Тенденції сучасного світового господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАУКОВО-НАВЧАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА «ЕКОНОМІЧНОЇ КІБЕРНЕТИКИ»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з Міжнародна економіка

на тему: індивідуальні завдання варіант 1.

Студентки Доронкіної О.О. 4- курсу ЕК-10 (з) групи

Керівник Родіна О.Г. к.е.н., доц.

Донецьк 2014

План

1. Охарактеризуйте фактори та особливості розвитку сучасного світового господарства

2. Охарактеризуйте діяльність Паризького і Лондонського клубів кредиторів. У чому полягає роль цих неурядових інституцій у вирішенні проблем зовнішньої заборгованості країн»

3. Чи ефективна з погляду реалізації національних економічних інтересів участь України в інтеграційних об'єднаннях, до яких вона входить? Відповідь обґрунтуйте

Тестові завдання

Список використаних джерел

світовий заборгованість інтеграційний лондонський

1. Охарактеризуйте фактори та особливості розвитку сучасного світового господарства

За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією таких факторів:

-- прагнення людства вижити за наявності значних ядерних потенціалів та ймовірності їх нарощування в інших країнах, загроза ядерної війни, політика мирного співіснування;

-- розгортання НТР. Зараз жодна з країн не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому треба об'єднувати зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між країнами, формуванню стійких структур у світовому господарстві;

-- інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. Нині країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу;

-- необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо); потреба у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільність об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, для збереження уже набутих людських знань, ідей і для перероблення й використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Формуванню цілісності світового господарства сприяє розвиток відповідної інфраструктури: прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв'язку та ін.

Україна надзвичайно мало бере участь у міжнародному поділі праці (у техніко-економічних відносинах з розвинутими країнами), що значною мірою успадковано від СРСР, зумовлено низькою конкурентоспроможністю її продукції, складністю умов проникнення на світовий ринок з передовими технологіями (наприклад, в аерокосмічній галузі промисловості), відсутністю достатньої кількості підготовлених кадрів для реалізації цих проектів тощо. Водночас Україна займає надзвичайно важливе геополітичне становище в центрі Європи, багата природними ресурсами, забезпечена висококваліфікованими кадрами, посідає провідні позиції в окремих галузях науки. За раціональної внутрішньої і зовнішньої політики вищих ешелонів влади вона може завдяки цим факторам зайняти достойне місце в світовому господарстві.

2. Охарактеризуйте діяльність Паризького і Лондонського клубів кредиторів. У чому полягає роль цих неурядових інституцій у вирішенні проблем зовнішньої заборгованості країн»

Питанням наднаціонального регулювання міжнародних фінансових ринків, зокрема кредитів та боргів, присвячена діяльність Паризького і Лондонського клубів, які здійснюють регулювання відповідно державної (або забезпеченої державою) та приватної зовнішньої заборгованості. Паризький клуб є неформальною організацією, що об'єднує інтереси країн-кредиторів (переважно країн ОЕСР). Клуб виник у 1956 р. як зібрання приватних банків-кредиторів для врегулювання зовнішнього боргу Аргентини. Він не має чіткої організаційної структури та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації. Основними членами Паризького клубу є розвинуті країни -- члени ОЕСР. Головою Паризького клубу традиційно є висока посадова особа міністерства фінансів Франції, а його секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Сьогодні клуб є форумом для багатосторонніх переговорів західних банків і небанківських інвесторів із найбільшими боржниками (переважно це країни, що розвиваються, та європейські країни з перехідною економікою). Деякі країни -- члени клубу водночас е кредиторами і дебіторами, наприклад, Бразилія та Росія. Під час переговорів сторони намагаються знайти взаємоприйнятні умови реструктуризації боргу. Умови реструктуризації передбачають консолідацію боргу та консолідацію платежів щодо обслуговування боргу, умови першого внеску за боргом, що підлягає реструктуризації, графік платежів тощо.

Основними принципами, якими керується клуб у процесі реструктуризації зовнішніх державних боргів, є такі:

* консенсус означає, що всі рішення приймаються тільки за згоди всіх членів клубу;

* солідарність кредиторів передбачає, що жоден із них не прагне вирішувати питання врегулювання тільки своїх боргів;

* зумовленість реструктуризації боргу затвердженням МВФ програми економічного коригування країни-боржника;

* рівний підхід з боку боржників до всіх кредиторів, включаючи кредиторів -- нечленів Паризького клубу. Боржники не повинні прагнути отримати вигідніші умови врегулювання боргів іншим кредиторам.

