Україна і Грузія у Чорноморському регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Україна-Грузія у Чорноморському регіоні

2. Транспортна сфера

3. Енергетична сфера співробітництва

4. Співробітництво у рамках міжнародних організацій

5. Співпраця у рамках регіональних організацій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Чорноморський регіон, як єдине ціле геополітичне поняття в сучасній системі міжнародних відносин з'явилося на початку 90-х років ХХ сторіччя, в той самий час, як внаслідок розпаду Радянського Союзу самостійними суб'єктами міжнародних відносин стали Україна та Грузія. Досі не існує чіткого визнання меж Чорноморського регіону: існують версії від 6 приморських держав, до 35 країн, які мають географічну близькість та свої інтереси у регіоні. Чорноморським басейном вважатимемо не тільки суто географічне поняття, а більш ширшу територію Чорноморського басейну, тобто більшість держав - членів Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), окрім Балканських країн. Питання безпеки та стабільності є ключовими для сталого розвитку будь-якого регіону, які неможливо відокремлювати одне від одного. Сучасне поняття безпеки включає в себе не тільки класичне військове тлумачення, але й питання економічної, екологічної, соціальної безпеки. Наявність невирішених конфліктів, перехідних економік, недемократичних режимів тощо тривалий час впливали на розвиток Чорноморського регіону. Ситуація стала поступово змінюватися на краще після 2004 року, відповідних подій в Грузії та Україні, та орієнтації цих країн на Європейський Союз. Актуальність теми полягає в тому, що стабільність Чорноморського регіону - це гарантія ефективного та сталого розвитку всіх країн регіону, а після розширення Європейського Союзу 2007 року - запорука і його розвитку. Крім того, стабільність та безпека Чорноморського регіону впливає на енергопостачання країн Європи, а також безпеку транспортних коридорів Європа - Азія.

1. Україна-Грузія у Чорноморському регіоні

Більшість дослідників, як українських, так і закордонних, розглядають тему українсько-грузинських відносин здебільшого у рамках загальної політики Європейського Союзу щодо "нових сусідів" або чорноморського процесу, співробітництва у рамках регіональних організацій. Окремо вивчаються всі аспекти багатостороннього співробітництва у Чорноморському регіоні, питання регіональної безпеки, співробітництва у транспортній, енергетичній, економічній сферах.

Необхідно відповісти на питання, чому саме тандем Україна - Грузія повинен стати основою для стабільного розвитку в регіоні, адже чотири країни постійно претендують на регіональне лідерство у Чорноморському басейні: Україна, Російська Федерація, Румунія та Туреччина. Для Румунії європейська та євроатлантична інтеграція ще тривалий час будуть більш пріоритетними за інші напрями зовнішньої політики, а Чорноморський регіон розглядатиметься лише як можливість завоювати певне місце провідника у зовнішній політиці Європейського Союзу в цьому регіоні. Тому румунська політика та рівень занепокоєності справами у регіоні розглядається здебільшого у рамках її євроатлантичної стратегії. Що стосується Росії, то її позиції у Чорноморському басейні є неоднозначними. По-перше, вона має проблеми з Грузією, Молдовою, Азербайджаном, суперництво з Туреччиною. По-друге, більшість її потенціалу в регіоні зосереджено на Чорноморському флоті, який перебуває на території України, а, отже, гіпотетично може бути звідти виведений після 2017 року. Навіть якщо Російська Федерація збудує нову військово-морську базу на своїй території, вона контролюватиме значно меншу територію Чорноморського басейну. Крім того, Російська сторона все ще розглядає Чорноморський регіон як зону суперництва між Сходом і Заходом, та забезпечення її впливу й домінування в регіоні, зокрема, через втручання у розвиток конфліктів на території країн-членів ГУАМ. За такої ситуації Російська Федерація не може стати гарантом сталого розвитку, конструктивного співробітництва та безпеки у Чорноморському регіоні.

Туреччина мала на початку 90-х років ХХ ст. найвищі шанси посісти місце регіонального лідера регіону. Однак мусульманська релігійно-культурна приналежність, значна зосередженість на стратегічному партнерстві зі США та вступі до Європейського Союзу, амбіції інших регіональних гравців тощо, зменшили вплив Туреччини на події в регіоні.

