Трибунали у міжнародному праві

Размещено на http://allbest.ru

22

Зміст

Вступ

І. Поняття та історія виникнення Трибуналів у Міжнародному Праві

1.1 Нюрнберзький та Токійський Трибунали

1.2 Кваліфікація міжнародних злочинів (Основні види міжнародних злочинів).

ІІ. Створення Міжнародних трибуналів у сучасних умовах

2.1 Міжнародний карний трибунал по колишній Югославії

2.2 Міжнародний карний трибунал по Руанді

2.3 Міжнародний карний трибунал по Сьєрра-Леоне

2.4 Міжнародний карний трибунал по Лівану

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Кожне міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародного права спричиняє за собою міжнародну відповідальність. Міжнародно-протиправним діянням може бути одна або більше дій чи бездіяльність або їх поєднання. Факт наявності міжнародно-протиправного діяння обумовлюється, по-перше, вимогами зобов'язання, яке було порушено, по-друге, граничними умовами для такого діяння.

У міжнародному праві, як і у будь-якій правовій системі, протиправне діяння здатне породжувати різні види правовідносин залежно від обставин.

Відповідно до основного принципу міжнародного права кожен суб'єкт несе відповідальність за свою власну поведінку відносно своїх власних міжнародно-правових зобов'язань. Більше того, один суб'єкт міжнародного права може нести відповідальність за міжнародно-протиправне діяння іншого суб'єкта, наприклад, у тому випадку, якщо діяння було здійснене під його керівництвом і контролем.

Відповідальність суб'єкта міжнародного права виникає в силу порушення ним міжнародно-правового зобов'язання незалежно від походження відповідного зобов'язання. Міжнародні зобов'язання можуть встановлюватися звичайною нормою міжнародного права, договором або загальними принципами права. Суб'єкти можуть переймати на себе міжнародні зобов'язання в силу одностороннього акту.

Міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародного права виражається в активній дії або у бездіяльності. Причому будь-який з цих елементів міжнародно-протиправного діяння повинен привласнюватися державі, і будь-яке з них є порушенням міжнародно-правового зобов'язання, діючого для цього суб'єкта зараз.

Отже, міжнародно-правова відповідальність передбачає застосування до суб'єктів, що вчинили правопорушення, передбачені нормами міжнародного права, заходи примусу у встановленому для цього процесуальному порядку.

Міжнародно-правова відповідальність є різновидом юридичної відповідальності. На відміну від інших видів відповідальності вона завжди пов'язана з примусом, з практичним застосуванням до правопорушника встановлених джерелами міжнародного права санкцій. Юридична відповідальність супроводжується настанням негативних наслідків для правопорушника у вигляді обмежень майнового і немайнового порядку.



І. Поняття та історія виникнення Трибуналів у Міжнародному Праві

1.1 Нюрнберзький та Токійський Трибунали

Трибунал - це надзвичайний суд, нерідко (але не обов'язково) військовий, так чи інакше протиставлений регулярним судам загальної юрисдикції. Назву «трибунал» носили суди інквізиції. За зразком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі (напередодні якого відбувався Нюрнберзький процес) таку назву мають Міжнародний карний трибунал по колишній Югославії, Міжнародний карний трибунал по Руанді та інші. В Польщі конституційний суд має назву Конституційного трибуналу. На деяких мовах (наприклад, французькій) слово «трибунал» означає звичайний суд, не обов'язково надзвичайний, англійською юридичною мовою це загальний термін для судів різних рівнів.

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб -- відносно нове явище в міжнародно-правовій практиці. Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів. Надалі на можливість настання такої відповідальності для фізичних осіб указували кілька міжнародних договорів, зокрема Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р., Римський Статут Міжнародного кримінального суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу з Руанди.

Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (далі -- Токійський військовий трибунал), створені ad hock після закінчення Другої світової війни для притягнення до відповідальності головних німецьких і японських військових злочинців. Нюрнберзький військовий трибунал було створено відповідно до Декларації про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини прийнятої 30 жовтня 1943 р. на Московській конференції і Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції про судове переслідування й покарання головних воєнних злодіїв європейських країн «осі» 08 серпня 1945 р. А Токійський військовий трибунал створений відповідно до Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Австралії, Канади, Нідерландів і Нової Зеландії 19 січня 1946 р., до якого пізніше приєдналися Індія й Філіппіни.

За рішенням Потсдамської конференції утворювався Міжнародний військовий трибунал, який мав засудити воєнних злочинців і злочини, скоєні ними. З 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р. тривав Нюрнберзький судовий процес над групою головних німецьких воєнних злочинців. Міжнародний військовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки і веденні агресивних воєн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та угод, у здійсненні спланованих воєнних злочинів, що проводились з особливою жорстокістю, у злочинах проти людства (знищенні народів за расовими та національними ознаками). Герінгу, Ріббентропу, Кейтелю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франко та іншим злочинцям (всього 12 чол.) було винесено смертний вирок, деяким (Гесс, Функ) - довічне ув'язнення. Трибунал оголосив злочинним керівний склад нацистської партії, СС, СД, гестапо. Вимога СРСР визнати злочинними організаціями гітлерівський уряд, верховне командування та генштаб не були підтримані. Представник Радянського Союзу заявив про незгоду з рішенням щодо виправдання Шахта та деяких інших німецьких діячів, які фінансували нацистську партію.

