Зовнішньоекономічні договори (контракти)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Кафедра міжнародної торгівлі

Аналітична робота

з дисципліни "Міжнародні комерційні контракти"

Виконала:

студентка 5 курсу 514 групи

Спеціальності 8503,

Тищенко Інна

Перевірив:

Солодковський Ю.М.

Київ, 2012



План

1. Роль міжнародних комерційних контрактів у розвитку бізнесу

2. Регулювання контрактної діяльності національними законодавствами (та українським зокрема)

3. Особливості регулювання контрактної діяльності нормами міжнародного права (публічне, транспортне, торгівельне)

4. Специфіка менеджменту контрактної діяльності в сучасних міжнародних фірмах

5. Бібліографія сучасної літератури з проблематики реалізації зовнішньоекономічних операцій та контрактів

Список використаної літератури



1. Роль міжнародних комерційних контрактів у розвитку бізнесу

Інтернаціоналізація промислового виробництва на основі взаємних постачань продукції, послуг, результатів творчої діяльності є характерною рисою сучасних світогосподарських відносин. Саме такий характер економічного співробітництва визначає форми, методи, зміст міжнародних комерційних операцій.

Міжнародна комерційна операція -- це дії, які спрямовані на організацію, проведення та регулювання процесу обміну товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці між двома або кількома контрагентами різних країн. Основними міжнародними комерційними операціями є експортно-імпортні операції, під якими розуміється комерційна діяльність, пов'язана з купівлею-продажем товарів, які мають матеріально-речову форму.

Основне місце в зовнішньоекономічній операції займає контракт. Він є її документальним оформленням. Контракт містить умови, що розподіляють обов'язки сторін під час виконання угоди. Він також розподіляє між сторонами і ризики, що можуть виникнути в процесі його виконання. Ці ризики можуть спричинити додаткові витрати або збитки, що можуть істотно знизити ефективність зовнішньоекономічної операції або зробити її цілком невигідною. Тому до складання контракту необхідно ставитись з усією відповідальністю.

Зважаючи на колосальну роль міжнародних угод при регулюванні стосунків між країнами у все більш глобалізованому світі, можна уявити значення міжнародних комерційних контрактів у становленні та розвитку бізнесу. Основні функції які виконують МКК а також принципи, при вмілому та узгодженому підписанні контракту створюють між контрагентами атмосферу прозорого та взаємовигідного співробітництва з чітко визначеними правами та обов'язками в рамках такого співробітництва. Через значні культурні та правові відмінності ведення бізнесу у різних країнах, комерційні контракти особливо необхідні для зменшення ризику від зовнішньоекономічних операцій, установлення тривалого співробітництва а також підтримання довіри між діловими партнерами.

Таким чином, розвиток контрактної діяльності фірм стимулює підприємства до співпраці з контрагентами навіть у екзотичних з точки зору їх політики, економіки та культури країнах, так як є певним гарантом безпечності проведення таких міжнародних комерційних операцій.

2. Регулювання контрактної діяльності національними законодавствами (та українським зокрема)

Міжнародні комерційні контракти за своїм характером так або інакше пов'язані з правом більш ніж однієї держави. З урахуванням суттєвих розбіжностей між національними законодавствами окремих країн у принципі було б оптимальним, якби такі контракти регламентувалися переважно міжнародними договорами, що укладають держави. Але внаслідок відносно недостатньої їх кількості не втрачають свого значення в регулюванні відповідних контрактних відносин норми національного права та міжнародні комерційні звичаї, які, між іншим, не є єдиними формами регулювання відносин між учасниками міжнародної комерційної діяльності. До переліку таких форм слід додати також контрактні умови, ділову практику сторін (так званий діловий порядок), типові правила і положення, що розробляються в процесі міжнародного комерційного обігу на недержавному рівні, а також положення, що розроблені судами та арбітражами.

Важливе значення в регулюванні міжнародної комерційної діяльності мають договірні (контрактні) умови.

Необхідно мати на увазі, що міжнародний комерційний контракт виступає не тільки як предмет нормативної регламентації, а також як регулятор прав і обов'язків сторін. Тобто мова йде про те, що норми міжнародних конвенцій, національного законодавства за всього їх значення не є єдиним регулятором міжнародних комерційних операцій. Значна роль тут умов контракту, що опосередковує такі операції.

Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини по міжнародній купівлі-продажу. Наприклад, у Франції, Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться в торгових кодексах. У Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти по міжнародній купівлі-продажу (Закон Великобританії 1979 р.. про купівлю-продаж товарів).

У праві континентальної Європи контракт трактується як угода, спрямована на встановлення, припинення та зміну прав і обов'язків. Наприклад, ст. 1101 Французького ЦК; §305 Німецького ЦУ, цивільне законодавство Росії, України тощо.

У праві Великобританії всі інститути договірного права розвивалися судовою практикою, тому легальне визначення контракту в законодавстві відсутнє. Фактичним договором (контрактом) уважається обіцянка або ряд обіцянок, за порушення яких право встановлює санкцію. Таким чином, в основі контракту лежить добровільно дана обіцянка прийняти на себе юридичний обов'язок. [2]

Зазначимо, що договірне право країн прецедентного права базується на спеціальній доктрині "зустрічного задоволення", яка була розроблена судами і належить до фундаментальних понять. Відповідно до неї особа, що бере на себе зобов'язання, дає обіцянку в обмін на еквівалент. Юридичної сили обіцянка набуває тоді, коли цей еквівалент надається кредитором боржнику. Тобто, щоб набути права вимоги, за нього необхідно попередньо сплатити. Таким чином, і зобов'язання, і право вимоги надаються і набуваються на відшкодувальних засадах.

Відповідно до різних концепцій контракту в кодифікованій і прецедентній системах права існують розбіжності й у визначенні видів договорів.

Усі міжнародні комерційні контракти мають свій конкретний зміст. Змістом контракту є сукупність зобов'язань здійснити обумовлені дії або утриматися від їх здійснення. Поведінка сторін визначається умовами сторін.

У країнах континентальної Європи всі умови контрактів підрозділяються на суттєві (без яких існування договору є неможливим), звичайні (зміст яких регулюється згідно з диспозитивними нормами) і випадкові (відображають специфічні особливості договору).

У країнах загального права договірні умови розподіляються на суттєві (conditions) та прості (warranties), які розрізняються тим, що порушення суттєвих умов дає кредитору право на позов про розірвання договору, а порушення простих умов надає право кредитору вимагати відшкодування збитків. Судовою практикою введена також концепція умов, що маються на увазі. Вона спрямована на можливість введення в контракт судами простої або суттєвої умови, про яку йдеться, але прямо в контракті вона не вказана.

З визнання регулятивної ролі контрактного регулювання у зовнішньоекономічній сфері, його певної "автономності" не випливає його повна незалежність від правової системи держави. Це регулювання базується на дозволі, що існує в національному праві певної країни, самим сторонам урегулювати свої відносини у визначених державою або державами (якщо мова йде про міжнародні конвенції) межах.

Стосовно правового регулювання контрактної діяльності в Україні, то основні нормативні документи, що регулюють контрактну діяльність в рамках зовнішньоекономічних операцій це:

· Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" № 959-XII від 16.04.1991.

· Положення "Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)".

· Розпорядження "Щодо укладання суб'єктами господарської діяльності України зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" №13 від 7.09.1992.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній форми заборонені законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення контракту може випливати із доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, що не суперечать цьому закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Слід враховувати що, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення, з додержанням законодавства України.[1] Детально форма зовнішньоекономічного контракту регламентована в "Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)", що затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 року. Відповідно до абзацу 1 преамбули цього Положення, воно застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) і товарообмінних догорів між українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів діяльності. Особливу увагу слід звернути на те, що в "Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" містяться як імперативні вимоги (загального і спеціального характеру), що пред'являються до умов контракту, так і диспозитивні. [5]

Виокремлюють такі імперативні вимоги:

· найменування, номер договору (контракту), дата і місце його укладення;

· преамбула;

· предмет договору (контракту);

· кількість та якість товару (об'єму виконання робіт, надання послуг);

· базисні умови поставки товарів (прийняття-здачі виконаних робіт чи послуг).

В останньому розділі вказується вид транспорту і такі умови поставки (відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів в чинній редакції), які визначають обов'язки контрагентів по поставці товарів і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих його партій).

