів на підготовку і перекваліфікацію робітників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості.

Проте необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами функціонування ТНК у системі світового господарства і міжнародних економічних відношень, існує і їхній негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують. Спеціалісти вказують на: протидію реалізації економічної політики тих держав, де ТНК здійснюють свою діяльність; порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють у різноманітних країнах, уміло обходять національні законодавства, укриваючи прибутки від оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу; установлення монопольних цін, диктат умов, що ущемляє інтереси країн , що розвиваються.

В цілому в країн , що приймають, кілька причин обмежувати потік прямих інвестицій у порівнянні з країною базування (статистичні вигоди перекривають політичні небезпеки).

Слід виділити такі основні джерела ефективної діяльності ТНК:

- використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями;

- можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку, темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;

- можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних філій;

- використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу.

2.3 Прямі іноземні інвестиції і ТНК

Частка американських ТНК у фонді міжнародних прямих інвестицій знизилася з 50,4 % у 1967 р. до 25,9 % в 1990 р. У той же час сумарна частка Японії і Німеччини збільшилася за той же період із 4,0 % до 21,6 %. Накопичення іноземних прямих інвестицій німецьких ТНК у 1990 р. досягли 155 млрд. дол.

Японія вийшла нині на перше місце по інтенсивності щорічного вивозу капіталу у формі прямих інвестицій, відкинувши на друге і третє місця відповідно Великобританію і США. За період 1988 - 1990 рр. Японія експортувала у формі прямих інвестицій капітал вартістю 126 млрд. дол., не рахуючи реінвестицій іноземних відділень. У ті ж роки іноземні прямі інвестиції Великобританії з урахуванням реінвестицій склали 94 млрд. дол., а США (також з урахуванням реінвестицій) - 72 млрд. Різко зріс річний експорт прямих інвестицій країн, що розвиваються, за рахунок головним чином нових індустріальних країн. Ще на початку 80-х на країни, що розвиваються, припадав усього 1 % щорічного вивозу прямих інвестицій, а до 1990 р. ця частка збільшилася до 5 %.

Починаючи із середини 20 ст. основна частина міжнародних прямих інвестицій направлялася в розвинуті країни. Особливо привабливими в цьому відношенні були США і Західна Європа. За останні роки значення регіонів як імпортерів капіталу у формі прямих інвестицій ще більш зросло.

За станом на 31 березня 1991 р. на частку США і ЄС прийшлося 60 % кумулятивної суми прямих інвестицій за рубежем японських ТНК, проти 35 % десятьма роками раніше. В цілому для всіх ТНК в останні роки є типовим витрата 80 % міжнародних прямих інвестицій для купівлі чинних підприємств або для злиття з ними. Відповідно тільки 20 % міжнародних прямих інвестицій йде на створення нових підприємств.

Характерною рисою ситуації в області міжнародних інвестицій в останні роки для Західної Європи і США є вирівнювання їхніх позицій як експортерів та імпортерів прямих інвестицій. У 1990 р. накопичення країн Західної Європи як експортерів приблизно на 13 % перевищували кумулятивну суму міжнародних прямих інвестицій у цьому регіоні, тоді як у 1967 р. експортні накопичення перевищували імпортні в 1,5 раза. Експортні накопичення прямих інвестицій США в 1990 р. усього на 7 % перевищували суму завезеного капіталу, тоді як у 1967 р. перевищення було майже десятикратним, Японія на декілька десятиліть відстає від США за співвідношенням експорту й імпорту прямих інвестицій. Її експортні накопичення в 1990 р. у 20 разів перевищували імпортні.

Щодо розширення діяльності ТНК у сфері послуг спостерігається зниження частки інвестицій у видобувній і обробній промисловості базові галузі. Частка видобувних галузей у іноземних інвестиціях із промислово розвинутих країнах зменшилася з 22,7 % у 1970 році до 18,5 % у 1980 році і до 11, 3 % у 1990 році, частка промисловості відповідно - із 45,2 % до 43,8 %, і 38,7 % тоді як частка сфери послуг зросла з 31,4 % до 37,7 % і 50,1 %.

Аналогічна картина складається й у структурі іноземних вкладень: у промислово розвинуті країни - у загальній сумі іноземних інвестицій частка видобувних галузей знизилася з 16,2% у 1970 році до 9,1 % у 1990 році, промисловості - із 60,2% до 42,5%, тоді як частка сфери послуг зросла з 23, 7 % до 48,4%; країнах, що розвиваються - у 1980-1990 роках частка видобувних галузей зменшилася з 22,7 % до 21,9 %, промисловості - із 54,6 % до 48,6 %, тоді як частка сфери послуг збільшилася з 22,7 % до 29,5 %. Як очевидно в країнах, що розвиваються, структура іноземних інвестицій змінилася не настільки радикально.

