Регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Факультет менеджменту

Реферат

з дисципліни

«Основи зовнішньоекономічної діяльності»

на тему:

«Регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин»

Виконав

Студент - 4 курсу

Групи М-41

Київ-2013

Зміст

1. Поняття та сутність міжнародно-фінансових відносин

2. Поняття та сутність валютно-кредитних відносин

3. Регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин

Список використаної літератури

1.Поняття та сутність валютно-фінансових відносин

Міжнародні валютні відносини - це сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і приватними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

Основою розвитку міжнародної валютної системи є інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнародний поділ праці, формування інтернаціонального господарського механізму та інтегрованих форм власності.. Зазначені процеси, у свою чергу, визначаються дією об'єктивних економічних законів у межах світового господарства. Міжнародні валютні відносини справляють активний вплив на розвиток всіх елементів світової економічної системи, зокрема на зовнішню торгівлю, формування і еволюцію міжнародного ринку капіталів, робочої сили, інтелектуальної власності тощо.

Двома основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему.

Міжнародні валютно-фінансові відносини відкривають для приватних агентів значно більші можливості отримання спекулятивних прибутків, тому не дивно, що в грошовому вимірі вони стали переважною формою такої діяльності. Утім, усі елементи міжнародного кругообігу реальних економічних цінностей (а тим більше валютно-спекулятивні операції) опосередковуються міжнародними грошовими платежами.

Складний механізм цих платежів не є чимось сталим та незмінним з плином часу.

Навпаки, його характер та стан визначаються еволюцією всієї системи міжнародної економічної діяльності, її предметів, технічним рівнем засобів комунікації. Господарські процеси потребують усе більшого взаємозв'язку між виробниками різних вузлів, деталей продукції, значно більшої оперативності під час обслуговування промислових процесів. Одна справа - обмін сировиною, готовою продукцією, що було переважною формою міжнародної економічної діяльності в минулі століття. І зовсім інша - масове спільне виробництво літаків, ракетно-космічної техніки, іншої складної та капіталомісткої продукції, виробництво якої відбувається в умовах, пов'язаних у просторі та часі технологічних поставок, а відтак потребує складної системи кредитування, страхування, диверсифікованих механізмів економічних гарантій. Серед останніх можна назвати ф'ючерсні угоди, які в умовах валютної нестабільності набули значного поширення.

При цьому слід зауважити, що сам факт валютної нестабільності, різні очікування щодо курсової динаміки породжують валютні спекуляції, які досягли останнім часом велетенських обсягів.

Взагалі участь держави в роботі міжнародних фінансових ринків, її інтеграція у відповідні міжнародні структури є необхідним атрибутом сучасної відкритої економіки. Разом з тим «ступінь залучення» не є самостійним показником ефективності міжнародного валютно-фінансового співробітництва держави. Натомість реальне значення має оцінка переваг, ризиків та витрат.

Крім того, що інтернаціоналізація валютно-фінансової сфери може забезпечувати додаткові джерела надходжень грошових ресурсів до країни, вона може спричинити зростання ризику макроекономічної нестабільності. Це підтвердили події 1997-1998 рр., коли на фінансових ринках світу вирувала криза, викликана саме валютними спекуляціями. Особливу небезпеку становлять так звані гарячі гроші - спекулятивні капітали, які мігрують відповідно до кон'юнктурних, кризових коливань на національних та регіональних ринках і можуть призвести до втрати урядом, центральним банком країни здатності проводити цілеспрямовану грошово-кредитну, взагалі макроекономічну політику.

Протягом останнього століття міжнародна валютна система існувала в таких формах:

золотого стандарту;

золотодоларового стандарту;

плаваючих курсів.

Система золотого стандарту сформувалася у XIX ст. і проіснувала до 20 - 30 років XX ст. Юридично вона оформилася на Міжнародній конференції 1867 р., що відбулася у Парижі.

Основними рисами системи золотого стандарту були:

наявність фіксованих валютних курсів;

встановлення певного золотого вмісту національних валют;

підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами

золота і кількості грошей в обігу;

вільний експорт та імпорт золота.

Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Ця девальвація та ряд інших причин остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.

Система золотодоларового (золотовалютного) стандарту почала своє існування після підписання угоди на міжнародній конференції в 1944р. у Бреттон-Вудсі (США). За місцем підписання угоди система дістала назву Бреттон-Вудської. Система золотодоларового стандарту є системою регульованих і пов'язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який взяв на себе функцію управління цією системою. Бреттон-Вудська система з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.

На зміну Бреттон-Вудській системі прийшла досить складна система плаваючих курсів, або Ямайська валютна система. На нараді представників країн - членів Міжнародного валютного фонду у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що ознаменовувала початок існування сучасної валютної системи (1976 р.).

Головний зміст полягає в тому, що обмін валют відбувається за плаваючим курсом. Пропорції обміну, тобто валютні курси, досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн. Передбачено регулювання центральними банками валютних співвідношень шляхом купівлі та продажу іноземної валюти.

Розвиток економічної інтеграції, валютних і фінансово-кредитних відносин між державами зумовив появу таких інститутів міжнародного співробітництва, які здійснюють регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Вони створювалися на основі міжнародних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - це наднаціональна валютно-кредитна установа. Вона створена на Міжнародній валютно--фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р., як спеціалізована представницька організація ООН. МВФ почав працювати з 1 березня 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

Згідно статуту, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн - членів Фонду. Цим МВФ сприяє зростанню та збалансованості міжнародної торгівлі, відіграє активну роль у поліпшені економічного клімату окремих країн і стабілізації світового господарства в цілому.

Світовий банк - це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філіали: Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

МБРР заснований одночасно з МВФ в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 25 червня 1946 р. Місце перебування - Вашингтон. Членами Банку можуть бути лише члени МВФ. МБРР - це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми, при цьому, лише урядам і центральним банкам країн.

З метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МБРР нині надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Основна маса кредитів спрямовується, на розвиток виробничої інфраструктури і сільського господарства. Банк фінансує також пріоритетні державні програми в різних галузях економіки.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) - міжнародний банк, створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. З розпадом останнього ЄБРР надає допомогу у реформував економіки країн, що виникли на його терні.

2. Поняття та сутність валютно-кредитних відносин

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

* торговельні та платіжні угоди, які передбачають виконання кредитних операцій на основі довгострокового клірингу;

* угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

* міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;

* спеціальні кредитні угоди.

Міжнародний кредит - рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, зв'язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності, терміновості і сплати відсотка. Міжнародний кредит виник на зорі капіталістичного способу виробництва і був одним з важелів первісного нагромадження капіталу.

Об'єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні рамки, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація, глобалізація світових господарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення масштабів і диференціацію термінів міжнародного кредиту. Сьогодні темп його росту в кілька разів перевищує темп зростання виробництва і зовнішньої торгівлі.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий шляхом придбання імпортного устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

З метою зміцнення позицій ведучих країн банки, держави, міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації періодично проводять політику кредитної дискримінації і кредитної блокади стосовно визначених країн, що проводять неугодну їм політику.

Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати по декількох головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По джерелах розрізняються внутрішнє, іноземне і змішане кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозалежні й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи чи заготівлю виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання.

По призначенню, у залежності від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових засобів, розрізняються:

· комерційні кредити, безпосередньо зв'язані з зовнішньою торгівлею і

· послугами;

· фінансові кредити, використовувані на будь-які інші мети, включаючи

· прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;

· "проміжні" кредити, призначені для обслуговування змішаних форм

· вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у виді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

Кредити по видах поділяються на товарні, надані в основному експортерами своїм покупцям, і валютними, видаваними банками в грошовій формі.

По валюті позики розрізняються міжнародні кредити, надані у валюті чи боржника країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному кошику (ЕКЮ, заміненої євро).

