Міжнародний рух капіталу та фінансова безпека України

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка

Економічний факультет

Реферат

Міжнародний рух капіталу та фінансова безпека України

Виконала:

Студентка 1-го курсу

Група №3

Гапчак Катерина Анатоліївна

Київ 2013



Зміст

Вступ

1. Міжнародний рух капіталу як форма МЕВ

1.1 Міжнародний рух позичкового капіталу

1.2 Стратегії входження транснаціональних компаній на ринки країн, що розвиваються

2. Фінансова безпека країни та проблеми її забезпечення в Україні

2.1 Чинники, що впливають на фінансову безпеку

2.2 Шляхи забезпечення фінансової безпеки України

Висновки

Список використаної літератури

міжнародний кредитування капітал фінансовий



Вступ

Зародження і становлення світового господарства - це процес розвитку і поглиблення різнобічних відносин між народами, націями і державами. Сутність його полягає в усуспільненні праці та виробництва на національному і міжнародному рівнях. Рушійними силами в цьому процесі є зростання та удосконалення продуктивних сил, прогрес науки, техніки і технології, зміна форм матеріального виробництва.

Здобутки цивілізованого розвитку в країнах світу - сім'я та її домашнє господарство, держава та її виробництво, становлення товарно-грошових відносин у національних і міжнародних сферах - були цеглинами у фундаменті світового господарства.

Міжнародне усуспільнення виробництва і поглиблення на його основі інтернаціоналізації всього економічного життя стали головними чинниками подолання національно-державного відокремлення, замкненості (автаркії) господарських систем, а отже, розширення виробничо-економічних зв'язків між різними країнами. На певному етапі історичного розвитку концентрація і спеціалізація виробництва, процес його розширеного відтворення наштовхнулися на внутрішні обмеження.

Для нормального підтримання і постійного відновлення національного виробництва все актуальнішою є потреба взаємодії з іншими країнами, розвитку міжнародного поділу праці та обміну. Поступово взаємодія та взаємозалежність економічних систем різних країн перетворились на об'єктивну необхідність їхнього розвитку. Взаємодоповнення національних економік, зростання ролі зовнішніх чинників у процесі суспільного відтворення в тій чи іншій країні стали загальним явищем.



1. Міжнародний рух капіталу як форма МЕВ

Виходячи з того, що капітал за своєю глибинною економічною сутністю є антагоністичною суперечністю (а отже й антагоністичним виробничим відношенням) між власниками монополізованих засобів виробництва, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів, з одного боку, та власниками найманої робочої сили - з іншого, вивезення капіталу з погляду суспільної форми слід розглядати як процес формування в іншій некапіталістичній країні антагоністичної суперечності між власниками різних ресурсів і найманими працівниками, а отже, й відповідного капіталістичного виробничого відношення.

Якщо взяти до уваги, що капітал за своїм економічним змістом є сукупністю чи системою виробничих відносин (або відносин економічної власності), що базується на експлуатації найманої праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин.

Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу насамперед в підприємницькій і грошовій формі.

Якщо капітал вивозять з більш розвинутої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, й капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин.

Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації - загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати і у випадку вивезення в країни СНД та Східної Європи в сучасних цивілізованих формах [3, с. 41].

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу - привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми речового змісту - процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI - XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій - у XXІ ст. - вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення.

Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення надлишкового капіталу, який може бути використаний всередині країни, але якому намагаються знайти прибутковіше застосування.

Крім того, вивезення капіталу спричинене асинхронним протіканням капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами, які перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та ін. [2, с. 58].

Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах - підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо, через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення за кордоном власності. Загальна сума капіталу, що функціонує за кордоном, - це іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.

Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Це зумовлено тим, що їх суб'єкти здійснюють постійний контроль за цим капіталом (капіталом у позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер); що прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); такі інвестиції дають право безпосереднього контролю (за наявності контрольного пакета акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакета), внутрішньо-фірмових позик або внутрішньофірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних угод, ліцензійних угод, франчайзингу та ін.) [6, с. 56].

Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів у сучасних умовах. Напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд. дол., у 1970 р. - до 285 млрд., у 2000 р. - понад 3 трлн дол. Мета вивезення державного капіталу - значною мірою створення сприятливіших умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу. Зокрема, з його допомогою формується економічна інфраструктура. Важливою формою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів та субсидій.



1.1 Міжнародний рух позичкового капіталу

Міжнародний кредит (МК) - це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальникові іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків.

З позиції економічної теорії сутність МК, його економічний зміст - це відносини між суб'єктами МЕВ з приводу надання, використання та повернення позики.

