Актуальність теми. Регіональна інтеграція є одним з провідних напрямів розвитку світової економіки, що визначає актуальність дослідження економічних та політичних процесів, пов'язаних з нею. В теорії міжнародних економічних відносин ще не сформульовано єдиного підходу щодо визначення впливу інтеграційних процесів на ефективність як національної, так і наднаціональної економічної політики. Найвищою формою економічної інтеграції нині виступає Європейський Союз. Динамізм процесів економічної інтеграції в межах ЄС зумовлює створення та застосування ефективних методів та інструментів аналізу впливу різноманітних факторів на особливості структури управління в інтеграційному об'єднанні. При цьому одним з найважливіших з них є вплив інституційної структури ЄС, яка є результатом як економічних, так і політичних процесів.

Створення економічного та валютного союзу в 1999 році надало нового імпульсу економічній інтеграції в ЄС та зумовило перебудову системи управління. Особливо змінилося співвідношення бюджетної та монетарної політик. Перспективи подальшого розвитку інтеграції в ЄС неможливо оцінити без визначення новітньої концепції економічного регулювання, спрямованої на досягнення сталого розвитку всіх національних економік країн-членів.

Збільшення кількості членів ЄС вимагає від його інститутів вирішення складних проблем, пов'язаних з реалізацією ефективної економічної політики з урахуванням інтересів усіх країн-членів. Розширення ЄС на Схід загострило питання щодо співвідношення міжурядових та наднаціональних принципів управління. Тому дослідження взаємозв'язку ефективності системи економічного управління в ЄС з його інституційною структурою є досить актуальним і являє значний науковий і практичний інтерес.

Складним і суперечливим процесам європейської інтеграції, координації макроекономічної політики, типу управління та інституційної структури ЄС присвячені праці таких зарубіжних науковців, як X. Воллос, В. Сандхольтц, Ж. Маджоне, А. Сбрагія, С. Ейффінгер, Б. Колер-Кох, Р. Морган, У. Ніколл, Д. Річардсон, А. Світ, Н. Наджент, Д. Дайкер, Ж Тронтіньон, Ж. - Л. Кермонн, Д. Дінан, Л. Крам, Ф. Карр, С. Джілл, Д. Мак-Кормік, А. Еванс, П. Уелфенс, Ж. - П. Фітуссі, Ю. фон Хаген, Д. Херроп.

Проблеми регіональної економічної інтеграції, питання розвитку ЄС, методи координації економічної політики, напрями реформування інституційної структури ЄС, вплив ЄС на сучасний розвиток світового господарства та процеси трансформації в країнах Центральної та Східної Європи, зокрема України, досліджувались у працях українських вчених: В.С. Будкіна, І.В. Бураковського, М.А. Дудченка, В.В. Копійки, В.Ю. Крушинського, С.В. Кульпінського, Д.Г. Лук'яненка, В.А. Манжоли, А.М. Поручника, О.І. Рогача, В.Р. Сіденка, А.С. Філіпенка, Т.І. Шинкаренко, О.І. Шниркова.

Різним аспектам європейської інтеграції присвячені праці таких науковців Росії, як О. Буторіна, О. Потьомкін, М. Стержньова, Е. Хесін, В. Шемятенков.

Проте, на нашу думку, у дослідженнях українських та зарубіжних вчених ще не знайшли досить повного висвітлення явища й проблеми, пов'язані з аналізом ефективності інституційних факторів економічної політики ЄС, визначенням оптимального типу інституційної структури в умовах економічного та валютного союзу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної держбюджетної теми "Механізми взаємодії економіки України із світовим господарством в умовах глобалізації" (номер державної реєстрації 01БФ0048-01), яка розробляється колективом кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України", а також пов'язана з планами та роботою Центру європейських студій Інституту міжнародних відносин з підготовки та впровадження системи нових спеціалізацій з європейських студій, комплексів дисциплін з європейської тематики, проект ТЕМРUS-ТАСІS Т-JЕР 10337-97 за сприяння Міжнародного фонду "Відродження", проект № 6536 від 1.01.1999.

Дисертантом підготовлено окремий підрозділ, присвячений дослідженню проблеми щодо розвитку сучасних теорій регіональної інтеграції.

Проведене дослідження й сформульовані висновки є певним внеском у розвиток теорії економічної інтеграції. Результати дослідження доповнюють відповідні розділи фундаментальних навчальних курсів.