По термінах міжнародні кредити підрозділяються на:

короткострокові - до 1 року, іноді до 18 місяців (зверхкороткочасні - до

3 місяців, добові, тижневі);

середньострокові - від 1 року до 5 років;

довгострокові - понад 5 років.

У ряді країн середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими - понад 7 років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечує оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові і спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, якщо короткостроковий кредит пропонується (продовжується), він стає середньо- і іноді довгостроковим. Держава, виступає як гаранта.

З погляду забезпечення розрізняються забезпечені і бланкові кредити. Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (визначена товарна маса закладається на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на визначену суму); застава товару в переробці (із закладеного товару можна виготовляти виробу, але передаючи їх у заставу банку).

Кредитор воліє брати в заставу товари, що мають великі можливості реалізації. Іноді як забезпечення кредиту використовують частина офіційних золотих запасів, оцінюваних по середньоринковій ціні країн, що розвиваються, (особливо на початку 80-х років) стали ширше практикувати депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї зовнішньої заборгованості.

Бланковий кредит видається під зобов'язання боржника погасити його у визначений термін. Звичайно документом по цьому кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт.

У залежності від того, хто виступає як кредитор, кредити поділяються на:

приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами);

урядові;

змішані, у яких беруть участь приватні підприємства і держава;

міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і

фінансових організацій.

3.Регулювання валютно-фінансових та кредитно-фінансових відносин

фінансовий валютний кредитний відносини

Міжнародні валютно-кредитні й фінансові відносини регулюються міжнародними кредитно-фінансовими організаціями, які являють собою форум для міжурядового обговорення та розробки рекомендацій щодо валютної та грошово-кредитної політики, забезпечують збір інформації та публікують статистичні дані й результати науково-дослідних робіт за актуальними проблемами.

Міжнародні фінансові інститути мають за мету обґєднання зусиль світового співтовариства з метою стабілізації міжнародних фінансів та світової економіки, здійснення міждержавного валютного й кредитно-фінансового регулювання, розробку й координацію стратегії і тактики міжнародної валютно-фінансової політики. До провідних міжнародних фінансових організацій відносяться, насамперед, спеціалізовані інститути ООН - МВФ, група Всесвітнього банку, COT. Неформальною організацією розвинутих держав є Паризький клуб країн-кредиторів (Paris Club), який займається спостереженням за державною заборгованістю та проведенням із країнами-боржниками багатосторонніх переговорів щодо проблем реструктуризації державних боргів (початок діяльності - 1956 p.). Його діяльність активізувалася у 1990-х pp. у звґязку із загостренням проблеми заборгованості країн Східної Європи та Росії. Лондонський клуб кредиторів (London Club) - це консультаційний комітет найбільших приватних банків-кредиторів, засідання якого проводяться у звґязку з переговорами з урядами країн-боржників щодо питань реструктуризації їх приватної заборгованості, що, зазвичай, проводяться одним із банків від імені й за дорученням інших банків, які входять до консультаційної ради.

Причинами виникнення міжнародних фінансових інститутів стало посилення глобалізації господарського життя, агресивний розвиток ТНК і ТНБ, виникнення нових форм міждержавного регулювання валютно-фінансових звґязків, необхідність спільного вирішення проблеми нестабільності світової економіки, насамперед, нестійкості світової валютної системи, ринків кредитів, цінних паперів, золота.

Міжнародний валютний фонд, МВФ (International Monetary Fund, IMF) створено з метою регулювання валютно-кредитних відносин держав-членів і надання їм фінансової допомоги для вирішення валютних проблем. Фонд має статус спеціалізованого закладу ООН, діяльність якого набула універсального характеру, і слугує інституційною основою світової валютної системи. МВФ було засновано відповідно до рішень Бреттон-Вудської конференції (1944 p., а свою діяльність МВФ розпочав з 1 березня 1947 р.) У 1959 р. членами Фонду були 49 держав, у 1970 р. - 116, у 1992 р. -157, нині - 182 держави. Функціонування МВФ регулюється

Статтями Угоди - документом, який виконує роль статуту. Основними органами управління МВФ є Рада керуючих, Директорат (Виконавчий комітет), Тимчасовий комітет Ради керуючих та Комітет з розвитку. Вищий орган МВФ - Рада керуючих, засідання якої відбуваються раз на рік. Кожна країна представлена одним керівником (міністром фінансів або головою центрального банку країни) і одним заступником.

