Ямайська валютна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Зміст
• Вступ
• 1. Теоретичні аспекти валютної системи
• 1.1 Поняття та сутність валютної системи
• 1.2 Види валютних систем
• 2. Ямайська валютна система, як причина і наслідок
• 2.1 Передумови виникнення Ямайської валютної системи
• 2.2 Ямайська валютна система: її зміст і цілі
• 2.3 Ямайська валютна система - основа ЄВС
• 3. Відмінні риси ямайської валютної системи від інших систем
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ

Актуальність теми. Світова валютна система склалася до середини XIX ст і закінчила свою еволюцію в другій половині ХХ ст., створенням Ямайської валютної системи, яка діє до цього дня. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства. В даний час велика кількість промислово-торговельних фірм, банків, урядів і фізичних осіб здійснюють різні міжнародні валютно-фінансові операції. Ці операції можуть мати суттєвий вплив на загальну ефективність діяльності економічних суб'єктів, у тому числі українських, які в останні роки активно беруть участь у міжнародних валютно-фінансових операціях. З цією обставиною пов'язана актуальність і практична значущість вивчення світової валютної системи.

Доцільність вивчення Ямаської валютної системи є необхідним тому, що проблеми цієї валютної системи, розглянуті в роботі, породжують об'єктивну необхідність її подальшої реформи. Перш за все, мова йде про пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики провідних держав і зміна концепцій стандарту СДР. Валютна солідарність диктується їхнім прагненням удосконалити світовий валютний механізм, який є одним із джерел нестабільності світової і національних економік.

Для того щоб дати повну характеристику Ямайської валютної системи в роботі були поставлені наступні цілі та завдання.

Мета - дослідити основні характеристики Ямайської валютної системи.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішення наступних завдань: Відповідно до поставленої мети у роботі було визначено такі завдання:

- розкрити поняття та сутність світової валютної системи;

- визначити види валютних систем;

- виявити передумови виникнення Ямайської валютної системи;

- виокремити особливості сутності і цілей Ямайської валютної системи;

- визначити вплив державних запозичень на фінансову безпеку України;

- дослідити відмінності Кінстонської (Ямайської) валютної системи від інших;

Об'єктом дослідження є передумови та причини виникнення Кінгстонської валютно системи та її відмінності від інших валютних систем.

Предметом дослідження є Ямайська валютна система.

Методи дослідження. Методологічною оcновою доcлідження є cучаcні методи пізнання як загальнонаукові, так і cпеціальні: діалектико-матеріаліcтичний, cиcтемний, cоціологічний, іcторичний, порівняльно-правовий, cтруктурно-функціональний, cтатиcтичний, методи моделювання, прогнозування.

Також при напиcанні курcової роботи було викориcтано такі методи доcлідження, як аналіз та доcлідження літературних джерел, праць видатних вітчизняних та зарубіжних науковців, періодичної та тематичної преcи. Важливим є метод аналізу та cинтезу опрацьованої інформації, розробка влаcних виcновків та припущень, критично-літературний.

1. Теоретичні аспекти валютної системи

1.1 Поняття та сутність валютної системи

У міру інтернаціоналізації і глобалізації господарських зв'язків країн зростають міжнародні потоки товарів, послуг, капіталів і кредитів. У світовому господарстві здійснюється цілодобовий "приплив" грошового капіталу, який формується у процесі національного суспільного відтворення, причому в кожній суверенній державі законним платіжним засобом є його національні гроші. Лише в 12 країнах ЄС (з 1999 р.) функціонує грошова одиниця - євро, яка одночасно виконує функції національної і єдиної європейської валюти. Однак у міжнародному обороті зазвичай використовуються іноземні валюти. Це обумовлено тим, що в світовому господарстві поки ще відсутні загальновизнані світові кредитні гроші, обов'язкові для всіх країн. У їхній якості функціонують провідні, вільно конвертовані валюти, перш за все долар США, євро, а також ієна (в Азіатському регіоні). [16,с.134]

Інтеграція країн, у тому числі України, у світове господарство викликає необхідність обміну національних грошей на іноземну валюту і навпаки. Це відбувається при міжнародних валютних, розрахункових та кредитно-фінансових операціях. [10,с.154]

У зв'язку з цим історично сформувалися міжнародні валютні відносини - сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти в світовому господарстві. Вони обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Елементи валютних відносин виникли в античному світі як вексельна і міняльна справа. [16,с.48]

Стан валютних відносин залежить від процесу відтворення і, в свою чергу, робить на нього зворотний вплив (позитивне і негативне) залежно від ступеня їх стійкості. [16,с.50]

У міру розвитку зовнішньоекономічних зв'язків створювалася валютна системkа - державно-правова форма організації валютних відносин, регульована національним законодавством або міждержавною угодою. Спочатку склалася національна валютна система. Її характеризують такі елементи як Національна валюта - грошова одиниця країни. Вона існує в готівковій формі (банкноти, монети) і в безготівковій (залишки коштів на банківських рахунках). Її емітентаkми є національні комерційні та центральні банки. [6, с. 27]

У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці.

Спочатку єдиним видом світових грошей було золото, причому у формі зливків. Зkолоті монети для використання в міжнародних розрахунках потрібно було відлити в зливки, а потім перекарбував в монети іншої країни. Поступово з метою зниження витрат звернення до міжнародних розрахунках стлали використовуватися національні золоті монети і кредитні знаряддя обігу.

З 20-х років XX ст. функції світових грошей поряд із золотом почали виконувати національні валюти Англії і США. Вони отримали назву резервних валют. Під цим терміном розуміється конвертована національна валюта, що виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу.

