Напрями трансформації моделі українсько-російських торговельних відносин у контексті стратегічного партнерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напрями трансформації моделі українсько-російських торговельних відносин у контексті стратегічного партнерства

Вступ

Актуальність роботи. Двохстороння співпраця з країнами-сусідами - це перш за все завдаток успішної зовнішньоекономічної діяльності країни, її положення на світовій арені. Це стимулює вітчизняне виробництво, туризм, сприяє вільному переливу капіталу та робочої сили між країнами, що сприяє розвитку науково-технічному прогресу, що, в свою чергу, забезпечує економічне зростання та зростання рівня життя населення.

Одним із найбільш важливих та стратегічно необхідних зовнішньоекономічних зв'язків України є відносини із Російською Федерацією, яка є партнером України в багатьох галузях.

Метою дослідження є торговельні відносини України та Росії.

Основними завданнями у роботі є наступні:

дослідити тенденцію двосторонніх торговельно-економічних відносин;

провести емпіричне дослідження основних функціональних залежностей;

охарактеризувати сутність та характеристики стратегічного партнерства;

оцінити економічну компоненту виміру стратегічного партнерства

Предметом дослідження є методологія дослідження україно-російських відносин.

Об'єктом дослідження є економічні та торговельні відносини України та Росії.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Кожен розділ завершується конкретними узагальненнями та висновками.

Інформаційними джерелами слугували статистичні щорічники, підручники, посібники, мережа Інтернет.

1.Сутність та характеристики стратегічного партнерства

Під стратегічним партнерством розуміється такий рівень співробітництва між державами, який передбачає спільне здійснення ними своїх ключових національних інтересів. Таке партнерство повинне бути довготривалим, максимально ефективним та взаємовигідним. Воно виключає будь-які несправедливі (дискримінаційні) дії однієї держави по відношенню до іншої. Ухвалені спільно рішення підлягають послідовному виконанню незалежно від зміни керівництва країн-партнерів. Якщо сьогоденні інтереси однієї з держав протирічать духу стратегічного співробітництва між ними, то не виключається можливість поступитися такими інтересами на користь партнера.

Реалізація Україною стратегічного партнерства з іншими країнами повинна відповідати її національним інтересам та сприяти підвищенню державної безпеки. Сьогодні Україна визнає стратегічними відносини з 19 країнами (тобто з кожною десятою країною світу). Серед них: Азербайджан, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Грузія, Ізраїль, Канада, Китай, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, США, Туреччина, Узбекистан та Фінляндія.

Серед головних сфер стратегічного партнерства України можна виділити економічну, політичну та військову. Оскільки кожна галузь окремо і всі вони разом мають виключне значення для забезпечення життєвих потреб держави.

Відносини стратегічного партнерства будуються на таких принципах:

-- спільна зацікавленість партнерів у плідному співробітництві, взаємне визнання стратегічного характеру відносин;

-- готовність враховувати інтереси іншої сторони, йти на компроміси для досягнення стратегічних цілей, навіть коли такі дії неоднозначно доцільні з погляду власної вигоди;

-- взаємна відмова від дискримінаційних (більше того -- ультимативних) дій одного проти одного;

-- довготерміновий характер партнерських відносин, оскільки стратегічне партнерство встановлюється не на два-три роки, а на тривалу перспективу;

-- наявність дійових механізмів реалізації такого формату відносин;

-- правове закріплення змісту й механізмів стратегічного партнерства в двосторонніх документах, оскільки стратегічні цілі співробітництва не повинні змінюватися залежно від зміни керівництва в обох державах;

-- дисциплінованість, послідовність і прогнозованість, неухильне виконання партнерами своїх зобов'язань;

-- висока ефективність стратегічного партнерства -- віддачу від такого співробітництва мають відчувати обидві сторони, причому не тільки державно-політичні еліти, а й суб'єкти економічної діяльності, рядові громадяни обох країн. Щодо визначення суті поняття “стратегічне партнерство”, то у вітчизняній літературі простежується лише кілька спроб. Дослідження та визначення його змісту зустрічаються у статтях С. Кононенко, Е. Лисицина та Б. Тарасюка, В. Зам'ятіна, Т. Мединської та ін. Тому нашим завданням буде дослідити суть даного поняття та основні фактори, що мають на нього безпосередній вплив.