Метою дослідження є аналіз механізмів впливу інституційної структури ЄС на ефективність його економічної політики; визначення оптимального типу управління в межах ЄС для ефективного регулювання на європейському та національному рівнях економічного управління.

Досягнення означеної мети передбачає розв'язання низки завдань, зміст та пріоритетність яких визначається, насамперед, необхідністю розробки й реалізації економічної політики, спрямованої на ефективне управління економічними процесами в межах регіонального угруповання. З урахуванням цього дисертантом визначені такі завдання:

розкрити концептуальні особливості основних сучасних інституційних теорій економічної інтеграції;

проаналізувати основні особливості інституційної структури ЄС;

виявити структурні елементи економічної політики ЄС на національному та наднаціональному рівнях, розкрити характер та форми її реалізації;

визначити характер інституціоналізації економічної інтеграції та чинники, які сприяють формуванню наднаціональної системи управління;

проаналізувати процеси трансформації системи управління в ЄС, визначити фактори, які впливають на її динаміку і структуру;

дослідити процеси формування наднаціонального типу управління за сферами економічної політики та встановити їх характеристики на сучасному етапі розвитку ЄС;

визначити інституційні фактори ефективності економічної політики ЄС, напрями реформування інституційної структури управління в ЄС;

проаналізувати проблеми й перспективи щодо вступу України до ЄС в контексті адаптації національної структури економічного управління до вимог ЄС.

Об`єктом дослідження дисертації є сукупність політико-економічних факторів, які визначають розвиток регіональної інтеграції ЄС, інституційна структура економічного управління в ЄС, структура спільної макроекономічної політики, ефективність координації централізованої (європейської) та децентралізованих (національних) економічних політик.

Предметом дослідження є інституційна структура ЄС, процеси розробки й реалізації економічної політики та її ефективність в умовах створення економічного і валютного союзу та розширення ЄС, визначення оптимального типу економічного управління в Європейському Союзі і напрямів відповідної трансформації регулятивного режиму та інституційної структури.

Методи дослідження. Методологічною й теоретичною основою дослідження є наукове й творче осмислення досягнень зарубіжних та вітчизняних учених у галузі теорії й практики міжнародних економічних відносин і макроекономічної політики. В роботі використані такі методи дослідження, як метод якісного порівняння при аналізі теорій регіональної інтеграції, метод абстрагування при дослідженні особливостей інституційної структури ЄС, метод кількісного порівняння при розкритті структури економічної політики ЄС, метод синтезу при аналізі сучасних теорій інституціоналізації, метод історизму при визначенні регулятивної стратегії ЄС, метод індукції та дедукції при розкритті напрямів реформування економічного управління в ЄС, метод гіпотези при визначенні сценаріїв інституційної реформи в ЄС та перспектив вступу України до ЄС, а також системний підхід при визначенні співвідношення наднаціональних та міжурядових елементів управління в ЄС та методи макроекономічного аналізу, економічного моделювання, функціонального аналізу.

Методика дослідження базується на вивченні діяльності інститутів ЄС та національних урядів у сфері розробки і реалізації економічної політики. У дослідженні використані дані інформаційних і аналітичних бюлетенів, економічних та політичних оглядів, тижневиків, монографій, інтернет-дані.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у теоретичному узагальненні та науковій систематизації практичних аспектів впливу інституційних факторів на ефективність економічної політики ЄС.

У дисертаційному дослідженні вирішується наукова проблема щодо визначення оптимального типу інституційної структури ЄС для забезпечення ефективної спільної економічної політики в умовах економічного та валютного союзу й розширення Союзу на Схід.

У процесі дослідження одержані такі основні наукові результати, які розкривають особистий внесок автора та характеризують новизну дисертації:

виявлено особливості формування сучасної системи економічного регулювання в ЄС, яка має дворівневу структуру внаслідок застосування принципу субсидіарності при розподілі економічних повноважень між європейським та національним рівнями управління. Інституційним відображенням цього процесу є прийняття Пакту стабільності та розвитку, який встановлює певні правила проведення національними урядами бюджетної політики, але не виконує функції щодо їх координації;

визначено, що головним економічним фактором інституціоналізації регіональної інтеграції є процеси транснаціонального економічного та соціального обміну, учасники якого зацікавлені в посиленні спільного регулювання, яке сприяє поступовому впровадженню наднаціональних принципів управління в Європейському Союзі;