Україна поки що в силу різних, здебільшого внутрішньополітичних та економічних, причин не спроможна самостійно відігравати роль регіонального лідера і потребує певної підтримки. За такої ситуації перспективним є тандем Україна-Грузія. Дві держави з самого початку свого незалежного існування демонстрували добрий рівень взаємовідносин. Але після "кольорових" революцій у 2003 р. та 2004 р. відповідно, відносини між двома державами не тільки наповнилися новою суттю, але й по праву вважаються стратегічними. Тандем Україна-Грузія перспективний ще й через те, що не претендує на домінування над іншими державами регіону. Це тандем рівноправних гравців, де метою кожної держави є стабільний та демократичний розвиток як власних держав, так і всього регіону. Саме розвиток Чорноморського басейну є одним з пріоритетних у зовнішній політиці обох країн. Спільність бачення майбутнього розвитку держав, регіону, питань безпеки Чорного моря, орієнтація на Європейський Союз та НАТО, спільна робота у рамках різноманітних міжнародних організацій, таких як ГУАМ, СДВ, ОЧЕС, Блексіфор, ООН, ОБСЄ та Рада Європи, визначає українсько-грузинські відносини як один з факторів стабільності в Чорноморському басейні.

Деякі опоненти активного розвитку українсько-грузинських відносин вважають, що постійні політичні консультації між двома державами - є популізмом, адже "зв'язки між країнами, позбавлені економічних складових і постійних контактів між людьми, приречені на вихолощування". Це, зокрема, пояснюється тим, що протягом останніх десяти років офіційний Тбілісі більше цікавлять політичні контакти між країнами, ніж економічні, адже грузинське керівництво має потребу в союзниках не лише для того, аби встояти перед тиском із боку Москви, а й відновити контроль над Південною Осетією та Абхазією, котрі поступово інтегруються в Росію.

Але з такою тезою важко погодитися. Якщо у 2004 р. товарообіг між Україною та Грузією складав 158 млн дол., у 2005 р. - 240 млн дол., то у 2006 р. - 384 млн дол. США. Ці цифри поступаються деяким кранам-членам СНД у торгівлі з Україною, однак у процентному відношенні мають одну з кращих тенденцій зростання, особливо щодо статті "експорту".

Основну групу товарів з України на ринку Грузії має продукція агропромислового комплексу (кондитерські вироби, цукор, молочні продукти, тваринні та рослинні жири, борошняні вироби, тютюн), чорної металургії та кольорової металургії (сталевий прокат, труби, прутки, вироби з вуглеводневої сталі), хімічної промисловості (лікарські засоби, фарби, лаки, шини) та машинобудування (холодильники, акумулятори). Має місце реалізація харчової солі, деревини і виробів з неї. Всього на грузинському ринку реалізується близько 100 найменувань української продукції. Грузинський товарний експорт в Україні представлено, в основному, продукцією агропромислового комплексу (горіхи, чай, цукор, вина, спирт етиловий), гірничовидобувної (руди та концентрати марганцеві) та хімічної промисловості (лікарські засоби).

Основна частка експорту послуг з України припадає на морські перевезення, пасажирські авіаперевезення, транзит автотранспорту, страхові послуги - всього по двадцяти позиціях. Останнім часом активізувалися заходи українських компаній, працюючих у транспортній сфері щодо просування своїх інтересів на ринку Грузії. З них можна відзначити постачання до Грузії пасажирських автобусів "Богдан", відбувається плідна співпраця ТОВ "Грузинська залізниця" з українськими партнерами з модернізації власного рухомого складу, а також збільшується кількість авіарейсів між Києвом та Тбілісі.

Поступово кількість сфер взаємодії збільшується. Так, у 2007 р. було проголошено, що грузинський банк вийде на український фінансовий ринок, а українські інвестиції запрошуються до Грузії. Взагалі обсяги двосторонньої зовнішньої торгівлі тільки щодо товарних постачань за період 2000-2006 рр. збільшилися у 6 разів. Обсяги грузинського імпорту в Україну зросли більш ніж у 2,2 разу, позитивне сальдо для України склало 180,0 млн дол. США. Серед десяти основних торговельних партнерів Грузії Україна посідає п'яте місце після Росії, Туреччини, Азербайджану й Німеччини. При цьому зберігаються стійкі тенденції до збільшення кількості перевезених вантажів основною ділянкою транспортного коридору Європа - Кавказ - Азія - залізничній паромній переправі Іллічівськ - Поті/Батумі.