У словнику іншомовних слівпоняття „стратегічний” означає: 1) той, що стосується стратегії; 2) той, що містить загальні, основні настанови, важливі для підготовки та здійснення чого-небудь[1, с.648]. У свою чергу, слово „партнер” означає учасник у певній спільній діяльності[1, с.521].

Поєднання цих двох слів (стратегічне партнерство), за універсальним бізнес-словником Л. Лозовського та інших авторів, означає співробітництво деякої компанії з більшою та міцнішою у фінансовому плані, яка може забезпечити ресурси для досягнення деяких її економічних та стратегічних цілей [2]. Зокрема, Б. Тарасюк зазначає, що основними принципами стратегічного партнерства є наявність у партнерів подібних інтересів, збіг поглядів і підходів до ключових питань зовнішньої політики, готовність узгоджувати з інтересами стратегічного партнера або приймати рішення щодо його підтримки на міжнародній арені [3].

Е. Лисицин з'ясовує суть стратегічного партнерства через поняття самого партнерства. Партнерство між державами він розглядає як спеціальну форму відносин, яка припускає співучасть держав, єдину мету і оформляється спеціальною угодою [4, с.32]. Стратегічне партнерство, на його думку, повинно мати стратегічні наслідки, наслідувати єдину стратегічну мету. Автор стверджує, що в угоді, яку підписують стратегічні партнери (а вона є обов'язковою) зміст партнерства має бути чітко визначеним. Такий документ повинен відображати, який внесок у досягнення зазначених цілей партнерства повинна зробити кожна сторона угоди [4, c.43].

На думку А. Зленка, стратегічне партнерство - це вища форма співробітництва, яка передбачає високий рівень взаємодії партнерів у досягненні конкретних цілей як у двосторонніх відносинах так і на міжнародній арені. Складовими такої взаємодії має бути взаєморозуміння, взаємопідтримка партнерів, визначення стратегічних інтересів, спільної позиції, орієнтованої на досягнення поставлених цілей. Автор також зазначає, що стратегічне партнерство має базуватися на повазі до національних інтересів кожної сторони, до політики кожного з партнерів, вибраного ним шляху розвитку, національного статусу, а також на рівноправності та підтриманні балансу відносин між партнерами. Рівень розвитку такого партнерства повинен визначатися безпосередньо сторонами в залежності від глибиницих зв'язків[5].

О. Білорус основний принцип стратегічного партнерства вбачає в ефективному захисті власних національних інтересів. Стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу, на його думку, є досягнення високого рівня конкурентоспроможності держави і суспільства. Принципами побудови стратегічного партнерства є ефективність, результативність та рентабельність зовнішньої політикою [6, c.7]. Відповідність стратегічного партнерства національним інтересам є основним критерієм їх побудови і на думку П. Симоненка [6, c.8].

У свою чергу, І. Богословська під стратегічним партнерством розуміє відносини з тими країнами, з якими воно є найбільш вигідним. Таким чином, основними принципами мають бути реальна та рівна зацікавленість сторін у співробітництві. На її думку, всі інші варіанти - не стратегічне партнерство, а обмін компліментами [6, c.9]. На думку Н. Вітренко, відносини стратегічного партнерства мають будуватися на принципах взаємної зацікавленості, рівноправ'я, довіри та ретельного виконання зобов'язань. Базою для формування стратегічного партнерства мають бути історичні, духовні традиції та схожість світорозуміння [6, c.10].

В. Зам'ятін вважає, що стратегічне партнерство може реалізуватися тільки у випадку наявності справжньої стратегії. Не тільки зовнішньополітичної, але й економічної, безпекової, коли є бачення власного майбутнього і власних можливостей [7]. На його думку, у країни, де зовнішня політика якої є чітко-визначеною, не може бути надто багатостратегічних партнерів, інтереси яких часом діаметрально-протилежні. Наприклад, США мають лише 5 стратегічних партнерів, а Україна - 19 [8].

