Історія світового тероризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Історія використання тероризму -- давня, а географія -- далекосяжна. Поняття "терор" запровадив ще Аристотель для позначення особливого типу жаху, який оволодівав глядачами трагедії у давньогрецькому театрі. Ідея використання реального жаху у масовій свідомості задля завоювання і утримання влади -- стара як світ. Єгипетські фараони використовували для залякування населення таку каральну санкцію, як штучний голод: тим, хто не бажав сплачувати непомірні податки і виконувати повинності просто "відключали воду" (засипали канали). З'являвся страх, що настане голод і прийде смерть. У І ст. н. е. (66 -- 73 рр.) під гаслами звільнення Іудеї від влади римлян діяло одне з перших терористичних угруповань -- секта сікаріїв (сіка -- кинджал або короткий меч). Сікарії вбивали римських чиновників і проімперські налаштованих євреїв, спалювали міські зерносховища і виводили з ладу системи водопостачання в Єрусалимі.

У словнику російської мови С.І. Ожегов "терор" визначає як фізичне насильство, аж до фізичного знищення, по відношенню до політичних супротивників.

Терор - форма боротьби проти політичних супротивників із застосуванням насильництва аж до фізичного знищення; розправа. Іншими словами, терор -- насилля з боку наділеного владними повноваженнями ("сильніших"). тероризм сикарій вакхабізм

Термін "тероризм" походить від латинського слова terror -- страх, жах. Сучасні дослідники виводять визначення тероризму від французького terroriser, що означає страхати насильством, тримати у стані постійного страху. Терор -- це насильство. Тероризм -- насильницькі дії (переслідування, руйнування, захват заручників, вбивства тощо) з метою залякування, придушення противників, конкурентів, нав'язування певної лінії поведінки. Нове антитерористичне законодавство Великої Британії, яке набрало чинності 19 лютого 2001. p., розуміє під тероризмом такі дії або загрози дій, які здійснюються з політичних, релігійних та ідеологічних мотивів і пов'язані з насильством проти особи, ризиком для здоров'я та безпеки населення, серйозним ушкодженням майна, порушенням роботи електронних систем і т. п. Головна мета терористів -- не безпосередні жертви їхніх акцій, не конкретні люди, яких вони холоднокровно прирікають на загибель, а ті, хто про це дізнається. Терористи прагнуть, аби ворожа спільнота "зрозуміла": або вона піде на поступки на зустріч їхнім вимогам, або буде приречена вічно страждати, очікуючи у страху, що удари можуть влучити у будь-кого і в будь-який час. Сучасних терористів не хвилює, скільки невинних людей загине, будуть вони цивільними чи військовими, які матеріальні збитки будуть завдані суспільству. Головний об'єкт їхнього впливу -- ті, у чиїх руках влада. Таке в узагальненому вигляді кредо тероризму. А природа тероризму в усі часи залишається незмінною: в її основі -- симбіоз насильства й страху як насильницько-примусового методу досягнення бажаної мети.

Міжнародний тероризм - здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угруповуваннями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї.

Тема «Історія світового тероризму» зумовлена тим, що в наш час у світі поширений особливий спосіб прояву свого невдоволення -- це тероризм, який може призвести до третьої світової війни. Взагалі то вважають, що ця війна вже настала -- це війна проти тероризму. Тому ця проблема набула дійсно світового масштабу і потребує докладного вивчення, історичного та політико-правового аналізу.

Сьогодні з світовим тероризмом необхідно боротися не аматорськими, а комплексними методами - на системному, міжнародному рівні. Нині стало цілком зрозуміло, що не тільки одна країна не може самотужки протистояти такому явищу, як тероризм, а й групи країн. Актуальність обраної теми продиктована нашою дійсністю. Тероризм у своїх проявах перетворився на небезпечну за своїми масштабами, непередбачувану за наслідками суспільно-політичну і моральну проблему, із якою людство вже увійшло у XXI століття.

1. Історія зародження та виникнення тероризму

Вивчення проблем сучасного тероризму, з'ясування його змісту та основних ознак вимагає від дослідників звернення до історії зародження та виникнення цього явища. Сьогодні існує багато точок зору відносно того, коли ж виник терроризм як спосіб зведення політичних та інших рахунків, залякування чи нав'язування своєї волі. Одні вважають, що особливого розповсюдження він отримав у другій половині XX століття, француз Е. Давід стверджує, що одразу після закінчення другої Світової війни тероризм у його сучасному вигляді тільки виник. Інші вважають, що виник тероризм як явище в епоху наполеонівських війн (кінець XVIII ст.) Треті запевнюють, що це сталося ще в I ст. до н. е. (епоха зілотів -“ревнителів”)*, коли знаний Марк Юній Брут єдиним виходом для реставрації республіки вважав вбивство Цезаря. Напевно, все ж таки вже ніколи не вдасться дати однозначну та вичерпну відповідь на це запитання, настільки суперечливі дані про це існують у різних історичних джерелах, які в більшості своїй заслуговують на довіру та повагу. Але проаналізувати різні точки зору на проблему терроризму можна.

За деякими джерелами, на Близькому Сході, в Індії та Китаї тероризм існував ще за стародавніх часів.

Наприклад, на території сучасного Курдистану в XI ст., в період хрестових походів арабського середньовіччя, виник орден професійних вбивць -- асасинів-ісмаїлітів. Ще в I ст. до н. е. в Палестині діяли зілоти (“ревнителі”), можна згадати й про китайські таємні товариства, а також про ісламських хариджитів (VII ст.) та низаритів, які стали наступниками ісмаїлітів. Ісмаїлітів (асасинів) вважають справжніми, первісними винахідниками терору. Навіть саме слово “вбивця” в багатьох європейських мовах (в тому числі в англійській) виникає від слова “асасін”. Це й недивно, адже асасіни-бійці (так звані фідаї, тобто “ті, що жертвують собою”) могли скоїти які завгодно звірства під впливом гашишу чи гіпнозу. Базувалося це об'єднання в Сирії, а існувало до 1256 р., коли змушено було поступитись силі монгольського хана Хулагу. Інші джерела відносять час виникнення тероризму до епохи варварства, коли завойовники чужих земель не визнавали різниці між озброєними ворогами (так званими комбатантами, від англ. combatant -- той, що бере участь у військових операціях) та мирним населенням. Подібна “практика” продовжувалась й в епохи давнини та середньовіччя. Потім були так звані “малі (внутрішньодержавні)” війни. Тенденція до нанесення несподіваних ударів у найбільш слабкі місця супротивника (в основному, традиційно, -- по жінках та дітях) міцніла: терористи почали діяти тактично, бездоганно.