Однак, існує думка, що український бізнес не має значних успіхів у Грузії через значну конкуренцію з російським капіталом, який, не зважаючи на складні політичні відносини між двома країнами, активно проникає в грузинську економіку. Не в останню чергу це відбувається через ліберальне ставлення грузинського уряду до російського капіталу та позицію Президента Грузії М. Саакашвілі, який заявив, що не вірить у "жодні преференції, жоден протекціонізм, жодні особливі пільги. Для нас головне не створювати штучні бар'єри на митниці, певні тарифи, якісь штучні речі. Необхідна свобода торгівлі. Вільна торгівля сама дозволяє розвивати ринок і домагатися успіхів". Грузія, як член СОТ, не може порушувати цього принципу, тому подальше просування українського капіталу та товарів на грузинському ринку передусім залежатиме саме від української сторони, її наполегливості та активної роботи у конкурентних умовах.

2. Транспортна сфера

Транспортна сфера є однією з головних не тільки для зростання товарообігу між Україною та Грузією. Це - основа активізації товарообігу та перевезень з Кавказу та Азії до Європи. Поромне сполучення між Грузією та Україною - це основна ланка проекту ЄС "ТРАСЕКА". Транзитний статус обох країн робить їх відповідальними за безпеку та безперебійність товаропотоку з Азії до Європи. Поромне сполучення Поті - Іллічівськ було лише першим кроком. експорт грузинський український товарообіг

Нині наші країни працюють над проектом відкриття нової поромної лінії Керч-Поті, введення в експлуатацію якої дозволить у 2,5 разу збільшити сумарну пропускну спроможність поромного сполучення між Україною та Грузією з одночасним зменшенням тарифів на перевезення. Такий шлях є ефективним, оскільки не перетинає території невизнаних республік, на відміну від прямого залізничного або автомобільного сполучення, яке проходить територією Росії та Абхазії. Саме ця частина шляху не дає тривалий час реалізувати проект ОЧЕС щодо створення єдиного транспортного кола в Чорному морі. Поромні переправи між Україною та Грузією пропонують альтернативний шлях.

3. Енергетична сфера співробітництва

Наступним важливим елементом двостороннього співробітництва України та Грузії, який впливає на стабільність у регіоні, є енергетична сфера. Завдяки вдалому геополітичному положенню між Сходом та Заходом і своїй орієнтації у зовнішній політиці, Грузія активно залучена у процес імплементації каспійських енергетичних проектів. Ця країна Південного Кавказу вже може відігравати важливу роль як транзитна держава для забезпечення чорноморських країн нафтою та газом, які транспортуються й будуть транспортуватися в майбутньому з Азербайджану і Центральної Азії. Сьогодні існують проекти, які вже реалізовані (Баку - Тбілісі - Джейхан, Баку - Тбілісі - Ерзурум та ін.), й проекти, які можуть бути реалізовані у найближчому майбутньому(GUEU).

Російська Федерація завжди використовувала постачання енергоносіїв як впливовий важіль своєї зовнішньої політики, однак події, пов'язані зі стрімким підняттям цін для сусідніх країн та нових членів ЄС, перекриття поставок газу до України, аварії на трубопроводах до Грузії, відмова приєднатися до Європейської енергетичної хартії та багато інших подій періоду 2003-2007 років, змусило Європейський Союз активізувати свої проекти щодо диверсифікації шляхів енергопостачання. Питання диверсифікації енергоносіїв для України та Грузії завжди були актуальними й через значну залежність від Росії. Однак лише події 2005 року змусили активізувати ці пошуки. За такої ситуації Грузія була більш успішною, ніж Україна, адже на сьогодні 60 % газу надходить з Азербайджану, 40 % - з Росії, що стосується нафти, то через відсутність нафтопереробних заводів, Грузія є лише транзитером, а для власних потреб отримує вже готовий бензин з Румунії, Греції, Азербайджану та Росії. Головна перевага двох країн - це їхні транзитні можливості та розвинута трубопровідна інфраструктура, зокрема, України. Добре відомі трубопроводи Баку - Тбілісі - Джейхан, Баку - Тбілісі - Ерзурум, Одеса - Броди альтернативні російським шляхам постачання енергоносіїв з Каспію. На початку 2007 року поновилася дискусія щодо проекту GUEU - газопроводу, який пов'яже Грузію, Україну та Європейський Союз по дну Чорного моря. Спеціально створений консорціум за участю британської Pipeline System Engineering та американської Radon & Ishizumi закінчує роботу над техніко-економічним обґрунтуванням проекту.