Важко не погодитися з думкою В. Цімошевича, що партнерство - це підтримка у важкі часи [9]. На нашу думку, справжнє стратегічне партнерство проявляється тоді, коли існує взаємодія між країнами не лише у період економічного піднесення тої чи іншої країни, але й у період скрути. Це партнерство може проявлятися у наданні певної фінансової допомоги, формуванні експертної комісії, з метою вирішення певної проблематики, обмін досвіду виходу з кризової ситуації та ін.

1.1 Економічна компонента виміру стратегічного партнерства

В міжнародних відносинах слід визначити насамперед інтереси та мету цієї чи іншої дії. Під час розв'язання питань сторони діють, виходячи з власних інтересів. Поняття "інтерес" у перекладі з латини означає "має значення", "важливо". Тобто несе в собі змістовне навантаження як реальну причину соціальних дій, що покладена в основу безпосередніх мотивів. Політичні інтереси визначаються як узагальнене вираження потреб у політичній свідомості соціальних груп та індивідуумів, а також як реальна причина діяльності соціальних груп.

Стратегічне партнерство - вища сходинка співробітництва порівняно зі звичайними відносинами. Зумовлена конкретними інтересами сторін, така співпраця стає можливою між тими партнерами, які не мають взаємних територіальних претензій, натомість наявна взаємна прихильність принципам територіальної недоторканності і непорушності кордонів. Це відносини партнерів, які мають схожі цінності і спільне коріння, національні інтереси, які визнають очевидність і необхідність тенденції динамічного зростання двостороннього товарообороту, поглиблення співпраці.

Щоб надати співробітництву характеру стратегічності, створюється політичне, економічне й соціальне міжнародне середовище, яке сприяє розвитку конкуренції, взаємному доповненню, динаміці різних соціальних форм господарювання та укладів як усередині країни, так і у співпраці з партнером, що врешті-решт покликано стати стратегічним спрямуванням трансформації економіки. Тобто стратегічне партнерство використовується для досягнення внутрішніх трансформацій вищого порядку з метою виведення вітчизняної економіки на наступний, вищий табель світового розвитку. Такий напрям сприяє мобілізації максимуму наявних ресурсів, використанню різних виробничих можливостей -- від індустріальних до постіндустріальних, розширенню всіх форм підприємництва -- від малого бізнесу до великого капіталу.

Водночас стратегічні партнери мають враховувати низку обставин, пов'язаних із геополітичними й геоекономічними інтересами інших країн-партнерів. Серед складників, що визначають суть стратегічного партнерства, -- високий ступінь співробітництва і довіри; прозорість відносин, що означає широку взаємодію у міжнародних справах та не спрямованість проти третіх країн; широта партнерства не тільки в економічній сфері, а й у політичній (наприклад зміцнення регіональної безпеки тощо); тісна координація зовнішньополітичних кроків у всіх ключових напрямах світових і двосторонніх проблем розвитку; характер відносин з країною-партнером як самодостатня величина, що не піддається кон'юнктурним впливам; обов'язкова довготривалість відносин, оскільки вона містить комплекс політичних і військових гарантій.[32] При цьому наявність довгострокової програми стратегічного економічного співробітництва (партнерства) з основних напрямів має стати додатком до базового міждержавного договору. Зазначимо, що це завдання є досить складним і важко піддається кореляції у зв'язку з конкуренцією світових центрів сили.

Стратегічне партнерство є довготривалим явищем (хоча деякі країни надають перевагу його короткочасності) і потребує визначення дій на перспективу, зокрема:

визначення його місця у структурі зовнішніх зв'язків обох країн з урахуванням національних, стратегічних і поточних інтересів, які можуть бути реалізовані через наявні зв'язки;

виявлення можливостей послаблення або подолання впливу на них негативних чинників і посилення тих чинників, що стимулюють розширення цих зв'язків;

визначення контурів раціональної структури співробітництва за його видами і напрямами з виокремленням поточних і довгострокових пріоритетів.