Спочатку головною резервною валютою був фунт стерлінгів, але поступово його позиції почали слабшати, стала підвищуватися роль долара США. Виконання тієї чи іншої валютою функції міжнародного платіжного і резервного засобу залежить від позицій, які займає країна - емітент валюти - на міжнародному ринку товарів і капіталів. Зміна цих позицій призвело до втрати фунтом стерлінгів ролі резервної валюти в кінці 60-х років, до відносного зниження ролі долара США і підвищення ролі німецької марки і японської ієни в 80-90-х роках. Після заміни марки на євро і ослаблення позицій японської ієни (після дворазового зниження міжнародного рейтингу Японії в лютому 2001 р. і в квітні 2002 р.) функції резервної валюти виконує долар США. [15,с. 14]

У 70-і роки МВФ випустив новий вид міжнародних ліквідних активів - міжнародну грошову одиницю СДР, або СПЗ (спеціальні права запозичення). У рамках Європейської валютної системи, створеної в 1979 р., стала випускатися міжнародна грошова одиниця - екю (європейська валютна одиниця). У 1999 р. вона була замінена на євро.

Наступним елементом національної валютної системи є умови конвертованості національної валюти, тобто її обміну на іноземні валюти; у зв'язку з цим розрізняються:

а) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на іноземні валюти. У Статуті МВФ з 1978 р. введено також поняття "вільно використовувана валюта". До неї були віднесені американський долар, німецька марка, японська єна, французький франк, англійський фунт стерлінгів (з 1999 р. німецька марка і французький франк замінені євро);

б) частково конвертовані валюти;

в) неконвертовані (замкнуті) валюти.

Ще один елемент - режим валютного паритету - співвідношення між двома валютами. Золотий паритет, заснований на золотому змісті грошових одиниць, було скасовано (на Заході-з середини 1970-х р., у Росії з 1992). За Статутом МВФ паритети валют можуть встановлюватися в СДР - спеціальні права запозичення або в іншій міжнародній валютній одиниці, але не в золоті. З середини 70-х років використовуються паритети на базі валютного кошика. Це метод порівняння середньозваженого курсу однієї грошової одиниці з певним набором інших валют. Валютний кошик, що складалася з 12 валют країн ЄС, визначала умовну вартість європейської валютної одиниці (екю), яка з січня 1999 року замінена колективною валютою - євро

Також, одним з елементів національної валютглї системи є - режим валютного курсу (фіксованого чи плаваючого). Так, в Європейській валютній системі була встановлена межа взаємних коливань курсу 12 валют + - 15% центрального курсу.

Важливими є і такі елементи:

- наявність або відсутність валютних обмежень

- регулювання міжнародної валютної ліквідності

- регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу та форм міжнародних розрахунків

- режими валютного ринку і ринку золота

- статус національних органів, що регулюють валютні відносини (центральний банк, міністерство фінансів, спеціальні органи).

У міру розвитку світових господарських зв'язків створювалася світова валютна система, яка переслідує глобальні цілі світового співтовариства, покликана забезпечити інтереси країн-учасниць, має особливий механізм регулювання і функціонування. У результаті тривалого історичного розвитку склалися такі основні елементи світової валютної системи:л

- види грошей, що виконують функції міжнародного платіжного і резервного засобу;

- міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності;

- міждержавна регламентація режимів валютного курсу; міждержавне регулювання валютних обмежень і умов валютної конвертованості;

- режим світових ринків валюти і золота;

- міжнародні валютно-кредитні організації, що здійснюють міждержавне регулювання валютних відносин (Міжнародний валютний фонд - МВФ), Європейський центральний банк (ЄЦБ). [5,с.56]

Особливості та стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності принципів побудови її структури вимогам світового господарства, розстановці сил на світовій арені і інтересам країн. При невідповідності періодично виникає криза світової валютної системи, що завершується її розвалом і створенням нової валютної системи.

1.2 Види валютних систем

Перша світова валютна система стихійно сформувалася в XIX ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., що визнало золото єдиною формою світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало усі функції грошей, грошова і валютна системи - національна і світова - були тотожні, із тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, за висловом К. Маркса, "національні мундири" і приймалися в платежі по вазі. валютний ринок фінансовий кредитний

Паризька валютна система базувалася на таких структурних принципах:

1. Її основою був золотомонетний стандарт.

2. Кожна валюта мала золотий зміст (Великобританія - з 1816 р., США - 1837 р., Німеччина - 1875 р., Франція - 1878 р., Росія - з 1895-1897 рр..). У відповідності з золотим змістом валют встановлювалися їхні золоті паритети. Валюти вільно конвертувалися в золото. Золото використовувалося як загальновизнані світові гроші.

3. Склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих точок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритету, заснованого на їхньому золотому змісті, то боржники віддавали перевагу розплачуватися по міжнародних зобов'язаннях золотом, а не іноземними валютами.

4.З олотий стандарт грав певною мірою роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв'язків, грошового обігу, платіжних балансів, міжнародних розрахунків. Золотомонетний стандарт був відносно ефективний до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютного курсу і платіжного балансу. Країни з дефіцитним платіжним балансом вимушені були проводити дефляційну політику, обмежувати грошову масу в обігу при відливі золота за кордон. Проте Великобританія, незважаючи на хронічний дефіцит платіжного балансу (1890-1913 рр..), Не відчувала нетто-відливу капіталу (за винятком двох років). Протягом майже ста років до першої світової війни тільки долар США й австрійський талер були девальвовані; золотий вміст фунта стерлінгів і французького франку був незмінним у 1815-1914 рр.. Використовуючи головну роль фунту стерлінгів у міжнародних розрахунках (80% у 1913 р.),Великобританія покривала дефіцит платіжного балансу національною валютою.

