Основні засади політики країн Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Кафедра історії держави та права України та зарубіжних країн

Індивідуальна робота

з країнознавства

«Основні засади політики країн Європи»

Виконав: студентка 1 курсу 2 групи

факультету підготовки юристів

Кашаба Дар'я Андріївна

Перевірив: доцент, кандидат

Лизогуб Віталій Анатолійович

Харків 2013

Зміст

Вступ

1. Основна частина

1.1 Географія, принципи, система і структура Європейського Союзу

1.2 Права людини і громадянина в Європейському Союзі

1.3 Інститути Європейського Союзу

1.4 Економічний і валютний союз, екологічна політика країн Європи

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Економічні зв'язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення суспільних потреб та розвитку світового господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн дол. -- понад третину сумарного ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн.

Прагнення людства вирішити спільні проблеми мирними засобами, домінування інтеграційних процесів, формування економічних, політичних, військових та інших завдань визначає тенденцію до творення інтеграційних організацій.

Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз -- єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу -- міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, для СНД також.

Сьогодні в об'єднання входять 28 європейських держав з населенням більше 507 млн чоловік. Метою ЄС є створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Актуальність даної теми полягає в тому, що ЄС на сьогоднішній день є впливовою силою на міжнародній арені. Хоча за площею території і кількістю населення вищеназване інтеграційне об'єднання не перевищує низку держав, але не рахуватися з інтересами ЄС є досить небезпечно, бо економічний, політичний та культурний вплив Союзу відчутний навіть у найвіддаленіших куточках, до того ж ВВП ЄС є першим у світі, що також має велике значення для формування міжнародних відносин. Тому визначення та дослідження основних засад політики країн Європи є дійсно пріоритетним та актуальним.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі використаних джерел та літератури та їх аналізу показати основні засади політики країн Європи, а саме визначити принципи, структуру і систему ЄС, права людини і громадянина в ЄС, інститути ЄС, проаналізувати принципи діяльності економічного та валютного союзу, а також екологічну політику країн Європи.

1. Основна частина

європейський союз валютний міжнародний

1.1 Географія, принципи, система і структура Європейського Союзу

Європейський Союз - союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз, підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. ЄС займає майже всю територію Європи. Його берегова лінія є розчленованою, омивається Атлантичним, Північно-Льодовитим океанами та низкою морів, на шельфі яких добуваються корисні копалини, зокрема показовим у цьому є Північне море. Тепла Північноатлантична течія формує клімат переважно над більшою частиною ЄС, завдяки чому він є м'яким та за характером морським. Щодо морфологічної будови, то на території ЄС знаходиться пояс Альпійсько-Гімалайської складчастості, тобто гори є молодими, відповідно сейсмічно активними, що підтверджує ціла низка виверження вулканів, які не сприяють економічному піднесенню, а навпаки вимагають додаткових витрат на реконструювання та відновлення пошкоджених територій. На Сході обмежується хребтами Уральських гір. Економіко-географічне положення ЄС є також дуже вигідним, бо саме через його територію проходить велика кількість важливих транспортних шляхів, що поліпшує торгівлю і робить інші країни подекуди залежними від ЄС.

Нинішній Європейський Союз - це результат п'ятдесятирічної інтеграційної діяльності в Європі. Біля його витоків лежать Європейські Співтовариства, створені ще в 1950-х роках минулого сторіччя. Після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеґрації.

Ідею створення “Сполучених Штатів Європи” уперше висловив у вересні 1946 року Прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль у Цюріху. Першим кроком до цього мало стати утворення Ради Європи. Черчілль висловлювався за союз усіх європейських країн під керівництвом Франції та Німеччини, застерігаючи водночас, що його країна не інтеґруватиметься у цей союз, а візьме на себе роль спостерігача.

У травні 1948 року на Конґресі в Гаазі, скликаному з ініціативи європейських політиків та інтелектуалів, була прийнята Політична Декларація, яка закликала усі європейські країни до об'єднання. Результатом цього документу стало створення 5 травня 1949 року Ради Європи - першої Європейської організації співпраці. Країнами-засновниками Ради Європи були: Бельгія, Великобританія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція та скандинавські країни. Завданням Ради Європи було зміцнення демократії, охорона прав людини та п.ідтримка європейської культурної ідентичності.

У травні 1950 року в Парижі Міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеґрації. Ініціатором цього плану був Жан Моне.

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький договір про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років.