Водночас необхідно враховувати базові принципи співробітництва, їх практичну реалізацію. Важливими є такі чинники, як довіра, невтручання у внутрішні справи, рівноправне взаємовигідне партнерство, повага до обраного варіанта розвитку, визнання необхідності поліцентричного світового устрою (останнє вимагають деякі країни, в тому числі Китай); [17]стратегічні напрями реформування суспільних, у тому числі економічних і соціальних відносин, їх результати, рівень можливостей і доцільність використання досвіду кожної з країн; трансформаційні процеси, що відбуваються в світі, їх неоднозначний вплив на геополітичне і геоекономічне положення двох країн; конкурентна ситуація, що формується у країнах, і можливості її поліпшення завдяки двостороннім зв'язкам; зовнішньополітична і зовнішньоекономічна орієнтація державного керівництва, основної частини кадрів, представників еліт і ділових кіл тощо.

До бажаних умов для сприятливого стратегічного партнерства можна віднести: спільний кордон, збіг засадничих рис розвитку, доповнюваність економік обох країн, перспектива розв'язання ресурсних (стратегічних) проблем країни, розширення ринку збуту товарів тощо. Звісно, між такими партнерами всі міждержавні проблеми мають бути вирішені, а економічні інтереси -- збігатися. [27]До зазначеного додамо, що в політичному плані в інтересах Української держави є розвиток стратегічного партнерства з країнами, які здебільшого спираються на цінності ліберальної демократії, що проростає з надр європейської культури і на яку орієнтується практика більшості західних країн.

Із стратегічним партнером можна коригувати та узгоджувати дії у своєму просуванні до регіональних і світових структур: передусім до СОТ та в напрямку європейської інтеграції. Аналізуючи суть стратегічного партнерства на багатьох прикладах міждержавного спілкування, його зміст, напрями та прояви, можна виокремити засади цього явища, притаманні для України:

непорушність поваги суверенітету і територіальної цілісності партнера, що є беззастережною вимогою стратегічного партнерства;

збіг або наближення цінностей і цілей;

збіг обраних для здійснення наміченого шляхів;

наявність стратегічних сфер співробітництва;

координація зовнішньополітичних дій;

надання допомоги в певних ситуаціях, у тому числі й військової;

збіг перспектив бачення майбутнього розвитку світу й регіону;

співробітництво без заподіяння шкоди взаємозв'язкам з іншими державами.

Серед провідних стратегічних партнерів України означені США, ФРН, Республіка Польща і Російська Федерація. Саме ці країни сьогодні є основними дійовими особами на українському небосхилі зовнішньої політики, від цивілізованих відносин з ними багато в чому залежить теперішнє буття і майбутній розвиток Української держави. Ці країни впливають на внутрішньополітичний клімат в Україні, саме вони спроможні підтримувати баланс сил та інтересів, розвиток безпечного простору навколо держави. Через співпрацю з ними Україна просуватиметься до союзів стратегічних партнерів.

2.Оцінка потенціалу стратегічного партнерства

2.1 Тенденції та проблеми торговельно-економічного співробітництва між Україною та Росією

стратегічний партнерство торгівельний

Від торгівлі з РФ суттєво залежить український експорт. Висока, а стосовно регіону СНД - домінуюча позиція Росії в українському експорті та її цілковите домінування в імпорті України самі по собі свідчать про значну залежність від російського партнера. Рівень цієї залежності зростає ще більше за рахунок кількох додаткових факторів. При аналізі українсько-російських економічних відносин уже звичайним висновком е констатація того, що саме з РФ Україна одержує переважну частку товарів так званого критичного імпорту (насамперед енергоносіїв та комплектуючих для вітчизняного машинобудування) і що лише Росія (разом з іншими країнами СНД) у сучасних умовах спроможна поглинути неконкурентоспроможні в інших регіонах світу українські вироби. Недостатньо уваги в такому аналізі приділяється низці не менш важливих факторів залежності України від економічного співробітництва з Росією.

Рис.2.1.Товарна структура експорту України до Російської Федерації.

На даному рисунку ми можемо побачити найбільшу частку у структурі експорту до РФ - продукція машинобудування, частка якої становить 31,2 %. (Додаток А).