Нюрнберзький процес - перший в історії міжнародний суд над групою осіб, які заволоділи державою і перетворили її на знаряддя страшних злочинів. Вперше в юридичній практиці були засуджені державні діячі, відповідальні за агресію і військові злочини.

Над головними японськими воєнними злочинцями з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Міжнародному військовому трибуналі для Далекого Сходу проходив Токійський судовий процес. За участь у підготовці та розв'язанні агресивної війни, за здійснення масового знищення мирного населення в окупованих країнах і полонених та інші злочини семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16 - довічне ув'язнення. Серед страчених були колишні прем'єр-міністр Японії, військовий міністр, представники вищого генералітету. Вирішення питань подальшого післявоєнного мирного врегулювання дедалі більше ускладнювалось суперництвом між США і СРСР.

Незважаючи на недовгий час існування трибуналів (на Нюрнберзькому вирок був винесений 1 жовтня 1946 р., а на Токійському -- 4 листопада 1948 р.), вони вплинули на формування принципів міжнародної кримінальної відповідальності за здійснення військових злочинів і злочинів проти людства, а також на становлення та розвиток ідеї міжнародної кримінальної юстиції.

Досвід створення міжнародних кримінальних судів був відновлений на початку 90-х років, коли Радою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал з Руанди та Міжнародний трибунал з колишньої Югославії. З огляду на те, що вони обидва створені ad hock, держави дійшли згоди щодо запровадження постійного Міжнародного кримінального суду, Статут якого набув чинності у 2002 р. Після прийняття Статуту Міжнародного військового трибуналу 1945 року та винесення Вироку Нюрнберзького трибуналу 1946 року, другим етапом становлення міжнародного кримінального права стало прийняття Резолюціями Ради Безпеки ООН Статутів міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді.



1.2 Кваліфікація міжнародних злочинів

Расизм (расова дискримінація) - будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, заснована на визнанні раси, кольору шкіри, родового, національного або етнічного походження. Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1966) закріплює зобов'язання строго карати всяке поширення расистських ідей, підбурювання до расової дискримінації, а також заборонити всякі організації, які заохочують расову дискримінацію і підбурюють до неї (ст. 4), зобов'язує держави вжити заходи в цілях ліквідації расової дискримінації і забезпечення рівноправ'я в області основних політичних, цивільних, соціально-економічних і культурних прав людини (ст.5).

Апартеїд (розділення, відособлення) - це політика расової сегрегації, дискримінації і пригноблення, що проводиться відносно етнічних груп населення. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього (1973), ст. 1 якої підкреслює, що апартеїд є злочином проти людства. У ст. 2 перераховуються діяння, що становлять злочини апартеїду: позбавлення членів расової групи права на життя і свободу особи шляхом вбивства, спричинення серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу, довільного арешту і незаконного змісту у в'язницях; умисне створення таких умов, які розраховані на фізичне знищення расової групи; вжиття заходів законодавчого характеру з метою перешкодити участі расової групи в політичному, соціальному, економічному і культурному житті країни. Ст. 4 Конвенції зобов'язує держави: вжити заходи законодавчого характеру, необхідні для припинення злочини апартеїду; вжити законодавчі, судові і адміністративні заходи для переслідування, притягнення до суду і покарання осіб, винних в скоєні злочину апартеїду.

За порушення положень Конвенції держави несуть відповідальність, яка може виражатися в політичних, економічних і інших санкціях, що приймаються за рішенням Ради Безпеки; Конвенція встановлює кримінальну відповідальність осіб, членів організацій і установ, представників держав, які вчиняють злочини апартеїду, беруть участь в їх здійсненні, заохочують до вчинення таких злочинів. Згідно ст. 5 Конвенцій, осіб, що звинувачуються в скоєні злочину апартеїду, можуть направити до компетентного суду будь-якої держави або Міжнародного суду. У боротьбі проти апартеїду ООН створила Спеціальний комітет. Генеральна Асамблея ООН неодноразово приймала рішення про введення санкцій проти режимів апартеїду (у ПАР), і вони принесли свої плоди. Нині жодна з держав світу офіційно не сповідує державну ідеологію апартеїду.

Геноцид - дії, здійснені з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. У Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948) вказується, що геноцид здійснюється у формах:

а) фізичного винищування груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками;

б) соціально-економічної дії на суспільство для вимирання усього населення або окремих його груп;

в) біологічної дії для припинення дітородіння в середовищі таких груп;

г) знищення мовних культурних і духовних основ життя народів і етнічних груп.

Геноцид є умисним міжнародним злочином, що здійснюється групою осіб, які здійснюють державну владу або визначають її дію. Такий злочин не може бути скоєний з необережності. Провина при геноциді включає намір. Об'єктом злочину є окрема національна, етнічна, расова або релігійна група населення. Суб'єктом геноциду можуть бути тільки фізичні особи. Геноцид може здійснюватися як у військовий, так і в мирний час. Винні в скоєні цього злочину підлягають покаранню незалежно від того, чи є вони державними діячами, посадовими або приватними особами. Вони мають бути судимі судом тієї держави, на території якого здійснений геноцид, або таким міжнародним судом, який може бути створений учасниками Конвенції. Держави узяли на себе зобов'язання видавати осіб, що звинувачуються в скоєні злочину геноциду, і не вважати цей злочин політичним. На осіб, винних в геноциді, не поширюється право притулку.