Однією з причин зменшення частки інвестицій у видобувній й обробній галузях є відносне зменшення значення сировини в економіці. Тенденція до зниження в міру розвитку науково-технічного прогресу матеріало- і енергоємності готової продукції протистоїть абсолютному збільшенню виробництва і споживання сировини і палива. Це призводить до скорочення "частки продукції найважливіших галузей і до зменшення витрати сировини й енергії на одиницю національного доходу і промислового виробництва.

Підводячи підсумок, можна сказати, що ТНК в усе зростаючому ступені перетворюються в двигуни економічного росту, оскільки вони створюють найкращі умови для розкриття можливостей підприємництва, розвитку передової технології і росту кваліфікації робочої сили. Задача національних урядів складається в тому, щоб використовувати ці можливості ТНК.

2.4 Фінансові і валютно-кредитні аспекти функціонування ТНК

Найбільший вплив ТНК має на світовий кредитний ринок і ринок акцій. Вони не тільки активно використовують євродолари як позичальники, але і нарощують їхні резерви, будучи самими помітними власниками депозитів у євродоларах. Що стосується світового ринку акцій, то, по суті, більшість головних на фондових біржах компаній, - це ТНК. Продаючи на іноземних фондових ринках свої акції, випускаючи свої єврооблігації на євроринках і прибігаючи до єврокредитів, ТНК за рахунок цих фінансових джерел можуть фінансувати значну частину своїх капіталовкладень.

Транснаціональні корпорації перетворилися в найбільш активних учасників світового фінансового ринку, діючи на всіх його сегментах. Так, будучи головними експортерами й імпортерами товарів і послуг у світі, ТНК стали значними клієнтами на світовому валютному ринку. Хоча комерційні банки і проводять на цих ринках операції у своїх інтересах, основна маса валютних операцій здійснюється ними з доручення своїх клієнтів, насамперед ТНК.

З розвитком світового господарства на світовому валютному ринку з'явилися нові «чинні особи». Валютний ринок розширився за рахунок міжнародної торгівлі, більш активної участі банків у міжбанківському ринку. Для діяльності ТНК і інтеграційних угруповань знадобилися зміни у валютному режимі. Виник євроринок валют - сукупність операцій із валютами, що виступають на вільному світовому валютному ринку поза країною походження. ТНК і інші міжнародні компанії володіють значними сумами у вільно конвертованій валюті, можуть обміняти їх у будь-який час на будь-яку іншу валюту. Вкласти гроші в банк будь-якої країни. Маса цих грошей величезна, ТНК намагаються вкладати їх у найбільше стабільні валюти і при найменших змінах курсів ці гроші перетворюються в «гарячі». ТНК мають накопичення в різних валютах, це веде їхній ризик до мінімуму.

Євродолар, швейцарський франк і німецька марка - це європейські валюти, але на рахунках банків, що знаходяться не США, Швейцарії, Німеччини, не на батьківщині цих валют. Ці гроші швидко переміщаються з однієї країни в іншу ще й у залежності від розміру процентної ставки і співвідношення курсів. Джерела цих грошей - платежі по експортних і імпортних постачаннях міжнародних підприємств - частіше усього філій і субпідрядників ТНК.

У 80-і роки для послаблення валютних ризиків були створені декілька механізмів. Наприклад, «своп» - обмін деякої суми грошового капіталу разом із відсотками в одній валюті на відповідну суму з відсотками в іншій валюті. Своп містить у собі чотири моменти:

1) взаємний обмін фінансовими засобами за узгодженим валютним курсом;

2) обмін процентними виплатами, накопиченими за півроку або рік на основі узгодженої суми капіталу і процентної ставки;

3) обернений обмін початкових сум після закінчення визначеного терміну по початкового валютного курсу;

4) відсутність зв'язку з визначеною статтею активу або пасиву (загальний обсяг зобов'язань підприємств не змінюється).

Не слід також забувати, що хоча курси валют регулюються на урядовому і міжурядовому рівнях, найбільшою мірою від валютних ризиків захищені підприємства ТНК.

Одне з головних напрямків діяльності ТНК - вивіз капіталу. Формами вивозу капіталу є прямі і портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш значимими є прямі інвестиції. Їхній глобальний обсяг зріс за період 1982-1994 рр. у чотири рази; за цей же період частка глобальних прямих інвестицій подвоїлася, досягнувши 9 % в світовому ВВП. У 1996 р. обсяг прямих іноземних інвестицій у світі оцінювався в 3,2 трлн. доларів. Протягом 1986-1995 рр. за темпами росту він обганяв валові вкладення в основний капітал більш, чим удвічі, що свідчить про інтернаціоналізацію національних систем, що збільшується, виробництва.

У 1996 році глобальний обсяг вивозу прямих іноземних інвестицій досяг рівня 350 млрд. доларів і збільшився в порівнянні з 1995 роком на 10 %. У 1996 році надходження прямих іноземних інвестицій досяг рекордних розмірів у 54 країнах, а їхній вивіз - у 20 країнах. У 1995-1996 рр. частка країн, що розвиваються, у глобальному обсязі інвестицій, що надходять, рівнялася 34 %.