Планується, що газопроводом, вартістю 2 млрд дол. США, до Європи з азербайджанського родовища Шах-Деніз щорічно буде постачатися 8 млрд кубометрів газу. Згідно з проектом, GUEU повторює частину газопроводу Баку - Тбілісі - Ерзурум, потім відгалужується на грузинський порт Супса, морська частина газопроводу поєднає Супсу та українське місто Феодосію, звідки буде протягнуто 200 км трубопроводу для з'єднання з газотранспортною системою України. Таким чином, газ потрапить до споживачів у Польщі, Литві, Словаччині, які намагаються мінімізувати енергозалежність від Росії.

Окрім російського спротиву реалізації альтернативних шляхів постачання нафти та газу до Європи, тобто зменшення монопольного положення Російської Федерації, існує ще турецький фактор. Хоча Туреччина і діє іншими засобами, не використовує відверто політичні заходи, але її уряд підтримує лише ті проекти, які розташовані на території Туреччини. Це пов'язано не лише з економічною складовою, але й з тим, що Анкара намагається закріпити за Туреччиною статус найважливішого транзитного вузла енергетичних комунікацій, не в останню чергу для використання у переговорах з Європейським Союзом. Туреччина має серйозні застереження щодо спорудження газопроводу по дну Чорного моря з Грузії до України (проект GUEU), як продовження давно запланованого Транскаспійського газопроводу для транспортування середньоазійського газу до Європи, оскільки Туреччина розглядає ці газові ресурси як важливий економічний ресурс розвитку власної економіки. Більше того, Туреччина активно лобіює новий проект NABUCCO, де їй відведено пріоритетне положення.

Однак, як свідчить практика, ані Європейський союз, ані Сполучені Штати не мають наміру віддавати таке пріоритетне положення Туреччині. Тому нові проекти, які б з'єднали нафто- та газотранспортні системи України та Грузії могли б стати вельми перспективними для ЄС та США, оскільки обидва зацікавлені у диверсифікації джерел енергоносіїв, і мають прозахідну орієнтацію та кінцеву мету - вступ до ЄС, й до того ж, цей шлях є одним з найкоротших з Каспію до Європи.

4. Співробітництво у рамках міжнародних організацій

Ще одним важливим елементом співробітництва України та Грузії, який впливає на стабільний та безпечний розвиток Чорноморського регіону, є співробітництво у військовій сфері. Крім двостороннього співробітництва, дві держави активно та успішно співпрацюють у рамках міжнародних організацій. З 2001 року Україна та Грузія є членам військово-морської групи Блексіфор, метою якої є не лише спільне проведення навчань військово-морських сил шести приморських держав, але й боротьба з тероризмом, рятувальні операції, недопущення торгівлі людьми, контрабанди, наркотрафіку, забезпечення безпечного судноплавства у Чорному морі та багато іншого. Беручи до уваги транзитне положення Чорноморського регіону, фактично Блексіфор є одним з гарантів безпеки транспортних шляхів з Азії до Європи.

Україна та Грузія є членами програми НАТО "Партнерство заради миру", яка передбачає спільні навчання, допомогу у військовій реформі, координацію миротворчих зусиль та інше. Спільна участь у заходах у рамках "Програми заради миру", зокрема у навчаннях у Чорноморському регіоні та реформування армії, дає Україні та Грузії можливість підвищити рівень військової спроможності обох країн, адаптуватися до стандартів Північноатлантичного альянсу та ефективніше реагувати на виклики регіональної безпеки. Крім того, важливо підкреслити і останню ініціативу у рамках ГУАМ щодо створення спільного миротворчого контингенту держав членів ГУАМ для участі у миротворчих операціях на своїй території. Однак, сталому та стабільному розвитку регіону, в тому числі і ефективному використанню транзитних можливостей України та Грузії, заважають невирішені конфлікти на території країн-членів ГУАМ - у Придністров'ї, Південній Осетії, Абхазії та Нагорному Карабаху. Це так званні "заморожені конфлікти", по суті же конфлікти із замороженим процесом вирішення та великим впливом Російської Федерації на сепаратистські режими. Невирішеність цих конфліктів впливає не тільки на самі країни та їх сусідів, але і на Європейський Союз, адже проблеми транскордонної злочинності, контрабанди, нелегальної міграції, сепаратизму, небезпеки транспортних шляхів та інше не можуть залишатися поза увагою ЄС, який з 2007 року став прямим чорноморським гравцем.