Характерно, що й у розпал тріумфу золотомонетного стандарту міжнародні розрахунки здійснювалися в основному з використанням тратт (перекладних векселів), виписаних у національній валюті, переважно в англійській. Золото відвіку служило лише для оплати пасивного сальдо балансу міжнародних розрахунків країни. З кінця XIX ст. з'явилася також тенденція до зменшення частки золота в грошовій масі (у США, Франції, Великобританії з 28% у 1872 р. до 10% у 1913 р.) і в офіційних резервах (з 94% в 1880 р. до 80% в 1913 р.). Розмінні кредитні гроші витісняли золото. Регулюючий механізм золотомонетного стандарту переставав діяти при економічних кризах (1825, 1836-1839, 1847, 1857, 1855 рр. та інших.). Регулювання валютного курсу шляхом дефляційної політики, зниження цін і збільшення безробіття оберталося проти трудящих, призводячи соціальні драми. [19,с. 123]

Поступово золотий стандарт (в золотомонетной формі) зжив себе, тому що не відповідав масштабам зрослих господарських зв'язків і умовам регульованої ринкової економіки. Перша світова війна ознаменувалася кризою світової валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна система. [11,с.16]

Для фінансування військових витрат (208 млрд. довоєнних золотих долл.) поряд із податками, позиками, інфляцією використовувалося золото як світові гроші. Були впроваджені валютні обмеження. Валютний курс став примусовим і тому нереальним. З початком війни центральні банки воюючих країн припинили розмін банкнот на золото і збільшили їхню емісію для покриття військових витрат. До 1920 р. курс фунта стерлінгів по відношенню до долара США впав на 1 / 3, французького франку й італійської ліри - на 2 / 3, німецької марки - на 96%. Безпосередньою причиною валютної кризи являлася військова і повоєнна розруха.

Після періоду валютного хаосу, що виник у результаті першої світової війни, був встановлений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і провідних валютах, конвертованих у золото (за пропозицією англосаксонських експертів). Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називати девізами. Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутим на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Генуезька валютна система функціонувала на таких принципах:

1. Її основою були золото і девізи - іноземні валюти. У цей період грошові системи 30 країн базувалися на золото-девизном стандарті.Національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платіжно-резервні кошти. Проте в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою, а фунт стерлінгів і долар США оспорювали лідерство в цій сфері.

2. Збережено золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватися не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), але і побічно, через іноземні валюти (Німеччина і ще близько 30 країн).

3. Відновлений режим вільно коливних валютних курсів.

4. Валютное регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій, нарад.

У 1922-1928 рр.. наступила відносна валютна стабілізація. Але її неміцність полягала в наступному:

- замість золотомонетного стандарту були введені урізані форми золотого монометалізму в грошовій і валютній системах;

- процес стабілізації валют розтягся на ряд років, що створило умови для валютних війн;

- методи валютної стабілізації визначили її хиткість. У більшості країн були проведені девальвації, причому в Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщини близькі до нуліфікації. Французький франк був девальвований у 1928 р. на 80%. Тільки у Великобританії в результаті ревальвації в 1925 р. було відновлено довоєнне золоте утримання фунта стерлінгів;

- стабілізація валют була проведена за допомогою іноземних кредитів. США, Великобританія, Франція використовували важке валютно-економічне становище ряду країн для нав'язування їм обтяжливих умов міжурядових позик. Одним з умов позик, наданих Німеччині, Австрії, Польщі й іншим країнам, було призначення дивних експертів, що контролювали їхню валютну політику.[8,с.156]

- під впливом закону нерівномірності розвитку в результаті першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи в США. Це було обумовлено рядом причин: значно зріс валютно-економічний потенціал США. Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр, збільшився експорт капіталу. США стали головним торговим партнером більшості країн;

- США перетворилися з боржника в кредитора. Заборгованість США в 1913 р. досягала 7 млрд. дол, а вимоги - 2 млрд. долл.; до 1926 р. зовнішній борг США зменшився більш ніж удвічі, а вимоги до інших країн зросли в 6 разів (до 12 млрд.);

- відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів. У 1914-1921 рр.. чистий приплив золота в США (в основному з Європи) становив 2,3 млрд. дол; в 1924 р. 46% золотих запасів капіталістичних країн виявилися зосередженими в США (у 1914 р. - 23%);

- США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт, і курс долара до іноземних валют підвищився на 10-90%.

Сполучені Штати розгорнули боротьбу за гегемонію долара, проте домоглися статусу резервної валюти лише після другої світової війни. У міжвоєнний період долар і фунт стерлінгів, що знаходилися в стані активної валютної війни, не одержали загального прізнанія.[4,с.57]

Валютна стабілізація була висаджена світовою кризою в 30-х роках. Головні особливості світової валютної кризи 1929-1936 рр.. такі:

- циклічний характер: валютна криза переплелася зі світовою економічною і грошово-кредитною кризою;

- структурний характер: принципи світової валютної системи - золотодевізного стандарту - зазнали аварії;

- велика тривалість: із 1929 р. до осені 1936 р.;

- виняткова глибина і гострота: курс ряду валют знизився на 50-84%. Міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у результаті масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав (Німеччина, Австрія, Туреччина та ін), які припинили зовнішні платежі. Утворилася маса "гарячих" грошей-грошових капіталів, що стихійно переміщаються з однієї країни в іншу в пошуках одержання спекулятивного надприбутку або надійного захистку. Раптовість їхньої притоки і відтоку підсилила нестабільність платіжних балансів, коливань валютних курсів і кризових потрясінь економіки. Валютні протиріччя переросли у валютну війну, проведену за допомогою валютної інтервенції, валютних стабілізаційних фондів, валютного демпінгу, валютних обмежень і валютних блоків;

- крайня нерівномірність розвитку: криза уражала то одні, то інші країни, причому в різний час і з різною силою.

На валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин і оформлена третя світова валютна система. Прийняті на конференції Статті Угоди (Статут МВФ) визначили такі принципи Бреттонвудської валютної системи.

Введено золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США та фунті стерлінгів.

Бреттонвудська угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи: а) збережені золоті паритети валют і впроваджена їхня фіксація в МВФ; б) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб; в) спираючись на свій зрослий валютно-економічний потенціал і золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти: г) із цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам по офіційній ціні, встановленій в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 долл. за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г).