У разі укладення договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) в цьому розділі визначаються умови і строки робіт (послуг), ціна і загальна вартість договору (контракту), умови платежів.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України і відповідають міжнародним правилам.

За домовленістю сторін у договорі можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, можливість та порядок внесення доповнень і змін у договір та інші.

3. Особливості регулювання контрактної діяльності нормами міжнародного права (публічне, транспортне, торгівельне)

Для регулювання контрактної діяльності на міжнародному рівні застосовуються такі нормативно-правові джерела:

1. Нормативно правові акти відповідних міжнародних організацій

2. Міжнародні звичаї та ділова практика

3. Національні законодавства країн походження контрагентів.

У практиці міжнародної торгівлі застосовуються наступні джерела регулювання відносин зовнішньоторговельної купівлі-продажу:

* Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 г);

* Конвенція про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.);

У практиці міжнародної торгівлі найбільш широко застосовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона була підписана у Відні 2 квітня 1980 р. і набрала сили 1 січня 1988 р.. для держав, що на той момент ратифікували її чи приєдналися до неї.

Віденська конвенція 1980 р.. складається з чотирьох частин, 101 статті і докладно визначає порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу і його основні умови. Застосування її обмежується договорами купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних договірних держав, чи випадками, коли до договору застосовне право держави - учасника Конвенції. Варто враховувати ту обставину, що Віденська конвенція 1980 р. не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу. Вона визначає спеціальні торгові терміни у відношенні постачання товарів і способів визначення ціни, а також перехід права власності на товар.

У відповідності зі ст. 7 (2) зазначеної Конвенції, якщо питання, що відносяться до предмета її регулювання, прямо в ній не вирішуються, то вони підлягають вирішенню відповідно до загальних принципів Конвенції; у випадку їхньої відсутності - відповідно до права, застосовне у силу норм міжнародного приватного права.

Деякі види продажів під дію Віденської конвенції 1980 р. не підпадають. Наприклад, продаж з аукціону, продаж цінних паперів, судів повітряного і водяного транспорту, електроенергії. Конвенція не визначає порядок розрахунків за зовнішньоторговельним договором купівлі-продажу і терміни задавненого позову.

У практиці міжнародної торгівлі широко застосовуються міжнародно-правові звичаї, тобто загальновизнані правила, що склалися в сфері зовнішньої торгівлі на підставі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин.

У комерційній практиці також використовують поняття торгові звичаї, що означають порядок чи фактично стале в торгових відносинах правило, що служить для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств, умови якої прописані у комерційних контрактах передбачає транспортну складову, а саме перевезення вантажів різними видами транспорту,яка регулюється нормами міжнародного транспортного права.

Міжнародне транспортне право -- це система принципів і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економічного співробітництва.

Серед джерел МТП, які застосовуються при регулюванні міжнародних перевезень слід назвати такі: Угода про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 року, що є наступницею Бернських конвенцій 1890 р.

Угода КОТІФ і додатки А та В регулюють загальні принципи міжнародних залізничних перевезень. Якщо виникає непередбачувана цими угодою і додатками ситуація, то застосовується право держав-учасниць конвенцій. Додаток В застосовується лише до перевезень залізницями, перелік яких визначений учасниками Угоди про міжнародний залізничний транспорт. Плата за перевезення визначається міжнародними і національними тарифами. Передбачені також максимально прийнятні терміни доставки вантажів.

Адміністративні питання повітряного транспорту регламентуються Чиказькою конвенцією про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. Ця конвенція належить до компетенції Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО).

Женевська конвенція Про договір міжнародного перевезення вантажів (КМР) вважається основною у сфері автомобільного транспорту. її було укладено 19 травня 1956 р.

Конвенція ООН про морське перевезення вантажів набрала чинності 11 листопада 1992 р. після ратифікації її 20 державами. Використовують її також окремі держави, які формально не є учасницями Конвенції.

Поки що більшість морських держав світу користуються Брюссельськими конвенціями 1924 р. з відповідними змінами та доповненнями. Ці конвенції більшою мірою вигідні судновласникам і перевізникам й меншою -- контрагентам та іншим заінтересованим особам.

Важливе значення має також Конвенція ООН з морського права (1982 р.), оскільки стосується питань, пов'язаних із судноплавством.