Умови, на яких реструктуруються борги країн, що розвиваються, Паризьким клубом періодично переглядаються. Найвідомішими серед них є Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови.

Торонтські умови (Toronto terms), які діяли в 1988--1991 pp., стосувалися реструктуризації боргів найменш розвинутих країн, відповідно до яких країни-кредитори повинні були обрати одну з таких альтернатив взаємовідносин з цими країнами:

* часткове списання боргів (списання 33 % чистої поточної вартості боргу і перенесення платежів за іншою частиною на 14 років під ринкову ставку з восьмирічним періодом);

* збільшення терміну погашення боргу (перенесення строків платежів на 25 років, включаючи 14 років пільгового періоду);

* використання пільгової відсоткової ставки (перенесення платежів за боргами на 14 років під ринкову відсоткову ставку, зменшену на 3,5 пункту, з восьмирічним пільговим періодом).

Лондонські умови (London terms), узгоджені в рамках Паризького клубу, діяли в 1991--1994 pp. Вони також пропонувалися найменш розвинутим країнам. За цими умовами країни-кредитори могли списати близько 50 % чистої поточної вартості боргу через:

* перенесення платежів на 23 роки з шестирічним пільговим періодом під пільгову відсоткову ставку;

* скорочення платежів для обслуговування боргу, відповідно до яких його розмір зменшується завдяки використанню пільгової відсоткової ставки, з виплатою іншої частини протягом 23 років з п'ятирічним пільговим періодом.

* виплати всього боргу протягом 25 років із шістнадцятирічним пільговим періодом.

Згідно з Неапольськими умовами (Naples terms), що діють з 1995 p., країни, які отримали раніше пільги на основі Торонтських або Лондонських умов, можуть отримати подальші пільги від кредиторів у вигляді списання 67 % чистої поточної вартості їхнього боргу. Якщо середній дохід на одну особу країни становить не більше як 500 дол. США, а відношення суми боргу до експорту не перевищує 35 %, може бути списано не більш як 50 % вартості боргу. Наприкінці 90-х років Неапольські умови застосовувалися з ініціативи МВФ і Світового банку для скорочення боргів найбідніших країн з високою заборгованістю.

Ліонські умови (Lyon terms), узгоджені в грудні 1996 р., можуть застосовуватися до найменш розвинутих країн з високою заборгованістю на другому етапі реструктуризації разом з Неапольськими умовами. Вони передбачають скорочення чистої поточної вартості боргу на 80 % з виплатою іншої частини протягом 40 років за восьмирічного пільгового періоду.

За результатами переговорів з боржниками члени Паризького клубу підписують Узгоджений протокол (Agreed Minutes) реструктуризації боргу. Умови узгодженого протоколу набирають чинності тільки після того, як країна-кредитор і країна-боржник домовляться на двосторонній основі щодо переліку кредитів, які підлягають реструктуризації.

"Клієнтом" Паризького клубу є й Україна, уряд якої влітку 2001 р. успішно провів переговори з клубом і домовився реструктурувати зовнішній борг на суму 580 млн. дол. США за період 2000--2002 pp. на термін 12 років з пільговим періодом у 3 роки. Реструктуризація скоротила (шляхом відстрочки) виплати Паризькому клубу з 800 до 285 млн. дол. США.

Лондонський клуб також є неформальним консультаційним форумом кредиторів і визначає умови реструктуризації боргів приватних боржників, від імені яких виступають представники урядів. Як правило, угода реструктуризації боргів з Лондонським клубом передбачає викуп у банку-кредитора урядом країни боржника зобов'язань останнього зі знижкою або обмін боргу з дисконтом на інші види активів (наприклад, акції підприємств).

