Інтеграційні процеси Східной Європи

Процеси інтеграції в Північній Америці

Сучасна картина світового інтеграційного процесу збагачується новими явищами, котрі спричинені змінами в системі світогосподарських зв'язків і виникненням відповідних передумов для формування інтеграційних угруповань у різних регіонах світу.

Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв'язків, що набули характеру стійкої планетарної тенденції. Вона є продуктом прогресуючого процесу інтернаціоналізації господарського життя, взаємопроникнення і взаємопереплетення національних економік, значна частина яких перетворилася в потужні продуктивні сили, що переросли можливості внутрішнього сукупного попиту й активно шукають нових ринків (товарів, послуг, капіталів, новітніх технологій) за межами власних державних кордонів.

Північноамериканська економічна інтеграція є також результатом входження світового господарства в якісно новий етап розвитку, на якому зовнішньоекономічні зв'язки втрачають свою допоміжну відносно політики роль і перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор існування (точніше - виживання) світового співтовариства.

У такому просторі роль Північної Америки визначається тепер уже не силою впливу США на світогосподарські зв'язки, а силою спільних потенційних можливостей трьох по-своєму великих національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну.

Так у Західній півкулі інтеграційні тенденції знайшли своє продовження в Латиноамериканському регіоні у спільному ринку групи країн Південного Конусу - МЕРКОСУР, а на Північноамериканському континенті в зоні вільної торгівлі - НАФТА, що заявила про себе як тристороннє економічне інтеграційне об'єднання континентальних масштабів, що включає Мексику, США і Канаду.

Найбільше розвиненим інтеграційним угрупованням у Північноамериканському регіоні є НАФТА - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі, утворена в січні 1994 р. США, Канадою, Мексикою (назва НАФТА складається з перших букв слів North American Free Trade Association).

Якщо говорити про витоки формування НАФТА, то вони обумовлені вже зазначеними планетарними тенденціями, конкретизованими в посиленні економічної взаємозалежності й поглибленні взаємопроникнення трьох північноамериканських держав. Саме на цих засадах на Північноамериканському континенті виникає прообраз майбутнього єдиного господарського комплексу, в якому національні економіки (Мексики, Канади і США) інтегруються і починають функціонувати як складові єдиної господарської системи в зародковому її вигляді.

Модель розвитку інтеграційних процесів у Північноамериканському регіоні інша в порівнянні з західноєвропейською інтеграцією. У Західній Європі інтеграційні процеси починалися з Римського договору 1957 р., тобто ініціатива, імпульси інтеграції йшли зверху вниз - від урядів, національних державних органів, а потім міждержавних органів країн-членів ЄЕС. У Північній Америці імпульси до створення господарського комплексу йшли знизу вверх, від прагнення до співробітництва на мікрорівні, між американськими та канадськими компаніями. З початку XX сторіччя поступово розмивалися межі між США і Канадою шляхом щодо вільного прямування товарів, капіталу, робочої сили. Якісна зміна економічних відносин між США і Канадою відбулася в 1988 р., коли на міждержавному рівні була укладена американо-канадська угода про вільну торгівлю. Воно передбачало взаємні зобов'язання двох країн ліквідувати обмеження в торгівлі товарами і послугами (на транспорті, у телекомунікаціях, комп'ютерних, фінансових системах, у сфері туризму), скасувати обмеження на іноземну власність у кредитно-фінансовій системі Канади і для канадських банків у США та ряд інших положень.[73]

Про тісний зв'язок економіки Канади з економікою США свідчить хоча б той факт, що північноамериканські монополії контролюють майже половину гірничодобувної та понад 40% обробної промисловості в канадській економіці. У свою чергу США значною мірою залежать від імпорту з Канади сировинних ресурсів, не говорячи вже про те, що Канада традиційно є великим торговельним партнером США.

Одночасно в 80-і роки, початку 90-х років йшов процес взаємопроникнення економік США і Мексики. Звичайно ж, Канада не могла залишитися осторонь мексикансько-американського зближення: вона приєднується до переговорного процесу, який завершився у вересні 1992р. підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі - НАФТА.

Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі реалізувати ці інтереси.