Головною метою МК є отримання максимального прибутку у вигляді відсоткового або підприємницького прибутку.

Принципи МК: терміновість - кредити надаються на певний термін; повернення - кредити, які надаються, мають бути обов'язково повернені кредиторам; платність - за використання кредитів необхідно платити. На практиці це відсотки за кредит; забезпеченість - одержувач кредиту повинен мати гарантії (матеріальні (майно, нерухомість) і банківські гарантії); цільовий характер - МК, як правило, надається для вирішення конкретних документально обґрунтованих задач.

Суб'єкти МК: держава; фірми (підприємства); банки; страхові компанії; транснаціональні компанії (ТНК); державні установи (міністерства); міжнародні організації (МВФ, МБРР); група держав.

Основні функції МК: забезпечення перерозподілу фінансових та матеріальних ресурсів між країнами; сприяння більш ефективному використанню фінансових та товарних ресурсів; сприяння накопиченню фінансових та матеріальних засобів та їх раціональному використанню; прискорення процесу реалізації товарів, розширення кордонів міжнародної торгівлі; найважливіший метод конкурентної боротьби на світовому ринку; сприяння вирішенню програм структурної перебудови економіки окремих країн; зниження платоспроможності країн-позичальників та підвищення рівня їхньої заборгованості кредиторам [4, с. 17].

За цільовим призначенням: зв'язаний МК - кредит, який має чітко визначений цільовий характер, закріплений у кредитній угоді. У свою чергу зв'язаний МК ділиться на: комерційний - надається для купівлі певних товарів або здійснення платежів за послуги; інвестиційний - виділяється для будівництва конкретних об'єктів; фінансовий МК - кредит, який не має строгого цільового призначення і використовується на розсуд позичальника на будь-які цілі; емісія цінних паперів - особливий різновид МК, коли банки виступають як посередники між позичальниками та безпосередніми кредиторами-інвесторами, що розміщують свої кошти у цінні папери.

За формами надання: товарний МК - кредит, який надається у вигляді товарів; валютний МК - кредит, який надається у ВКВ або валютних цінностях.

За суб'єктами кредитування: приватний МК - кредит, який надається приватними фірмами і банками; урядовий МК - кредит, який надається урядовими кредитними установами; змішаний МК - кредит, який складається із приватних та державних засобів; кредит міжнародних установ - кредит, який надається міжнародними організаціями (МВФ, МБРР, ЄБРР).

За характером забезпечення: забезпечений МК - кредит, який надається під заставу товарно-матеріальних цінностей, комерційних документів; бланковий МК - кредит, який надається без гарантій застави і комерційних документів.

За термінами: надкороткостроковий МК; короткострокові - надаються на строк до 1 року; середньострокові - надаються на строк від 1 до 5-7 років; довгострокові - надаються на строк понад 5-7 років. У світовій практиці в сучасних умовах переважають фірмові, банківські, урядові кредити.

Фірмові кредити - позика, яка надається фірмою, зазвичай експортером однієї країни, імпортерові іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Фірмовий кредит здійснюється у двох видах: вексельний та аванс покупця.

Перед тим, як розглянути сутність вексельного кредиту, необхідно з'ясувати суть векселя.

Вексель - це письмове зобов'язання про виплату боргу. Вексель буває простий та перевідний.

Простий вексель - це письмове зобов'язання про виплату боргу, який виписується та підписується боржником.

Перевідний вексель - виписується та підписується кредитором і являє собою наказ боржникові про виплату у вказаний термін визначеної суми третій особі - ремітенту.

Тепер розглянемо суть вексельного кредиту.

Вексельний кредит передбачає, що експортер виставляє перевідний вексель на імпортера, який, отримавши комерційні документи, оплачує вексель у вказаний у ньому термін.

Умови дії вексельного кредиту: термін надання кредиту до 1 року - під сировину, матеріал; термін надання кредиту до 3-7 років - під машини, обладнання; постійний кредит надається експортером імпортерові за наявності стабільних зв'язків між ними; вексельний кредит надається у товарній формі. Фірмовий кредит (аванс покупця) полягає у кредитуванні імпортером експортера.

Умови фірмового кредиту (аванс покупця): кредит надається у грошовій формі; термін кредиту від 3 до 7 років; надається під купівлю машин, обладнання, транспортні засоби; обсяг кредиту 10-15 % вартості контракту. Переваги фірмового кредиту: незалежність від державного регулювання кредитування експорту; невтручання державних органів у комерційні (кредитні) угоди; розширення можливостей використання кредитних ресурсів фірм, компаній.