Передбачалося введення взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовому скасуванню, і для їхнього введення була потрібна згода МВФ.

Курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах. Девальвація понад 10% припускалася лише з дозволу Фонду. Встановлено режим фіксованих валютних курсів ринковий курс валют міг відхилятися вілд паритету у вузьких межах (+1% за Статутом МВФ і +0,75% по Європейській валютній угоді). Для дотримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах.

Вперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації МВФ і МБРР. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотриманням країнами-членами принципів світової валютної системи, забезпечує валютне співробітництво стран.

Під тиском США в рамках Бреттонвудської системи затвердився доларовий стандарт - світова валютна система, заснована на пануванні долара. Долар - єдина валюта, конвертована в золото, став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютою інтервенції і резервних активів. Тим самим США встановили монопольну валютну гегемонію, відтиснувши свого давнього конкурента - Великобританію. Фунт стерлінгів, хоча за ним у силу історичної традиції також була закріплена роль резервної валюти, став украй нестабільним. США використовували статус долара як резервної валюти для покриття національною валютою дефіциту свого платіжного балансу. Специфіка доларового стандарту в рамках Бреттон-вудської системи полягала в зберіганні зв'язку долара з золотом. США з двох шляхів стабілізації валютного курсу - вузькі межі його коливань або конверсія долара в золото - віддали перевагу другому. Тим самим вони поклали на своїх партнерів турботу про підтримку фіксованих курсів їхніх валют до долара шляхом валютної інтервенції. У результаті посилився тиск США на валютні ринкі.[18,с.27]

США зосередили в 1949 р. 54,6% капіталістичного промислового виробництва, 33% експорту, майже 75% золотих резервів. Частка країн Західної Європи в промисловому виробництві впала з 38,3% у 1937 р. до 31% у 1948 р., в експорті товарів - з 34,5 до 28%. Золоті запаси цих країн знизилися з 9 млрд. до 4 млрд. долл., що було в 6 разів менше, ніж у США (24,6 млрд. долл.), і їхні розміри різко коливалися по країнах. Великобританія, обслуговуючи своєю валютою 40% міжнародної торгівлі, володіла лише 4% офіційних золотих резервів капіталістичного світу. Зовнішньоекономічна експансія монополій ФРН поєднувалася зі зростанням золотовалютних резервів країни (із 28 млн. долл. у 1951 р. до 2,6 млрд. у 1958 р.) .[7,с.13]

Економічна перевага США і слабкість їхніх конкурентів обумовили пануюче положення долара, що користувався загальним попитом. Опорою доларової гегемонії служив також "доларовий голод" - гостра недостача доларів, що викликається дефіцитом платіжного балансу, особливо по розрахунках із США, і браком золотовалютних резервів. Він відбивав у концентрованому виді важке валютно-економічне становище країн Західної Європи і Японії, їхню залежність від США, доларову гегемонію. Дефіцит платіжних балансів, виснаження офіційних золотовалютних резервів, "доларовий голод" призвели до посилення валютних обмежень у більшості країн, крім США, Канади, Швейцарії. Оборотність валют була обмежена. Ввезення і вивіз валюти без дозволу органів валютного контролю були заборонені.Офіційний валютний курс носив штучний характер. Багато країн Латинської Америки і Західної Європи практикували множинність валютних курсів - диференціацію курсових співвідношень валют по видах операцій, товарним групам і регіонам.[3,с.12]

У зв'язку з нестійкістю економіки, кризою платіжних балансів, посиленням інфляції курси західноєвропейських валют стосовно долара знизилися: італійської ліри в 33 рази, французького франка в 20 разів, фінської марки в 7 разів, австрійського шилінга в 5 разів, турецької ліри в 2 рази, фунта стерлінгів на 80% за 1938-1958 рр.. Виникли "курсові перекоси" - невідповідність ринкового й офіційного курсів, що явилося причиною численних девальвацій. Серед них особливе місце займає масова девальвація валют у 1949 р., яка мала ряд особливостей:

- це зниження курсів було проявом локальної валютної кризи, що виникла під впливом світової економічної кризи, яка в 1948-1949 рр.. уразив в основному США і Канаду і болісно відбився на постраждалої від війни економіці країн Західної Європи.

- девальвація 1949 р. була проведена у відомій мірі під тиском США, які використовували підвищення курсу долара для заохочення експорту своїх капіталів, скупки задешево товарів і підприємств у західноєвропейських країнах і їхніх колоніях. З ревальвацією долара збільшилася доларова заборгованість країн Західної Європи, що підсилило їхню залежність від США. Підвищення курсу долара не відбилося на експорті США, що займали монопольне становище на світових ринках у той період.

- курс національних валют був знижений безпосередньо стосовно долара, тому що відповідно до Бреттонвудської угоди були установлені фіксовані валютні курси до американської валюти, а деякі валюти не мали золотих паритетів.

- девальвація була проведена в умовах валютних обмежень. Вона носила масовий характер та охопила валюти 37 країн, на частку яких доводилося 60-70% світової капіталістичної торгівлі. У їхньому числі Великобританія, країни Британської співдружності, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Західна Німеччина, Японія. Тільки США зберегли золотий вміст долара, встановлений при девальвації в 1934 р., хоча його купівельна спроможність усередині країни знизилася вдвічі в порівнянні з довоєнним періодом.

- зниження курсу валют коливалося від 12% (бельгійський франк) до 30,5% (валюти Великобританії, інших країн стерлінгової зони, Нідерландів, Швеції та ін.)

- знецінення валют викликало подорожчання імпорту і додатковий ріст цін. У результаті девальвації 1949 р. оптові ціни підвищилися у вересні 1950 р. в Австрії на 30%, у Великобританії і Фінляндії - на 19, у Франції - на 14%. Неминучим наслідком девальвацій було зниження життєвого рівня трудящих.