Тероризм - особливо небезпечна форма політичної злочинності. Як державний злочин, тероризм, переступивши межі держав, перетворився на злочин міжнародного характеру. Він підриває нормальні стосунки між державами, завдає збитку основам мирного співіснування, міжнародному світу і безпеці народів. Це суміш радикальних проявів політичної ненависті, витонченої підлості і боягузтва, заперечення усього людського для задоволення амбіцій (як правило, корисливих) будь-якими методами (політичний шантаж, захоплення заручників, вибухи). Він є грубою зневагою цілями і принципами ООН і погрожує міжнародному світу і безпеці, основам дружніх стосунків між державами, перешкоджає міжнародній співпраці і веде до знищення прав людини, основних свобод і демократичних основ суспільства. Злочинні акти, спрямовані або розраховані на створення обстановки терору серед широкої громадськості, групи осіб або окремих осіб в політичних цілях, ні за яких обставин не можуть бути виправдані, якими б не були міркування політичного, філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного або будь-якого іншого характеру, які можуть наводитися в їх виправдання.

Міжнародний тероризм, на відміну від тероризму усередині однієї держави, характеризується наступними особливостями:

а) підготовка злочину ведеться на території однієї або декількох держав, а здійснюється він на території інших держав;

б) скоївши злочин на території однієї держави, терорист, як правило, ховається на території іншої держави;

в) терористичні акти здійснюються проти осіб, що користуються міжнародним захистом;

г) міжнародний тероризм має найпотужнішу соціальну і економічну базу, найсучасніше озброєння, оснащення, інформаційно-психологічне і організаційне забезпечення.

Одним з актів, спрямованих проти тероризму, стала Конвенція ООН про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів (1973). До осіб, що захищаються в Конвенції, відносяться глави держав, представники міжнародних організацій, дипломатичні агенти. Небезпека терористичних актів полягає в тому, що вони створюють серйозну загрозу підтримці нормальних міжнародних відносин, які потрібні для співпраці між державами.

Міжнародно-правові норми про боротьбу з тероризмом містяться в наступних основних документах: Конвенція про злочини і деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних суден (1963); Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (1970); Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971) і Протокол до неї (1988); Європейська конвенція про припинення тероризму (1977); Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників (1979); Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980); Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988); Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі (1988); Конвенція про маркування пластичних вибухових речовин в цілях їх виявлення (1991); Конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом (1997); Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999), Конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму (2005) і інші акти.

Терористичні акти заполонили світ на рубежі третього тисячоліття. Антитерористична коаліція, створена під егідою ООН, змусила найбільш розвинені країни світу знову, як в період Другої світової війни, стати союзниками для спільної боротьби проти нових загроз терористів. Мета антитерористичної коаліції - спільними зусиллями виробити заходи тактичного і стратегічного характеру для припиненню атак терористів. Тактичні заходи - це навчитися точно і адресно завдавати попереджувальних ударів по терористах і присікати їх задуми. Стратегічні - ліквідовувати джерела, які живлять і впливають на розвиток терору. У арсеналі контртерористичних сил має бути не лише можливість проведення безкомпромісних і жорстких силових акцій, але і принципово нова міжнародно-правова концепція стратегічної безпеки. Глобальна безпека повинна будуватися не на протиставленні інтересів «малих» і «великих» країн, а на законності міжнародних відносин, реальній взаємоповазі і гармонійному сполученні національних інтересів усіх членів світової спільноти.

Разом з універсальними міжнародними угодами є і деякі регіональні угоди по боротьбі з тероризмом. Так, в 1970 р. Організація американських держав ухвалила резолюцію, яка засуджує тероризм, від якого страждають представники іноземних держав; у 1977 р. Європейська рада прийняла Конвенцію про боротьбу з тероризмом. Ґрунтовний огляд основних тенденцій розвитку тероризму у світі, а також окремих випадків використання терористами потужних вибухових засобів міститься у ряді підсумкових документів «Великої вісімки», які визначили, що тероризму не може бути ніяких виправдань і необхідно протистояти умовам, які сприяють розвитку тероризму.

Шанхайська конвенція про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом, прийнята Казахстаном, Китаєм, Киргизією, Росією, Таджикистаном і Узбекистаном (2001), визначає, що актом тероризму є:

а) злочин, що визнається тероризмом у будь-якому з вищеназваних міжнародних договорів;

б) будь-яке діяння, спрямоване на те, щоб викликати смерть якої-небудь цивільної особи або будь-якої іншої особи, що не бере активної участі у військових діях в ситуації озброєного конфлікту, або заподіяти їй тяжке тілесне ушкодження, а також завдати значного збитку якому-небудь матеріальному об'єкту, так само як і організація, планування такого діяння, допомога при його здійсненню, підбурювання до нього, коли мета такого діяння в силу його характеру або контексту полягає в тому, щоб залякати населення, порушити громадську безпека або змусити орган влади або міжнародну організацію вчинити яку-небудь дію або утриматися від її здійснення;

в) діяння, що переслідується в кримінальному порядку відповідно до національного законодавства сторін.

У Шанхайській конвенції визначені злочини, супутні тероризму.