Недоліки фірмового кредиту: обмеженість термінів і розмірів кредитів, які надаються; пов'язаність імпортера з окремими постачальником; більш висока ціна товару, який купується в кредит, порівняно з товаром, який купується за готівку; великий фінансовий та комерційний ризик експортера та імпортера; погіршення платоспроможності кредитора.

Банківські кредити діляться на: короткострокові; середньострокові; довгострокові.

Умови короткострокового банківського кредиту: надається у грошовій формі; термін надання кредиту - до 1 року; надається під заставу матеріальних цінностей; надається під заставу товарних і платіжних документів. Короткостроковий кредит використовується для фінансування товарів та послуг.

Середньостроковий банківський кредит (форфетування) - це кредитування банками експорту шляхом купівлі векселів та інших боргових зобов'язань. Умови цього кредиту: застосовується при купівлі машин та обладнання; термін дії - 5-7 років; надається у грошовій формі.

Довгостроковий банківський кредит надається банком на тривалий період. Умови довгострокового банківського кредиту: термін - понад 5 років; надається суб'єктам ЗЕД під купівлю машин, обладнання, будівництво господарських об'єктів; обсяг кредиту - до 85 % вартості контракту; 15 % вартості контракту кредитоодержувач повинен попередньо заплатити готівкою.

Урядові кредити надаються у вигляді урядових державних позик. Умови: надаються пільгові кредити; надаються безвідсоткові кредити; надаються кредити без повернення; термін - декілька десятків років; надаються під конкретні проекти економічного розвитку окремих країн, на купівлю товарів.

Таким чином, МК є різних видів. Завдяки функціонуванню цих видів МК і здійснюється міжнародний рух капіталу (МРК). Одним із найважливіших напрямів МРК є формування і розвиток світового ринку позичкових капіталів (СРПК).



1.2 Стратегії входження транснаціональних компаній на ринки країн, що розвиваються

Можливість цілеспрямованого варіювання значними виробничими ресурсами, їх внутрішнього перерозподілу, координації економічної стратегії і тактики підконтрольних господарських підрозділів.

Використання прихованих коштів перерозподілу ресурсів, які формально є виробниче необхідним обміном товарами і послугами, використання внутрішньокоопераційних цін під час проведення розрахунків, взаємне кредитування й страхування операцій між філіями, розташованими в різних країнах.

Процес такого внутрішнього перерозподілу за останні два десятиріччя набув справді гігантських масштабів: у валовому обсязі зовнішньої торгівлі світу він становить приблизно 1/3.

Полегшення технологічного трансферту та можливість реалізації ряду інноваційних проектів, адже концентрація і централізація капіталів, а також управління означає ще й концентрацію технологічного потенціалу і можливість здійснення централізованого підприємницького управління ним. В умовах сучасного науково-технічного прогресу це може мати вирішальне значення з багатьох точок зору. Обсяг технологічного трансферту, який здійснюється корпораціями, в загальному обсязі міжнародного технологічного трансферту світу становить 2.

Трансакційна економія, яка пов'язана з можливістю економії на витратах під час здійснення складної багатоканальної процедури «горизонтальних» ринкових зв'язків - пошуку партнерів, проведення переговорів, а також на численних формальностях у випадках процедурних узгоджень та судово-правових розглядів на етапі післяконтрактної імплементації домовленостей.

Інакше кажучи, йдеться про оптимізацію управління господарською діяльністю через створення управлінської вертикалі замість накладних горизонтальних контактів.

І хоча альтернативні витрати також можуть бути помітними (йдеться про створення відомої адміністративної, «вертикальної» управлінської структури), небажані наслідки «бюрократизації» можуть значно перекриватися завдяки раціоналізації управління, диверсифікації оптимізації усього багаторівневого господарсько-виробничого процесу.

Кращий доступ до ринків. Це - можливість подолання небажаних бар'єрів, які пов'язані з протекціоністською політикою національних держав, із наявністю тарифних і нетарифних обмежень, а також забезпечення ряду інших важливих з погляду інтернаціональної підприємницької діяльності переваг; сприятливий доступ до ресурсів.

Штучне створення додаткових переваг у конкурентній боротьбі. На практиці можуть використовуватися найрізноманітніші засоби монопольного впливу на ринки, формування попиту і використання монопольних за характером інструментів протидії конкурентам.

Можливість оптимізації ринково-конкурентної стратегії: для одних господарських суб'єктів поглинання (пасивна акція) може виявитися останнім засобом, за допомогою якого можна уникнути фінансового краху, для інших - прагнення до концентрації фінансових ресурсів може відображати об'єктивну можливість своєрідного страхування, кращого маневрування в умовах дії в різних країнах різних митних ставок, податкових систем. Важливим фактором ринкової стратегії є здатність ТНК зменшувати ризики, диверсифікуючи види економічної діяльності та комбінуючи засобами гарантій (валютно-фінансових, політичних тощо).