Лондонський клуб кредиторів -- консультативний комітет найбільших банків-кредиторів, який засідає у зв'язку з переговорами їх з урядами країн-боржників з питань реструктуризації приватної заборгованості. Як правило, переговори ведуться одним із банків від імені та за дорученням інших банків, що беруть участь у консультативній раді. Лондонський клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають найбільші вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають. У рамках Лондонського клубу банки укладають з урядом країни-боржника угоду або про щорічну реструктуризацію боргу, або про багаторічну реструктуризацію, якій підлягають лише виплати основного боргу. Всі інші прострочені суми повинні бути виплачені в момент підписання угоди про реструктуризацію. Лондонським клубом передбачені такі заходи, спрямовані на реструктуризацію боргу: викуп зі знижкою урядом країни -- боржником приватного боргу своїх компаній в іноземних банків; обмін зі знижкою боргів на інші активи (наприклад, акції національних компаній), скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для виплати старих боргів. У 90-ті роки XX ст. через механізм Лондонського клубу пройшли такі країни, як Аргентина, Болівія, Бразилія, Болгарія, Мексика, Нігерія, Польща, Філіппіни та ін.

Однією з головних передумов підписання угоди про реструктуризацію є, як правило, прийняття країною програми Міжнародного валютного фонду зі структурної перебудови економіки і здійснення економічних реформ.

3. Чи ефективна з погляду реалізації національних економічних інтересів участь України в інтеграційних об'єднаннях, до яких вона входить? Відповідь обґрунтуйте

Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також необхідністю подолання штучної відокремленості України від світового господарства внаслідок одностороннього розвитку в рамках СРСР та РЕВ.

На сьогоднішній день в Україні існує стратегія зовнішньоекономічної діяльності спрямована на розвиток в Україні торгівлі, участі України в міжнародному поділі праці, та обміні знаннями, досвідом та технологіями. Тому, з початком незалежного існування, в Україні було взято курс на активну участь в інтеграційних процесах Європи.

Але, для того щоб інтеграція в Україні була ефективною, наша держава потребує певних політико-правових, соціально-культурних, економічних та інфраструктурних передумов.

Серед основних політико-правових передумов інтеграції України можна назвати такі: політичне визначення України, забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки, безумовне виконання міжнародних зобов'язань, особливо в сфері прав людини, запровадження прийнятної форми громадянства, перегляд існуючої практики політичних зв`язків з державами колишнього СРСР, пряма участь в у регіональних і глобальних політичних процесах, формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментів його виконання.

Особливо важливими в цьому контексті є економічні передумови інтеграції. Вони формуються на основі економічного та інституційного забезпечення суверенітету, оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови, розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення, оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності та багатьох інших економічних аспектів.

На сьогодні ефективна інтеграція України до світового економічного простору є нагальним завданням розбудови державності та економіки, але для того, щоб цей процес дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити деякі особливості інтеграції України.

Говорячи про інтеграційний досвід України, перше на що варто звернути увагу - європейський вибір України, який був зумовлений усвідомленням можливості інтеграції як фактора створення державної незалежності, безпеки, політичної стабільності і багатьох інших елементів політичного, економічного і соціального добробуту, з якими часто асоціюють ЄС.[2,3]

Пояснити зацікавленість в орієнтації України на членство в ЄС можна тим що, серед прихильників такого напряму зовнішньої політики поширилась думка про те, що вступ України в Європейський союз надасть можливість насамперед підвищити політичний авторитет держави на міжнародній арені і перебувати в центрі подій світової політики [3, с. 25].

В цьому контексті доцільно детальніше розглянути історію двосторонніх стосунків Україна - ЄС, початок яких часто асоціюють з Декларацією Європейської Спільноти щодо України від 1991 року, в якій було відзначено демократичний характер Всеукраїнського Референдуму та було визнано суверенітет та незалежність нашої держави.

На законодавчому рівні позиція України щодо ЄС вперше була сформульована в «Основних напрямах зовнішньої політики України», схвалених постановою Верховної Ради України 2 липня 1993 року. Цікаво що на момент розробки документа в Україні серйозно не розглядалася можливість інтеграції до ЄС, що підтверджує положення документа про те, що «членство в Європейських Спільнотах є не пріоритетною, а перспективною метою української зовнішньої політики». Такий стан справ під час зародження української незалежності часто пов'язують з тим, що ще до розпаду СРСР Україна виступила однією з засновниць Співдружності Незалежних Держав. Саме цей факт відштовхнув, і можливо навіть насторожив багатьох європейців, Європа більше не хотіла повзувати себе з Україною, яка ще не повністю відмовилась від свого радянського минулого. тим паче, що на той момент передбачалося, що СНД може стати політичним правонаступником Радянського Союзу.

