Офшорні центри в системі міжнародного оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Кафедра міжнародної економіки та теорії фінансів

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

з навчальної дисципліни: «Міжнародні фінанси»

на тему: «Офшорні центри в системі міжнародного оподаткування»

Виконала:

студентка 406-Ф групи

Костюк Ірина

Львів - 2014

Зміст

Вступ

1. Використання офшорних механізмів ухилення від сплати податків

2. Основні методи, які обмежують операції через офшорні центри

3. Використання офшорних механізмів уникнення сплати податків як загроза економічній безпеці України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Запобігання порушенням податкових зобов'язань фізичними і юридичними особами, які розглядають заощаджені кошти в якості додаткового джерела фінансування чи підвищення рівня рентабельності власної фінансової або виробничої діяльності, є ключовою проблемою для фінансових і правоохоронних установ провідних країн світу та міжнародних організацій. Одним із розповсюджених способів ухилення від оподаткування для багатьох підприємницьких структур є переведення фінансових ресурсів або діяльності за межі власної країни для того, щоб вони стали недосяжними для національних податкових інституцій, при цьому світові глобалізаційні процеси та інтернаціоналізація фінансової діяльності значно спрощують реалізацію таких операцій.

У наш час, коли практично усі крупні європейські і американські банки мають дочірні структури у офшорних територіях, за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) світовою банківською системою приховано в офшорах близько 32 трлн. дол. США.

Проблема у загальному вигляді полягає в тому, що не зважаючи на те, що розробці і реалізації заходів з протидії ухиленню від сплати податків, у тому числі з використанням офшорних центрів, приділяється значна увага фінансовими і правоохоронними органами багатьох країн, і «враховуючи суспільну небезпеку злочинів, які вчинюються в сфері оподаткування, держава вживає певних заходів з метою ефективного регулювання цього процесу, а також попередження злочинів, що вчинюються в зазначеній сфері» [9, с. 60], кількість і обсяги таких операцій в Україні постійно зростають.

Метою роботи є дослідження явища ухилення від оподаткування з використанням офшорних зон в контексті його впливу на економічну безпеку України.

1. Використання офшорних механізмів ухилення від сплати податків

Одним із розповсюджених способів ухилення від оподаткування для багатьох підприємницьких структур є переведення фінансових ресурсів або діяльності за межі власної країни для того, щоб вони стали недосяжними для національних податкових інституцій, при цьому світові глобалізаційні процеси та інтернаціоналізація фінансової діяльності значно спрощують реалізацію таких операцій.

Загалом під офшором (від англ. offshore -- «поза берегом») розуміється фінансовий центр, який залучає іноземний капітал шляхом надання спеціальних податкових та інших пільг іноземним компаніям, зареєстрованим у країні розташування зазначеного центру за умов того, що вони не здійснюють господарських операцій на території даної країни («офшорна зона» або «податкова гавань» (англ. tax haven)) [3; 1].

Вважається, що сам досвід використання офшорних зон бере свій початок з часів Давньої Греції, коли грецькі та фінікійськими купці після введення Афінами експортних та імпортних податків почати обходити морем територію цієї республіки та використовувати найближчі острівки для розвантажування контрабандних товарів. Історія надає і інші приклади -- низькі податкові платежі і обмеження, що сприяли продажу англійської вовни на території Фландрії у XV ст., спроби американських купців обходити через Латинську Америку встановлений Англією імпортний податок тощо.

Явище несплати податків безпосередньо пов'язане з «тіньовою» складовою економічної діяльності, оскільки остання, виходячи з існуючих підходів до її структуризації, поділяється на «неформальну» (у межах домогосподарств та підприємств із неформальною зайнятістю), «приховану» (частина легальної діяльності, яка не обліковується або применшується з метою ухилення від оподаткування) та «кримінальну» (заборонена законом діяльність) [8, с. 97], то перші дві з розглянутих складових набувають іллегального характеру саме через несплату, або неповну сплату податків.