США використовували принципи Бреттонвудської системи (статус долара як резервної валюти, фіксовані паритети і курси валют, конверсія долара в золото, занижена офіційна ціна золота) для посилення своїх позицій у світі. Країни Західної Європи і Японії були зацікавлені в заниженому курсі своїх валют з метою заохочення експорту і відновлення зруйнованої економіки. У зв'язку з цим Бреттон-вудська система протягом чверті сторіччя сприяло зросту світової торгівлі і виробництва. Проте повоєнна валютна система не забезпечила рівні права всім її учасникам і дозволила США впливати на валютну політику країн Західної Європи, Японії й інших членів МВФ.Нерівноправний валютний механізм сприяв зміцненню позицій США у світі на шкоду іншим країнам і міжнародному співробітництву. Суперечності Бреттонвудської системи поступово розхитували ее.[2,с.116]

Економічні, енергетичні, сировинний кризи дестабілізували Бреттонвудскую систему в 60-х kроках. Зміна співвідношення сил на світовій арені підірвало її структурні принципи. З кінця 60-х років поступово ослабла економічна, фінансово-валютна, технологічна перевага США над конкурентами. Західна Європа і Японія, зміцнивши свій валютно-економічний потенціал, стали тіснити американського партнера. Питома вага США в золотих резервах зменшився з 75% в 1949 р. до 23%. Одночасно частка країн ЄС в золотих резервах зросла до 38%, у валютних - до 53% (США -10,8%). [10,с.19]

Долар поступово втратив монопольне положення у валютних відносинах. Оскільки США використовують долар для покриття дефіциту платіжного балансу, це призвело до величезного збільшення їх короткострокової зовнішньої заборгованості у вигляді доларових накопичень іноземних банків. "Доларовий голод" змінився "доларових пересиченням". Надлишок доларів у вигляді лавини "гарячих" грошей періодично обрушувався то на одну, то на іншу країну, викликаючи валютні потрясіння і втечу від долара.

Бреттонвудскую систему змінила четверта світова валютна система, оформлена угодою країн-членів МВФ у Кінгстоні (Ямайка, 1976 р.), ратифікованим у квітні 1978 року.

Існування Європейської валютної системи є однією з особливостей сучасних валютних відносин. На взаємну торгівлю країн-членів ЄВС припадає від 55 до 70% від їх зовнішньоторговельного обороту. Рішенням від 13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система (ЄВС).

Її основні цілі такі:

1. Забеспечити досягнення економічної інтеграції;

2. Створити зону європейської стабільності з власною валютою в противагу Ямайської валютної системи, заснованої на доларовому стандарті, відсутність якої ускладнювало співпрацю країн-членів Європейського співтовариства у сфері виконання спільних програм і у взаємних торговельних відносинах;

3. Огородити "Загальний ринок" від експансії долара;

4. Зблизити економічні та фінансові політики країн-учасниць

Таким чином, світова валютна система продовжує розвиватися відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах від не стабільних систем до більш стабільним.

2. Ямайська валютна система, як причина і наслідок

2.1 Передумови виникнення Ямайської валютної системи

Криза Бреттонвудської валютної системи породила достаток проектів валютної реформи: від проектів створення колективної резервної одиниці, випуску світової валюти, забезпеченої золотом і товарами, до повернення до золотого стандарту. Їхньою теоретичною основою служили неокейнсианскі і неокласичні концепції. На рубежі 60-70-х років з'являється криза кейнсіанства, на якому було засновано валютне регулювання в рамках Бреттон-вудської системи. У зв'язку з цим активізувалися неокласики. Вони орієнтувалися на підвищення ролі золота в міжнародних валютних відносинах аж до відновлення золотого стандарт Батьківщиною неометаллизма була Франція в 60-х роках, а основоположником - Ж. Рюефф.

Прихильники монетаризму виступали за ринкове регулювання проти державного втручання. воскрешали ідеї автоматичного саморегулювання платіжного балансу, пропонували ввести режим плаваючих валютних курсів (М. Фрідман, Ф. Махлуп і ін.)Неокейнсіаньці зробили поворот до відкинутої раніше ідеї Дж. М. Кейнса про створення інтернаціональної валюти (ідея якої вперше була проголошена в плані валютної системи Кейнса) типу "банкор" (Р. Триффіна, У. Мартін. І ін.) США взяли курс на остаточну демонетизацію золота і створення міжнародного ліквідного засобу з метою підтримки позицій долара. Західна Європа, особливо Франція, прагнула обмежити гегемонію долара і розширити кредити МВФ.

Пошуки виходу з валютної кризи велися довго спочатку в академічних, а потім у правлячих колах і численних комітетах. "Комітет двадцятьох" МВФ підготував у 1972 - 1974. проект реформи світової валютної сістеми.[9,с.37]

2.2 Ямайська валютна система: її зміст та цілі

Пристрій сучасної МВС було офіційно зазначено на конференції МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р.

Основою цієї системи є плаваючі обмінні курси і багато валютний стандарт.

Перехід до гнучких обмінних курсах припускав досягнення трьох основних цілей:

- вирівнювання темпів інфляції в різних країнах

- урівноваження платіжних балансів

- розширення можливостей для проведення незалежної внутрішньої грошової політики окремими центральними банками.

Основні характеристики Ямайської валютної системи:

1. Система поліцентрична, тобто заснована не на одній, а на кількох ключових валютах;

2. Відмінений монетний паритет золота;

3. Основним засобом міжнародних розрахунків стала вільно конвертована валюта, а також СДР і резервні позиції в МВФ;

4. Не існує меж коливань валютних курсів. Курс валют формується під впливом попиту та пропозиції.

5. Центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримки фіксованого паритету своєї валюти. Але вони здійснюють валютні інтервенції для стабілізації курсів валют.

6. Країна сама вибирає режим валютного курсу, але їй заборонено висловлювати його через золото.