Сепаратизм - діяння, спрямоване на порушення територіальної цілісності держави, у тому числі на відділення від неї частини території, або дезінтеграцію держави, здійснюване насильницьким шляхом, а також планування і підготовка такого діяння, допомога при його здійсненню, підбурювання до нього.

Екстремізм - діяння, спрямоване на насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади, зміну конституційного ладу держави, а також насильницьке посягання на громадську безпеку, у тому числі організація незаконних озброєних формувань або участь в них.

Криміногенна обстановка змушує держави робити додаткові заходи, у тому числі і програмного характеру. Цьому присвячені численні угоди у рамках СНД. Ріст злочинності, особливо її організованих форм, викликає невдоволення населення і представляє реальну загрозу національній безпеці і процесу реформ, що проводяться в суверенних державах, а також використовується певними політичними силами для нагнітання страху і недовіри до законних органів влади і правопорядку. Тероризм став істотним чинником посилення соціальної напруженості, він перешкоджає оздоровленню фінансово-економічного положення, впорядкуванню споживчого ринку, сприяє деформації нових форм економічних стосунків, а також морально-психологічній деградації окремих верств населення. Набирають силу небезпечні процеси зрощення тероризму і економічної злочинності, ватажків терористичних груп з корумпованими посадовцями органів влади.

Піратство також є злочином, що носить міжнародний характер. Воно було широко поширене в давнину і середньовіччя. Проте піратські напади здійснюються і в наші дні. Визначення піратства міститься в Конвенції ООН по морському праву (1982), згідно якої під піратством розуміється : а) будь-який неправомірний акт насильства, затримання або будь-який грабіж, що здійснюються з особистими цілями екіпажем або пасажирами приватновласницького судна (літального апарату); б) будь-який акт добровільної участі у використанні судна (літального апарату) в цілях здійснення вказаних в п. «а» неправомірних дій; в) будь-яке діяння, що є підбурюванням або свідомим сприянням актам піратства (ст. 101). Конвенція зобов'язує усі держави співпрацювати у справі припинення піратства у відкритому морі або у будь-якому іншому місці за межами юрисдикції якої-небудь держави (ст. 100).

Будь-яка держава може захопити піратське судно (літальний апарат), заарештувати його екіпаж, захопити наявне на нім майно (ст. 105). Захоплення судна за піратство може здійснюватися тільки військовим кораблем або військовим літальним апаратом, що перебувають на державній службі і спеціально на те уповноваженими (ст. 107). Жодна держава не повинна надавати притулки піратським судам і їх екіпажам. Піратські судна під будь-яким прапором і з будь-яким національним екіпажем можуть переслідуватися у відкритому морі, бути захоплені і у разі опору потоплені військовими кораблями будь-якої держави. При захопленні піратського судна його екіпаж карається за законами держави (ст. 105), що захопила. Саме судно і майно конфіскуються державою, що захопила, або повертаються законним власникам.



ІІ. Створення Міжнародних трибуналів у сучасних умовах

2.1 Міжнародний карний трибунал по колишній Югославії

Міжнародний карний Трибунал по колишній Югославії почав свою роботу в 1993 році, а планував завершити її до 2010 року.

За останні майже шістдесят років конфлікт в колишній Югославії став чи не першим широкомасштабним конфліктом в Європі. Значну роль зіграли й засоби масової інформації, які донесли до широкої публіки картину людських страждань, що призвело до створення коаліції суспільних сил на підтримку створення міжнародного карного суду. В якості тимчасових мір був створений міжнародний трибунал ad hoc. Таким чином, в історії створення міжнародного карного суду створення Міжнародного трибуналу по колишній Югославії стало справжнім проривом в міжнародному праві. Першим кроком РБ ООН стало засудження жорстокості, яку чинили в колишній Югославії як порушення міжнародного гуманітарного права та вказала на індивідуальну відповідальність тих, хто її вчиняв, у своїй резолюції 764 (1993).

Другим кроком стало прийняття посилених мір щодо розслідування порушень з допомогою держав та міжнародних гуманітарних організацій і комісії експертів. Однак прийняті міри не змінили ситуації, а зібраний матеріал не відповідав пред'явленим до нього вимогам. Тож, у відповідь на ініціативу ряду держав-членів ООН, Асамблеї Ради Європи, Європарламенту, доповідачів у рамках Московського механізму з людського виміру ОБСЄ в Боснії, Герцеговині, Хорватії та інших держав, Рада Безпеки 22 лютого 1993 року в резолюції 808 (1993) в принципі вирішила питання про створення міжнародного трибуналу для переслідування винних в скоєні порушень міжнародного гуманітарного права. Згідно резолюції Генеральний секретар представив доповідь, в якій містився проект Статуту Трибуналу. В проекті були враховані думки 31 країни та деяких міжнародних організацій, які представили свої коментарі щодо проекту. На основі проекту РБ ООН зробила третій крок - створення трибуналу. Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, які відповідають за суттєві порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території колишньої Югославії з 1991 року, був затверджений резолюцією 827 (1993) Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 року для вирішення в судовому порядку справ про суттєві порушення міжнародного гуманітарного права в регіоні. Його місцезнаходження - місто Гаага (королівство Нідерланди). Цілі Міжнародного карного трибуналу по колишній Югославії були визначені наступні:

притягти до судової відповідальності осіб, можливо винних в порушенні міжнародного гуманітарного права;

встановити справедливість по відношенню до потерпілих;

попередити нові злочини;

сприяти відновленню миру шляхом сприяння примиренню в колишній Югославії.

