Сучасна політика України в галузі міжнародних фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Сучасна політика України в галузі міжнародних фінансів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти політики в галузі міжнародних фінансів

1.1 Суб'єкти міжнародних фінансів та їх характеристика

1.2 Міжнародні фінансові організації та їх значення у процесі

трансформації економіки України

Розділ 2. Оцінка сучасної політики України в галузі міжнародних фінансів

2.1 Співробітництво України з Європейським банком реконструкції та розвитку

2.2 Співпраця України з МВФ

Розділ 3. Напрямки вдосконалення політики України в галузі міжнародних фінансів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Світова економіка на сучасному етапі її розвитку характеризується процесами інтеграції, формуванням регіональних міжнародних економічних утворень, світовою економічною глобалізацією. Процеси суспільної трансформації в Україні зумовлюють необхідність ґрунтовних наукових досліджень світового досвіду діяльності міжнародних фінансових інституцій, місією яких є підтримка економічних реформ та їх соціальної спрямованості.

Відповідно до основних засад економічної політики держави формування й реалізація механізмів державного управління у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями є одним із пріоритетних напрямів держави. Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями підтримує програму економічних реформ в Україні і виступає важливим елементом зовнішнього фінансування, яке спрямоване на покриття дефіциту платіжного балансу та бюджету, реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, що відповідають стратегічним напрямам економічного розвитку держави. Одночасно програми реформування окремих секторів економіки в межах проектів міжнародних фінансових організацій допомагають здійснювати структурну перебудову економіки, впроваджувати світовий досвід, сучасні конкурентоспроможні технології тощо. Слід зазначити, що програми співпраці з міжнародними фінансовими організаціями практично не мали обмежень щодо одержання можливих обсягів кредитних ресурсів. Як результат, діяльність міжнародних фінансових інституцій в Україні покриває майже весь спектр інституційних та економічних реформ.

Прискорення суспільно-економічних перетворень, необхідність посилення позитивних тенденцій розвитку в Україні обумовлюють потребу в новому осмисленні ролі й місця держави у формуванні базису стійкого довгострокового зростання. Разом із тим забезпечення високих темпів економічного зростання в найближчій перспективі визначає потребу у виявленні як позитивних, так і негативних сторін проведених реформ.

Зміни умов економічної політики співпраці України й міжнародних фінансових організацій безпосередньо впливають на політичні, економічні, соціальні процеси в країні, вони є індикатором розвитку громадянського суспільства, економічної, зокрема інвестиційної, привабливості країни, рівня добробуту населення. Погіршення умов такої співпраці означає зниження зовнішніх кредитних, інвестиційних, технологічних та інноваційних надходжень, уповільнення економічного розвитку держави.

Мета курсової роботи полягає в науково-теоретичному узагальненні, обґрунтуванні методологічних засад та розробці практичних організаційно-економічних заходів щодо подальшого розвитку співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями, поліпшення умов для залучення зовнішніх кредитів та інвестицій, а відтак, вироблення ефективного напряму системної трансформації економіки, забезпечення сталого економічного розвитку країни.

Завданням курсової роботи є:

- висвітлення теоретичних аспектів політики в галузі міжнародних фінансів;

- дослідження сучасної політики України в галузі міжнародних фінансів;

- розгляд напрямків вдосконалення політики України в галузі міжнародних фінансів.

Об'єктом дослідження є економічна політика співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями.

Предметом дослідження є умови економічної політики співпраці України з міжнародними організаціями.

Розділ 1. Теоретичні аспекти політики в галузі міжнародних фінансів

1.1 Суб'єкти міжнародних фінансів та їх характеристика

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Суб'єктами міжнародних фінансів є: держава; міжнародні організації; юридичні особи, серед яких особливе місце посідають: транснаціональні корпорації; транснаціональні банки; фінансово-кредитні організації; біржі; фізичні особи [8, с.23].

Суб'єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб'єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов'язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов'язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.

Держава - це основний суб'єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем'єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов'язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб'єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб'єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов'язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.

Центральні банки - це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії - тільки 55 % статутного капіталу належить державі) [8, с.24].

Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.

Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але залишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі: центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу; є банкіром уряду; виконує роль банку для інших банків (банк банків); проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює банківський нагляд.

Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом'якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регулювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політикою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Основними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов'язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організаціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установлення обов'язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інституцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської системи, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.

Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні [22, с.39].

Міжнародні організації - це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб'єктності включає:

- правоздатність - здатність мати права та обов'язки;

- дієздатність - здатність незалежно від інших суб'єктів здійснювати свої права та обов'язки.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) - це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін. [29, с.15]

Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які:

- мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;

- існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики;

- забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.

Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:

- посилення процесів глобалізації економіки, створення транснаціональних структур (ТНК і ТНБ);

- розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв'язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;

- необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, куди входять світова валютна система; світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:

- об'єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;

- здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

- спільне розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики.

Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб'єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). Ці питання детальніше розглядатимуться у темах «Фінанси транснаціональних корпорацій» і «Міжнародна банківська справа».

1.2 Міжнародні фінансові організації та їх значення у процесі трансформації економіки України

Діяльність міжнародних фінансових організацій набуває вагомішого значення і для України. Вона сприяє переходу економіки до ринкових відносин, стабілізації й економічному прогресу. Україна бере участь у діяльності провідних міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР). Співпраця України з цими організаціями є важливим джерелом залучення додаткових фінансів до національної економіки.

Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) - міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами членами і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликані дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко- і середньотермінових кредитів у іноземній валюті. Фонд - спеціалізована установа ООН - практично служить інституціональною основою світової валютної системи [34, с.11].

МВФ було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 01 по 22 липня 1944 р. в Бреттон-Вудсі (США, штат Нью Гемпшир). Конференція ухвалила Статті Угоди про МВФ, яка є його Статутом і набрала чинності 27 грудня 1945 р.; практичну діяльність Фонд розпочав з 1 березня 1947 р., у зв'язку з еволюцією світової валютної системи. За час свого існування МВФ перетворився у достовірно універсальну організацію, добився широкого визнання як головний наднаціональний орган регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-кредиторів. Одночасно він починає грати важливе значення у реалізації рішень "сімки" ведучих держав Заходу, стає ключовою ланкою системи регулювання світової економіки, що формується, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід [34, с.11].

МВФ здійснює спостереження і контроль над дотриманням країнами членами свого Статуту, який фіксує основні структурні принципи світової валютної системи. Статут МВФ тричі переглядався: у 1969 р. з введенням системи SDR (спеціальна валюта запозичення), у 1976 р. зі створенням Ямайської валютної системи, у листопаді 1992 р. з включенням санкції - припинення права брати участь в голосуванні - за відношенням до країн, що не погасили свої борги Фонду. Країна, потребуюча іноземної валюти, проводить купівлю (purchase) або інакше запозичення (drawing) іноземної валюти або SDR в обмін на еквівалентну кількість національної валюти, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. При розробці механізму функціонування МВФ передбачалося, що країни-члени будуть пред'являти рівномірний попит на валюти, а тому їх національні валюти, що надходять у Фонд, стануть переходити від однієї країни до іншої. Таким чином, ці операції не повинні були бути кредитними у суворому значенні слова. На практиці у Фонд звертаються з проханнями про надання кредиту головним чином країни з неконвертованими валютами. Внаслідок цього МВФ, зазвичай, надає валютні кредити державам-членам ніби "під заставу" відповідних сум неконвертованих національних валют. Оскільки на них немає попиту, вони залишаються у Фонді до викупу їх країнами-емітентами цих валют. Доступ країн членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Згідно з первинним Статутом вони полягали в наступному: по-перше, сума валюти, отриманої країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому зверненню у Фонд, включаючи потрібну суму, не повинна була перевищувати 25 % від величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200 % величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених у Фонд за підпискою). МВФ стягує з країн-кредиторів разовий комісійний збір у розмірі 0,5 % від суми операції і певну плату (charge), або процентну ставку, за кредити, що надаються їм, яка базується на ринкових ставках. Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов'язана зробити зворотну операцію - викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в SDR або іноземних валютах. Окрім того, країна-позичальник зобов'язана дотерміново проводити викуп своєї зайвої для Фонду валюти по мірі поліпшення її платіжного балансу і збільшення валютних резервів. Якщо національну валюту країни-боржника, що знаходиться в МВФ купують інші держави-члени, то тим самим погашається її заборгованість. Зобов'язання країни-кредитора, що передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в "листі про наміри", що направляється в МВФ. Якщо Фонд визнає, що країна використовує кредит "у суперечності з цілями Фонду" або не виконує його розпоряджень, він може обмежити або повністю припинити кредитування країни.

Використання першої кредитної частки може бути здійснене як у формі прямої купівлі іноземної валюти, при якій країна отримує всю потрібну суму негайно після схвалення Фондом її запиту, так і шляхом висновку з МВФ угоди про резервний кредит. Фінансові ресурси МВФ надає Україні на досить пільгових умовах: термін сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75 % до 6,29 %.

На початку своєї діяльності, у кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються.

Протягом останніх 40-50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребує фінансових ресурсів Фонду, оскільки вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Саме тому МВФ переключився на підтримку країн, що розвиваються.

Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не у змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду. У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. Україна ввійшла до складу МВФ 3 вересня 1992 р. Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту у 10 678 акцій на загальну суму у 1,3 млрд. дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є країною опікуном нашої держави у цій банківській структурі. Світовий банк надає "технічну допомогу" або дає рекомендації щодо підвищення ефективності окремих галузей і пристосування специфічних секторів економіки до цілей економічного розвитку. Роботу Світового банку координує Рада управляючих [25, с.32].

Кожна з країн-учасниць представлена в Раді одним управляючим, зазвичай, посадовою особою в ранзі міністра. Рада управляючих делегує свої повноваження нечисленній групі представників - Раді директорів-розпорядників.