Одним з перших терористичних угрупповань вважається секта сикаріїв (“кинджальників”), яка діяла в 66 -- 73 рр. н. е. з метою визволення Стародавньої Іудеї від володарства Римської імперії. Спеціалісти стверджують, що сучасна Ірландська Республиканська Армія з 60-х рр. діє за аналогічною методикою. Однак, за іншими даними, першу терористичну організацію з чітким механізмом функціонування в 1879 р. створили “народовольці”, про яких мова буде нижче.

Найрадикальнішою формою ісламу, що породила зі своєї “пастви” немало терористів, є вакхабізм, який виник в XVIII ст. за ініціативою Мухамеда ібн Абдель Вакхаба. Вже тоді були передумови для хвилювання з боку цивілізованого Заходу, адже вакхабізм став першою державною релігією новоствореного Саудівського королівства.

- Зелоти (від грец. жзлщфЮт, «ревні», івр. чрайнэ,канім) -- соціально-політична та релігійна течія в Юдеї, що виникла в епоху Маккавеїв у другій половині I століття до н. е. і оформилася остаточно у середині I століття н. е. Були одним з розгалужень руху фарисеїв.

Датою першого теракту в Російській імперії вважається 4 квітня 1866 р., коли “народник” (член підгрупи “Ад” згаданої вище терористичної організації “Народна воля”) Д. В. Каракозов намагався застрелити імператора Олександра II, але йому завадили реалізувати свій злочинний умисел. Вже в 1878 р. був зроблений замах на градоначальника Петербурга (виконавицю -- В. Засуліч -- за певних причин потім виправдав суд присяжних під головуванням А. Коні). Тоді ж був убитий місцевий шеф жандармерії. Але першим “справжнім” терористичним актом мав стати вибух залізничної колії під Олександрівськом (сьогодні -- Запоріжжя) у 1879 р., яким знову планували усунути Олександра II, але у ватажка терористів (А. І. Желябова) щось не вийшло з батареями, підведеними до міни. Надалі “епопея” з ліквідацією Олександра II стає цікавішою. Вже наступного дня після вказаної події на царя скоїли третій замах, який вважається першим в історії закінченим терактом. Цього разу залізничний потяг з царем “народники” планували підірвати під Москвою, це їм вдалося, але жертва залишилась при цьому живою, бо завдяки щасливому випадку Олександр їхав в іншому потязі. В 1880 р. С. М. Халтурін замахується на російського імператора, заклавши під його їдальнею динаміт, але цар знову опинився в іншому місці при вибуху. Та, нарешті, 1 березня 1881 р. сьомий замах на багатостраждального Олександра II виявився вдалим: вибух завершив титанічні зусилля “народників” щодо повалення імператора з престолу, в якому вирішальну роль зіграла С. Л. Перовська -- між іншим, правнучка останнього українського гетьмана, К. Розумовського. В результаті терористи досягли своєї мети: олександрівський проект перетворення Російської імперії в конституційну державу так й залишився нереалізованим. До речі, засновниками “Народної волі” були П. Я. Шевирьов та О. І. Ульянов. Рівно за шість років після того, як з сьомої спроби ними все ж таки був вбитий імператор Олександр II, тобто 1 березня 1887 р., “народники” провели свою останню операцію -- “Друге 1-е березня”, метою якої була ліквідація Олександра III. Операція закінчилась гучним провалом, а ця дата вважається останнім днем існування цієї терористичної організації.

Терактами також вважаються невдалий замах на прем'єр-міністра Росії П. А. Столипіна в 1906 р. (вибух дачі) та його вбивство за п'ять років (хоча останнє, за думкою В. П. Ємельянова, не можна віднести до акту тероризму, адже воно було скоєне без небезпеки для оточуючих). У XIX ст. французькі ліві радикали (анархісти) створили так званий “ексцитативний” (збуждуючий) тероризм, метою якого було отримати підтримку народу та підняти його на боротьбу з владою. Однак у ті заколотні часи тероризм був недостатньо ефективним внаслідок відсутності інформаційних потужностей, за допомогою яких терористи могли б донести до широких народних мас свої гасла. В наш час цей різновид тероризму більш широко відомий та поширений. Найстаріше на цей момент, на думку деяких учених, суто терористичне угруповання -- (Тимчасова) Ірландська Республиканська Армія (ІРА) -- виникла в 1905 (за іншими джерелами -- в 1914) р. Спочатку її представники виступали за незалежність Ірландії, пізніше вони “переорієнтувались” на вимоги щодо приєднання північної провінції Ольстер до складу Ірландської Республіки. Існує думка, згідно з якою ця терористична група концентрує в собі ознаки національного, релігійного та державного тероризму. За деякими даними, в якості безпосереднього виконавця в ІРА використовують жінку. В тісному контакті з ІРА діє ще більш радикальна терористична організація -- “Національна армія визволення Ірландії”. Про розмах діяльності ІРА свідчить хоча б той факт, що антитерористичне законодавство Великої Британії розвивалось сааме у відповідь на чергові “новації” у виконанні “республіканців”. 28 червня 1914 р. в Сараєво серб Гаврила Принцип, член терористичної організації “Чорна рука”,* вбиває австрійського

- «Чомрна рукам» (серб. Црна рука), або «Ємдність абом смерть» (серб. Уједињење или смрт) -- організація яка боролась за незалежність Сербії від Австрійської імперії, через що була названа національно-терористичною. Була заснована у 1911 році герцога Франца Фердинанда з дружиною. Врешті-решт це відіграло свою вирішальну роль у початку першої Світової війни. Історичні дослідження показали, що до першої Світової війни терористичними актами грішили ліві радикали (хоча куклуксклановці стояли на “правих” позиціях), між світовими війнами -- ультраправі. Все це спостерігалось в Європі. В другій же половині XX ст. епіцентр світового тероризму став переміщатися до Азії та на Близький Схід, де діяли так звані “борці за незалежність”. Поширення тероризму спеціалістами пояснювалося, серед інших причин, великими темпами урбанізації населення; це стало особливо міцним підгрунтям для розвитку латиноамериканського тероризму.