Інтеграційні процеси в НАФТА, за задумом його організаторів, будуть іти по типу інтеграції в ЄЕС: створення загальних ринків товарів, капіталів, робочої сили, технологій США, Канади і Мексики, в остаточному підсумку - зрощування процесів відтворення держав-членів, формування єдиного господарського організму трьох країн. По чисельності населення, обсягу ВВП і ряду базових економічних показників Північноамериканське інтеграційне угруповання порівняне з Європейським союзом. НАФТА володіє потужним (особливо завдяки США) економічним потенціалом, наприклад, щорічний обсяг виробництва товарів і послуг США, Канади, Мексики дорівнює 3 трлн. дол., а їхня частка у світовій торгівлі складає майже 20%.

Згідно з цією угодою, з січня 1994р. розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009р. Тобто до 2010 року у даному інтеграційному угрупованні повинні бути ліквідовані всі торгові, а також інвестиційні бар'єри між державами-членами, скасовані всі мита між трьома країнами.

Інтеграційні процеси в НАФТА в порівнянні з ЄС відрізняють: домінуюче положення в північноамериканському економічному регіоні США, слабка взаємозалежність економік Канади і Мексики і пов'язана з цими процесами асиметричність економічної взаємодії США, Канади, Мексики. Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві - це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою

По-друге, країни, існує чималий розрив у рівнях економічного розвитку країн-членів, що ускладнює створення єдиного господарського комплексу. Наприклад, обсяг ВВП у 1996 р. склав (у млрд. дол.) у США - 6785, у Канаді - 607, у Мексиці - 608. Але якщо по ВВП на душу населення, продуктивності праці і ряду інших основних економічних показників Канада наблизилася до рівня США, то Мексика значно відстає і від США, і від Канади.

По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США - світовий лідер з величезним науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою.

По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.

По-п'яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичним, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів - Західної Європи та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.

У НАФТА слабко розвинуті мережі органів міжнаціонального регулювання і цілком відсутні органи наднаціонального регулювання інтеграційних процесів, що є в Європейському співтоваристві. Планується, що повноцінний загальний ринок у межах Північноамериканського інтеграції буде утворений до 2010 р.

Разом з тим учасники НАФТА проголосили своєю головною метою створення не спільного ринку західноєвропейського зразка, а зони вільної торгівлі, яка дала б можливість кожній країні-інтегранту без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами та регіонами.

Мова йде не про погодження торгово-економічної політики кожного із членів НАФТА з певними наднаціональними структурами, як то практикується в ЄС.

В перспективі НАФТА буде інтегруватися з торгово-економічним блоком «МЕРКОСУР» (створеним у 1991 р. у складі Аргентини, Бразилії, Уругваю, Парагваю і що почали функціонувати в 1994 р.). Згодом до них приєднаються інші держави регіону. До 2020 р. передбачається домогтися справжнього «інтеграційного прориву» ще на одному з найважливіших для США напрямку - в Азіатсько-тихоокеанському регіоні (АТР).[75]

2.4 Економічна інтеграція в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

В Азійсько-Тихоокеанському регіоні інтеграційні процеси вже протягом кількох років визначають головні напрями і зміст його розвитку. Інтеграційні процеси в АТР, гігантському за своєю економічною потужністю, проходять на території з населенням більш 3,5 млрд. чол. На АТР припадає 56% світового валового продукту, 45% світового експорту і 45% світового імпорту.

Специфіка інтеграційних процесів в АТР полягає в наступному:

* в інтеграцію включені як розвинені, так і держави, що розвиваються, що мають різний рівень економічного розвитку;

* процеси інтеграції відбуваються в основному на мікроекономічному рівні, між фірмами, корпораціями країн регіону;

* інтеграція протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні окремих субрегіонів;

* ступінь організаційної готовності інтеграційних процесів поки невелика;

* відсутнє чітке інституціональне оформлення даного інтеграційного угруповання.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон включає ряд субрегіональних об'єднань: Асоціацію країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), Австралійсько-Новозеландську зону вільної торгівлі, Південно-Тихоокеанський форум (ПТФ), Тихоокеанська економічна рада (ТЕР).