Трибунал складається з наступних частин: судового органу, який складається з трьох Судових камер та однієї Апеляційної камери; Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату. До складу Трибуналу входили 25 суддів, з них 16 постійних та 9 суддів ad litem.

На даний момент Трибунал продовжує свою роботу. Продовжується процес передачі справ державам колишньої Югославії. У 2005 році було створено палату з військових злочинів у Державному суді Боснії та Герцеговини, що забезпечила додаткові можливості для судового переслідування за скоєння військових злочинів у цьому регіоні. Крім того слідчі справи були передані прокурору Боснії та Герцеговини. З урахуванням передачі справ місцевих судам до правила 11 bis Правил процедури та доведення Трибуналу були внесені поправки. Також поправки були внесені до правил 98 bis і 124.

У 2005 році Трибунал виніс вирок дев'яти обвинувачуваним, розглядав 30 інших справ, за якими проходять 51 обвинувачуваний. Судові камери винесли загалом три судових рішення. Апеляційна камера винесла чотири рішення. У слідчому ізоляторі Трибуналу під вартою знаходились 58 чоловік, а 21 особу було звільнено умовно. Трибунал передав трьох осіб, яких було засуджено, Данії, Іспанії та Об'єднаному Королівству для відбування покарання. Отже, Трибунал продовжує рухатися вперед на шляху до виконання свого мандату для забезпечення того, щоб загалом 163 особи, яким було висунено обвинувачення, були передані правосуддю.

15 жовтня 2007 року делегати 62-ої Генеральної Асамблеї на пленарному засіданні заслухали доповіді щодо результатів діяльності міжнародних карних трибуналів по колишній Югославії та Руанді. Голова міжнародного трибуналу по колишній Югославії Фаусто Покар повідомив, що головною перешкодою на шляху здійснення міжнародного правосуддя є труднощі, пов'язані з арештом головних підозрюваних. Фаусто Покар відмітив, що прокурор Трибуналу продовжувала наполягати на арешті осіб, які все ще переховуються від правосуддя.

Протягом 2007 року були заарештовані - Здравко Толімир та Властимир Джоржевич. А вже 2012 року міжнародний триунал визнав Здравко Толімира винним у геноциді. «Нездатність заарештувати інших чотирьох обвинувачуваних, які укриваються від правосуддя, особливо Радована Караджича та Ратко Младича, все ще викликає серйозні занепокоєння», - заявив голова. Вже 2008 року був заарештований Радован Караджич якому протягом 13 років вдавалося успішно укриватись від правосуддя, а 26 травня 2011 року був затриманий Ратко Младич, над який зараз триває судовий процес.

З моменту свого створення Трибунал завершив судове розглядання у справах 109 обвинувачуваних зі 161 особи, яким були висунені обвинувачення. Голова розповів, що вперше в історії Трибуналу з минулого року в трьох судових камерах одночасно йдуть сім судових процесів. По трьох з них проходять одразу декілька обвинувачуваних, число яких, загалом, складає 26. На судовий розгляд чекають лише 12 обвинувачуваних.

В період з 1 серпня 2006 року до 31 2липня 2007 року судді продовжували приділяти велику увагу розгляду справ високопосадових осіб, яких звинувачують в найтяжчих злочинах. Судова колегія з передачі справ внесла рішення про передання справ 13 обвинувачуваних нижньої та середньої ланки в національних судових органах. У 2003 році Рада Безпеки розробила стратегію поступового припинення діяльності міжнародного Трибуналу по колишній Югославії. У зв'язку з тим що не всі обвинувачені повстали перед судом одночасно, а деякі, як Ратко Младич, лише два роки тому, Міжнародний Трибунал продовжує свою роботу і досі.

2.2 Міжнародний карний трибунал по Руанді

За створенням Трибуналу по колишній Югославії було створено аналогічний орган у зв'язку з ситуацією, що склалася в Руанді. 30 квітня 1994 року Голова РБ ООН в своїй заяві засудив порушення міжнародного гуманітарного права в Руанді та поставив питання про необхідність розслідування серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. В резолюціях 918 (1994) та 925 (1994) Рада Безпеки знову засудила масові вбивства, які продовжувались на території Руанди. 1 червня 1994 року в своїй резолюції 935 (1994) Рада Безпеки постановила, що геноцид та інші, систематичні та широкомасштабні порушення міжнародного гуманітарного права загрожують міжнародному миру та безпеці. Згідно цієї резолюції була затверджена комісія експертів для розслідування порушень.

У вересні 1994 року було вирішено створити міжнародний трибунал, не дивлячись на початкові наміри обмежитися національними судами. До Ради Безпеки надійшло прохання від руандійського уряду про створення трибуналу, з урахуванням якого й було створено в 1994 році Міжнародний карний Трибунал по Руанді.

За статтею 1 Статуту Міжнародного карного трибуналу по Руанді: «Міжнародний трибунал по Руанді повноважний згідно з положеннями даного Статуту здійснювати судове переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення між народного права, скоєні на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за подібні порушення, скоєні на території сусідніх держав, у період з 1 січня 1994 року по 31 грудня 1994 року». Трибунал було створено у відповідності до резолюції 955 (1994) Ради Безпеки від 8 листопада 1994 року. Його місцезнаходження - місто Аруша (Об'єднана Республіка Танзанія). Трибунал складається з наступних частин: судового органу, який складається з двох Судових камер та однієї Апеляційної; Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату.