Всесвітня поштова конвенція та додатки до неї регулюють питання щодо перевезення поштових вантажів у міжнародному сполученні. Конвенцію було затверджено у Вашингтоні в 1989 р. на XIX Конгресі Всесвітнього поштового союзу.

Перевезення вантажів територією двох чи більше держав є транзитом, що регулюється Барселонською конвенцією про свободу транзиту (1921р.) Положення Барселонської конвенції мають загальний характер і стосуються всіх видів транспорту.

Для врегулювання питань поставки товару та визначення моменту передачі прав власності на товар, сторони у контракті використовують різноманітні правила поставки. Аби уникнути неточностей та плутанини у тлумаченні даних правил, Міжнародна торгова палата розробила та опублікувала міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі, так званих Інкотермс.

Умови Інкотермс є стандартизованими та встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки. У вересні 2010 року Міжнародна торгова палата оголосила про випуск нової редакції правил щодо використання національних і міжнародних торгових умов - Incoterms 2010. Ці правила, які застосовуються компаніями при проведенні численних операцій по всьому світу, набули чинності 1 січня 2011.

Також важливу роль у регулюванні міжнародних комерційних контрактів відіграє Світова організація торгівлі, що впливає на зовнішньоторговельні операції контрагентів прагненням до лібералізації торгівлі між членами організації.

4. Специфіка менеджменту контрактної діяльності в сучасних міжнародних фірмах

Через зростаюче значення зовнішньоекономічних операцій для підприємств, та важливу роль контракту у регулюванні відносин контрагентів, зовнішньоекономічний контракт є важливим елементом у зовнішньоекономічній діяльності фірми. Через можливі неточності та недоліки контракту фірма може понести значні збитки чи стати жертвою шахрайства, через що питанням укладення зовнішньоекономічних контрактів приділяється значна увага, а до розробки та погодження документа залучаються тільки компетентні спеціалісти.

Підписанню будь-якої угоди передує так звана підготовка до укладення контракту, яка має наступні основні етапи:

1. Вибір ринку і його вивчення.

2. Вибір контрагента.

3. Проведення попередніх переговорів і висновок контракту.

Перший етап підготовки зумовлений динамічністю та різноманітністю сучасного ринкового середовища. Найменші зміни в розмірах виробництва, запасах, митних тарифах, фрахтуванні, курсах валют, кредитоспроможності торговельній політиці прямо впливають на рентабельність тієї або іншої зовнішньоторговельної операції. Інакше кажучи, на сучасну міжнародну торгівлю впливають різноманітні взаємозалежні чинники, які повинні систематично і комплексно вивчатися. Таке вивчення проводиться, зазвичай, за допомогою маркетингу. Промислові і торговельні фірми досліджують ринкове середовище та потенційні ніші, опрацьовуючи великий обсяг інформації, котру отримують як від приватних агентів, так і від державних органів. Об'єкти дослідження залежать від роду діяльності фірми. Методи вивчення, які застосовуються різними фірмами, також можуть бути різними. Водночас існує ряд найважливіших чинників, що старанно вивчаються під час підготовки зовнішньоторговельної операції. Такими чинниками є:

· Політичні відносини з країною-контрагентом.

· Місткість товарного ринку.

· Кон'юнктура товарних ринків.

· Торговельно-політичні умови.

· Транспортні умови.

· Умови платежу і кредиту.

· Правові питання.

· Торговельні звичаї.

· Специфічні вимоги ринку.

· Канали та методи збуту.

Звичайно, наведені вище чинники є лише основною схемою вивчення ринку, яка змінюється та доповнюється відповідно до особливостей фірми, її бізнесу та конкретних намірів.

Основними джерелами вивчення ринку є відомі прийоми маркетингового дослідження: кабінетні дослідження, замовлення довідок у спеціальних інформаційних агентствах, польові дослідження, метод пробного продажу.

Після успішно проведеного вивчення дослідження та вибору підходящого ринку на основі зібраної інформації, підприємство приступає до пошуку та вибору контрагента.

У ролі контрагента може виступати закордонна фірма, міністерство, відомство чи спілка підприємців.

Міністерства і відомства розвинутих країн звичайно не ставлять комерційних цілей і здійснюють свою зовнішньоторговельну діяльність скоріше зі стратегічних міркувань.