При цьому фахівцями розділяються поняття «втеча від податків» і «ухилення від податків». Під втечею від податків зокрема розуміються легальні дії платника податків щодо зменшення його податкових зобов'язань, а під ухиленням -- нелегальна, несумісна з податковим законодавством діяльність [4, с. 643-644].

До найбільш популярних способів ухилення від податків відносяться:

-- неповідомлення контролюючим органам про свою присутність або діяльність у країні, в якій платник податків знаходиться чи займається підприємницькою діяльністю;

-- неповідомлення про джерело доходу, що підлягає оподаткуванню, а також прибутку, не зважаючи на обов'язковість такого повідомлення;

-- неоголошення повної суми доходу, яка підлягає оподаткуванню, а також прибутку. незважаючи на обов'язковість такого повідомлення;

-- використання в декларації про доходи посилань на пільги, які поширюються на дітей, яких у платника податків нема, чи відрахування з доходу на амортизацію машин і устаткування, яких не існує;

-- невиплату податковим відомствам податків, якими обкладається заробітна плата найманих платником податків працівників;

-- контрабанда тощо.

Потрібно зазначити, що на нашу думку, використання у цьому плані дефініцій «втеча від податків» та «ухилення від податків» є не досить об'єктивним, оскільки при цьому суть обох процесів на рівні термінології є недостатньо розмежованою. Як зазначає Ю. Козак та інші автори, «ці поняття важко піддаються дефініції і в різних країнах визначаються і навіть формулюються по-різному», і у той час, як «деякі держави намагаються свідомо піти від розмежування цих понять, щоб мати можливість без утруднень застосувати проти «втікачів від податків» суворі юридичні санкції», для платника податків важливо знати, чи законна проведена ним операція, а проблема розмежування понять «ухилення від сплати податків» і «втеча від податків» для нього залишається справою третьорозрядною [4, с. 643].

На думку І. Ван Хоорна, термін «втеча від податків носить у устах більшості людей негативний зміст і сприймається як діяння, несумісне з законом, при цьому за розумінням самого дослідника, цей термін наповнений швидше нейтральним, ніж негативним змістом.

За визначенням вітчизняних фахівців, термін «втеча від податків» теж є розпливчастим і неточним, тому «на практиці нелегко провести межу між легальною та нелегальною втечею від податків», при цьому наводяться критерії, які можуть використовуватися для такого розмежування, а саме: мотиви діяльності платника податків (навмисні дії); фіктивний характер діяльності; розміри вигоди, одержуваної завдяки ухиленню від податків; оцінка компетентних органів [4, с. 643].

У цьому плані ми вважаємо, що не можна ототожнювати легальне зменшення суб'єктом господарювання своїх податкових зобов'язань шляхом використання будь-яких законних шляхів або «проріх» у законодавстві із незаконними операціями, направленими на досягнення тієї ж мети.

Виходячи з цього, на нашу думку, більш доцільним буде визначення цих понять як:

-- «мінімізації податкових зобов'язань» -- для свідомого зменшення платником податків своїх податкових зобов'язань на законних (легальних) підставах;

-- «ухилення від виконання податкових зобов'язань» («ухилення від сплати податків», «ухилення від оподаткування») -- для визначення несплати податків, або їх неповної сплати без законних підстав (при цьому ухилення від сплати податків може бути як свідомим, так і несвідомим внаслідок неуважності, технічних помилок, інших факторів).

Такий підхід розділяється рядом дослідників, зокрема С. Кравчук визначає, що «ухилення від оподаткування -- основний вид правопорушень, до якого необхідно віднести: ненадання податковим органам інформації про власні прибутки, приховування прибутків шляхом внесення неправдивих даних у звітні документи, а також підробка податкових документів» [5, с.140].

Відповідний підхід впроваджений у вітчизняному законодавстві, зокрема статтями 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та 212-1 «Ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Кримінального кодексу України передбачено покарання за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку (та, відповідно, -- страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів (відповідно -- Пенсійного фонду України) коштів у значних (в 1000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян), великих (в 3000 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум) та особливо великих розмірах (в 5000 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум) [6, ст. 212, 212-1].