Спочатку комісія експертів по Руанді запропонувала розширити юрисдикцію Трибуналу по колишній Югославії, включивши до неї злочини, скоєні в Руанді. Однак це викликало побоювання того, що так зникне різниця між постійним судом та механізмом ad hoc. Щоб не створювати прецедент по розповсюдженню Радою Безпеки юрисдикції органу ad hoc на зовсім нову ситуацію, було прийнято рішення про створення окремого органу. Проте,

Трибунал по Руанді є точною копією Трибуналу по колишній Югославії з деякими відмінностями в статуті. Це зробило непотрібною підготовку спеціального проекту Статуту. Таке рішення є цілком логічним, адже трибуналам потрібно було розглядати однакові процесуальні проблеми. Виходячи з міркувань практичності та адміністративної ефективності було вирішено, що Прокурором Трибуналу по Руанді призначено Прокурора Трибуналу по колишній Югославії з додатковим персоналом, включаючи додаткового заступника Прокурора. Члени Апеляційної камери Трибуналу по колишній Югославії стали членами Апеляційної камери Трибуналу по Руанді.

На даний момент діяльність судових камер Трибуналу знаходиться на надзвичайно високому рівні, оскільки в них походить безпрецедентне число судових процесів. Завдяки повному використанню 9 суддів ad litem, які працюють з 9 постійними суддями, а також за наявності четвертої зали для судових засідань, оренда якого фінансується урядами Норвегії та Сполученого Королівства, число прийнятих судових рішень продовжує збільшуватись. Трибунал виніс судові рішення щодо 25 обвинувачуваних, а судові процеси ведуться щодо 25 інших обвинувачуваних. По ходу двох з цих судових процесів, які торкаються 10 обвинувачуваних, захист надає свої докази. На ще одному судовому процесі по відношенню щодо чотирьох обвинувачуваних обвинувачення вже викликало всіх свідків. Шістнадцять осіб, які перебувають під вартою, очікують на свої судові процеси. Розгляд їх справ почнеться тоді, коли це стане можливим через потенціал судових камер. Протягом звітного періоду Апеляційна камера винесла три рішення по відношенню щодо чотирьох обвинувачуваних, а також члені проміжні рішення.

Канцелярія Обвинувачувача завершила розслідування справ щодо осіб, які підозрюються в скоєні геноциду. Передбачалося, що останні рішення обвинувачувань будуть представлені на затвердження камер до середини 2005 року. Процес передачі справ до національної юрисдикції почався наданням Обвинувачувача у лютому 2005 року уряду Руанди 15 справ осіб, що вкривалися від правосуддя. Оперативно-пошукова група канцелярії Обвинувачувача була реорганізована та укріплена, а її методи проведення операцій - переглянуті. Активно здійснювалась програма зміцнення співробітництва з державами за посередництва підтримки Обвинувачувачем контактів з владними структурами різних країн.

Секретаріат Трибуналу продовжує надавати свою незміну підтримку судовому процесу шляхом обслуговування інших органів Трибуналу та захисту. Він також забезпечує підтримку з боку держав та міжнародних закладів з метою безперешкодного проведення процесу. З державами та закладами підписані договори щодо фінансування діяльності, яка не охоплюється регулярним бюджетом, для забезпечення присутності свідків та їх безпеки, а також пошуку місць, в яких засуджені особи будуть відбувати свої вироки.

2 червня 2006 року Міжнародний трибунал по Руанді виніс вирок колишньому члену Ради директорів руандійської телерадіокомпанії «Тисяча пагорбів» Джозефу Серугендо. Його було засуджено до шести років тюремного ув'язнення за публічне підбурення на вбивства за етнічною ознакою. Джозеф Серугендо став 28 обвинувачуваним, засудженим Міжнародним трибуналом по Руанді. Суд розглядає ще 27 справ. 14 обвинувачуваних чекають на початок свої процесів.

Єдиним європейцем, якого засудив трибунал, став бельгієць Жорж Руджи.

18 грудня 2008 Міжнародний трибунал по Руанді засудив до довічного ув'язнення колишнього полковника руандійської армії Теонесте Багосору за розв'язування геноциду, а також за організацію ополчення «Інтерахамве»

20 грудня 2012 Міжнародний трибунал по Руанді засудив колишнього руандійського міністра планування Огустіна Нгірабатваре (Augustin Ngirabatware) до 35 років в'язниці за звинуваченням у геноциді проти народності тутсі.

Роль міжнародного трибуналу оцінюється в Руанді неоднозначно, оскільки судові розгляди в ньому дуже тривалі, а підсудні не можуть бути покарані стратою. Для судів над особами, що не потрапили в сферу юрисдикції трибуналу, який розглядає справи тільки самих головних організаторів геноциду, в країні створена система місцевих судів, що ухвалила не менше 100 смертних вироків.

2.3 Міжнародний карний трибунал по Сьєрра-Леоне

Трибунал по Сьєрра-Леоне почав свою роботу в 2001 році в червні місяці. Трибунал має склад, подібний до складу попередніх двох трибуналів.