Місцезнаходження Ради - Вашингтон. Рада директорів-розпорядників відповідає за рішення, що стосуються операцій Світового банку, і за затвердження позик. Рішення щодо останнього приймаються на основі економічних, а не політичних критеріїв. Президент Світового банку є одночасно Головою Ради директорів-розпорядників. Керівництво і щоденні операції Банку виконують понад 7 тис. співробітників із більш ніж 100 країн світу. Розподіл акцій капіталу здійснюється на основі квот країн-членів Міжнародного u1074 валютного фонду (МВФ), а підрахунок голосів - згідно з часткою участі країн у акціонерному капіталі. Сьогодні США мають найбільшу частку голосів (17,07 %), Японія (7,09 %) і Великобританія (5,26 %). У перші роки функціонування Банку великий обсяг допомоги країнам, що розвиваються, був наданий на фінансування специфічних проектів розвитку, таких, наприклад, як установлення ліній електропередач і будівництво автошляхів, мостів та залізниць. Згодом відбулося скорочення фінансування великих промислових проектів, натомість головними стали проекти, спрямовані на підвищення продуктивності і життєвого рівня найбідніших прошарків місцевого населення. Більшість із цих проектів передбачали підготовку спеціалістів для модернізації фірм, підвищення кваліфікації вчителів, застосування "ноу-хау" на малих підприємствах та ін.

Потреба України у підтримці міжнародних фінансових організацій викликана наступним: по-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І, навіть, можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, зазвичай, пов'язана з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання у країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування тільки поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку [25, с.33].

Згодом великий донор і кредитор України - Міжнародний валютний фонд - зовсім припинив кредитну діяльність у нашій країні. Тепер МВФ займається підрахунком і збором відсотків за кредитами, виданими у середині 90-х, а також складанням рекомендацій для українського Уряду.

Проте в абсолютному виразі внесок міжнародних організацій в українську економіку вражає. $12 млрд. - приблизно стільки вклали в нашу країну за 15 років Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, а також Міжнародна фінансова корпорація (комерційна структура Світового банку). На початку 90-х Світовий банк і МВФ були чи не єдиними джерелами припливу в Україну великого іноземного капіталу. У перші роки незалежності дешеві кредитні транші (часом їхня вартість становила LIBOR+0,5 % - на такі ставки не претендують навіть великі нафтові корпорації) сягали півмільярда доларів кожен.

Особливо тісно Україна співпрацювала з МВФ. У 1994-95 рр. уряд отримав близько $2 млрд. на фінансування дефіциту платіжного балансу і держбюджету. В обмін на фінансування він зобов'язався здійснювати приватизацію, демонополізацію ринків, лібералізувати ціни та зовнішню торгівлю, а також стабілізувати курс національної валюти (купоно-карбованця, пізніше - гривні). Ці вимоги, попри постійні нагадування фонду, було виконано тільки до кінця 90-х, до того ж не у повному обсязі.

Для того, щоби співпраця України з МФО була якомога ефективнішою і сприяла економічному зростанню, державна економічна політика зобов'язана:

- підтримувати конструктивні відносини з приватними кредиторами і не бути уразливою до зовнішніх обставин завдяки обережному, завбачливому управлінню своїм зовнішнім боргом і резервами;

- прийняти економічно й фінансово обґрунтовану програму, яка б конкретизувала кількісні показники і передбачала заходи, спрямовані на її реалізацію для досягнення позитивних результатів;

- спрямувати свою економічну і фінансову політику на стимулювання економічного зростання, стабілізування цін, поліпшення добробуту та забезпечення здорового довкілля;

- не маніпулювати обмінними курсами та не нехтувати міжнародною валютною системою. Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній та співвідношення експортно-імпортних цін.

- сприяти становленню та розвитку міжнародних ринків товарів і послуг, модернізації та підвищенню ефективності діяльності підприємств державного і приватного секторів країни створивши відкриту, конкурентну та справедливу систему управління закупівельними операціями МФО [21, с.189].

Міжнародні фінансові організації мають велике значення для покращення економічного становища України. Співпраця України з МФО сприяє поліпшенню макрофінансових показників стабілізації, формуванню конкурентного ринкового середовища, стабілізації національної грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва.

Розділ 2. Оцінка сучасної політики України в галузі міжнародних фінансів

2.1 Співробітництво України з Європейським банком реконструкції та розвитку

Європейський банк реконструкції та розвитку один з провідних інвесторів в економіку України, вкладення якого мають комплексний характер. Європейський банк реконструкції надає значну підтримку економічним реформам в країні, що створює умови для розвитку стосунків між Україною та Банком, про що свідчить портфель проектів ЄБРР в Україні.

На початок 2009 року портфель ЄБРР в Україні нараховує 174 проекти із загальним обсягом фінансування 4,4 млрд. євро.

