Міжнародна торгівля

В умовах глобалізації для забезпечення економічного розвитку зовнішньоторговельна політика держави має бути націленою на[13, c.89]:

активізацію зовнішньої торгівлі в цілому;

реалізацію наявних і потенційних конкурентних переваг завдяки правильно визначеним структурним пріоритетам зовнішньої торгівлі;

усіляке заохочення зростання високотехнологічного імпорту (машин, устаткування, технологій, ідей) з метою скорочення технологічного розриву з передовими країнами.

Необхідними умовами реалізації такої зовнішньоторговельної політики є:

подальший розвиток базових інститутів ринкової економіки з метою створення прийнятних умов для підвищення конкурентоспроможності національного бізнесу;

державне фінансування закупівлі за кордоном запатентованої технології та ноу-хау;

вільне від митного обкладання ввезення сучасної техніки та обладнання;

вивільнення від оподаткування прибутку в розмірі частини суми витрат на науково-технічні розробки;

зменшення ставок оподаткування у випадках виробництва та експорту продукції з високим ступенем доданої вартості.

3.2 Проблема залучення України до МПП і напрямки її вирішення

Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту у загальному обсязі виробництва України ще до проголошення її незалежності не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання.

На шляху формування інтернаціонального виробництва на грунті міжнародної спеціалізації та кооперування зроблені лише перші кроки, які виявилися передусім у створенні на території України кількох сотень спільних з іноземним капіталом підприємств, а також у підписанні поки що незначної кількості контрактів із зарубіжними фірмами на поставку українським підприємствам комплектуючих деталей тощо.

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури необхідно брати до уваги такі обставини:

· по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: технологічний фактор, світові норми та ємність ринку.

· по-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість.

· по-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат.

· по-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію.

· по-п'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру.

Високий рівень відкритості національної економіки України у загальний обсяг світового експорту товарів і послуг досить незначний. Це значно звужує перспективи формування конкурентоспроможності економіки, оскільки саме платоспроможність та потужність внутрішнього ринку визначають стабільність та динамічність соціально-економічного розвитку країни. Маючи вигідні первинні конкурентні переваги, а саме: високий рівень кваліфікації працівників, базу високотехнологічних виробництв, власну сировинну базу для більшості промислових виробництв, вигідне географічне розташування, забезпеченість власною електроенергією, потенційно потужний внутрішній ринок та широку диверсифікацію виробництва, Україна має високі шанси посісти вагоме місце у міжнародному поділі праці.

На шляху становлення сучасних чинників конкурентоспроможності українського експорту стоїть низка серйозних структурних проблем, які утруднюють повноцінне задіяння національних конкурентних переваг. Серед них[18, c.100]:

- довготривала тенденція до зменшення попиту та цін на світових ринках товарів традиційного українського експорту;

- посилення міжнародної конкуренції на тлі зростання державної підтримки експорту та активного застосування захисних заходів в інтересах національних виробників у провідних країнах світу;

- збереження тенденції дискримінації українських товарів на зовнішніх ринках, в тому числі негласні домовленості про витіснення або обмеження допуску України на перспективні ринки;

- стрімке підвищення вимог споживачів до якості, сервісного супроводу, технологічного рівня продукції;

- недостатні обсяги інвестицій в технологічне та організаційне оновлення українських підприємств, що перешкоджає збільшенню їхньої конкурентоспроможності та поширенню на нові світові ринки;

- відсутність цілеспрямованої та послідовної політики державної підтримки розвитку експорту, непрямі перешкоди для експортерів у вигляді реальної ревальвації гривні, неповернення ПДВ, несприятливий підприємницький клімат всередині країни загалом тощо;

- нерозвиненість інфраструктури організаційно-правової, інформаційної, фінансової підтримки і супроводу експортерів.

Змагання за ринки, що постійно посилюється, вимагає від фірм більших зусиль та потужностей, а для країн їх базування - зваженої внутрішньої та зовнішньої політики. США, що у 1995 р. посідали провідне місце у рейтингу світових експортерів, дедалі частіше віддають перевагу внутрішньому місткому ринку, який добре захищений. У країні експорт у ВВП становить 8,41% (11,37% світового експорту). Німеччина має 10,18% світового експорту, забезпечує його часткою у 21,68% ВВП та орієнтується на зовнішні ринки. Географічне положення України сприяє вигідним відносинам з таким впливовим партнером. Зростання експорту Німеччини у середньому становить 2,2% щороку. В Італії виробляється у 15 разів більше експортної продукції на душу населення, ніж в Україні. Протягом 2000-2008 рр. там спостерігалася стійка тенденція до щорічного зростання експорту на 6%.