Рис. 2.2 обсяги експорту та імпорту України з РФ

Інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають у створенні умов для розвитку довгострокових економічних зв'язків. У цьому контексті набуває значення забезпечення процесу подальшої економізації двосторонніх відносин в усіх галузях міждержавного співробітництва. Зокрема, економічні інтереси України можна визначити таким чином:

- забезпечення умов для завантаження вітчизняних виробничих потужностей, повнішого використання науково-технічного потенціалу, що стане можливим завдяки збільшенню обсягів збуту продукції українських підприємств на ринку РФ, поглиблення коопераційних зв'язків між підприємствами та галузями України і Росії, активізації інвестиційного співробітництва; [18].

- відвойовування втрачених позицій українських суб'єктів господарювання в економіці Росії, що передбачає активізацію діяльності в РФ наших промислових та комерційних структур, поновлення раніше діючих та встановлення коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, запровадження нових форм виробничої кооперації;

- проникнення українського капіталу в економіку РФ і найперше у такі сфери, як паливно-енергетичний комплекс (видобуток і транспортування газу та нафти), машинобудівний комплекс, лісове господарство; значне розширення участі українських суб'єктів господарювання в реалізації конкретних інвестиційних проектів, що здійснюватимуть ся в Росії;

- залучення російських інвестицій у машинобудівний комплекс України (авіабудування, суднобудування, станко- та приладобудування), в паливно-енергетичний комплекс (створення потужностей та інженерних споруд з переробки, зберігання радіоактивних відходів, проведення спільних геологорозвідувальних робіт щодо видобутку вуглеводневої сировини, спільне використання транзитних нафто- та газопроводів), у металургійний комплекс, у будівельний комплекс, у хімічну промисловість тощо;

- реалізація у повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та РФ згідно з положеннями укладених угод, усунення існуючих перешкод на шляху просування українських товарів на ринки Росії;

- остаточне розв'язання проблеми відносин власності щодо об'єктів колишнього Союзу згідно з Угодою від 15 січня 1993 року.

Російська сторона зацікавлена у:

- збереженні економічних зв'язків з Україною, яка є постачальником стратегічної сировини (марганець, титан, уран, хром тощо), запасних частин, напівфабрикатів, матеріалів та комплектуючих; лишається ринком збуту російської продукції, яка не є конкурентоспроможною на інших ринках; має значний науково-технічний потенціал, що застосовується для вирішення економічних проблем Росії; [22]

- збереженні сприятливого режиму використання української транспортної інфраструктури (магістральних трубопроводів, морських портів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач);

- погашенні державних боргів України, для досягнення чого домагатиметься реалізації таких схем розрахунків, як виплати валютою, відшкодування пакетами акцій найбільш ліквідних українських підприємств;

- набутті шляхом придбання цінних паперів та контрольних пакетів акцій контролю над підприємствами та організаціями України, що працюють у машинобудівному комплексі (в першу чергу над тими, що мають подвійну технологію ); паливно-енергетичному комплексі (транспортування через територію України нафти та газу, переробка нафти, зберігання газу); санаторно-курортному комплексі Криму; транспортному секторі економіки України (залізниці, морські порти тощо);

- реалізації інвестиційних проектів, що будуть здійснюватися у машинобудівному (розробка і будівництво транспортно-пасажирських літаків, ракетоносіїв) та паливно-енергетичному (реконструкція діючих нафто - та газопроводів) комплексах України;

- обмеженні доступу українських товарів як на свій внутрішній ринок (насамперед продовольство, металопродукція), так і на світові ринки (сировина, продукція чорної та кольорової металургії, конкурентоспроможних технологій, зброя та інша продукція ВПК, продовольчі товари).

Збіг інтересів України та Росії визначається у:

- забезпеченні ефективного та збалансованого розвитку національних економік, напрямків та пріоритетів структурної перебудови економіки, раціональній виробничій кооперації;

- активізації розвитку ключових виробництв із збереженням їх профілю, запобіганні створення дублюючих виробництв, формуванні спільних структур, що мають визначальне значення для економік обох країн;

- взаємному залученні інвестицій у підприємства машинобудівного та паливно-енергетичного комплексів;

- взаємній реалізації інвестиційних проектів у машинобудівному та паливно-енергетичному комплексах.