Зроблено інвестиції в цілий ряд галузей, включаючи харчову промисловість, фінанси, нафтогазову промисловість, транспорт, послуги в сільському господарстві, телекомунікації та муніципальну інфраструктуру.

За період співпраці з ЄБРР (1993-2009 роки) в державному секторі економіки України укладено угод на загальну суму 674,94 млн. дол. США та 669,85 млн. євро, з яких використано 567,54 млн. дол. США та 306,89 млн. євро, рис. 2.1 [32].

Станом на сьогодні в державному секторі України реалізується 8 проектів соціально-економічного розвитку:

- “Реконструкція Старобешевської ТЕС”. Сума кредиту 93,1 млн євро.

- Третій проект „Ремонт автомобільної дороги „Київ - Чоп”. Сума кредиту 200 млн євро.

- “Модернізація після завершення будівництва другого блоку Хмельницької АЕС та четвертого блоку Рівненської АЕС”. Сума кредиту 42 млн дол. США.



Рис. 2.1. Щорічна надходження позикових коштів Європейського банку реконструкції та розвитку до України (державний сектор)

- „Будівництво високовольтної повітряної лінії в Одеській області - будівництво лінії електропередачі 330 кВ Аджалик-Усатове”. Сума кредиту 25,75 млн євро.

- “Фінансування Української ЕСКО (друга фаза)”. Сума кредиту 20 млн дол. США.

- „Впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України”. Сума кредиту 120 млн дол. США

- „Ремонт автомобільної дороги Київ-Чоп”. Сума кредиту 200 млн євро.

- „Будівництво повітряної лінії 750 кВ в Рівненська АЕС - Київська”. Сума кредиту 150 млн євро.

На стадії підготовки знаходяться наступні проекти:

- „Розвиток інфраструктури Іллічівського морського торгівельного порту”. Сума кредиту 26,0 млн євро.

- „Модернізація залізничного напрямку Люботин-Полтава-Кременчук - Бурти - Користівка з метою забезпечення енергозбереження при перевезеннях залізничним транспортом”. Сума кредиту 90 млн євро.

- «Реконструкція електричних мереж напругою 0,4-110 кВ та підстанцій ВАТ «Крименерго». Сума кредиту 170 млн дол.. США [32].

Готуються пропозиції щодо започаткування нових проектів у сфері розвитку інфраструктури, зокрема:

- «Будівництво лінії електропередачі 330 кВ Новоодеська-Арциз»,

- «Будівництво лінії електропередачі 750 кВ Запоріжжя-Каховка».

Основою співробітництва України з ЄБРР є його стратегія допомоги нашій державі та Програма співробітництва між Урядом України та ЄБРР.

Кожні 2-3 роки ЄБРР готує і затверджує нову стратегію для кожної із своїх країн операцій. Зазначений документ готується з урахуванням думки і в тісних консультаціях з урядами держав-позичальників і в тісному контакті з громадянським суспільством.

На даний час діяльність ЄБРР в Україні здійснюється відповідно до схваленої 18 вересня 2007 року Радою директорів ЄБРР нової середньострокової стратегії діяльності банку в Україні, розрахованої на три роки (2007-2009 роки). В рамках стратегії ЄБРР працює у двох напрямках: надання міжнародних кредитів на пільгових умовах під державні гарантії та кредитування приватних підприємств України на комерційних умовах. Європейський банк реконструкції і розвитку здійснює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних проектів. Стратегія Європейського банку реконструкції і розвитку для України передбачає диверсифікованість виробничої бази і загальне поліпшення конкурентноздатності країни, розвиток місцевих ринків капіталу, продовження реформи енергетичного сектору й поліпшення корпоративного управління та прозорості.

Відповідно до неї Банк сприяє підвищенню енергоефективності й безпеки, захисту навколишнього середовища і постійному використанню природних ресурсів у всіх галузях економіки як шляхом безпосереднього кредитування в корпоративний сектор, галузі електроенергетики та інфраструктури, так і шляхом збільшення кредитування в межах кредитних ліній для підвищення енергоефективності в промисловості через місцеві банки.

У фінансовому секторі ЄБРР сприяє розвитку внутрішніх ринків капіталу і наданню безперервної підтримки мікро-, малим і середнім підприємствам шляхом надання довгострокових кредитних ліній через банки-партнери.

Також, одним із пріоритетів реалізації Стратегії буде розвиток транспортної і комунікаційної інфраструктури України, що має вирішальне значення для конкурентноздатності України і її інтеграції в європейську і світову економіку.

У сфері електроенергетики Стратегією передбачається надання допомагати Україні у вирішенні проблеми забезпечення надійної роботи електроенергетичних транзитних систем для основних експортерів і споживачів електроенергії в Європі. Банк також підтримуватиме диверсифікованість джерел постачання і сприятиме використанню альтернативних видів палива.