Таким чином, сукупність переваг організаційно-управлінської, ринково-конкурентної, технологічно-інноваційної природи зумовлює кількісне збільшення ТНК як форми підприємницької діяльності, а також розширення поля їхнього господарювання.

Цей процес не тільки означає механічний перерозподіл сфер ринкового контролю та економічного «життєвого простору», а й серйозні наслідки для всієї системи міжнародних економічних відносин, умов здійснення конкретних форм співробітництва та підприємницької діяльності в національному та глобальному масштабах



2. Фінансова безпека країни та проблеми її забезпечення в Україні

Важливою складовою фінансової політики держави є забезпечення її фінансової безпеки. Особливо це актуально для країн із транзитивною економікою, в яких система державних фінансів не є досить стійкою. Передусім це стосується України, меншою мірою - Росії, Польщі та інших постсоціалістичних країн, які побудували ринкову економіку. В економічній літературі є кілька визначень фінансової безпеки країни, що пояснюється складністю процесів, які відображає ця категорія. Професор Д. Василик вважав, що фінансова безпека держави - досить багатопланове поняття в економічному контексті та надзвичайно актуальне в політичному, бо є результатом практичних заходів з боку законодавчої та виконавчої влади у сфері фінансів. Колектив авторів із Національної академії внутрішніх справ України під фінансовою безпекою країни розуміє такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Це, на нашу думку, одне з найточніших визначень фінансової безпеки держави, оскільки в ньому виділені основні складові фінансової безпеки в країні. С. Кульпінський вважає, що під фінансовою безпекою (чи під безпекою функціонування фінансової системи держави) слід розуміти цілеспрямований комплекс заходів фіскальної та монетарної політики з метою досягнення стабільності фінансо-вої системи та створення сприятливого інвестиційного клімату. Як видно з цього та інших визначень фінансової безпеки країни, вона насамперед досягається шляхом ефективного використання державних фінансів, створення сприятливого інвестиційного та податкового клімату в країні, що поки не властиве фінансовій системі України, і робить її нестійкою до економічних загроз зсередини країни та ззовні. У Концепції національної безпеки України серед основних загроз національній безпеці виділені і такі, які характеризують загрози для фінансової безпеки нашої країни. Серед них; велика боргова залежність держави, критичні обсяги державного зовнішнього і внутрішнього боргів, «тінізація» державної економіки тощо. На нашу думку, дуже серйозною загрозою для фінансової системи України є неофіційна доларизація нашої економіки, що свідчить про недовіру громадян і підприємців до власної валюти, а також про недовіру до монетарної політики уряду. На нашу думку, фінансову безпеку країни треба розглядати на кількох рівнях:

1) підприємства;

2) галузі;

3) країни;

4) світової економіки.

Без фінансової безпеки окремих підприємств і галузей не можна гарантувати фінансової безпеки країни. Водночас фінансова безпека країни в умовах глобалізації світової економіки є тісно пов'язаною з ситуацією на міжнародних валютних і фондових ринках. Стан фінансової безпеки країни залежить від багатьох чинників. До них відносять безпеку інвестицій, фактори міжнародного фінансового ринку, коливання попиту і пропозиції, стан грошово-кредитної системи країни, збалансованість (чи незбалансованість) державного бюджету, дефіцит бюджету, державний борг країни, бартеризацію економіки, податкові пільги, податкові недоїмки тощо. Фінансова безпека України передусім залежить від гармонійного взаємозв'язку складових фінансової системи нашої країни. Розбалансованість державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником фінансової системи, і, відповідно, фактором негативного впливу на фінансову безпеку країни. Формування і використання Державного бюджету України відповідно до вимог фінансової безпеки має враховувати такі критерії: забезпечення інтересів держави; пріоритет національних інтересів України; відповідність цілей бюджетної політики фінансовим ресурсам держави; забезпечення стабільності дохідної частини Державного бюджету України; підтримання єдності бюджетної системи й узгодженість бюджетної політики країни з грошово-кредитною політикою Національного банку України.