Наступний етап економічної інтеграції країн Західної Європи розпочався відразу після початку конференції в Мессіні, що в Італії, яка відбулася в червні 1955 року. Учасниками конференції Були міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС. На конференції утворено групу експертів (з бельгійцем Паулем Генрі Спааком на чолі), яка мала підготувати доповідь про можливість розширення інтеграції. Доповідь була представлена на черговій зустрічі “шістки“ у 1956 році у Венеції. Доповідь Спаака стала основою для подальших розмов про інтеграцію. 1956 р. в ЄОВС виник план перетворення цієї організації на зону вільної торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією, призвели до підписання 25 березня 1957 р. у Римі лише шістьма (з 17) країнами-членами двох договорів: Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про створення Європейського співтовариства з питань атомної енергії (Євратом) - (Римські договори). Обидва договори набрали чинності 1 січня 1958 року. Окрім вищезгаданих договорів, було також підписано Конвенцію про Деякі Спільні Інституції. Відтак, з'явилися Європейський Парламент та Європейський Суд. Наступним етапом стало підписання 8 квітня 1965 р. (набрав чинності 1 липня 1967 р.) Об'єднавчого договору, згідно з яким утворилася спільна для трьох Співтовариств Комісія (замінивши Високу Владу ЄСВС та Комісії ЄЕС і Євратому). У 1967 р. внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і Євратому утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські Співтовариства, або Європейське Співтовариство.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття “Європейський Союз” з'явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні “три колони” Європейського Союзу:

· “перша колона” - Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви “Європейське Економічне Співтовариство”). Причому Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить “наднаціональний феномен”;

· “друга колона” - спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);

· “третя колона” - співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Амстердамська угода внесла зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладення у 1997 році Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу. На сьогоднішній день до цієї угоди приєднались 13 держав Європейського Союзу - Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція, Фінляндія та Швеція. Поки не приєднались до Шенгенської угоди Велика Британія, Ірландія та 10 держав, які стали членами ЄС у 2004 році.

Щодо принципів ЄС, які є основою конституційних прав ЄС, основними з яких є охорона прав і свобод людини, правова визначеність, принцип рівності, справедливості, верховенства права, пропорціональності, недискримінації та субсидіальності.

1.2 Права людини і громадянина в Європейському Союзі

Народи Європи, створюючи все більш згуртований і тісний союз, прийняли рішення будувати разом мирне майбутнє на основі спільних цінностей.

Усвідомлюючи своє духовне і моральне надбання, Європейський Союз ґрунтується на неподільних і загальних цінностях - гідність людини, свободу, рівність і солідарність; він спирається на принципи демократії та правової держави. Він ставить людину в основу своєї діяльності, засновуючи громадянство Європейського Союзу і створюючи простір свободи, безпеки та правосуддя.

Європейський Союз сприяє збереженню та розвитку цих загальних цінностей при повазі різноманіття культур і традицій народів Європи, а також національної самобутності держав-членів та організації їх публічних властей на національному, регіональному та місцевому рівнях; він прагне сприяти збалансованому та сталому розвитку та забезпечує вільне пересування осіб , товарів, послуг і капіталів, а також свободу установи суб'єктів підприємницької діяльності.

У цих цілях необхідно, надавши їм більшу чіткість, зміцнити захист основних прав, враховуючи еволюцію суспільства, соціальний прогрес, розвиток науки і техніки.

Безумовно, що і Декларація прав і свобод людини 1948 р., і Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., і Міжнародні пакти про права 1966 р. закріплюють перелік прав і свобод, які країни Євросоюзу гарантують своїм громадянам. Але мова не про те. Справа в тому, що ще в 2000 р. Європейський Союз прийняв Хартію основних прав Європейського Союзу (далі - Хартія), яка, судячи з назви, і стане основою гарантій прав людини в Євросоюзі.

У цьому документі і закріплені права і свободи громадянина Євросоюзу. Нижче наведена коротка характеристика найважливіших з них. «Гідність людини недоторканна, його необхідно поважати і захищати» (ст. 1 Хартії). «Кожна людина має право на життя, ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений» (ст. 2 Хартії). «Кожна людина має право на фізичну недоторканність і недоторканність психіки. В області медицини і біології необхідно перш за все забезпечити:

- Добровільну і вільну згоду зацікавленої особи відповідно до встановленого законом порядку;

- Заборона євгенічної практики, перш за все тієї, яка спрямована на селекцію людини;

- Заборона використання тіла людини і його частин як таких як джерело наживи;

- Заборона репродуктивного клонування людських істот» (ст. 4 Хартії).

Стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод говорить:

«Кожна людина має право на свободу висловлювати свою думку. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без якого-небудь втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя ».