Найбільш нагальними завданнями Стратегією визначенні наступні:

- покращення підприємницького середовища та боротьба з корупцією шляхом посилення судової системи, верховенства права, реформування державного бюрократичного апарату, спрощення регуляторного режиму для підприємців та завершення реформи оподаткування;

- вдосконалення корпоративного управління разом з введенням в дію нового законодавства про акціонерні товариства, яке має краще захищати інтереси міноритарних інвесторів;

- посилення фінансового сектору та збільшення його конкурентоспроможності разом з подальшим вдосконаленням регуляторної бази з метою стимулювання консолідації, посилення капітальної бази та забезпечення прозорості власності;

- впровадження подальшої широкомасштабної приватизації шляхом прозорих та відкритих процедур та продовження процесу реструктуризації, особливо в галузях енергетики і телекомунікацій;

- сприяння повній інтеграції України у світову економіку [32].

Банк планує зосереджуватись на таких напрямках:

- Допомога у покращанні підприємницького клімату та розвитку конкуренції у приватному секторі шляхом заохочення прямих іноземних інвестицій та поділ ризиків з інвесторами, інвестиції у середні проекти у виробничому та агропромисловому секторах; надання більшого обсягу фінансування акціонерного капіталу та кредитів на більші строки, сприяння синдикації та здійснення невеликих прямих інвестицій; сприяння підвищенню прозорості та якості корпоративного управління у проектах національного приватного сектору; та підтримки проектів, пов'язаних з охороною навколишнього середовища та підвищенням енергоефективності;

- Посилення інституційної спроможності фінансового сектору та підвищення рівня фінансування для мікропідприємств та малих і середніх підприємств шляхом підтримки консолідації в банківському секторі шляхом надання коштів для нового фінансування акціонерного капіталу, зокрема, в контексті злиття українських банків або входження у ринок іноземних стратегічних інвесторів; надання спеціалізованих кредитних ліній (фінансування для мікропідприємств та малих і середніх підприємств, іпотека, лізинг, підвищення енергоефективності, програма складських документів) та передприватизаційне фінансування і фінансування для злиття; співробітництво з більшою кількістю банків та початок роботи зі страховими компаніями та іншими небанківськими фінансовими установами;

- Підтримка реструктуризації та модернізації української інфраструктури автомобільних доріг, залізниць, портів та аеропортів, електроенергетичного та нафтогазового секторів шляхом фінансування проектів з використанням державних гарантій та сприяння досягненню цілей переходу до ринкової економіки, наприклад, більшої комерціалізації та системи формування цін, що у більшій мірі відображає витрати; сприяння розвитку нових структур фінансування без використання державних гарантій та надання передприватизаційного фінансування.

Значний наголос у відносинах з банком зроблено на здійсненні заходів щодо підвищення рівня ядерної безпеки, в тому числі по проектам в рамках діяльності Чорнобильського Фонду “Укриття”.

Майбутній рівень інвестицій ЄБРР залежить від того, наскільки успішно Україна буде покращувати умови для підприємницької діяльності та проводити реформи, зокрема, створювати прозорий податковий режим і дійсно незалежну судову систему.

2.2 Співпраця України з МВФ

Як відомо, Міжнародний валютний фонд - фінансовий кооператив, який нараховує 184 країни-члени і у деяких аспектах схожий на кредитну спілку.

Фінансові ресурси МВФ складаються з внесків його членів. Величина цих квот залежить від економічного стану тієї чи іншої держави. Організація може залучати позикові кошти, а також проводити торгівельні операції із золотом.

Офіційною метою фонду, починаючи з 1944 року, є "укріплення міжнародного економічного співробітництва та сприяння створенню більш стабільної та процвітаючої світової економіки".

Кредити МВФ надаються на вирішення проблем платіжного балансу - у тих випадках, коли держава не може отримати достатнього фінансування на прийнятних умовах для покриття чистих міжнародних платежів.

Протягом 1994-2001 року Україна регулярно отримувала кредити від фонду, проте обсяги їх використання не перевищували 0,8 мільярда SDR за рік [15, с.185].

Після шестирічної паузи, викликаної сприятливою кон'юнктурою на світових ринках, Україна знову звернулася за допомогою. Цього разу уряд висловив готовність освоїти за два роки 11 мільярдів SDR або 16 мільярдів доларів.

Під час підписання боргової угоди на умовах stand-by у листопаді 2008 року українська влада пообіцяла фондові бездефіцитний бюджет-2009, гнучку курсову політику, пенсійну та податкову реформи.

Стабілізаційний кредит надавався під запевнення влади не підвищувати соціальні стандарти більш ніж на 10% та навести порядок в енергетичній сфері. Саме на цих умовах Україні був виданий перший транш у розмірі понад 4 мільярдів доларів.

При видачі другого траншу розміром 2,8 мільярда доларів у травні 2009 року МВФ був змушений піти на поступки, погодившись на 4% дефіциту держбюджету.

Після отримання третього траншу влада не змогла виконати вимогу фонду підняти ціну на газ для населення у вересні 2009 року. А в жовтні парламент всупереч позиції МВФ прийняв закон про підвищення соціальних стандартів [14].

Документ передбачає вливання 10-14 мільярдів гривень до кишень громадян і становить серйозну інфляційну загрозу. Відтак, черговий транш був відкладений з огляду на підвищений рівень популізму та неузгодженість у діях усіх гілок влади.