Дослідження показали: існують усі підстави вважати, що до вбивства короля Югославії Олександра та міністра закордонних справ Франції Барту через третіх осіб в 1934 р. мають відношення перші особи нацистської Німеччини, адже загиблі були внесені до секретного “чорного списку” небажаних, що зберігався в архіві Головного управління імперської безпеки третього Рейху. І це посередньо підтверджується наступними даними. Як відомо, справжня сутність деяких так званих “національно-визвольних рухів” в усій своїй жорстокості проявилась в ході другої Світової війни. Наприклад, члени “Хорватського революційногобратства”, прямо причетні до вищезгаданих подій 1934 р., в цей період активно співпрацювали з німцями. Після першої Світової війни особливого значення набув демонстративний ефект тероризму. В цей час на перший план вийшли його етнічні мотиви, на відміну від, головним чином, класових мотивів їхніх попередників -- російських народовольців та есерів. Метою російських терористів було залякування класу, що перебував при владі , зараз же “в моді” провокаційний тероризм. Взяти хоча б повітряну атаку на Нью-Йорк та Вашингтон 11 вересня 2001 р., ініційовану “Аль-Каїдою” (“Базою”, “Основою”) чи кимось іншим, очевидно, щоб викликати досить прогнозовану відповідну реакцію США та їх союзників (якою й стала операція США в Афганістані “Непорушна свобода”, а також наступна військова кампанія проти режиму Саддама Хуссейна в Іраку), що, в свою чергу, суттєво загострить (й вже загострило) й без того небезхмарні відносини між двома світовими цивілізаціями -- арабською та “іншою”.

1959 р. характеризується виникненням терористичної організації, яка разом з ІРА до цього часу вважається найнебезпечнішим терористичним утворенням, --іспанська ЕТА (“Країна басків і свобода”). Утворилась вона в результаті від'єднання від Баскської націоналістичної партії (1950 р. заснування). Цікаво, що доки активісти ЕТА боролися з фашистським режимом Франка (до його смерті в 1975 р.) за автономію своєї землі, вони мали досить істотну підтримку в Європі. Однак потім, отримавши бажане, вони захотіли більшого (повної незалежності), чим й підпали під всесвітнє несприйняття. 1967 -- 1969 рр. характерні початком підвищення рівня насилля з боку терористів. Практично одночасно в Перу, Уругваї, Бразилії, Аргентині, Німеччині, Італії, Бельгії, Японії, Сирії, Палестині та інших країнах активізують свою злочинну діяльність екстремістські терористичні організації. В 1967 р. виникає Народний фронт визволення Палестини, за отримання автономії на французькій Корсиці починає боротьбу “Асоціація корсиканських революціонерів” (з 1975 р. -- “патріотів”), а рік до того за незалежність Бретані рішуче виступає “Фронт визволення Бретані -- Бретонська національна армія”. З 1969 р. в Японії “поза конкуренцією” стає місцева “Фракція Червоної Армії”, в Ірландії активізується ІРА. До 1972 р. в Уругваї небезуспішно діяв Рух за національне визволення (“Рух Тупамарос”). В 1971 р. в Ірландії різко погіршується обстановка, тому що проти бійців ІРА починають працювати члени іншого терористичного угруповання -- протестантської Асоціації оборони Ольстера (UDA). В 70-80х рр. Італія страждала від терористичної деяльності мафії і так званих “Червоних бригад” (діяли в 1970 -- 1983 рр.), головним “здобутком” яких є вбивство Альдо Моро в 1978 р. Також в 70-х рр. “славу” собі здобував найнебезпечніший террорист XX ст. -- венесуелець Ілліч Рамірес Санчес (Карлос чи Шакал), який займався своїм “ремеслом” виключно за гроші, тобто був найманцем. З 1995 р. він відбуває довічне ув'язнення у Франції. І це тільки найбільш значні події вказаного періоду, який найповніше характеризується висловом француза Шеснея: як він влучно підмітив, з 60-х рр. “тероризм перетворився в одну з найактивніших гілок міжнародної політики”. 15 листопада 1976 р. виникла чергова терористична організація -- “Фронт національного визволення Квебека”, яка до цього часу бореться за відокремлення цієї канадської провінції в самостійну державу. На щастя, вона не відрізняється особливо радикальними способами “переконання”, можливо, тому що вже отримала суттєве розширення автономних привілеїв Квебека. ікаво, що в поширенні терористичних рухів в 60 -- 80-х рр. певну роль зіграли держави соціалістичного блоку (головним чином, звичайно, СРСР), що щедро фінансували антиамериканські терористичні групи всього світу. Окрім того, тільки після падіння “залізної завіси” стало відомо, що після закінчення другої Світової війни деякі країни під “головуванням” США та СРСР посилено розробляли біологічну зброю. Після 1972 р., коли більше ніж 100 державами було підписано угоду про заборону цього виду озброєння (Конвенція про заборону біологічної та токсинної зброї, яка стала першою в ланцюгу міжнародних угод про відмову від зброї масового ураження), ці дослідження (в основному, на базі бактерій сибірської виразки) велись уже під грифом “Цілком таємно”. Зараз є непідтверджена інформація про те, що деякі терористичні групи самостійно проводять напрацювання та випробування біозброї; до них у 1995 р. приєднались 17 держав (в 1989 р. їх було тільки 10). Окрім того, існує інформація про те, що в 50 -- 60-х рр. СРСР і США також разробляли засоби масового розповсюдження легеневої форми чуми, а з 1980 р. в Радянському Союзі реалізовувалась програма щодо масового виробництва збуджувача віспи та створювалися програми його бойового застосування за допомогою міжконтинентальних балістичних ракет. Новий вид тероризму -- екотероризм* -- виник у 1980 р. Члени подібних терористичних груп чинили теракти під гаслами типу “В ім'я спасіння навколишнього середовища -- флори й фауни”. Він поширився, в основному, в США. 23 жовтня 1983 р. у Бейруті (Ліван) відбулася історична подія, що призвела до довгого та кровопролитного протистояння Америки з арабами, кінця якому, на жаль, не видно й досі. В цей день був скоєний перший “відкритий” теракт арабів проти громадян США: камікадзе підірвав свою завантажену вибухівкою вантажівку, прорвавшись на ній на територію дислокації американських морських піхотинців.