Існують спільні консультативні організації, що допомагають інституціональному становленню інтеграційних процесів в АТР і в його субрегіонах, наприклад КТЕС - Конференція по тихоокеанському економічному співробітництву, КТТР - Конференція по тихоокеанській торгівлі та розвитку й ін.

На сучасному етапі розвитку світової економіки, основне місце в інтеграційних процесах в Азіатсько-Тихоокеанський регіоні займає міжконтинентальний інтеграційний конгломерат під назвою “Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво” (АТЕС). Цей “елітарний клуб 18-ти”, становлення котрого як суб'єкта міжнародних економічних відносин ще не завершилося, стрімко набирає сили не лише в регіоні, а й у світовому масштабі. Постійно відкритий для нових членів, він формується як динамічний і впливовий економічний союз, у якому зароджуються по суті не відомі донині механізми співпраці й узгодження інтересів таких гігантів, як США, Японія, Китай, а з недавнього часу і Російська Федерація, що зрештою домоглася членства в цьому клубі.

Загалом, у процесах азіатсько-тихоокеанського співробітництва головну роль грає Японія. Хоча останнім часом усе більше значення одержують чотири «азіатських тигри», США, Китай.

Найбільше активно інтеграційні процеси протікають в Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), створеної в 1967 р., до якої спочатку належали Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія та Сінгапур, а потім поступово приєдналися Бруней (1984р.), В'єтнам (1995р.), Лаос та М'янма (1997р.). Існують плани приєднання Камбоджі.

Тривалий час роль Асоціації в регіоні була більше політичною, ніж економічною. Тому, проіснувавши понад 25 років, вона ще не створила зону вільної торгівлі і тільки планує реалізувати це завдання до 2003р. У 1992 р. між державами - членами АСЕАН була досягнута домовленість про організацію зони вільної торгівлі до 2008 р. на основі поступового зниження тарифів. Країни АСЕАН широко співробітничають як між собою, так і з третіми країнами, особливо з Японією, США, Південної Кореєю, Тайванем, останнім часом із Китаєм.

В цілому країни АСЕАН зіткнулися з проблемами економічного регіоналізму, оскільки держави, що проводять прискорену економічну модернізацію, як показує світовий досвід, не поспішають відмовлятися від політики протекціонізму.

Інше значне, за своїми масштабами, інтеграційне угруповання регіону - АТЕС, заснована в 1989 р. Її членами (до 1997 р.) були 18 держав: Австралія, Бруней, Гонконг, Канада, Китай, Кирибати, Малайзія, Маршаллові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа - Нова Гвінея, Республіка Корея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппін, Чилі. У 1997 р. до АТЕС приєдналася Росія, і організація стала включати 19 держав.

Основна мета АТЕС - шляхом об'єднання країн у даному угрупованні стимулювати взаємне співробітництво в різноманітних сферах: у першу чергу, на ринку товарів і капіталів, а також у сфері транспорту, енергетики й ін. Кінцева мета об'єднання - утворення зони вільної торгівлі в 2020 р., а всі необхідні умови для цього повинні бути забезпечені промислово розвиненими країнами об'єднання до 2010 р. За оцінками експертів. Східна Азія (а ядром розвитку інтеграційних процесів у ній є АСЕАН і АТЕС) до 2000 р. може перевершити за розмірами ВВП Західну Європу, а до 2020 р. - Північну Америку.

Інтеграційні процеси розвиваються на різноманітних континентах, у різноманітних регіонах земної протоки: в Африці, на Близькому Сході, у Латинській Америці. У 80-і роки країни, що розвиваються, заснували більш 40 торгово-економічних об'єднань, але більшість із них знаходилися на етапі передінтеграції або перших етапах інтеграції. Деякі до цього часу розпалися, наприклад в Африці - ЕКОВАС, у Латинській Америці - АЛАДИ, ЕКЛАК.

Україна та ЄС

Проблема економічної інтеграції для України є однією з першочергових, а враховуючи, що Україна - одна з найбільших європейських держав, то для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, з країнами-членами Європейського Союзу.

Слід зазначити, що найбільш вірогідним варіантом реалізації проекту входження України до ЄС є проходження нею інтеграційних процесів разом з країнами-членами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (CEFTA).