економічна політика європейський союз

систематизовано структурні елементи економічної політики ЄС за цілями та інструментами, визначено принципи поєднання інструментів централізованої монетарної політики і децентралізації бюджетних політик, що дозволило всебічно розкрити та конкретизувати специфічні цілі й форми економічної політики ЄС; обґрунтовано положення про функціонування відособлених систем змішаної політики для кожної з країн ЄС; визначено, що в умовах асиметричної кризи існуюча модель економічного управління ЄС не дозволяє ефективно застосувати такі економічні інструменти національної політики, як державні витрати, валютний курс та відсоткова ставка;

доведено необхідність використання на сучасному етапі розвитку ЄС дискреційної моделі міжнародної координації економічних політик, яка характеризується впровадженням єдиних процедур щодо розробки спільної політики, але без застосування єдиних принципів регулювання, що з одного боку забезпечує гнучкість макроекономічної політики й виступає найважливішим фактором її ефективності в умовах гетерогенності національних економік країн ЄС, а з іншого - вимагає створення спільних інститутів у межах дискреційної моделі й інституціоналізації, яка є необхідною для забезпечення швидкості та оптимальності прийняття рішень щодо координації макроекономічних політик навіть у разі розбіжності позицій різних країн;

обґрунтовано висновок, що оптимальним типом економічного управління в ЄС є мережева модель, яка базується на ситуаційному поєднанні економіко-політичних інтересів у процесі розробки економічної політики. При цьому спільні інститути виступають в якості координаційних та експертних центрів системи управління, яка є відносно децентралізованою та функціонально орієнтованою;

запропоновано чотири ймовірних сценарії розвитку інституційної структури економічного управління в ЄС: по-перше, це сегментація регулювання за рівнями, тобто певні цілі макроекономічного регулювання, досягається за допомогою інструментів спільної політики, а інші - за допомогою інструментів національної політики; по-друге, створення федеративної моделі управління, що зумовлює створення централізованих інститутів економічного управління та обмеження національного економічного суверенітету; по-третє, реалізація міждержавного принципу інтеграції, тобто економічний суверенітет, залишається на національному рівні, а спільні інститути виконують лише посередницькі, виконавчі та контрольні функції; по-четверте, формування мережевої багаторівневої моделі управління, яка спроможна забезпечити оптимізацію інституційної структури ЄС за критеріями економічної ефективності, дозволяє реалізовувати новим країнам-членам з низьким рівнем економічного розвитку стратегію прискореного економічного зростання, що є важливим аргументом на користь посилення західноєвропейського вектора інтеграції України;

обґрунтовано, що невизначеність та нестабільність стратегічних цілей монетарної та бюджетної політики України, недостатній рівень їх координованості між собою, активне застосування протекціоністських інструментів в економічній політиці є основними факторами, які зумовлюють невідповідність її структури економічного управління принципам ЄС.

Наукове значення роботи полягає у вирішенні ряду завдань, зокрема: розкрито концептуальні засади сучасних інституційних теорій економічної інтеграції; виявлено особливості сучасного етапу інституційного розвитку ЄС; визначено особливості сучасного етапу розвитку системи регулювання ЄС; визначено фактори інституціоналізації регіональної інтеграції; виявлено структурні елементи економічної політики ЄС; розкрито сутність ключового принципу регулятивної стратегії ЄС - принципу субсидіарності.

Практичне значення роботи полягає в тому, що узагальнення та рекомендації були використані при розробці окремих положень щодо інституційної структури економічної політики України в умовах ринкової трансформації.

Так, основні положення, висновки та пропозиції, сформульовані і обґрунтовані в ході дослідження, були застосовані при підготовці проекту закону про внесення змін до Закону України "Про міжнародні договори України", проекту Закону України "Про управління об'єктами права державної власності", проекту Постанови Верхової Ради України "Про програму гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу" (лист про впровадження № 02/317-18 від 09.01.2003).

Результати дослідження були задіяні при підготовці проекту Постанови Верховної Ради України "Про рекомендації за підсумками парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу". Практичні рекомендації були використані також при підготовці ряду урядових рішень: Постанови Кабінету Міністрів України "Про концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу"; Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів". Наукові положення дисертації були використані в процесі підготовки Угоди про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу та ядерної безпеки і Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво (лист про впровадження Інв.18 №1256 від 9.09.2002).