У середині 80-х міць терористичних організацій досягла такого рівня, що вони стали дозволяти собі підписувати офіційні договори про сумісну діяльність, як це було, згідно з агентурними відомостями, між французькими та німецькими злочинцями в 1985 р. В кінці десятиріччя число терактів почало зменшуватися (вперше з кінця 60-х), але падіння соціалізму дало новий поштовх до розвитку “правого” тероризму. Швидко розповсюджувався економічний (кримінальний) тероризм (у стандартному вигляді виражався в наявності “активного” “даха” у господарюючих суб'єктів), особливо “популярний” в Росії. Анонімні теракти стали з'являтися в середині 90-х. Характерні вони тим, що після їх здійснення, всупереч попереднім терористичним актам, ніхто не бере за них на себе відповідальності й ні до кого не висуває жодних вимог. Весь світ бачив жахливі кадри, що неупереджено зафіксували результати повітряної атаки на Нью-Йорк та Вашингтон 11 вересня 2001 р. Але цікаво, що ідею використати літаки в якості тарана було висунуто зовсім не головними діючими особами згаданої драми. За непідтвердженою інформацією, подібні дії планував вжити А. Гітлер відносно Англії та Америки. А з найсвіжіших прикладів варто згадати наступний. У 1994 р. терористи з ісламського GIA захопили в Алжирі літак та сіли в Марселі для дозаправки пальним, з наміром летіти далі, у Париж.

- Екотероризм (інколи як "зелений тероризм") -- вид тероризму, що здійснюється під гаслами збереження природного середовища та захисту прав тварин або дикої природи (wildlife) в цілому .

Завдяки щасливому збігу обставин вдалося уникнути найстрашнішого: спецслужби підозріло поставилися до того, що ісламісти вимагали втричі більше палива (27 тон), ніж це реально було необхідно, щоб пролетіти по маршруту Марсель -- Париж. Щоб попередити найгірше, був відданий наказ штурмувати літак, після успішного виконання якого від звільнених дізналися, що поспішали вони не дарма, адже в планах терористів значилось підірвати літак з паливом, що залишиться в баках, над Парижем чи, в залежності від ситуації, протаранити ним Ейфелеву вежу. На початку 1995 р. в Монреалі (Канада) було проведено конференцію про проблеми боротьби з кібертероризмом. В ході обговорювання цього питання делегати прийшли до висновку, що першим випадком здійснення акту кібертероризму слід вважати вибух у центрі міжнародної торгівлі (Нью-Йорк, США) в 1993 р. Своє рішення вони аргументували тим, що в результаті завданих цим вибухом руйнувань тисячі фірм певний час були позбавлені можливості користуватися своїми комп'ютерами, що ще в день теракту завдало їм збитків на загальну суму 700 млн. дол. Але реально несанкціоноване втручання в нормальну комп'ютерну діяльність уперше було офіційно зафіксоване ще в 1973 р., коли один аматор підключився до комп'ютерної мережі Пентагону (Міністерства оборони США) ARPANET. Великого резонансу (слухання справи відбувалось в одному з комитетів Конгресу США) набула діяльність так званого “Клубу-414” -- групи мілуокських підлітків, яка більше 60 разів через TELENET відвідувала більш ніж серйозні секретні сайти різних американських державних структур (в тому числі й комп'ютер ядерного центру США).

Таким чином, протягом століть тероризм удосконалювався технічно, ідеологічно та тактично, набував все нових й нових рис, але сутність цього явища залишилась незмінною: шляхом здійснення жахливих за своєю жорстокістю та нелюдяністю терористичних актів звернути на себе увагу якомога більшої кількості людей світу, посіяти в їхніх душах страх за своє благополуччя, переслідуючи тим самим свої цілі, які в більшості випадків не афішуються. Багато людей поспішили назвати 11.09.2001 р.* переломною датою в світовій історії, що стала початком “ери терору”. Не беручись судити про обгрунтованість таких заяв, можна стверджувати одне: сучасна ситуація в світі не дає підстав для оптимізму, навпаки, вона дає підстави передбачувати зародження нового витку в розвитку світового тероризму, наслідки якого можуть виявитися вже дуже швидко.

- Терористичний акт 11 вересня 2001 року (іноді іменований просто 9 / 11) - серія чотирьох координованих самогубних терористичних атак, що відбулися в Сполучених Штатах Америки. Відповідальність за ці атаки лежить на терористичній організації " Аль-Каїда "

2. Причини поширення і прояви тероризму у світі

Нині існує понад 100 визначень поняття «тероризм», однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Терміни «терор» і «тероризм» історично вживаються в декількох аспектах, що відкриває простір для довільного маніпулювання ними. Слово «терор», що у перекладі з латинської мови дослівно означає «страх, жах», вперше вжитий у політичному лексиконі у Франції жирондинцями та якобінцями, які об'єдналися для підготовки повстання й повалення «за допомогою залякування та помилування» кабінету міністрів при королі Людовіку XVI. Як вже було сказано раніше, першою терористичною групою в історії людства була, певно, секта сікаріїв, яка діяла у Палестині в 66-73 роках. н. е. Назва цієї секти походить від назви улюбленої зброї бойовиків угруповання, а саме короткого меча (сіки), який легко можна було сховати під одягом. Тактика діяльності сікаріїв спрямовувалась головним чином на дії під час масових заходів. Вони вважали, що якраз натовп є темрявою завдяки своїй щільності, давці і неможливості визначити, хто саме завдав смертельного удару. «Темрява натовпу» була їх улюбленим місцем здійснення терористичних актів. Головними цілями сікаріїв були представники єгипетської і палестинської діаспори, які виступали за налагодження дружніх стосунків із Римською імперією. Уже в ті часи сікарії відрізнялися релігійним фанатизмом. У муках вони вбачали радість, вірили в те, що після повалення ненависного режиму народ звільниться від мук та страждань. У XI ст. Хасаном ас-Сабахом була створена таємна секта ассасинів, назва якої стала синонімом підступного вбивства. Вони вбивали кожного, хто був іншого віросповідання або намагався протистояти їм. 10 жовтня 1092 р. людина Хасана ас-Сабаха вбила самого візира сельджукського султана -- Нізам аль-Мулька. Саме ас-Сабах розробив ідеологічні підвалини так званої терористичної «держави», яка не має кордонів, чітко визначеної території. Володіння цієї «держави» складалися з окремих замків-фортець, які дуже важко було захопити, а людей підкорити. Наприкінці XVIII й упродовж двох третин XIX ст. поняття «терор» сприймалося у найширшому значенні неподільно від його етимології (La tereur -- жах). Цим словом називали і відкрито насильницьку форму диктатури, і практику одноразових політичних замахів. Із появою у XIX ст. опозиційних організацій, які практикували систематичні замахи, поняття «терор» і «тероризм» не поширюється на сферу воєнних дій, а виділяється як характеристики певного виду політичної боротьби. Ці поняття конкретизуються і відокремлюються одне від одного. В XX столітті термін «тероризм» почали вживати на позначення політичних вбивств, які практикують опозиційні організації, а поняття «терор» закріпилось за репресивними діями держави.