Процес прийняття рішень у МВФ опосередковується через механізм квот: кожна держава - член МВФ має свою квоту, розмір якої залежить від економічного потенціалу країни (25% сплачується резервними активами, передусім СДР та вільно конвертованою валютою, решта - національною). Рішення приймаються більшістю голосів, із деяких питань - більшістю у 70% або у 85% (наприклад, щодо перегляду квот). Тому визначення квоти має дуже велике значення, оскільки саме її розмір обумовлює кількість голосів, а також дає право на призначення свого директора у Директорат або членство у Тимчасовому комітеті.

Фінансові ресурси МВФ складаються із власних і залучених. Власні ресурси формуються з внесків країн-членів до статутного капіталу Джерелами залучених ресурсів МВФ є кредити країн-членів та кредитні лінії від урядів і банків, які відкриваються, починаючи з 1960-х років, один раз на пґять років. З 1982 р. частку залучених коштів було обмежено 60% загального обсягу квот для недопущення зміни характеру діяльності МВФ, який почав діяти як звичайний банк. Ресурси МВФ використовуються у відповідності з певною політикою та за розробленими механізмами. Надання фінансової допомоги Фондом має обумовлений характер - від країни, що звернулася за кредитом, вимагається виконання певної стабілізаційної програми. Допомога надається поетапно, що дає змогу Фонду контролювати ефективність її використання й дотримання країною відповідних вимог. У звґязку з глобальними валютно-фінансовими кризами протягом 1990-х років, МВФ поряд із створенням «додаткового резервного механізму» й «надзвичайних кредитних ліній» реалізував низку нововведень з метою фінансової підтримки країн-членів, спрямування своїх зусиль як на недопущення кризи, так і на швидку ліквідацію наслідків у випадку її розгортання. Таким чином, посилюється значення МВФ як каталізатора прямих іноземних інвестицій: завдяки інформаційним сигналам МВФ про свою позицію на ринку певної країни відповідним чином коригуються стратегії приватних інвесторів та урядів.

МВФ підтримує тісні звґязки з іншими міжнародними інститутами, насамперед, з групою Всесвітнього банку (World Bank Group). До групи Всесвітнього банку входять пґять окремих фінансових установ: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) - головна складова групи, Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦІУС). Діяльність цих структур спрямована на стимулювання економічного розвитку країн-членів шляхом залучення ресурсів із розвинутих країн до таких, що розвиваються, зменшення бідності й розвитку ринкових відносин у країнах із трансформаційними економіками.

Головна мета й обовґязок Міжнародного банку реконструкції та розвитку, МБРР (International Bank for Reconstruction and Development, IBRD), який був заснований y 1944 p., - це фінансування економічного розвитку через надання країнам-членам довгострокових позик та кредитів. Напрями діяльності МБРР окреслюються колом таких програм, як: боротьба з бідністю та економічне управління; соціальний розвиток й екологія; фінанси; розбудова приватного сектору; розвиток інфраструктури; розвиток людського потенціалу. Дії МБРР не завжди вільні від політичного забарвлення; очолює його завжди американський громадянин і, незважаючи на високопрофесійну експертизу проектів, іноді останні є неефективними, що викликає критику на адресу банку.

Міжнародна фінансова корпорація, МФК (International Finance Corporation, IFC) створена y 1956 p. з метою стимулювання припливу приватних інвестицій у країни, що розвиваються. Членами її є 74 країни. МФК володіє ширшим арсеналом інструментів, ніж МБРР: вона не лише надає кредити, а й купує акції компаній з метою заохочення припливу коштів приватних інвесторів. Тому МФК регулярно оновлює структуру портфеля акцій. Володіючи відносно обмеженими фінансовими ресурсами, МФК, проте, виступає потужним каталізатором інвестиційних процесів у менш розвинутих країнах.