Отже, рівень і система захисту прав людини в Євросоюзі, безсумнівно, гідна наслідування. Права і свободи є безпосередньо діючими незалежно від змісту національного законодавства. Величезна роль у їх прямий захисту при належить європейським судам, які виступають справжнім гарантом прав людини на континенті.

1.3 Інститути Європейського Союзу

Інститути Європейського Союзу - органи Європейського союзу, які представляють і забезпечують загальні для всіх країн-членів інтереси. На даний момент по всім домовленостям, що пов'язують усі країни-члени на загальних положеннях, сформовані сім головних керівних органів ЄС.

Європейська Комісія - виконавчий орган Європейського Союзу, що складається з 27 членів (рахуючи президента), які призначаються на п'ять років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат.

Європейський Парламент - зібрання з 754 депутатів, що безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС строком на п'ять років. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Депутати Європарламенту вивчають законопроекти і затверджують бюджет. Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад ЄС і Європейській Комісії. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія).

Рада міністрів в ЄС - основний орган ухвалення рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, і його склад міняється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки і так далі В рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відкидають їх шляхом голосування.

Європейський суд - судовий орган ЄС вищої інстанції, регулюючий розбіжності:

· між державами-членами ЄС;

· між державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом;

· між інститутами ЄС;

· між ЄС і фізичними або юридичними особами

Рахункова палата (Суд аудиторів) - орган Європейського Союзу, створений з метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

Європейський Омбудсмен займається скаргами європейських приватних і юридичних осіб на інститути і установи ЄС.

Європейський центральний банк:

· визначає валютну політику країн ЄС;

· встановлює ключові процентні ставки;

· управляє офіційними резервами Європейської системи Центральних Банків (ESCB), головним завданням якої є підтримка стабільності цін;

· має право санкціонувати емісію банкнот в межах валютного союзу.

Європейський інвестиційний банк - орган ЄС, заснований в 1959 р. Європейським Союзом для сприяння розвитку, інтеграції і співпраці шляхом надання інвестиційних позик. Позики надаються під однаковий відсоток, що забезпечує збалансованість управління позикою в частині погашення заборгованості. Позики надаються для розвитку відсталих європейських регіонів і реалізації проектів, що представляють спільний інтерес.

Економічний і соціальний комітет - консультативний орган ЄС, що спостерігає за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку. Комітет складається з 317 членів, які представляють різні сфери економіки і соціальні групи і незалежні у виконанні своїх обов'язків.

Комітет регіонів - консультативний орган Ради ЄС і Комісії, що розробляє висновки з усіх питань, що зачіпає інтереси регіонів. Комітет складається з 317 членів-представників регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків

1.4 Економічний і валютний союз, екологічна політика країн Європи

Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межах товарів, послуг, капіталів та робочої сили. До 1999 р. Передбачалось створити Європейський центральний банк, впровадити спільну валюту, єдине громадянство, закінчити створення організаційного та правового механізму узгодження зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.

Найбільш високорозвинутою і досконалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Економічний і валютний союз (ЕВС) (раніше -- Європейська валютна система -- ЄВС).

На початку 70-х років, за умов зростаючої амплітуди коливань курсу американського долара, розпочалися активні пошуки виходу зі своєрідного критичного стану передусім країн -- членів Європейського Економічного Співтовариства ("Спільного ринку"), спрямованих на створення власної регіональної валютної системи. Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, у березні 1979 р., тобто через рік після набрання чинності Кінгстонською угодою, було створено міжнародну (регіональну) валютну систему -- Європейську валютну систему (ЄВС). У ній брали участь країни -- члени ЄЕС.

Отже, однією з особливостей сучасних валютних відносин кінця 70-х років XX ст. була поява поряд із міжнародною валютною системою регіонального валютного угруповання, що мало назву Європейська валютна система (згодом -- Економічний і валютний союз). Європейська валютна система становила певні правила розрахунків між країнами, що входили до Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС).

Європейська валютна система -- специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув'язку.

Створення ЄВС було продиктовано насамперед прагненням Західної Європи до більшої фінансової самостійності та стабільності за рахунок ослаблення прив'язки європейських валют до долара, що давало можливість не тільки уникнути втрат за рахунок періодичних криз цієї валюти, а й більш успішно протистояти заокеанській конкуренції. На даний момент у ЄС існує уніфікована для країн валюта - євро, що поліпшує обмін товарами і послугами усередині інтеграційного об'єднання і відкриває можливість для побудови єдиного внутрішнього ринку.

Екологічна політика ЄС-- сукупність дій і заходів ЄС, спрямованих на забезпечення екологічних потреб населення країн -- учасниць, підтримку екологічної безпеки та раціональне використання, охорону і відтворення природних ресурсів.