Особистий внесок здобувача. Всі основні наукові дослідження за темою дисертації здійсненні автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Прийняті до практичного запровадження основні положення та висновки, практичні результати та рекомендації даної дисертаційної роботи були представлені і обговорені на засіданнях кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на засіданнях кафедри теоретичної економіки і кафедри менеджменту та математичного моделювання ринкових процесів Інституту математики, економіки та механіки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова; на міжнародній науковій конференції "Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України) " (19-20 листопада 1998 р., м. Київ); V міжнародній науковій конференції літньої школи "Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські студії" (13-15 вересня 2000 р., м. Форос); XI міжнародній науково-теоретичній конференції "Формування торгівельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України) " (25-26 жовтня 2001 р., м. Київ); міжнародній науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин (16 квітня 2002 р., м. Київ).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 2,4 друкованих аркуша, з них 7 - у наукових фахових виданнях (2,1 д. а.), 2 - у інших виданнях (0,3 д. а.).

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел, додатків. Текст дисертації викладений на 181 сторінці й містить 14 таблиць, 3 рисунки, 4 додатки на 19 сторінках. Перелік використаних джерел включає 226 найменувань й викладений на 18 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету й завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну та вказано на практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1. "Економіко-політичні чинники розвитку регіональної інтеграції в Європейському Союзі" досліджені інституційні концепції регіональної економічної інтеграції, еволюція інституційної структури й економічної політики ЄС.

Історично первинним підходом до дослідження інституційних концепцій процесу інтеграції став функціоналізм Д. Мітрані, який пропонував здійснювати співробітництво держав у певних функціональних сферах з метою об'єднання зусиль країн і надання імпульсу розвитку їх співробітництва ("ефект переливання"). Теорія трансакціоналізму К. Дойча, яка базувалася на ідеї інтенсифікації міжнародного обміну, пояснювала чітко виражену секторальну структуру управління Європейського Економічного Співтовариства, створеного в 1957 році.

Наприкінці 50-х років минулого століття на основі синтезу ідей функціоналізму та трансакціоналізму швидко сформувався неофункціональний підхід, засновником якого був Е. Хаас. Згідно з цим підходом основним фактором, що впливає на інтеграційні процеси, вважалася не національна політика, а наднаціональні інститути, спільні інтереси та "об'єднані знання". Було визначено три елементи розвитку процесів інтеграції - функціональний, політичний та географічний.

Нафтова криза та світова економічна рецесія 70-х років переорієнтували основний напрям теоретичних досліджень на визначення впливу зовнішніх факторів та національних урядів на європейську інтеграцію, що знайшло відбиття у теорії міжурядового співробітництва С. Хоффмана. Вона базувалася на тій ідеї, що провідна роль у розвитку інтеграційних процесів належить національним урядам, які можуть контролювати процеси, пов'язані з ефектом переливання, призупиняти або прискорювати їх. В цей же період Р. Кеохейном та Ж. Найом активно формувалась теорія міжнародних відносин, яка базувалася на концепції взаємозалежності. Вони дійшли висновку, що відносини між національними державами, ТНК, міжнародними організаціями суттєво впливають на їх преференції в процесі переговорів.

Проте вперше діяльність ЄС як системи управління була проаналізована наприкінці 70-х років у дослідженнях Х. Воллос, К. Вебба та С. Булмера. Вони дійшли висновку, що внутрішні політичні процеси значно впливають на процес розробки політики Співтовариств і слід перейти від розгляду співвідношення наднаціональних та міжурядових принципів інтеграції до аналізу співвідношення між національним та європейським рівнями управління.

У середині 80-х років минулого століття в умовах активізації європейської інтеграції В. Сандхольтц та Ж. Зісман на основі положень неофункціоналізму стверджували, що нового імпульсу інтеграції надали не національні держави, а Європейська Комісія. Проте А. Моравчік на основі міжурядової теорії вважав, що ключовим фактором у процесі підписання нових угод є міжурядові переговори, завдяки яким національні уряди долають обмеженість внутрішніх політичних процесів. Широкого поширення набула теорія багатоярусного уряду Г. Маркса, яка відбиває відкритий характер системи управління ЄС. Європейський Союз постає як багаторівнева система управління, у якій виділені місцевий, регіональний, національний, транснаціональний та міжнародний рівні. Протягом 80-х - 90-х років минулого століття на основі емпіричних досліджень діяльності ЄС склалася концепція "історичного інституціоналізму" Дж. Марча та Дж. Олсена, згідно з якою національні уряди визнаються ключовими суб'єктами в процесі розвитку європейської інтеграції, а їхня позиція на переговорах щодо укладення нових угод, як правило, залежить від характеру їх участі в ЄС.