7. МВФ спостерігає за політикою країн в галузі валютних курсів, країни-члени МВФ повинні уникати маніпулювання валютними курсами, що дозволяє перешкодити дійсної перебудови платіжних балансів чи отримувати односторонні переваги перед іншими країнами-членами МВФ.

За класифікацією МВФ країна може вибрати наступні режими валютних курсів: фіксований, плаваючий або змішаний.

Фіксований валютний курс має цілий ряд різновидів:

- курс національної валюти фіксований щодо однієї добровільно обраній валюті. Курс національної валюти автоматично змінюється в тих же пропорціях, що і базовий курс. Зазвичай фіксують курси своїх валют по відношенню до долара США, англійського фунта стерлінгів, французького франка, що розвиваються.

- курс національної валюти фіксується до СДР.

- "Кошика" валютний курс. Курс національної валюти прив'язується до штучно сконструйованим валютним комбінаціям. Зазвичай в дані комбінації (чи кошика валют) входять валюти основних країн - торговельних партнерів даної країни.

- курс, розрахований на основі ковзного паритету. Встановлюється твердий курс по відношенню до базової валюті, але зв'язок між динамікою національного і базового курсу не автоматична, а розраховується за спеціально обумовленої формулою, що враховує відмінності (наприклад, в темпах зростання цін) .[12,с.3-8]

У "вільному плаванні" перебувають валюти США, Канади, Великобританії, Японії, Швейцарії та ряду інших країн. Однак часто центральні банки цих країн підтримують курси валют при їх різких коливаннях. [14,с.15-19 ]

Саме тому говорять про "керованому", або "брудному", плаванні валютних курсів.

Змішане плавання також має ряд різновидів. По-перше, це групове плавання. Воно характерне для країн, що входять в ЄВС. Для них встановлені два режими валютних курсів: внутрішній - для операцій всередині Співтовариства, зовнішній - для операцій з іншими країнами. Між валютами країн ЄВС діє твердий паритет, розрахований на основі відносини центральних курсів до ЕКЮ з межею коливань + \ - 15%. Курси валют спільно "плавають" по відношенню до будь-якої іншої валюти, що не входить в систему ЄВС. Крім того, до цієї категорії валютних режимів належить режим спеціального курсу в країнах ОПЕК. Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн та інші країни ОПЕК "прив'язали" курси своїх валют до ціни на нафту.

У цілому розвинені країни мають курси валют, що знаходяться в чистому чи груkповому плаванні. Країни, що розвиваються зазвичай фіксують курс власної валюти до більш сильній валюті або визначають його на базі ковзаючого паритету.

Важливу роль відіграють спеціальні права запозичення - СДР. У межах Ямайської валютної системи вони є одним з офіційних резервних активів. Друга поправка до Статуту МВФ закріпила заміну золота СДР як масштабу вартості. СДР стали мірою міжнародної вартості, важливим резервним авуаром, одним із засобів офіційних міжнародних розрахунків.

Учасниками системи СДР можуть бути тільки країни-члени МВФ. Однак членство у Фонді не означає автоматичного участі в механізмі СДР. Для здійснення операцій з СДР в структурі МВФ утворено Департамент СДР. В даний час всі країни-члени МВФ є його учасниками. При цьому СДР функціонують тільки на офіційному, міждержавному рівні, на якому вони вводяться в обіг центральними банками і міжнародними організаціями.

МВФ наділений повноваженнями, створювати "безумовну ліквідність" шляхом випуску в обіг коштів, виражених в СДР, для країн-учасників Департаменту СДР. Емісія СДР здійснюється і в тому випадку, коли Виконавча Рада МВФ приходить до висновку, що на даному етапі є довготривалий загальний недолік ліквідних резервів і існує потреба в їх поповненні. Оцінка такої потреби визначає розміри випуску СДР. Емісія СДР здійснюється у вигляді кредитових записів на спеціальних рахунках у МВФ. СДР розподіляються між країнами-членами МВФ пропорційно величині їх квот у МВФ на момент випуску. [19,с. 132]

Фонд не може випускати СПЗ для самого себе або для інших "уповноважених власників". Крім країн-членів отримувати, тримати і використовувати СДР може МВФ, а також за рішенням Ради Керуючих МВФ, що приймається більшістю, - країни, які не є членами Фонду, та інші міжнародні і регіональні установи (банки, валютні фонди тощо), мають офіційний статус. У той же час їх власниками не можуть бути комерційні банки та приватні ліца.[3,с.12 ]

Всупереч задуму СДР не стали еталоном вартості, головним міжнародним резервним і платіжним засобом. СДР в основному застосовуються в операціях МВФ як коефіцієнт перерахунку національних валют, масштаб валютних порівняння: квоти, кредити, доходи і витрати виражені в цій рахунковій валютній едініце.[3,с.15]

В якості міжнародного платіжного засобу СДР використовуються в обмеженому колі міждержавних операцій. Не досягнута головна мета СДР: вони направляються на придбання конвертованої валюти не стільки з метою покриття дефіциту платіжного балансу (бл. 24% їх загального обсягу), скільки для погашення заборгованості країн по кредитах МВФ. Значні суми СДР повертаються у Фонд (шляхом оплати отриманої іноземної валюти та викупу національної валюти) і інтенсивно накопичуються на його рахунках, переважно на користь промислово розвинених країн з активним платіжним балансом. Обсяг операцій на СДР незначний.

Роль СДР проти ЕКЮ залишається скромною. При наявності ряду позитивних моментів в СДР, що робить можливим їх використання як бази багато валютних застережень, вони не мають абсолютної приемлемостью, не забезпечують еквівалентності зіставлень і врегулювання сальдо платіжного балансу. МВФ створив Департамент СДР з метою активізації операцій з цієї колективної лічильної валютної одиницею як наднаціональним резервно-платіжним засобом, оскільки використання у цій якості національних валют суперечить логіці інтернаціоналізації господарських связей.[18,с.26 ]

Функціонування Ямайської валютної системи суперечливо. Очікування, пов'язані з введенням плаваючих валютних курсів, справдилися лише частково. Однією з причин є різноманітність можливих варіантів дій країн-учасниць, доступних їм у рамках цієї системи. Режими обмінних курсів у своєму чистому вигляді не практикуються протягом тривалого періоду.