Важливим напрямом підвищення фінансової безпеки України є протидія доларизації грошової сфери нашої країни. За різними оцінками, поза банками у нас перебуває близько 14-20 млрд. дол. США, що є умовою функціонування і розвитку тіньової економіки. Причому привертає увагу той факт, що щорічно ця сума збільшується. Це свідчить про недовіру фізичних і юридичних осіб до банківської системи країни та невпевненість власників валюти у стабільності фінансової системи України на перспективу. Виходом із цієї ситуації могло б стати прийняття не щорічних, а п'ятирічних бюджетів, які були б гарантами незмінності бюджетної політики хоча б у середньостроковій перспективі. Дестабілізує фінансову систему України і масове вивезення українського капіталу за кордон, що також опосередковано свідчить про недовіру його власників до фінансово-банківської системи нашої країни. За експертними оцінками, щорічний експорт капіталу за межі України становить близько 3-5 млрд. дол. США, а загальна сума вивезеного за роки незалежності капіталу сягнула більше 20 млрд. дол., США. Джерелом такого капіталу переважно є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, ухилення від сплати податків, спекулятивні фінансові операції. Тому, з одного боку, треба посилювати відповідальність за приховування доходів за кордоном, а з іншого - створити законодавчі умови для легалізації в Україні вивезеного з неї капіталу некримінального характеру. Так робили і роблять багато країн, що дає певний позитивний результат. Дуже складною проблемою є низька інвестиційна привабливість України для зарубіжних інвесторів. На кінець 2006 p., за оцінками міжнародних експертів, нашу країну відносили до країн із найбільшим ризиком для зарубіжних інвестицій. Основні напрями забезпечення фінансової безпеки України. Основним елементом забезпечення ефективного функціонування фінансової системи України має бути податкова система. Але це можливо тільки за забезпечення безпеки сфери оподаткування (податкової безпеки). Досягнути останньої можна тільки у разі ліквідації такого явища, як ухилення від оподаткування. Воно, в основному, пов'язане з приховуванням доходів, неподанням фінансової і податкової звітності, незаконним використанням податкових пільг, несвоєчасною сплатою податків, завищенням витрат виробництва тощо. Ухилення від сплати податків є суттєвою загрозою для фінансової безпеки України, оскільки держава не отримує значні кошти, яких передусім не вистачає на фінансування соціальних програм. Масове ухилення від сплати податків у нашій країні можна пояснити надмірним фіскальним характером податкової системи, недосконалістю законодавчої бази, низькою податковою культурою в суспільстві, неналежним виконанням своїх функцій частиною працівників ДПАУ, корумпованістю певних державних службовців тощо. Тому вкрай необхідно прийняти новий Податковий кодекс, лібералізувати податкову систему України, наблизивши її до вимог ЄС. Зменшення обсягів ухилення від податків знизить відплив фінансів у тіньову економіку, яка в Україні вже перетнула критичний рівень (35-40 % ВВП). Якщо рівень критичної маси такої економіки в країні буде перевищено, тіньова економіка змінює свої характеристики. Вона втрачає автономність і стає органічним елементом відтворювального процесу. Відповідно, вся економіка країни стає хронічно хворою, віртуальною (за визначенням А.С. Гальчинського). Таким чином, уся економіка України сьогодні розвивається не за законами ринкового господарства, а за законами «дикого» капіталізму XIX - початку XX ст. Зрозуміло, що в такому разі необхідне сильне і своєчасне державне втручання в господарські процеси, передусім для припинення «олігархізації» української економіки, для боротьби з відмиванням «брудних» грошей, для недопущення нецільового використання бюджетних коштів (особливо за незаконного відшкодування ПДВ). Такі негативні явища дедалі більше загрожують фінансовій безпеці України, тому доцільно застосувати досвід інших країн у боротьбі з цими проявами тіньової економіки.

Треба пам'ятати, що чимало країн світу відстали у своєму розвитку, своєчасно не зупинивши процеси «олігархізації» своєї економіки. Подібне нині відбувається в Росії, Україні, деяких центральноазіатських республіках колишнього СРСР. Типовим для олігархічного угруповання є наявність політичного синдикату (друковані видання, контроль певних телеканалів, опіка над партіями і блоками партій), представленість у парламенті, в центральних органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування. За оцінками західних експертів, економіку України нині контролюють близько десяти кланів (фінансово-промислових груп), або близько 100 «олігархів». Між ними точиться постійна «війна» за наближеність до представників верхніх щаблів влади, а дехто з них серйозно претендує на вищі посади в державі. Подібні явища відповідають умовам, за яких діє закон Кеннета Ерроу, згідно з яким в умовах незрілої демократії політичні рішення щодо використання бюджету завжди будуть недостатньо ефективними, якщо є більше двох альтернатив його використання. Оскільки рівень демократії в Україні є недостатнім, то можна очікувати неефективне використання значних сум бюджетів різних рівнів. Показовим прикладом є сьогодні ситуація з відшкодуванням ПДВ із бюджету, наданням різноманітних пільг тощо. Досить часто податкові та інші фінансові пільги надаються підприємствам та галузям, за якими стоять певні фінансово-промислові групи. У цьому аспекті можна, наприклад, розглядати експеримент у гірничо-металургійному комплексі України, від проведення якого бюджет недоотримав значні суми, хоча сам експеримент сприяв зростанню прибутковості цього комплексу. Але отриманий приріст доходів значною мірою розподілявся між великими акціонерами, найбільшими з яких є представники кількох олігархічних угруповань Донецької, Дніпропетровської, Запорізької областей та м. Києва. Суттєвим негативним чинником, що послаблює фінансову безпеку України, е корупція влади і бізнесу. За рівнем корупції західні експерти включають нашу країну в десятку найкорумпованіших країн світу. До поширених джерел живлення корупції в Україні фахівці відносять:

1) систему прямого підкупу посадових осіб і політичних діячів;

2) переведення коштів державних підприємств у «дочірні» структури, які створюються родичами керівників державних структур;

3) списання боргів комерційних структур перед державними підприємствами і організаціями;

4) отримання підприємницькими структурами кредитів під гарантії держави та їх неповернення в результаті фіктивного банкрутства.

Одним із головних джерел живлення корупції в світі та в Україні зараз стає «відмивання брудних грошей». Це загрозливе явище може викликати масу проблем щодо забезпечення фінансової безпеки України, оскільки наша країна поступово перетворюється на один зі світових центрів із «відмивання брудних грошей», у тому числі «наркодоларів». США та інші розвинуті країни змушені вимагати від державних чинників України посилити боротьбу з «відмиванням брудних грошей», оскільки в нашій країні ще недостатньо усвідомлена безпека цього явища. До чинників, що сприяють «відмиванню» грошей в Україні, слід віднести: нестабільність економічної та політичної ситуації в країні; відносну слабкість вітчизняної банківської системи; недостатнє юридичне, економічне, аудиторське обґрунтування міжнародних угод; потребу економіки в міжнародних інвестиціях; низький рівень підготовки працівників органів МВС, СБУ та інших контролюючих структур щодо попередження відмивання «брудних» грошей тощо. Тому для посилення боротьби з цим ганебним явищем необхідно вжити такі заходи. Передусім потрібно доопрацювати банківське законодавство України з метою унеможливлення «відмивання» грошей через комерційні банки. Потрібно також уважніше придивитися до діяльності таких небанківських структур, як кредитні спілки і ломбарди, що використовуються для подібного роду операцій. Украй потрібно розробити механізм поповнення міжбанківської інформаційної системи відомостями про недобросовісних учасників сфери підприємницької та банківської діяльності.

Слід також посилити обмін оперативно-розшуковою інформацією між правоохоронними органами України та інших держав про фінансові операції (в тому числі міжнародні), які викликають підозру з погляду їх легальності. В цілому в Україні треба активніше запроваджувати рекомендації групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). У цьому плані позитивним є виокремлення офшорних зон. використання яких буде контролюватися ДПА України. У кінцевому підсумку в Україні необхідно:

1) розробити антикорупційну стратегію;

2) значно підвищити заробітну плату державних службовців, що зменшуватиме обсяги хабарництва працівників органів влади;

3) запровадити обов'язкове декларування доходів усіма зайнятими, а не тільки державними службовцями та сумісниками.

Важливим напрямом забезпечення фінансової безпеки України має стати досягнення політичної стабільності в країні. Як відомо, політика і економіка тісно пов'язані, але в Україні останніми роками політичний чинник домінує над економічним, що негативно позначається на діях як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Поки в Україні не буде забезпечено політичну стабільність важко очікувати стабільного економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення. А в цьому якраз і набувають реалізації заходи держави, спрямовані на забезпечення належної фінансової безпеки країни.

2.1 Чинники, що впливають на фінансову безпеку

Стан фінансової безпеки країни залежить від багатьох чинників. До них відносять:

1. безпеку інвестицій,

2. фактори міжнародного фінансового ринку,

3. коливання попиту і пропозиції,

4. стан грошово-кредитної системи країни,

5. збалансованість (чи незбалансованість) державного бюджету,

6. дефіцит бюджету,

7. державний борг країни,

8. бартеризацію економіки,

9. податкові пільги,

10. податкові недоїмки тощо.

Фінансова безпека України залежить від гармонійного взаємозв'язку складових фінансової системи країни. Головним дестабілізуючим чинником фінансової системи і. фактором негативного впливу на фінансову безпеку країни є розбалансованість державного бюджету. Формування і використання Державного бюджету України відповідно до вимог фінансової безпеки має враховувати такі критерії:

· забезпечення інтересів держави;

· пріоритет національних інтересів України;

· відповідність цілей бюджетної політики фінансовим ресурсам держави;

· забезпечення стабільності доходної частини Державного бюджету України;

· підтримка єдності бюджетної системи;

· узгодженість бюджетної політики країни з грошово-кредитною політикою НБУ.