З 1970 року ЄС підписав 200 угод з питань захисту навколишнього природного середовища. Проте законодавче визнання пріорітетності екологічної складової суспільного розвитку не має великого значення, якщо воно не виконується належним чином. Саме тому в даний час завдання екологічної політики ЄС полягає, насамперед, в ефективній реалізації прийнятих природоохоронних угод.

Політика Європейського Союзу у сфері навколишнього середовища спрямована на досягнення наступних цілей:

-- Збереження, захист і поліпшення якості навколишнього середовища.

-- Охоронa здоров'я людини.

-- Раціональне використання природних ресурсів.

-- Сприяння вживанню заходів на міжнародному рівні для вирішення регіональних або світових екологічних проблем і, зокрема сприяння боротьбі зі змінами клімату.

Політика Європейського Союзу у сфері навколишнього середовища повинна бути також спрямована на високий рівень захисту довкілля з урахуванням різноманітностей ситуацій у різних регіонах Союзу.

При підготовці своєї політики щодо навколишнього середовища, ЄС бере до уваги :

-- Наявні науково-технічні дані.

-- Умови навколишнього середовища в різних регіонах Союзу.

-- Потенційні вигоди і витрати.

-- Економічний і соціальний розвиток Союзу в цілому і збалансований розвиток її регіонів.

Варто відзначити, що всі держави -- члени несуть відповідальність за реалізацію ЄС природоохоронного законодавства. Формування політики Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища здійснюється поетапно шляхом прийняття так званих Програм дій з навколишнього середовища, які хоча і носять рекомендаційний характер, але завдяки встановленню чітких напрямків, цілей і принципів екологічної політики Європейського Співтовариства, разом з їх детальним описом і графіком реалізації сприяють розвитку та імплементації екологічного законодавства Європейського Союзу.

Висновки

Європейський Союз є інтеграційним об'єднанням країн Європи, що поєднує ознаки міжнародної організації та держави, але формально не є ні тим, ні іншим. У певних галузях рішення приймаються незалежними наднаціональними інститутами, а в інших - здійснюються внаслідок переговорів між державами-членами. Це об'єднання пройшло тернистий і складний шлях до свого становлення, але будь-що на сьогоднішній день воно існує і є досить сильним і впливовим інтеграційним утворенням.

Політика ЄС є виваженою та зрозумілою для більшості країн світу, адже дане об'єднання ґрунтується на принципах справедливості, рівності, верховенства права, повазі прав і свобод людини і громадянина.

ЄС має ряд Інститутів, кожен з яких має свою компетенцію, історію та здійснює вплив на окремі сфери життя суспільства, як того, що проживає у межах ЄС, так і того, що живе поза його межами. Об'єднання має також внутрішній ринок, економічний і валютний союз, що проявляється у вільному обмінові товарами і послугами всередині нього, у існуванні єдиної валюти - євро, що дійсно поліпшує торгівлю між різними державами-членами. Крім того проводиться антимонопольна політика, що сприяє демонополізації та розвитку конкуренції. Важливою віхою політики ЄС є також екологічна політика. Як відомо, наразі екологічна ситуація у світі не є найкращою, є велика кількість проблем, що пов'язані із загибеллю флори і фауни, засміченням екосистеми побутовими відходами, а також забрудненням усіх земних оболонок (атмосфера, гідросфера, літосфера) відходами заводів, фабрик, електростанцій різних типів та вихлопними газами автомобілів. ЄС проводить свою екологічну політику, аби зменшити шкідливий вплив людини на навколишнє середовище, чим покращує стан усієї планети.

Список використаних джерел і літератури

1. Дахно І. І. Міжнародна економіка: навч. посібник/ І.І.Дахно. - К., 2004.

2. Иванов И. Д. Європа регионов/ И.Д.Иванов. - М., 1998.

3. Ильин Ю. Д. История и право Европейского Союза. -- Харьков, «Консум», 1998.

4. Колосов В.А. Геополитика и политическая география / В.А.Колосов, Н.С.Мироненко. - М., 2001.

5. Копійка В.В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення: навч. посіб./В.В.Копійка. - К., 2001.

6. Косарев Д.А. Евросоюз присмотрит за банками, «Российская газета» (14 декабря 2012).

7. Міжнародні інтеграційні процеси сучасності. - К., 2004.

8. Міжнародні організації: навч. посіб. / за ред. О.С.Кучук. - К., 2005.

9. Палагнюк Ю.В. Заснування і етапи становлення Європейського Співтовариства - К., 2012.

10. Толкачова Н.Б. Система захисту прав людини в Європейському Союзі - Л., 2011.

Размещено на Allbest.ru