Фінансування Трибуналу відбувається за підтримки США. В 2005 році Спеціальний суд отримав приблизно 54,9 млн доларів США у вигляді добровільних внесків від 33 держав. у рамках чотирирічного бюджету в розмірі 104 млн доларів США. Для того, щоб доповнити недостатній об'єм добровільних внесків, Генеральний Секретар ООН прохав про виділення субсидії в розмірі 40 млн доларів США на дворічний період 2004-2005 років. У своїй резолюції 59/276 Генеральна Асамблея уповноважила Генерального Секретаря прийняти зобов'язання в розмірі, який не перевищує 20 млн доларів США, для поповнення фінансових ресурсів Спеціального суду в період з 1 січня по 30 червня 2005 року. В своїй доповіді від 18 квітня 2005 року Генсек запропонував виділити додаткову субсидію в розмірі 13 млн доларів США для фінансування роботи Суду протягом перших шести місяців четвертого року своєї діяльності до грудня 2005 року і заявив про свої наміри запитати додаткову субсидію для Суду в розмірі до 7 млн доларів США у 2006 році. 22 червня 2005 року Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 59/294, в якій вона уповноважила Генсека прийняти на себе зобов'язання на суму 13 млн доларів США на період з 1 липня до 31 грудня 2005 року.

У 2005 році проводились судові процеси щодо всіх дев'яти обвинувачуваних, які знаходяться під вартою у Фритауні. 17 січня 2005 року до другої судової камери було призначено троє суддів, а згодом, 7 березня, було почато судовий процес у справі Революційної ради збройних сил. Тим часом у першій судовій камері все ще почергово ведуться судові процеси у справах Сил громадянської оборони та Об'єднаного революційного фронту, які почалися 3 червня та 5 липня 2004 року, відповідно. Спеціальний суд також розглядав дві інших справи.

В жовтні 2004 року Спеціальний суд схвалив стратегію завершення своє роботи, яка була представлена Головою Суду РБ ООН 24 травня 2005 року. Секретар Суду підписав згоду про приведення вироків у дію з двома країнами, та відповідні переговори ведуться з рядом інших країн. На етапі після завершення роботи Суд продовжить здійснення ряду «остаточних заходів» після того, як припинить своє існування в його нинішній формі та з його статусом.



2.4 Міжнародний карний трибунал по Лівану

17 серпня 2007 року було оголошено, що Міжнародний трибунал для розслідування вбивства колишнього ліванського прем'єра Рафіка Харірі, що буде розміщуватися в Гаазі - місті, яке давно вважається столицею міжнародного правосуддя. В офіційному листі на адресу Генерального секретаря уряд Нідерландів повідомив, що готовий задовольнити прохання ООН і розмістити трибунал в Гаазі.

Як заявляла попередній прес-секретар ООН Мішель Монтас, найближчим часом Генсекретар Пан Гі Мун направить до Нідерландів делегацію для обговорення практичних кроків щодо створення трибуналу. Також прес-секретар заявляє, що в ході зустрічей у Бейруті всі співбесідники Пан Гі Муна виступили в підтримку процесу, який дозволить притягти до відповідальності осіб, винних у скоєнні нападів на колишнього прем'єр-міністра Рафіка Харірі та інших.

Генеральний Секретар все ще впевнений, що шлях до правосуддя лежить через ліванський конституційний процес, проте при цьому він пояснює, що цей процес ускладнюється рядом факторів, про які йому повідомили парламентарі. Справа в тому, що автори листа виступають від імені антисирійської більшості парламенту Лівану. Спікер парламенту, який належить до фракції, що підтримує про сирійський рух «Хезболла», відмовився скликати сесію парламенту для ратифікації угоди про створення трибуналу. Саме тоді «антисирійці» вирішили звернутися за підтримкою до ООН.

На даний момент уже триває судовий процес.

Трибунал складається з Камер (для судових розглядів і апеляцій), Секретаріату, Обвинувача і Канцелярії захисту. Обвинувач призначається Генеральним секретарем ООН строком на три роки і діє в якості самостійного органу Трибуналу, він має свою канцелярію. Секретаріат відповідає за виконання адміністративних функцій і обслуговування Трибуналу, він очолюється призначеним Генеральним секретарем особою з числа співробітників ООН. Керівника Канцелярії захисту призначає Генеральний секретар після консультацій з Головою трибуналу.

30 червня 2011 представники Трибуналу передали ліванському уряду обвинувальний висновок у справі про вбивство колишнього прем'єр-міністра Рафіка Харірі в 2005 році.

Обвинувальний висновок включає в себе 130 сторінок. У ньому сказано, що четверо активістів шиїтської партії Хезболла, брали участь 14 лютого 2005 року в атаці, в результаті якої загинули колишній прем'єр-міністр Лівану Рафік Харірі і ще 21 особа. В якості головних організаторів названо двох високопоставлених членів Хезболли.

Один з них - голова контррозвідки Хезболли Мустафа Амір Бадреддін, який діяв під ім'ям ліванського християнина Самі Ісса. Бадреддін є близьким родичем убитого в 2008 році в Дамаску оперативного командувача Хезболли Імада Мугніє. Другий передбачуваний організатор вбивства - Салім Джаміль Айаш. Названо імена ще двох підозрюваних - Хусейн Хасан Онейсі і Асад Хасан Сабра. Цей Трибунал триває і досі.



Висновок

Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу.