Наступним фактором дестабілізації виступає доларизація грошової сфери країни, що свідчить про недовіру фізичних і юридичних осіб до банківської системи країни та про невпевненість власників валюти у стабільності фінансової системи на перспективу.

Дестабілізує фінансову систему України і масовий вивіз українського капіталу за кордон що, також свідчить про недовіру його власників до фінансово-банківської системи країни. Джерелом такого капіталу переважно є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, ухилення від сплати податків, спекулятивні фінансові операції. (треба посилювати відповідальність за приховування доходів за кордоном, а, з другого - створити законодавчі умови для легалізації в Україні вивезеного з неї капіталу некримінального характеру). Вимагає корекції й облікова політика Національного банку України (НБУ), яка сьогодні не повною мірою відповідає стандартам фінансової безпеки. Тобто, пропозиція грошової маси не завжди відповідає потребам зростаючого реального сектора України, гальмує його розвиток, заслуговують всебічного аналізу пропозиції ряду вчених про переорієнтацію економіки України з долара США на євро, оскільки зона євро обслуговує найбільшу частку світової торгівлі (19,5 % світового експорту), тоді як на США припадає тільки 15 %. Це також відповідатиме проголошеному керівництвом нашої країни курсу на інтеграцію у європейське співтовариство (ЄС), оскільки Україна робить дуже мало реальних кроків в цьому напрямі). Досвід Польщі свідчить, що потрібно кілька років, щоб гармонізувати фінансове законодавство цієї країни з вимогами ЄС. Сучасна невизначеність зовнішньоекономічної політики України ставить під сумнів можливість її вступу в Європейське співтовариство навіть після 2010 р., що негативно позначиться на фінансовій безпеці нашої країни.

2.2 Шляхи забезпечення фінансової безпеки України

До основних шляхів забезпечення фінансової безпеки України відносять:

1) безпеку сфери оподаткування, забезпечення якої можливе шляхом ліквідації ухилення від оподаткування, яке пов'язане з приховуванням доходів, неподанням фінансової і податкової звітності, незаконним використанням податкових пільг, ,несвоєчасною сплатою податків, завищенням витрат виробництва і таке інше, що в свою чергу є наслідком надмірного фіскального характеру податкової системи недосконалої законодавчої бази, низької податкової культури в суспільстві неналежним виконанням своїх функцій частиною працівників ДПАУ. Ось чому необхідним шляхом є прийняти новий Податковий кодекс, лібералізувати податкову систему України, наблизити її до вимог ЄС.

2) необхідне сильне і своєчасне державне втручання в господарські процеси, передусім для припинення «олігархізації» української економіки, для боротьби з відмиванням «брудних» грошей та недопущення нецільового використання бюджетних коштів (особливо при незаконному відшкодуванні ПДВ), що все більше і більше загрожують фінансовій безпеці України. Типовим для олігархічного угрупування є наявність політичного синдикату (друковані видання, контроль над певними телеканалами, опіка над партіями і блоками партій), представленість у парламенті, в центральних органах виконавчої влади та в органах місцевого самоврядування (За оцінками західних експертів, економіку України зараз контролюють близько десяти кланів (фінансово-промислових груп) або біля 100 «олігархів»).

3) антикорупційні заходи, що необхідні в результаті наявності:

· систему прямого підкупу посадових осіб і політичних діячів;

· переведення коштів державних підприємств у «дочірні» структури, які створюються родичами керівників державних структур;

· списання боргів комерційних структур перед державними підприємствами і організаціями;

· отримання підприємницькими структурами кредитів під гарантії держави та їх неповернення в результаті фіктивного банкрутства.

Тож, в Україні необхідно:

1) розробити антикорупційну стратегію;

2) значно підвищити заробітну плату державних службовців, що зменшить хабарництво працівників органів влади;

3) ввести обов'язкове декларування доходів всіма зайнятими, а не тільки держслужбовцями та сумісниками.

4) подолати таке негативне явище, як «відмивання брудних грошей». Останнє означає процес, при якому незаконно отримані доходи трансформуються в законні кошти з метою приховування Дійсного джерела або власності щодо таких доходів(За оцінкою зарубіжних експертів щорічно в світі «відмивається» понад 750 млрд. дол. США незаконних доходів. Найбільшим джерелом незаконних коштів, які потребують «відмивання», є незаконна торгівля наркотиками).