Втім, більша частина суми угоди stand-by уже перерахована в НБУ та використана на погашення зовнішніх зобов'язань уряду, підтримку фінансової стійкості "Нафтогазу", покриття касових розривів для виплат зарплат і пенсій, рекапіталізацію та рефінансування банківської системи і на підтримку обсягів золотовалютних резервів Нацбанку.

Таким чином, за допомогою зовнішніх коштів уряд зумів майстерно залатати численні фінансові дірки у бюджеті та платіжному балансі, відклавши виплату боргу до 2013 року.

Відмітимо, що кредит від МВФ є досить дешевим і спокусливим для уряду, оскільки передбачає виплату відсотків у розмірі близько 2% річних від загальної суми боргу. Виплата тіла позики почнеться аж у 2012 році і триватиме до 2014 року.

Якщо економіка України у цей період буде зростати, погашення позики не складе особливих труднощів. Коли ж реалізується песимістичний сценарій, тягар боргу, навіть з врахуванням знецінення грошей, виявиться занадто важким для ослабленої держави.

Зараз заборгованість перед МВФ у розрахунку на одного жителя України складає близько 225 доларів [14].

Рис. 2.2. Графік погашення Україною кредиту stand-by від МВФ

Найбільшу критику у скептиків фонду викликає не стільки посилення боргового навантаження, скільки вимоги стабілізаційної програми, які фінансова організація поставила перед Україною в обмін на регулярні транші.

Найрадикальніші критики МВФ вбачають в умовах надання кредиту шкідливе втручання в економіку держави. Представники фонду пояснюють свої рішення намаганням стабілізувати макроекономічну ситуацію, не допустити росту інфляції і бюджетного дефіциту, а також погіршення платіжного балансу.

Оглянемо деякі умови та рекомендації фонду з точки зору побічних ефектів.

1. Збільшення газових тарифів для населення на 20% з 1 вересня 2009 року для виходу "Нафтогазу" на самоокупність. Дане зобов'язання, яке так і не було виконане владою, призвело б до росту витрат громадян і зниження купівельної спроможності населення.

2. Утримання дефіциту державного бюджету на рівні не більше 4% від ВВП. На думку експертів Світового банку, така цифра є недосяжною без істотного скорочення державних видатків. Дефіцит, вважають у СБ, складатиме більше 8%.

Президент і опозиція підкинули дров у вогонь, збільшивши видатки більш ніж на 10 мільярдів гривень у рамках підвищення соцстандартів. А урізати інші видатки також ніхто не хоче.

Таким чином, вони не словом, а ділом заперечили логіку МВФ, щоб не допустити зубожіння населення і заручитися підтримкою електорату. При цьому застереження фонду щодо росту цін та девальвації гривні були проігноровані.

3. Адресна допомога найбільш уразливим верствам населення і підвищення зарплат та пенсій не вище рівня інфляції - 10%. Єдиний побічний наслідок - певне соціальне невдоволення і невдоволення деяких учасників передвиборчих перегонів, яким МВФ зв'язував руки у реалізації популістських обіцянок.

4. Створення єдиного офісу для адміністрування податків великих підприємств замість регіональної мережі.

Дану рекомендацію МВФ, яка мала на меті знизити корупцію у регіонах, критикують представники великого бізнесу. На їхню думку, це збільшить витрати часу та коштів підприємств на відрядження спеціалістів до столиці і ускладнить роботу з податківцями.

5. Жорстке встановлення мінімальних лімітів золотовалютних резервів НБУ і обсягів валютних інтервенцій [14].

Ця важлива умова була націлена на те, щоб НБУ не розтринькував резерви для підтримки курсу гривні, оскільки це може призвести до зниження фінансової стабільності держави та валютних спекуляцій банків виділеними коштами.

Крім цього, та частина резервів НБУ, яка складається з отриманих від фонду SDR, не може прямо використовуватися для валютних інтервенцій. Внаслідок таких обмежень, центральний банк позбувся суттєвих важелів впливу на курсоутворення, бо кількість валюти, яку він може викинути на ринок, жорстко обумовлюється.

До опосередкованих негативних наслідків від співпраці з МВФ можна віднести відкладання деяких структурних реформ на невизначений час, які б влада була вимушена робити у разі відсутності фінансової підтримки.

Отримавши чергові порції кредиту, уряд переносить "судний час" української економіки. Більшість адекватних рекомендацій МВФ так і не були виконані, хоча кошти освоєні, а бюджетні дірки потребують додаткових вливань.

Не потрібно також забувати про західних інвесторів, для яких виконання країною умов МВФ - лакмусовий папірець при визначенні інвестиційної привабливості країни.

Протягом 2009 року світова спільнота могла спостерігати нездатність усіх гілок української влади скоординувати свою діяльність. По суті, вони ігнорують узгоджену з МВФ стабілізаційну програму.