На нашу думку, динаміку розвитку європейської інтеграції в останні роки об'єктивніше відбиває концепція транснаціонального обміну, найважливішими формами якого є міжнародна торгівля товарами та послугами, рух капіталу, торгівля фондовими інструментами та валютними цінностями, міграція робочої сили, торгівля технологіями, організація спільних підприємств та ТНК, продаж торговельних марок та інших нематеріальних цінностей, спільне проведення досліджень та розробок. Розвиток транснаціонального обміну вимагає заміщення національного регулювання наднаціональним, що змушує національні уряди та інститути ЄС розробляти і впроваджувати таке регулювання.

При цьому національні уряди виявляють певний інтерес до процесу інтеграції, проте прагнуть віднайти шляхи до підвищення рівня власної автономності щодо національних суспільних груп. Вони можуть чинити опір процесам створення наднаціонального управління, але такі дії негативно впливають на рівень добробуту учасників транснаціональних трансакцій. Уряди можуть гальмувати інтеграційні процеси або спрямовувати їх у напрямі задоволення власних інтересів, але вони не мають повного контролю над спільним політичним процесом та його результатами. Відтак уряди відіграють пасивну роль щодо процесу інтеграції, але це не виключає проведення міжурядових переговорів як методу прийняття рішень навіть в умовах розвинутого наднаціонального управління.

Темпи інтеграційних процесів залежать від інтенсивності транснаціонального обміну, що є вирішальним фактором формування наднаціональних принципів регулювання. При цьому зазначені темпи є неоднаковими в різних сферах, що зумовлює різні регулятивні режими їх функціонування. Розвиток наднаціонального управління може відбуватися навіть у тому разі, коли декілька, а іноді і більшість країн ЄС перебувають до нього в опозиції. Національні уряди домінують на політичній сцені в період переговорів та намагаються захистити власні інтереси, але їх можливості обмежуються рівнем попереднього інституційного розвитку та раніше прийнятими політичними рішеннями, які відповідають інтересам транснаціонального суспільства. Тому розвиток інституційної структури ЄС спрямований на формування наднаціонального управління. Схема політико-інституційного процесу європейської інтеграції представлена на рис. 1.

Основними принципами розвитку європейської економічної інтеграції є її поглиблення, розширення та поширення. Принцип її поглиблення полягає в поступовому переході від однієї стадії економічної інтеграції до іншої. Процес поглиблення включає чотири ревізії Римської угоди - Єдиний Європейський Акт від 1986 р. (запропоновано нові принципи прийняття рішень в ЄЕС), Маастрихтську угоду від 1991 р. (створення економічного та валютного союзу), Амстердамську угоду від 1999 р. (затвердження нової структури ЄС) і угоду в Ніцці від 2001 р. (прийняття до ЄС нових членів).

Поширення європейської економічної інтеграції означає зростання повноважень європейських інститутів за рахунок нових економічних сфер регулювання, таких як митне регулювання, монетарна політика, законодавство в сфері конкуренції. Розширення європейської економічної інтеграції передбачає зростання кількості країн-членів Європейського Союзу. Кожне таке розширення мало вагомий вплив на інституційну структуру ЄС та його регулятивну політику. Перспектива щодо приєднання до ЄС країн Центральної та Східної Європи означає, що цей принцип залишається одним з найважливіших у розвитку європейської інтеграції.

Предметом окремого аналізу стала еволюція діяльності Комісії Європейських Співтовариств та Ради Міністрів, основні функції яких полягають у прийнятті рішень щодо розробки та реалізації політики Співтовариств, і Європейського Суду, рішення якого створювали правове поле для розвитку інтеграційних процесів.

Основою для розробки економічної політики національних держав стала модель Манделла-Флемінга, згідно з якою вибір між монетарною та бюджетною політикою залежить від існуючого режиму валютних курсів та рівня мобільності капіталу. Дисертантом доведено, що після створення в 1999 році валютного союзу ефективність національної економічної політики може бути різною в ситуації симетричної (що розгортається в усіх країнах) та асиметричної (що розгортається в одній чи декількох країнах) криз.