Україна поступається Китаю, Угорщині, Польщі та Туреччині за показниками здійснення експортних операцій. Структура експорту в цих країнах також краща: частка промислових товарів відповідно становить 81%, 68%, 60% та 72%. Порівняльні параметри валових інвестицій та валових заощаджень внаслідок неоднакових шляхів економічного розвитку характеризують країни по-різному. Так, для промислово розвинутих країн валові інвестиції становлять у середньому 20% від ВВП (зважаючи на високий номінальний показник ВВП) задовольняють високу продуктивність суспільної праці та інших показників. Приблизно такі ж за розміром у структурі валові заощадження забезпечують місткість та динамічність внутрішнього ринку. Для країн - колишніх республік СРСР структура зазначених параметрів, враховуючи низький номінальний показник ВВП, не дає підстав для оптимістичних оцінок. До того ж спрямування інвестицій у неефективну економіку призводить до їхнього марнотратства. Заощадження населення, по-перше, витрачаються на ефективніший іноземний товар. По-друге, внаслідок значної диференціації населення за доходами вони зберігаються у відносно невеликої частки населення, яка об'єктивно не може їх реалізувати повністю. Таким чином, робити висновки щодо поліпшення структурних пропорцій ВВП - передчасно.

ВИСНОВКИ

Головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів -- якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.

Підґрунтям забезпечення сталого підвищення добробуту нації є постійне зростання конкурентоспроможності національної економіки. Базових конкурентних переваг для національного товаровиробництва, які, фактично, зводяться до первинних економіко-географічних умов, ресурсної забезпеченості, наявності масштабної транспортної інфраструктури та поки ще значної кількості освіченого населення, для ефективної конкурентної боротьби в глобальній економіці катастрофічно недостатньо. Між тим темпи інноваційного та науково-технічного розвитку, який має створювати для України новітні конкурентні переваги, недостатні. За цим показником Україна поступається не лише провідним країнам світу, але й більшості країн-сусідів.

В Україні продовжує втрачатися науково-технічний базис інноваційного розвитку: цілі наукові напрями і школи фундаментальної науки, відродження яких вельми тривалий та дорогий процес. Водночас склалися об'єктивні передумови для позитивних зрушень у сфері зміцнення національної конкурентоспроможності. Підставою для такого твердження є становлення засад ринкової економіки, фінансової системи, наявність великих підприємств, які активно розвиваються та можуть стати основою "осередків економічного зростання". Нагромаджено певний національний капітал, сформовано базову платоспроможність споживчого ринку. Інтеграція в глобальну торгівельну систему гарантуватиме Україні такий необхідний для неї доступ на світові ринки, на яких її товари і послуги зустрінуть так само прихильно, як товари і послуги більшості могутніх членів СОТ. Доступ на ринки стимулюватиме економічне зростання і сприятиме підвищенню рівня життя.

Скорочення розриву України із країнами Європи у рівнях розвитку економіки та соціальної сфери має спиратися на використання національних конкурентних переваг, міжгалузевих виробничих комплексів та макротехнологій, які відповідають потенціалу вітчизняної економіки, широке залучення інвестицій до реального сектору економіки та впровадження інновацій як пріоритетної складової загальної стратегії модернізації економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зовнішня політика України: реалії та перспективи (виступ Удовенка Г., 13 грудня 1995 р.) // Політика і час. - 1996. - N1. - С. 9.

2. Кравчук Л. Нова Україна в новій Європі // Політика і час. - N2. -1993. - С. 4.

3. Лещенко Л., Пащук В. На вістрі великої політики // Політика і час. - 1993. - N8. - С. 19.

4. Литвин В. Зовнішня політика України: від адаптації до конкретних дій // Віче. - 1993. - N3. - С. 59.

5. Маркусь В. Атрибут самостійної держави. Зовнішня політика сучасної України: деякі принципи та актуальні проблеми // Політика і час. - 1993. - N2. - С. 49.

6. Осадчук Б. Солом'яний вогонь ідей і швидкий попіл забуття. Укр. зовнішня політика. Погляд з-за кордону // Час-тайм. - 17 січня. - С. 8.

7. Пирожков С. Бажані орієнтири і реальні можливості // Політика і час. - 1994. - N5. - С. 22.

8. Пріоритети зовнішньої політики (виступ Удавенка Г. на засіданні ВР України 15 вересня 1994 р.) // Політика і час. - 1994. - N10. - С. 3.

9. Політика передбачувана, послідовна і виважена (виступ Удовенка Г. ) // Політика і час. - 1994. - N11. - С. 3.

10. Стан і перспективи української зовнішньої політики (виступ Кучми Л. 15 липня 1996 р.) // Політика і час. - 1996. - N8. - С. 3.

11. Султанівський П. Для нас це аж ніяк не шляхопровід (китайська складова української зовнішньої політики) // Політика і час. - 1996. - N11. - С. 32.

12. Табачник Д. Новий курс зовнішньої політики України: досягнення і перспективи // Політика і час. - 2005. - N5. - С. 4.

13. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. Матеріали конференції. - Київ, 2000.

14. Основи економічної теорії. - Тернопіль, 1993.

15. Звіт Державного комітету статистики за січень-грудень 2000 року.

16. Україна і світове господарство. - Київ, 1999.

17. Зовнішня торгівля України в 2000 році. -Київ, 2010 р.

18. Паламарчук В. Важлива умова економічного зростання// Економіка України.- 2000.- №6

Размещено на Allbest.ru