Спілки підприємців узагалі створюються для захисту інтересів підприємців даної країни. Але іноді вони можуть виступати як контрагенти. Наприклад, продаж лісу в скандинавських країнах здійснюється з їх участю.

Фірми є найбільш поширеними контрагентами, що спрямовані на комерційну діяльність та, здебільшого, охоче беруть участь у зовнішньоекономічних операціях. Існує детальна класифікація фірм, з невеликими відмінностями у кожній країні, яку можна вивчити та обрати бажаного контрагента. Коли вибір фірми здійснено, зазвичай складається довідка, у яку заносяться такі дані:

· адреса фірми, телефон, телекс;

· рід діяльності;

· список керівних осіб;

· стисла історія;

· список дочірніх компаній, філій;

· баланси фірми - прибутки, збитки;

· останні угоди;

· висновок-оцінка комерційної репутації.

Усі ці дані можна отримати з товарно-фірмових довідників, адресних довідників про акціонерні товариства тощо.

Обравши потенційного контрагента підприємство приступає до налагодження зв'язків та ведення переговорів.

Основними способами ведення переговорів є: листування; особисті зустрічі; використання технічних засобів (телефон, телетайп, факс).

Технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко, та здебільшого у випадках значної віддаленості країн контрагентів, наявності довгострокових контактів з потенційним контрагентом, при необхідності повторення замовлення за раніше укладеним контрактом.

Переговори шляхом листування передбачають надсилання оферти, тобто письмової заяви продавця про бажання укласти договір купівлі-продажу. Особа, що надсилає оферту є оферентом. Звичайно в міжнародній торговельній практиці розрізняють два види оферт - тверду і вільну.

Переговори через особисті зустрічі є найдавнішим та найпоширенішим методом ведення переговорів. На міжнародному ринку склалися певні правила, звичаї і традиції проведення комерційних переговорів. Переважна більшість контрактів укладаються завдяки особистим зустрічам, тому практика такого ведення переговорів заслуговує особливої уваги.

За результатами переговорів сторін з предмета передбачуваного контракту або угоди та її умов сторонами може бути укладений протокол про наміри (protocol of intentions). У цьому протоколі сторони виявляють свої наміри укласти контрактні відносини та приймають конкретні підготовчі зобов'язання на певний строк.

В результаті переговорів сторони одразу можуть скласти спільний проект контракту, в якому враховується фактична домовленість, досягнута сторонами. Немає законів чи звичаїв, яка сторона готує та оформляє міжнародний контракт. Контракт - це результат спільної творчості експортера та імпортера. Друкування тексту та оформлення додатків і копій звичайно здійснює сторона, що приймає. Тексти контрактів розробляються оперативними інженерами спеціалізованих фірм на основі аналогів з умовами, подібними до узгоджених контрагентами при розробці пропозицій.[4]

Перед підписанням кожна із сторін погоджує умови контракту з функціональними підрозділами своєї організації.

Наступним етапом здійснення зовнішньоекономічної операції відповідно до контракту є виконання його вимог сторонами - з боку експортера - передача (поставка) покупцю товару, який є об'єктом контракту, з боку імпортера - оплата встановленої ціни.

З метою контролю за виконанням умов контракту на підприємстві планується послідовність такого виконання - у вигляді цільових заходів оперативними фірмами та функціональними відділами підприємств; у табличній формі при простих експортно-імпортних операціях з сировиною, матеріалами та серійною продукцією або у вигляді організаційно комерційних заходів - при складних зовнішньоторгових операціях та затверджується керівником.

міжнародний комерційний контракт зовнішньоекономічний

5. Бібліографія сучасної літератури з проблематики реалізації зовнішньоекономічних операцій та контрактів

1. "ВЭД: устанавливаем цену контракта". - Елена Рыжикова. - Справочник экономиста. - №10(58)2008. с. 5-9.

У статті йдеться про особливості та основні шляхи визначення та встановлення ціни у міжнародному контракті купівлі-продажу. Автор зазначає роль маркетингового дослідження у ціноутворенні, а також окреслює основні підходи до ціноутворення. Наявні методичні рекомендації із зовнішньоекономічного ціноутворення та формули для визначення остаточної ціни на основі аналізу конкурентних цін У статті автор посилається на міжнародні та вітчизняні нормативно-правові документи, що регламентують контрактне ціноутворення.