Міжнародна асоціація розвитку, MAP (International Development Association, IDA) заснована у 1960 р. і налічує 160 країн-членів. Цілями діяльності МАР є сприяння економічному розвитку, підвищенню продуктивності праці та життєвого рівня країн. Кредити МАР надаються на строк від 35 до 40 років, пільговий період - 10 років. Позики безпроцентні, здійснюється лише плата за адміністративні витрати у розмірі 0,5% річних. Структура кредитів МАР має яскраво виражену соціальну спрямованість. Більшість кредитів спрямовується на освіту, охорону здоровґя, сільське господарство й розвиток сільських районів. При цьому, якщо клієнтами МБРР є країни із середнім рівнем доходу на душу населення, то МАР - із низьким (у 1999 р. ця межа становила 925 дол. США).

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій, БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency, MIGA) створено у 1988 p. з метою стимулювання прямих інвестицій у країни, що розвиваються. До нього входять 134 країни. МАГІ страхує інвестиції від некомерційних ризиків (до останніх відносяться відміна конвертованості валюти, можливість експропріації майна інвестора, військові дії, політичні катаклізми, невиконання контракту внаслідок урядового рішення або зміни законодавства). Для виконання поставлених задач МАГІ організує зустрічі між бізнес-колами та урядовцями, надає інформаційні послуги і пропонує гарантії за інвестиціями, займається консультаціями урядів країн щодо розробки та реалізації політики, програм, процедур, які стосуються іноземних інвестицій.

Банк міжнародних розрахунків, БМР (Bank for International Settlements, BIS) є найдавнішою організацією у структурі валютно-кредитних відносин. Його засновано у 1930 р. банками Великої Британії, Франції, Італії, Німеччини, Бельгії, Японії та групою американських банків на чолі з банкірським домом Моргана. БМР був створений аби полегшити розрахунки репатріаційних платежів Німеччини та сплату її воєнних боргів. На сучасному етапі МБР виконує такі дві основні функції, як сприяння співробітництву між центральними банками та створення сприятливих умов для проведення міжнародних фінансових операцій.

До регіональних банків відносяться Європейський банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку тощо. Ці банки переслідують схожі цілі, які відповідають потребам країн, що розвиваються, і покликані здійснювати довгострокове кредитування регіональних економічних програм, поглиблювати регіональне співробітництво та розробляти стратегію розвитку з урахуванням регіональної специфіки.

Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄБРР (European Bank for Reconstruction and Development, EBRD), який було створено на підставі Угоди про заснування від 29 травня 1990 p., є третьою за значенням міжнародною фінансовою організацією, до якої входять 60 країн, а також ЄС та Європейський інвестиційний банк. Головне завдання ЄБРР - сприяти переходу європейських постсоціалістичних країн до відкритої ринково-орієнтованої економіки шляхом розвитку приватної ініціативи. Для цього Уставом ЄБРР передбачені наступні його функції: сприяння створенню й розширенню конкурентоспроможного приватного сектора, насамперед, малого та середнього підприємництва й мобілізація для цього іноземного та національного капіталів, здійснення інвестицій та надання технічної допомоги, стимулювання розвитку національних ринків капіталів, активне проведення програм у сфері екології.

Список використаної літератури

1.Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 2012.

2.Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. - К.: Вища шк., 2001.

3.Дахно І.І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2011.

4.Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2012.

5.Міжнародні фінанси - Петрашко Л. П. Петрашко Л. П. П 30 Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2012.

6.Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.-К.: Либідь, 2011.

7.Політична економія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2012.

8.Рязанова Н.С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2011.

9.Сахаров В.Є., Будкін В., Єрохін С., Завґялова О., Белінська Я., Павлюк О. Міжнародна економіка Навчальний посібник. - К.: Національна академія управління, 2012.

10.Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2012.

Размещено на Allbest.ru