В цьому випадку в Європі було прийнято рішення укладати угоди на двох рівнях. Так з Країнами центрально-східної Європи укладалися Європейські угоди про асоціацію, а державам СНД було запропоновано укласти Угоди про партнерство і співробітництво, які встановлювали межі взаємовідносин є Європою на найближчі 10 років з можливістю подальшого пролонгації.

Серед країн СНД Україна стала першою, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (УПС), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Ця угода була підписана 14 червня 1994 року у Люксембурзі та ратифікована Верховною Радою України 14 червня 1994 року. Чинності ж вона набрала з 1 березня 1998 року, після ратифікації УПС всіма членами ЄС. Цей документ став базовим для розширення політичного діалогу та економічного співробітництва України та ЄС, відкриваючи нові можливості для поступового наближення України до ЄС [1, с. 27].

В лютому 2008 року закінчився перший десятирічний термін дії Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, а також завершився переший трьохрічний термін дії Плану дій Україна - ЄС, виникла необхідність утворення подальшої договірно-правової бази для розвитку відносин [5].

Отже зрозуміло, що Україна ще не визначилась повною мірою щодо основних напрямів і механізмів структурної перебудови економіки, критерії якої повинні вироблятися з врахуванням особливостей розвитку світової системи господарювання а також реальних можливостей і напрямів інтегрування до неї України.

Таким чином ми перейшли до дослідження участі України в інтеграційному угрупуванні зовсім протилежного напряму. А саме в СНД. Україна, ратифікувавши угоду про створення СНД, так і не ратифікувала статут СНД, і саме тому де-юре вважається що вона не є членом організації, будучи державою засновницею. Взагалі участь України в цьому інтеграційному об'єднанні є ще більш суперечливою, ніж претензія на вступ в ЄС. Ратифікуючи Угоду про створення СНД, Верховна Рада України схвалила Застереження, які обмежували двозначне тлумачення перспективи розвитку Співдружності.

Договір про створення економічного союзу СНД ставив завдання послідовного та узгодженого економічного зближення колишніх радянських республік шляхом створення системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також узгодження бюджетної, грошово-кредитної та податкової політики. Після укладення договору про створення Економічного Союзу було складено план інтеграційного розвитку, в межах якого передбачалось створення Платіжного та Митного союзів країн СНД. Але ці ідеї так і не було реалізовано через те, що почали виникати проблеми в сфері платіжно-розрахункових та митних відносин. Неспроможність та неможливість реалізувати інтеграційні плани в межах СНД пояснювались не тільки внутрішніми труднощами кожної з держав СНД, але й недостатньою обґрунтованістю самих концепцій нових механізмів. В даному випадку можна сказати, що СНД дійсно несло деякі спокуси до реінтеграції на основі колишнього Радянського союзу, і Україні вдалося зберегти свій суверенітет та утриматися від цих спокус.

Окремі країни на території колишнього СРСР об'єднуються в менші регіональні угруповання, як, наприклад, ЄврАзЕС. Україна також не залишилася поза цією тенденцією і стала членом ГУАМ, організації, в яку окрім неї входять Грузія, Азербайджан і Молдова. Україна стала також одним з ініціаторів формування Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до якого входять 11 країн Причорномор'я і прилеглих регіонів (Росія, Грузія, Туреччина, Греція, Болгарія, Румунія, Молдова та ін.) Поки значущих проектів регіонального співробітництва в рамках даної організації не було [1].

Наразі подальші напрями зовнішньої політики України залишаються не визначеними і чітко не сформульованими. Свідченням цьому може слугувати заява президента України Віктора Януковича, про те що Україна бере напрям на вступ в зону вільної торгівлі і в той самий час в митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном.[6] Європейські експерти вже виказали свою думку про неможливість участі в цих двох інтеграційних угрупуваннях одночасно.

Що ж все таки заважає Україні нарешті чітко визначити свій напрям та стати членом Європейського Союзу. По перше треба згадати що ЄС не є організацією вільною до вступу, і країні, що претендує на вступ в цю організацію необхідно привести свою економіку у відповідність до основних критерії конвергенції в ЄС. З огляду на останні соціально-економічні показники України та заборгованість перед МВФ, поки що перспектив на вступ в ЄС в найближчий час немає. Хоча це не завжди є вирішальним фактором, оскільки цих критеріїв конвергенції не завжди дотримуються. Інше питання в тому, щоб самому союзу став вигідним вступ України.