У XXI ст. тероризм стає невід'ємною частиною політичних і економічних процесів у світі і значно загрожує громадській і національній безпеці. Поодинокі прояви переросли у масове явище. Нині тероризм -- проблема не лише для країн із політичним, національним чи релігійним розладом, -- це вже проблема Північної Ірландії та Великої Британії, Лівії та США, Палестини й Ізраїлю, Росії, Японії та Іспанії, це проблема всієї світової спільноти. Терористичні акти у США 11 вересня 2001 року кардинально змінили характер загроз міжнародній безпеці у світі. Вони продемонстрували можливість ураження значної кількості людей та об'єктів без застосування традиційної зброї: викрадений літак, комп'ютерні мережі, банківська або поштова система, засоби масової інформації, тобто те, що не підходить під визначення «зброя» у загальноприйнятому значенні.

Але не знижується і ядерна загроза з боку терористів. Рівень ризику застосування ядерної зброї та радіоактивних матеріалів можна попередньо оцінити за загрозами скоєння актів ядерного тероризму і викраденнями ядерних матеріалів. На сьогодні не існує надійних і повних даних про нелегальне переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, а також про випадки ядерного шантажу. База даних МАГАТЕ, за станом на 31березня 2001 р., зареєструвала понад 550 інцидентів нелегального переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, і тільки дві третини з них підтверджено країнами-учасницями. Кількості всіх перехоплених матеріалів не вистачило б для виготовлення навіть одного ядерного вибухового пристрою. Але проблема дуже серйозна. За даними МАГАТЕ, із 1993 р. було зареєстровано з високим ступенем достовірності 175 випадків нелегального продажу ядерних матеріалів і 201 випадок збуту інших радіоактивних джерел, зокрема тих, що використовуються в медицині та промисловості. Тільки у 18 з цих випадків йшлося про високозбагачені уран або плутоній, необхідні для створення атомної бомби, і кількість їх була недостатньою для створення ядерного вибухового пристрою. Аналіз статистичних даних говорить: основним джерелом контрабандних матеріалів були країни СНД, передусім Росія; украденим матеріалом найчастіше був високозбагачений уран. У свою чергу, перехоплювали цю контрабанду переважно в Центральній Європі, а потім вже й у Росії. Сьогодні вважається малоймовірним створення ядерного вибухового пристрою якоюсь терористичною групою самостійно або за допомогою найнятих фізиків-ядерників. Ядерні ресурси Росії та ядерні матеріали атомної енергетики України нині розглядаються як імовірне джерело озброєння терористів. Причиною цього є зниження якості та рівня контролю над радіоактивними речовинами. Крім того, охорона, що здійснює нагляд за ядерними матеріалами, одержує низьку заробітну плату, та й ту часто невчасно. У США з 1978 до 2001 р. американські АЕС 30 разів зазнавали нападів як екстремістів, так і активістів екологічних організацій. Проте досить серйозних атак на АЕС не було. Найсерйознішим випадком вважався прорив легкової машини крізь систему інженерних бар'єрів. Автомобілем керувала людина, котра раніше лікувалася від психічного захворювання. Після кривавого 11 вересня голова комісії з ядерного регулювання США (КЯР) Річард Месерв рекомендував переглянути заходи безпеки, які застосовуються на 103-х АЕС, розташованих у 31 штаті. Усім АЕС і паливним сховищам було наказано підтримувати найвищий рівень захисту, яким передбачено посилене патрулювання, додаткову охорону і тіснішу координацію з правоохоронними та військовими організаціями (конкретніше дії не розкриваються). Комісія з ядерного регулювання підтвердила, що в раніше розроблений таємний документ під назвою «Базова загроза» не було включено атаки на ядерні об'єкти з застосуванням великих авіалайнерів. Тепер проводяться консультації з відповідними відомствами з метою перегляду «Базової загрози», також проводиться детальний інженерний аналіз можливих результатів удару великого авіалайнера по об'єктах ядерної енергетики. На сьогодні в районах ядерних об'єктів США заборонено польоти літаків. Наприкінці листопада в США з'явилася нова «енергетична» загроза -- міністр юстиції Джон Ешкрофт заявив, що адміністрація президента США одержала повідомлення про можливий напад на об'єкти газової промисловості країни. Як відомо, ще в грудні 2000 р. уряд Росії затвердив Федеральну цільову програму «Ядерна й радіаційна безпека Росії» на термін до 2006 р. Програму розраховано на три етапи, кожен із яких триватиме два-три роки. Її мета -- комплексне розв'язання проблеми ядерної та радіаційної безпеки, зниження ризику радіаційного впливу на людину та середовище проживання. Водночас фінансування програми 2001 р. скорочено вп'ятеро -- із запланованих 636 млн. руб. до 126,4 млн. Це не дозволить виконати заплановані заходи в повному обсязі. Є надія, що останні події змінять підхід до фінансування найважливішої державної програми Росії.

В квітні 2009 р. Міжнародне агентство з ядерної енергії МАГАТЕ відкрило вільний доступ до своєї літературної бази даних INIS - International Nuclear Information System.