Економічний союз має два завдання: запровадити ефективні інструменти макроекономічного пристосування та забезпечити високий рівень координації бюджетних політик з метою підтримки цінової стабільності. Досягнення цінової стабільності є можливим лише при дотриманні певних умов. Першою з них є високий рівень довіри фінансових ринків до політики Європейського Центрального банку. Саме тому незалежний статус ЄЦБ є обов'язковим при застосуванні інструментів монетарної політики, ефективність яких перебуває у прямій залежності від стану фінансових ринків. Другою умовою є збереження фінансової стабільності на рівні національних економік. Не притримуючись бюджетної дисципліни монетарна політика ЄС не може виконувати своїх функцій. Консолідацію зусиль держав щодо вирішення бюджетних та боргових проблем передбачає Пакт стабільності та розвитку. Його головним принципом є бездефіцитний бюджет. У періоди економічної кризи рівень дефіциту національних бюджетів не повинен перевищувати 3% ВНП, при цьому найвищий рівень державного боргу встановлений на рівні 60% ВНП.

У розділі 2 "Трансформація системи економічного управління в Європейському Союзі" досліджено реформування системи управління ЄС в умовах економічного і валютного союзу, інституційні фактори міжнародної координації економічних політик, визначено напрями розвитку інституційної структури ЄС.

Новітня регулятивна стратегія ЄС включає політичну, правову та регулятивну складові. Політична складова спрямована на досягнення реалізації принципу кваліфікованої більшості при прийнятті рішень, що стосуються єдиного ринку, та реалізує принцип взаємного визнання. П'ять елементів регулятивної складової - це: вільний рух між державами товарів, послуг, капіталу та робочої сили, субсидіарність, гармонізація, зближення та "взаємне визнання". Єдиний Європейський Акт затвердив де-юре і де-факто принцип прийняття рішень щодо більшості сфер внутрішнього ринку кваліфікованою більшістю. Цей принцип дозволив знизити витрати, пов'язані з блокуванням того чи іншого рішення в процесі економічного регулювання.

Правова складова регулятивної стратегії ЄС реалізує принцип взаємного визнання. Юридичне застосування цього принципу призвело до скасування значної кількості регулятивних норм та зробило непотрібним важкий процес зближення національних стандартів, який часто гальмувався з технічних причин, а не з причин, пов'язаних з регулюванням.

Новий політичний устрій ЄС мережевого типу має такі характеристики: по-перше, важливим елементом нового економічного конституціоналізму став ЄЦБ через те, що він конституційно затвердив автономність європейської монетарної політики та її незалежність від демократичного нагляду; по-друге, політичний процес оснований на міжурядових угодах та переговорах, за активної участі в них регіонів та організованих груп за інтересами; по-третє, адміністративна автономія Комісії та плюралістичні мережі політичних відносин формують регулюючий режим, який припускає існування відокремлених процесів розробки економічної політики, спрямованих на підвищення її економічності.

Модель мережевого управління, конкретним втіленням якого є багаторівневий уряд, поєднує елементи політики національних держав та соціально-економічних груп, а також компенсує низькій рівень демократичної відповідальності на основі реалізації принципів функціональної репрезентації. Зазначена модель управління базується на комплексі принципів та норм щодо прийняття рішень на рівні ЄС. При цьому дистрибутивні, процедурні та субстантивні концепції є досить важливими елементами багаторівневої мережевої системи управління. Вони сприяють визначенню конкретних методів управління в окремих сферах спільної політики.

Беручи до уваги умови економічного та валютного союзу в ЄС (коли структури національних економік є гетерогенними, а монетарна політика є єдиною) оптимальною є дискреційна інституційна модель координації. У дисертаційному дослідженні здійснено порівняльний аналіз координації, заснованої на системі правил та запропонована інституціоналізована дискреційна модель координації. Існуюча система координації, хоча й дозволяє країнам користуватися певною свободою при розробці власної економічної політики, не є ефективною в умовах валютного союзу. На увагу заслуговують п'ять факторів, що заперечують запровадження координації: витрати на розробку системи координації; витрати на впровадження цієї системи; розбіжності щодо оцінки ефектів координації; витрати, пов'язані з рівнем довіри до системи координації; витрати на часткову координацію. Дискреційний характер координації означає, що угоди між країнами визначають насамперед процедуру розробки та впровадження спільної політики, а не її зміст. Проте, якщо процес координації не підкріплений механізмом, який би забезпечував обов'язковість спільної політики для всіх країн, то будь-яке протиріччя між ними означає припинення координації національних економічних політик. Створення такого механізму в формі системи принципів, які визначають процес розробки економічної політики, чітких правил голосування та передання певної частки національного суверенітету (тобто окремих повноважень) наднаціональним структурам, означає інституціоналізацію процесу дискреційної координації. Дискреційна модель є дещо гнучкішою, хоча вона обмежує економічний суверенітет держави й виступає основою для впровадження єдиної макроекономічної політики ЄС. Координація децентралізованих бюджетних політик дозволить не тільки підвищити ефективність такої політики для кожної окремої держави ЄС, але й позбутись негативних зовнішніх ефектів.