Згідно статті 121 Угоди про утворення ЄС та Протоколу про критерії конвергенції було встановлено наступні критерії:

- рівень інфляції не повинен перевищувати середній рівень інфляції в країнах членах більше ніж на 1,5% (в Україні за 2010 рік - 9,1%)

- дефіцит держбюджету не вищий за 3% і державний борг менше 60% (в Україні на 2010 рік - відповідно 5,9%, та 47,56% до 2015 року планується зменшення державного боргу до 34,6%)

- стабільність курсу національних валют (коливання в межах 1,5%)

- низьке відхилення у довгострокових номінальних процентних ставках [4, 6].

Отже, як нам вдалося визначити раніше, про вступ України в ЄС найближчим часом мова не йде. На даний момент найбільш перспективним проектом в рамках Україна-ЄС можна вважати Транскордонне співробітництво, яке є частиною Європейської політики сусідства. Запровадження Європейського інструменту сусідства та партнерства (ЄІСП) значно збільшило обсяг транскордонного співробітництва як кількісно, так і якісно. У рамках програм транскордонного співробітництва фінансуються спільні програми, що виконуються сусідніми країнами. Головна мета таких програм полягає в підтримці сталого розвитку по обидва боки зовнішніх кордонів ЄС, у допомозі задля зменшення різниці у стандартах життя, у розв'язанні існуючих проблем та наданні додаткових можливостей, пов'язаних із розширенням ЄС і близькістю регіонів через їх наземні й морські кордони.

Існування цих проектів та виникнення нових є доказом що по лінії співпраці Україна - ЄС, не дивлячись на кризову ситуацію, в якій опинилися обидва партнери, ще далеко не все втрачено. Звісно не доводиться говорити про вступ України ЄС, зону євро найближчим часом, але Україна має всі можливості до того щоб дійсно зацікавити ЄС в собі. І як вже було продемонстровано раніше, запорукою цього може стати по-перше ефективна та врівноважена політика українського керівництва, і по-друге, більш менш стабільна економічна ситуація в Україні, хоча як ми вже дослідили відхилення основних українських показників від прийнятих ЄС стандартів є не стільки критичним, як прийнято вважати.

Тестові завдання

1. Це система правових відносин, що базується на сукупності деталізованих законодавчих актів, які зведені в певні кодекси, що регламентують підприємницьку діяльність.

а) звичайне право;

б) цивільне право;

в) теократичне право;

г) соціалістичне право;

д) немає правильної відповіді.

Правильна відповідь: б) цивільне право.

2. Це метод стимулювання експорту, який передбачає державну фінансову підтримку національних товаровиробників.

а) експортне кредитування;

б) субсидії;

в) податки і збори;

г) немає правильної відповіді.

Правильна відповідь: а) експортне кредитування.

3. Державні закупівлі, технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, вимоги про вміст кінцевих компонентів відносять до тарифних методів регулювання.

а) так;

б) ні.

Правильна відповідь: б) ні.

4. Генуезька валютна система почала функціонувати в:

а) 1922 р.;

б) 1944 р.;

в) 1867 р.

Правильна відповідь: а) 1922 р.

5. Бенілюкс - це

а) зона вільної торгівлі;

б) митний союз;

в) загальний ринок;

г) економічний союз.

Правильна відповідь: б) митний союз; г) економічний союз.

Список використаних джерел

1. Гнатюк М.М. Відносини з ЄС та процес європейської інтеграції України// К.: 2009.

2. Концепції формування організаційно-економічного механізму євроінтеграціної політики України / Коваленко Є.О. З. : Гуманітарний вісник ЗДІЯ 39, 2009. С. 191-192.

3. Копійка В.В. Проблема формування спільного інтеграційного механізму ЄЕС у контексті розширення в 60-70-ті роки. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. Вип. 17. К., 2000. С. 23-30.

4. Чугаев О.А. Валютна інтеграція в Європейському союзі// Київ., 2010

5. Сервер офіційних публікацій ЄС [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.eur-op.eu.int/.

6. Митний союз з Росією унеможливить створення зони вільної торгівлі з Європою [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

Размещено на Allbest.ru