Якщо в країні на найвищому рівні порушуються взяті зобов'язання, то якою буде довіра інвесторів до її державних гарантій? Як результат, рейтингове агентство Fitch оцінює Україну як дуже проблемну економіку, прямо вказуючи на те, що невиконання умов МВФ може понизити її рейтинг.

Незважаючи на призупинку надання траншу, фонд планує продовжити співпрацю з Україною. Більше того, керівник місії МВФ Джейла Пазарбашіоглу в останньому інтерв'ю відзначила деякі успіхи від виконання угоди stand-by: зниження інфляції, зменшення ризиків у банківському секторі, стабілізація валютного курсу [14].

Довгострокові і дешеві кредити МВФ сприяють вирішенню проблем платіжного балансу. Завдяки наданій підтримці, став можливим відтік 7,1 мільярда доларів на рефінансування зовнішнього боргу банків та корпорацій за вісім місяців 2009 року, а також внутрішній відтік 5,7 мільярда доларів з банків, які осіли у кишенях населення.

На думку експертів Світового банку, без заміщення втрачених золотовалютних резервів НБУ коштами від кредиту stand-by та вирівнювання сальдо зовнішньої торгівлі макроекономічна стабілізація неможлива.

Про те, що грішми, отриманими від МВФ, забороняється проводити валютні інтервенції, експерти не згадують. Та й навіщо, якщо є рецепт - плаваючий валютний курс і відмова від адміністративного регулювання вартості гривні.

Взявши кредит у МВФ, Нацбанк зумів провести рекапіталізацію проблемних банків. Таким чином, відбулася трансформація приватного боргу комерційних банків перед вкладниками у державний борг перед фондом. Деякі клієнти банків зуміли повернути свої кошти, і депозитна паніка припинилася, що також є позитивною тенденцією.

Завдяки траншам була дещо послаблена проблема фіскального дефіциту, оскільки частина коштів МВФ перекрила видатки з погашення зовнішніх зобов'язань уряду, проведення розрахунків за російський газ та покриття касових розривів для своєчасної виплати зарплат і пенсій.



Рис. 2.3. Динаміка заборгованості сектора державного управління та органів грошово-кредитного регулювання України в розрізі фінансових інструментів, млрд. доларів

Разом з тим, проблема виконання фінплану залишилася, оскільки за вісім місяців 2009 року надходження до бюджету знизилися на 8,5%, а видатки зросли на 7,5% порівняно з попереднім періодом.

Отже, швидше за все, співпраця України з фондом продовжиться. Принаймні, МВФ у цьому має свій інтерес. Основні держави-донори фонду повинні будуть знаходити спускові клапани для нейтралізації надлишкової ліквідності, якою інтенсивно накачували свої економіки у рамках антикризових програм з підтримки споживчого попиту.

Глобальна криза повільно відступає, споживання та кредитування відновлюються, а зайві кошти на внутрішніх ринках загрожують розвинутим країнам зростанням інфляції. Український ринок міг би легко абсорбувати частину надлишкового євродоларового потоку.

Неотримання Україною четвертого траншу через відсутність політичної волі та координації у проведенні нагальних реформ є негативним чинником. І не лише з точки зору руйнації іміджу країни серед іноземних інвесторів.

Якщо поглянути на ситуацію ширше, глибинна проблема української економіки полягає у тому, що її макроекономічна стабільність стала занадто чутливою до рішень зовнішніх фінансово-політичних гравців. Від намірів однієї організації виділити чергову дозу фінансових ін'єкцій залежить доля 46-мільйонної держави. Це і дивно, і страшно.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення політики України в галузі міжнародних фінансів

Включення України до системи світового господарства на сучасному етапі має свої особливості, зумовлені переважно здобуттям незалежності. Це знайшло відображення у певних політичних актах, відповідних нормативно-правових документах.

Головним економіко-правовим документом, що регламентує розвиток зовнішньоекономічної політики України і відповідно включення її до системи світового господарства, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», прийнятий у квітні 1991 р. [1]. Він передбачає, що суб'єктами міжнародних економічних відносин можуть бути всі юридичні особи, місцезнаходженням яких є Україна. У Законі детально викладено принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, права й обов'язки суб'єктів міжнародних економічних відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю, питання використання товарно-грошових відносин при експортно-імпортних операціях тощо. Цей Закон та інші документи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність України, спираються на об'єктивні можливості господарського розвитку нашої держави. Серед них є вагомі передумови: природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, трудові ресурси, транспортне забезпечення тощо.

Напрями ефективного включення вітчизняної економіки у європейську та світову господарську системи потребують взаємоузгодження стратегій структурної переорієнтації суспільного господарства (його галузей) та визначення інтеграційних пріоритетів, трансформації форм міжнародної спеціалізації виробництва.