Враховуючи динаміку розвитку сфер спільної політики та певні тенденції у відносинах між Комісією та Радою ЄС, дисертантом пропонується виділити чотири концепції, які мають особливу важливість для визначення подальших напрямів реформування інституційної структури ЄС. У першій концепції Комісія є органом технократичного типу, що розробляє рішення, а Рада лише їх ратифікує. Згідно з другою концепцією Комісія перетворюється на федеральний уряд, а Рада - на другу палату законодавчого органу. В третій концепції Комісія виконує роль експертного та адміністративного секретаріату при Раді. Четверта концепція полягає в тому, що Комісія стає посередником у ефективній взаємодії між інститутами ЄС.

Завдяки здійсненню конституційних та політичних змін в ЄС гнучкішою є четверта концепція інституційного устрою. Рада, враховуючи особливі права та компетенції Комісії, дозволила їй як незалежній структурі брати участь у суто міжурядових процесах співробітництва в сфері Спільної політики з питань безпеки і зовнішніх відносин та у Співробітництві в сфері охорони порядку і правосуддя. Комісія бере активну участь у зовнішніх стосунках ЄС. Зростаюча роль Парламенту у вирішенні бюджетних питань, в законотворчих процесах та зовнішніх відносинах, змушує Комісію все більше виступати в ролі консультанта як для Парламенту, так і для Ради, сприяючи таким чином досягненню компромісів між цими двома інститутами.

У розділі 3 "Ефективність європейської макроекономічної політики інституційного розвитку ЄС" здійснене моделювання макроекономічної політики ЄС в умовах економічного і валютного союзу, проаналізована ефективність існуючих інституційних форм економічної політики в ЄС, визначені перспективи щодо участі України в процесах європейської інтеграції в контексті інституційного розвитку ЄС.

Дисертантом запропоновано модель монетарної та бюджетної політики в умовах запровадження спільної валюти. Елементами моделі є відсоткова ставка, обмінний курс євро, обсяги споживання, рівень доходу, гранична норма споживання, рівень інвестицій, чутливість інвестицій щодо відсоткової ставки, обсяг державних закупівель з боку ЄС, чутливість експорту валютного союзу щодо курсу валют, гранична норма імпорту, обсяг імпорту, обсяг експорту, грошовий попит, чутливість грошового попиту союзу щодо відсоткової ставки, чутливість грошового попиту до рівня доходу, грошова пропозиція, чутливість експорту до рівня внутрішніх цін, рівень доходу при повній зайнятості, гранична норма імпорту іншої країни щодо ЄС.

В моделі розглядаються три варіанти: варіант створення великого валютного союзу, тобто такого союзу, який може впливати на відсоткову ставку на світових ринках; варіант маленької країни у великому союзі, тобто такої країни, яка не може впливати на відсоткову ставку в союзі; та варіант валютного союзу, який складається з двох країн. Для кожного варіанту було спрогнозовано вплив централізованої та децентралізованої монетарної політики й національної бюджетної політики на рівень доходу як в окремих країнах, так і в цілому у валютному союзі та світі. В контексті кожного варіанту досліджено різні ситуації: економічну кризу в сфері попиту та в сфері пропозиції, інвестиційну та експортну кризи, кризу на ринку робочої сили. Для кожного типу економічної кризи проаналізовано найбільш ефективний варіант макроекономічної політики, яка поєднує монетарні інструменти та бюджетні заходи. Визначені різні варіанти мультиплікативного ефекту. Розрахунки мультиплікаторів різних варіантів монетарної та бюджетної політик дозволяють порівняти їх ефективність, визначити зовнішні позитивні та негативні ефекти та ситуації, коли координація національних бюджетних політик є економічно доцільною.