Розбіжності інтересів України та РФ проявляються в підході до захисту своїх внутрішніх ринків, вітчизняних товаровиробників, реалізації зовнішньоекономічної політики. Серед основних розбіжностей можна виділити такі:

- запровадження тих чи інших обмежень доступу товарів, послуг, капіталів та робочої сили шляхом прийняття відповідних законів та підзаконних актів з обох сторін;

- конкуренція на ринках інших країн світу щодо експорту військової техніки та послуг по її обслуговуванню, продукції металургійної, хімічної та інших галузей промисловості;

- наявність різних підходів до ціноутворення і тарифної політики насамперед щодо транзиту територією України російської експортної продукції. Крім того, треба відзначити також наявність розбіжностей у практиці застосування зазначених механізмів на рівнях регіонів.

2.2 Емпіричне дослідження впливу двосторонніх відносин на економічний розвиток України

З метою виявлення впливу двосторонніх відносин на основні макроекономічні показники України проведено емпіричне дослідження, результати якого представлені на рис. 2.3

Рис. 2.3. Вплив експорту Росії на ВВП України. Інтерпретовано автором

Як ми бачимо з рис. 2.3 експорт Росії позитивно впливає на ВВП України,а показник R?свідчить про тісноту зв'язку між показниками - 0.7.

Рис. 2.4 Вплив ЗТО Росії на ВВП України.

Інтерпретовано автором

Як ми бачимо на рис. 2.4 Зовнішньо-торгівельний оборот покращує ВВП України, а R?свідчить про тісноту зв'язку між показниками - 0.67.

Отже, торгівля із Росією позитивно позначається на зростанні основних макроекономічних показниках України.

Розділ 3

Рекомендації для покращення двосторонньої співпраці

Ми вже розглядали питання інтересів країн України та Росії, але варто зауважити що в їх інтересах присутні й розбіжності.

Подолання розбіжностей в інтересах сторін має здійснюватися у таких напрямках:

- домаганні зближення нормативно-правової бази двостороннього економічного співробітництва, перш за все у сфері оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, уніфікації податкової і тарифної політики;

- активізації діяльності щодо розширення коопераційних зв'язків між галузями та підприємствами обох держав

- узгодженні позицій обох країн у виробництві та виході на європейський і світовий ринки з високими технологіями та іншою конкурентоспроможною продукцією;

- забезпеченні присутності України в розвитку паливно-енергетичного комплексу Росії шляхом реалізації спільних інвестиційних проектів, участі в акціонуванні чи придбанні пакетів акцій російських об'єктів ПЕК, а також у створенні спільних транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп та підприємств у провідних галузях промисловості; [25]

- домаганні більш високої результативності переговорного процесу задля подальшого розширення економічного співробітництва з Росією у стратегічно важливих для України напрямках;

- активізації розробки та підписання двосторонніх угод між регіонами України та Росії, у першу чергу між прикордонними областями;

- домаганні більш тісної й конструктивної взаємодії в роботі відповідних державних структур України і РФ в частині контролю за виконанням укладених двосторонніх угод в економічній галузі. [11]

Таким чином, виходячи із національних інтересів та цілей України, а також з огляду на її економічну безпеку, пріоритетними напрямками стратегічного партнерства із Російською Федерацією в галузі економічних відносин є:

· взаємний розвиток ринків збуту в обох країнах;

· співробітництво в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної системи; забезпечення енергоносіями (нафта, газ, ядерне пальне); спільне ефективне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів;

· розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох країн;

· розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

· розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

· активний розвиток спільного ринку трудових ресурсів;

· спільний розвиток окремих регіонів, де представлені інтереси обох країн, взаємовигідна експлуатація спільних зон господарської діяльності, розвиток контактних територій і створення зовнішнього поясу економічної підтримки українських інтересів у Росії.

Водночас слід орієнтуватися на наступні геоекономічні пріоритети:

· входження до ЄС та інших міжнародних структур і організацій;

· формування раціональних економічних відносин у межах СНД;

· завоювання ринків третіх країн продуктами спільного виробництва (технікою, технологіями і послугами у військово-технічній, авіаційній, суднобудівній, ракетно-космічній та інших галузях).