2. Основні методи, які обмежують операції через офшорні центри

Розробка і вживання заходів з протидії ухиленню від сплати додатків з використанням при цьому офшорних центрів стали однією з головних цілей фінансових органів багатьох країн. Загальновизнано, що такі дії повинні носити як внутрішньодержавний, так і міжнародний характер. У другому з названих варіантів потрібна координація зусиль у рамках існуючих міжнародних організацій, а також укладення спеціальних угод між двома або більшою кількістю держав.

До країн, які активно борються із даним явищем і уклали для цього двосторонні та багатосторонні угоди належать США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Канада, Японія тощо. Зокрема Франція і Індія, разом із США, законодавчо санкціонували податкове виказування і ввели офіційну фінансову винагороду за надання інформації про неплатників податків. Так, Служба внутрішніх доходів США вже виплатила 500 тис. дол. 578-ми інформаторам. Кодекс Законів Франції містить загальні положення, які допускають винагороду інформаторів, а за індійськими законами інформатор має право на одержання від 10 до 20% суми, стягненої державою за його заявою від неплатника податків.

До найбільш впливових міжнародних організацій, які приділяють значну увагу протидії використанню офшорних зон з метою податкових зловживань є ООН, Європейський Союз і Організація економічного співробітництва і розвитку.

Європейський Союз уже багато років займається проблемою ухилення від сплати податків. Результати таких зусиль втілилися в рапорти і науково-методичні розробки, які з'явилися вперше в 1973 р. і присвячені проблемі оподаткування холдингових компаній. У висновках, які містяться в цьому документі, констатована наявність держав, у яких оподаткування холдингових компаній здійснюється за нижчими ставками, ніж в інших країнах. Серед держав, які ввели привабливіші умови для таких платників податків, був названий Люксембург. Державам - учасницям угоди рекомендовано домагатися гармонізації податкових зобов'язань. Але результати виявилися дуже скромними: податкова ставка для холдингових компаній у Люксембурзі, яка становила 0,32%, була підвищена до мінімуму 10%.

Комісія Європейського Союзу при кожному зручному випадку наполягала на тому, що бажано ввести в практику принципи фіскальної справедливості, які б «були здатні запобігати фіскальним шахрайствам й ухиленню від сплати податків». Вона звернула увагу на той факт, що високі податкові ставки призводять до відтоку капіталів із країн Європейського Союзу. Тут же вказано на доцільність обмеження можливостей офшорних центрів, пов'язаних зі зловживаннями в частині несплати податків. Конкретним просуванням на цьому шляху були сформульовані Францією і Німеччиною вимоги до Люксембургу про зміну згаданого вище рівня податкової ставки для холдингових компаній. Від проведення таких змін було поставлено в залежність заплановане тоді розміщення в Люксембурзі Монетарного Фонду Європейського Союзу. В іншій доповіді, датованій тим же 1973 роком, Комісія Союзу критично оцінила податкові маніпуляції, практиковані багатонаціональними корпораціями. Комісія назвала факти використання корпораціями для цієї мети офшорних центрів, а також відзначила величину фінансових втрат для бюджетних надходжень різних країн. У листопаді 1977 р. Рада Європи опублікувала директиви, які стосуються даної проблеми. Вони ставили в обов'язок податковим службам країн Європейського Союзу обмінюватися між собою інформацією, але залишали в даному документі одну серйозну прогалину: було дозволено відмовляти в передачі інформації, якщо таке пред'явлення інформації призводило до порушення комерційної таємниці чи виникала погроза суспільним інтересам. Разом з тим було рекомендовано розвивати широкі зв'язки між податковими інспекторами різних країн, практикувати обмін досвідом і вивчення практичних досягнень у ліквідації податкових збитків.

Широке коло призначеної для обміну інформації про сплату податків, передбачене в модельному договорі ОЕСР, який становить основу для укладання двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. Переважна більшість таких угод (а їх було укладено до моменту підготовки модельного договору близько тисячі) містить розпорядження щодо обміну інформацією про податки. Однак для держав, які не уклали договорів щодо податків (а це стосується безлічі офшорних центрів), постанови модельного договору не мають якого-небудь значення.