До чинників, що сприяють «відмиванню» грошей в Україні відносять: нестабільність економічної та політичної ситуації в країні; відносну слабкість вітчизняної банківської системи; недостатнє юридичне, економічне та аудиторське обґрунтування міжнародних угод; існуюча потреба економіки в міжнародних інвестиціях, низький рівень підготовки працівників органів МВС, СБУ та інших контролюючих структур щодо попередження відмивання «брудних» грошей тощо. Тому необхідно здійснити такі заходи:

· доопрацювати банківське законодавство України щодо унеможливлення «відмивання» грошей через комерційні банки;

· приділяти більше уваги діяльності таких небанківських структур. як кредитні спілки і ломбарди, що використовуються для подібного роду операцій;

· розробити механізм поповнення міжбанківської інформаційної системи відомостями про недобросовісних учасників сфери підприємницької та банківської діяльності.



Висновки

Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу насамперед в підприємницькій і грошовій формі.

Якщо капітал вивозять з більш розвинутої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, й капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин.

Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації - загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати і у випадку вивезення в країни СНД та Східної Європи в сучасних цивілізованих формах.

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу - привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми 1 речового змісту - процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI - XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій - у XXІ ст. - вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення.

Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення надлишкового капіталу, який може бути використаний всередині країни, але якому намагаються знайти прибутковіше застосування.

З позиції економічної теорії сутність МК, його економічний зміст - це відносини між суб'єктами МЕВ з приводу надання, використання та повернення позики.

Головною метою МК є отримання максимального прибутку у вигляді відсоткового або підприємницького прибутку.

Принципи МК: терміновість - кредити надаються на певний термін; повернення - кредити, які надаються, мають бути обов'язково повернені кредиторам; платність - за використання кредитів необхідно платити. На практиці це відсотки за кредит; забезпеченість - одержувач кредиту повинен мати гарантії (матеріальні (майно, нерухомість) і банківські гарантії); цільовий характер - МК, як правило, надається для вирішення конкретних документально обґрунтованих задач.

Суб'єкти МК: держава; фірми (підприємства); банки; страхові компанії; транснаціональні компанії (ТНК); державні установи (міністерства); міжнародні організації (МВФ, МБРР); група держав.

Трансакційна економія, яка пов'язана з можливістю економії на витратах під час здійснення складної багатоканальної процедури «горизонтальних» ринкових зв'язків - пошуку партнерів, проведення переговорів, а також на численних формальностях у випадках процедурних узгоджень та судово-правових розглядів на етапі післяконтрактної імплементації домовленостей. Інакше кажучи, йдеться про оптимізацію управління господарською діяльністю через створення управлінської вертикалі замість накладних горизонтальних контактів. По-перше фінансова безпека є невід'ємною складовою економічної безпеки України. Вона повинна базуватися на відносній стабільності грошової одиниці; на оптимізації дефіциту Державного бюджету та удосконаленні фіскального регулювання економіки.

По - друге уряд України спільно з НБУ, відповідними міністерствами і відомствами повинен розробити Концепцію фінансової безпеки держави.

По-третє, враховуючи необхідність вступу України до ЄС, потрібно гармонізувати наше фінансове законодавство із законодавством країн ЄС, особливо - в напрямі боротьби з «відмиванням брудних грошей».



Список використаної літератури

1. Дахно І.І. Міжнародна економіка. - К.: МАУП, 2007. - 248c.

2. Дзюба С.Г., Подоприхіна І.Є. Міжнародна економіка. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток», 2006. - 284 с.

3. Карпенко С.В., Карпенко О.А. Міжнародна економіка. - К.: Університет «Україна», 2007. - 252с.

4. Романишин С.Б., Сай Л.П., Когут У.І. Міжнародна економіка. - Л.: Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2007. - 96с.

5. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: історія. - К.: Либідь, 2006. - 390с.

6. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О. В. Міжнародні економічні відносини. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. - 544с.

7. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX ст. - Л.: Каменяр, 2000. - 303 с.

8. 2. Базилевич В.Д., Валастрик Л.О. Державні фінанси. - К.: Атіка, 2002. -368 с.

9. 3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. - К.: Либідь, 2000. - 654 с.

10. 4. Бляхман Л., Kpomoe М. Россия и Содружество Независимых Государств: уроки первого десятилетия // Рос. зкон. журн. - 2001.-№10.

11. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я. Азаров (голо-ва) та ін. - К.: НДФІ, 2004.

12. Бюджетна система. Вишкіл студи: Навч. посіб. / С.І. Юрій, Й.М. Бескид, В.Г. Дем'янишин таін. - К.: КНЕУ, 2004. - 864 с.

Размещено на Allbest.ru

...