19 - 20 березня 2013 року в штаб - квартирі МАГАТЕ у м. Відень, Республіка Австрія, відбулась Консультативна нарада національних контактних осіб з Базою даних МАГАТЕ з незаконного обігу ядерних та інших радіоактивних матеріалів. У нараді взяли участь експерти п'яти країн світу, в тому числі й Держатомрегулювання України, та представники Офісу ядерної захищеності МАГАТЕ. Ця нарада стала продовженням низки заходів МАГАТЕ, направлених на вдосконалення діючої Бази даних, що були започатковані та рекомендовані державам під час наради національних контактних осіб з Базою даних МАГАТЕ з незаконного обігу ядерних та інших радіоактивних матеріалів, яка відбулась у Відні 24-26 липня 2012 року. Станом на 1 березня 2013 року 122 держави світу беруть участь в обміні інформацією з Базою даних МАГАТЕ.

На порядок денний були винесені питання категоризації випадків виявлення у незаконному обігу ядерних матеріалів та радіоактивних речовин та їх визначень, відповідно до яких держави-члени мають направляти інформації до Бази даних.

Напрацьовані під час наради матеріали будуть використані МАГАТЕ для подальшого вдосконалення Бази даних та системи обміну інформацією.

Ніякі ядерні об'єкти не повинні будуватися чи ввозитися в країну без попередження населення й місцевої влади. Сьогодні немає інформації про: надійність контейнерів і вагонів для перевезення ядерних відходів; про охорону вагонів; суму, отриману Україною за небезпечний транзит, і про те, скільки одержать ті українські регіони, через які проходять вагони з ядерними відходами. Україна не має альтернативи розвитку ядерної енергетики, а це вимагає на першому етапі добудування двох блоків Хмельницької та Рівненської АЕС. Навіть в умовах мінімального фінансування необхідно проводити певні дослідження в цій сфері. Можна тільки сподіватися на жорсткий контроль над ядерними об'єктами в країні з боку Держатомрегулювання України, який після багатьох перетворень знову почав функціонувати. Попередження, виявлення і контроль виключать можливість ядерного тероризму. Боротьба з незаконними поставками ядерних і радіоактивних матеріалів є надзвичайно складним завданням урядів у багатьох напрямах, і уряди несуть перед світовим співтовариством відповідальність за недопущення контрабанди й несанкціонованого використання, володіння й переміщення цих матеріалів через свою територію та кордони. Національна система попередження включає виконання міжнародних договорів і конвенцій; розробку, ухвалення й виконання національного законодавства в сфері поводження з ядерними й радіоактивними матеріалами; запровадження систем обліку ядерних матеріалів, ліцензування й видачу спеціальних дозволів на роботу з джерелами радіації; контроль над експортно-імпортними операціями; відповідну роботу правоохоронних органів, розвідки; прикордонний контроль. Також потрібен комплекс заходів для обмеження й ліквідації наслідків можливих актів ядерного тероризму. Окремо необхідно виділити питання фізичного захисту ядерних об'єктів, що є найважливішим для держав, які мають атомні станції (див. нижче). Незаконний оборот розщеплюваних і радіоактивних матеріалів загрожує національній безпеці, здоров'ю населення й екології всіх країн світу. Тож потрібно підвищити світові стандарти й норми фізичного захисту; вдосконалити юридичну базу попередження й виявлення таких випадків; розширити застосування запобіжних заходів; сприяти співробітництву та обміну інформацією між державами, міжнародними організаціями; обновити з урахуванням сьогоднішніх реалій антитерористичне законодавство. Фізичний захист як перша лінія оборони Єдиним міжнародним стандартом фізичного захисту є Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 1980 р. і відповідні загальні рекомендації МАГАТЕ. Національна система фізичного захисту повинна бути спрямованою на забезпечення безпеки в сфері використання ядерної енергії, на захист від протиправних дій і незаконного обороту радіоактивних матеріалів. Будівництво системи фізичного захисту АЕС зазвичай починається з визначення кола і ролей організацій, відповідальних за її безпеку. Потім проводиться аналіз життєво важливих елементів АЕС і можливих методів та шляхів їх ураження; складається список критичного устаткування. Власне систему охорони АЕС забезпечує система інженерних бар'єрів, технічні засоби й персонал станцій. Наступним кроком є створення так званої моделі базової загрози, що ґрунтується на аналізі внутрішніх і зовнішніх загроз, терористичної, кримінальної й антиядерної діяльності угруповань усередині країни й за кордоном (тактика, зброя, спорядження, розмір терористичної групи), які можуть вдатися до спроб несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів або диверсії. Все це разом і є загальнодержавною моделлю ядерної загрози. На жаль, в Україні таку модель не створено. Оскільки для цієї роботи необхідно задіяти спеціальні служби й відомства, то цим було б доцільно зайнятися Раді національної безпеки та оборони України, покликаній координувати й контролювати діяльність органів виконавчої влади в сфері національної безпеки. Сьогодні в Україні в сфері ядерної безпеки завдяки міжнародній підтримці вдалося досягти багато чого. Проте для вирішення виниклих сьогодні нових завдань необхідна чітка та злагоджена робота всіх відомств, відповідальних за цю сферу. Найважливішим і водночас найскладнішим питанням є ресурсне забезпечення і, передусім, фінансування. Тут потрібно не тільки сподіватися на допомогу Заходу, а й щороку передбачати в держбюджеті необхідні суми.

На виконання статті 2 Указу Президента України від 25 квітня 2013 р. N 230 "Про Концепцію боротьби з тероризмом" Кабінет Міністрів України затвердив план заходів з реалізації Концепції боротьби з тероризмом (Розпорядження № 547-р від 11 липня 2012 року).

Тероризм є однією з найгостріших проблем та загроз для світової спільноти початку XXI ст., що негативно впливає як на різні сфери суспільного життя всередині держави, так і на різні аспекти міжнародних відносин. Як свідчать факти, тероризм глобалізується, має місце тенденція до зростання терористичних проявів у всьому світі. Політичні, етнічні, екстремістські угруповання майже щоденно здійснюють акти тероризму, про які повідомляють засоби масової інформації.

3. Аналіз загрози тероризму для України

Практично кожного дня засоби масової інформації доносять до нас страшні звістки про криваві терористичні акти в Іраку та Афганістані. Починаючи з кінця 2010 р., у Німеччині, Великій Британії та США було підвищено рівні терористичної загрози. У січні 2011 р. під час масштабного теракту в московському аеропорту «Домодєдово» загинула громадянка України.