Позиції України та Грузії схожі щодо врегулювання конфліктів на території держав - членів ГУАМ, Київ і Тбілісі неодноразово виступали із спільними заявами та пропозиціями щодо їх вирішення. Досягненнями у цьому процесі можна вважати розгляд питання заморожених конфліктів на території держав-членів ГУАМ на сесії Генеральної Асамблеї ООН, та мирний план щодо врегулювання Придністровського конфлікту 2005 року.

Однак необхідно зауважити, що через наявність неврегульованих конфліктів на території самої Грузії, тандем Україна-Грузія не може бути розглянутий як посередник, оскільки грузинська позиція не буде стовідсотково об'єктивною. За такої ситуації Україна може бути найбільш оптимальним посередником серед інших чорноморських держав, тим більше, що інші держави ГУАМ ставляться до цього позитивно, вважаючи, що українські миротворці будуть значно об'єктивніші за російських та більш зацікавленими у остаточному вирішенні цих конфліктів.

5. Співпраця у рамках регіональних організацій

Важливим елементом двостороннього українсько-грузинського співробітництва є співпраця у рамках регіональних організацій, передусім у рамках ГУАМ та Співдружності демократичного вибору (СДВ). Активізація роботи ГУАМ, перетворення його на регіональну інституцію, створення СДВ стали можливими саме завдяки активізації українсько-грузинського співробітництва. Головна ідея цих організацій - спільне розуміння моделі євроатлантичних цінностей, розвиток демократії, зміцнення регіональної безпеки, врегулювання конфліктів, забезпечення транспортування енергоносіїв з Каспію та товарів з Азії, розвиток ринкової економіки - вийшла за межи двосторонніх відносин та залучила до цього процесу інші держави регіону.

На жаль, не всі проекти реалізовано через три основні причини: спротив Російської Федерації, відсутність підтримки Європейського Союзу через його побоювання погіршення відносин з Росією та власна внутрішньополітична невизначеність, яка не дає повноцінно зосередитися на зовнішньополітичних проектах, більшість з яких починаються, але так і не отримують логічного продовження. Українсько-грузинські відносини на сучасному етапі мають стратегічний характер, і це зумовлено, насамперед, збігом стратегічних завдань зовнішньої політики двох дружніх країн і їхніх пріоритетів. Це, передусім, європейська і євроатлантична інтеграція, проведення активної регіональної, добросусідської політики. Схожість основних зовнішньополітичних пріоритетів, високий рівень дружніх відносин позитивно впливають на розвиток співробітництва між нашими країнами. Саме такий характер відносин дає можливість обом сторонам вийти на новий рівень реалізації своїх інтересів у регіональному вимірі.

Висновок

Таким чином, можна зробити висновок, що українсько-грузинські відносини мають велику перспективу не тільки у контексті двостороннього співробітництва, а й для забезпечення стабільності й розвитку Чорноморського регіону. Спільність зовнішньополітичних орієнтирів, транзитний потенціал, ще не використаний повною мірою, підтримка демократичних цінностей та спільне бачення економічного та політичного розвитку двох країн, разом з небажанням глибшої інтеграції у СНД під патронатом Російської Федерації дозволяють не тільки плідно співпрацювати у різних сферах, а й впливати на загальні процеси у Чорноморському регіоні. Незважаючи на те, що сьогодні в українсько-грузинських відносинах політична складова превалює над економічною, з кожним роком з'являються нові проекти та перспективи для подальшої активізації економічного співробітництва, зокрема у транспортній та енергетичній сферах. Вдала реалізація вищезазначених проектів та спільні зовнішньополітичні орієнтири впливатимуть і на загальний рівень стабільності та розвитку у Чорноморському регіоні.

Постійний розвиток двосторонніх відносин, активізація сторонніх впливових гравців у регіоні, реалізація нових інтеграційних проектів надають впевненості у перспективах подальших розвідок у даній темі.

Список використаної літератури

1. Кравченко В. Україна-Грузія: майбутнє, сповнене невизначеності // Дзеркало тижня. - 2005. - № 11.

2. Динаміка експорту-імпорту товарів за країнами світу за 2006 рік. [Електронний ресурс]: Державний комітет статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/zd/din_rik/din_u/dei2006.htm (15 травня 2007).

3. Прес-реліз щодо двостороннього торговельно-економічного співробітництва між Грузією і Україною. - Серпень 2005. [Електронний ресурс]: Посольство України в Грузії. - Режим доступу: http://www.uaembassy.ge/show.php?lan=uk&page=n6 (10 травня 2007).

Размещено на Allbest.ru