Україною основним засобом боротьби із загрозою запобігання поширенню офшорних механізмів обрано додаткове оподаткування операцій, що здійснюються через офшорні структури. Зокрема Податковим кодексом визначається, що «у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг)» [11].

3. Використання офшорних механізмів уникнення сплати податків як загроза економічній безпеці України

Аналіз динаміки обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку України по країнах-інвесторах (рис. 1) дозволяє зробити висновок про існування стійкої тенденції до зменшення долі інвестицій у вітчизняну економіку таких провідних в економічному плані країн світу як Велика Британія, Німеччина і США за умов підвищення долі інвестицій із Кіпру, обсяг яких починаючи з початку 2005 року виріс більш ніж у 18 разів, та офіційно віднесених до переліку офшорних територій Британських Віргінських островів (у 4 рази за останні 10 років).

Рис.1. Динаміка обсягів ППІ в Україну з окремих країн-інвесторів світу (млн. дол. США, на кінець відповідного року)

Дослідження динаміки обсягів інвестицій з України в економіку інших країн (рис. 2) також дозволяє зробити досить цікаві спостереження: поруч із постійним інвестуванням українських фінансових ресурсів у російську економіку, викликають інтерес інвестиції 10,9 млн. доларів США у Британські Віргінські острови у 20077 році та лавиноподібне зростання «інвестиційної привабливості» Кіпру для українських ПІІ, обсяги яких зросли з 4,4 млн. доларів на початку 2007 р. до 5,8 млрд. на початку 2008 року [10].

Рис. 2. Динаміка обсягів ППІ з України до окремих країн світу (млн. дол. США, на кінець відповідного року)

Окремо потрібно зазначити, що порівняно із нездоровим ажіотажем, яким супроводжувався продаж у 2005 році концерну Mittal Steel Germany «Криворіжсталі», та безперервними дискусіями щодо того куди витратити отримані від продажу «нереальні» 4,8 млрд. доларів, відтік у 2007 році з економіки України 5,8 млрд. доларів не привернув серйозної уваги, навіть українські ЗМІ обмежилися фразами на кшталт «прямі інвестиції з України здійснено до 51 країни світу, переважна їхня частка спрямована до Кіпру», зазначивши при цьому, що «Кіпр став лідером по іноземних інвестиціях в Україну».

Лише у декількох окремих джерелах акцентувалося, що $5,3 млрд., інвестованих у Кіпр наприкінці 2007 року, вийшли з Донецької області, і що з 19 компаній, які здійснювали іноземні інвестиції, їх переважна більшість прийшлася на одну -- «Сістем Кепітел Менеджмент» Р. Ахметова. При цьому зазначалося, що за інформацією «анонімного високопосадовця», ці рухи капіталу обумовлені «побоюваннями Ахметова за свої активи після приходу на посаду прем'єр-міністра Ю. Тимошенко». За інформацією ж самої «СКМ» відбулася передача за ринковою ціною корпоративних прав дочірнім компаніям, які були створені в Європі (читати: на Кіпрі) з метою «впровадження світових стандартів ведення бізнесу», яка відповідно до українського законодавства розглядається як іноземні інвестиції.

Хоча на нашу думку основна проблема полягає навіть не в тому, хто є власником фінансових ресурсів, і були ці зовнішні інвестиції України реальними чи формальними, а в тому, що, по-перше, навіть надвеликий вітчизняний капітал не почуває себе впевнено при політичних змінах, по-друге, -- для представників бізнесових структур більш вигідно бути представленими у вигляді компаній із сумнівного Кіпру, ніж з України, і по-третє, -- уряд жодної з розвинених країн з урахуванням усіх ринкових і демократичних традицій не допустив би такого колосального одночасного відтоку капіталу, не зважаючи на те, формальним чи реальним він є за своєю суттю. При цьому, на нашу думку, саме ставлення державних органів до таких загальновизнаних «лідерів» з впровадження офшорних механізмів, як Кіпр і Віргінські острови, є підтвердженням суб'єктивного та у великій мірі декларативного характеру відношення української влади до офшорних схем ухилення від оподаткування.