Аналіз фіскальної політики країн ЄС дозволяє стверджувати, що вона є ефективним інструментом прискорення економічного розвитку та подолання економічної кризи. Проте політика фіскальної експансії передбачає негативні зовнішні ефекти, які призводять до зниження рівня доходу інших країн-членів валютного союзу. Чим ширшим є валютний союз, тим більше позитивні ефекти національної бюджетної політики переважатимуть її негативні зовнішні ефекти, в результаті чого сукупний доход союзу зростатиме. Доведено, що координація національних бюджетних політик дозволяє знизити зовнішні негативні ефекти та рівень дефіциту бюджету і державного боргу країн ЄС. Це відповідає насамперед інтересам невеликих країн ЄС. Збільшення грошової пропозиції як інструменту спільної монетарної політики позитивно впливає на економіку держав ЄС.

У роботі здійснено порівняльний аналіз ефективності змішаної політики в межах Європейського Союзу залежно від сценарію розвитку інституційної структури ЄС. В основі першого сценарію лежить стабільність основних положень та принципів європейських угод. З політичної точки зору, реалізація такого сценарію не потребує значних зусиль, пов'язаних з проведенням нових переговорів між європейськими країнами щодо укладання нової угоди. Проте сучасні політичні, соціальні та економічні умови в країнах ЄС не дають підстав розраховувати на перетворення процесу ревізії угоди в ефективний механізм розвитку інтеграції. Цей сценарій не передбачає застосування інструментів переорієнтації монетарної політики, спрямованої на забезпечення цінової стабільності, в умовах дефляції чи розгортання кризи зовнішнього походження. Зазначений сценарій є маловірогідним у довгостроковій перспективі, через те що конфлікти між національними економічними інтересами та монетарною політикою ЄЦБ вимагатимуть перегляду досягнутих угод.

Другий сценарій - розвиток федеративних принципів функціонування ЄС. Найімовірнішою сферою, в якій можливе формування режиму управління федеративного типу, є оподаткування. Зростання спільного бюджету ЄС вимагатиме централізації джерел його поповнення. Логічним кроком при цьому є централізація фіскальної системи. Проте в короткостроковому періоді ймовірність розвитку саме такого сценарію не значна.

Третій сценарій передбачає визначення чітких правил та процедур організації макроекономічної політики, що розробляються Європейською Радою, яка представляє інтереси національних урядів. Це зумовить проведення масштабних реформ у сфері оподаткування, соціального захисту та структури ринку робочої сили. Але при цьому процес розробки нових правил повинен бути надзвичайно гнучким. Зменшиться і роль національних політичних інститутів, які також підпорядковуватимуться встановленим правилам. Це може знизити легітимність економічного управління ЄС. Елементи розвитку такого сценарію простежуються в сферах фінансового регулювання та індустріальної політики.

Четвертий сценарій заснований на прагматичній інтерпретації положень європейських угод й дозволяє системі управління гнучко реагувати на зміну економічної ситуації. При цьому є непотрібним перерозподіл повноважень між інститутами чи запровадження нових інструментів економічної політики. Труднощі в реалізації даного сценарію полягають в необхідності забезпечення відповідності будь-яких важливих трансформацій в економічному управлінні до положень угод. Однак вони мають досить широкий спектр інтерпретацій, тому їх прагматичне застосування дозволяє зробити економічну позицію всіх інститутів ЄС та національних держав більш раціональною. В разі розгортання асиметричної кризи, такий сценарій дозволяє швидко мобілізувати інструменти макроекономічної політики. Активна участь наднаціональних та міжурядових інститутів ЄС в функціонуванні такої системи, а також розподіл між ними функціональних сфер регулювання дозволяють розробити та реалізувати макроекономічну політику, яка б відповідала інтересам всіх країн ЄС. При цьому формується мережевий тип управління, який дозволяє всім економічним, соціальним чи політичним групам брати участь в розробці спільної політики. Поєднання гнучкості та стабільності дає підстави твердити, що в середньостроковій перспективі цей сценарій розвитку інституційної структури ЄС є найефективнішим з економічної точки зору.

Дисертантом здійснено аналіз макроекономічної ситуації в Україні та особливостей системи державного економічного регулювання, визначені її переваги та недоліки. На основі порівняння методів економічного управління в ЄС та в Україні виявлено проблеми та оцінено перспективи в процесі підготовки України до вступу в ЄС. Підкреслено, що запозичення досвіду системи координації ЄС дозволяє Україні використовувати інструменти макроекономічної політики для досягнення національних інтересів та реалізації програм розвитку, але вимагає від неї забезпечення економічної стабільності, основними ознаками якої є стабільність цін, збалансованість державних фінансів та високий рівень соціального забезпечення.

Висновки