У березні 2003 р. «з метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують» був прийнятий Закон України «Про боротьбу з тероризмом», де зазначено, що боротьба має ґрунтуватися на принципах комплексного використання правових, політичних, соціально-економічних, інформаційно-пропагандистських та інших можливостей, а також на пріоритетності попереджувальних заходів. На жаль, аналіз останніх подій дає підстави стверджувати, що положення цього Закону залишаються нереалізованими.

Різні країни по-різному підходять до вирішення обговорюваної сьогодні проблеми. Для того, щоб перемогти тероризм у всесвітньому масштабі, потрібно ліквідувати породжуючі його причини. Ця аксіома зрозуміла всім, однак на практиці зробити цього ніхто не може (а можливо, й не хоче).

Ураховуючи реалії сьогодення, Україна активно підтримує світову антитерористичну коаліцію, тому потенційно може стати об'єктом терористичних атак. Аби цього не трапилося, наша держава має створити дієву систему не просто боротьби з тероризмом, а широкої протидії йому.

Перші кроки на шляху до цього були передбачені ще у лютому 2007 р. у Стратегії національної безпеки України, де говорилося про розроблення відповідних законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм, зокрема Національної програми протидії тероризму й екстремізму. Відповідна позиція збереглася й у новій редакції Стратегії, підготовленій у стінах Національного інституту стратегічних досліджень.

Звертаючись іще раз до міжнародного досвіду, можна побачити, що на підставі документів стратегічного характеру вже сформована система протидії тероризму в таких європейських країнах, як Литва, Італія, Франція, Чехія. Протягом кількох останніх років триває робота над подібною стратегією у Польщі.

В нашій країні в основному сформовано концептуальні засади та нормативно-правову базу державної політики протистояння загрозам тероризму, спрямованої на формування системної протидії цьому небезпечному явищу. Пропонується розвивати нормативно-правову базу у спосіб прийняття Концепції (основ державної політики) протидії тероризму та Стратегії боротьби з тероризмом в Україні, в яких основний акцент має приділятися саме превентивним заходам.

До цієї проблеми необхідно підійти більш ширше та розпочати роботу з розроблення моделі Національної програми протидії тероризму й екстремізму. Її мета полягає у формуванні зовнішніх і внутрішніх умов для активної протидії тероризму й екстремізму на принципово новій концептуальній основі - у спосіб об'єднання зусиль державних і громадських інститутів суспільства. І зусилля ці мають бути спрямовані на скорочення соціальної бази тероризму й екстремізму, утвердження в соціумі активної позиції неприйняття цих явищ у будь-яких формах і проявах.

В Україні спеціальні підрозділи боротьби з тероризмом створені у складі Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки МО, внутрішніх військ МВС, навіть колишнього Державного департаменту з питань виконання покарань.

Важливо дотримуватися принципу, що тероризм в одній демократичній країні означає загрозу тероризму і в іншій демократичній країні. Саме цей фундаментальний постулат лежить в основі політики більшості європейських держав. Його реалізація допоможе Україні стати рівноправним членом європейського співтовариства. Своєчасні і ефективні політичні, соціальні та економічні заходи повинні прийматися на основі їх об'єктивних переваг з врахуванням ступеня підтримки з боку населення. На рубежі тисячоліть світова прогресивна думка дійшла висновку, що тероризм, як небезпечне явище для людства, стоїть в одному ряду світових загроз поряд з організованою злочинністю, наркобізнесом, ядерною та екологічною небезпекою. Це обумовлено, насамперед тим, що тероризм стає самим поширеним засобом вирішення конфліктів у різних регіонах планети. Вірус насильства уражає як високорозвинені країни, так і периферію цивілізованого світу. Силове поле тероризму охопило практично всі континенти, але більш за все світове суспільство та політичну еліту тривожать передумови виникнення терору глобального рівня, що утворюється на Євразійському континенті. Поряд з цим, необхідно зазначити, що в Україні «терористичного бума» поки немає, проте мають місце окремі злочини, що носять терористичний характер.

Кожний вдалий терористичний акт має під собою політичний або фінансово-комерційний ґрунт, підриває віру населення в спроможність держави протистояти насильству, тобто виконувати свої функції. Тому подібні злочини безпосередньо являють собою погрозу життєво важливим інтересам держави. Сьогодні в Україні є чинники, існування котрих складає ґрунт для виникнення різних за масштабами та систематичністю терористичних проявів. Фактично будь-який тероризм так чи інакше детермінований економічно. В умовах загострення кризи, що охопила політичні, економічні та соціальні відношення в Україні, можна окреслити фактори, які сприяють розвитку тероризму: криміналізація суспільства, корупція, низький економічний рівень країни, ріст цін, затримка виплат заробітної плати, безробіття, відсутність засобів до існування, невдоволення існуючими суспільними відносинами, значний рівень злочинності, а тепер ще й події, які тривають з листопада 2013 року. Такі переломні моменти в житті країни, як правило, супроводжуються підвищеною нервовою готовністю її громадян до різких, необдуманих агресивних вчинків. Економічні негаразди, майнова і соціальна диференціація населення породжують в Україні стан протистояння в суспільстві, намагання окремих лідерів деяких політичних партій і громадських організацій використати невдоволення людей у своїх вузькопартійних і корпоративних інтересах. Аналізуючи причини зростання масштабів організованої злочинності та тероризму в Україні, можна зробити висновок, що вони розвиваються завдяки тим умовам, в яких можна безкарно протиправним шляхом вилучати максимальні кошти за рахунок неправомірного перерозподілу національного прибутку і втрати владою ефективного контролю за державними та суспільними структурами.

Територію України сьогодні складають землі, які на певних відрізках історії знаходились у складі різних за розвитком країн. А це знайшло свій відгук у культурі населення, особливо вплинуло на розвиток правосвідомості. Тому для формування об'єктивного уявлення при розгляді певного аспекту розвитку конкретного регіону держави необхідно ретельно враховувати історичне навантаження.