2. "Арбітражна угода: сучасні проблеми та тенденції". - Тетяна Сліпачук . - Юридичний журнал. - №12(78)2008. с. 43-48.

У статті піднімається питання про популяризацію міжнародного арбітражу як способу вирішення міжнародних комерційних спорів, та розглядаються основні види арбітражних застережень у міжнародних комерційних контрактах. Зокрема автор розкриває особливості застосування та наводить приклади використання таких застережень безпосередньо у комерційних контрактах - багаторівневих арбітражних угод, альтернативних арбітражних застережень та односторонніх/опціонних арбітражних застережень. У випадку багаторівневих арбітражних угод наводяться критерії достатності медіації та визнання сторін уповноваженими передати спір на розгляд до арбітражу. Також присутня оцінка застосування арбітражних застережень з точки зору різних правових систем.

3 "Основні напрями "європеїзації" контрактного права та перспективи приєднання до неї України". - Олександр Гайдулін. - Юридичний журнал. - №11(77)2008. с. 64-73.

Одну з провідних ролей у інтеграційних процесах Західної Європи відіграє гармонізація національних систем законодавства держав-членів цього інтеграційного утворення. Підвищена пріоритетність гармонізації європейського контрактного права зумовлена необхідністю вільного руху товарів, послуг та осіб всередині інтеграційного об'єднання, що регулюється міжнародними контрактами. У статті наводиться ретроспективний аналіз заходів, що були вжиті для зближення контрактного права а також ті проблеми які виникли в процесі роботи.

4 "Проблема осуществления соглашений в современной экономике". - В.В. Мортиков. - научный журнал "Экономическая теория". - №3/2009. - с. 93-102.

У статті піднімається питання недостатнього забезпечення виконання зобов'язань за договорами. Наводяться причини та наслідки невиконання контрактних зобов'язань а також шляхи посилення механізму їх виконання. Також в статті розглядаються основні інструменти інфорсмента, їх взаємодія, проблеми застосування інфорсменту для різних типів договорів. Згадується також зовнішній контроль, негативні стимули та санкції за порушення договірних умов.

5 "Інкотермс 2010 - нові правила торгівлі" - Сергій Тімонін. - "Фінансовий контроль". - №8(69)2011. - с. 18-21

У статті розглядаються нововведення нової редакції Правил доставки Інкотермс 2010, їх відмінності від попередніх а також особливості застосування у міжнародних комерційних контрактах.

6 "Договір поставки в зовнішньоекономічній діяльності: підстави відповідальності за невиконання чи неналежне виконання". - Тетяна Беседіна. - "Підприємництво, господарство і право". - №4 (184) 2011

У статі автор наводить наслідки недобросовісного виконання сторонами договору його умов, а також зазначає підстави настання відповідальності постачальника за договором поставки ЗЕД та випадки настання відповідальності покупця. Всі наведені у статті випадки підтверджуються нормативно-правовими актами.

7 "Зовнішньоекономічний договір як основна форма зовнішньоекономічної діяльності". - Олег Онищенко. - "Юридичний журнал". - №9 (111)2011. - с. 102-111.

У статті автор розкриває сутність поняття зовнішньоекономічний договір, а також його особливості відповідно до нормативно-правових актів України. Також наводить зразки оформлення контрактів та заповнення основних статей контракту ЗЕД.

8 Роль контракту в управлінні ризиками зовнішньоекономічної діяльності підприємства. - В.М. Вишняков. - Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.17. - с. 179-175.

У статті розглянуте питання ризику у зовнішньоекономічній діяльності підприємства, місце та роль зовнішньоекономічного контракту як одного із інструментів елімінування ризику. Таож наведені основні види ризиків, що можуть виникати у процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій.



Список використаної літератури

1. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

2. Опришко В.Ф. Підручник. -- Видання друге, перероблене і доповнене. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 311 с. Міжнародне економічне право

3. В.М. Гайворонський, В.П. Жушман. Господарське право України.

4. Боярська З.І. Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 143 с.

5. Наказ Міністерства економіки з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 року "Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)"

Размещено на Allbest.ru

...