Іншою причиною є збереження доларом США лідируючих позицій у Ямайської валютної системи. Пояснюється це рядом причин:

А) з часів Бреттонвудської валютної системи збереглися значні запаси доларів у приватних осіб і урядів у всьому світі;

Б) альтернативні до долара, визнані всіма резервні і трансакційні валюти будуть постійно в дефіциті до тих пір, поки платіжні баланси країн, валюти яких можуть претендувати на цю роль (Німеччина, Швейцарія, Японія), мають стабільні активні сальдо;

В) євродоларові ринки створюють долари незалежно від стану платіжного балансу США і тим самим сприяють постачання світової валютної системи необхідним засобом для трансакцій.

Для Ямайської валютної системи характерно сильне коливанлня валютного курсу для долара США, що пояснюється суперечливою економічною політикою США у формі експансіоністської фіскальної і рестриктивною грошової політики.

Це коливання долара стало причиною багатьох валютних криз.

На тлі численних проблем, пов'язаних з коливанням валютних курсів, особливий інтерес у світі викликає досвід функціонування зони стабільних валютних курсів у Європі, який дозволяє входять у цю валютну угруповання країнам стійко розвиватися, незважаючи на проблеми, що виникають у світовій валютній системі.

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄЕС створилиk власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

2.3 Ямайская валютна система - основа ЄВС

Існування Європейської валютної системи є однією з особливостей сучасних валютних відносин. На взаємну торгівлю країн-членів ЄВС припадає від 55 до 70% від їх зовнішньоторговельного обороту. Рішенням від 13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система (ЄВС).

Її основні цілі такі:

1. Забеспечити досягнення економічної інтеграції;

2. Створити зону європейської стабільності з власною валютою в противагу Ямайської валютної системи, заснованої на доларовому стандарті, відсутність якої ускладнювало співпрацю країн-членів Європейського співтовариства у сфері виконання спільних програм і у взаємних торговельних відносинах;

3. Відгородити "Загальний ринок" від експансії долара;

4. Зблизити економічні та фінансові політики країн-учасниць.

Виконання цих завдань сприяло б побудові європейської валютної організації, здатної відбивати спекулятивні атаки ринку, а також стримувати коливання міжнародної валютної системи (особливо зміни долара).

ЄВС - це міжнародна (регіональна) валютна система - сукупність економічних відносин, пов'язана з функціонуванням валюти в рамках економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютних відносин країн "Спільного ринку" з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процессов.[18,с.27]

Активними членами ЄВС є Бельгія, Люксембург, Данія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція.

ЄВС - підсистема світової валютної системи (Ямайської). Особливості західноєвропейського інтеграційлного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, що відрізняються від Ямайської валютної системи.

1. ЄВС базується на ЕКЮ - європейській валютній одиниці. Умовна вартість ЕКЮ визначається по методу валютного кошика, що включає валюти всіх 12 країн ЄС. Частка валют у кошику ЕКЮ залежить від питомої ваги країн у сукупному ВНП держав-членів ЄС, їхньому взаємному товарообігу й участі в короткострокових кредитах підтримки.

2. На відміну від Ямайської валютної системи, юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовує його в якості реальних резервних активів. По-перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом. По-друге, з цією метою створено спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20% офіційних золотих резервів країн ЄВС в ЄФВС. По-третє, країни ЄС орієнтуються на ринкову ціну золота для визначення внеску в золотий фонд, а також для регулювання емісії й обсягу резервів в ЕКЮ.

3. Режим валютних курсів заснований на сумісному плаванні валют у формі "європейської валютної змії" у встановлених межах взаємних коливань (+ / - 2,25% від центрального курсу). Валютна змія, чи змія в тунелі, - крива, що описує спільні коливання курсів валют країн Європейського співтовариства щодо курсу інших валют, які не входять до цієї валютне угрупування.

4. У ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією.[16,с.8]

Створення ЄВС - явище закономірне. Ця валютна система виникла на базі західноєвропейської інтеграції з метою створення власного валютного центру. Проте, будучи підсистемою світової валютної системи, ЄВС відчуває негативні наслідки нестабільності останньої і вплив долара США. Порівняльна характеристика ЕКЮ і СДР дозволяє виявити їхні спільні риси і відмінності. Спільні риси полягають у природі цих міжнародних рахункових валютних одиниць як прообразу світових кредитних грошей. Вони не мають матеріальної форми у вигляді банкнот, зараховуються на спеціальні рахунки відповідних країн і використовуються у формі безготівкових перерахувань по ним. Їх умовна вартість визначається по методу валютного кошика, але з різним набором валют. За зберігання на рахунках понад ліміту емітент виплачує країнам процентні ставки.

Однак є відмінності ЕКЮ і СДР, що визначають переваги перших:

1. На відміну від СДР емісія офіційних ЕКЮ частково забезпечена золотом і доларами за рахунок об'єднання 20% офіційних резервів країн-членів ЄВС.

2. Еміссія ЕКЮ більш еластична, ніж СДР. Сума випуску офіційних ЕКЮ не встановлюється заздалегідь, а коректується в залежності від зміни золотодоларового резервів країн-членів ЄВС. При цьому недоліком є вплив на емісію коливань ціни золота і курсу долара. Емісія приватних (комерційних) ЕКЮ банками більш відповідає потребам ринку. Її емісійний механізм включає дві операції:

- "Конструювання" ЕКЮ, тобто створення на прохання клієнта депозиту в складі валют, що входять до її кошик;

- "Злам кошика" ЕКЮ, тобто купівля і продаж на євроринку цих валют (або однієї з них за погодженням банку з позичальником) для виплати депозитів.