Для покращення двохсторонньої співпраці між Україною та РФ, було підписано наступні угоди:

- Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією від 14.01.92 р.;

- Консульська конвенція між Україною і Російською Федерацією від 15.01.93 р.;

- Угода між Україною і Російською Федерацією про співробітництво і взаємодію з прикордонних питань від 03.08.94 р.;

- Угода між Урядом України і Урядом РФ про принципи співробітництва прикордонних областей України і Російської Федерації від 27.01.95 р.;

- Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво від 27.08.96 р.;

- Угода між Урядом України і Урядом РФ про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації від 16.01.97 р.;

- Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.97 р.;

- Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про виробничу кооперацію від 24.04.98 р.;

- Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27.11.98 р.;

- Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21.04.10 р.;

- Угода між Україною та Російською Федерацію про демаркацію українсько-російського державного кордону від 17.05.10 р.;

- Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних регіонів України та Російської Федерації від 18.11.11 р.

- Декларація про зміст українсько-російського стратегічного партнерства від 12.07.12 р.

Чинними двосторонніми договорами створено політико-правову основу для зміцнення та розвитку міждержавного діалогу в різних сферах українсько-російського співробітництва. Разом з цим, зважаючи на стратегічний характер партнерства України та Російської Федерації, постійно триває робота щодо розширення та подальшого розвитку договірно-правової бази з усього комплексу українсько-російських відносин.[27]

Висновок

З опрацьованого матеріалу можна зробити висновок, що співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, а також модель економічних відносин має будуватися на засадах рівноправного партнерства і взаємовигідної інтеграції ринково-орієнтованих економічних систем обох суверенних держав. Тому у механізмах реалізації українсько-російських економічних відносин доцільно передбачити:

- створення надійної інформаційної бази про стан економічних відносин, прогнозування їх розвитку з метою вироблення виваженої стратегії і прийняття оперативних рішень щодо їх нормалізації та попередження загроз економічній безпеці України; обов'язкова наукова експертиза законодавчих та управлінських рішень, що їх стосуються;

- постійний моніторинг та зіставлення економічних параметрів розвитку обох країн, аналіз всього спектра українсько-російських економічних стосунків і відповідне коригування економічної стратегії і тактики України щодо Росії;

- ревізія й актуалізація всієї нормативно-правової бази відносин з урахуванням їх сучасного стану, перспектив розвитку та найбільш важливих факторів зовнішнього впливу;

- проведення регулярних консультацій (двосторонніх і в межах інституційних установ СНД) для узгодження фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, інвестиційної, цінової, податкової, торговельно-економічної, митної політик, а також заходів щодо “тіньової” економіки; економічна взаємодія в міжнародних організаціях;

- активна дифузія в російський економічний простір через контактні території, регіони з високою питомою вагою українського населення, місця традиційної міграції українських робітників через участь у приватизаційних процесах в Росії та розвиток спільного підприємництва з метою створення зовнішніх зон економічної підтримки українських інтересів у Росії;

- максимальне розширення присутності України на російському ринку капіталів, товарів та послуг шляхом формування і розвитку прямих торговельно-економічних відносин на всіх рівнях через спеціалізації і кооперації технологічно пов'язаних підприємств при розробці та виробництві сучасної наукомісткої продукції, у тому числі й продукції ВПК;

- усунення перешкод на шляху взаємного інвестування за умов дозування російських інвестицій за галузями та регіонами України, забезпечення дисперсного інвестування з російського боку малого та середнього українського бізнесу;

- створення законодавчої бази, яка поліпшувала б інвестиційний клімат і одночасно захищала державні інтереси України в інвестиційній сфері;

- створення організаційного механізму залучення іноземних, у тому числі й російських інвестицій;

- розробку і введення сучасного механізму надання пільг іноземним, у тому числі й російським інвесторам;

- оптимізацію та спрощення процедур започаткування підприємницької діяльності в Україні;

- прискорення приватизації та розбудови вторинного фондового ринку;

- розширення співробітництва в забезпеченні функціонування національних паливно-енергетичних комплексів, транспортних систем і систем зв'язку з метою збереження та раціонального використання єдиних систем, що склалися в цих галузях;

- раціональна взаємодія в інноваційній сфері на основі прямих зв'язків та міждержавних програм взаємного використання інноваційного потенціалу за умов чіткого захисту інтелектуальної власності України на загальному ринку науково-технічної продукції.