Європейський Союз першим оцінив глобальність завдання політичної та економічної перебудови, яке постало перед Україною. Він так само став першим відігравати активну роль у підтримці цього процесу.

Країни-члени ЄС чітко та урочисто висловили в своїй Спільній Пропозиції у листопаді 1994 року намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. Крім того, ЄС і далі висловив підтримку Україні в своєму Плані Дій для України, який було затверджено в грудні 1996 року. Документ визначає дві додаткові задачі: перша - продемонструвати Україні міцний політичний сигнал підтримки з боку ЄС, беручи до уваги бажання України забезпечити тіснішу інтеграцію в європейські структури; друга - досліджувати засоби для поліпшення розвитку існуючої допомоги та зв'язків між ЄС, його країнами-членами та Україною.

ЄС запропонував реальну підтримку Україні шляхом передачі ноу-хау в рамках своєї програми TACIS, створюючи основу для цієї діяльності, він розпочав переговори для створення рамок, Угоди про партнерство та співробітництво, націлених на посилення діалогу та забезпечення рівноправного партнерства фактично у всіх сферах потенційного співробітництва. Сьогодні ЄС не тільки надає Україні найбільшу фінансову, економічну та технічну допомогу; він також виступає найбільшим торговельним партнером за межами СНД і найбільшим інвестором в Україні, при цьому обсяг і торгівлі, і інвестицій продовжує постійно зростати.

В цілому Європа готова до співробітництва: Україна становить стратегічний інтерес для ЄС. Хоча робиться застереження, що реалізація ролі України в Європі можлива в разі розв'язання її економічних і внутрішньополітичних проблем. З метою переведення відносин України з ЄС на постійну і правову основу 14 червня 1994 року в Люксембурзі після тривалих і дуже складних переговорів була підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Уже 10 листопада того ж року Верховна Рада України ратифікувала її без будь-яких застережень і проблем, що мало підтвердити світовій спільноті європейський вибір України, і наступні чотири роки на всіх політичних форумах Україна-ЄС йшлося тільки про затримки в ратифікації з боку ЄС. Врешті-решт, наприкінці 1997 року ЄС завершив ратифікаційну процедуру і 1 березня 1998 року УПС набула чинності.

Мета УПС - сприяти політичному, торгівельному, економічному та культурному співробітництву між Україною та Європейським Союзом. Вона є втіленням спільного наміру ЄС та України забезпечити партнерство та взаєморозуміння заради взаємної вигоди.

Політичні стосунки України з ЄС за 1995-1996 роки набули регулярного і планомірного характеру. 1 червня 1995 року Президент України Л.Д.Кучма на запрошення Голови Європейської Комісії Ж. Сантера здійснив офіційний візит до Брюсселю. За підсумками цього візиту було прийнято Спільну Заяву, що стало прецедентом для Європейської Комісії. Тоді ж було підписано Тимчасову угоду про торгівлю та питання, пов'язані з торгівлею між Україною та ЄС (введена в дію з 1 лютого 1996р., у квітні 1996р. на IV засіданні Міжвідомчого комітету України у справах ЄС було затверджено план імплементації цієї угоди). Візит Президента дав поштовх для активних політико-економічних контактів з ЄС на різних рівнях.

Партнерство та співробітництво між Україною та ЄС передбачає подальшу широкомасштабну співпрацю, спрямовану на досягнення цілей УПС в усіх галузях права та економіки. Проте питання, що стосуються недискримінаційного режиму в торговельно-економічних відносинах, мають першочергове значення, і в тій частині, де законодавство суперечить положенням УПС, мають бути вжиті термінові заходи щодо приведення його у відповідність з Угодою. Треба сказати, що відповідно до статті 51 УПС Україна зобов'язалась привести у відповідність із законодавством ЄС своє митне законодавство, законодавство про компанії, про банківську справу, бухгалтерський облік компаній і податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, охорону навколишнього середовища, закони стосовно ядерної енергії тощо.