Проблема міграції, в першу чергу нелегальної, з країн зі складною політичною та криміногенною обстановкою, з територій, де ведуться бойові дії або ж міжетнічні конфлікти, набуває особливої гостроти і потребує ефективного реагування. За оцінками правоохоронних органів, Україна, уникнувши міжнаціональних конфліктів, наприкінці ХХ-го сторіччя з країни, через яку проходить транзитом нелегальна міграція, поступово перетворюється в країну, яка акцептує нелегальних мігрантів на своїй території. В Україну намагаються проникнути не тільки ділки "тіньової економіки", торговці наркотичною сировиною, зброєю, але й особи, що ухиляються від кримінального переслідування, у тому числі за здійснення терористичних актів на батьківщині. При цьому нелегальна міграція в Україні представлена й крайніми її формами: втеча з "гарячих точок", вимушене переселення, виїзд з країн постійного проживання в пошуках кращих умов життя. Значний потік нелегальної міграції йде з регіонів, охоплених військовими конфліктами, у яких тероризм та кошти наркобізнесу - це основний шлях досягнення політичної влади (Афганістан, Шрі-Ланка, Бангладеш, північні штати Індії, Пакистан, республіки Закавказзя). Найбільш вагомою для умов географічного розташування України є міграція з "гарячих точок", які знаходяться на території країн СНД (Чечня, Нагірний Kapaбах, Абхазія, Осетія, Таджикистан). Такого роду мігранти несуть в Україну зброю, бандитський уклад існування, небезпечні інфекційні захворювання. Вони вже створили в країнах заходу "колонії" із своїм укладом життя, складові якого суперечать законодавству країн їх перебування. Подібні "колонії поселення" створюються й у нас. Вже сформувались в'єтнамська, іранська, арабська, китайська, турецька, індійська та пакистанські колонії нелегальних мігрантів. Як свідчить практика, невизначеність соціального статусу біженців та нелегальних мігрантів в Україні, відсутність постійного місця проживання та роботи сприяє втягуванню їх в злочинні угруповання та різні галузі тіньового бізнесу. Тобто, зростання чисельності мігрантів, які незаконно перебувають в Україні, безпосередньо впливає на виникнення нових і збільшення вже існуючих в Україні етнічних і міжнародних злочинних організованих формувань.

В умовах складної політичної і економічної ситуації в Україні релігійний фактор все більше впливає на розвиток суспільних процесів. Сьогоднішній стан міжцерковного протистояння намагаються використати в своїх інтересах деякі політичні сили, в тому числі і ззовні. Боротьба за сфери впливу, перерозподіл церковних споруд втягує в протистояння значні верстви населення. В Україні поряд з класичними церквами зараз набирають силу й релігії, які зароджувались і "мають основну прописку" на віддалених від кордонів України територіях. Серйозну проблему утворює релігійний екстремізм з боку активістів харизматичних, іудо-християнських, мусульманських та інших релігійних об'єднань, особлива зацікавленість іноземних держав (Туреччини, Ірану, Пакистану, Саудівської Аравії, Єгипту) в розповсюдженні ісламського екстремізму. До нашої держави приїздять релігійні місіонери з різних континентів світу, на її території створюються центри новітніх нетрадиційних релігійних сект і напрямків, серед яких є й екстремістські. За певних обставин вони можуть стати детонатором важко передбачуваного за наслідками вибуху тероризму в країні. Ставши на шлях демократичних перетворень, Україна внутрішню перебудову держави і суспільства намагається проводити разом з розширенням та поглибленням різноманітних стосунків з іншими державами. Інтегруючись в загальноєвропейський процес, Україна, крім отримання користі від співпраці, приєднується і до проблем, що стоять за міждержавними відносинами. Тероризм - одна з тих проблем, своєрідним каталізатором розвитку якої в Україні може стати її відкрита зовнішньополітична діяльність. Значні зміни в зовнішньополітичному курсі України, зближення позицій із США та країнами НАТО з глобальних питань сучасності, так і з конкретних проблем, тенденції до перегляду відносин з деякими арабськими країнами, на чолі яких стоять радикальні лідери (Ірак, Лівія), процес поглиблення відносин з Ізраїлем на офіційному рівні -- все це може викликати негативне і навіть вороже ставлення до України певних кіл мусульманського світу, наслідками якого можуть бути і терористичні операції проти українських об'єктів. Для досягнення своєї мети терористи обирають найбільш уразливі об'єкти та найбільш жорстокі способи скоєння терористичних акцій. Так, знаходження в Україні представників різних терористичних та релігійно-екстремістських організацій Ближнього і Середнього Сходу ("Хамаз", "Брати мусульмани", "Хазболла", "Аль-Каида", Курдська робоча партія та інші) створює потенційну загрозу можливого здійснення ними терористичних актів відносно дипломатичних та інших представництв іноземних держав, спільних підприємств і комерційних структур, які розміщуються на території України. Поряд з цим, діюча в Україні законодавча база боротьби з тероризмом вкрай недостатня і негативно впливає на ефективність цієї боротьби. Тероризм, як окремий склад злочину не передбачений у чинному законодавстві України. Для остаточного вирішення цього питання в Україні необхідно закріпити в законодавчому порядку правове визначення поняття «тероризм» і спеціальну норму щодо відповідальності за його вчинення. Відсутність в Україні чіткого правового визначення поняття тероризму не дає можливості з погляду кримінологічної науки повноцінно розкрити істотні характеристики цієї небезпеки і зашкоджує виробленню шляхів її запобігання і створення можливостей протидії. Аналіз об'єктивних процесів, які відбуваються, в країнах найближчого зарубіжжя України, підсилюють необхідність невідкладного вдосконалення правового аспекту цієї проблеми. Основні вогнища терористичних загроз, що складають потенційну небезпеку для нашої держави, знаходяться за її межами, тому слід вітати будь-які кроки інтеграції України у міжнародні структури, метою яких є боротьба з тероризмом. У даному контексті стає зрозумілим, що міжнародні і національні проблеми, зумовлені протидією терористичним загрозам, є взаємопов'язаними. Для того, щоб запобігти можливій активізації тероризму в нашій державі, слід узгодити дії на обох рівнях. Як показує досвід країн Європи, треба налагодити своєчасне надходження інформації про діяльність і наміри екстремістських угруповань, а також відповідне законодавство відносно боротьби з тероризмом. Необхідно створити дієву загальнодержавну систему координування антитерористичної діяльності з використанням наявних сил і засобів міністерств і відомств, потенціалу суспільства. А це неможливо зробити без відвертого аналізу політичних, економічних, соціальних та культурологічних засад тероризму, без проведення ґрунтовних досліджень сучасного тероризму. Враховуючи те, що основні загрози тероризму для України утворюються за її межами, превентивність протидії їм міститься в опрацюванні і взаємозв'язку концепції та заходів національного і міжнародного характеру, а також їх реалізації.