Транснаціональні корпорації мобілізують капітал, використовуючи різноманітні джерела усередині країни і за межею: комерційні банки, місцеві і міжнародні ринки акцій, державні організації і свої власні корпоративні системи у формі внутрішнього прибутку на цілі реінвестування. З урахуванням усіх цих джерел фінансування інвестиції в іноземні філії - інвестиційний компонент міжнародного виробництва - оцінювалися в 1996 році в 1,4 трлн. доларів. З цієї суми лише 350 млрд. доларів, тобто її чверть, фінансувалася за рахунок прямих іноземних інвестицій. З цього випливає, що питома вага міжнародного виробництва також значно вище: в світовому обсязі валових вкладень в основний капітал на іноземні філії припадала приблизно одна п'ята частина. (Цей показник не дозволяє відбити додаткові інвестиції, контрольовані ТНК через різноманітні неакціонерні канали, наприклад, по лінії спілок корпорацій).

Причиною іноземного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів різноманітних країн із метою забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною. Так, на базі іноземних інвестицій США одержують всі імпортовані країною фосфати, мідь, олово, 75 % марганцевої і залізної руди; Японія - 40 % бокситів, 50 % нікелю, 60 % мідної руди. При цьому постачання з іноземних підприємств ТНК здійснюються за трансфертними цінами, рівень котрих нижче світових.

При освоєнні іноземних джерел сировини на основі прямих інвестицій враховуються розбіжності в екологічних нормах і стандартах між країнами.

Капіталовкладення в іноземну економіку - активний спосіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається за рахунок того, що, по-перше, за кордоном створюються нові ринки; по-друге, частина експорту ТНК постійно йде на адресу їхніх іноземних філій, і ця гарантована частка складає понад 1/3 експорту Канади, Німеччини, Франції, Швеції, до 1/2 експорту США.

Нарешті, інвестиції, будучи розміщеними усередині національної території іноземних держав, дозволяють фірмі обминути тарифні і нетарифні бар'єри.

Транснаціональні корпорації здійснюють свої капіталовкладення переважно для довгострокових цілей. Хоча вони часто швидко перекидають величезні фінансові ресурси з одного регіону земної кулі в іншу, що може дестабілізувати фінансові ринки в окремих регіонах, не можна забувати, що ТНК - це прямі інвестиції, вкладені в багаторічні проекти. Тому діяльність ТНК може бути оцінена як переважно сприятлива стабілізація світових ринків капіталу. Адже це великі компанії, яким потрібне стабільне господарське середовище, у тому числі фінансове.

2.5 Експансіоністична діяльність ТНК

Бурхливий ріст ТНК припадає на період 1960-70 років, коли наступила нова фаза в розвитку монополістичного капіталізму.

ТНК відносять до категорії міжнародних монополій, відомих уже декілька десятиліть і це не є щось випадкове і довільне. Проте, їхня діяльність істотно відрізняється від монополій, що виникнули у формі картелів, синдикатів, трестів і т.п. Вони, наприклад, не ставлять за ціль формальний поділ сфер впливу і ринків, не діють тільки в сфері обороту. Головна увага приділяється виробництву, орієнтації на іноземні філії і збутові підрозділи.

ТНК являють собою визначену форму прояву більш загальної тенденції - прагнення капіталу до зовнішньоекономічної експансії, пов'язаний з особливостями самого капіталізму останньої чверті XX сторіччя.

На ранньому етапі розвитку капіталізму переважною формою експансії була торгівля товарами (товарний експорт). Наприкінці XIX сторіччя за межами національних економік починає здійснюватися експансія у формі позичкового капіталу, тобто здійснюється експорт капіталу для одержання більш високого відсотка за рубежем, ніж це можливо усередині країни. У іноземній літературі такий експорт називається "портфельними інвестиціями". Наприклад, значним експортером капіталу на початку XX сторіччя була Великобританія. У 1913 році понад 90 % іноземних інвестицій припадали на портфельні інвестиції. Експорт капіталу в такій формі не дає експортеру право контролю над іноземними промисловими підприємствами.

Після Другої світової війни масштаби експорту капіталу за національні межі зростають, але відбувається це у формі прямих іноземних інвестицій. Закордонне виробництво, що раніше носило епізодичний характер, стало значним.

ТНК як міжнародна монополія - реальний показник того, що рівень концентрації капіталу і виробництва переріс національні межі, що вони стали займати пануючі позиції не тільки в національній, але й у світовій економіці.

У цьому плані ТНК можна розглядати як олігополістичну, у якій власність, управління , виробництво і продаж здійснюються в рамках юрисдикції кількох національних держав. Головна контора знаходиться в одній країні, а субсидії утворюються в інших країнах. Головною ціллю корпорації є забезпечення виробництва товарів для світового ринку з як найменшими витратами для одержання максимального прибутку. Ця ціль досягається або шляхом найбільш ефективно розташованого, найбільш наближеного до споживача розподілу виробництва або послуг, або шляхом мінімального оподатковування, що досягається за допомогою місцевого уряду. Все це реалізується у формі прямих іноземних інвестицій.

...