Стратегічною метою України неодноразово проголошено входження до ЄС. Переломним кроком до більш чіткого виокреслення цієї мети і перших кроків до її втілення можна вважати Саміт Україна-ЄС, що відбувся в Києві 5 вересня 1997р. Він був покликаний підбити певний підсумок переговорного двостороннього процесу і започаткувати якісно новий етап у взаємних поступках, протягом якого має бути створено всі передумови для оформлення обгрунтованого подання України щодо вступу до ЄС. У цьому контексті Саміт показав усьому світові, що стратегічною метою України є набуття дійсного членства в ЄС.

УПС відкриває Україні легший доступ до ринку Європи завдяки режиму найбільшого сприяння і принципу недискримінації. Це зобов'язує сторони не встановлювати на імпорт та експорт продукції вище мито, ніж те, що визначено в інших країнах. Товари, виготовлені на території однієї із сторін, не підлягають внутрішньому оподаткуванню чи іншим зборам, які перевищують ставки зборів та податків, визначених для продукції національного виробництва. Не встановлюються квоти на експорт та імпорт товарів, за винятком особливих режимів торгівлі в галузях ядерної енергетики, а також для вугілля, металу та текстилю.

У процесі інтегрування України з ЄС особливого значення набуває проблема залучення іноземних інвестицій, вирішенню якої сприяє поліпшення інвестиційного клімату в країні, зумовлене дією макроекономічних факторів.

Фактором розвитку процесу інтегрування України з ЄС є зовнішньоекономічна політика держави, весь комплекс проблем щодо створення договірного простору та забезпечення національної безпеки, розвитку усіх форм зовнішньоекономічного співробітництва, орієнтації на глобальні зміни та тенденції - це може призвести до позитивних змін у становищі України в Європейському просторі.

За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію вступу в перспективі у Європейський Союз. Однак на підготовчому етапі та довгому шляху у напрямі інтеграції до ЄС попереду чекає велика робота з структурної перебудови економіки, реформування власності, здійснення макроекономічної стабілізації, форсуванню економічного росту. Необхідно досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались в економіці країн Західної Європи.

Будь-яка країна, що претендує на членство у ЄС, а потім стає членом Європейського Валютного Союзу, зобов'язана мати досить високі економічні та фінансові показники, які відповідають макроекономічним стандартам країн-членів ЄС (так звані "критерії конвергенції").

Якщо говорити про Україну, то вона на сьогодні за багатьма макроекономічними показниками стоїть набагато нижче того, що вимагається за "критеріями конвергенції".

В Україні в 1999 році показник ВВП на душу населення, згідно підрахунків за офіційним курсом гривні, коливався від 619,3 дол. США (за даними Держкомстату) до 576,4 дол. США (за даними консультативної групи Європейської Комісії в Україні) . Радник Президента України А. Гальчинський наводить близький до цього показник - 617 дол. США . Якщо взяти середній показник в 600 дол. США, то нинішнє співвідношення рівня економічного розвитку України до показників ЄС являтиме собою наступну картину:

ВВП на душу населення в Україні, % до середніх показників членів та кандидатів на вступ до ЄС

До основної групи членів ЄС

2,4%

До групи найменш економічно розвинутих членів ЄС

4,9%

До групи претендентів на вступ “першої хвилі”

11,4%

До групи інших претендентів середнього рівня розвитку

21,6%

До групи найменш економічно розвинутих претендентів

43,5%

Без ліквідації такого значного перепаду в рівнях ВВП не можна сподіватись на реальну зацікавленість Європейського Союзу в прийнятті України.

Таким чином, перспектива інтеграції у ЄС України залежить значною мірою від вирішення ряду економічних проблем. Тільки в результаті успішного здійснення ринкових реформ і досягнення високого рівня розвитку економіки Україна може претендувати на членство у Європейському Союзі.