стратегічний партнерство торгівельний

Список літератури

1. Байда Н.В. Ризики зовнішньоторговельної діяльності / Н.В Байда Фінанси України. - 2002. - № 11. - С. 44-48.

2. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посіб./В.В Безуглий К. Академія, 2003.

3. Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України. - К.: Знання-Прес, 2002.

4. Зам'ятін В. 19 стратегічних партнерів - це забагато / В.Замятін День. - 2000. - №220 /Електронний ресурс - http://www.day.kiev.ua.

5. Зам'ятін В. Cтратегічне партнерство - не кліше /В.Замятін День. - 2000. - №112 /Електронний ресурс - http://www.day.kiev.ua/49157.

6. Зам'ятін В. Ще раз про стратегічне партнерство / В.Замятін День. - 2000. - №223 /Електронний ресурс - http://www.day.kiev.ua.

7. Зовнішня торгівля України за відповідні роки. - К.: Держкомстат України, 2001.

8. Козик В.В., Панкова Л.А. Світова економіка та міжнародні економічні відносини / Козик В.В Л., 1995.

9. Кононенко Теоретичні аспекти стратегічного партнерства Дослідження світової політики. / Кононенко, Відп. ред. Є. Є. Камінський. - Київ: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1999.

10. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. / Козик В.В2008. - 406 с.

11. Лисицин Е. Стратегічне партнерство - поняття сучасне /Е.ЛисишинВіче.- 1999. - №2(83).- С.32-43.

12. Лозовський Л.Ш. и др.Универсальний бизнес-словарь /Л.Ш Лозоський Електронний ресурс - http://yas.yuna.ru

13. Максимова Л.М., Носкова И .Я. /Международные экономические отношения: Учеб. пособие. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995

14. Міжнародна економіка. Збірник наукових праць інституту економіки і міжнародних відносин НАН України. - Вип. 33. - К., 2002.

15. Пірожков С.І., Губскій Б.В., Сухоруков А.І. та ін.Україна - Росія: проблеми економічної взаємодії. - Київ: НІУРО,/ C.І Пірожков 2009. - С. 29.

16. Офіційний сайт державної митної служби України. [Ел.р.] режим доступу: http//www.kmu.gov.ua/dmusu/control/

17. Офіційний cайт Державної статистики України. [Ел.р.] режим доступу: http//www.ukrstat.gov.ua/

18. Розширення Європейського Союзу та зовнішньоторговельна політика України // www.analitik.org.ua.

19. Сайт Державної підтримки українського експорту. [Ел.р.] режим доступу: http//www.ukrexport.gov.ua/uk/

20. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О. С. Власюка. - К.: НІСД, 2002.

21. Стратегічні партнери України: декларації і реалії // Національна безпека і оборона. - 2000. - № 12 // Електронний ресурс - http://www.uceps.com.ua.

22. Тарасюк Б. Практика стратегічного партнерства випереджає теорію // Електронний ресурс - http://www.ieac.org.ua

23. Україна в цифрах у 2001 році. Короткий статистичний довідник. - К.: Техніка, 2002.

24. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть // А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. - К.: Либідь, 2002. - 470 с.

25. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник // Під заг. ред. А.І. Кредисова. - К., 1998.

26. Філіпенко А. С. //Україна і Світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. -- К.: Либідь, 2002.

27. http://russia.mfa.gov.ua/ua/ukraine-ru/legal-act

Додаток

Таблиця. Обсяги експорту та імпорту України з РФ

Роки	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Експорт	31,3	30,0	30,8	29,0	25,0	23,8	21,6	24,9	25,7
Імпорт	45,8	45,0	39,2	35,5	35,5	36,6	39,2	34,0	29,5
ЗТО	38,5	37,0	34,7	32,0	30,0	29,8	29,5	29,4	27,6

Размещено на Allbest.ru

...