Міжнародний Трибунал у Гаазі став першим судом такого рівня й з такою метою як Нюрнберзький та Токійський Міжнародні військові Трибунали, скликані, аби засудити нацистських та японських військових злочинців після Другої світової війни. Це були перші впевнені кроки ООН на шляху до творення Міжнародного кримінального суду. За півстоліття, що минули з часу проведення повоєнних трибуналів, світове співтовариство не виробило відповідної законодавчої бази, яка легітимізувала б міжнародні процеси над військовими злочинцями. Ні Нюрнберзький, ані Токійський міжнародні військові трибунали не спиралися на конкретну законодавчу базу. Більш того, вироблення нових принципів міжнародного права було однією з проголошених цілей Нюрнберзького процесу.

За майже 60 років, що минули після Нюрнберзького та Токійського міжнародних військових трибуналів міжнародне співтовариство неодноразово ставало свідком геноциду - наприклад, бомбардування Камбоджі під час війни у В'єтнамі чи знищення іракських курдів Саддамом Хусейном, - але Рада Безпеки ООН послідовно не вживала рішучі заходи. Розповсюджені засобами масової інформації повідомлення про страхіття в колишній Югославії та фотографії, які можна було б зробити хіба що в нацистських концтаборах, спричинили постійний тиск громадськості та почуття вини у міжнародних організацій, чиїм обов'язком було покласти край геноциду.

Вже було офіційно оголошено про створення Міжнародного кримінального суду (МКС), який розглядатиме справи про злочини проти людства. Таку мрію Організація Об'єднаних Націй виношувала ще з 1948-го року, але з різних причин реалізувати її не вдавалося. Вперше договір щодо створення МКС було підписано в 1998 році в Римі. Україна поставила під ним свій підпис 20 січня 2000-го року. Для того, щоб він набув чинності, необхідною була ратифікація документа 60 країнами. 10 країн надали ратифікаційні документи, після чого кількість держав, що схвалила міжнародний договір, склала 66 (Україна до них не належить). І з 1 липня 2002 року суд почав діяти на повній основі, а сам суд, резиденція якого, за домовленістю сторін, знаходитися в Гаазі, почав роботу в 2003 році. Раніше подібні суди створювалися для розслідування тільки окремих злочинних дій у певних країнах. Так у 90-их було створено міжнародні трибунали зі злочинів у республіках колишньої Югославії та в Руанді. «Нову сторінку перегорнуто в історії людства», -- заявив по завершенню церемонії проголошення Міжнародного суду Ганс Корелл, радник ООН з юридичних питань. трибунал міжнародний гуманітарний тероризм

Від створення світового кримінального суду в захваті були, щоправда, не всі країни. Сполучені Штати, приміром, виступили категорично проти такої ідеї. Точніше виступила проти неї адміністрація Джорджа Буша, оскільки демократи під керівництвом Білла Клінтона свого часу поставилися до створення МКС схвально, бо гадали, що до цього суду можуть бути «несправедливо» притягнуті американські військовослужбовці.

Міжнародний кримінальний суд, вважається, заповнить «дірку» в світовій юридичній системі. Першими судами такого плану фактично були Нюрнберзький та Токійський, на яких розглядалися військові злочини німців та японців у Другій світовій війні. «Це буде суд, де Саддами Хусейни, Пол Поти і Августи Піночети майбутнього будуть відповідати за свої дії», -- заявив Ричард Дікер, директор міжнародної правничої програми «Х'юмен Райтс Вотч».



Список використаної літератури

1. Бекяшев К.А. Международное публичное право. - М.: Омега-Л, 2005.

2. Богуславкий М.М. Междунар. право. Учебник. - М.: Юристъ, 2005.

3. Глебов И.Н. Международное право. - М.: Изд-во «Дрофа», 2006.

4. Голованов В. Г. Суд Союзного государства: правовые проблемы становления и развития: Монография. - Мн.: "Светоч", 2001. - 127 с.

5. Левин Д.Б. Ответственность государств в современном международном праве. - М.: Изд-во «Дрофа», 1995.

6. Николаев А. Н. Токийский трибунал 1946 года (из воспоминаний участника процесса) / А. Николаев // Проблемы Дальнего Востока. - 2004. - N 3. - С. 158-164.

7. Николюкин С. В. Проблемы применимого права в международном коммерческом арбитраже Николюкин С. В. Актуальные проблемы современной науки. - 2004. - N 6. - С. 202-210.

8. Орджоникидзе С. Новые задачи ООН С. Орджоникидзе Международная жизнь. - 2001. - N4.- С.43-50.

9. Бирюков П.Н. Международное право: Учебное пособие. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2002.

10. Евинтов В. И. Международное сообщество и правопорядок: (Анализ современ. концепций) / АН УССР. Ин-т государства и права. - Киев: Наук. думка, 1990. - 127 с.

11. Международное публичное право: Учеб. / Под ред. Бекяшева К. А. 2-е изд., перераб. и доп. - Мн.: Проспект, 1999. - 635 с.

12. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. М., 1994. - 608 с.

13. Международное право в документах: Учеб. пособие для студентов высш. юрид. учеб. заведений / Сост. сб. Блатова Н. Т., Мелков Г.М. 3-е изд., перераб. и доп. - М.: МЦУПЛ, 2000. - 822 с.

Размещено на Allbest.ru

...