Розвиток відносин з Європейським Союзом у довгостроковій перспективі має залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Основні зусилля мають спрямовуватися на:

· інтеграцію господарства України у загальноєвропейський економічний простір шляхом розширення доступу українських товарів на європейські ринки, ліквідацію технічних бар'єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;

· підтримку вітчизняних товаровиробників і вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів;

· гармонізацію економічного законодавства у відповідності до стандартів ЄС і ГАТТ/СОТ та створення економічних і правових передумов для створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС.[84]

Рис. 4. Поле регіональних інтересів України

Республіка Хорватія

Республіка Хорватія ( хорв. Republika Hrvatska [Xш??a ? tska ?] ) - держава на півдні Центральної Європи та заході Балканського півострова, колишня союзна республіка в складі Югославії, яка стала незалежною в 1991. Форма правління - демократична республіка. Назва походить по етноніму народу - хорвати. Столиця і найбільше місто - Загреб. Межує на північному заході з Словенією, на північному сході - з Угорщиною і Сербією, на півдні - з Боснією і Герцеговиноюта Чорногорією, на заході омивається Адріатичним морем. Національна валюта - куна. Учасниця ООН, ОБСЄ, Ради Європи. Член НАТО з 1 квітня 2009. У червні 2013 очікується приєднання Хорватії до ЄС. Країна стане 28-м членом Євросоюзу. [3] [4]

Хорватія - унітарна держава, парламентська республіка з президентською формою правління. Законодавчим органом з 2001 року є Сабор парламент. У період з 1991 по 2001 рік парламент був двопалатним.

Глава держави - Президент, який обирається на термін 5 років. 10 січня 2010 у другому турі чергових президентських виборів перемогу здобув кандидат відСоціал-демократичної партії Іво Йосипович [6]. 18 лютого відбулась інавгурація нового президента [7]. Глава уряду - прем'єр-міністр Ядранка Косор.

Орган місцевого самоврядування жупанії (територіальної одиниці) - Жупанський збори (upanijska skuptina), виконавчо-розпорядчий орган - upan, орган місцевого самоврядування громади - громадська рада (Opжinsko vijeжe), виконавчо-розпорядчий орган громади - общинний начальник (Opжinski naиelnik).

Конституція прийнята 20 грудня 1990, незалежність від Югославії проголошена 25 червня 1991. Прийнято поправки до конституції: 1) про права меншин, 2) зміна напівпрезидентської моделі управління на парламентську модель управління, 3) про реформу парламенту. Парламент - однопалатний (велика частина обирається за партійними списками, частина від меншин). До 2001 була палата округів.

Провідними галузями є: суднобудування, машинобудування, хімічна, харчова, текстильна, деревообробна, електротехнічна і електронна, фармацевтична промисловість. Важливою галуззю економіки є туризм.

Переваги: стабільне зростання економіки. Під егідою МВФ запущена програма зниження державних витрат. Зростання туризму.Слабкі сторони: що тягнеться з 2001 приватизація і опір профспілок. Збиток від війни близько 50 мільярдів доларів. Високе безробіття (17,7% на січень 2010 року).

Географічні положення Хорватії

Хорватія знаходиться в центральній Європі, на північно-східному узбережжі Адріатичного моря. Хорватія межує з Словенією на півночі, з Чорногорією на півдні, з Угорщиною і Сербією на сході, з Боснією і Герцеговиною на південно-сході. На заході країна омивається Адріатичним морем. Загальна площа країни - 56,5 тисяч кв.км.

Уздовж узбережжя Хорватії 1.185 островів, найбільшими з яких є острова Крк, Црес, Паг, Хвар, Брач, М Vkn і Корчула. Більшу частину Хорватії займають середньовисотні гори.

Найвища точка країни - пік Цинцар (2.085 м). Крім нього виділяються також такі вершини: Велика-вершина (1.890 м), Динара (1.830 м), Св. Юрі (1.762 м), Вагански (1.757 м), Плешевица (1.648 м), Кула (1.534 м), Учка (1.396 м). Найбільші річки країни: Дунай (188 км), притоки Дунаю - Сава (526 км), Драва (505 км).

Хорватія славиться своїми чистими та мальовничими озерами. Найбільше озеро - Вранско (30,7 кв. км), що знаходиться недалеко від Београда. У туристичному світі найбільшу популярність завоювали Плітвіцькі озера - намисто з 16 озер та річки Корану. Популярні також Червоне та Синє озеро, розташовані поблизу Исотски, озеро острова Црес а також озера Визовачско, Проклянско і Копачево. Культура

Державною мовою в Хорватії є хорватський. У деяких містах Істрії державний статус має італійський. Мови національних меншин - сербський, словенська,угорський, чеський, русинський, албанська та ін На півострові Істрія існують два вимираючих романських мови - істророманскій і істроруминском.