Для України в перехідний період до ринкових відносин існує нагальна необхідність поетапного формування моделі конкурентоспроможної відкритої національної економіки з урахуванням переваг міжнародної регіональної інтеграції. Обґрунтування такої моделі розвитку економіки України має враховувати досвід багатьох, передусім європейських, країн і водночас бути адаптованим до національної специфіки розвитку ринкових відносин. Забезпечення умов усталеної конкурентоспроможної вітчизняної економіки безпосередньо пов'язане зі світовими тенденціями розвитку конкурентного середовища, економічної кон'юнктури, особливостями взаємодії з іншими країнами в процесі інтернаціоналізації господарства [35, с.119].

Визначення геоекономічних інтеграційних пріоритетів України має ґрунтуватися на особливостях її зовнішньоекономічної політики з урахуванням системи зовнішньої торгівлі, впливу зовнішніх інвестицій, вітчизняного потенціалу експортно-імпортної диверсифікації, міжнародного руху капіталів і валютних взаємовідносин.

Створення динамічної національної відкритої економіки з урахуванням поліваріантності та особливостей економічних міжнародних зв'язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (матеріальних благ) потребує вирішення на урядовому рівні питань геоекономічної орієнтації з обґрунтуванням потенціальних переваг різноманітних форм і типів міжнародних господарських угрупувань.

Активізація інтеграційних процесів пов'язана з необхідністю визначення передумов, які детермінують взаємодію національної економіки зі світовим господарством. До них належать:

- досягнення високої частини експорту у валовому внутрішньому продукті та важливість зовнішніх економічних зв'язків для життєзабезпечення держави;

- достатня розвиненість внутрішнього поділу та кооперації праці; обмеженість вітчизняних паливно-енергетичних ресурсів;

- наявність високого попиту на нові технології, інвестиційні та фінансові ресурси [35, с.119].

Приблизно третина суспільного виробництва України опосередковується впливом зовнішніх економічних зв'язків. У зв'язку з цим стратегічні орієнтири національного розвитку мають враховувати сьогоднішні реалії міжнародного інтеграційного процесу, неможливість самоізоляції від масштабної та динамічної економіки.

У рамках реформування торговельного режиму з метою подальшого приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ держава спрямовуватиме свої зусилля на:

- запровадження чіткої, взаємної й ефективної співпраці між урядом України та СОТ;

- забезпечення виконання зобов'язань України в рамках вступу до СОТ;

- забезпечення співробітництва з відповідними комітетами СОТ, участь в багатосторонніх переговорах та секторальних засіданнях, що регулюються відповідними угодами;

- ефективне застосовування системи моніторингу для забезпечення відповідності правилам СОТ з метою запобігання можливих суперечок з країнами-членами СОТ;

- реалізацію заходів, спрямованих на інформування громадськості та підтримку бізнесу у використанні системи переваг від членства в СОТ;

- сприяння українським експортерам у покращенні інформованості про доступ на ринки країн - членів СОТ [33, с.70].

Світовий досвід показує доцільність формування відкритої економіки, яка має відповідати певним вимогам. Відкрита економіка повинна забезпечувати: розвинену зовнішню торгівлю; рух капіталів між державами; взаємообмін національних валют; високоефективний власний виробничий потенціал; потужний національний ринок; сприятливий інвестиційний клімат; національне зовнішньоекономічне законодавство, що відповідає світовим стандартам і нормам; сертифікацію продукції за європейськими і світовими нормами та стандартами.

Важливе значення має обґрунтування основних принципів формування відкритої економіки, які повинні відображати особливості розвитку нашої країни. Слід дотримуватися кількох визначальних принципів, а саме:

- створення сучасного власного виробничого потенціалу конкурентоспроможної продукції для завоювання певних перспективних ніш на світовому ринку товарів;

- запровадження стабільної конвертованої національної валюти;

- створення сприятливого інвестиційного клімату і формування власного інвестиційного потенціалу;

- забезпечення сприятливих для господарювання правових, економічних та фінансових умов для діяльності суб'єктів міжнародних інтеграційних процесів, вітчизняного виробництва, активної інноваційно-інвестиційної діяльності, а також взаємозв'язку національного зовнішньоекономічного законодавства зі світовими вимогами і нормами щодо інтеграційних процесів;

- впровадження системи державного регулювання ступеня відкритості вітчизняної економіки;

- проведення цілеспрямованої протекціоністської політики та обґрунтування рівня вітчизняних і світових цін на власну експортовану продукцію з урахуванням внутрішніх витрат;

- послідовного і жорсткого валютного регулювання ринкових взаємовідносин між суб'єктами господарювання;

- обов'язкової сертифікації продукції за світовими стандартами [23, с.6].

Отже, розвиток інтеграційних процесів на сучасному етапі потребує нових форм і підходів до дво- та багатостороннього економічного співробітництва на основі поваги до суверенітету кожної держави та відсутності будь-яких видів економічного тиску у взаємовідносинах.

Висновки

Діяльність міжнародних фінансових організацій набуває вагомішого значення для України. Вона сприяє переходу економіки до ринкових відносин, стабілізації й економічному прогресу. Україна бере участь у діяльності провідних міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР). Співпраця України з цими організаціями є важливим джерелом залучення додаткових фінансів до національної економіки.

...