Не зважаючи на те, що діяльність податкової і митної служби, інших правоохоронних і контролюючих органів з суб'єктами «тіньового» сектору, у тому числі і з використанням офшорних механізмів ухилення від сплати податків, має деякі позитивні результати, на нашу думку, «каральні» заходи мають лише тимчасовий ситуаційний ефект, який в стратегічній перспективі може привести скоріше до негативних наслідків з точки зору негативного впливу на функціонування підприємницького середовища, і в результаті -- привести до істотного скорочення бюджетних надходжень. І у цьому ми погоджуємося з тими дослідниками, які визнають, що не доцільно розраховувати, що кримінальна відповідальність, правові засоби можуть стати панацеєю у розв'язанні складних економічних і соціальних проблем розвитку України, і не можна захоплюватися надто популярною у буденній правосвідомості ідеєю посилення репресивних заходів [7, с. 55; 2, с. 221].

Враховуючи викладене вище, можна дійти таких висновків:

-- офшорні центри і території можуть виступати як засобом легітимної мінімізації податкових зобов'язань суб'єктів господарювання, так і ухилення від оподаткування та виведення фінансових ресурсів з під контролю державних органів, що є реальною загрозою національній економічній безпеці;

-- відсутність адекватних заходів протидії використанню офшорних механізмів ухилення від оподаткування призводить до виникнення нерівних конкурентних умов, в яких перебувають законослухняні господарські суб'єкти у разі сплати конкурентами менших податків, що спонукає суб'єкти підприємницької діяльності до пошуку «схем оптимізації оподаткування», у т. ч. і нелегальних;

-- не зважаючи на те, що у вітчизняному законодавстві застосовано один з найбільш оптимальних способів запобігання використання офшорних зон як засобу мінімізації податкових зобов'язань суб'єктів господарської діяльності шляхом підвищення рівня оподаткування операцій, що проводяться через офшорні центри, це не дає високого ефекту через те, що рівень додаткового оподаткування у цьому випадку є незначним, і високий рівень оподаткування в Україні стимулює підприємців шукати шлях мінімізації своїх зобов'язань або ухилення від оподаткування, залишаючи їм у цьому випадку значний обсяг фінансових ресурсів, зекономлених у такий спосіб, для організації таких операцій або оплати послуг фінансових посередників;

-- реальною протидією процесам ухилення від оподаткування, у тому числі і шляхом використання офшорних механізмів може стати лише комплексна, узгоджена з іншими країнами та міжнародними організаціями, система політичних, правових, економічних, організаційних, технічних заходів направлених на обмеження можливостей проведення фіктивних фінансових операцій, метою яких є ухилення від оподаткування;

-- не зважаючи на те, що на міжнародному рівні адекватно оцінюється загрози від фінансових операцій, діяльність провідних країн світу та міжнародних організацій направлена на обмеження обсягів фінансових операцій через офшорні центри, їх успіхи на цей час не можна вважати достатньо ефективними, оскільки з одного боку на світовому рівні не можна в повній мірі обмежити можливість незалежних держав встановлювати пільгові умови оподаткування для іноземних інвесторів, а з іншого -- зацікавленість суб'єктів господарювання у зниженні обсягів податкових платежів, враховуючи те, що глобалізацій ні процеси та інтернаціоналізація фінансової діяльності значно спрощують проведення таких операцій;

-- основою національних програм та міжнародної співпраці в даному напрямку має стати оптимізація і уніфікація оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб, яка зробила би безперспективними спроби ухилення від сплати податків шляхом використання юрисдикцій інших країн;

-- необхідність ефективної протидії використанню офшорних механізмів ухилення від оподаткування з метою підвищення рівня економічної безпеки України визначають актуальність і перспективність проведення подальших розвідок у даному напрямку.