Висновки і пропозиції

У цій частині моєї курсової я підведу підсумки.

Отже, найбільш розвинутим інтеграційним угрупуванням у світі є Європейський союз (ЄС). З моменту свого утворення ЄС пройшов всі основні етапи інтеграційного процесу і в даний час знаходиться на етапі розвитку й удосконалення економічного союзу.. В міру розвитку валютної інтеграції країни ЄС мають намір перейти до єдиної валюти і єдиного європейського центрального банку. Для керування ЄС створені міждержавні представницькі, виконавчий і судові органи, наділені деякими наднаціональними повноваженнями по прийняттю рішень від імені ЄС у цілому.Входження України в ЄС - це складний процес, зумовлений станом її розвитку, певними вимогами, що ставляться до неї з боку цієї організації. Тому цей перехід потрібно здійснювати поетапно: перший етап - підготовчий, другий - безпосередня інтеграція України в ЄС.Інтеграція України в ЄС стане дуже важливим кроком в її історії. Перспективи, що розкриваються перед цим - надзвичайно великі.

Насправді ж Європейський Союз - це більше ніж просто бюрократія, масляні гори чи високі ціни. Це в першу чергу випробувана і перевірена гарантія миру. І саме з цієї причини - якщо навіть не брати до уваги інші позитивні сторони - цінність Союзу для людей невимірна.

Серед основних завдань наступного десятиріччя - суттєве вдосконалення механізмів корпоративного управління, реалізації та демократизації акціонерної власності, удосконалення законодавства та судової практики в частині забезпечення гарантій прав акціонерів, насамперед дрібних. Потрібні більш цілеспрямовані та ефективні зусилля держави в захисті та реалізації майнових прав громадян, забезпеченні недоторканності їхньої власності на житло, земельні ділянки, акції та банківські вклади. Держава зобов'язана забезпечити всі передумови для зміцнення позицій власності споживчої кооперації, яка змінила свою природу, адаптувалася до ринку і зберігає свою нішу за якісно нової економічної ситуації. Потрібно відчутно підвищити ефективність роботи державних підприємств та використання державних корпоративних прав.

Державний сектор економіки має функціонувати на основі ринкової мотивації та прибутковості. Уряд, місцеві органи виконавчої влади повинні оптимізувати обсяги та структура державного сектора економіки, запровадити ефективні принципи управління ним, посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств з часткою державної власності.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік»: за станом на 20.05.2010 р./ Верховна Рада України. - Офіц. вид. - Режим доступу:

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T102278.html .[14]

2. Постанова Верховної Ради Української РСР «Про програму надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану» за станом на 03.07.1991 р./ Верховної Ради Української РСР. - Офіц. Вид. - Режим доступу:

http://ukraine.uapravo.net/data2008/base65/ukr65597.htm .[25]

3. Базілінська О.Я., Макроекономічна нестабільність: цикли ділової активності, безробіття, інфляція: Навч.посібник / О.Я. Базілінська. - К.:ЦУЛ, 2005. - С.47-76.[32]

4. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навч. пос./ В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрик. - К.: Атіка, 2002. - С. 149-170.[36]

5. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ В.Д. Базилевич. - К.: Знання, 2006. - С. 401-405.[43]

6. Башнянин Г.І. Політична економія: Навч. пос./ Г.І. Башнянин. - Львів: Новий світ, 2004. - С. 442-455.[51]

7. Білецька Л.В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. пос./ Л.В. Білецька, О.В. Білецький, В.І. Савич. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - с. 276-283.[68]

8. Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2-х ч./ С. Будаговської .- К.: Основи, 2001. - С. 244-247.[73]

9. Буряк П.Ю. Макроекономіка: Навч. пос./ П. Ю. Буряк. - Львів: ІНТЕРЕКО, 2001. - С. 89-106.[75]

10. Гальчинський А.С. Основи економічної теорії: Підручник/ А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко. - К.: Вища шк., 1995. - с. 370-382.[84]

Размещено на Allbest.ru