- обсяг емісії ЕКЮ перевищує випуск СДР.

- валютний кошик служить не стільки для визначення курсу ЕКЮ, скільки для розрахунку паритетної сітки валют, якої не має в своєму розпорядженні жодна інша міжнародна рахункова валютна одиниця.

Механізм регулювання курсів валют в ЄВС заснований на наступних принципах:

1. На базі центральних курсів в ЕКЮ розраховуються взаємні курси у формі матриці до встановлених інтервенційними точками в межах допустимих коливань курсів валют + / - 2,25%.

2. На основі показань попереджувального індикатора відхилень, коли фіксується досягнення ѕ меж коливань курсів в ЕКЮ, проводяться превентивні регулюючі заходи, зокрема всередині маржинальна валютна інтервенція шляхом зміни процентних ставок з метою впливу на валютний курс.

3. Валютна інтервенція на базі, створеній в ЄВС системи взаємного кредитування включає кредити "своп" центральних банків, фонд короткострокового кредитування при ЕФВС.

4. Унікальний режим курсу валют, зокрема до ЕКЮ, заснований на сумісному плаванні з межами взаємних коливань, що сприяє відносній стабільності ЕКЮ і валют країн-членів ЄВС.

5. На відміну від СДР ЕКЮ використовується не тільки в офіційному, але і приватному секторах. ЕКЮ служить базою паритетів і курсів валют ЄЕС:

- валютної одиницею в спільних фондах і міжнародних валютно-кредитних і фінансових організаціях;

- валютою єдиних сільськогосподарських цін;

- засобом міждержавних розрахунків центральних банків ЄЕС при проведенні валютної інтервенції;

- валютою позик і кредитів.

Більше 500 великих міжнародних організацій використовують ЕКЮ при наданні кредитів. У ЕКЮ відбуваються ф'ючерсні й опціонні угоди, що використовуються для страхування валютного і процентного ризику. [2,с.45]

Розширення сфери застосування ЕКЮ обумовлено трьома основними причинами:

1. Валютний кошик ЕКЮ і режим "валютної змії" зменшують валютний kризик;

2. Будь-який банк може "контролювати" ЕКЮ відповідно до її валютною корзиною, додаючи або вилучаючи з її валюти за погодженням з клієнтом;

3. ЕКЮ задовольняють потребу світового господарства в порівняно стабільній світовій валюті як альтернативі нестабільного долара.

Матеріальною базою регулювання в ЄЕС, включаючи ЄВС, є специфічний кредитний механізм. По-перше, активно використовується створений у рамках валютно-економічного союзу взаємний кредит центральних банків і держав-членів. По-друге, з організацією ЄВС створено додатковий кредитний механізм для вирівнювання диспропорції економічного розвитку країн-членів.

Для найменш розвинених країн-членів ЄЕС надаються пільги, субсидії, кредити Європейського інвестиційного банку.

Роль МВФ стосовно ЄВС виконує Європейський фонд валютного співробітництва. Доларові накопичення утворюють кредитний фонд ЄВС. Його об'єм для короткострокового кредитування становить 14 млрд. ЕКЮ, а для середньострокового кредитування - 11 млрд. ЕКЮ. [15,с.19]

Незважаючи на наявні у функціонуванні ЄВС протиріччя, вона виконала поставлене перед нею завдання. До 1992 р. в ЄС спостерігалася стабільність обмінних курсів. За 5 років (1987-1992 рр..) Центральні курси основних валют не змінилися, тоді, як в цей же час долар встиг втратити і знову набрати 30% від своєї вартості по відношенню до французького франка і німецької марки.

Найбільш реальні досягнення ЄВС:

- успішний розвиток ЕКЮ, яка придбала ряд рис світової валюти, хоча ще не стала нею в повному значенні;

- режим узгодженого коливання валютних курсів у вузьких межах, відносна стабілізація валют, хоча періодично переглядаються їхні курсові співвідношення;

- об'єднання 20% офіційних золотодоларового резервів;

- розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країн-членів;

- міждержавне і частково наднаціональне регулювання економіки. [5,с.59]

Досягнення ЄВС обумовлені поступальним розвитком західноєвропейської інтеграції.

Проте валютна інтеграція не завершена. У ЄС і ЄВС чимало труднощів, протиріч і невирішених проблем.

До числа недоліків ЄВС належать такі:

1. ЕВС не включає всі європейські валюти.

2. Хоча діапазон коливань курсів валют в ЄВС значно знизився, періодично відбувається коригування валютних курсів. Найбільш слабкі валюти девальвуються, а більш сильні ревальвує.

3. Слабкість ЄВС обумовлена ??значним структурним не рівноваги економіки країн-членів, відмінностями в рівні і темпах економічного розвитку, інфляції, станом платіжного балансу.

4. Коордінація економічної політики наштовхується також на небажання країн-членів передавати свої суверенні права наднаціональним органам.

5. Часткове ЕКЮ не пов'язані з офіційними ЕКЮ єдиним емісійним центром і взаємної оборотністю.

6. Випуск ЕКЮ досить скромно впливає на взаємні операції центральних банків країн ЄС, хоча з 1985 р. їх право використовувати ЕКЮ для погашення взаємної заборгованості розширено з 50 до 100%.

7. Функціонування ЄВС ускладнюється зовнішніми чинниками. Нестабільність світової валютної системи і долара роблять дестабілізуючий вплив на ЄВС. При зниженні курсу долара курси західноєвропейських валют підвищуються, а при підвищенні - знижуються в різному ступені, що вимагає перегляду їх курсових співвідношень. ЄВС продовжує відчувати вплив долара, так як 60% міжнародних розрахунків у ЄС здійснюється в американській валюті.

...