офшори інвестиція оподаткування гроші

Висновки

В даній роботі було визначено роль та значення офшорних центрів в системі міжнародного оподаткування, було розглянуто схеми методів, які обмежують операції через офшорні центри та запропоновано шляхи боротьби з відмивання грошей через офшорні зони.

На основі даних досліджень можна зробити наступні висновки:

1.) Офшор являє собою метод податкового планування, при якому в законодавстві країн встановлюється повне або часткове звільнення від оподаткування для компаній, що належать іноземним особам. Держава або його частина, де діє таке становище для компаній-нерезидентів, називають офшорною зоною.

2.) Під офшорною діяльністю загалом розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією будь-якої держави.

3.) Діяльність на території офшорних зон мають ряд переваг, таких як низьке оподаткування чи взагалі його заміна на одноразовий платіж, анонімність справжніх власників, спрощена документація та багато інших. Однак присутні і недоліки, зокрема підвищена пильність правоохоронних органів.

Україна активно використовує офшори для ведення бізнесу, що засвідчується обсягами торгівельних та інвестиційних операцій, де вони використовуються.

Отже, на основі опрацьованого вище матеріалу, можна сформувати рекомендації для виправлення ситуації, що склалася:

- міжнародне втручання в національні законодавства деяких офшорних зон, що не виявляють ініціативи до міжнародної співпраці з метою деякого ускладнення їх фінансового законодавства та встановлення стабільної практики міжнародної співпраці. Це допоможе знизити ризик кримінального використання зазначених територій;

- чітко організувати міжнародне законодавство та визначити ті його положення що мусять бути обов'язково виконані міжнародною спільнотою, в тому числі і офшорними зонами, під страхом штрафних санкцій з боку міжнародних організацій аж до ембарго на фінансові операції;

- створення спеціалізованого, висококваліфікованого міжнародного органу, що матиме виняткове право на перегляд та дослідження усіх міжнародних фінансових потоків;

- посилення правової бази національних урядів;

Для України можна запропонувати наступні рекомендації:

- запровадження акредитивної форми розрахунків;

- розробка цілісного механізму контролю за рухом інвестицій, кредитів, розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України;

- підписання договорів між урядам України та урядами офшорних зон про попередження подвійного оподаткування та повідомлення про реєстрацію українськими громадянами фірм;

- вдосконалення валютного контролю зі сторони банків;

- поглиблення взаємовідносин між органами валютного контролю;

- використання факторингу як методу вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності та ін.

Список використаних джерел

1. Азы офшорных премудростей

2. Відмивання грошей: кримінально-правова кваліфікація, запобігання злочинності, законодавство та міжнародний досвід / [Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., Мельник П.В., Жвалюк В.Р.]. -- Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. -- 310 с.

3. Импэкс консалт. Оптимальне решения на рынке оффшорных услуг

4. Козак Ю.Г. Міжнародна економіка / Ю.Г. Козак [та ін.]. -- К.: ЦУЛ, 2008. -- 1118 с.

5. Кравчук С.Й. Економічна злочинність в Україні /С.Й. Кравчук. -- К. : Кондор, 2009. -- 282 с.

6. Кримінальний Кодекс України

7. Мірошниченко О.В. Іллегальна економіка та фінансові операції з легалізації незаконних доходів у контексті економічної безпеки / О.В. Мірошниченко // Фінанси України. -- 2010. -- №9. -- С. 49-60.

8. Мірошниченко О.В. Вплив іллегалізаційних процесів на економічну безпеку України / О.В. Мірошниченко // Вісник економічної науки України. -- 2009. -- № 2 (16). -- C. 96-101.

9. Никифорчук Д.Й. Злочини, що вчиняються у сфері оподаткування -- засоби запобігання та викриття / Д.Й. Никифорчук, С.І. Ніколаюк, Є.В. Баранюк. -- К.: КНТ, 2008. -- 332 с.

10. Офіційний сайт Державного комітету статистики України

11. Податковий кодекс України.

Размещено на Allbest.ru